КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»

План

1. 
   Теорія пізнання
   
2. 
   Практична філософія
   

• 
  “Докритичний” – до 1770 року. У праці “Всезагальна натуральна історія і теорія неба” (1755) Кант розробив “небулярну” космогонічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система, як і весь Всесвіт, виникає з газо-пилової туманності.
  
• 
  „Критичний”: Кант сформулював свої основні філософські ідеї. Головні твори цього періоду: “Критика чистого розуму” (1781), “Критика практичного розуму” (1788) і “Критика здатності судження” (1790).
  

С


тавлення людини до світу

з


агальне і доконечне, яке є сутнісною ознакою розуму, існує водночас і в знанні, і в самому предметному світі.

1. 
   Абсолютна ідея (поняття «ідея» як синонім поняття «дух» тут слід розуміти в його Платонівському смислі) «в собі» – це об’єктивна логіка, яка існує у світі скрізь і завжди, незалежно від того, чи існують предметні носії, в яких вона може виявитися, вона не виникає і не зникає, тобто є вічною, і несе в собі в згорнутому вигляді прообраз можливого буття абсолютно усього.
   

2. 
   Дух у своєму «відчуженому бутті» – це таке буття духу, в якому він втілився у чужу йому самому форму матеріальної природи. У природі абсолютна ідея у перетвореній формі матеріальних явищ та процесів проходить такі сходинки розвитку: механіка, фізика, органіка. Пізніше послідовники Гегеля К. Маркс та Ф. Енгельс більш розлого охарактеризували стадії цього процесу: механічна, фізична, хімічна та біологічна форми руху матерії. На другому етапі абсолютна ідея розгорнула й втілила у формі наявно існуючих предметів той зміст, який на попередньому етапі існував у ній лише як можливість. Тепер цей зміст постав як чуттєво дане буття неживої та живої природи. Кожен закон природи, кожне явище та істота – це спосіб буття абсолютної ідеї, яка раніше була лише «в собі» (нерозгорнута, недоступна для вивчення), а тепер постала «для себе» – готовою для дослідження й осягнення розумом. На цьому етапі сформувався і сам розум, здатний пізнати природу – виникає свідомість людини, яка в закономірному перебігові природних процесів здатна упізнати свою власну логіку. Розвиток природи припиняється, бо, породивши людську свідомість, вона виконала свою місію.
   
3. 
   Філософія Духа, в якій дух проходить такі стадії розвитку:
   

• 
  Суб’єктивний дух – психічне життя окремого індивіда, його формування та розвиток.
  
• 
  Об’єктивний дух – колективний розум людства, який розгортає себе у всесвітній історії через удосконалення форм державного устрою, в яких реалізується ідеал свободи.
  
• 
  Абсолютний дух – процес розвитку самосвідомості людського духа, в якому мистецтво, релігія та філософія (найвищі щаблі втілення абсолютної ідеї у людському розумі) витворюють цілісну картину буття світу.
  

• 
  Принцип зв’язку: усе пов’язане з усім.
  
• 
  Принцип розвитку: все, що існує, неминучо має загинути, перейти в іншу форму буття, змінити свою якість. При цьому якість слід розуміти не як ступінь досконалості, а як внутрішню визначеність, що робить річ саме даною, відмінною від інших речей.
  

• 
  Вихідним пунктом аналізу є найбільш абстрактні категорії буття: чисте буття (оскільки воно позбавлене будь-яких визначень), тотожне категорії ніщо. Взаємоперехід буття і ніщо Геґель виражає категорією становлення. Ця категорія втілює в собі принцип загального розвитку, категорії буття і ніщо в становленні водночас і заперечуються як пройдені етапи розвитку, і підносяться на наступний щабель, зберігаються у більш високих формах. Заперечення постає моментом зв’язку старого та нового, який розгортається тріадично: теза (буття) – антитеза (ніщо) – синтез (становлення). У цьому суть принципу заперечення, який Геґель поклав в основу будови усієї системи. Принцип заперечення показує траєкторію, спрямованість розвитку – розвиток іде не по прямій, «вперед і вгору», а відбувається спіралеподібно. Розвиток має циклічний характер. Кожен цикл складається з двох заперечень: перше заперечення (самозаперечення речі, тобто утворення суперечності) – друге, заперечення того першого заперечення, розв’язання суперечності, повернення до начебто старого, але на більш високому рівні.
  
• 
  Другий важливий принцип діалектики – принцип переходу кількісних змін в якісні – розкривається через категорії якості, кількості, міри. Категорії якість і кількість у своїй єдності утворюють міру. Міра – це процес взаємодії кількості та якості. Кількісні зміни в кожній речі відбуваються постійно та поступово і в певному діапазоні «вузлової лінії міри» не призводять до якісних змін. При переході ж вузлової точки відношень міри відбувається стрибкоподібний перехід від старого до нового: у цій точці найменша кількісна зміна призводить до докорінної зміни якості, річ перестає бути собою і стає чимось іншим. За Геґелем, будь-яке народження і будь-яка смерть є перерва поступовості, стрибок з кількісних змін у якісні – у цьому суть принципу переходу кількісних змін в якісні. Цей принцип розкриває механізм розвитку.
  
• 
  Причину саморозвитку речей, джерело їх якісних змін розкриває принцип суперечності. Геґель розглядав зміст категорії суперечності через поняття тотожності, відмінності і протилежності, ці категорії виступають як сходинки в логічному процесі осягнення сутності. Він висунув принцип тотожності протилежностей, згідно з яким знання сутності предмета досягається шляхом синтезу його протилежних визначень. Кожне з цих протилежних визначень само собою є судженням, але однобічним. Принцип тотожності протилежностей є третім основоположним принципом діалектичної логіки Геґеля.
  

