1. ПРЕДМЕТ, ЗАДАЧІ І ЛОГІКА КУРСУ „ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ”

Скачати 1.76 Mb.

Назва	1. ПРЕДМЕТ, ЗАДАЧІ І ЛОГІКА КУРСУ „ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ”
Сторінка	4/11
Дата	09.04.2013
Розмір	1.76 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

ТЕМА 5. СОЦІАЛЬНО- ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ В СУЧАСНІЙ

ЕКОНОМІЦІ

5.1. Поняття і сутність соціально-трудових відносин.

5.2. Предмет і структура соціально – трудових відносин.

5.3. Принципи і типи соціально – трудових відносин.

5.4. Партнерство в системі соціально-трудових відносин і роль профспілок в ньому.

. поняття і сутність соціально-трудових відносин

У вузькому значенні під соціальними розуміють відношення, які формуються та реалізуються у соціальній сфері, тобто ті, що характеризують соціальні умови життя людей.

Поняття "соціально-економічні відносини" відбиває зміст відносин, у яких є ознаки власно економічних та власно соціальних відносин.

Власно економічні (виробничі) відносини це сукупність відносин між людьми, які складаються у процес суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ головними, визначальними у всій системі соціальних відносин у широкому значенні.

Власно соціально відносини - це відносини між членами соціальних спільнот та окремими спільностями з приводу їх суспільного становища, образу і укладу життя, у кінцевому рахунку, з приводу умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот.

Соціально-економічні відносини можуть формуватися на підґрунті власно економічних (трудових), або власно соціальних відносин (нетрудових). Так, соціально-економічні відносини з приводу зайнятості, соціального страхування, умов праці, пов'язані с трудовими відносинами.

Трудові відносини - це усталені зв’язки між людьми, які обумовлені їх спільною трудовою діяльністю.

До них, зокрема, належать відносини:

між роботодавцями та найманими працівниками;
між керівниками та підлеглими;
між робочими групами та трудовим колективом;
між окремими працівниками, що виконують суміжні трудові функції і операції;
між адміністрацією підприємства та професійними спілками тощо.

Термін «соціально-трудові відносини» ввійшов у науковий обіг і почав широко використовуватися порівняно недавно - наприкінці XX сторіччя. Його впровадження в систему понять і категорій економіки праці пов'язане, по-перше, з розвитком наукових і прикладних уявлень про роль людей у розвитку економіки.

По-друге, активне введення в обіг категорії „соціально-трудові відносини” обумовлене й тим, що вирішення найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні вимагає стабілізації соціально-економічного і політичного стану в країні, становлення і розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції та підвищення життєвого рівня населення.

По-третє, становлення соціально орієнтованої ринкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціонування можливі за умови її повноцінної інтеграції у світове господарство, формування механізму ефективного регулювання соціально-трудових відносин у країні на рівні міжнародних стандартів.

Соціально-трудові відносини - це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, націлені на регулювання якості трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування:

Фактичні соціально-трудові відносини

Соціально-трудові правовідносини

Фактичні соціально- трудові відносини діють на об'єктиізному і суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію конкретних суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, що виникають у соціально-трудовій сфері.

Соціально-трудові правовідносини являють собою проектцію фактичних соціально-трудових відносин на інституційний законодавчий і нормативний рівні.

У системі соціально-трудових відносин виділяються такі структурні складові:

суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин;
предмети соціально-трудових відносин і їх структура;
принципи і типи соціально-трудових відносин.

Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають індивідуум або група, яка об'єднана якою-небудь системоутворювальною ознакою. У зв'язку з цим соціально-трудові відносини можуть бути:

індивідуальними (окремі роботодавці взаємодіють з окремими працівниками);
груповими (колективними) - працівники і роботодавці взаємодіють один з одним.

Внаслідок цього соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на двох, трьох і багатобічні. При цьому суб'єктами соціально-трудових відносин виступають:

Найманий працівник;
Роботодавець;
Держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин, згідно з міжнародною класифікацією статусу в зайнятості, - це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одну чи багатьох осіб. Роботодавець звичайно є власником засобів виробництва.

