КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»

Тема І. Предмет філософії та її формування

План

1. 
   Філософія та світогляд. Історичні типи світогляду. Структурні елементи та функції філософського знання.
   
2. 
   Філософські ідеї Давнього Сходу.
   
3. 
   Філософія Давньої Греції.
   

• 
  відкриття розуму та особистості;
  
• 
  одухотворення людського буття;
  
• 
  перші спроби людини знайти опору в самій собі.
  

• 
  Кожна наука має своїм предметом обмежену ділянку дійсності – філософія ж своїм предметом має загальні закони буття усього сущого – її предмет – усезагальні зв’язки всього з усім.
  
• 
  Кожна наука шукає причини певних явищ – філософія ж своїм предметом має причини цих причин – це знання про граничні засади буття.
  
• 
  Кожна наука прагне відкинути суб’єктивне ставлення дослідника до свого предмету – філософія ж своїм предметом якраз і має в першу чергу ціннісне ставлення людини до речей, якщо питання науки: «що це?» то питання філософії: «яку значущість воно має для людини?»
  
• 
  Кожна наука рухається вперед шляхом накопичення раз назавжди доведених істин – філософія ж взагалі не має таких раз назавжди доведених істин. Вона рухається вперед шляхом накопичення все нових відповідей на вічні проблеми людського буття.
  

• 
  Геракліт з Ефеса вважає, що першооснова буття, має бути чимось мінливою, динамічною, рухливою, бо те, що не змінюється, не може бути причиною змін у іншому. За таку стихію Геракліт бере вогонь. Зміни в світі він передає через образ ріки, стверджуючи: «неможливо двічи ввійти в одну й ту ж саму річку». Таке бачення світу знайшло вираз у принципі “усе плинне” (pantа rei). Доцільність у світі, за Гераклітом, проявляється як особлива мудрість, порядок у вічному процесі “панта рей”, а здійснюється ця доцільність завдяки Логосу.
  
• 
  Піфагор і його школа основою фізичного й морального світу вважають число, воно є головним принципом існування всіх речей та предметів. Число бере участь у всьому, є його душею, принципом формування, порядку й гармонії Космосу. Число в піфагорійській філософії стає принципом пізнання всього існуючого.
  
• 
  Парменід – центральна фігура в елейській філософській школі. Він уперше в історії філософії вводить у вжиток категорії: буття і небуття. Буття не можна відчути, його можна лише мислити. Воно існує як одне, єдине, ціле, що обіймає все і поза ним ніщо не існує. Отже “небуття” бути не може. Це абстрактне буття – вічне, існує поза часом і простором.
  

• 
  Демокріт стверджує, що “буття” – це неподільні, вічні, неподільні найменші частинкиі, або атоми. Другим субстанційним першопочатком всього існуючого він називає небуття, порожнечу (неіснуюче). Атоми Демокріта не мають таких властивостей, як колір, смак, запах тощо, але наділені зовнішніми властивостями і тому розрізняються між собою формою, порядком розташування та місцем.
  

• 
  Зміну предмета філософії з питань онтології на питання існування людини як моральної істоти здійснив Сократ (469 – 399 рр. до н. е.).
  

• 
  Платон (427 – 347 рр. до н. е.) мав Справжнє ім’я Арістокл. Відштовхуючись від сократівських пошуків, Платон доходить висновку, що “справжня сутність” усього є не світ речей, а світ ідей.
  

• 
  Аристотель (прибл. 384 – 322 рр. до н. е.), бувши учнем і другом Платона, стає в опозицію до його концепції подвоєння світу на “світ ідей та світ речей”. Аристотель вважав, що ідеї не існують поза світом речей, тобто вони не мають самостійного онтологічного статусу. Згідно з Аристотелем, єдиною реальністю, а отже, об’єктом філософського пізнання може бути тільки світ тілесних речей, сама об’єктивна дійсність. За Аристотелем, “буття” і те, що ми називаємо “сутністю”, не може існувати інакше, як одиничне, окреме, яке дане людині у відчуттях. Аристотель вважає, що сутність буття кожної речі становить їх форма, яку він ще іменує як “першу сутність”: Якщо форма є першим структурним принципом оформлення буття, то другим є матерія. Її Арістотель трактує в широкому розумінні як “те, з чого складається річ”, а також те, «з чого щось виникає». Взагалі Аристотель називає чотири причини існування: формальну (творчу), матеріальну, дійову (причину руху і спокою), фінальну (яка виражає мету, призначення речі).
  

1. 
   Як ви розумієте твердження: філософія — це мистецтво жити?
   
2. 
   Як ви розумієте твердження: філософія — це теоретично виражений світогляд?
   
3. 
   У чому полягає відмінність мудрості від розуму?
   
4. 
   Чому ми характеризуємо філософію не як науку, а як форму світогляду.
   
5. 
   Чи правильно розглядати міфологічний світогляд як фантазії, якими архаїчна людина намагалася боротися зі своїм страхом перед невідомістю?
   
6. 
   Які реалії людського життя вперше були усвідомлені людством саме у формі релігійних вірувань?
   
7. 
   Охарактеризуйте зміст та функції онтології, гносеології, аксіології.
   
8. 
   Які риси східної філософії відрізняють її від західного способу мислення?
   
9. 
   Яку основну світоглядну ідею виражають системи філософії Давньої Індії?
   
10. 
    Якою є основна проблема філософії конфуціанства?
    
11. 
    У чому смисл принципу не діяння у даосизмі?
    
12. 
    Яка проблема була центральною в досократівський період Давньогрецької філософії?
    
13. 
    У чому суть зміни предмета філософії, яку здійснив Сократ?
    
14. 
    З якою метою Сократ використовує метод діалектики?
    

15. 
    Що нового вніс Аристотель у філософію твердженням, що єдиною реальністю може бути тільки світ тілесних речей?