М. Гоголя в українофільський період творчості цікавить самобутність українського народу, його культура та історична доля. Структуру українського світу М. Гоголь інтерпретує по-іншому. Ніж Шевченко. Вона в нього має вертикальну і горизонтальну підструктури. Вертикальна виражена опозицією «верх–низ», де «низ» є означником жіночої частини світу і воднораз хліборобської культури. Низ природньо має бути підпорядкований «верхові», який є означником чоловічого світу. Він представлений лицарством, козацтвом. Горизонтальна структура, так само як і в Шевченка, виражена опозиціями «ми–вони», «свій–чужий».У повістях Гоголя нещастя українського світу є наслідком деформації його структури. Ця деформація відбувається у формі зміщення елемента структури зі свого природного місця на місце, що невластиве його природі: коли козак перероджується в селянина, а козацька старщина в поміщиків і коли «низ» (хлібороб) прагне посісти невластиве йому в соціальній структурі місце «верху» (вояка), коли «верх» структури посів «чужий» («москаль», «лях», «жид»). Така деформація життєвого світу на рівні індивіда призводить до втрати власної ідентичності як відхід українця від встановленого йому Богом порядку життя, що є зрадою власного життєвого світу. Світ повістей Гоголя песимістичний, він не передбачає відновлення природнього порядку в українському світі. Якщо в Шевченковому «Кобзарі» життя інтерпретоване через межові категорії буття «народження–зростання–смерть–воскресіння» й інверсія персонажів здійснюється як утвердження цього циклу, то в українських повістях Гоголя цикл життя обривається на смерті. Це символічно передано у «Страшній помсті» – гине козак Данило, що символізує здоров’я українського світу, вбита його дитина – символ тривалості українського світу, зарізана дружина Катерина – символ впорядкованості українського світу.
Стосовно Галичини, то до кінця ХVIII ст. вона не мала питомої національної інтеліґенції, яка б формувала національну свідомість, не мала ні абетки, ні книг народною мовою. Галицьке духівництво і шляхта переважно послуговувалися польською мовою.Вихідним пунктом становлення української ідентичності в Галичині стала опозиція «свій–чужий» (Русин–поляк). Спротив спольщенню, що був вкорінений у народне життя, вилився у прагнення мати свою літературу на основі народної мови. Це й поставила собі за мету «Руська трійця» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький), ці наміри задекларувала праця М. Шашкевича «Азбука і Abecadlo» (1834 р.), яка наголошувала на тому, що письменство кожного народу – це його життя, його спосіб думання, його другий образ. Відтак, центральним на шляху до національної самоідентичності в Галичині стало питання мови та українського письменства. У ставленні до народу «Трійця» застосувала романтичний підхід, що базувався на принципі історизму та на актуалізації ідеї нації. Народ постав для членів «Трійці», передовсім, як культурно-історична спільність, що існувала з давніх давен. Завдання полягало в тому, щоб відродити народ і дати поштовх для подальшого поступу. Таке бачення народу обстоювали як кирило-методіївці, так і члени «Руської трійці».
П. Куліш в післяромантичний період переосмислює романтичний підхід до соціально-політичного розвитку України. Він пропонує історіософську концепцію, яка близька до ідеології та філософі європейського консерватизму, що знаходить вираз у таки тезах: 1. Визначальною світоглядною засадою українського життєбачення є визнання ірраціональної основи світу; 2. Історична доля народу залежить від волі Божого Провидіння; 3.Індивідуальне буття українця ґрунтується на християнській моралі, а підвалиною громадянського життя української спільноти є ієрархія християнських цінностей; 4. Осердя української нації, становить концепт «дух народу», що виражений мовою, спільною історією, способом життя, особливостями світосприймання, звичаями і традиціями національної культури; 5. Доконечною умовою поступу українського суспільства є порядок і стабільність, які ґрунтуються на «приписах», сформованих на історичному етапі «дитинства» нації (Княжа доба) в адміністративній, господарській, правовій, моральній сферах та царині культури; 6. Основою індивідуальної свободи громадянина є право власності; 7. Люди не рівні за своєю природою. Одні з волі Провиду здатні на виробничу, а інші на розумову діяльність. Напрям розвитку суспільства, що виражає «дух народу», вказують «лицарі духу» як провідна верства під орудою Державця, який владу дістає і передає спадково; 8. Занепад України є наслідком занапащення «духу народу» через проникнення в нього чужорідного елементу і виникнення в народі на цій основі бідної духом верстви людей – «голоти», чини і помисли якої піддані ницим інстинктам; 9. Оздоровлення нації лежить через поновлення традиційного для українців способу життя у всіх важливих сферах життєдіяльності народу.
Олександр Потебня (1835-1891) дослідження в царині мови тісно повязував з її носієм – народом, нацією.. Для нього першорядне значення мають окрім таких понять як „мова“ і „мислення“і такі, як „народ“, „народність“, національність.Поставлена вченим проблема „мова – народ“ має виняткове значення у становленні української державності. Поняття мови Потебня аналізує в плані зовнішнього вираження нації і як “містичне ядро нації“. Отже, згідно з Потебнею, зовнішніми атрибутами нації є: спільна мова, спільна територія, спільність історико-культурних переживань і поривань. Проте це не вичерпує основного змісту поняття „нація“, не виказує самої суті національної неповторності, не розкриває її невидимих підвалин, на яких базуються зовнішні прояви національного життя. Сутність нації, її ядро, висловлюючись терміном К.Юнґа, існує в формі «колективного несвідомого» етносу, а розвивається вже в сфері свідомості. Його розвиток актуалізується через творчу енергією частини нації. І в такий спосіб може стати провідною силою національних змагань у разних сферах народного життя.
І.Франко і М.Драгоманов є представниками соціалістичної ідеології. У царині філософії орієнтуються на раціоналістичну філософію, зокрема, позитивізм. В основі світогляду Драгоманова і Франка лежить ідея поступу, яку вони вважали за найвищий здобуток європейської науки. У сфері суспільно-політичній Драгоманов слідує за французьким теоретиком анархізму Прудоном. Виходячи з концепції Прудона Драгоманов як і Франко обстоює таке бачення соціалізму як суспільного ладу та шляхів, що ведуть до нього: 1) в снові економічного життя лежить дрібна власність; 2) ідея суспільної гармонії і співробітництва, а не класової боротьби; 3) соціалізму можна досягти лише мирним шляхом, а не шляхом революції; 4) держава як соціальний інститут є найбільшим експлуататором, її слід замінити обєднанням автономних земель, країв, повітів. Драгоманов називає себе і своїх однодумців – «громадівці-безначальники». Драгоманов вважав завданням як кожної людини, так і народу пізнання себе як елемента в системі людських зв’язків, а нації – в системі міжнаціональних зв’язків, бо завдання як людини, так і нації – йти до цивілізації й разом із цивілізацією. А пізнання себе вимагає передусім високої національної самосвідомості й уміння довести своє право на існування серед інших народів. А тому основне і найперше завдання полягає в доведенні до свідомості народу, хто ми є як народ і чого ми хочемо. І. Франко, викладаючи своє розуміння розвитку людського суспільства, бере за основу „загальні закони еволюції в органічній природі“; „треба, — зазначає він, — пізнати її двигаючі причини і головні форми, в яких вона проявляється“. Він стверджує: агальні закони еволюції відкрили Дарвін і Спенсер. Останній „виказав, що в цілій природі розвиток іде від розрізнених а однородних часток до скуплених а різнорідних“. Соціалізм як суспільний ідеал Франка базувався не на класових цінностях, а на загальнолюдських. Соціалізм, як майбутній устрій, за Франком, „буде базуватися на якнайширшім самоуправлінні общин, повітів і країв, складених із кількох людей і поєднаних між собою вільною федерацією». Функціонування соціалістичної держави передбачає наявність у ній привілейованого прошарку управлінців, які неодмінно узурпують владу в суспільстві, поставлять себе, над рештою народу й замість декларованої рівності в суспільстві знову запанує нерівність. Торкаючись конкретних питань у дослідженні ідеалу, Франко формулює соціальне завдання як „народне відродження“. „Перед українською інтелігенцією, — пише мислитель, відкривається …величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла». У культурному розвитку нації Франко особливо наголошував на факторі мови: „Для успішного розвитку потрібні інституції національні і передусім національна мова, без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу, разом із втіленням нашого суспільного ідеалу та мета буде осягнута сама собою“.