1. 
   Охарактеризуйте центральне питання німецької класичної філософії.
   
2. 
   Які основні здатності пізнання виокремлює І.Кант? Охарактеризуйте їх зміст.
   
3. 
   Розкрийте зміст понять “річ для нас” та “річ у собі”.
   
4. 
   Аргументуйте твердження І. Канта: свідомість сама конструює предмет наукового пізнання.
   
5. 
   У чому суть принципово нового кроку в розумінні людини, здійсненого І. Кантом?
   
6. 
   Чому Кант був змушений обмежити розум, щоб дати місце вірі?
   
7. 
   Розкрийте зміст принципу тотожності мислення та буття у Г. Гегеля.
   
8. 
   Розкрийте зміст поняття «Абсолютна ідея» у Г. Гегеля.
   
9. 
   Яким є філософське розуміння Бога за Г.Гегелем?
   
10. 
    Сформулюйте головні принципи діалектичного методу.
    
11. 
    За Гегелем, у чому полягає причина розвитку?
    
12. 
    За Гегелем, яким є механізм розвитку?
    
13. 
    За Гегелем, якою є спрямованість розвитку?
    

• 
  Починаючи з середини ХІХ ст., у Європі наростає політична нестабільність, що у І половині ХХ ст. виллється у дві світові війни, утворення так званого «соціалістичного табору», що призведе до розколу світу на дві антагоністичні системи, які гарячково почнуть накопичувати у небачених масштабах арсенали зброї масового знищення. Як зазначає німецький філософ ХХ ст. К. Ясперс, починаючи з 1914 року, історичний ґрунт захитався і покоління, що жили тоді, відчули себе закинутими в потік катастрофічних подій, що відтоді не зменшувався і йшов усе зростаючими темпами. Людина ХХ ст. опинилася у настільки проблемному й далекому від гармонії світі, що світоглядні принципи класичної філософії неспроможні слугувати їй орієнтирами у розв’язанні смисложиттєвих питань.
  
• 
  На рубежі ХІХ – ХХ ст. відбувається революція у природознавстві, що знаменує проникнення пізнання природних явищ на субатомний рівень, змінюється модель науки з класичної на некласичну. Відповідно постає потреба в гносеології, яка враховує втрату принципу спостережуваності об’єкта пізнання.
  
• 
  У ІІ половині ХІХ ст. починається, за виразом Ніцше, «доба нігілізму» - переоцінка всіх традиційних цінностей, криза західної культури.
  
• 
  Інструменталізація стосунків між людьми, технічні, економічні, політичні, соціально-психологічні можливості маніпулювання їх свідомістю та поведінкою призводять до дегуманізації людини, формування типу особи, окресленого як «одновимірна людина» (Маркузе), «людина-маса» (Ортега і Гассет).
  

Течія	Представники	Основні проблеми
Позитивізм	О. Конт М. Шлік, Р. Карнап, Г. Рейхенбах, О. Нейрат, Б. Рассел	Наскільки можливою є філософія в статусі науки? Завдання філософії – верифікація наукового знання.
Марксизм	К. Маркс, Ф. Енгельс	Філософія – наука про загальні закони розвитку природи, суспільства та людського мислення, підґрунтя ідеології перетворення суспільства на комуністичних засадах.
П рагматизм	Ч. Пірс, Д. Дьюї, Д. Мід.	Філософія не повинна займатися роздумами про початки буття, а має виробити науковий метод, що дозволить розв’язати проблеми, які постають перед конкретними людьми. Істиною є успіх, продуктивність, корисність конкретної ідеї в досягненні мети, що постає в досвіді.
Феноменологія	Е. Гуссерль	Висуває цілком нове трактування природи свідомості. Філософія є феноменологією, або наукою про чисту свідомість як споглядання значень, сконструйованих самою свідомістю.
Методологічні концепції науки	К. Поппер, Кун (Томас Семюел), І. Лакатос	Як виникає наукова теорія? Яким є критерій вибору з певної кількості конкурентних теорій?
Неокантіанство	В. Віндельбанд Г. Ріккерт	Завдання філософії – формувати світогляд на основі теорії абсолютних цінностей.
Філософія життя	В.Дільтей Ф. Ніцше	Культура, мораль, наука здійснюють підміну “життя” як вічного руху колективно-егоїстичним способом виживання людей. Лише нова людина, “надлюдина”, здатна ствердити свою свободу в самотньому протистоянні світу і в такий спосіб пройнятися світовою гармонією.
Екзистенціалізм	М. Гайдеґґер, К.Ясперс, Ж.-П.Сартр, А.Камю	Буття і реальність, про які запитує філософія, існують лише у свідомості людини як її суб'єктивний світ. Те, що може дослідити філософія, – це механіка трансформації зовнішнього світу в структуру особистісного ставлення до світу.
Психоаналіз	З. Фрейд	Підвалиною людського буття є сфера несвідомого. Буття людини двоїсте. Воно детермінується, з одного боку, підсвідомою психічною енергією ірраціональних потягів, поривань, інстинктів, а з другого – раціоналістичною свідомістю.
Новітній психоаналіз	К. Ґ. Юнґ, Е. Фромм	Сфера несвідомого включає в себе фундаментальні образи-символи, сформовані за архаїчної доби, вони є певним проектом, матрицею, згідно з якою в людства формується ставлення до дійсності – архетипи колективного несвідомого.
Структурний аналіз	М. Фуко, К. Леві-Стросс	Несвідоме ховає в собі структуру, тобто сукупність регулятивних залежностей, соціальних взаємин, що виявні в мові спілкування. Воно – ірраціональне, а тому виявити ірраціональну структуру культури можна лише символічно, користуючись аналізом засобів мови.