1.3. Підготовка вчителів початкових класів до інноваційної діяльності як психолого-педагогічна проблема
Інноваційна діяльність, будучи складним і багатоплановим феноменом, своїм змістом охоплює процес взаємодії індивідів, спрямований на розвиток, перетворення об'єкта, на переведення його в якісно новий стан; системну діяльність щодо створення, освоєння та застосування нових засобів; особливий вид творчої діяльності, що об'єднує різноманітні операції та дії, спрямовані на одержання нових знань, технологій, систем. Усі ці вияви характеризують інноваційну діяльність у педагогічній сфері.
Інноваційна педагогічна діяльність – „заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду цілеспрямована педагогічна діяльність, орієнтована на зміну й розвиток навчально-виховного процесу з метою досягнення вищих результатів, одержання нового знання, формування якісно іншої педагогічної практики” [23, с. 248].
Ґрунтуючись на аналізі наукової літератури, дослідники [22, с.13] також тлумачать інноваційну педагогічну діяльність як „складне, інтегральне утворення, сукупність різних за цілями та характером видів робіт, що відповідають основним етапам розвитку інноваційних процесів та спрямовані на створення і внесення педагогами змін у власну систему роботи. Зміст інноваційної педагогічної діяльності як системної, складає реалізація нововведень на основі використання та впровадження нових наукових знань, ідей, підходів, трансформація відомих результатів наукових досліджень та практичних розробок у новий або удосконалений продукт.
Продуктами інноваційної педагогічної діяльності є нововведення, що позитивно змінюють систему освіти, визначають її розвиток і характеризуються як нові чи вдосконалені.
Педагогічна діяльність завжди орієнтується на певний зміст, тобто на знання, які слід здобути у процесі навчання, та на якості особистості, які необхідно виховати. Залежно від того, які цінності домінують при цьому, педагогічна діяльність в освітніх перетвореннях може мати формуючий (традиційний) або розвивальний (гуманістичний) характер.
Пошук шляхів оновлення педагогічних систем здійснюється на різних рівнях: одні установи починають розробляти концепції оновлення, інші – вже сформувались як новий тип навчального закладу. Результатами інноваційних пошуків є якісно нові зразки освітніх систем, кожному з яких властиві специфічні структурно-організаційні особливості. Йдеться про нові типи навчальних закладів (адаптивні освітні установи, дитячі садки-школи, школи-лабораторії, гімназії, ліцеї тощо) [23, с. 248].
Інноваційна педагогічна діяльність може здійснюватися як у традиційних навчальних закладах (дошкільних установах, школах), так і в закладах нового типу. У традиційних та інноваційних закладах вона здебільшого здійснюється емпіричним шляхом, тобто шляхом проб і помилок. У закладах нового типу інноваційна діяльність виконує стабілізаційну (закріплення і збереження створеного раніше) і пошукову (спрямовану на зміну стану системи) функції, які відображають різні і взаємопов'язані рівні педагогічної діяльності у процесі її саморозвитку – репродуктивний (відтворюючий) і продуктивний (творчий). Репродуктивна діяльність заснована на відтворенні традиційних схем дій, спрямована на одержання заданого результату відомими засобами. Продуктивна діяльність пов'язана з формулюванням нових цілей і досягненням їх за допомогою нових засобів [81].
Інноваційна педагогічна діяльність є одним із видів продуктивної діяльності. Серед її обов'язкових компонентів особливу роль відіграє творчість. Надбання світової і вітчизняної педагогіки, сучасні науково-педагогічні дослідження та практичний досвід багатьох поколінь педагогів переконують у необхідності творчого елементу в педагогічній діяльності. Інноваційні процеси, інноваційна педагогічна діяльність без нього просто неможливі. Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що її об'єктом і результатом є творення особистості, а не образу, як у мистецтві, чи механізму, конструкції – як у техніці. Педагогічний процес розглядають як спільну творчість (співтворчість) педагога й вихованця в ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої відбувається педагогічне перетворення людини.
