|
|
Скачати 1.94 Mb.
|
2. Спілкування дослідника й випробуваного, роль інструкції3. Суб'єкт-об'єктна природа випробуваного й специфіка емпіричного психологічного методу Рекомендована література: 1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. – М., 1994. 2. Айві А. Інтерв’ювання. Методичні рекомендації. – К., 1999. 3. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное консультирование. – М., 1994. 4. Атватер И. Я Вас слушаю: (Советы руководителю). – М., 1988. 5. Басов П.Я. Избранные психологические произведения. – М., 1978. 6. Контент-аналіз як метод вивчення документів. Х., 2000. – 40 с. 7. Люшер Макс. Сигналы личности. – М., 1998. 8. Мицич П. Как проводить деловую беседу.- М., 1984. 9. Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. – К., 1994. 10. Ниренберг Дж., Калеро Г. Читать человека как книгу. - М. 1990. 11. Пиз А. Язык жестов. – Воронеж, 1992. 12. Пиз А. Язык телодвижений. - Новгород, 1990. 13. Прикладная юридическая психология. Учебное пособие. – М., 2001. 14. Рабочая книга школьного психолога. / Под ред. И.В. Дубровиной. – М., 1991. 15. Регуш Н. Практикум по развитию наблюдательности. – Спб., 2001. 16. Филонов Л.Б. Психологические способы изучения личности обвиняемого: Уч. пособие. – М., 1983. 17. Штангль А. Язык тела. - М., 1986. 18. Щекин Г.В. Основы визуальной психодиагностики. - К., 1989. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ Особливості реалізації психодіагностичного методу бесіди Бесіда - специфічний метод дослідження за допомогою цілеспрямованої комунікації, у ході якої діагност виявляє психологічні особливості людини. Бесіда може мати наступні форми: - формалізоване опитування (діагностика на основі фіксації відповідей) - бесіда поєднана із спостереженням (діагностична інформація одержується як на вербальному, так і на невербальному рівні) - бесіда поєднана із експериментом (діагностуються мимовільні реакції у штучно створених умовах комунікативної взаємодії) Як додатковий метод у структуру експерименту Бесіда включається: - на першому етапі збору первинної інформації про випробовуваного, дає йому інструкцію, мотивує. - на останньому етапі - у формі постекспериментального інтерв'ю. Види бесіди: - клінічна бесіда - інтерв'ю. Клінічна бесіда є способом дослідження цілісної особистості, при якому в ході діалогу дослідник прагне одержати максимально повну інформацію про його індивідуально-особистісні особливості. Клінічна бесіда включається в контекст: - клінічного експерименту (з постановкою спеціальних завдань, тестів) - психологічної консультації - психологічного тренінгу. Фіксація даних бесіди: А) синхронне - самостійне (коли дослідник сам фіксує всю інформацію в ході бесіди) - паралельне (фіксує асистент) - відкрите (фіксація не приховується) - приховане (фіксація здійснюється неочевидно аудіо - чідеозасобом) б) постфактумне, коли фіксація здійснюється діагностом по пам’яті. Інтерв'ю називають цілеспрямоване опитування віч-на-віч на основі довірчого контакту з приводу певного конкретного питання. Види інтерв’ю: А) цілеспрямоване опитування Б) заочне анкетування (ненадійний метод через декларативність) - відкриті анкети - закриті анкети Проблема суб’єктності самого об'єкта бесіди Психологічна бесіда, як форма експерименту, є системою спільної діяльності експериментатора й випробовуваного, включеного в соціальну діяльність, що має своєю безпосередньою метою пізнання особливостей психіки випробовуваного. Нормативна структура експериментальної бесіди: - за схемою «стимул-реакція» розглядає психіку випробовуваного як реактивну, що дозволяє досліджувати тільки нижчі психічні функції. - «інструментальний метод» - це діяльність та активне втручання досліджуваної людини в ситуацію, спрямована на виконання завдання при введенні нових стимулів. Впливи факторів взаємодії випробуваного та експериментатора: А) ефекти, обумовлені ситуацією (ситуація клієнта або експертиза) Б) пов'язані із властивостями особистостей випробуваного й експериментатора - «ефект Пігмаліона»: коли експериментатор неусвідомлено трансформує психічний стан випробовуваного, підганяючи його «під гіпотезу». - «ефект фасаду» - визначається поведінкою випробовуваного, його прагненням створити в дослідника вигідний для себе образ свого «Я» і вплинути на діагностичне рішення у відповідності зі своїми мотивами. - інформація або чутки про експерименти, - поінформованість та ставлення (зацікавленість) випробовуваного, - аффіліативна мотивація. Експеримент завжди виступає у формі спілкування - прямого або непрямого, - безпосереднього або опосередкованого При організації експерименту враховується: - діяльність випробуваного при розв'язанні експериментального завдання; - особливості його особистості; - характеристики спілкування дослідника і випробовуваного. - установки різного типу, що виникають у досвіді взаємодії людей. Структура експериментального завдання повинна відповідати опису активності випробовуваного в ситуації експерименту, а інструкція, у свою чергу, повинна відповідати структурі завдання, інакше можливі відхилення: - артефакти завдання - артефактами інструкції. Характеристика об'єкта психічного дослідження: 1) його індивідуальна неповторність та автентичність, адже однакових людей немає, що ускладнює порівняльний аналіз, оцінку й інтерпретацію. 2) висока динамічність, нестабільність психічних феноменів загалом, а тим паче в умовах лабораторного експерименту (коли об’єкт знає). 3) об’єкт психологічного дослідження є одночасно суб'єктом, що активно реагує на всі впливи, і тим самим впливає на хід експерименту. Зміст поняття суб’єктності випробуваного: 1) «агент» - абсолютно активна й незалежна від середовища у своїй активності система, здатна впливати на середовище з очікуваним ефектом; 2) «суб'єкт» - щось, що пізнає, протилежне пізнаваному об'єкту. Чим вище складність діагностовано психологічної функціональної системи, тим нижче складність вимірювального інструмента (олівець, папір, пластилін для діагностики вищих психічних проявів і найбільш складна апаратура психофізіологів). До більш надійних відносяться - природні експерименти, коли випробувані не інформовані про те, що вони є об'єктом маніпуляцій. - приховані спостереження, коли спостережуваний не знає, що його поведінка реєструється. - анонімні випробування. Тут ми вступаємо в область етичних проблем. Спостереження за невербальними проявами: 1.Паралінгвістичні та екстралінгвістичні ознаки 2. Оптико-кінетичні ознаки 3. Міжособистісний простір 4. Візуальний контакт 5. Мимовільні психофізіологічні реакції ТЕМА 5 «ПСИХОДИНАМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДИНИ. ПОЛІГРАФ» Навчальний час 4 години Дидактичні цілі: Навчальні: озброєння систематизованими знаннями щодо теоретичних основ поліграфних перевірок, наукові основи інструментальної діагностики емоційної напруги, основних психофізіологічних параметрів, що реєструються поліграфом, її завдань та сфери застосування у правоохоронній практиці. Розвиваючі: активізувати пізнавальну активність курсантів, сприяти розвитку професійної ерудованості, підвищення загальної культури і обізнаності. Виховні: формування пізнавальних потреб, формування відповідального та творчого ставлення до професійних обов’язків, усвідомлення фахової належності до психологічної служби органів внутрішніх справ. Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Забезпечуючі дисципліни : загальна психологія, диференціальна психологія, експериментальна психологія, психофізіологія Забезпечувані дисципліни : основи психологічного консультування, профорієнтація та профвідбір Навчально-методичне забезпечення лекції: Наочність : мультимедійне забезпечення, поліграф Технічні засоби навчання : мультимедійне обладнання, комп’ютер. ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1 Діагностика природних психофізіологічних особливостей людини 2. Апаратурні методики діагностики ВНС. 3. Бланкові методики діагностики нервової діяльності.. 4. Психодіагностика функціональних станів людини. Рекомендована література: 1. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека. / Под ред. И.А.Полищука и А.Е.Видренко. – К., 1979. 2. Бодров В.А. Практикум по дифференциальной психолиагностике профессиональной пригодности. Уч. Пособие. – М.: ПЕР СЭ, 2003. – 768 с. 3. Варламов В.А.. Детектор лжи. – Краснодар: Советская Кубань, 1998. – 368 с. 4. Василец Т. В. Подвижность как свойство нервных процессов. Генетический аспект проблемы.–В кн.: Проблемы генетической психофизиологии человека. М., 1978, с. 111–126. 5. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – М., 1986. 6. Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы.–М.: Наука, 1970. 7. Делікатний С.К., Половникова Ж.Ю. Психологічна підготовка працівників охорони. – К., 1998. 8. Ильин Е.П. Изучение свойств нервной системы. – Ярославль: Ярославск. гос. ун-т, 1978. 9. Методики психодиагностики в спорте. – М., 1990. 10. Небылицын В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий.–М.: Наука, 1976. 11. Основы профессионального психофизиологического отбора. / Под ред. Н.В. Макаренко. – К., 1987. 12. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии. /Под ред. А.А. Крылова. – Л., 1990. 13. Проблемы дифференциальной психофизиологии. Электрофизиологические исследования основных свойств нервной системы. - М., 1974 14. Психодиагностические методы в комплексном лонгитюдном исследовании студентов. – Л., 1976. 15. Розе Н.А. Психомоторика взрослого человека.–Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. 16. Русалов В.М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. - М.: Наука, 1979. 17. Симоненко С.И. Психологические основания оценки ложности и правдивости сообщений. // Вопросы психологии. 1998. № 3. 18. Сосновский Б.А. Лабораторный практикум по общей психологии. – М., 1979. 19. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии./ пер. с польск. – М.: Прогресс, 1982. 20. Щербатых В. Энциклопедия лжи и обмана. – М., 2002. –460 с. 21. Экман П. Психология лжи. – К.: Логос, 1999. – 224 с. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ Вступ Особливий клас психодіагностичних методів складають психофізіологічні методики, що діагностують природні особливості людини, обумовлені основними властивостями нервової системи. Вони розроблялися вітчизняною школою Б.М. Теплова – В.Д. Небиліцина та їх послідовниками у межах нового наукового напряму, що дістав назву «Диференціальна психофізіологія». На відміну від тестів, ці методики мають обгрунтуванням психофізіологічну концепцію індивідуальних відмінностей, властивостей нервової системи та їх проявів. При визначенні діагностичної значущості результатів, отриманих за допомогою психофізіологічних методик, використовуються ті ж критерії, що розроблені у рамках традиційної тестології (стандартизація, надійність, валідність). За своєю формою більшість психофізіологічних методик є апаратурними – використовуються електроенцефалографи та інша спеціальна апаратура Діагностика природних психофізіологічних особливостей людини У диференціальній психофізіології виділяють сторони психіки: - змістовну (соціалізовані характеристики) - формально-динамічну (особливості психічного складу та поведінки). І.П. Павлов вважав, що є три основні властивості нервової системи : - сила, - рухливість - урівноваженість. Надалі були відкриті інші, не відомі в школі Павлова типологічні властивості (лабільність, динамічність, активованість). На сьогодні відомі наступні основні властивості нервової системи. Сила нервової системи (протилежний полюс – слабкість нервової системи) виражається в ступені витривалості, працездатності нервової системи, її стійкості до різного роду перешкод. Рухливість нервової системи (протилежний полюс – інертність) характеризується швидкістю зміни нервових процесів, а також швидкістю їх руху. Лабільність нервової системи (протилежний полюс – мала лабільність, або, як і в другому випадку, інертність) виражається в швидкості виникнення і зникнення нервових процесів. Динамічність (протилежний полюс – мала динамічність) полягає в швидкості утворення тимчасових нервових зв’язків. Активованість – це врівноваженість процесів збудження і гальмування; вона визначає загальний тонус нервової системи : висока активованість –переважання збудження, низька – переважання гальмування. Істотне значення для діагностики основних ВНС мають два моменти.
Апаратурні методики діагностики ВНС. Більшість діагностичних методик представлена в електроенцефалографічному варіанті, коли записуються біоструми мозку, і за малюнком електроенцефалограми визначається міра вираженості тієї або іншої властивості нервової системи у людини. Опишемо для прикладу електроенцефалографічну методику діагностики лабільності нервової системи. В якості показника береться тривалість депресії альфа-ритму після припинення дії світлового подразника. Піддослідний знаходиться в затемненій екранованій камері. Він сидить в кріслі з розплющеними очима. Для запису електроенцефалограми використовується 16-ти-канальний електроенцефалограф. Електроди накладаються на тім’яно-потиличну область голови. Спочатку записується фонова електроенцефалограма. Потім включається світловий подразник фотофоностимулятор яскравістю 20 люкс, його тривалість – 10 сек. У відповідь виникає депресія альфа-ритму. Показником лабільності служить середня величина тривалості депресії альфа-ритму (у см) при послідовному застосуванні 10 світлових подразників. Відновленням альфа-ритму вважається поява підряд чотирьох альфа-коливань. Більшому рівню лабільності нервової системи відповідають найменші числові значення, отримані за цією методикою. Чим лабільніша нервова система, тим швидше відбувається відновлення альфа-ритму після припинення дії подразника. З іншого боку, чим інертніша нервова система, тим більше потрібно часу, щоб відновився альфа-ритм після відключення світлового подразника. Окрім електроенцефалографічних методик, для діагностики ВНС використовуються рухові методики. Це різні варіанти виміру часу реакції людини на зовнішній подразник (світло, звук) за допомогою спеціального приладу – нейрохронометра. Через навушники піддослідному пред’являються звукові подразники чотирьох інтенсивностей – 40, 60, 80, 100 децибел. Як тільки він почує звук, він повинен якнайшвидше натиснути на спеціальну кнопку. Інтервали між подачею подразників складають 10-15 сек. Подразники кожної інтенсивності пред’являються по 25 разів у випадковому, але однаковому для всіх піддослідних порядку. Звуковому подразнику передує з відставанням в 2 сек. попереджувальний сигнал – спалах лампочки Показником сили нервової системи за цією методикою служить коефіцієнт S, що обчислюється за допомогою рівняння регресії, де змінними є середня величина часу реакції на подразник кожної інтенсивності та порядкові номери інтенсивностей. Великим величинам коефіцієнта відповідає велика сила нервової системи. |
|
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Національна академія внутрішніх справ Навчально-науковий інститут... Схвалено на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії... |
|
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Плани обговорені і схвалені на засіданні кафедри філософії та соціальних дисциплін |
|
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ... Братасюк М. Г. – професор кафедри загальноправових дисциплін ННІПП НАВС, доктор філософських наук, професор |
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет... Робоча навчальна програма з дисципліни «Міжнародне право» для студентів за напрямом підготовки (спеціальністю) “Правознавство” 030401),... |
|
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ |
Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ... Передумови утворення |