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виступає;

- законодавцем, який установлює загальні правила для всіх суб'єктів господарювання;

- захисником прав і свобод усіх громадян; посередником, координатором і арбітром у соціально-трудових відносинах, суперечках і конфліктах;

- роботодавцем, оскільки в державній власності зосереджена певна частка підприємств.

На світовій арені суб'єктом соціально-трудових відносин є Міжнародна організація праці, роль якої зростає в умовах глобалізації. Її конвенції та рекомендації служать основою та орієнтирами для національних законодавств із праці та зайнятості населення.

Рівень соціально-трудових відносин - це похідна від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин, що визначаються властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин.

На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб'єктів соціально-трудових відносин за напрямами: робітник — робітник; робітник — роботодавець; роботодавець — роботодавець.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих працівників з об'єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою: найманий працівник — держава; роботодавець — держава.

Предмет і структура соціально- трудових відносин

Предметом соціально-трудових відносин на рівні індивідуумів виступають визначені сторони трудового життя людини, зміст яких залежить від життєвого циклу людини, а також специфіки цілей і задач, розв'язуваних людиною на кожнім з цих циклів.

В даний час виділяються 3-х і 4-х фазні моделі життєвого циклу.

4-х фазна модель складається:

- період від народження до закінчення освіти;

- період вступу на роботу й обзаведення родиною;

- період трудового життя;

- старість.

Тоді предметом соціально-трудових відносин на першому етапі виступає:

трудове самовизначення; професійна орієнтація; професійне навчання.

На другому етапі:

наймання;
звільнення;
соціально-професійний розвиток;
професійна підготовка і перепідготовка;
оцінка праці і її винагорода.

На третьому етапі:

ступінь трудової активності.

Предметом групових (колективних) соціально-трудових відносин виступає кадрова політика з її окремими елементами: атестація кадрів контроль і аналіз трудової діяльності, оцінка ефективності праці, організація праці, нормування праці, трудова мотивація і трудові конфлікти.

Предметом соціально-трудових відносин на рівні підприємства є організація праці, форми й системи її оплати, гарантії зайнятості, розвиток персоналу, участь працівників в управлінні.

Предметом соціально-трудових відносин на територіальному (регіональному) рівні є створення нових робочих місць, підтримка місцевих виробників, професійна підготовка працівників.

Предметом соціально-трудових відносин на галузевому рівні є нормування праці, мінімальні гарантії заробітної плати, доплат, надбавок, умови та охорона праці тощо.

Предметом соціально-трудових відносин на національному рівні є гарантії зайнятості; державний протекціонізм на ринку праці; умови підприємницької діяльності; підтримка національного виробника; мінімальні гарантії оплати праці й доходів населення.

Усе різноманіття соціально-економічних явищ, що використовуються як предмети в соціально-трудових відносинах, структурується на три відносно самостійних предметних блоки: соціально-трудові відносини зайнятості соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією та ефективністю праці; соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за працю. Сьогодні фахівці виділяють кілька груп населення. До першої, найменш здатної до адаптації, відносять працівників з низькими доходами і соціальним статусом, для яких основна заробітна плата є єдиним джерелом існування.

Другу групу населення відрізняють більш високий рівень життя, визначення певних соціальних і споживчих цілей та пошуки шляхів їх досягнення. Працівники цієї групи підвищують свій життєвий рівень, використовуючи можливості понаднормової роботи, більш інтенсивної, виснажливої і навіть шкідливої для здоров'я.

Третю групу складає населення, рівень життя якого формується від доходів у тих сферах економіки, де, інколи кон'юнктурно, створилися найбільш сприятливі умови для їх (доходів) зростання (біржа, комерційний банк і т.д.).

Четверта група населення основним джерелом існування має доходи від тіньової, незаконної в рамках даної системи діяльності і відповідне уявлення про систему, соціально-трудових відносин.

Принципи і типи соціально- трудових відносин

Принцип солідарності - ідеал, вироблений людством у процесі соціально-економічного розвитку, - передбачає спільну відповідальність людей, що базується на особистій відповідальності і згоді, єдності і спільності інтересів. Суть його полягає в тому, що згуртованість дозволяє виявляти й оцінювати однакові інтереси, типові для тієї чи іншої групи населення, спільні рисила також подібний соціальний або економічний ризик.

Принцип субсидіарності так само ґрунтується на особистій відповідальності, як і солідарність. Однак відповідно до цього принципу перевага завжди надається не сторонній допомозі, а «самозахисту»; у разі можливості перенесення соціальної відповідальності на третю особу, наприклад на державу, перевага має надаватися «субсидіарній» допомозі. Принцип субсидіарності, таким чином і спрямований на збереження неослабного прагнення людини до самовідповідальності й самореалізації та покликаний запобігати перенесенню відповідальності на суспільство.

Виокремлюють такі типи соціально-трудових відносин.

Патерналізм. Домінуюча роль держави в соціально-трудових відносинах або практично повна їх регламентація формують тип соціально-трудових відносин, який дістав назву державного патерналізму. Патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства (організації) на основі використання твердої регламентації соціально-трудових відносин.

Партнерство. У розвинених країнах із соціальною орієнтацією ринкової економіки переважним типом соціально-трудових відносин є сьогодні соціальне партнерство у формі дво- і трипартизму.

Конфлікт. Конфлікт узагалі - це зіткнення суб'єктів взаємодії, викликане протилежною спрямованістю цілей, інтересів, позицій або поглядів. Конфлікт як тип соціально-трудових відносин - граничний випадок загострення суперечностей у трудових відносинах.

Трудовий конфлікт - різновид соціального конфлікту. Причинами трудових конфліктів можуть бути обставини, пов'язані з техніко-технологічними параметрами виробництва, а також економічні, адміністративно-управлінські, соціально-психологічні аспекти діяльності організації.

Дискримінація. Це довільне необґрунтоване обмеження прав і можливостей кого-небудь. Дискримінація як тип соціально-трудових відносин являє собою довільне обмеження прав суб'єктів цих відносин, що перекриває їм доступ до їхніх можливостей на ринку праці. Дискримінації можуть зазнавати різні категорії працівників. Виділяють дискримінацію за статтю, національністю, расою, віком тощо.

Виділяють кілька видів дискримінації в соціально-трудових відносинах:

- Дискримінація при найманні на роботу (або, навпаки, при звільненні з роботи), що відбувається тоді, коли ту чи іншу групу населення за інших однакових умов останніми приймають на роботу і першими звільняють, у результаті чого рівень безробіття в цих групах населення є значно вищим.

- Дискримінація при виборі професії або просуванні по службі, що відбувається, коли якій-небудь групі населення забороняють або обмежують доступ до певних видів діяльності, професій, посад незважаючи те, що ці люди здатні виконувати такі роботи.

- Дискримінація при оплаті праці, що виникає в разі нижчої оплати праці одних працівників порівняно з іншими за виконання тієї самої роботи, тобто в тому випадку, коли розбіжності в оплаті праці не пов'язані з розбіжностями в ефективності праці.

- Дискримінація при одержанні освіти або професійної підготовки, що може виражатися або в обмеженні доступу до одержання освіти і професійної підготовки, або в наданні освітніх послуг нижчої якості.

Рівні можливості в соціально-трудових відносинах - головна ознака розвиненості суспільства - забезпечуються насамперед прийняттям законодавства, що перешкоджає дискримінації.
5.4. Партнерство в системі соціально- трудових відносин і роль профспілок в ньому
Соціальне партнерство – особливий тип соціально-трудових відносин, система заходів по забезпеченню рівноправного співробітництва найманих працівників, репрезентованих за звичай професійними спілками, з роботодавцями, які об’єднані, як правило, у асоціації підприємців на національному, галузевому, регіональному, виробничому рівнях, заснований на взаємовигідних економічних умовах. Сутність соціального партнерства полягає в тому, що трудові суперечки і соціальні конфлікти між найманими працівниками і роботодавцями вирішуються шляхом співробітництва через узгодження їх інтересів, взаємні поступки за посередництвом держави. Фактично сутність соціального партнерства обумовлює і його зміст, а саме:

спільний розгляд і узгодження робітниками і роботодавцями соціально-трудової політики на всіх рівнях суспільного виробництва на основі підвищення ефективності праці;
визначення критеріїв соціальної справедливості та встановлення гарантій захисту ефективності праці суб’єктами соціального партнерства;
переважно переговорно- договірний характер взаємовідносин між представниками робітників і роботодавців при підготовці відповідних угод, а також при подоланні розбіжностей.

