|
|
Скачати 0.93 Mb.
|
|
Аутсорсинг управління ризиком (Risk management outsourcing) - передача оцінки ризику чи управління ризиком сторонній организації. При використанні методу аутсорсингу ризику відповідальність за зниження можливості виникнення несприятливих подій покладається, на основі договору, на сторонню організацію (інший суб'єкт). Як приклад можна назвати такі заходи: - Як страхування, тобто захист майнових інтересів суб'єктів господарювання і громадян при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових внесків; - Використання послуг охоронної фірми, введення зовнішнього кризового управління, наявність зовнішнього відповідального виконавця робіт протягом встановленого гарантійного строку і т. д. Даний метод може бути використаний у випадку, якщо можливо:
Як правило, для використання аутсорсингу ризику відносно легко виробити порогові значення відповідних критеріальних показників (розмір потенційного збитку і вірогідність його виникнення). 7. Сценарії поводження з ризиком: фінансовий інжинірінг Фінансовий інжиніринг передбачає застосування фінансових інструментів та їх комбінацій для захисту від ризиків. Фінансові інструменти – контракти, що передбачають зустрічний рух грошових потоків, зобов»язанб та ризиків. Емітент обіцяє виплатити дивіденди. Фінансовий інжиніринг - комбінування фінансових інструментів з різними параметрами ризику і прибутковості для реалізації інвестиційної стратегії бізнесу. Інжиніринг - комплекс заходів фінансового впливу, в тому числі, але не обмежуючись, процесом цілеспрямованої розробки нових фінансових інструментів або нових схем здійснення фінансових операцій, розробкою системи фінансового управління та мінімізації фінансових ризиків, розробкою нових фінансових інструментів і операційних схем, придатних за здійсненні фінансово-кредитних операцій. Фінансова інновація - це нові фінансові інструменти і фінансові технології. Фінансові інструменти поділяються на:
До відносно новим фінансовим інструментам належать
Процес розробки нових фінансових інструментів і операційних схем (нових фінансових технологій) має назву фінансовий інжиніринг. Термін «фінансовий інжиніринг» з'явився в 1991 р. Фінансовий інжиніринг, за визначенням Дж. Фінерті, включає проектування, розробку і реалізацію інноваційних фінансових інструментів і процесів, а також творчий пошук нових підходів до вирішення проблем у сфері фінансів. Особливу увагу у визначенні спирається на «інноваційний» і «творчий» підхід. З точки зору практики, фінансовий інжиніринг охоплює багато різних сфер. Основними з них є:
8. Сценарії поводження з ризиком: страхування Страхування передбачає захист від ризику за рахунок третіх осіб. Безпосереднім джерелом слугує страховий фонд, який утворюється за рахунок носіїв ризику, які оплачують страхові премії (страхові платежі, страхові внески) PREMIUM – те, що сплачує носій ризику страховій компанії ; плата за захист від ризику. Страховий фонд утворюється та перерозподіляється за участю фінансового посередника,який називається страхова компанія. Страхування – спосіб захисту від ризику шляхом його передачі на комерційних засадах страховій компанії. Страхування – фінансово-економічне відношення перерозподільчого характеру,яке пов»язане з перерозподілом страхового фонду на користь тих учасників страхового процесу, яким не пощастило. Застосування методу на рівні фірми виправдане в таких випадках :
9. Поняття та категорії економічної ризикології : фінансування ризику. Метод Хаустона. Поняття фінансування ризику означає пошук і мобілізацію грошових ресурсів для здійснення превентивних заходів і запобігання збиткам від настання несприятливих подій. Фінансування ризику – визначення джерел, з яких буде відшкодовано потенційний збиток. Є різні способи фінансування ризику. Насамперед це поточний бюджет підприємств, у який закладають витрати на заходи щодо підвищення безпеки, майбутні витрати на компенсацію збитків, витрати на сплату страхової премії,тощо. Також резервні фонди самострахування, сформовані раніше з власних ресурсів підприємства. Страхуючи ризики, підприємство одержує доступ до страхових фондів, з яких може отримати відповідне відшкодування в разі збитків. Фінансування ризику містить у собі три головні статті витрат :
Фінансування ризиків здійснюється двома методами:
Самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами. Метод Хаустона - спосіб порівняльної оцінки ефективності страхування і самострахування , суть якого полягає в оцінці впливу різних способів управління ризиком на «вартість підприємства ». Вартість підприємства визначимо через вартість його вільних активів. Вільні (або чисті) активи підприємства - це різниця між величиною всіх його активів і зобов'язань. Рішення зі страхування або самострахування ризику змінюють вартість підприємства, оскільки витрати на ці заходи зменшують грошові кошти або активи, які організація могла б направити на інвестиції та отримати прибуток. Нехай в розглянутій моделі враховується також виникнення збитків у майбутньому від розглянутих ризиків; страхування і самострахування в рівній мірі забезпечують однаковий рівень компенсації майбутніх збитків. При страхуванні підприємство сплачує на початку фінансового періоду страхову премію і гарантує собі компенсацію збитків у майбутньому. Вартість підприємства в кінці фінансового періоду при здійсненні страхування висловимо наступною формулою: S, = S-P + r де Si-вартість підприємства в кінці фінансового періоду при страхуванні; S-вартість підприємства на початку фінансового періоду; Р. -розмір страхової премії; г - середня дохідність працюючих активів. Величина збитків не впливає на вартість підприємства, оскільки вони, як передбачається, повністю компенсуються за рахунок виплачених страхових відшкодувань. При самострахування підприємство повністю зберігає власний ризик і формує спеціальний резервний фонд - фонд ризику. Вплив на величину вільних активів повністю збереженого ризику можна оцінити наступною формулою: SR = S-L + r + iF , де Sr - вартість підприємства в кінці фінансового періоду при повністю збереженому ризик; L - очікувані втрати від розглянутих ризиків; F-величина резервного фонду ризику; i - середня прибутковість активів фонду ризику. При самострахування підприємство зазнає два види збитків - прямі і непрямі. Прямі збитки виражаються у вигляді очікуваних річних втрат L. Крім очікуваних втрат L, певні кошти повинні бути спрямовані в резервний фонд F, щоб забезпечити компенсацію очікуваних втрат, причому з деяким запасом. Передбачається, що активи зберігаються в резервному фонді в більш ліквідній формі, ніж активи, інвестовані у виробництво, тому вони приносять менший дохід. Порівняння значень Sj і Sr дозволяє судити про порівняльну економічної ефективності страхування і самострахування. Задамося метою визначити з моделі Хаустон умови ефективності використання страхування на підприємстві для захисту від ризиків. Математично ця умова можна записати в наступному вигляді: S,> SR . Це говорить про те, що вартість підприємства в кінці фінансового періоду при страхуванні повинна бути вище. Необхідний розмір фонду ризику F, який повинен бути сформований підприємством при самострахування, можна оцінити, виходячи з таких міркувань. Грошові кошти фонду ризику; як уже згадувалося, також використовуються підприємством для одержання прибутку, оскільки вони є «тимчасово вільними» до тих пір, поки не знадобляться для компенсації збитків. Якби ефективність використання фонду ризику дорівнювала ефективності використання виробничих активів, то умова ефективності страхування, заданий нерівністю, ніколи б не дотримувалося, оскільки страхова премія Р завжди більше середніх очікуваних збитків: Т • Р> Т Ця обставина випливає зі структури страхового тарифу, оскільки крім величини середніх збитків в неї закладені витрати на ведення справи і прибуток страхової компанії. Страхування завжди було б менш економічно вигідно, ніж самострахування. Однак, як правило, м> i, оскільки активи у фонді ризику повинні зберігатися в більш ліквідною, а значить, менш прибутковою формі. Тому існує область значень тих змінних, при яких страхування буде більш економічно вигідним механізмом, що виразиться у збільшенні вартості підприємства. Розмір фонду ризику визначається відповідно до суб'єктивним сприйняттям ризику страхувальником. Для оцінки даного чинника в моделі використовується вже згадуване раніше поняття максимально прийнятного рівня збитку Lmax. Логічно було б встановити розмір фонду ризику рівним величині максимально прийнятного збитку: F = Lmax. 10. Принципи та критерії класифікації ризиків за Дж Кейнсом. Дж. М. Кейнс класифікував ризики з позиції суб’єкта інвестиційної діяльності , серед яких виділив:
Дж. М. Кейнс зазначав, що вказані ризики тісно переплетені між собою і "накладаються" один на одного, що не завжди помічають підприємці. 11. Карта ризиків за визначенням Базельського комітету банківського нагляду Базельський Комітет з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків («Committee on Banking Supervision of the Bank for international Settlements») засновано в м. Базель у 1974 році центральними банками та органами нагляду держав G10. Нині до держав-членів Комітету належать: Бельгія, Німеччина, Франція, Італія, Японія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США. Європейська Комісія бере участь в роботі на правах спостерігача. Комітет засідає кожні три місяці. Його основне завдання полягає у впровадженні високих та єдиних стандартів в сфері банківського регулювання та нагляду. З цією метою, Комітет випускає директиви та рекомендації для органів нагляду держав-членів. Зазначені рекомендації не є обов'язковими до виконання, проте, в більшості випадків знаходять своє відображення в національному законодавстві держав-членів (та не тільки, наприклад, «Базель І» запроваджено в більше ніж 100 країнах), оскільки їх опрацьовується у співробітництві із банками та органами нагляду з усього світу. В ЄС вони також використовуються для взаємної інтеграції держав-членів Союзу. Основними документами Базельського комітету вважаються Основні принципи ефективного нагляду 1997 року (переглянуті в 2006 році), «Базель І» 1988 року та «Базель ІІ» в 2004 році. Згідно його класифікації виділяють 3 типи ризиків :
12. Ризикоформуючі фактори у міжнародному бізнесі Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від фірми та менеджерів (суб'єктів прийняття рішень):
До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо менеджерів, фірму):
Так, зокрема, від типу контракту залежить ступінь ризику та розмір винагороди після завершення контракту. Сподівання на максимальний прибуток, з одного боку, і страх підприємницького ризику—з іншого, переконують, що успіх у менеджменті можливий лише для тих, хто добре володіє обраною галуззю діяльності, на високому професійному рівні вирішує задачі, що постають, хто мислить неординарно і в змозі творчо застосувати знання у реальній економічній і фінансовій ситуаціях. 13. Методи оцінки ризику: якісні методи, загальна характеристика Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення. До якісних методів ризику слід віднести |
|
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ “МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ” Визначити сферу діяльності стратегічного менеджменту у малому, середньому та великому бізнесі |
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ “МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ” Дати визначення стратегічному менеджменту. Визначити сферу діяльності стратегічного менеджменту у малому, середньому та великому... |
|
Реферат на тему: МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС Кожна форма міжнародних економічних відносин відображена в міжнародному бізнесі, і виходячи з них можна говорити про такі види міжнародного... |
Божаткін С. М., Жиленко В. П., Марущак С. М «Вступ до спеціальності», «Економіка підприємства», «Статистика», «Менеджмент», «Операційний менеджмент», «Стратегічний менеджмент»,... |
|
1. Теоретичні та організаційні основи податкового Курс „Податковий менеджмент” є складовою навчального плану підготовки таких фахівців |
1. ЗЕД та її роль у розвитку національної економіки Менеджмент організацій” і 050207 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” |
|
Рецензія На посібник О. В. Комаровського Менеджмент соціокультурної діяльності”, „Менеджмент організацій”,які вивчають дисципліну |
Курс лекцій з дисципліни „Основи підприємницької діяльності. Менеджмент.... Рекомендовано цикловою комісією напряму «Суспільно-гуманітарні та економічні дисципліни» |
|
Програма "Основи кадрового менеджменту" для професії "Офіс-адміністратор" Сутність менеджменту персоналу й напрямки його розвитку. Менеджмент персоналу як суб’єктивне соціальне явище та сфера професійної... |
Методична робота Підготовлені і випробувані персоніфіковані завдання для самостійної і індивідуальної роботи з дисципліни «Вступ до спеціальності»,... |