Міністерство освіти і науки,молоді і спорту України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут педагогіки та психології Ка федра педагогіки і методики початкового навчання Заславська Євгенія Євгенівна

Скачати 1.4 Mb.

Назва	Міністерство освіти і науки,молоді і спорту України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут педагогіки та психології Ка федра педагогіки і методики початкового навчання Заславська Євгенія Євгенівна
Сторінка	2/9
Дата	04.04.2013
Розмір	1.4 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Психологія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9

1.2. Технологічний підхід як один зі стратегічних напрямів інноваційного розвитку шкільної початкової освіти
Інноваційні процеси передусім передбачають розробку й упровадження в навчально-виховний процес педагогічних технологій. Розглядаючи класифікацію інновацій, К.Ангеловскі [3] виділяє один із її видів – це освітні технології.

Термін „технологія” (з гр. - мистецтво, майстерність, уміння) в педагогіку перенесено із виробництва, тому в широкому значенні означає „сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь” [15, с.1245].

Поняття „педагогічна технологія” останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти – „педагогічна технологія”, „технологія навчання”, „освітні технології”, „технології в навчанні”, „технології в освіті” – широко використовуються в психолого-педагогічній літературі та мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття „педагогічна технологія” дає змогу прогнозувати технологічні тенденції в освіті. Трансформація терміну – від „технології в навчанні” до „технології освіти”, а потім до „педагогічної технології” – відповідає зміні його змісту, що охоплює, відповідно, визначені періоди.

Розглянемо базові визначення, зроблені дослідниками зазначеної проблеми.

На думку М.Кларка, директора аудіовізуального центру Лондонського університету, спершу зміст педагогічної технології зводився до „застосування в сфері освіти винаходів, промислових виробів і процесів, що є частиною технології нашого часу” [69, с.78]. Це визначення коректне, воно відображає сучасне розуміння терміна "технологія в освіті" (непедагогічні вироби і процеси, що застосовуються в навчанні). Зміст терміна змінюється, як ми бачимо, у напрямку від "технології в освіті" до "технології освіти", тому що поєднує спеціально створені й пристосовані до навчального процесу засоби.

Наведемо проведений нами аналіз вітчизняних визначень педагогічної технології, який свідчить про різні підходи до означеної проблеми, оскільки у його розумінні існують різні розбіжності серед учених і практиків.

– Педагогічна технологія – це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В.Безпалько) [8].

– Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічної мети (В.Кларин) [38].

На думку окремих дослідників, освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору; включають прогнозування, проектування, планування розвитку освіти; передбачення результатів. На відмінну від цього, педагогічні технології втілюють тактику реалізації освітніх цілей у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього. Науковець виділяє також навчальну технологію, яка розкриває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах відповідного навчального предмета, теми, питання (ігрова технологія, технологія проблемного навчання, технологія використання опорних схем тощо). Аналогічно визначені виховні технології, технології управління.

Проте в публікаціях російських вчених В.Богомолова, Т.Ільїної, М.Кларіна „педагогічна технологія”, насамперед, трактується як технологія організації процесу виховання [38].

Отже, „педагогічна технологія” в загальнопедагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами навчання. Предметна педагогічна технологія – сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання в межах одного предмета (методики викладання предмета). Локальна ж технологія передбачає вирішення окремих дидактичних і виховних завдань. Персонал-технологія присутня в досвіді педагогів-новаторів.

Спробуємо розкрити поняття „педагогічна технологія” та його термінологічні варіанти („технологія навчання”, „навчальна технологія”, „освітні технології” тощо) на основі їхнього логічного співвідношення.

Спочатку порівняємо терміни „освітня технологія” і „педагогічна технологія”.

Найбільш вдале порівняння цих термінів ми знаходимо в дослідженні Г.Селевка [91]. На його думку, з одного боку, термін „освітня технологія” (технологія, що використовується в галузі освіти) є дещо ширший, ніж “педагогічна технологія” (стосується тільки педагогіки), оскільки освіта, крім педагогічних аспектів, розглядає й інші, наприклад, культурологічні, екологічні, медичні, соціальні тощо.

З іншого боку, поняття „педагогічна технологія” охоплює аспекти навчання, виховання та розвитку. Використання терміна „педагогічна технологія” доцільно застосовувати і до всіх розділів педагогіки (соціальна, дошкільна, сімейна, корекційна, педагогіка здоров'я тощо) [66, с. 5].