Специфічною формою соціального партнерства виступає трипартизм. Трипартизм означає, що окрім партнерів, що репрезентують працівників та роботодавців, до процесу погодження інтересів приєднуються також і представники держави, органів виконавчої влади.

Метою соціального партнерства є забезпечення реалізації інтересів трудящих і роботодавців, підвищення відповідальності всіх учасників економічного відтворювального процесу за рівень оплати праці та ефективність господарювання, створення нормального соціально-психологічного клімату в суспільстві на всіх рівнях.

Головними завданнями системи соціального партнерства в Україні слід вважати:

залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління і подолання на цій основі монополії в розподілі створеного продукту;
посилення мотивацій до праці в забезпеченні високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя;
усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної зі сторін;
досягнення взаємного прагнення виконання намічених програм, що сприятимуть утвердженню в суспільстві соціального миру і злагоди.

Функції соціального партнерства:

захисна для найманих працівників - суть цієї функції в тому, що роботодавець не може використати свою владу, щоб змінити умови праці на шкоду працівникові;
організаційна - означає стандартизацію трудових відносин і прозорість - гласність і чітко визначений порядок укладання угод;
мирна - спрямована на те, щоб на період дії договору не допустити трудових конфліктів і висування нових вимог з питань, які вже включені в угоду і колективний договір.

Нормативно-правовою базою, що регулюють трудові відносини, є вертикальний поділ законодавчих актів і угод:

1. Нормативи МОП.

2. Національне законодавство: конституція країни; генеральна угода.

3. Регіональне законодавство: регіональне законодавство суб'єктів; регіональні угоди.

4. Галузеве законодавство: накази, розпорядження міністерств, відомств; галузева тарифна угода.

5. Локальне законодавство: накази, розпорядження адміністрації організацій; колективний договір.

6. Індивідуальний трудовий договір (контракт).

Принципи соціального партнерства вперше і найбільш повно сформульовані Міжнародною організацією праці (МОП), яка була створена в 1919 році. МОП - організація з унікальними принципами тристороннього представництва, яка об'єднує делегатів урядів, підприємців та працівників. Нижче подано найважливіші з них.

- загальний та міцний мир може бути досягнутий лише на основі соціальної справедливості.

- ненадання в будь-якій країні робітникам людських умов праці є перепоною для інших країн, які прагнуть поліпшити становище трудящих.

- свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

- злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального благополуччя.

- усі люди незалежно від раси, віри та статі мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи, стабільності в економіці та рівних можливостей.

- повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.

- у соціально-моральному розумінні праця не є товаром.

Основними принципами соціальною партнерства є:

правомочність представників сторін;
рівноправність сторін на переговорах і недопущення обмеження законних прав трудящих і роботодавців;
пріоритетність миротворчих методів у переговорах;
забезпечення гарантій;
обов'язковість виконання домовленостей;
відповідальність за прийняті зобов'язання.

Поряд із загальними принципами можна також виділити специфічні принципи організації роботи партнерів. Такими принципами є:

дотримання норм законодавства;
повноважність представників сторін;
рівноправність, свобода вибору і обговорення питань;
добровільність сторін у прийнятті на себе зобов'язань;
реальність виконання обов'язків;
контроль і відповідальність за їх виконання.

Методами соціального партнерства наступні:

переговори, пріоритет примирливих, компромісних методів і процедур;
застосування страйків та інших протестно-силових методів, коли вичерпані мирні засоби.

Об’єктом соціального партнерства є соціально-трудові відносини і реалізація соціально-економічної політики.

