|
Скачати 2.3 Mb.
|
Тема 2. Закономірності та чинники формування витрат. Лекція 3
Динаміка витрат суттєво відрізняється у коротко- і довгостроковому періодах. У зв'язку з цим визначення цих понять має теоретичне і практичне значення. В економічній теорії короткостроковим вважається період, упродовж якого фактори виробництва і відповідні їм витрати стабільні, тобто незмінні. При цьому йдеться передусім про фактори виробництва, що беруть участь у ряді операційних процесів, зміна яких потребує тривалого часу і суттєвих разових витрат. Це засоби виробництва (машини, устаткування) і робоча сила. Конкретніше, в економічному сенсі короткостроковим є період, протягом якого виробнича, організаційна структура підприємства і його виробнича потужність незмінні. Довгостроковим вважається період, у якому жодний фактор виробництва не є незмінним. Змінюються не лише витрати на матеріали, оплату праці, а й засоби виробництва. У довгостроковому періоді реалізуються інвестиційні проекти, змінюється виробнича й організаційна структура підприємства, його величина, технологія виробництва. Як зазначалося, у короткостроковому періоді витрати факторів виробництва стабільні. За цих умов залежність між обсягом виробництва і витратами залишається стабільною, і останні можна досить чітко поділити на змінні та постійні. Змінні є функцією обсягу виробництва, а постійні — функцією часу. Формальна залежність витрат від обсягу виробництва у короткостроковому періоді може бути виражена так: С = СЗО * N + СП , (1.1) Ссо=С30 + ![]() де С — сукупні витрати за певний період; СЗО— змінні витрати на одиницю продукції; N — обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі; СП — постійні витрати за розрахунковий період; Ссо — сукупні витрати на одиницю продукції (собівартість продукції). Графічну інтерпретацію цих залежностей показано на рис. 1.1 і 1.2. Як бачимо, сукупні змінні витрати (Сз) мають лінійну залежність від обсягу виробництва (рис. 1.1). З формули (1.2) і рис. 1.2 видно, що зі зростанням обсягу виробництва повні середні витрати на одиницю продукції знижуються і наближаються до змінних витрат ( ![]() Ск ![]() Рис. 1.1. Динаміка сукупних витрат : Сп — постійних; Сз — змінних ![]() ![]() Рис. 1.2. Динаміка витрат на одиницю продукції: Сзо — змінних; Спо — постійних; Ссо — сукупних Фактично динаміка змінних середніх витрат здебільшого складніша. Ці витрати у більшості випадків знижуються із підвищенням використання виробничої потужності, а за максимального її завантаження (к3 > 0,9 ) можуть зростати, як це показано на рис. 1.3 с ![]() Рис. 1.3. Динаміка змінних середніх витрат із зростанням завантаження виробничої потужності ![]() Деяке зниження витрат на початкових етапах зростання обсягу виробництва (ділянка ON, на рис. 1.3) пояснюється підвищенням продуктивності праці внаслідок збільшення серійності виробів. У подальшому рівень витрат стабілізується (лінія N{N2), і на ділянці N2N3 певною мірою зростає. Справа в тому, що максимізація виробництва супроводжується зростанням інтенсивності роботи за межі оптимальних її режимів і додатковими витратами (електроенергії, інструментів, зарплати у формі доплат та ін.). Тому у короткостроковому періоді слід мінімізувати змінні витрати як комплектуванням оптимальних партій (серій) виробів, так і оптимальною адаптацією роботи устаткування до певного обсягу виробництва. У довгостроковому періоді всі витрати змінюються, включаючи й ті, що належать до постійних. Останні змінюються стрибкоподібно через релевантні інтервали, тобто через проміжки короткострокових періодів. На рис. 1.4 і 1.5 ці інтервали розділяють обсяги виробництва ![]() ![]() ![]() ![]() 0 ![]() ![]() ![]() Рис. 1.4. Динаміка сукупних постійних витрат у довгостроковому періоді. ![]() ![]() ![]() ![]() Рис. 1.5. Динаміка середніх постійних витрат у довгостроковому періоді Відносні витрати (собівартість продукції) регулюються комбінацією факторів виробництва в процесі визначення виробничої, організаційної структури підприємства, його виробничої потужності. Передусім мається на увазі величина підприємства. Остання вважається оптимальною за мінімальних середніх сукупних витрат, тобто за мінімальної повної собівартості продукції.