В. Липинський, так само як і П.Куліш у постромантичний період, є представником ідеології українського консерватизму, автор історіософського трактату „Листи до братів-хліборобів“ та „Шляхта на Україні“. Шляхта, на його думку, була в історії України виразником її державницьких інтересів. У своїй праці „Україна на переломі (1657-1659)“ шляхта постає як основний чинник у розбудові української держави. Зараз, вважає Липинський, автентичну українську ментальність, інтерес і прагнення побудувати державу має клас хліборобів. В. Липинський, в поглядах на політичну організацію суспільства, обстоював ідею українського монархізму. На його погляд, є закономірністю всесвітньої історії те, що кожний народ у власній історії має пройти період монархії. В Україні функції монарха повинні бути покладені на гетьмана. В. Липинський переконаний, що саме відсутність абсолютної монархії в Україні стала причиною упадку Гетьманшини та відсутності державної інституції впродовж сторіч. Підвалиною його світогляду, так само як і в Куліша, були ідеї, що сулогосні принципам філософії та ідеології європейського консерватизму.
Яскравим виразником націоналістичної ідеології став Д. Донцов. Основу його філософії становлять ідеї Ф. Ніцше, О. Шпенґлера, Х. Ортеґи-і-Ґасета. У своїй концепції історичного традиціоналізму (праця «Дух нашої давнини») він наголошує на моменті влади та «ієрархізованої спільноти», що традиційно виражали український життєвий світ. називає основні характеристики ідеї влади в українській ментальності від Київської Русі до початку ХІХ ст. Це має бути, по-перше, сильна влада, здатна “надати суспільному організмові якнайбільше сили”, потяг до величі і слави народу. По-друге – грізна для зовнішніх ворогів, а також “сильна всередині”, вона має стверджувати незалежність народу, щастя “окремої своєї вітчизни”. Інший важливий принцип аналізу української історії – розгляд суспільства з позиції взаємин еліти та маси, “добірних людей” та “смердів”. Занепад України – це наслідок дії не випадкових причин, а “вічних законів злету й упадку провідних каст”. Єдиний історично перспективний шлях для України: повернення “з народу дроворубів і водоносів” до організаційно, культурно і духовно сильної ієрархічної суспільності, на чолі якої стояла б провідна верства.
Таким чином, соціально-політичні ідеї романтизму – ідея нації, ідея історизму лягають в основу формування в Україні національної ідеї. Від романтизму з другої половини ХІХ – початку ХХ ст. розвиток як культури, так і філософських ідей, органічно стимулює пробудженням національної самосвідомості й прагнення українців до національного і політичного самовизначення. Ідея політичного самовизначення актуалізується в ідеологіях національного соціалізму, консерватизму, націоналізму, які вираження у низці концепцій.
Контрольні питання
Охарактеризуйте три періоди у формуванні і розвитку філософських ідей в Україні.
Охарактеризуйте джерела світоглядних ідей Київської Русі.
Викладіть зміст «Слова про Закон і Благодать»митрополита Іларіона.
Розкрийте значення Києво-Могилянської академії у розвитку філософії в Україні та опишіть її діяльність.
У чому виявлялися у Києво-Могилянській академії філософські ідеї Відродження і Нового часу?
Охарактеризуйте творчий шлях та основні філософські ідеї професорів Києво-Могилянської академії.
Охарактеризуйте творчий шлях та основні філософські ідеї Теофана Прокоповича.
Які причини спонукали Г.Сковороду стати мандрівним філософом? Поясніть вислів: «життя його стало філософією, а філософія – життям».
Аргументуйте вчення Г.Сковороди про те, що все існуюче має дві натури. Охарактеризуйте ці дві натури.
Поясніть зміст учення Г.Сковороди про те що Всесвіт складається з трьох світів.
Яким чином, за Г.Сковородою, відбувається творення справжньої людини?
Чому вчення Г.Сковороди та П.Юркевича постає як філософія „серця”? Який зміст має поняття „серця”?
Які етапи пройшов український Романтизм у своїй еволюції? Дайте загальну характеристику романтичного світогляду.
Охарактеризуйте соціально-філософську концепцію Кирило-Методіївського братства..
Розкрийте зміст смисло-образів «правда», «слава», «свобода» у творчості Т.Шевченка. У чому він вбачає «правду» для України?
Охарактеризуйте Шевченкове бачення української історії.
Яку мету ставила у своїй діяльності «Руська Т рійця»?
Охарактеризуйте соціально-філософські ідеї В. Липинського та Д. Донцов.
Охарактеризуйте соціально-філософські ідеї І.Франка і М.Драгоманова.
Аргументуйте тезу О.Потебні: “мова – містичне ядро нації“.
|