Генеральна угода визначає загальні її принципи погоджувального проведення соціально-економічної політики. Вона укладається, згідно із Законом України «Про колективні договори та угоди», на двосторонній основі між Кабінетом Міністрів і професійними спілками України.

Зміст генеральної угоди передбачає послідовне поліпшення або вирішення багатьох питань, а саме: встановлення оптимальних співвідношень в оплаті праці працівників бюджетних установ і організацій; гарантовані розміри доплат, надбавок, компенсацій, що мають міжгалузевий характер. За генеральною угодою Кабмін готує і вносить з урахуванням можливостей економіки проекти нових законів, зміни і доповнення до законів України. Реалізація генеральної угоди забезпечується держбюджетом.

Галузева тарифна угода є другою за значенням після генеральної угоди. Вона укладається на рівні галузі національного господарства

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:

нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних розмірів заробітної плати, доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі) згідно із Законами України «Про колективні договори та угоди», «Про підприємства в Україні», з орієнтацією при цьому на поступове наближення мінімальних гарантій в оплаті праці до рівня межі малозабезпеченості;
встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості;
трудових відносин;
умов і охорони праці;
житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;
умов зростання фондів оплати праці;
встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Предметом галузевої угоди є або можуть бути: єдина галузева тарифна сітка для всіх категорій працівників; єдині мінімальні розміри доплат; зобов'язання сторін з питань зайнятості; умови охорони праці; відповідальність сторін за невиконання зобов'язань.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими органами трудових колективів.

За територіальними тарифними угодами з`ясовуються: те саме коло питань оплати, що й за генеральною угодою, тільки можуть установлюватися більш вагомі гарантії, коригуватись умови оплати в бік її збільшення; умови оплати наскрізних професій і посад; перелік підприємств і організацій, яким рекомендовано зменшити або прискорити темпи зростання зарплати; розміри надбавок і умови виплати.

Основним нормативним документом, юридичною формою регулювання виробничих і трудових відносин, основним засобом погодження інтересів різних груп працівників на підприємстві (а не в галузі чи на території) є колективний договір.

Колективний договір (угода) укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів.

Колективний договір укладається:

на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи;
у структурних підрозділах підприємства в межах їх компетенції;
між власником або уповноваженої ним органом і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а в разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Значення трудового колективного договору полягає в наступному.

Колективний договір — соціальний і правовий регулятор;
Як юридичний факт колективний договір забезпечує виникнення юридичного зв'язку між працедавцем і працівником, а в більш широкому плані — включення працівника в громадську організацію праці.
У особовому плані колективний договір є чинником, що забезпечує реалізацію здатності людини до праці.
Як результат узгодження інтересів двох сторін — працівника і працедавця — колективний договір є джерелом суб'єктивних трудових прав і обов'язків цих сторін.

Нарешті, колективний договір є правовою формою забезпечення зайнятості.

Істотні умови колективного трудового договору прийнято ділити на дві групи: умови обов'язкові (необхідні) і додаткові (факультативні).

У обов'язкову частину колективного договору можуть включатися зобов'язання сторін по наступних питаннях:

1) форми, системи і розміри оплати праці; виплата допомоги, компенсацій;;

2) зайнятість, перенавчання, умови вивільнення працівників;

3) робочий час і час відпочинку, включаючи питання надання і тривалості відпусток;

4) поліпшення умов і охорони праці працівників, зокрема жінок і молоді; екологічна;

5) дотримання інтересів працівників при приватизації державного і муніципального майна;

6) гарантії і пільги працівникам, що суміщають роботу з навчанням;

8) відмова від страйків при виконанні відповідних умов колективного договору;

9) часткова або повна оплата живлення працівників;

10) інші питання, визначені сторонами.

Функції колективного договору:

- захисна, яка виявляється в тому, що вказаний правовий акт покликаний захищати працівників від економічно сильнішого працедавця при визначенні умов праці;

- функція соціального партнерства, оскільки укладення колективного договору допомагає згладжувати трудові конфлікти, означає вдале завершення переговорного процесу і досягнення сторонами компромісу;

- нормотворча функція, оскільки колективні договори заповнюють пропуски в нормативних правових актах, орієнтують законодавця на вдосконалення і впорядкування норм трудового права.