У системі управління витратами важливе значення має побудова і використання функцій витрат. Функція витрат — це кількісний вираз залежності витрат від їх чинників. Такі формалізовані залежності у вигляді функцій полегшують процеси прогнозування і планування витрат, використовуються в аналізі й оцінювати роботи центрів відповідальності та в інших сферах діяльності підприємства. Слід відрізняти функції сукупних (абсолютних) витрат підприємства або його підрозділів, окремих статей чи елементів (наприклад, загальновиробничих витрат, витрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування) і функції витрат на одиницю продукції (собівартості продукції). Основною проблемою під час побудови функцій витрат є встановлення причинно-наслідкових зв'язків між чинниками і витратами. Чинники витрат виражаються певними показниками, які впливають на витрати і мають кількісну оцінку. Вони визначаються в процесі аналізу і емпіричної перевірки зв'язку з витратами і в подальшому розглядаються як змінні параметри функції витрат. Залежно від форми зв'язку змінних параметрів з витратами розрізняють лінійні та нелінійні функції. Лінійні функції витрат, коли пряма витрат однозначно визначаться двома точками, є найбільш прийнятними для практичного використання. Такі функції легкі в побудові та використанні. Нелінійні функції не можна достатньо точно визначити виміряною кількістю точок, що й є головною складністю їх застосування. У теорії і практиці управління витратами застосовуються різні методи дослідження причинно-наслідкових зв'язків між витратами і їх чинниками та побудови відповідних функцій. Серед них передусім виокремлюють методи: Інженерний метод ґрунтується на аналізі взаємозв'язків між витратами ресурсів і результатами. При цьому ресурси диференціюються за видами залежно від того, які чинники і як впливають на їх витрати (сировина, основні, допоміжні матеріали за видами, інструмент, основні засоби, праця і т. д.). На основі досліджень і обчислень розробляються нормативи витрат на окремі ресурси стосовно певних показників (драйверів): кількість виробів, машино-години роботи устаткування, людино-години роботи працівників та ін. Нормативи встановлюються з урахуванням особливостей технологічного процесу і режимів роботи устаткування. В подальшому вони можуть інтегруватись в нормативи на один виріб для спрощеної формалізації залежності витрат від кінцевого результату — обсягу виробництва. Інженерний метод забезпечує досить точні обчислення витрат, він враховує технологічні та організаційні можливості використання ресурсів, орієнтує на передові методи роботи та досягнення науково-технічного прогресу. Але основний його недолік — складність і трудомісткість оцінки витрат і розробки їх норм. Бухгалтерський метод, який ще називають методом аналізу рахунків, передбачає побудову моделі поведінки витрат на основі матеріалів бухгалтерського обліку. За даними бухгалтерських рахунків аналізуються витрати і їх носії (драйвери). В процесі такого аналізу всі витрати або певна група їх, наприклад, загальновиробничі витрати, розподіляються на змінні та постійні. Фактичні витрати за минулий період коригуються з урахуванням реальних умов діяльності підприємства (ціни, тарифи), визначаються змінні витрати на одиницю їх носія і формулюється лінійна функція витрат. Згідно з мінімаксним методом залежність витрат від обсягу діяльності визначається на основі двох рівнів (точок) останньої — мінімального й максимального. Мається на увазі, що обсяг діяльності (виробництва) в межах діапазону релевантності різний. Пряма, що з'єднує точки витрат, які відповідають мінімальному і максимальному обсягу діяльності, виражає функцію витрат. Метод побудови функцій витрат за двома екстремальними точками приваблює своєю простотою, але він не дає точних результатів. Мінімальний і максимальний обсяги діяльності можуть істотно відрізнятися від середніх, нормальних її умов і не забезпечувати належної репрезентативності даних для побудови функції. Тому мінімаксний метод доцільно модифікувати, вибираючи не екстремальні рівні обсягів діяльності, а типові із нижчих та вищих. Метод регресійного аналізу встановлює взаємозв'язок між витратами і показниками, що на них впливають, на основі статистичної обробки репрезентативного масиву інформації. В процесі регресійного аналізу може досліджуватися залежність витрат від одного чинника (показника) або від більшої їх кількості. В першому випадку будують однофакторні рівняння регресії, в другому — багатофакторні. Функція витрат (рівняння регресії) визначається відомим методом найменших квадратів, який дозволяє встановити величини а і в, максимально наближені до емпіричних даних. Регресійний аналіз дає точніші результати, ніж мінімаксний метод, оскільки в ньому враховуються дані усіх спостережень, а не лише їх крайні величини. Разом з тим, як і попередні методи, він базується на досвіді минулої діяльності, що не завжди адекватний майбутнім умовам. Слід зазначити, що регресійний аналіз застосовується також для визначення собівартості продукції. Це стосується продукції, схожої в конструктивно-технологічному відношенні, та виробів, що становлять параметричні ряди (машини певного призначення, верстати, електродвигуни та ін.). Виведені за фактичними даними рівняння регресії дозволяють прогнозувати собівартість нових виробів на етапі їх розробки і таким чином більш обґрунтовано вести цінову і товарну політику підприємства.
На відносний рівень витрат, тобто собівартість продукції, суттєво впливають чинники досвіду й виробничого навчання. Внаслідок вивчення залежності витрат від досвіду був сформульований «Закон навчання у виробництві» (30-ті роки минулого століття). Згідно з ним витрати певних факторів на одиницю продукції зменшуються із зростанням кількості її виробництва. Цей ефект пояснюється впливом тренування і досвіду працівників на зниження витрат. А тренування й набуття досвіду є наслідком повторювання операцій, яке зростає із збільшенням кількості виробів. Найбільший ефект від чинника виробничого навчання реалізується через фактор праці. Але й витрати матеріалів теж знижуються внаслідок надбання робітниками досвіду: зменшуються підходи, брак, витрати енергії та ін. Зазначена закономірність виражається так званими кривими навчання. Найпоширеніша версія теорії кривих навчання стверджує, що при кожному подвоєнні кількості виробів з початку їх виготовлення (освоєння виробництва) витрати на одиницю продукції знижуються на одну й ту саму відносну величину. В літературі її називають нормою навчання. Норма навчання, позначимо її символом а, коливається в певних межах для різних виробництв. Вона вища на монтажних і складальних роботах із суттєвою часткою ручної праці й менша на обробних машинних операціях. Приблизний діапазон її коливання 0,1—0,25 . Приклад кривої навчання показано на рис. 3.1. ![]() Рис. 3.1. Крива навчання за його норми а = 0,2. Символи на рисунку: Со — витрати на одиницю продукції; N— порядковий номер виробу (кількість виготовлених виробів з початку їх виробництва). Закономірності кривих навчання властиві передусім для виготовлення складних виробів у дрібносерійному виробництві (літако-, ракетобудування, важке машинобудування, кораблебудування і т. п.). Із збільшенням серій виробів ефект навчання різко знижується і практично не враховується при плануванні та в ціновій політиці. В масовому виробництві ця теорія не актуальна (а ―› 0). У виробництвах з високою часткою прямих матеріальних витрат і комплектувальних виробів криві навчання слід застосовувати до вартості обробки. Слід зазначити, що закономірності кривих навчання стосуються не лише виробничих процесів, а певною мірою поширюються на інші бізнес-функції ланцюга цінностей. Це стосується передусім таких функцій, як маркетинг, збут, обслуговування виробів. Зростання кількості виготовленої продукції і повторення операцій за такими функціями теж економить ресурси і знижує витрати. Питания для самоконтролю
Тема 3. Управління витратами. Лекція 4: Організаційні аспекти управління підприємством.
|
Методичні рекомендації для самостійного вивчення тем з дисципліни... «Економіка підприємства», 03050901 «Бухгалтерський облік», 03050801 «Фінанси і кредит» |
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
ПРОХОДЖЕННЯ ПЕРЕДДИПЛОМНОЇ ПРАКТИКИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ Методичні рекомендації до проходження переддипломної практики для студентів спеціальності 050107 „Економіка підприємства”. – Полтава:... |
Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки... Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів... ВСТУП |
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
1. Сутність принципи і роль страхування Говорушко Т. А., Еш С. М., Дем’яненко І. В., Г.І. Лановська. Страхування. Курс лекцій для студентів спеціальності «Фінанси» денної... |
КУРС ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ГАЛУЗІ”... Всі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені. Написання одиниць відповідає стандартам |
ПРОГРАМ А Програма та методичні вказівки щодо проходження виробничої практики для студентів денного відділення спеціальності 050107 "Економіка... |
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |