3.4 ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І РЕСУРСІВ ДЛЯ ПРАЦІ
Відтворення населення – це історично і соціально-економічний обумовлений процес безперервного відновлення покоління людей в результаті взаємодії народжуваності і смертності. Складовою частиною відтворення населення є відтворення ресурсів для праці. У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими, а у відтворенні ресурсів для праці, крім того, виділяють ще фази або стадії.
Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності і складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.
Природний рух населення є слідством народжуваності і смертності людей. Залежно від того, що з них переважає, утворюється природний приріст або природний спад населення.
Чисельність і склад населення міняються і в результаті міграції, яка є механічним переміщенням (прибуття і вибуття) населення з перетином адміністративних меж з подальшим поверненням до місця постійного проживання або без. Такі переміщення викликаються різними і завжди дуже серйозними причинами (економічними, політичними, релігійними, екологічними і ін.).
Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану із зміною країни постійного мешкання (еміграцією називається виїзд за межі країни, імміграцією – прибуття з іншої країни), і внутрішню, що відображає зміну людьми місця мешкання в межах країни.
Безповоротна міграція пов'язана із зміною постійного місця проживання (переїзд з села в місто, з однієї області, країни – в іншу); тимчасова – припускає переселення на наперед обумовлений термін (наприклад, робота за контрактом); сезонна – передбачає щорічне переміщення людей в певні періоди року (наприклад, сільськогосподарські роботи); маятникова – включає регулярні поїздки до місця роботи, служби або навчання за межі свого населеного пункту, і назад.
За способом реалізації міграція населення ділиться на індивідуальну (самостійну), здійснювану силами і засобами самих мігрантів, і організовану, здійснювану за допомогою державних або суспільних органів, підприємств.
Міграція населення з причин, що її зумовили, може бути добровільною і вимушеною. Добровільна міграція обумовлюється усвідомленими рішеннями переміщаються по демографічних мотивах (вступ до браку, об'єднання з батьками або дітьми і ін.), економічних міркуваннях (привабливіші соціально-економічні умови, оплата праці і т.п.), з причин політичного і іншого характеру.
Вимушена міграція обумовлена часто не залежними від інтересів мігрантів причинами: військові дії, екологічні катастрофи, стихійні біди, політичні і національні конфлікти.
З погляду дотримання норм чинного в країні законодавства, міграція може бути законною і незаконною.
Соціальний рух населення виявляється в зміні освітньою, професійною, національною і інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти і культури, професіонально-кваліфікаційним, статевовіковим складом, структурою зайнятості і іншими характеристиками.
Економічний рух населення пов'язаний із зміною його трудової активності, обумовленої, перш за все, економічними чинниками: люди починають або припиняють трудову активність, що приводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.
Природний, міграційний, соціальний і економічний рухи населення взаємозалежні і взаємозв'язані і в сукупності визначають чисельність і якісні характеристики населення.
У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) і сучасний (інтенсивний).
Традиційний тип відтворення населення переважав на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Він характеризувався високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю через нерозвиненість медицини, низького рівня життя, воєн, епідемій.
Сучасний тип відтворення населення характеризується підвищенням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією жінок і залученням їх в суспільне виробництво і іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.
Розрізняють три режими відтворення населення: розширений, простий і звужений. Розширене відтворення характеризується перевищенням числа народжень над числом смертей (і в абсолютних показниках, і з розрахунку на 1000 чол.) і, відповідно, природним приростом населення; простому відтворенню властива постійна чисельність населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності; при звуженому відтворенні (депопуляції), коли смертність перевищує народжуваність, відбувається абсолютне скорочення кількості населення, що зараз спостерігається в Україні.
Відтворення ресурсів для праці (робочої сили) – це процес безперервного відновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.
Типи відтворення ресурсів для праці відрізняються від типів відтворення населення тим, що мають різне смислове значення. Існують два типи відтворення ресурсів для праці: екстенсивний і інтенсивний.
Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає збільшення їх чисельності в окремих регіонах і по країні в цілому без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростання освітнього рівня, кваліфікації, поліпшення здоров'я і розумових здібностей тощо, що означає нарощування трудового потенціалу. Вказані два типи відтворення в чистому вигляді не існують і взаємно доповнюють один одного.
Процеси відтворення ресурсів для праці підрозділяються на фази: фаза формування ресурсів для праці, фаза їх розподілу і перерозподілу і фаза використання. Всі фази органічно взаємозв'язані між собою.
Фаза формування характеризується:
- природним відтворенням, тобто народженням людей і досягненням ними працездатного віку; цей процес відбувається безперервно;
- щоденним відновленням працездатності у наявних працівників; для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок, культура і т.д.);
- отриманням людьми освіти, спеціальності і певної трудової кваліфікації.