У разі реорганізації підприємства колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

Якщо змінився власник підприємства, чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. На новоствореному підприємстві колективний договір укладається з ініціативи однієї зі сторін у тримісячний термін після реєстрації підприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, якщо не передбачено його реєстрацію.

Важливим напрямком у вивченні соціального партнерства є розгляд ролі всіх партнерів: профспілок - як представників найманих працівників; об'єднань підприємців - як представників роботодавців; держави - третьої сторони в системі соціального партнерства.

Соціальне партнерство практично неможливе без участі держави, яку представляють органи і представники влади. Таким чином, третя сторона в системі партнерства – держава. Вона виступає в трьох ролях: основного власника, законодавця і арбітра (посередника).

У соціальному партнерстві держава здійснює ряд функцій:

Гаранта громадських прав;
Регулятора системи соціально-трудових відносин;
Законодавчого закріплення угод, досягнутих соціальними партнерами;
Координатора в процесі розробки і реалізації регіональних угод;
Арбітражу, примирення і посередника в рамках соціального партнерства.

Профспілки - масове, самоврядне, добровільне, суспільне утворення громадян, зв'язане загальними виробничими і професійними інтересами по роду їхньої досяжності визначеної чи суміжної галузі, професійна група, яка створюється з метою представництва і захисту їхніх соціально-трудових прав і інтересів.

У нашій країні профспілковий рух виник трохи пізніше, але для його розвитку використовувався досвід інших країн.

Наприкінці XIX ст. вже відбулися кілька міжнародних конференцій, на яких утворювалися міжнародні виробничі секретаріати гірників, текстильників і т.д. Це була перша форма міжнародних профспілкових об'єднань.

На рубежі XIX і XX ст. різко загострилося протиборство двох напрямків у профспілковому русі: революційного; реформістського.

В даний час роль профспілок, їхня діяльність значно розширилась. Участь у плануванні економічного і соціального розвитку, залучення робітників та службовців є важливим напрямком діяльності профспілок по реальному самоврядуванню трудових колективів.

Основним документом, що визначає і регулює організаційну структуру і роботу профспілок, є Статут профспілки. Він визначає основні задачі, методи профспілкового руху, принципові норми профспілкового життя. В міру необхідності положення профспілки змінюються і приводяться відповідно до цілей і задач профспілок на даному етапі.

До ресурсів профспілкової організації відносяться:

1). Правові законодавчі акти, що регулюють взаємини між роботодавцями і працівниками, діяльність профспілок, розподіл соціальних благ, оплати й умов праці.

2). Ступінь довіри членів організації, передача повноважень по веденню переговорів з роботодавцем, авторитет профспілок у суспільстві.

3). Членська база - одна із сильних сторін. Масовий характер організації.

4). Організаційна підтримка - горизонтальна і вертикальна солідарність.

5). Напрацьована практика - взаємини між профспілковими лідерами і роботодавцями.

6). Математична база.

7). Ідеологія.

Предметом діяльності профспілок стає сфера трудових відносин, соціальна активність і життєвий рівень. Саме тут реалізовуються соціальні, захисні, представницькі функції профспілки.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі:

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО... Конспект лекцій з дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” для студентів ІІІ курсу. Павлоград: ЗПІЕУ, 2007	Публікації у 2010-2012 Збірник завдань і тестів для самостійної роботи «Економіка праці й соціально трудові відносини»
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання	ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,...
Дипломної педагогіческої освіти. Математична логіка Матеріал розбито на теми. Важливими темами є: «Подільність чисел», «Комбінаторні задачі», «Задачі – забави», «Задачі – казки», «Принцип...	Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...	Предмет, методи і завдання курсу «Регіональна економіка» та його зв’язок з іншими дисциплінами Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу...
1. Предмет і метод фінансового права Предмет ФП, як галузі публічного права, суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. – тобто відносини...	Урок економіки 3 клас Тема: Трудові ресурси. Професії Мета: Ознайомити учнів з поняттям «трудові ресурси» та їх роллю в економіці,з відмінностями у праці людей різних професій, поповнити...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання