КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»

Скачати 2.21 Mb.

Назва	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»
Сторінка	8/14
Дата	23.05.2013
Розмір	2.21 Mb.
Тип	Конспект

bibl.com.ua > Банк > Конспект

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 14

Питання 1/г.

Засновник методу структурно-функціонального аналізу Еміль Дюркгейм (с.432- 434) у центрі своєї концепції поставив людську особистість та її взаємини зі спільнотою. Вирішальною умовою виживання суспільства є консенсус, гармонія, соціальна солідарність.

У своєму розвитку соціальна солідарність проходить два етапи:

механічна, притаманна примітивним, архаїчним суспільствам, заснована на «Ми-свідомості». Історично першими виникають суспільства, де індивіди «розчинені» в цілості, тобто суспільства колективістські, де кожний схожий на всіх.
органічна – за аналогією з жими організмом, притаманна соціально диференційованим спільнотам.

Органічна солідарність заснована на:

особистій свободі членів суспільства;
принципі індивідуалізму;
особистій відповідальності людини за свої дії.

Причина появи органічної солідарності – зростання чисельності членів суспільства та інтенсивності різноманітних взаємин між індивідами. Для суспільства з органічною солідарністю характерна диференціація соціальних функцій, що виражається у розподілі праці: це збільшення різновиду діяльностей, збільшення числа професій, а, отже, і соціальних відмінностей між людьми. Суспільна диференціація стимулює розвиток особистої свободи індивіда, яка дозволяє самостійно міркувати і діяти.

У міжперсональних зв’язках у сфері праці, торгівлі людина покладається на сталі, вироблені колективною свідомістю норми, зразки, цінності, обов’язковість яких визнають усі члени суспільства. Колективна свідомість постає тут не просто сукупністю загальновизнаних норм, уявлень, вірувань, ідеалів, вартостей, а їх цілісною системою, що є правилом у діях кожного члена суспільства. Така структура колективної свідомості є ціннісно-нормативною системою суспільства. Для того, щоб індивід став членом колективу, він має пройнятися повагою до його законів, моральних норм, забобонів, на яких ґрунтується колективне життя.

Тому не організація економіки і не конкуренція індивідів є вирішальною для суспільства, а проблема консенсусу, соціальної злагоди.

Структуру суспільства становлять не економічні, політичні, правові інститути, а його ціннісно-нормативна система. Консенсус базується на прийнятті її усіма членами, тому провідною соціальною проблемою є проблема соціалізації.

(с. 435 - 436).

Ціннісно-нормативна система забезпечує соціальну рівновагу, чи то консенсус, завдяки таким своїм функціям:

1) адаптативна – дотримання цінностей, норм, правил забезпечує індивіду в суспільстві пристосування до його вимог та виживання;

2) доцільна – ідеали та імперативи нормативно-ціннісної сфери визначають мету суспільства та способи її досягнення;

3) інтегративна – забезпечення в суспільстві злагоди між усіма соціальними прошарками та групами;

4) відтворення цінностей, ідеалів – забезпечення внутрішнього комфорту людині віт того, що вона живе в раціонально організованій спільноті, де непохитним законом є норми, вартості, ідеали, зрозумілі та близькі всім громадянам.

Питання 2.

Ідеї, які відрізняють ірраціоналістичну традицію в соціальній філософії від раціоналістичної, можна окреслити так: фундаментальні основи соціального буття не піддаються раціональному пізнанню та практичному освоєнню. Людина не здатна усвідомити причини та рушійні сили своєї соціальної поведінки, соціальне життя – це лише ілюзія свідомої діяльності, а насправді людина перебуває під владою незрозумілих їй сил.

Ірраціоналістичний напрям соціальної філософії підкреслює руйнівну роль розуму та породженої ним цивілізації для природних основ людського буття. Вічній, незмінній, самодостатній, нестримній у своєму життєвому пориві природі ця філософія протиставляє світ культури, який втілює не силу, а слабкість людини. У своєму теперішньому стані культура виявляє вичерпання природних життєвих ресурсів людства.

З такого підходу випливають найбільш характерні риси ірраціоналістичного розуміння соціуму":

акцентація на вітальній (від лат. vita - життя) зумовленості сутності людини, на вроджених її характеристиках – расі, індивідуальних психофізіологічних особливостях.
ідея неминучого розшарування соціуму на дві верстви, зумовлені психофізіологічними особливостями людей – еліту та масу. Їх взаємини розглядаються як визначальні для конкретного типу та характеру суспільства. П
висновок про історичну зумовленість і закономірний характер кризи традиційних цінностей та фатально невідворотне саморуйнування сучасної цивілізації.

