                           Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Всеукраїнський дистанційний конкурс студентських та учнівських наукових робіт із соціальної педагогіки
Наукова робота
Cоціально-педагогічний зміст неформальної освіти підлітків з обмеженими функціональними можливостями
(на прикладі професійно-технічних закладів освіти)
галузь: Актуальні проблеми інклюзивної освіти
шифр: Об’єктивНА реальність
2013 рік
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ 5
1.1. Неформальна освіта як інноваційний компонент системи освіти 5
1.2. Теоретичні підходи до здійснення неформальної освіти 10
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОЇ АКТИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ МЕТОДАМИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ 13
2.1. Вплив громадянської активності на соціалізацію підлітків з функціональними обмеженнями 13
2.2. Види, функції, методи та принципи неформальної освіти 21
ВИСНОВКИ 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29
ДОДАТКИ 31
ВСТУП
Соціалізація дітей-інвалідів та їх інтеграція у суспільство залишаються одним з найболючіших питань українського сьогодення. Все ще потребують вдосконалення системи фінансування, соціального забезпечення, реабілітаційні та навчальні програми. Проте, найгострішим питанням в Україні, на наш погляд, залишається необхідність включення дітей з функціональними обмеженнями у повноцінне життя суспільства, що є неможливим без внесення відповідних змін до чинного законодавства та змін у освітній та оздоровчій системах.
Стосовно дітей з функціональними обмеженнями в Україні, то потрібно визнати, що більшість з них відторгнені суспільством і приречені на майже рослинне існування. Тому без змін у суспільній свідомості соціальна інтеграція такої дитини неможлива.
Ставлення до дітей-інвалідів як до повноправних членів суспільства, бачення їх корисності суспільству в нашій державі неможливе без прийняття їх у спільноту, у повсякденне життя, у дитсадки, школи, університети, громадські та приватні сектори. Отже, враховуючи актуальність даної проблеми, темою нашого дослідження було обрано «Педагогічний зміст неформальної освіти підлітків з функціональними обмеженнями (на прикладі професійно-технічних закладів освіти)».
Мета дослідження: охарактеризувати можливості розвитку громадянської активності підлітків з обмеженими можливостями методами неформальної освіти.
Завдання дослідження:
Охарактеризувати педагогічний зміст неформальної освіти.
Виділити методологічні підходи до впровадження неформальної освіти у діяльність професійно-технічних закладів освіти для підлітків з обмеженими функціональними можливостями.
Спроектувати критерії, показники та рівні розвитку громадянської активності підлітків з обмеженими функціональними можливостями методами неформальної освіти.
Об’єкт дослідження: неформальна освіта як педагогічне явище.
Предмет дослідження: розвиток громадянської активності підлітків з обмеженими можливостями методами неформальної освіти.
Методи дослідження: аналіз наукової літератури з проблеми дослідження; аналіз і синтез базових категорій дослідження – неформальна освіта, підлітки з обмеженими функціональними можливостями, методи неформальної освіти, тощо; класифікація ключових проблем підлітків з обмеженими функціональними можливостями в умовах навчання в професійно-технічних закладах освіти; проектування критеріально-показникової системи розвитку громадянської активності підлітків з обмеженими можливостями; аналіз та синтез причинно-наслідкових зв’язків у контексті дослідження; узагальнення висновків дослідження.
Наукова новизна дослідження: вперше побудовано систему причинно-наслідкових зв'язків між низьким рівнем громадянської активності студентів професійно-технічних закладів освіти для підлітків з обмеженими функціональними можливостями; спроектовано критеріально-показникову систему розвитку рівня громадянської активності підлітків з обмеженими функціональними можливостями; подальшого розвитку набули положення про зміст неформальної освіти у системі професійної підготовки студентів; значення діяльнісного та гуманістичного підходів для організації системи неформальної освіти у вищих професійно-технічних закладах.
