|
|
Скачати 1.72 Mb.
|
|
Підстави виникнення та припинення права власності на природні ресурси Підставою виникнення права власності на природні ресурси вважається юридичний факт набуття права володіння, користування та розпорядження конкретним природним ресурсом. Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Воно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Громадяни України набувають право власності на природні ресурси на підставі: придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; безоплатної передачі із державної і комунальної власності; приватизації; паювання; прийняття спадщини. В Україні іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть набувати право приватної власності на природні ресурси. Підставами зазначеного є укладання цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, ренти, дарування, міни тощо); викуп земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини. Проте відповідно до норм чинного законодавства України не усі природні ресурси можуть перебувати у приватній власності іноземних осіб та осіб без громадянства. Так, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України). Подібне положення закріплено у ч. 2 ст. 13 Лісового кодексу України: «ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року». На підставі ст. 333 Цивільного кодексу України особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (ст. 329 Цивільного кодексу України). Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність дозволені законодавством природні ресурси для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення природних ресурсів її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Право комунальної власності на природні ресурси може виникнути в результаті передання їх із приватної чи державної власності. Крім того, безхазяйні природні ресурси, а це ті, які не мають власника або їх власник невідомий, відповідно до ст. 335 Цивільного кодексу України, після спливу одного року з дня взяття їх на облік за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, можуть бути передані за рішенням суду у комунальну власність. Право державної власності на природні ресурси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центральних органів виконавчої влади з питань природних ресурсів, відповідно до закону. В державну власність можуть бути передані природні ресурси у разі виникнення суспільних потреб або суспільної необхідності. Момент набуття права власності за договором визначений статтею 334 Цивільного кодексу України. Так, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Підставою припинення права власності на природні ресурси вважається юридичний факт втрати права володіння, користування та розпорядження конкретним природним ресурсом. Підстави припинення права власності на природні ресурси визначаються законодавством та у значній мірі залежать від форми власності. Загальні підстави припинення права власності закріплені у ст. 346 Цивільного кодексу України, а саме: відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть власника. Припинення права приватної власності на природні ресурси може здійснюватися за рішенням: по-перше, власника природного ресурсу (добровільна відмова, продаж, дарування, обмін тощо); по-друге, суду (у разі порушення норм екологічного законодавства щодо охорони, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, систематичного невнесення плати тощо). Право державної власності на природні ресурси припиняється у разі їх передання у комунальну або приватну власність. У свою чергу, право комунальної власності на природні ресурси припиняється у разі передання їх у державну або приватну власність. За рішенням власника в порядку, визначеному законодавством про приватизацію, майно, яке знаходиться у державній або комунальній власності, відчужується у власність громадян та юридичних осіб.
Положення про захист і охорону права власності на природні ресурси закріплені на конституційному рівні, а також в цивільному та екологічному законодавстві. Захист права власності на природні ресурси - це сукупність передбачених законодавством засобів, що застосовуються у зв'язку із вчиненням правопорушення щодо права власності, з метою відновлення та охорони майнових інтересів власника природних ресурсів. Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 41 Конституції України). Різновидом цивільних прав є право власності на природні ресурси. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України). Серед посягань на право власності на природні ресурси необхідно розрізняти порушення суб'єктивних прав власника (права володіння, права користування і права розпорядження) і заподіяння шкоди, збитків самим об'єктам права власності. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення стано- вища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У юридичній літературі залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяють речові та зобов'язально-правові цивільно - правові засоби захисту. До речових позовів належать: - вимоги про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); - вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); - вимоги власника про визнання права власності. Зобов'язально-правові позови базуються як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на позадоговірних зобов'язаннях. До зобов'язально-правових позовів належать позови: - про визнання правочинів недійсними; - відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору; - повернення речей, які були надані у володіння (за договором застави, перевезення); - повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін. Лекція 5. Економіко – правовий механізм у природокористуванні та охороні навколишнього середовища План
Тривале ігнорування економічних важелів охорони довкілля на фоні зниження ефективності адміністративних можливостей обумовили потребу в пошуках збалансованої екологічної політики на основі поєднання як адміністративних, так і економічних механізмів охорони довкілля. Економічний механізм екологічного регулювання правомірно аналізувати у широкому та вузькому значенні. В економічній теорії у широкому розумінні він репрезентований сукупністю форм і методів функціонування суспільного виробництва як еколого-економічної системи, що відбиває ступінь розвитку процесу свідомого використання законів природи та економічних законів у людській діяльності. У вузькому розумінні цей механізм визначається як система-набір спонукальних інструментів (підойм), що керують економічною поведінкою суб'єктів господарювання, спрямовуючих їх на здійснення ресурсозберігаючих заходів, отже - на досягнення еколого-економічної збалансованості функціонування суспільного виробництва та якісного стану довкілля. Економічний механізм забезпечення охорони довкілля - це система економіко-правових засобів впливу, які забезпечують формування системи фінансування природоохоронних заходів через стягнення зборів за використання природних ресурсів та забруднення довкілля, інших надходжень, стимулювання природоохоронної діяльності суб'єктів шляхом встановлення фінансових та інших матеріальних пільг та гарантій. В Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 15) підкреслюється, що економічний устрій країни визначає як загальну систему природокористування з усіма її атрибутами (обсягами видобутку, переробки і споживання ресурсів, ефективністю, характером взаємовідносин, відповідальністю перед майбутніми поколіннями), так і фінансово-економічний механізм захисту навколишнього природного середовища. Тривалий час економіка України централізовано формувалася з величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна система з її нічийною власністю, адміністративним перерозподілом коштів і ресурсів від рентабельних підприємств до збиткових, низькими цінами на енергоносії, воду і сировину, а також відсутністю обліку на підприємствах сприяла нераціональному використанню природних ресурсів та неефективному споживанню енергії в сфері монополізованого виробництва. Питома вага важкої промисловості з її ресурсомісткими технологіями в економіці України становила 61 відсоток валового внутрішнього продукту порівняно з 34 відсотками у країнах Європейського Союзу. Енергомісткість валового національного продукту в Україні є найбільшою серед інших країн колишнього Союзу РСР. Ліквідація надмірної енерго- і ресурсомісткості структурно деформованого виробництва є ключем до визначення шляхів і способів проведення економічної реформи, що має забезпечити раціональне природокористування і гарантувати екологічну безпеку. Серед нормативно-правових актів, які врегульовують економічний механізм забезпечення охорони довкілля й раціонального природокористування визначальне місце займає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ Х). Відповідно до ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають: а) взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів; б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; в) встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів; г) встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу; д) надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; е) відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. В організації природокористування, що має на меті отримання певного господарського(економічного) результату, важлива роль, на думку Комарницького В.М., належить платі за спеціальне використання природних ресурсів. Як економічний інструмент управління природокористуванням у світовій практиці така плата застосовується досить давно, а у вітчизняній – набула поширення тільки з початку 90-х років минулого сторіччя, коли відповідні положення були включені до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і розпочався процес перебудови економіки України на ринкових засадах. В екологічному законодавстві плата за спеціальне природокористування входить до основних принципів охорони навколишнього природного середовища (ст. З Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"), визнається складовою екологічної політики держави й у цій якості має сприяти сталому економічному розвитку шляхом узгодження економічних і екологічних інтересів суспільства. У найзагальнішому вигляді роль плати за спеціальне природокористування як економічного інструменту управління природокористуванням полягає в тому, що вона: стимулює раціональне природокористування (через регулювання за допомогою плати економічного тиску на тих суб'єктів господарювання, що є користувачами природних ресурсів); сприяє формуванню екологічного погляду на природні ресурси (сучасна правова концепція плати за спеціальне природокористування, що побудована на еколого-економічній оцінці природних ресурсів, замінила собою підхід до природних ресурсів виключно як до економічних ресурсів і їх оцінку в цій якості, яка включала в себе витрати на добування, перероблення, переміщення природних ресурсів і ставила визначення соціальної цінності природних ресурсів у залежність від економічної ефективності їх використання); забезпечує акумуляцію фінансових ресурсів, необхідних для вирішення завдань раціонального, ощадливого використання природних ресурсів, їх відновлення, охорони від негативних техно-генних та інших антропогенних впливів. Сьогодні вже не ведеться дискусій стосовно доцільності чи недоцільності запровадження плати за природокористування, вони відійшли в минуле. Натомість іде процес адаптації економічних методів управління в цій сфері до особливостей організації природокористування в країні, вивчення відповідної практики, у тому числі правозастосовчої, подальший розвиток теоретико-методологічних засад застосування плати за використання природних ресурсів. Питання, що розглядається, є досить актуальним, оскільки законодавче регулювання організації стягнення плати за Спеціальне використання природних ресурсів та її використання на відновлення природних ресурсів, організацію раціонального природокористування постійно оновлюється, а отже, лишається потреба в дослідженні цього процесу з точки зору його виправданості й узгодженості з потребами оптимізацїї економічних та екологічних інтересів суспільства. Плата за використання природних ресурсів має різноманітне призначення. Зокрема, слід відмітити її координаційний характер. Через механізм визначення її нормативів вона орієнтує відповідних суб'єктів на використання не тільки тих природних ресурсів, які є доступнішими (саме вони відзначаються найбільш принадливими якостями з точки зору продуктивності, можливості відтворення та інших факторів), а й інших природних ресурсів, які мають менш привабливі якості. Іншими словами, плата за спеціальне природокористування має або економічно зрівняти всіх при-родокористувачів, або ж нагадати їм, що є інші, не такі економічно обтяжливі варіанти вибору природних ресурсів, які можуть використовуватися для відповідних цілей. Наприклад, рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат визначаються виходячи з обсягів видобутих нафти, природного газу й газового конденсату, гірничо-геологічних умов їх видобутку та ціни реалізації (ст. 7 Закону України "Про рентні платежі за нафту, природний газ і га-зовий конденсат" від 05.02.2004 р.). Плата ж за користування земельними ділянками визначається окремо за категоріями земель основного цільового призначення. Передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки диференціюються з урахуванням функціонального викорисітання та місцезнаходження земельної ділянки та інших чинників. При цьому податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно побутовими, господарськими будівлями та спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється в п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку (ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ві 05.07.1992 р. з наступними змінами). Плата за використання природних ресурсів призначена також сприяти узгодженню суспільних та індивідуальних інтересів суб'єктів природокористування щодо охорони, відновлення, раціонального використання природни ресурсів. Адже механізм установлення цієї плати будуєтьс з урахуванням того, що відповідні суб'єкти господарювання, видобуваючи природні ресурси, виконують соціальні замовлення на продукцію з них. Тому не тільки вони, а суспільство загалом мають нести відповідальність за те, що експлуатація природних ресурсів продовжується, унаслідо чого чиняться тиск на природу, погіршуються екологічні умови життєдіяльності людини, виникає потреба у відновленні природних ресурсів, коштах та інших ресурсах, які мають іти на природоохоронні цілі. Щоб узгодити дії тих хто видобуває природні ресурси, та тих, хто користується результатами цієї діяльності, установлено, що збори за спеціальне використання природних ресурсів, які надходять до місцевих та державного бюджетів для цільового використання в природоохоронних заходах, відносяться на витрати виробництва. Це впливає, на собівартість продукції, а через неї на ціну продукції. Завдяки такому механізму стягнення: плати за природні ресурси споживачі продукції оплачують свої вимоги щодо здійснення природоохоронних заходів, відновлення та раціонального використання природних ресурсів. |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
|
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |
КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ для подготовки к экзамену по учебной дисциплине «Хозяйственное право» Предмет, метод господарського права, його співвідношення з іншими галузями права.(Предмет, метод хозяйственного права, его соотношение... |
|
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
Питання на іспит з екологічного права для 4 потоку 4 курсу денної форми навчання Співвідношення екологічного права України як науки, галузі права і навчальної дисципліни |
|
Аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права ЕКОНОМІЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА ЯК ОСНОВНІ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ: ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ |
Практична робота №1 Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і природи Мета Це період накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. У всіх регіонах розселення людей відбувається винищення... |
|
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і преторського права. Кодифікація преторських... |
Тема Предмет, метод, принципи та система екологічного права Форми взаємодії суспільства з природою в умовах індустріального періоду розвитку цивілізації |