Фаза розподілу і перерозподілу полягає в первинному розподілі ресурсів для праці по видах робіт, роді діяльності, а також підприємствах, організаціях, районах, регіонах країни. Цю фазу в ринковій економіці забезпечує функціонування ринку праці. Відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці здійснюється також перерозподіл ресурсів для праці.
Фаза використання економічно активного населення включає трудову діяльність на підприємствах, в організаціях, в процесі якої безпосередньо реалізується здібність людей до праці і здійснюється забезпечення зайнятості працездатного населення.
ТЕМА 4. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ
.Соціально-економічна сутність зайнятості населення.
4.2. Види і форми зайнятості населення.
4.3.Державне регулювання зайнятості населення.
Гнучкі форми зайнятості, їх особливості.
Безробіття та його види.
. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Зайнятість населення – це діяльність, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить дохід у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.
Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально – економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.
Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству та, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).
До зайнятого населення належать громадяни України, що проживають на території держави на законних підставах:
працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і громадських об’єднаннях;
особи, які проходять службу у Збройних силах України, прикордонних, внутрішніх військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, навчаються у загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Кількість зайнятості характеризується рівнем зайнятості, що розраховується двома способами:
Частка зайнятих в загальній чисельності населення:
Рз = Чз / Чн; (4.1)
Частка зайнятих в економічно активному населенні:
Рз = Чз / (Чз + Чб), (4.2)
де Чз – частка чисельності зайнятих;
Чн – загальна чисельність населення;
Чб – частка чисельності безробітних.
4.2. ВИДИ І ФОРМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
форми зайнятості являють собою організаційно-правові способи та умови використання людської праці й розрізняються між собою:
нормами правового регулювання тривалості та режимів праці, згідно з якими робочий день може бути повним або неповним, а режими праці та відпочинку - жорсткими або гнучкими;
регулярністю трудової діяльності, яка може бути постійною, тимчасовою, сезонною або епізодичною;
місцем виконання роботи — на підприємстві або вдома;
статусом діяльності, відповідно до якої прийнято виділяти основну, додаткову, вторинну та спеціальну зайнятість.
Види зайнятості
за характером діяльності: робота на підприємствах усіх видів, у організаціях, установах тощо; робота за кордоном, на спільних підприємствах; виконання державних і громадських обов'язків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; навчання в денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних і вищих закладах освіти; інші види денного навчання; ведення домашнього господарства: виховання дітей в сім'ї, догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством;
за соціальною належністю: робітники; службовці; управлінський персонал (менеджери); фермери; підприємці (особи, які в інтересах різних підприємств, організацій і в своїх власних вишукують можливості найкращого використання господарських ресурсів, організують виробництво та обмін, здобувають вигоду та несуть економічну й іншу відповідальність за свої дії):
за галузевою належністю: зайняті в матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, побутове обслуговування тощо); підгалузях (машинобудування, приладобудування, верстатобудування, швейна промисловість тощо),
за територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях;
за рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості;
за професійно-кваліфікаційною ознакою: розрізняють поняття кваліфікація - робітники від першого по шостий розряд; спеціалісти - перша, друга, третя категорія; та професія - вчитель, економіст, слюсар тощо.
за статево-віковою ознакою: чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку; зайняті на початку трудової діяльності, в періоди створення сім'ї, набуття професії, в період активної трудової діяльності, підготовки до пенсії тощо.
за видами власності: зайняті на підприємствах і в організаціях різних форм власності: державної, приватної або змішаної.
У межах кожного з наведених вище видів зайнятості організація праці людей може розрізнятися різноманітними організаційно-правовими формами і нормами регулювання тривалості та режимів робочого дня, а саме: регулярністю та стабільністю трудової діяльності, місцем виконання роботи, статусом діяльності.
Форми зайнятості
Повна зайнятість — це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість — це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Виокремлюють видиму та невидиму неповну зайнятість. Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень.
Невидима неповна зайнятість - переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці.
Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровільну» неповну зайнятість.
Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.
Міжнародною організацією праці примусова зайнятість зі скороченням заробітної плати внаслідок зниження ділової активності підприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробіття. Тривалість робочого тижня значно нижча за нормальну, коли за цим режимом працюють на постійній і добровільній основі, вважається неповним-робочим тижнем.
Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами.
Неповна зайнятість має дві суттєві ознаки: по-перше, зайнятість може стосуватися лише осіб найманої праці, по-друге, неповністю зайнятими вважаються особи, які регулярно, постійно зайняті протягом певної кількості годин, рідше — кожного місяця.
Саме тому до неповністю зайнятих не належать тимчасові, сезонні та випадкові працівники, хоча тривалість їхнього робочого часу, як правило, менша від нормативної.
За статусом діяльності розрізняють:
первинну зайнятість тобто основну зайнятість на основному місці роботи. Вона є основним джерелом доходів для працівника;
вторинну зайнятість, тобто добровільну додаткову постійну або тимчасову трудову діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно; трудову діяльність осіб, які старші або молодші працездатного віку: додаткову трудову діяльність осіб, які зайняті в домашньому або особистому підсобному господарстві. Ця зайнятість приносить додатковий дохід і називається сумісництвом. Найбільший ефект вона приносить, якщо місце її застосування збігається з основним.
За стабільністю трудової діяльності розрізняють:
постійну зайнятість, яка відзначається відносною стабільністю місця роботи
тимчасову зайнятість, яка пов'язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.
За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють:
стандартну зайнятість, яка характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року: наявністю стабільного робочого місця; чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорити про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості;
нестандартну альтернативну зайнятість. До альтернативних форм зайнятості можна віднести надомну працю та форми зайнятості на умовах гнучкого робочого часу в межах робочого дня, тижня, всього періоду трудової активності людини.
За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:
регламентовану (легальну) зайнятість;
нерегламентовану (нелегальну) зайнятість (дикий ринок праці), тобто нерегламентовану жодними державними документами діяльність громадян, вилучену зі сфери соціально-трудових норм і відносин. Це така діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко перебуває на межі криміналу без сплати податків. Нерегламентована зайнятість може мати вигляд самозайнятості та зайнятості найманою працею. На зайнятих найманою працею не поширюються вимоги Кодексу законів про працю; вони, як правило, отримують заробітну плату меншу, ніж працівники на аналогічній роботі в умовах регламентованої зайнятості. Нелегальна зайнятість найманою працею завжди є дискримінаційною щодо працівника і не обмежується віком.
Розглянуті поняття мають суттєве значення в сфері формування робочої сили.
4.3.ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, обласних, міських і районних центрів зайнятості, центрів професійного навчання незайнятого населення.
Державні гарантії зайнятості населення в Україні:
а) добровільність праці і вибору виду діяльності;
б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення
в) безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні;
г) виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку;
д) безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка
є) виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.
Додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:
а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;
б) одиноким матерям з дітьми до 14 років;
в) молоді, яка закінчила освіту;
г) особам передпенсійного віку;
д) особам звільненим після відбуття покарання.
Пільги і компенсації вивільненим працівникам:
1) Працівнику вивільненому з підприємства зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.
2) Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається проводиться за попереднім місцем роботи.
3) Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала 3-х місяців.
Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці:
а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів, йому не було запропоновано підходящої роботи;
б) право на отримання допомоги у розмірі:
100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 кал. днів;
75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 кал. днів;
50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;
в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;
г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.
Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах:
допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;
для осіб передпенсійного віку – до 720 календарних днів;
громадянам, які вперше шукають роботу – не більше 180 календарних днів.
Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:
а) не менше 50% середньої зар.плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру min зар. плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;
б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше шести місяців) перерви.
. ГНУЧКІ ФОРМИ ЗАЙНЯТОСТІ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ.
Використання гнучких форм зайнятості дозволяє вирішити декілька дуже важливих проблем ринкової економіки.
По-перше, вони надають можливість вибору працездатному населенню між робочими часом та відпочинком. По-друге, вони допомагають підприємцям маніпулювати кількістю і якістю робочої сили, яка використовується на підприємстві, виходячи з потреб розвитку виробництва та економічної ситуації, що склалась, не створюючи соціальної напруженості при звільненні працівників.
По-третє, вони дозволяють ефективно вирішувати проблеми праці жінок, пенсіонерів, працюючих студентів, емігрантів тощо.
По-четверте, вони допомагають збільшити число зайнятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць.
Таким чином, гнучкі форми зайнятості та режими робочого часу відіграють роль буферної зони між зайнятим і незайнятим населенням. Робоча сила, яка використовується на цих формах зайнятості, називається "периферійною", на відміну від постійного кадрового складу підприємств.
До гнучких форм зайнятості та режимів робочого часу відносять:
нестандартні режими робочого часу;
режим неповного робочого часу;
гнучкий робочий рік;
стиснутий робочий тиждень;
гнучкі графіки робочого часу;
гнучкість витрат на робочу силу.
Безробіттям слід рахувати соціально-економічну ситуацію в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено перебільшенням пропозиції праці над попитом на неї.