Практичне значення дослідження: висновки роботи доцільно використовувати при організації неформальної освіти у системі професійної підготовки підлітків з обмеженими функціональними можливостями; у проектах, спрямованих на соціальне включення підлітків з обмеженими можливостями; при проведенні досліджень рівня громадянської активності підлітків з обмеженими функціональними можливостями; при реалізації тренінгових програм, спрямованих на підвищення рівня громадянської активності підлітків з обмеженими функціональними можливостями.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (22 найменування), додатків. Робота містить 2 рисунки. Основний зміст роботи розкрито на 30 сторінках. Загальний обсяг роботи – 37 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ
1.1. Неформальна освіта як інноваційний компонент системи освіти
З другої половини ХХ століття триває пошук шляхів оновлення систем освіти, що забезпечують перехід від принципу «освіта на все життя» до принципу «освіта через все життя». Метою освітньої політики стає створення умов, що дозволяють навчатися безперервно, отримувати загальні та професійні знання, реалізовувати індивідуальну освітню стратегію. Тому на сучасному етапі все більше уваги приділяється розвитку сфери неформальної освіти. Як зазначає М.Д. Никандров: «слід змінювати умови системи освіти, їх потрібно істотно розширювати. Відповідно в нових умовах почнуть діяти нові принципи» [12]. Це, в свою чергу, сприятиме оптимізації традиційної системи навчання. У кінці ХХ століття в СРСР теорію неформальної освіти розвивали С.Т.Вершловський, Ю.М. Кулюткін, В.Г. Онушкін, Г.С. Сухобська. Також проблема неформальної освіти як складової неперервного навчання висвітлена у наукових працях П.Девіса, Р.Дейва, М.Ераута, Х.Коллі, К.Куллена, Д.Філда, П.Фордхема, М.Форесті, П.Ходкінсона та ін.
Як свідчить аналіз наукових досліджень з цього питання, розвиток неформальної освіти є важливим, закономірним чинником розбудов демократичних процесів у галузі освіти. Її актуальність засвідчують нормативні документи міжнародних організацій: ЮНЕСКО, Європейського Союзу, ООН, ЄС, Міжнародної організації праці, РЄ. Меморандум Європейської Комісії 2000 року охоплює важливі рекомендації щодо розвитку неформальної освіти, яка є важливою складовою концепції неперервного навчання, дає молоді й дорослим змогу набувати знання, уміння й навички, виробляти погляди й адаптуватися до постійних змін у соціальному середовищі [11, с. 10].
У Європі теорія і практика освіти охоплює формальну та неформальну освіту, що у взаємозв’язку сприяють вирішенню завдань професійного та соціального розвитку молоді. В Україні в умовах сучасних демократичних процесів неформальна освіта набуває свого розвитку, проте не набула належного офіційного впровадження порівняно з формальними освітніми закладами.
З самої назви «неформальна освіта» можна здогадатися, що вона виникла та існує в певному протиставленні до формальної освіти. Тобто, якщо формальна освіта – це організована система освіти, яка має чітку ієрархію, офіційну та затверджену державою програму та підлягає обов’язковій сертифікації (середня школа, ВНЗ, професійно-технічний навчальний заклад тощо), то неформальною освітою за логікою мають бути всі додаткові, «позашкільні» освітні пропозиції, які мають більш гнучку структуру як щодо змісту, так і форми [1, с.7].
Але варто зауважити, що якщо формальну освіту визначено достатньо чітко, то з приводу неформальної освіти поки що не досягнуто цілковитої згоди. Це можна пояснити як відмінностями у традиціях неформальної освіти різних країн, так і відносною молодістю цього поняття. Така невизначеність призводить до обростання неформальної освіти некоректними трактуваннями та відвертими міфами. Хтось каже, що неформальна освіта взагалі не має будь-яких рамок чи структури, хтось навпаки намагається «загнати» заходи та інститути неформальної освіти у вузькі рамки сертифікації, а дехто навіть ховає за цим поняттям сумнівні непрофесійні психологічні або езотеричні практики.
Аналіз сучасних наукових джерел засвідчує, що у педагогічній науці немає однозначного трактування терміна «неформальна освіта».
Неформальну освіту розуміють:
по-перше, як будь-яку навчальну діяльність у робочий чи позаробочий час у колі фахівців, друзів, родини, що не є структурованою, організованою чи спланованою;
по-друге, як навчальний процес, що відповідає структурі цієї діяльності, набуває організованої форми, не належить до державних програм обов‘язкової освіти та визначається цілеспрямованістю [19, р. 63].
Зазначена форма освіти не завжди передбачає видачу сертифікатів, посвідчень, що засвідчують рівень одержаної кваліфікації після її завершення. За визначенням Д.В. Лівінгстона, неформальна освіта – навчальна діяльність, що зумовлена освітніми потребами, прагненнями молоді до оволодіння необхідними знаннями чи вміннями, відбувається за межами програм освітніх закладів. Іншими словами, неформальна освіта охоплює усе навчання поза програмами формальних чи неформальних освітніх закладів і програм [21, р. 15–23].
У рамках проекту «Європейський центр знань про молодь» неформальна освіта розуміється як будь-яка організована поза межами формальної освіти освітня діяльність, яка доповнює формальну освіту, забезпечуючи освоєння тих умінь і навичок, які необхідні для соціально та економічно активного громадянина країни. Ця освітня діяльність є структурованою, має освітню мету, певні часові рамки, інфраструктурну підтримку і відбувається усвідомлено. Отримані знання, як правило, не сертифікуються, хоча це є можливим [20].
Зважаючи на розвиток потреби молоді у навчанні впродовж усього життя, актуальними й визнаними стають знання, уміння й навички, здобуті у системі неформальної освіти, що виводить навчання за чіткі межі інституційного простору, розширює можливості здобуття освіти у будь-який час (незалежно від віку). Така освіта передбачає як більш різноманітні форми, так і нефіксовані тимчасові межі її здобуття.
Неформальна освіта є важливим елементом у процесі створення демократичного суспільства, вихованні громадянина. Її значення для демократизації пояснюють також тим, що її гнучкість, особливості організації дають змогу вирішувати навчальним закладам різноманітні освітні завдання, проблеми професійної підготовки й виховання молодих людей.
Упродовж тривалого періоду у Європі усталеною, традиційною й загальноприйнятою вважали формальну освіту, яка набула значного поширення в Україні. Відомо, що формальна освіта є інституалізована (тобто представлена освітніми закладами різних типів та кваліфікаційних рівнів); пропедевтична (у тому сенсі, що кожен її рівень готує учнів до наступного, вищого і опирається на попередній); охоплює обов’язкову початкову освіту, молодшу та середню школу (від 6– 16 р.); здійснює навчальну програму, затверджену на державному рівні (з чітко визначеними цілями та системою оцінювання); має ієрархічний характер (наявність вищого органу управління) [19, р. 75].
На відміну від зазначеного, неформальна освіта стосується всіх освітніх програм, що реалізуються поза формальною освітньою системою, зазвичай є добровільною і короткотривалою. Такі програми визначаються широкою різноманітністю, наприклад, оволодіння другою мовою, набуття умінь розв’язання конфліктів, формування лідерських рис, програми психолого-педагогічного спрямування. Ці програми, на відміну від формальної освіти, не вимагають попереднього навчання. Процес навчання забезпечують інструктори. Важливою проблемою є визнання кваліфікацій, здобутих у закладах неформальної освіти.
У Європі питання щодо сертифікації неформальної освіти та створення нових моделей оцінювання здобутих знань, умінь та навичок гостро постало ще у 1990-х роках. На сучасному етапі в Україні створюються нові моделі оцінювання, що базуються на умовах валідності здобутих знань, умінь та навичок та їхнього визнання на державному рівні. Вибір надійних форм оцінювання повинен брати до уваги специфіку певної форми освіти.
Неформальна освіта стосується як дорослих, студентів вищих навчальних закладів, так і вихованців дошкільних закладів, загальноосвітніх середніх шкіл (наприклад, недільні школи, будинки школяра, школи вивчення другої мови, музичні школи тощо). Неформальна освіта немає затверджених державою програм, але може відбуватися під егідою вищого навчального закладу. Іншими словами, це освіта у незалежній формі.
Якщо звернутись до історичного чинника, то установи неформальної освіти тривалий час не визнавали формальними навчальними закладами, але на сучасному етапі розвитку демократичної, громадянської освіти потреба в неформальній освіті помітно зростає. Упродовж тривалого часу питання співіснування формальної та неформальної освіти зумовлює значні суперечки. Однак вивчення літератури з цього питання підтверджує факт, що обидві форми освіти, маючи певні відмінності, однак у жодному випадку не заперечують одна одну, а, навпаки, за твердженням С. Біллета, доповнюють [18, р. 56–57].
Як виявив аналіз наукових джерел, з погляду категорій наміреності та усвідомлення автори визначають три форми неформальної освіти: самоспрямоване навчання, випадкове навчання та усуспільнення. Беручи до уваги різні аспекти, наявність цих категорій у певній формі не є обов’язковою.
Самоспрямоване навчання охоплює елементи наміреності та усвідомлення, оскільки особа має бажання навчатись ще на початку процесу й усвідомлює, що вивчила щось. Ми можемо навести певні приклади: група студентів самостійно вивчає волонтерський рух в Україні і регулярно зустрічається, щоб обговорити опрацьований матеріал; особа вирішує дізнатись більше про певну історичну подію: читає книги, архівні документи, дивиться фільми тощо [5, с.20].
Випадкове навчання – це навчання, коли категорії наміреності немає, набувши досвід, особа розуміє, що певне навчання було (усвідомлення).
Усуспільнення належить до інтернаціоналізації цінностей, відношення, поведінки, вмінь тощо, що відбуваються у повсякденному житті. У цьому випадку не наявні категорії наміреності та усвідомлення. Наприклад, друзі часто грають у певну спортивну гру. Через якийсь час досягають значних результатів, не помічаючи, що це був тривалий навчальний процес.
Зазначимо, що хоча усуспільнення відбувається без усвідомлення, ми можемо зрозуміти це навчання згодом через процес ретроспективного пізнання, що може бути як зовнішнім, так і внутрішнім. Перебуваючи у різних ситуаціях, людина може бути змушена визнати, що володіє певними навичками, які є результатом усуспільнення [22, р. 14].
Зауважимо, що неформальна освіта відрізняється від формальної освіти підходами до навчання. Сьогодні, коли створюється єдиний світовий освітній простір, демократична освіта ґрунтується на засадах нової філософії ХХІ століття, яка, на думку Т. Кошманової, відстоює самостійне незалежне мислення особистості, її готовність до прийняття й розуміння думки іншого, а також спрямованість людей на об’єднання, згуртування для досягнення миротворчих цілей і добробуту громади, держави, суспільства [14, с. 1–2].
Як висновок зазначимо, що неформальна освіта відбувається у будь-якому середовищі (навчальному закладі, сім‘ї, церкві, товаристві тощо); в будь-якому віці (від народження до смерті), що ще раз підтверджує факт існування неформальної освіти як частини неперервного навчання; в індивідуальній чи груповій формі. Джерелом неформальної освіти можуть бути книжки, газети, телебачення, Інтернет, музеї, школи, інститути, досвід друзів, родичів, власний досвід. Усвідомлення неформальної освіти відбувається відразу або згодом. Цей вид освіти може бути додатковим чи трансформативним. Додаткова освіта стосується додавання знань, удосконалення умінь і розвитку цінностей, що збільшують і поглиблюють наявні знання. Іншими словами, ми працюємо в тій же парадигмі.
Трансформативна освіта стосується навчального досвіду, що приводить нас до змін наявних знань. Неформальна освіта може як доповнювати й укріплювати формальну освіту, так і суперечити їй, водночас залишаючись важливим елементом, що потребує необхідної уваги, вивчення, впровадження та використання у сучасному світі для забезпечення гідного освітнього рівня громадян України.
|