Попри великий фонд накопиченого інноваційного досвіду організації педагогічної освіти, загальна картина готовності майбутніх учителів початкових класів до інноваційної діяльності не підлягає ідеалізації. Проведені дослідження (О.Пєхота [69], І.Цимбалюк [103] та ін.) констатують, що рівень підготовки випускників педагогічних вищих навчальних закладів на даний час не відповідає соціальним запитам суспільства. Це виявляється у протиріччях між творчим, новаторським характером педагогічної праці і здебільшого репродуктивним характером навчальної діяльності студентів у системі вищої педагогічної освіти, між складністю професійних функцій вчителя й низьким рівнем готовності майбутніх вчителів до практичного її виконання. Майбутній учитель не завжди готовий перейти до особистісно орієнтованої педагогіки у навчально-виховному процесі, до створення взаємодії на основі співробітництва, співдружності з учнями, впровадження сучасних технологій, створення авторських технологій [69, с.186-187].
Слід відзначити, що сучасні студенти вельми жваво цікавляться досвідом педагогів-новаторів, прагнуть зрозуміти суть і особливості їхньої успішної взаємодії з вихованцями. В період фахової підготовки у ВНЗ вони обговорюють проблеми гуманізації шкільного життя, налаштовуються будувати свою діяльність на демократичних засадах. Утім психологи відзначають велику відстань між планами та їх реальним втіленням. У практиці роботи молодих учителів нерідко можна спостерігати такий дисонанс колишніх устремлінь і теперішніх реалій шкільного життя. За спостереженнями І.Цимбалюка [103], стилем роботи багатьох випускників педагогічних ВНЗ стає авторитаризм, до того ж ще жорстокіший, ніж у тих учителів, яких студенти критикували. Їм починають заважати на уроці то дитяча уява, то нестандартне мислення, дратують спроби учнів висловити свою думку. Суть педагогічної взаємодії поступово звужується до прямого тиску, починається ламання “незручних” характерів, придушуються будь-які прояви самостійності учнів. Така зміна педагогічних позицій відбувається непомітно для самого вчителя, який і далі впевнений у прогресивності власної роботи [103, с.7].
Проблему підготовки вчителів до інноваційної діяльності вчені розглядають в розрізі тих змін, що відбуваються в системі освіти України. В умовах перехідного соціально-економічного періоду відбувається переосмислення системи педагогічних цінностей. Її основу мають складати як загальнолюдські, так і національні ціннісні орієнтири, що витримали перевірку часом та історією.
По-перше, головною особливістю нововведень, впроваджуваних у сучасній освіті, виступає їх гуманістична спрямованість. У зв’язку з цим набуває особливої значущості завдання переорієнтації поглядів учителів на гуманістичні ідеали та цінності, адекватні характеру інноваційної діяльності.
По-друге, у минулому (80-ті роки ХХ століття) залишилася діяльність окремих учителів-новаторів. Реальним фактом сучасної педагогічної практики став масовий характер інноваційної роботи (К.Ангеловські [3], І.Дичківська [23], В.Сластьонін [96-97] та ін.). Підтвердженням цього є функціонування нових навчальних закладів – ліцеїв, гімназій, коледжів, колегіумів, приватних та авторських шкіл. Безумовно, вони відрізняються рівнями інноваційності, застосуванням освітніх моделей, організацією навчально-виховного процесу в них, спрямованістю підготовки тощо.
Чинним законодавством України, зокрема Законом “Про загальну середню освіту” [26] закріплено право навчальних закладів на інноваційну освітню діяльність. У школах, що експериментують, апробують, запроваджують нові педагогічні ідеї, теорії, технології, виникає проблема становлення та розвитку вчителів-дослідників. Зауважимо, що особливість їхньої інноваційної діяльності полягає в необхідності пов’язувати власні пошуки із загальнонауковою проблематикою навчального закладу.
По-третє, суттєвого оновлення зазнає педагогічна діяльність у традиційній загальноосвітній школі. Поступово втрачається провідна роль учителя як інформатора, основного джерела знань. Разом з тим важливого значення набувають організаційна та дослідницька функції в роботі педагога.
Утвердження демократичних основ життя суспільства, наявність у ньому творчих, ринкових орієнтацій зумовлюють посилення уваги до дитини, її індивідуальних особливостей і потреб. Тому певні зміни мають місце й у діяльності учнів: елементи творчості, евристики, дослідження відчутно впливають на її характер (М.Кларін) [38]. Це зумовлює нові підходи до взаємодії у системі “вчитель-учень”.
Отже на сучасному етапі розвитку вітчизняної школи діяльність педагогів набуває нових ознак, стає різноманітнішою, варіативнішою, такою, що враховує потреби, можливості й психологічні особливості учнів, гнучкою, адаптивною, здатною реагувати на зміни в освітньому просторі, неповторною, більш творчою за характером, гуманістично напрямленою на самореалізацію та саморозвиток особистостей як вчителя, так і учнів.
Якщо потреби практики висувають до педагогічної роботи різноманітні та достатньо високі вимоги, то вища школа продовжує, як правило, орієнтуватися на традиційну підготовку спеціалістів.
Однак існує ряд проблем, окреслених науковцями [22], пов’язаних з підготовкою фахівців у вищій школі:
значний відрив академічної (традиційної) вищої освіти від професійної діяльності, від тих змін, які відбуваються у сучасній школі;
спрямованість підготовки, переважно, на зміст майбутньої діяльності, а не на способи її здійснення та їх відпрацювання;
недостатнє врахування варіативного, творчого характеру педагогічної діяльності, можливостей проведення наукової роботи у школі та перспектив професійного зростання вчителів.
Досліджуючи проблему гуманітаризації сучасної освіти в Україні, В. Андрущенко вказує на необхідність формування у майбутніх педагогів знань щодо використання нових технологій і методів навчання, бачення перспективи, вміння прогнозувати навчально-виховний процес [4, c.161]. До важливих якостей особистості вчителя вчений відносить контактність, психологічну сумісність у колективі, здатність критично оцінювати свій досвід. Як зазначає науковець, багато педагогів відчувають гостру потребу у психолого-педагогічних знаннях із психології спілкування, міжособистісних відносин, психологічної та педагогічної діагностики, основ особистісно орієнтованого навчання, нових педагогічних технологій тощо. Він піднімає проблему недостатності духовного спілкування вчителя і дитини, творчої взаємодії [4, c.168].
В.Кузь зазначає, що впровадження нових педагогічних технологій потребує відповідної підготовки вчителів, зокрема високого рівня креативної підготовки: основні знання про творчість; обізнаність з основними методами творчості та уміння їх застосовувати; теоретичні та практичні знання стосовно розвитку властивостей та здібностей творчої особистості, а також формування її життєвої стратегії. Педагог сам повинен бути творцем, дослідником і експериментатором, який розроблятиме і впроваджуватиме у практику прогресивні технології та власний дидактичний та виховний доробок [52, c.20].
Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, знаходимо різні погляди щодо визначення поняття «підготовка». Деякі вчені поняття «підготовка» ототожнюють з готовністю до професійної діяльності (Н.Костіна), інші - вважають, що підготовка включає формування готовності майбутніх учителів до професійної діяльності (Л.Хомич, Г.Троцко).
Підготовку вчителя до інноваційної діяльності необхідно здійснювати ще в роки навчання у педагогічному ВНЗ у структурі формування його загальної підготовки. У педагогічній енциклопедії професійна підготовка у цілому розглядається як процес формування спеціаліста для однієї з галузей трудової діяльності, який пов'язаний з оволодінням певним родом занять, професією. Мету професійної підготовки складає набуття професійної освіти, що є результатом засвоєння інтелектуалізованих знань, умінь та навичок і необхідних особистісних професійних якостей. У поясненні до визначення „професійна підготовка” міститься досить глибоке розкриття вимог стосовно підготовки спеціаліста, які являють собою „сукупність спеціальних знань, умінь та навичок, якостей і трудового досвіду та норм поведінки, що забезпечують можливість успішної діяльності з певної професії” [74, с.549]. Як бачимо, професійна підготовка повинна забезпечувати не лише здобуття знань, умінь і навичок, але й розвиток особистості спеціаліста.
Професійна підготовка вчителя здійснюється у процесі педагогічної освіти, яка розглядається і як сукупність загальнотеоретичних, педагогічних, спеціальних знань і практичних педагогічних навичок, що дозволяють тому, хто одержав педагогічну освіту, проводити навчально-виховну роботу в навчальних і навчально-виховних закладах у відповідності з одержаною спеціальністю, і як процес їх набуття [74, с.348].
Проблемі підготовки майбутнього вчителя до інноваційної діяльності присвячена досить велика кількість наукових розробок, у яких розглядаються різні аспекти: вивчення психологічної готовності педагогів до нововведень (Л.Максименко [54]); проблеми психолого-педагогічної підготовки вчителя до інноваційної діяльності (Н.Клокар [40], О.Козлова [43]), створення спеціальної системи підвищення кваліфікації, що дозволяє цілеспрямовано формувати готовність керівників і педагогів до здійснення інноваційної діяльності (О.Козлова [43], Є.Макагон [53]); роль неперервної та післядипломної освіти для готовності прийняття нововведень учителем, його творчого вдосконалення, підвищення фахового рівня (В.Бондар [13], І.Зязюн [30]).
Концептуальні положення підготовки майбутніх учителів до інноваційної діяльності найчіткіше сформульовані у роботі Є. Морозова та П.Підкасистого [61]. Ці науковці виділили такі її напрями: формування у студентів емоційно-ціннісного ставлення до інноваційної діяльності; озброєння знаннями та уміннями, пов’язаними із впровадженням нововведень; формування науково-педагогічного мислення майбутніх педагогів, методологічних та методичних основ організації дослідницької роботи.
У своєму дослідженні З.Абасов [1] визначає, що підготовка студентів до інноваційної діяльності передбачає формування мотиваційного, психологічного, інформаційного, технологічного, креативного та рефлексивного компонентів, зміни позиції студентів у навчальному процесі, перетворення їх в активних суб’єктів власного навчання.
Дослідники [97] вказують на стихійність, епізодичність підготовки педагогів до інноваційної діяльності, вбачаючи причину цього в тім, що процес професійного становлення не моделює її структуру. Натомість дослідники пропонують модель підготовки вчителя до інноваційної діяльності, яка охоплює всі етапи багаторівневої педагогічної освіти.
На першому рівні передбачається розвиток творчої спрямованості та сприйнятливості до нового, потреби в пошуковій діяльності учнів педкласів та студентів-першокурсників, формування в них здатності виявляти, формулювати, аналізувати й розв’язувати творчі педагогічні завдання.
На другому рівні студенти опановують основи методології наукового пізнання, педагогічного дослідження та методи педагогічних досліджень, знайомляться з основними поняттями інноваційної педагогіки, різноманітними типами інноваційних навчальних закладів та альтернативними загально педагогічними технологіями навчання.
На третьому етапі освоюються технології інноваційної діяльності. Тут майбутні вчителі беруть участь у розробці авторської програми (як колективної, так і індивідуальної), вчаться аналізувати та прогнозувати розвиток нововведення, труднощі його впровадження.
Четвертий етап охоплює практичну роботу на експериментальному майданчику, застосування нововведення, корекцію, відстеження результатів експериментальної роботи, самоаналіз професійної діяльності.
Етапи підготовки майбутніх учителів до дослідницької діяльності визначив Р.Скульський [95]. На першому етапі, пов’язаному з вивченням основних курсів психолого-педагогічних дисциплін, студенти знайомляться з основами методології педагогічних досліджень, надбаннями світової педагогічної думки, досвідом педагогів-новаторів. Другий етап збігається з вивченням спецкурсів та методик викладання фахових дисциплін. Студенти одержують інформацію про кращий досвід роботи вчителів за обраним фахом. На цьому етапі відбувається перехід від досліджень загальнопедагогічного спрямування до дидактико-методичних, від поглибленої теоретичної підготовки до дослідницької роботи. На третьому етапі студентів залучають до самостійних досліджень питань навчально-виховної роботи під час проходження педагогічної практики в школі, підготовки курсових та дипломних робіт.
Однак, автори чітко не пов’язують етапи інноваційної підготовки з відповідним змістом дисциплін психолого-педагогічного циклу, що вивчаються студентами на певних курсах. Вважаємо, що модель підготовки майбутніх учителів до інноваційної діяльності необхідно створювати, враховуючи взаємозв’язки та взаємодію традиційних курсів, що входять як невід’ємні складові в систему професійної підготовки вчителів, та побудовою нових для них зв’язків та залежностей з інноваційною педагогікою. Інноваційна педагогіка як молода дисципліна має органічно ввійти до існуючої системи.
Отже, увага зосереджується на нормативно-правовому забезпеченні інновацій та історичному огляді глобальних, широкомасштабних освітніх нововведень. Безумовно, це сприяє розширенню загального наукового кругозору студентів у галузі інноваційної педагогіки. Утім обмеженість часу не дозволяє, на нашу думку, глибоко, детально проаналізувати цікаві ідеї та розробки, а тим паче апробувати їх.
Таким чином, дослідники розглядають професійну підготовку майбутнього вчителя як навчально-виховну діяльність, спрямовану на озброєння студентів необхідними загальнопедагогічними і спеціальними знаннями, вміннями та навичками, формування в них професійно важливих особистісних якостей та здібностей, а педагогічну готовність – як результат зазначеної підготовки, який свідчить про те, що майбутній фахівець здатний на високому рівні виконувати свої професійні функції та обов’язки.
Феномен готовності є також предметом психолого-педагогічних досліджень. Зокрема, проблему готовності педагога до пошукової діяльності досліджує К.Макагон, який визначив це поняття як складне інтегральне професійно значуще новоутворення, сутність якого становить взаємодія мотиваційно-орієнтаційного, змістово-операційного та оцінювально-рефлексивного компонентів [53].
Аналізуючи проблеми освіти, сутнісні складові інноваційної діяльності вчителя, О.Козлова [43] вирішує завдання оцінки й розробки теоретичних основ формування готовності вчителя до інноваційної діяльності. Науковець в основу означеного поняття ставить розвиток здібностей і умінь творчо здійснювати діяльність, розглядає його як зміст і мету професійної підготовки вчителів не лише як спеціалістів з одного предмета, а як носіїв культури суспільства, що випереджують розвиток, існуючий рівень і особливості суспільних потреб.
Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – „особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії” [23, c.277].
У праці І.Дичківської [23] представлено структуру готовності до інноваційної педагогічної діяльності, які дослідниця розглядає як сукупність мотиваційного, когнітивного, креативного, рефлексивного компонентів, які взаємообумовлені та пов'язані між собою. Компоненти готовності до інноваційної діяльності, розроблені авторкою, представлено в таблиці (додаток Д).
Готовність до інноваційної педагогічної діяльності є основою активної суспільної та професійно-педагогічної позиції суб'єкта, яка спонукає до інноваційної діяльності та сприяє її продуктивності. Багато проблем, що постають перед педагогами, які працюють в інноваційному режимі, пов'язані і з низькою інноваційною компетентністю. Порівняльний аналіз суті понять “готовність до професійної діяльності” та “професійна компетентність” дає підстави визнати їх близькість, певну тотожність, тому вважаємо правомірним визначити мету підготовки майбутнього вчителя початкової школи до інноваційної діяльності як формування в нього інноваційної компетентності.
Інноваційна компетентність педагога – „система мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, що забезпечує ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми” [23, c.278].
Інноваційна компетентність учителя, на думку, – „це система мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, що забезпечує здійснення ним усіх етапів інноваційної професійної діяльності: від моделювання та прогнозування до впровадження нововведення”. Її розглядають як сукупність певних метакомпетенцій, до яких відносять: „інформаційно-гностичну, інтелектуально-творчу, регулятивну, організаційно-комунікативну, дієво-творчу компетентність” [76, с.37].
Останнім часом проведені дисертаційні дослідження різних аспектів підготовки майбутніх учителів початкових класів до інноваційної педагогічної діяльності (Т.Демиденко [22], О.Кіяшко [36], Л.Кондратова [47], О.Мірошниченко [61], Н.Павленко [72], Л.Петриченко [75] та ін.). Автори дають визначення відповідного виду готовності до інноваційної діяльності, розробляють моделі їх підготовки, в яких виокремлюють умови, компоненти й шляхи формування готовності.
Згідно з принципом органічної єдності загального, особливого та індивідуального підготовку майбутнього вчителя початкового навчання до інноваційної діяльності Л.Петриченко розглядає як „цілісну систему, яка будується на єдності загального, особливого та індивідуального. Як загальне – вона є органічним складником педагогічної освіти; як особливе – має свою специфіку, що зумовлена особливостями фахової підготовки вчителя початкового навчання; як індивідуальне - відображає необхідність урахування індивідуальних особливостей кожного студента в процесі його підготовки до інноваційної професійно-педагогічної діяльності” [75]. З огляду на визначені специфічні особливості інноваційної діяльності, ґрунтуючись на результатах проведеного аналізу загальних питань професійно-педагогічного становлення й розвитку студентів педагогічного ВНЗ і спираючись на закономірності та принципи підготовки майбутнього вчителя початкової школи до інноваційної діяльності, Л.Петриченко [75] дійшла висновку, що у структурі такої підготовки доцільно виділити такі структурні компоненти (етапи): мотиваційно-ціннісний; інтелектуально-когнітивний; діяльнісно-творчий; аналітико-рефлексивний. Розроблену автором модель підготовки майбутнього вчителя до інноваційної діяльності представлено в додатку Д.
На думку Н.Павленко [72], сучасний етап підготовки вчителів до використання інтерактивних педагогічних технологій вимагає не тільки глибокого теоретичного усвідомлення ролі цього процесу в розвитку особистості, а й практичної готовності майбутніх учителів до нього. Розв’язання поставленої проблеми сприяє дослідно-експериментальна модель підготовки майбутніх учителів початкових класів до використання інноваційних педагогічних технологій, яка має забезпечити теоретичну і практичну готовність майбутніх учителів до означеного виду професійно-педагогічної діяльності. Розроблена й апробована дослідницею модель підготовки вчителів до використання інтерактивних педагогічних технологій, яка включає етапи: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий та операційний, контрольно-регулятивний і оціночно-результативний. Компоненти моделі забезпечують діагностику її ефективності, а також частково стимулюють процеси саморегуляції навчально-професійної діяльності.
На основі особливостей інноваційної педагогічної діяльності у цілому Т.Демиденко [22, с.13] у своєму дослідженні довела необхідність формування у майбутніх учителів трудового навчання як суб’єктів інноваційної педагогічної діяльності гуманістичних ціннісних орієнтацій та системи знань і вмінь ефективної роботи з науковою та навчальною інформацією. Це дало їй можливість уточнити основні складові готовності вчителів до інноваційної діяльності та обґрунтувати суть і роль інформаційно-діяльнісного компонента у процесі формування готовності до означеного виду діяльності. Готовність вчителів трудового навчання до інноваційної педагогічної науковець трактує як складне, системне, особистісне утворення (інтегровану якість особистості), яке включає мотиваційно-ціннісний, інформаційно-діяльнісний та оцінювально-рефлексивний компоненти у їх взаємодії.
Дослідження О.Мірошиченко [61] присвячене проблемі підготовки майбутніх учителів початкових класів до впровадження дидактичних технологій у початковій школі. У структурі готовності автор виділяє чотири взаємопов’язані компоненти: мотиваційний, змістовий, операційний, особистісний. Модель підготовки майбутнього вчителя до впровадження дидактичних технологій охоплювала такі етапи: мотиваційно-когнітивний, операційно-діяльнісний, результативно-коригувальний.
Більшість авторів для організації такої підготовки пропонує ввести спецкурси з основ інноваційної педагогіки. Саме такі спецкурси, спецсемінари виконують інтегративну роль у системі підготовки майбутніх учителів до інноваційної діяльності, поглиблюють зміст основних як загальнопедагогічних курсів, так і курсу фахової методики, конкретизують останні нововведеннями для певної шкільної дисципліни.
У практиці роботи ВНЗ вже склався досвід впровадження спецкурсів із педагогічної інноватики. Так, запроваджений спецкурс, побудований на основі єдності загальнопедагогічних та професійно-фахових складових. Наприклад, курс “Освітні технології: українська література” (О.Пєхота, В.Шуляр [78]) знайомить майбутніх учителів літератури з технологіями реалізації навчально-виховного процесу (загальнопедагогічними, професійно-фаховими, персонал-технологіями вчителів-новаторів).
Аналіз змісту деяких програм зазначених курсів [21; 71 та ін.] переконує, що вони мають переважно теоретичне, ніж практичне спрямування, передбачають розгляд на лекціях та семінарах-практикумах питань державної інноваційної політики в галузі освіти, правового забезпечення інноваційної освітньої діяльності, аналізу понять педагогічної інноватики, інноваційних освітніх технологій, різновидів інноваційних закладів освіти, концепцій та освітніх проектів, що стали основою масових педагогічних рухів (в основному авторських шкіл).
У межах проведених дисертаційних досліджень із метою озброєння майбутніх учителів знаннями з основ педагогічної інноватики, для теоретичної і практичної підготовки студентів до впровадження нововведень у педагогічний процес вченими розроблені й апробовані спецкурси. Так, для цілісного й системного формування в учителів початкових класів умінь використовувати інтерактивні технології, було введено спецкурс “Інтерактивно-рефлексивний підхід у педагогічній діяльності вчителя початкових класів” [71]. Цей курс має більше практичного навантаження та розрахований на достатньо вагомий відсоток самостійної роботи, оскільки деякі питання будуть потребувати філософського осмислення, психолого-педагогічного аналізу, пошуку правильних, оригінальних шляхів виходу з проблемних соціально-побутових та виробничих ситуацій.
У дослідженні О.Мірошниченко [61] важливий акцент у підготовці майбутніх учителів робиться на проведення спецкурсу «Педагогічні засади вдосконалення підготовки майбутнього вчителя початкових класів до впровадження дидактичних технологій», який було розроблено за вимогами кредитно-модульної системи навчання.
Таким чином, важливе завдання професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів навчання полягає у підготовці творчих педагогів, здатних самостійно мислити, аналізувати різноманітні методичні і практичні матеріали, альтернативні підручники, програми, здійснювати їх відбір і будувати власну роботу у відповідності до сучасних вимог розвитку системи освіти. Випускник повинен вміти самостійно оцінювати і творчо застосовувати будь-які традиційні або нові підходи у початковому навчанні.
|