Такі мотиви надають соціальній філософії

в її ірраціоналістичному варіанті характеру

грізного попередження людству про трагічні небезпеки,

посталі з усевладдя корисливого та винахідливого людського розуму, засліпленого ілюзією панування над природою.

Разом з тим, ця філософія прагне відродити зруйновану цивілізацією цілісність людської істоти й таким чином

витворити гармонію з хаосу людського буття.

Питання 2/а.

Фрідріх Ніцше (1844 – 1900) – німецький філософ, засновник “філософії життя” основним змістом своєї філософії поставив

проблему кризи європейської культури:

д

уховний стан кінця ХІХ ст. – це “нігілізм” –

утрата значущості всіх традиційних цінностей.

Причина кризового стану суспільства – та сама раціоналізація життя, яку ми вже розглядали, спираючись на ідеї М.Вебера. Фатальна роль розуму в історії людства – прагнення нав’язати людині сконструйовані ним, розумом, схеми поведінки.

Насправді ж не розум, а воля зумовлює єдино можливий варіант нормальної людської поведінки – а саме слідування “найглибшому інстинктові життя”. Те, чим є людина – це “бажання життя, навіть у його найтяжчих та найсуворіших викликах, воля до життя, що радіє своїй власній невичерпності”.

ігілізм, за Ф. Ніцше, – це певне порушення космічного порядку, відступ від принципових засад буття, результат спотвореного сприйняття людиною світу та себе самої. Зміст цього космічного порядку, за Ф. Ніцше, зосереджений у понятті “життя”. Це основоположна категорія в системі його поглядів.

На думку Ф. Ніцше, велика та небезпечна помилка класичної філософії – поділ дійсності на умоглядний “істинний світ”, “буття” – і світ “видимий”, чуттєво даний. Насправді є тільки одна дійсність – та, що осягається чуттями. “Буття” у його філософському розумінні є лише порожня фікція, створена у філософських теоріях на противагу дійсному світові. Створення такої філософської ілюзії, за Ніцше, симптоматичне – воно вказує на прагнення “звести наклеп на життя”, “помститися життю фантасмагорією “іншого”, “кращого життя”. Поділ світу на “істинний” і “позірний” вказує на занепад, це симптом життя, яке згасає. Щоб повернутися з полону ілюзій на реальний ґрунт, потрібно наповнити реальним смислом поняття життя.

Я

кщо чисте буття – витвір розуму, то життя – це первісна цілісність існування людини у світі. “Наше вчення полягає в тому, – пише Ф. Ніцше, – що ніхто не наділяє людину її властивостями – ні суспільство, ні батьки, ні вона сама. Ніхто не несе відповідальності за те, що вона взагалі живе на світі, що вона створена так чи інакше, що перебуває в певних обставинах”. Ця безпосередня даність, яка становить єдиний зміст існування людини у світі, не має жодних причин поза собою, а тому не може бути змінена, скерована. Вона – це певна приреченість, фатум. Цим, вважає Ф. Ніцше, відновлюється “неосудність буття” – раз немає “істинного” та “неістинного” буття, значить, втрачають сенс спроби його раціонального осмислення та витлумачення. “Людина нормальна… вносить у своє ставлення до людей та до речей той порядок, фізіологічним проявом якого є вона сама… Будь–яка помилка є наслідок виродження інстинкту, розхитаної волі”.

Життя виявляє себе в народженні, зростанні, множинності, змінах, старості, смерті, знищенні – це є історичний зміст будь–якого існування, який людина сприймає чуттєво. Тому “історія є не що інше, як віра в почуття”. Цей нестримний потік, часткою якого людина усвідомила себе в еллінську добу й, зокрема, завдяки Гераклітові, є “вічне життя, вічне повернення до життя, майбутнє – обіцяне й передчуване ще в минулому, торжество життєвої сили над смертю та змінами, справжнє життя, як загальне продовження життя через породжування, через таїнства чуттєвих взаємин”.

Волю до життя не слід ототожнювати з дарвінівською боротьбою за виживання, яка відіграє велику роль у соціальній філософії позитивізму. Рушієм боротьби за виживання є обмеженість життєвих ресурсів, вона спричинена “нужденністю”. Але, на думку Ф. Ніцше, життя як таке характерне не нужденністю, обмеженістю, а нескінченним багатством, надлишком, навіть невиправданою марнотратністю. Воля до життя прибирає форми боротьби, власне, у людському суспільстві, і на це є специфічні причини.

“Історія є не що інше, як віра в почуття”. Цей нестримний потік, часткою якого людина усвідомила себе в еллінську добу й, зокрема, завдяки Гераклітові, є “вічне життя, вічне повернення до життя, майбутнє – обіцяне й передчуване ще в минулому, торжество життєвої сили над смертю та змінами, справжнє життя, як загальне продовження життя через породжування, через таїнства чуттєвих взаємин”.

Ніцше проголошує себе учнем Діонісія, учителем вічного повернення. Діонісійський початок – природна стихія будь–якого існування, він домінує неподільно в кожній живій істоті. Ф. Ніцше зауважує: є тільки один спосіб зробити тварину слабкою – це зробити її хворою (тобто порушити природний порядок життєвих процесів).

Той, на чийому боці сила, не турбується про духовне зростання. У поняття “дух” Ніцше вкладає смисл “обережність, терплячість, хитрість, лицедійство, велике самовладання і все, що називають “mimery”, а до цього належить більша частина так званих чеснот”.

Людина сократівського типу – “теоретична людина” – нездоланно вірить у те, що мислення, кероване законами причиновості, може не тільки пізнати буття, але також і виправити його. “Теоретична людина” працює на службі науки й підкоряється їй, тому не може бути вільною.

Біда сучасного суспільства в тому, що воно зросло на основі не еллінської, діонісійської, а александрійської, “сократівської” культури, основні цінності якої – освіта, просвітництво, наука. Керована диктатом прагматичної науки та індустрії, рабиня обставин, теорій та ідеологій, людина тоталізувалася, стала частинкою спільноти дуже малих, дуже однакових, дуже поступливих душ – “піску людства”. Таким чином людина все далі відходить від свого справжнього призначення – бути частиною цілого, природи, Космосу.

Засобами боротьби за владу є розум і моральність. Ніцше скеровує свій пафос не проти моральності як такої, він поділяє її на “здорову” та “протиприродну”. Природна, здорова моральність виражає “інстинкт життя”: саме життя здійснює оцінювання, але за допомогою нашого посередництва. “Протиприродна” моральність скерована проти інстинктів життя, вона “отруює життя і зводить наклеп на нього”, є сферою позірних причин людської поведінки. Вона визначає ціну життя, але життя згасаючого, ослабленого, утомленого, приреченого на смерть. Ніцше, покликаючись на Шопенгауера, визначає таку моральність як “заперечення бажання жити”.

Звертаючись до реалій сучасного йому суспільства, Ф. Ніцше констатує: майже будь-яка моральність, якої досі навчали, яку шанували і проповідували, – це протиприродна моральність. Тому всі засоби, за допомогою яких людство мало зробитися моральним, були цілковито неморальними. Саме такі міркування спонукали його вимагати від філософії, щоб вона стояла “по той бік добра та зла”.

Збудоване на традиційних цінностях суспільство руйнує в людині волю до панування, зводить до одного рівня високе й нице, робить людей малими та боягузливими, у них торжествує стадний початок. Люди живуть лише нинішнім днем, живуть похапцем і безвідповідально. Тому “ганьба, ганьба, ганьба – ось історія людини!”.

У Європі, на думку Ф. Ніцше, внаслідок демократичного руху відбувається “величезний фізіологічний процес” становлення європейця, який потребує над собою володаря, бо сам він є найвищою мірою підготований до рабського стану (“в тонкому значенні слова”). Але зворотний бік цього процесу – “мимовільне приготування до народження тиранів”, обраного роду істот, покликаних до виконання вищих завдань.

Ніцше передвіщає появу у світі “нової породи філософів”, які будуть людьми вільної думки, поставлять свою філософію на службу шляхетній расі аристократів, на противагу філософам–“нівелювальникам”, що прагнуть досягти “стадного щастя… зі спокоєм, безпекою, добробутом, полегшенням життя для кожного”. Шляхетність не означає легкого й приємного життя: “Ми, люди протилежного способу думання, які з розплющеними очима й з відкритою совістю” поставилися до питання про те, де та як досі “людина” давала сильніше зростання вгору, вважаємо… що для цього небезпека її становища мала розростися до страхітливих розмірів…, її воля до життя мала піднестися до безумовної волі до влади”. Таким чином , воля до влади в “аристократів духу” є творчою силою, тоді як воля до влади слабких людей (“рабів”) – руйнівна. Уся людська історія – це боротьба цих двох типів волі до влади. Історія, на думку Ф. Ніцше, не веде до прогресу людського суспільства, оскільки вдосконалення людини як зміст соціального ідеалу в принципі нездійсненне. Тому історична наука загрожує людині своєрідною “історичною хворобою”, яка відвертає людину від істинного змісту життя – “неісторичного та надісторичного”

Доба нігілізму, “ХІХ століття – декадентське століття”, провіщає той час, коли європейська цивілізація занепадає. Причина занепаду – те, що народи розтринькують запаси розуму, розважливості, волі, гідності на ілюзорні цілі – могутність держави, широкомасштабну політику, втілення економічних принципів, стосунки з цілим світом, парламентаризм, військові інтереси».

В

олю до життя, яка дає людині сили, “незважаючи на жах і співчуття, самій бути вічною радістю буття”, Ф. Ніцше називає еллінським, діонісійським початком у людині (Діонісій у давньогрецькій міфології – бог родючості, пізніше – покровитель виноробства).
Людина відрізняється від інших живих істот тим, що, поряд з діонісійським, несе в собі ще один початок – розум, який упорядковує світ і пристосовує його до потреб людини – аполлонівський початок (Аполлон у давньогрецькій міфології – бог мудрості, покровитель мистецтв).

Ці два початки в людині роблять людину внутрішньо суперечливою:

я

кщо діонісійський початок – джерело сили, то

аполлонівський, розум – це те, що ослаблює

інстинкти життя, це знаряддя слабких.

За доби еллінізму діонісійський та аполлонівський початки в людині були врівноважені. Однак увесь хід розвитку європейської культури призвів до порушення цієї рівноваги на користь аполлонівського первня, який спонукує слабких людей боротися за владу в суспільстві: “слабкі завжди будуть знову панувати над сильними завдяки тому, що вони становлять більшість і, при тому, вони розумні…”.

Людина як продукт європейської культури є “щось, що має бути подолане”, це “брудний потік”, її щастя, розум, чесноти – “убогість, бруд, і жалюгідне задоволення”.

Історія має свою велич за собою, позаду: все найсуттєвіше в ній відбулося в минулі часи, зокрема в Стародавній Греції та Римі. Історія є історією людини, але людина – це лише “безформна маса, матеріал, камінь, що потребує ще майстра”. Вона є матеріалом, з якого має зродитися надлюдина.

“Усі істоти досі створювали щось вище від себе”. А людський рід?

Перед людством стоїть альтернатива:

або стати “відливом цієї великої хвилі і повернутися до звірів” –
або “подолати людину” і витворити істоту, що підноситься над людиною такою мірою, у якій людина підноситься над мавпою.

Попередній хід історії створив ілюзію безпечного світу для тоталізованої “малої” людини.

Доба нігілізму оголює ілюзорність цієї безпеки, ставить людину сам на сам з трагічними викликами життя: “Боги померли”.

Протистояти цим трагічним викликам може лише надлюдина,

н

астав її час.

Людина – це “линва, натягнута між твариною та надлюдиною –

л

инва над прірвою”.

Шлях до надлюдини Ніцше розкриває через три образи, які символізують три перетворення духу:

Верблюд – прагнення до найтруднішого та найтяжчого, уміння нести хрест життя, “тяжко навантажений поспішає він у свою пустелю”.

Лев – свобода, “священне НІ перед обов’язком та сила”. “Лев”, відкидає чужу волю й утверджує свою власну як єдиний закон свого буття.

Дитя – це символ невинності, доброти, не опосередкованої розрахунком, “новий початок, гра, коло, що котиться само собою, перший рух, святе “так”, ствердження”. Це образ відновленої рівноваги між діонісійським та аполлонівським початками в людині.

Надлюдина постає як творець, що має волю будувати новий світ, утверджувати цінності нової доби.

У передчутті трагічних викликів ХХ століття Ф. Ніцше звертається до людини з суворим, але сповненим глибокого гуманізму меседжем:

ти маєш у собі все необхідне,

щоб здолати катастрофічні проблеми нової доби.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 14

Схожі:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «Прогнозування соціально-економічних процесів» «Економічна кібернетика» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво», які розроблені Науково-методичною комісією з галузі «Економіка...	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки...
Факультет обліку та аудиту БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК Методичні вказівки... Бухгалтерський облік. Методичні вказівки до виконання практичних занять для студентів галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»...	Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам... Методичні рекомендації для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань...
Навчальна програма Навчальна програма з дисципліни “Статистика” призначена для студентів 3,4 курсу денної та заочної форм навчання галузі знань 0305...	ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...
ПРОГРАМА вступних випробувань освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр... Критерії оцінювання знань (за 200-бальною системою, мінімальна кількість балів – 140)	Методичні рекомендації для самостійної роботи з вивчення дисципліни... Завідувач кафедри фінансів Одеського державного аграрного університету к е н., доцент Макуха С. М
Міністерство аграрної політики та продовольства України Робочий зошит для проведення навчальної практики студентам факультету обліку та аудиту денної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка...	ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма та методичні рекомендації щодо виконання програми виробничої практики для студентів галузь знань 0305 „Економіка...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання