|
|
Скачати 1.72 Mb.
|
Функції управління в галузі охорони довкілля Функції управління в галузі охорони довкілля — це особливі види діяльності за напрямами і змістом суб'єктів управління, що є необхідні для організації охорони довкілля (або основні напрями діяльності відповідних суб'єктів щодо організації охорони довкілля). Як зазначається в ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. До основних функцій в цій галузі можна віднести: — облік в галузі використання природних ресурсів і охорони довкілля; — ведення державних кадастрів природних ресурсів; — просторово-територіальний устрій об'єктів природи; — розподіл та перерозподіл природних ресурсів; — екологічне прогнозування; — екологічне програмування; — моніторинг довкілля; — інформування про стан довкілля; ліцензування і видача дозволів в галузі використання природних ресурсів; лімітування в галузі використання і охорони довкілля; — екологічне нормування і стандартизація; — екологічний контроль; — екологічна експертиза та інші. У літературі виділяють різні групи функцій екологічного управління, об'єднуючи їх в певні класифікаційні групи. Так, поділяють функції управління в галузі охорони довкілля на комплексні (міжгалузеві), до яких належить екологічне прогнозування, екологічна експертиза, екологічний моніторинг та інші і моноресурсові (галузеві) — розподіл і перерозподіл природних ресурсів, ведення кадастрів тощо. Автори іншого підручника виділяють три групи функцій: організаційні (облік природних ресурсів, екологічне планування, прогнозування та ін.); попере-джувально-охоронні (моніторинг, екологічна експертиза, екологічний контроль); інші функції (екологічне інформування, стандартизація і нормування, вирішення екологічних спорів). Екологічне планування, прогнозування та програмування Без науково обґрунтованого, належним чином проаналізованого реального передбачення заходів охорони довкілля, бажаних результатів цієї діяльності, безпосередніх змін стану природних об'єктів, охорона довкілля не буде ефективною. Саме тому серед функцій державних органів управління одне з важливих місць займає планування заходів охорони довкілля (екологічне планування). Планування заходів по охороні довкілля і природокористування здійснюється безпосередньо шляхом складання екологічних планів, програм, прогнозів. У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» детально не визначено поняття і зміст цих заходів. Він містить лише вказівку на необхідність розробки і прийняття державних екологічних програм (ст. 6) та короткострокового та довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища (ст. 22). На сьогодні прогнозування здійснюється, як правило, в рамках екологічного моніторингу і полягає в проведенні спеціальних досліджень, предметом яких є перспективи розвитку екосистем, передбачення можливих змін стану довкілля та окремих природних об'єктів. Такі прогнози використовуються для прийняття обґрунтованих рішень в галузі використання і охорони довкілля. Нині екологічне планування реалізується через прийняття екологічних програм. Програмування передбачає розроблення комплексу заходів з побудовою ієрархічної системи завдань, підпорядкованих в кінцевому рахунку єдиній визначеній меті. Такою складнішою структурою, побудовою воно відрізняється від власне планування. Екологічні програми є різновидом державних цільових програм, правові засади розроблення, затвердження та виконання яких закріплені Законом України від 18.03.2004 р. «Про державні цільові програми». Метою екологічних програм, як закріплено в статті 3 Закону «Про державні цільові програми», є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків. Загальнодержавні програми охорони довкілля за поданням Кабінету Міністрів України затверджуються законом. Наприклад, Законом України від 21.09.2000 р. затверджена Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, тобто єдиної територіальної системи, Екологічний моніторинг Як функція управління екологічний моніторинг — це діяльність уповноважених державних органів по спостереженню, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття рішень в галузі охорони довкілля. Ця діяльність регулюється Положенням про Державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р.. Моніторинг здійснюється з метою накопичення інформації про стан довкілля, забезпечення обґрунтованості природоохоронних заходів, прийняття ефективних управлінських рішень в галузі природокористування і охорони довкілля. Завданням екологічного моніторингу є своєчасне виявлення, оцінка та опрацювання на цій основі рекомендацій і прогнозів по попередженню й усуненню негативних процесів, що відбуваються у навколишньому середовищі. Суб'єкти екологічного моніторингу — органи виконавчої влади, спеціалізовані організації, що уповноважені на здійснення функцій моніторингу. Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держводгоспом, Держкомземом, Мінбудом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу. В Положенні чітко визначені види інформаційних даних, які підпадають під компетенцію кожного окремого суб'єкта моніторингу. Координацію їх діяльності здійснює Міжвідомча комісій з питань моніторингу довкілля, статус якої визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р.. Об'єктами моніторингу виступають: навколишнє природне середовище, його окремі компоненти, негативні зміни якості навколишнього середовища, що спричиняють негативний вплив на здоров'я людей та безпеку територій, види діяльності, що представляють потенційну загроза для довкілля та людини, обладнання, технології чи інші технічні об'єкти, існування, використання, знищення яких становить загрозу для екологічної безпеки, надзвичайні ситуації та обставини, що склалися, території та природні системи, що мають особливий статус тощо. Складовими частинами державної системи моніторингу довкілля є моніторинг земель, вод, лісів та інших природних об'єктів. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 9.03.1999 р. затверджено Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, тобто збору, збереження і аналізу інформації про стан атмосферного повітря та викидів забруднюючих речовин в нього. яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні (території природно-заповідного фонду, рекреаційні, водозахисні тощо). Ведення кадастрів та обліку Ведення кадастрів природних ресурсів передбачає збір і систематизацію відомостей про кількісний та якісний стан природних об'єктів, їх інші характеристики, режим використання. Відомості, які містяться в кадастрах природних ресурсів, з одного боку, визначають правовий режим природного об'єкта, стан якого встановлений кадастровими оцінками, а з іншого — сприяють прийняттю обґрунтованих управлінських рішень (наприклад, наявність даних про стан родючості земель в даному районі допоможе правильно визначити, які ділянки доцільно передати під забудови, а які — для сільського господарства). На відміну від даних системи моніторингу, відомості кадастрів не містять прогнозів змін стану природних ресурсів. При цьому кадастрові системи функціонують в режимі періодичної безперервності, оскільки природні ресурси піддаються змінам у результаті господарської діяльності, інших факторів і відповідно інформація, зібрана кілька років тому, нині вже застаріла. Кадастри ведуться стосовно всіх природних об'єктів, зокрема: — державний земельний кадастр (регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 р. «Про порядок ведення державного земельного кадастру»), який включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування Грунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель; — державний водний кадастр, що включає відомості про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод; водокористувачів (постанова Кабінету Міністрів України від 8.04.1996 р. «Про Порядок ведення державного водного кадастру».); — державний лісовий кадастр, який включає систему відомостей про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, інші дані, що характеризують кількісний, якісний стан та економічну оцінку лісового фонду (постанова Кабінету Міністрів України від 27.09.1995 р. «Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру».); — державний кадастр рослинною світу, який ведеться з метою визначення кількісних, якісних та інших характеристик природних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання, а також здійснення систематичного контролю за кількісними та якісними змінами в рослинному світі і забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, власників або користувачів (у тому числі орендарів) земельних ділянок відомостями про стан рослинного світу (постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 р. «Про затвердження Порядку ведення державного обліку і кадастру рослинного світу»); — державний кадастр родовищ корисних копалин (ст. 43 Кодексу України про надра); - державний кадастр тваринного світу (постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 р. «Про Порядок ведення державного кадастру тваринного світу»); — державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду (статті 55—59 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Інструкція про зміст та складання документації державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затверджена наказом Мінприроди України 16.02.2005 р.); — державний кадастр природних лікувальних ресурсів (постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. «Про затвердження Порядку створення і ведення державного кадастру природних лікувальних ресурсів»). Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. затверджено Положення про регіональні кадастри природних ресурсів, тобто систематизовані зведені відомості про якісні, кількісні та інші характеристики усіх природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо) на території АРК, областей, м. Києва і Севастополя, обсяг, режим і характер їх використання. За своєю суттю кадастри є різновидом обліку і тісно пов'язані з функцією обліку природних об'єктів, яка теж здійснюється стосовно окремих природних ресурсів, наприклад щодо надр (постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.1995 р. «Про затвердження Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин»). Державний облік і реєстрація шкідливих впливів на довкілля Іншим специфічним різновидом обліку в сфері охорони довкілля є державний облік і реєстрація шкідливих впливів на довкілля, їх видів та джерел. Здійснення такої функції дозволяє не тільки отримати об'єктивну картину впливу на довкілля, але і боротися із забрудненням природи. Зокрема, органи Мінприроди України здійснюють облік суб'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів шкідливих речовин, що викидаються в нього, видів і ступенів впливу на нього фізичних та біологічних факторів (регулюється Порядком ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 р.). В Україні також ведеться облік та паспортизація відходів (згідно з затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 р. Порядком ведення державного обліку та паспортизації відходів, державний облік наявності та використання пестицидів і агрохімікатів (постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.1995 р.). До змісту функції обліку входить діяльність, пов'язана з паспортизацією потенційно небезпечних в екологічному плані об'єктів (Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом МНС України 18.12.2000 р.). Стандартизація та нормування Як зазначено в ст. 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишного природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Стандартизація — це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню (ст. 1 Закону України «Про стандартизацію»). Можна сказати, що стандартизація — це діяльність, яка визначає певні обов'язкові вимоги до тих чи інших характеристик продукту, товару, об'єкту, процесу. Змістом державних екологічних стандартів є : — визначення понять і термінів, що використовуються в екологічній діяльності; — режим використання і охорони природних ресурсів; — методи контролю за станом довкілля; — вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища; — інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів (ст. 32 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Наприклад, наказом Держстандарту України 29.02.1996 р. затверджений Класифікатор відходів ДК 005-96, наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури 15.12.2003 р. затверджені ДБН А.2.2-1-2003 «Склад і зміст матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Основні положення проектування». Нормування в галузі охорони довкілля становить діяльність компетентних органів по встановленню меж допустимого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище з урахуванням сучасного науково-технічного розвитку. Суть встановлення цього інституту обумовлена характером взаємодії суспільства і природи. Суспільство не може розвиватись, не впливаючи на природу. При сучасному розвитку науки і техніки зупинити виробничо-господарський вплив людини на довкілля неможливо і неможливо створити технології, які б не впливали на природу. Завдання полягає в тому, щоб обмежити цей вплив таким чином, щоб, з одного боку, не допустити гальмування розвитку економіки, а з другого — забезпечити збереження довкілля і життя людини. Тобто екологічний норматив — це своєрідний компроміс між екологією і економікою, між екологічними і економічними інтересами, що дозволяє розвивати господарство і одночасно охороняти довкілля та життя людини. Правове значення нормативів охорони довкілля полягає в тому, що вони є критерієм оцінки правомірності поведінки суб'єктів. Ці нормативи є обов'язковими для суб'єктів. Система екологічних нормативів є досить розгорнутою. Стаття 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» не містить чіткої системи і класифікації екологічних нормативів. Разом з тим у системі екологічних нормативів можна виділити: — нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та гранично допустимі рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на довкілля. В літературі їх ще називають нормативами екологічної безпеки. Це показники якості довкілля, які є своєрідними якісними обмеженнями на характеристики складу і властивостей природних компонентів. Вони мають бути однакові для всієї території. Більш суворіші нормативи можуть діяти в курортних, оздоровчих зонах; — гранично допустимі викиди та скиди забруднюючих хімічних речовин у навколишнє природне середовище, рівні шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів (ви-робничо-господарські нормативи). Це, до певної міри, кількісні показники, що пред'являються до виробничих суб'єктів. Вони встановлюються стосовно окремих джерел впливу. Нормування здійснюється щодо окремих природних об'єктів і видів шкідливих впливів. Так, законодавство передбачає розроблення нормативів якості атмосферного повітря, екологічного нормативу якості води водних об'єктів та ряд інших. Як зазначено в ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», можливе встановлення також нормативів використання природних ресурсів (більш точніше — лімітів використання) та інших екологічних нормативів. |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
|
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |
КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ для подготовки к экзамену по учебной дисциплине «Хозяйственное право» Предмет, метод господарського права, його співвідношення з іншими галузями права.(Предмет, метод хозяйственного права, его соотношение... |
|
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
Питання на іспит з екологічного права для 4 потоку 4 курсу денної форми навчання Співвідношення екологічного права України як науки, галузі права і навчальної дисципліни |
|
Аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права ЕКОНОМІЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА ЯК ОСНОВНІ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ: ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ |
Практична робота №1 Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і природи Мета Це період накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. У всіх регіонах розселення людей відбувається винищення... |
|
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і преторського права. Кодифікація преторських... |
Тема Предмет, метод, принципи та система екологічного права Форми взаємодії суспільства з природою в умовах індустріального періоду розвитку цивілізації |