Безробітним за визначенням МОП вважається громадянин віком в ід 15 до 70 років (як зареєстрований, так і не зареєстрований в державній службі зайнятості), який одночасно задовольняє трьом умовам:
Не має роботи (прибуткового заняття);
Шукає роботу або намагається організувати власну справу;
Готовий приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.
Згідно з Законом України „Про зайнятість населення” безробітними визначаються громадяни працездатного віку, що:
Через відсутність роботи не мають заробітку;
Зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;
Готові та здатні приступити до відповідної роботи.
Взагалі за стандартами МОП ті, хто бажає отримати статус безробітного, мають відповідати таким критеріям:
Мусять зареєструватись у державній службі зайнятості;
Повинні активно шукати роботу;
Періоду безробіття має передувати період роботи;
Безробіття не повинне починатися добровільно;
Безробітний не може відмовлятись від пропозицій „відповідної” роботи;
Безробітний не може мати інших джерел доходу.
Причинно-наслідковою залежністю безробіття виступають економічні, соціальні і демографічні чинники.
До економічних чинників належать:
Структурні зрушення в економіці, які призводять до масштабних змін у структурі й кількості попиту на робочу сил і мають особливо тяжкі наслідки в періоди стагнації або зниження ділової активності;
Зниження обсягів економічного росту, що зумовлюють зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості чисельності працівників із кількістю робочих місць;
Недостатній сукупний попит;
Інфляція, що виявляється у скороченні капітальних вкладень, а також у зниженні реальних доходів населення;
Співвідношення цін на фактори виробництв;
Сезоні коливання виробництва, які зумовлюють зміни в попиті на робочу силу;
Науково-технічний прогрес.
Соціальними чинниками є такі:
Недосконале трудове законодавство;
Трансфертні платежі, що впливають як на зниження так і на підвищення безробіття;
Недостатня професійна і територіальна мобільність робочої сили;
Недостатній розвиток програм зайнятості;
Низький рівень іі статус системи освіти, професійної підготовки і перепідготовки;
Брак інформації про вільні робочі місця;
Низька економічна активність різних груп населення.
Демографічними чинниками є такі:
Зміни в чисельності населення;
Зміни в його статево-віковій структурі.
Класифікація видів та форм безробіття
За поширеністю
Рис. 4.3. Класифікація безробіття по ознаках
Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення. частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу,
Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Фрикційне безробіття є короткочасним, а структурне- тривалим, тому і вважається більш важким.
В Україні можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепррфілювзнням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії.
Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати.
Сезонне безробіття викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове виробництво та ін.
Безробіття спричиняє за собою серйозні економічні і соціальні витрати. Один з головних негативних наслідків безробіття - неробочий стан працездатних громадян і, відповідно, недовипущена продукція.
Отже, безробіття заважає суспільству розвиватися і рухатися вперед з урахуванням своїх потенційних можливостей. Зрештою це розглядається як зниження темпів економічного зростання, відставання об'ємів збільшення валового національного продукту.
Внаслідок безробіття відбувається знецінення, недовикористання накопиченого науково-освітнього потенціалу суспільства, погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей, зменшується частка економічно активного населення в результаті негативних змін в рівні народжуваності, підвищення рівня смертності, зниження середньої тривалості життя, посилення відтоку кваліфікованих кадрів за рубіж.
Окрім чисто економічних витрат, не можна скидати з рахунків і значні соціальні і моральні наслідки безробіття, її негативний вплив на суспільні цінності і життєві інтереси громадян: наростає соціальна напруженість, погіршується морально-психологічний стан безробітних, зростають злочинність, невпевненість в майбутньому. Безробіття, яким би рівнем вона не вимірювалася, це завжди трагедія для тих, хто не має роботи і не може отримати законне джерело існування. Більш того, її наслідки виходять далеко за рамки матеріального достатку.
Тривала бездіяльність веде до втрати кваліфікації, що остаточно вбиває надію знайти роботу за фахом. Втрата джерела існування і жалюгідне існування приводять до занепаду моральних засад, втрати самоповаги, розпаду сім'ї тощо. Саме тому держава не повинно покладатися на саморегульовану роль ринку в питаннях зайнятості, а активно втручатися в цей процес. В зв'язку з цим однією з важливих функцій держави є регулювання зайнятості, усунення негативних наслідків безробіття.
Але водночас також виокремлюються й позитивні наслідки безробіття, проілюстровані рисунком 6.
Однак необхідно наголосити на тому, що позитивні моменти притаманні лише тієї ситуації, коли рівень безробіття не перетинає межу нормального його рівня.
|