Коротка характеристика міста.
Нікополь — місто обласного значення, центр Нікопольського району Дніпропетровської області.
Територія міста - 50 км².
Населення - 120,0 тис. осіб.
Густота населення - 2474 осіб/км².
Місто розташоване у південно-східній частині області на правому березі Каховського водосховища. Нікополь має річковий порт, залізничну станцію на магістралі Апостолове-Запоріжжя. Через місто проходить автомобільна дорога загальнодержавного значення Запоріжжя-Кіровоград.
Відстань до обласного центру - 99 км, залізницею - 135 км, автошляхами - 108 км. Відстань до Києва – 421 км, залізницею — 546 км, автошляхами — 520 км.
Місцеве самоврядування в місті Нікополь здійснюється міською громадою через органи місцевого самоврядування. Основною ланкою в системі місцевого самоврядування у м. Нікополь є Нікопольська міська рада. Нікопольська міська рада утворена 21 травня 1997 року. 26 листопада 2010 року на І сесії Нікопольської міської ради VI скликання обрана міська рада у кількості 60 депутатів.
Нікополь – одне з давніх і славних міст Дніпропетровщини. Під час археологічних досліджень на території сучасного міста Нікополь були знайдені залишки поселень та поховань доби неоліту (IV тисячоліття до н.е.), міді-бронзи (ІІІ-початок І-го тисячоліття до н.е.), скіфської (V-ІІІ століття до н.е.) та сарматської (ІІ століття до н.е. – ІІ століття н.е.) культур.
У кінці V століття до н.е. - ІІ століття до н.е. на лівому березі Дніпра знаходився адміністративний і торгово-ремісничий центр першої на території України держави - Скіфії, відомий в науковій літературі як Кам'янське городище (тепер знаходиться на території смт. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області у 5-ми кілометрах на південь напроти Нікополя).
У другій половині І тисячоліття нашої ери по правому березі Дніпра через наш край проходив знаменитий шлях "з варягів у греки", який поєднував країни Північної Європи, Київську Русь з Візантійською імперією. На місці сучасного Нікополя був перетин Грецького шляху з Солоним, який йшов з Криму на Київ.
Протягом середини ІХ-середини ХІ століть територія краю входила до володінь печенігів, з середини ХІ століття до 1237 року - половців, з 1237 до 1395 року - монголо-татар.
Перше документальне свідчення про місцевість, де знаходиться сучасне місто Нікополь - Микитин Ріг та Лиса Гора, відноситься до 1594 року.
У 1639 році в урочищі Микитин Ріг була збудована запорозькими козаками Запорізька Січ, яка була захоплена польськими військами.
У січні 1648 року повстанський загін козаків на чолі з Богданом Хмельницьким звільнив Микитинську Січ від поляків і перетворив її у центр підготовки Визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої. У квітні 1648 року на козацькій раді у Січі Богдан Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького і отримав гетьманські клейноди. Це був початок створення Української козацької держави, коли він на Січі створив повстанську армію і Уряд Війська.
У середині XVІІ століття на основі передмістя Микитинської Січі, утворилось поселення Микитин Перевіз. Він був важливим прикордонним постом Війська Запорозького Низового до 1775 року. Тут були розташовані військова залога, митниця, поштова станція, церква Святої Покрови Богородиці, близько 40 хат сімейних запорожців.
З 1775 року Микитин Перевіз - у складі Новоросійської губернії, у 1780 році у зв'язку із запланованим будівництвом фортеці він перейменований на Нікополь. Проте фортеця не була збудована, і Нікополь увійшов до складу Катеринославського повіту однойменної губернії як позаштатне містечко.
У кінці XVIII-на початку ХІХ століть Нікополь розвивався як торгово-ремісниче поселення. У другій половині ХІХ століття в ньому з'явились перші промислові підприємства. У 1897 році населення містечка досягло 8100 чоловік.
На розвиток містечка мали великий вплив видобуток марганцю поблизу Нікополя на річці Солоній з 1886 року та введення в експлуатацію залізниці Кривий Ріг-Нікополь-Олександрівськ у 1903 році.
У кінці XVIII-на початку ХХ століть Нікополь відвідували видатні діячі науки, культури і мистецтва - В. Жуковський, Т. Шевченко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Рєпін, Д. Яворницький, С. Прокоф'єв та інші.
У 1921 році Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року – райцентром Криворізької округи. У 1926 році йому надано статус міста і утворено міську раду.
У 1930-ті роки у Нікополі збудовано найпотужніший в СРСР Південнотрубний завод, значно розширили виробництво інші 23 промислові підприємства. На 1 січня 1941 року у місті проживало 70 тисяч мешканців.
У 1950-1980-ті роки Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили підприємства металургії (Південнотрубний завод та з 1966 року завод феросплавів), машинобудування, будівельних матеріалів, легкої і харчової промисловості та ін.
У 2001 році 26 липня Кабінет Міністрів України своєю постановою за № 878 затвердив «Список історичних населених місць України», в який внесено Нікополь (його місцевість вперше згадуються у щоденнику посла Еріха Лясоти).
24 квітня 2002 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради прийняв рішення №204 про встановлення офіційної дати заснування м.Нікополя – 1639 рік на підставі результатів науково-пошукової роботи та рішення Вченої ради Інституту Історії України НАН України від 12 грудня 2001 року.
Отже, м. Нікополь є єдиним містом в Україні, яке походить від унікального центру українського державотворення, якою була Микитинська Запорозька Січ (1639 – 1652 рр.), що стала місцем початку державного періоду історії українського народу, відомого як Українська козацька держава – Військо Запорозьке 1648 – 1775 рр.
Економічну основу міста на теперішній час становлять наступні підприємства:
ПАТ «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ» (основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів);
ПАТ «СЕТРАВІС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН»(виробництво труб з корозійних сталей);
ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» (виробництво труб, у тому числі бурильних та насосно-компресорних);
ПАТ «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ТРУБОПРОВІДНИХ АРМАТУР» (обладнання для потреб житлового господарства та капітального будівництва);
ПАТ «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ТЕХНОЛОГІЧНОГО ОСНАЩЕННЯ» (постачальник трубного інструменту на всі трубні заводи України);
ТОВ «ВСМО - ТИТАН УКРАЇНА» ( виробництво труб із сплавів титану)
ВАТ «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» (хлібопродукти).
Для культурних потреб мешканців міста працюють Краєзнавчий музей, 13 бібліотек, 3 Палаци культури, Палац урочистих подій, 6 клубів, 2 школи мистецтв, кінотеатр.
У місті діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль «Микитин Ріг», народний ансамбль танцю «Радість», український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю «Богема».
У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам'яток. Церква Різдва Богородиці охороняється державою як пам'ятка державного значення.
Нікопольщина входить до південного посушливого, теплого агропромислового регіону. Істотний вплив на клімат міста чинить антропогенний чинник. Після створення Каховського водосховища значно змінився розподіл атмосферних опадів у зоні впливу водойми.
Екологічна ситуація в м. Нікополь склалася під впливом тривалої інтенсивної діяльності автомобільного вантажного транспорту, підприємств машинобудівної промисловості, теплоенергетики, виробництва та розподілення електроенергії, газу, діяльність підприємств транспорту та зв'язку.
Для міста характерний високий рівень розвитку промисловості. Аналіз сучасного стану навколишнього природного середовища свідчить про те, що з підвищенням рівня виробництва підприємств зростає техногенне навантаження на довкілля, а з ускладненням економічного становища міста погіршується його екологічний стан.
Промисловий комплекс за інтенсивністю впливу на довкілля посідає провідне місце. В промисловості головними причинами, що призвели до загрозливого стану довкілля, є:
- застарілі технології виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість;
- несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
- відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення);
- відсутність надійного правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем.
|