Якщо ж порівнювати поняття „педагогічна технологія” і „навчальна технологія”, то перше буде ширшим, оскільки друге використовується тільки в навчальному процесі.

Складніше розмежувати поняття „технологія навчання” і „навчальна технологія”, які в педагогічній літературі часто вживаються як тотожні. Так, у ряді досліджень (С.Гончаренко [19], М.Кларин [38], В.Паламарчук [73], та ін.) термін “технологія навчання” представлено дещо вужчим від терміна „навчальна технологія”, оскільки перший передбачає розгляд конкретної технології, яка дозволяє добре навчати, тобто є високоефективною. Технологія навчання відображає шлях методики, її ще можна було б назвати дидактичною технологією.

Термін „навчальна технологія” є менш цілеспрямованим і дозволяє розглядати різні технології навчання. Ми цілком погоджуємося з думкою про те, навчальну технологію трактують „як цілісний алгоритм організації ефективного засвоєння знань, умінь і навичок, що характеризується оптимальною комбінацією основних навчальних компонентів (зміст, прийоми і методи, форми і засоби) з урахуванням вимог наукової організації праці, збереження і зміцнення здоров'я суб'єктів навчання, забезпечує досягнення запланованих навчально-виховних результатів” [69, с.19].

Загалом планування навчальної теми або навчального курсу починається з визначення програми дій, спрямованих на підвищення ефективності процесу навчання. Програма повинна здійснюватися в такій послідовності:

визначення конкретних навчальних тем та мети навчання;
характеристика особливостей певної групи учнів;
визначення бажаних результатів (обсяг знань, навичок, умінь);
розробка та опис змісту конкретних навчальних тем або курсів, які відповідають меті навчання;
попереднє тестування учнів для визначення їх загальної підготовленості до навчання та рівня знань а конкретної навчальної теми;
обґрунтування та вибір методів і засобів навчання з конкретної теми;
координація діяльності, пов'язана з комплектацією штату навчального персоналу, складанням розкладу занять, визначенням необхідного бюджету витрат;
оцінювання знань учнів та внесення згідно з їх результатами коректив у навчальний процес [69, с. 20].

Основою послідовної орієнтації навчання на мету є наскрізний оперативний зворотний зв'язок. Відповідно до цього у технологічному підході до навчання виділяються:

“постановка завдань і їхнє максимальне уточнення (цьому етапу надають першочергового значення);
орієнтація навчальних завдань, а разом із ними усього ходу навчання на гарантоване досягнення результатів;
критеріальне оцінювання поточних результатів, корекція навчання, спрямована на досягнення поставлених завдань;
заключна оцінка результатів” [17, с. 196].

Головною рисою технології навчання є відтворюваність усього навчального циклу. Загальноприйнятим є уявлення про технологію як конструювання навчального процесу за схемою (рис.1.2).

Рис 1.2. Схема технологічної побудови навчального процесу (М.Кларін)
Схема (рис.1.2.) свідчить, що технологія відбиває риси, притаманні традиційній організації навчального процесу: впорядкованість процесу навчання, мета й оцінювання результатів. Але простежуються і певні властивості „педагогічної технології”. Головною її особливістю вважають орієнтованість на досягнення мети.

Оскільки поняття „технологія” поширилося в апараті, і для того, щоб не склалося враження, що воно прийшло на місце досить уживаного поняття „методика”, спробуємо розглянути їх співвідношення. Останнє, на думку С.Гончаренка, є значно вужчим і вживається у значенні „учіння про методи навчання”. Дослідник підкреслює, що перший термін відображає не просто передачу інформації, а процес навчання, що для характеристики сучасних тенденцій у педагогіці має важливе значення [19, с.11].

Г.Селевко [91] стверджує, що методика викладання і технологія викладання навчальної дисципліни часто вживаються як синоніми, а різниця між ними полягає лише в розміщенні акцентів. У технологіях більш представлено процесуальний компонент, а в методиках – цільовий, змістовний, якісний і варіативно-орієнтований аспекти. Крім того, на думку вченого, термін «методика» може відрізнятися за рівнем і галуззю використання. Методика викладання навчальної дисципліни – це частина педагогічної науки і практики, що досліджує закономірності процесу передачі і засвоєння учнями змісту дисципліни, а також розробляє його використання на практиці.

Методика викладання навчальної дисципліни включає в себе модульні і локальні методики (методика викладання модулів, розділів, тем; методика організації і проведення різних форм занять, заходів тощо). У більш вузькому значенні методика представляє собою мікротехнологію: алгоритм, інструкцію, керівництво щодо змісту і послідовності дій з метою отримання будь-якого локального результату (методика опрацювання навичок розв'язання задач, проведення дослідів, методика психолого-педагогічних тренінгів тощо).

Таке значеннєве розмаїття, як зазначає Г.Селевко [91], призводить до того, що інколи методика входить до складу технології або, навпаки, ті чи інші технології – до складу методик навчання.

На думку вчених [41], „методика” – це сукупність рекомендацій з організації і проведення навчального процесу, в той час, як „технологія” представляє собою набір процедур, які оновлюють професійну діяльність учителя і гарантують кінцевий запланований результат. Звернення до технологій замість традиційної методики повинно сприяти підвищенню ефективності навчального процесу.

М.Кларин [38] також диференціює поняття „технологія” і „методика”, вважаючи, що перша ґрунтується на цілісній картині діяльності учнів (навчання – технологічний процес) і вміщує не тільки логічно-змістову сторону навчання (мету, єдність викладання й учіння), але і його динаміку, розгорнутість у часі.

Аналіз співвідношення понять „технологія навчання” та „методика навчання” дозволив нам зробити висновок про те, що технологія не підміняє методику, а на неї спирається й ґрунтується. Однак методика – це все ж таки сукупність рекомендацій з організації та проведення навчального процесу або, як зазначає С.Гончаренко [19], процес передачі інформації, у той час, як технологія представляє собою набір процедур, які оновлюють, модернізують професійну діяльність учителя і гарантують підвищення ефективності навчального процесу.

Як правило, автор і виконавець вносить у навчально-виховний процес щось індивідуальне, у зв'язку з чим можна стверджувати про авторський характер кожної конкретної технології. Однак існує науковий підхід, який спирається на класифікацію і дозволяє упорядкувати розмаїття існуючих технологій за їх загальними і специфічними, теоретичними і практичними та іншими властивостями.

У цілому позитивно оцінюючи інноваційні зміни в системі освіти й можливості технологічного підходу, В.Бондар [12] застерігає від підміни наукової педагогіки і психології вузькодидактичними чи психологічними проблемами та теоріями західних зразків.

На думку вченого, „педагогічну літературу заполонили теоретично не обґрунтовані педагогічні технології. Лише окремі дослідники основою педагогічних технологій вважають ідею технологізації процесів навчання і виховання, але й вони не завжди усвідомлюють, що технологізація однобічно відображає і певні процеси, деталізує, алгоритмізує їхню структуру або ж із позицій статики (тобто «мертвого» процесу), або ж не розкриває його механізми як сукупність засобів, дій, операцій, за допомогою яких має здійснюватися рух інформації, передбаченої цільовою установкою освітньої чи виховної спрямованості. Іншими словами, діяльність навчання чи виховання структурується, до її складу не включають ся ні суб'єкти цієї діяльності, ні умови її ефективності” [12, с. 175].

Науковець розділяє думку Ю.Бабанського щодо нових зарубіжних дидактичних напрямів, що розвиваються в руслі так званої педагогічної технології, в якій чітко виділяються дві галузі: перша – „технологія навчання”, що досліджує структуру процесу навчання, вивчає механізми пізнавальної діяльності, процедури вибору оптимальних стратегій навчання, і друга – „технологія у навчанні”, предметом вивчення якої є розроблення наукових обґрунтувань і методів включення у навчальний процес сучасних технічних засобів навчання, зокрема комп'ютерної техніки з метою індивідуалізації та інтенсифікації процесу навчання.

Виходячи з цього, В.Бондар [12, с. 175] робить висновок, що технології навчання мають розроблятися на загальнодидактичному й психологічному ґрунті, а технології у навчанні окремим предметам – на базі технології навчання з урахуванням досягнень методичної науки та передового досвіду.
Дослідниками класифікуються і описуються сучасні інноваційні технології. Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій у науковому фонді [23, c. 72-75] виокремлено декілька видів: за рівнем застосування; за провідним чинником психічного розвитку; за філософською основою; за науковою концепцією засвоєння досвіду; за ставленням до дитини; за орієнтацією на особистісні структури; за типом організації та управління пізнавальною діяльністю. Нами узагальнено класифікації педагогічних технологій і представлено на рис 1.3.

С.Сисоєва вважає за доцільне розрізняти наступні технології: методологічні освітні технології (теорія поетапного формування розумових дій; проблемне навчання, програмоване навчання; розвивальне навчання, особистісно орієнтоване і особистісно-діяльнісне навчання; проективне навчання; дистанційне навчання); тактичні освітні технології (на рівні методики, методу, прийому) [94, с.249-273]. Такий підхід може бути врахований як на етапі підготовки студентів, так і відносно навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі.

Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання.

Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:

асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;
теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від „матеріальної” (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;
сугестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання у навчальних цілях вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;
теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;
теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними параметрами. У зв'язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.

У науковій літературі [23; 60; 66; 69] детально представлено системні інноваційні технології:

„Будинок вільної дитини” М.Монтессорі як технологію виховання й навчання дітей від 2,5 до 12-ти років. Провідна ідея якої полягає в необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній світ у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом, завдання педагога полягає у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання.

Педагогіка М.Монтессорі має глибоко продуману і добре відпрацьовану технологію. Допомога саморозвитку дитини дошкільного віку здійснюється через диференційовану систему матеріалів, що належать до таких навчальних розділів: матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки; матеріали для вправ на розвиток сенсорики; матеріали для вправ на розвиток мовлення, навичок письма, читання, математичних уявлень; матеріали для вправ із розділу «Космічне виховання». Така різноманітність матеріалів породжує необхідність встановлення чіткої послідовності їх презентації [23].

„Йєна-план-школа” – нова педагогічна технологія першої половини ХХ ст., заснована відомим німецьким педагогом, професором Йєнського університету Петером Петерсеном. Концептуально педагогічна технологія П.Петерсена була протиставленням традиційній школі з її класно-урочною системою, жорсткою регламентацією режиму дня, дисципліною, субординацією у взаєминах між учнями та вчителями. Вона спиралася на виховну общину, сформовану на засадах поваги до особистості дитини, поєднання свободи і самостійності, тісного зв'язку батьків, дітей і педагогів [69].

Реалізація передбаченої технологією „Йєна-план” виховної мети неможлива без докорінної зміни змісту і методів навчання. П.Петерсен розглядав навчальне життя як „світ ситуацій”, які створюють для дітей певні проблеми і природно спонукають до їх вивчення. Тому, на його думку, турбота про забезпечення необхідного мінімуму знань („залізний склад знань”) має поєднуватися із системною працею, спрямованою на загальний розвиток дитини і підготовку її до орієнтування в навколишньому середовищі. Навчання він вважав вторинним процесом, підкореним головній виховній ідеї шкільної громади, сукупністю „продуманих і осмислених занять, що формують свідомість, уміння і навички, які сповнені любов'ю до життя і виховним смислом”.

Вальфдорфска педагогіка Р.Штайнера, основою якої є свобода, але не в значенні асоціальності людини. Вона допомагає дитині вільно і плідно самовизначитись, тверезо й відповідально усвідомити реалії світу. В класичній вальдорфській школі навчання триває 12 років, а ті, хто вирішив вступити до університету, закінчують ще 13-й (абітурієнтський) клас. Відсоток вальдорфських випускників, які стають студентами вищих навчальних закладів, у середньому не нижчий, а подекуди перевищує аналогічний показник серед випускників традиційних шкіл [69] .

Головною фігурою навчально-виховного процесу у вальдорфській школі є класний учитель, який викладає в одному класі (з 1-го по 8-й) усі загальноосвітні предмети (математику, рідну мову та літературу, фізику, ботаніку, антропологію, географію, історію тощо). Навчальний процес відбувається без підручників і методик, весь навчальний матеріал учитель використовує як єдине ціле, що поступово розгортається й формується. Навчальний план „у кожному конкретному випадку повинен вичитуватися з конкретної концепції дитини”. Немає у вальдорфській школі й оцінок. Замість них, учитель постійно дає образні характеристики різних дитячих робіт [69].

Технологія французького педагога С.Френе „школа успіху і радості” передбачає використання різних засобів, форм і методів активізації пізнавальної діяльності учнів, їх виховання. Нововведенням у діяльності школи були уроки-прогулянки , під час яких діти спостерігали природне і людське середовище, а потім усно й письмово викладали свої враження [23].

Педагогічна технологія С.Френе передбачає чітке планування навчального процесу. Вчитель відповідно до державної програми планує роботу на місяць, за яким кожна дитина з допомогою вчителя складає свій індивідуальний план. У цій технології широко використовується метод проб і помилок – не передавати дітям знання в готовому вигляді, а вчити мислити критично ставитися до дійсності. Природний метод навчання, запроваджений у технології, передбачає створення проблемних ситуацій, за яких учні відчувають потребу про щось дізнатися.

Бельгійський лікар О.Декролі є автором технології „Школа життя, через життя”, який ліквідував дроблення навчального змісту на предмети і запровадив принцип концентрації освітньої програми навколо центрів інтересів. Уся педагогічна система повинна концентруватися навколо дитини та її потреб, що стало основою програми асоціативних дій, яка утворена з двох великих розділів: дитина і її потреби; дитина і середовище [23].

Спостереження є одним із головних елементів педагогічної технології О.Декролі. Уточнення і поглиблення спостереження досягається через експеримент, який передбачає: встановлення причинності (детермінізму) явища, що спостерігається; технологію; вимірювання; мовне вираження. Важливого значення надавав асоціаціям у навчальній діяльності дитини. Асоціація є продуктом мислення дитини, у розвитку якого О.Декролі важливу роль відводив методу порівняння за подібністю і відмінністю. Особливо важливим для розумової діяльності дитини він вважав порівняння за відмінністю [23].

Технологія „Школа діалогу культур” створена сучасним російським філософом В.Бібілером разом із психологом І.Берлянд і педагогом С.Кургановим. Методологічною основою „Школи діалогу культур” є положення про те, що мислення особистості, яка формується, повинно вступати в діалогічне спілкування з попередніми формами культури (античності, середньовіччя, Нового часу), а також із представниками різних поколінь, які взаємодіють у єдиному часовому просторі. Це зумовлено тим, що зрозуміти будь-які поняття, явища можна лише помістивши їх у простір різних культурних розумінь (від минулого до теперішнього), а також розглянувши у площині сьогодення (у дискусії та взаємодоповненні сучасних культур) [60].

„Школа діалогу культур” розглядає процес становлення особистості як діалог різних історичних епох, як вільне спілкування вихованців і педагогів, молодших і старших товаришів. Основною формою навчання є урок-діалог.

Технологія організації групової навчальної діяльності школярів (В.Дяченко, В.Котова, Г.Цукерман, О.Ярошенко та ін.). Дидактичні питання організації групової навчальної діяльності молодших школярів розроблено в працях В.Вихрущ, Є.Задої, І.Вітковської, К.Нора та ін.

Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність. Вони пронизують увесь навчальний процес. Серед завдань технології є важливими: навчати школярів співпраці у виконанні групових завдань; стимулювати моральні переживання взаємного навчання; зацікавленості в успіхові товариша; формувати комунікативні вміння молодших школярів; формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності: цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку; поєднувати фронтальну, індивідуальну та групову форми навчальної діяльності [69, c. 77].

Технологія навчання як дослідження. Сучсні дидакти (А.Алексюк, В.Андрєєв, В.Бухвалов, Л.Зоріна, М.Кларін, Д.Левітес та ін.) шукали можливостей застосування наукових досліджень у навчанні, вивчали й аналізували різноманітні аспекти використання дослідницького методу в пізнавальній діяльності учнів. Мета застосування дослідницької технології в навчанні – набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальній діяльності; об'єднати розвиток їх інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу й на цій основі формувати активну, компетентну, творчу особистість [69, c. 131].

Організацію навчально-виховного процесу школи на основі технології навчання як дослідження (дослідницької технології) трактують як забезпечення освітньої підготовки учнів в умовах систематизованих (за періодами навчання і за навчальними предметами) навчальних досліджень з урахуванням їхнього комплексного впливу на виховання школярів і цілеспрямоване формування їх особистісних якостей.

Нові інформаційні технології. Термін „НІТ” визначається як сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації, що розширює знання людей і розвиває їхні можливості щодо керування технічними і соціальними проблемами. Зміна змісту навчання відбувається за декількома напрямами, значущість яких змінюється з розвитком процесу інформатизації суспільства [69, c. 167].

Основною метою НІТ навчання є підготовка учнів до повноцінної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. Важливими педагогічними завданнями НІТ навчання є системна інтеграція предметних галузей знань; розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативних дій; розвиток умінь експериментально-дослідницької діяльності та культури навчальної діяльності; формування інформаційної культури учнів; реалізація соціального замовлення, обумовленого інформатизацією сучасного суспільства (підготовка фахівців у галузі інформатики та обчислювальної техніки; підготовка користувача засобів нових інформаційних технологій) тощо [69].

Технологія розвитку творчої особистості, або ТРВЗ – теорія розв’язання винахідницьких завдань, яка розроблена російським ученим-дослідником Г.Альтшуллером. Мета якої полягає у „формуванні сильного мислення і виховання творчої особистості, підготовленої до розв'язування складних проблем в різних сферах діяльності. Під методами розв'язування винахідницьких задач розуміють прийоми і алгоритми, які розроблені в рамках ТРВЗ, а також зарубіжні методи, як мозковий штурм, синектика, морфологічний аналіз, метод фокальних об'єктів, метод моделювання маленькими чоловічками, емпатія тощо” [60].

Така технологія є системою колективних ігор і занять з детальними методичними рекомендаціями, основу її становлять ігри-заняття, під час яких діти знайомляться з навколишнім світом, вчаться виявляти суперечливі властивості предметів, явищ і розв’язувати ці суперечності, які передбачають самостійний вибір дитиною теми, матеріалу, та виду діяльності.

У сучасній науковій літературі [23; 60; 66; 69] також описані модульні й локальні технології, спрямовані на вдосконалення певної частини педагогічного процесу, в якому модулем є самостійна функціональна частина. Локальні технології охоплюють лише окремі ланки педагогічного процесу і не пов'язані між собою. Модульні та локальні інноваційні педагогічні технології використовуються як самостійні або як такі, що становлять елементи системних технологій. До таких технологій належать: раннього навчання М. Зайцева, раннього навчання Г.Домана, фізичного виховання дітей М.Єфименка та ін.

Досить поширеними на сучасному етапі є технології розвивального навчання, до яких належать технологія Л.Занкова, згідно з якою загальний розвиток тлумачиться як розвиток здібностей учнів через реалізацію спеціальних принципів розвивального навчання; технологія особистісно-розвивального навчання Ельконіна-Давидова, в основі якої організація цілеспрямованої навчальної діяльності школярів [23].
Інтерактивне навчання як сучасна інноваційна технологія – це навчання, засноване на взаємодії; сукупність педагогічних технологій, які створюють умови, за якими стає неможлива неучасть у процесі пізнання. Р.Реванс визначає інтерактивне навчання „Навчанням дією”, наголошуючи на активно-пошуковому характері. Д.Джонсон ставить акцент на груповій, кооперативній формі організації навчального процесу, підкреслюючи проблемний характер, називаючи „навчанням у співробітництві”. Дж.Майерс паралельно з кооперативним навчанням, визначає також „спільні форми навчання”. Він стверджує, що „спільне” навчання є філософською основою інтерактивного навчання, а кооперативне навчання – це структурний склад інтерактивності.

Узагальнення аналізу різних інноваційних технологій навчання представлено в додатку В.

Отже, цілісне і систематичне впровадження сучасних навчальних технологій доцільно розглядати як ознаку інноватики в діяльності початкової школи, що дозволяє максимально спростити організацію навчального процесу. Разом з тим, проблема сьогодні полягає в тому, щоб надати вчителю методологію вибору та механізм реалізації відібраного вченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей учнів, так і його особистої творчої індивідуальності. Окремі форми і методи навчання повинні поступитися цілісним навчальним технологіям загалом і технології навчання зокрема.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ... Мета семінару: висвітлити надбання та сучасний стан біблієзнавства в Україні, а також позначити перспективи розвитку вивчення та...	Інститут педагогіки НАПН України Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Запрошуємо взяти участь у науково-практичному семінарі, який відбудеться 10 червня 2013 р за адресою: м. Київ 04053, вул. Артема...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Тексти наукових статей, організаційний внесок у розмірі 150 грн надсилаються до 20 березня 2016 р	ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з педагогіки і психології Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Чернівецької обласної державної адміністрації від 10. 09. 2012 р. №78 ІІ етап Всеукраїнської...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Всеукраїнський... Оціально-педагогічний зміст неформальної освіти підлітків з обмеженими функціональними можливостями	МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 1 і 2). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /...	МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 3 і 4). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки	ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами (Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”,...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання