МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ КАФЕДРА ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
|
|
Скачати 1.94 Mb.
|
|
Методи навчання Бінарні (інформаційно-повідомляючий-виконавчий), частково-пошукові, репродуктивні, інтерактивні. Методи контролю Опитування, перевірка, тестування, контрольні завдання. Шкала оцінювання: національна та ECTS
8. ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ ТЕМА І «ІСТОРІЯ, ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ ПСИХОДІАГНОСТИКИ» Навчальний час 2 години Дидактичні цілі: Навчальні: озброєння систематизованими знаннями щодо основних характеристик психодіагностики як науки, її завдань та зв’язків з галузями психології, класифікації психодіагностичних методик, сфери їх застосування, використання можливостей психодіагностики у правоохоронній практиці. Розвиваючі: активізувати пізнавальну активність курсантів, сприяти розвитку професійної ерудованості, підвищення загальної культури і обізнаності. Виховні: формування пізнавальних потреб, формування відповідального та творчого ставлення до професійних обов’язків, усвідомлення фахової належності до психологічної служби органів внутрішніх справ. Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Забезпечуючі дисципліни : загальна психологія, диференціальна психологія, експериментальна психологія, психофізіологія Забезпечувані дисципліни : основи психологічного консультування, профорієнтація та профвідбір Навчально-методичне забезпечення лекції: Наочність: мультимедійне забезпечення, комп’ютеризовані тестові програми Технічні засоби навчання : мультимедійне обладнання, комп’ютер. ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1. Передісторія психодіагностики  2. Джерела психодіагностики як науки. Психологічне тестування3. Предмет та завдання психодіагностики Рекомендована література: 1. Анастази А. Психологическое тестирование: пер. с англ. В 2-х кн. – М., 1982. 2. Анастази А. Урбина С. Психологическое тестирование: пер. с англ. – Спб.: Питер, 2001. 3. Андреева Е.А. Социальная психология. – М., 1989. 4. Блейхер В.М., Крук Н.В. Патопсихологическая диагностика. – К., 1986. 5. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. – К., 1983. 6. Бом Э. Учебник по психодиагностике. – М., 1978. 7. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. – Спб.: Питер, 2002. – 352 с. 8. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – Спб.: Питер, 1999. - 528 9. Годфруа Ж.Г. Что такое психология. В 2-х т. – М., 1996. 10. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М., 1985. 11. Общая психодиагностика. /Под ред. А.А.Бодалева и В.В.Столина. – М., 1987. 12. Основы психодиагностики. /Под ред. А.Г.Шмелева. Уч. пос. – М., Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. 13. Основы профессионального психофизиологического отбора. / Под ред. Н.В. Макаренко. – К., 1987. 14. Прикладная юридическая психология. Учебное пособие. – М., 2001. 15. Психологическая диагностика детей и подростков. /Уч. пособие под ред. К.М.Гуревича и Е.М. Борисовой. – М., 1995. 16. Романова Е.С., Потемкина О.Ф. Графические методы в психологической диагностике. – М., 1992. 17. Роменець В.А. Історія психології ХІХ – початку ХХ століття. – К., 1995. 18. Столяренко А.А. Общая психология. – Ростов-на-Дону, 1996. 19. Суходольский Г.В. Основы математической статистики для психологов. – Л., 1972. 21. Ярошевский М.Г. История психологии. – М, 1989. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ 1. Загальна характеристика психодіагностики Одне із значень терміну «діагноз» в перекладі з грецької мови – «розпізнавання». Діагностика розуміється як розпізнання чогось. Психологічна діагностика – науково-практична дисципліна, що розробляє методи виявлення, вимірювання та вивчення індивідуально-психологічних особливостей людини. Її метою є збирання інформації про особливості психіки, виявлення різноманітних психічних та психофізіологічних якостей та особливостей, а також рис особистості. Типи діагнозу. 1. Діагноз на основі констатації наявності чи відсутності певної ознаки. В цьому випадку одержані при діагностуванні дані про індивідуальні особливості психіки співвідносяться або з нормою (при визначенні патології розвитку), або з деяким заданим критерієм. 2. Діагноз, що дозволяє порівнювати виразність ознаки у часі (лонгітюдні дослідження) або у вибірці. Галузі практичного використання результатів психодіагностики. 1. Освітянська 2. Професійно-орієнтаційна 3. Клінічна Зазначимо, що поняття «клінічна діагностика» використовується й у більш широкому сенсі – як методологічний підхід. В психології існує розуміння клінічної діагностики як інтенсивного вивчення окремого випадку. 4. Експертна Зв'язок із іншими галузями: 1. За об’єктом дослідження та сферою застосування: загальна психологія, соціальна психологія, професійна психологія, вікова, патопсихологія тощо. 2. За методологічною та інструментальною основою: експериментальна психологія, диференціальна психологія, психометрика, тестологія, психофізіологія тощо. 3. За міждисциплінарними зв’язками: математика, статистика, психіатрія, соціологія, логіка, кібернетика тощо. 2. Передумови виникнення психодіагностики та її джерела. І етап – інтуїтивний, коли типології виконували діагностичну функцію, дозволяючи відносити ту або іншу людину, залежно від її характерних рис, до визначеного типу й прогнозувати її поведінку. Способи діагностики за особливостями поведінки знайшли своє відображення ще в Біблії. Зокрема, в Книзі суддів Бог радить полководцеві Гедеонові (Кн. Суддів, 7:5-7), як потрібно відбирати воїнів для битви: З античної епохи до нас дійшла робота Теофраста «Характери» (372-287 р. до н.е.), у якій описуються «типи», «скупого», «брехуна», «хвалька» й ін. Типи темпераменту від Гіппократа та Галена. Але, перша спроба досліджувати відмінності б Хуан Хуарт (1530-1589), який у трактаті «Про здібності до наук» спробував розробити методи діагностики задатків у дітей на основі виявлення розуміння, пам’яті та уяви. Ближче до нашого часу широку популярність здобувають такі «науки», як френологія, фізіогноміка, графологія (Ф.Галль та інші). Перші дослідження диференціації рівнів розумової відсталості аж до психічного захворювання на основі мовного розвитку започатковані французькими лікарями Ж. Ескіролем (1772-1840) і Е. Сегеном (1812-1880). розроблена «дошка Сегена», що потребувала вставити з максимальною швидкістю різні фігури довільної форми у відповідні їм за формою прорізи на дошці стали основою для сучасних невербальних тестів інтелекту. Основи психологічної математичної статистики закладалися в працях бельгійського математика Ламберта Кьютела. В 30-х рр. XIX ст. німецький дослідник Вольф, досліджуючи рівні уваги, вводить поняття психометрії. Реалізація інструментального виміру психофізіологічних явищ закладена психофізиками Е. Вебером й Г. Фехнером. В 1816 р. Ф. Бессель, астроном з Кенігсберга, провів дослідження й виявив різницю між часом реакції в різних людей, на підставі чого розробив діагностику. ІІ етап - створення експериментальної психології, Першими експериментальними методами психологію озброїла, переважно, фізіологія у 1878р., коли В. Вундт (1832-1920) заснував у Німеччині першу лабораторію експериментальної психології при вивченні елементарного рівня психіки. Наукове вивчення індивідуальних відмінностей належить Ф.Гальтону, яким створено перший інструмент для їх вимірювання – тест у якому за допомогою особливостей сенсорного розрізнення можна оцінювати інтелект людини. Ф. Гальтон удосконалює вже відомі експериментально-психологічні прийоми визначення порогів чутливості, часу реакції, створює нові (свисток для визначення межі сприйняття висоти звуку і лінійка для зорового розрізнення довжини). У 1888 р. він запропонував метод обчислення коефіцієнта кореляції. Карл Пірсон (1857-1936) удосконалив математичний апарат для обчислення кореляції, внаслідок чого з’явився відомий дотепер коефіцієнт кореляції Пірсона. Перший експериментальний метод запропонований Г.Еббінгаузом (1850-1909), який вивчав пам’ять, використовуючи набори беззмістовних складових. В 1890 р. американський психолог Д.Кеттелл (1860-1944) публікує роботу – «Розумові тести і вимірювання», в якій наголошує на провідному місці у психодіагностиці тестів і статистичного аналізу великих вибірок людей. Вітчизняні експериментальні дослідження в психології започатковані І.М. Сеченовим та І.П. Павловим та В.М.Бехтеревим. ІІІ етап - диференціальна психологія. Перші роботи з психодіагностики датуються початком ХХ ст. До них належать дослідження Г.І. Россолімо (1909), який запропонував метод кількісного вивчення психічних процесів у нормальному та патологічному станах. 1. Проективні методики – у 1921 р. побачила світ книга швейцарського психіатра і психолога Роршаха «Психодіагностика». У 1935 р. Г.Мюррей запропонував перший проективний тест ТАТ. У 1939 р. опублікований проективний тест угорсько-швейцарського психолога Леопольда Сонді. У 1945 р. з’являється тест Розенцвейга для оцінки реакцій на фрустрацію. 2. Інтелектуальні тести – у 1938 р. у Великобританії з’явився тест – прогресивні матриці Равена для вимірювання загального інтелекту. У 1937 р. були опубліковані Каліфорнійські тести на розумову зрілість. Торндайка і Терстоуна. 3. Клінічні прояви – 1947 рік – запропонований ММРІ Моудслейський медичний опитувальник, призначений для діагностики нейротизму, один з перших опитувальників, розроблених Айзенком. 4. Професійні особливості – У 1905 р. Мюнстбергером розроблений діагностичний інструментарій профвідбору телефоністів на основі вимірювання професійно значущих якостей. В 20-ті роки ХХ ст. значний розвиток отримала психологія праці й психотехніка (І.Н.Шпільрейн, С.Г.Геллерштейн, Н.Д.Левітов). 5. Особистісні особливості – У 1905 О.Ф. Лазурський запропонував новий напрям в диференціальній психології – наукову характерологію. У 1950 р. – поліфакторний опитувальник Р.Кеттелла 1955 р. – Д. Векслером запропонований тест для вимірювання інтелекту дорослих. У 1966 р. Роттер створив на основі концепції локус контролю шкалу екстернальності – інтернальності. В СРСР психодіагностика широко використовувалася у педології як комплексній науці для цілісного, синтетичного вивчення дітей. Критика педології спричинила Постанову ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 р. «Про педологічні збочення в системі Наркомпросів», в якій застосування тестів у школі було заборонене, всі психодіагностичні дослідження – припинені. 3. Предмет і завдання психодіагностики. Предметом психодіагностики стає розпізнавання конкретного психічного явища, що перебуває в динамічному стані, з локалізацією його за якістю і часом. Як практична діяльність психодіагностика здійснюється в цілях дослідження реального стану суб’єкта, як наукова – прагне до опису явищ психіки. Елементи поняття «психодіагностика»: 1. Психодіагностика як один з видів діяльності психолога є процесом розпізнавання психічних особливостей людини в цілях вирішення її проблем. 2. Психодіагностика як розпізнавання – специфічний вид пізнавальної діяльності, що полягає не лише у вимірюванні, а й у інтерпретації явищ психіки. 3. Психодіагностична діяльність має загальні риси з іншими видами діагностики, але обмежена її об’єктом - психікою людини. 4. Психодіагностику можна віднести як до науки, так і до мистецтва на тій підставі, що діагноз в ній базується не лише на методах наукового пізнання дійсності, але й на творчій інтерпретації фактів та зв’язків. 5. Психодіагностика як наукова дисципліна є розділом практичної психології, який в оцінці і розумінні виникаючих проблем використовує психологічні знання, закономірності формування і розвитку психіки. 6. Психодіагностичний процес в науковій його організації використовує: об’єкт обстеження, психодіагностичні методики, взаємодію діагноста і випробовуваного та психологічний діагноз. Завдання психодіагностики полягає у вимірюванні відмінностей між індивідами або реакціями одного індивіда в різних умовах. Визначаючи завдання психодіагностики, необхідно враховувати ситуацію психодіагностики в цілому, розрізняючи.
Відмінність психотерапевтичного втручання від медичного полягає в наступному: 1) нозологія діагностовано проблеми криється не в хворобливих процесах, що відбуваються в організмі людини, а в психологічних особливостях особистості; 2) людина, що звертається за допомогою, суб’єктивно не визнає себе хворою. Психодіагностичні завдання тут можуть вирішуватися наступними способами. 1. Тривале спостереження за обстежуваним, здійснюване в ході надання йому допомоги (в ході консультування, психотерапії). 2. Спостереження за обстежуваним в реальних умовах його життя (спостереження за поведінкою дитини в дитячому саду). ТЕМА 2 «ПСИХОМЕТРИКА, ПОНЯТТЯ ПРО НАДІЙНІСТЬ ТА ВАЛІДНІСТЬ» Навчальний час 2 години Дидактичні цілі: Навчальні: озброєння систематизованими знаннями щодо основних характеристик психометрики та тестології як галузі психодіагностики, її завдань та зв’язків з галузями психології, класифікації психодіагностичних методик, сфери їх застосування, процедури валідізації та стандартизації методик. Розвиваючі: активізувати пізнавальну активність курсантів, сприяти розвитку професійної ерудованості, підвищення загальної культури і обізнаності. Виховні: формування пізнавальних потреб, формування відповідального та творчого ставлення до професійних обов’язків, усвідомлення фахової належності до психологічної служби органів внутрішніх справ. Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Забезпечуючі дисципліни: загальна психологія, диференціальна психологія, експериментальна психологія, психофізіологія Забезпечувані дисципліни: основи психологічного консультування, профорієнтація та профвідбір Навчально-методичне забезпечення лекції: Наочність: мультимедійне забезпечення, комп’ютеризовані тестові програми Технічні засоби навчання : мультимедійне обладнання, комп’ютер. ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1 Психодіагностика й психометрія 2 Психодіагностика й психологічна оцінка 3. Психодіагностичний метод і діагностичні підходи 4. Тест як основний інструмент психодіагностики Рекомендована література: 1. Анастази А. Урбина С. Психологическое тестирование: пер. с англ. – Спб.: Питер, 2001. – 780 с. 2. Балабанова Л.М. Категория нормы в психологии студенческого возраста. – Х.: Консум, 1999. –240 с. 3. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – Спб.: Питер, 1999. 528 с. 4. Гайда В.К., Захаров В.П. Психологическое тестирование. – Л., 1982. 5. Гильбух Ю.З. Актуальные вопросы валидации психологических тестов / Вопросы психологии, № 5. - M. : Педагогика, 1978. С. 108-118. 6. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. – М., 1982. 7. Гуревич К.М., Акимова А.К., Козлова В.Т. Статистическая норма или социально-психологический норматив? // Психологический журнал, 1986, №3. 8. Клайн П. Справочное руководство по конструированию тестов. – К., 1984. 9. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М., 1985. 10. Общая психодиагностика. /Под ред. А.А.Бодалева и В.В.Столина. – М., 1987. 11. Основы психодиагностики. /Под ред. А.Г.Шмелева.Уч. пос. – М., Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. 12. Психологические измерения. Сб.: пер. с англ. – М., 1967. 13. Пфангацль И. Теория измерений. – М., 1976. 14. Суходольский Г.В. Основы математической статистики для психологов. – Л., 1972. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ 1. Психометрія і психодіагностика: поняття та їх співвідношення Уперше Вольф (1834) довів, що можна вимірювати обсяг уваги та ввів поняття психометрії. Однак реалізація ідеї виміру психічних явищ, розпочавшись із робіт психофізиків Е. Вебера й Г. Фехнера. Психометрія – це галузь психодіагностики, що стосується формалізованих методик спрямованих на дослідження змінюваних факторів, шляхом вимірювання у кількісних цифрових значеннях досліджуваних психологічних характеристик (часу реакції, сила прояву реакцій, балові показники формалізованих методик, відсоткові значення). Виділяють такі групами методик: 1. Методики формалізовані: тести, опитувальники, окремі проективні методики та психофізіологічні методики. Ці методики дозволяють зібрати діагностичну інформацію в відносно короткі терміни і в такому вигляді, який дає можливість кількісно і якісно порівнювати показники. Їм притаманна: а) жорстка регламентація процедури обстеження (точне дотримання інструкцій, строго визначені способи пред’явлення стимульного матеріалу, невтручання дослідника в діяльність досліджуваного та ін.), б) стандартизація (наявність норм чи інших критеріїв оцінки результатів), в) надійність та валідність 2. Методики малоформалізовані: спостереження, бесіда, експертні оцінки, аналіз продуктів діяльності. Дозволяють аналізувати психічні явища, що погано піддаються об’єктивізації (суб’єктивні переживання, особистісні смисли) чи є надзвичайно мінливими (динаміка станів, настроїв тощо). Їм притаманні: а) трудомісткість б) тривалість у часі в) повною мірою залежать від професійного досвіду діагноста г) високий рівень ризику суб’єктивізму. Формалізовані та малоформалізовані методики взаємодоповнюють, але через суб’єктивний фактор можуть впливати на інтерпретацію, тому визначають послідовність психодіагностичної процедури: 1. Бесіда поєднана зі спостереженням та, можливо, з експериментом 2. Проективні методики 3. Формалізовані опитувальники та тести. 2. Психодіагностика й психологічна оцінка Психологічна оцінка – це збір та інтеграція даних, які можуть бути одержані різними шляхами, наприклад, за допомогою інтерв’ю, спостереження, психологічних тестів, психофізіологічних вимірів, тощо. У цьому сенсі поняття психологічної оцінки тотожне поняттю психологічної діагностики. Етапи розвитку психологічного оцінювання: І етап. Термін «тест» ввів Ф. Гальтон, і походить з давньофранцузької мови та є синонімом слова «чашка» (лат. testa – ваза із глини) хіміків для дослідів. Тестові методи породжені біхевіоризмом (Стимул-Реакція). Біхевіоризм увів в психологію в якості провідної категорію «поведінки», розуміючи її як сукупність доступних об’єктивному спостереженню реакцій на стимули. Відтак, поведінка – єдиний об’єкт вивчення психології, а всі внутрішні психічні процеси повинні інтерпретуватися за поведінковими реакціями, що об’єктивно спостерігається. Відповідно мета діагностики полягає в фіксації поведінки. Тест як формалізований опитувальник введений французьким психологом А. Біне (1857-1911), який запровадив метод дослідження вищих психічних функцій («розум», «інтелект»). В 1904 р. Міністерство освіти доручило Біне створити методику, за допомогою якої можна було б відрізнити дітей, здібних до навчання, але лінивих, від таких, що страждають на вроджені дефекти і не здатні вчитися в нормальній школі. Біне разом із Симоном провели серію експериментів по вивченню уваги, пам’яті, мислення у дітей різного віку (від 3 до 13 років). Перша серія тестів Біне – Симона з’явилася в 1905 р. друга – у 1916р. Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який міг не співпадати з хронологічним (За Штерном IQ = розумовий вік / фізичний вік * 100) Наприклад: дитина вирішила всі задачі для 7-ми років, та 2 задачі для 8-ми років. Ціна одного завдання – 2 міс. Розумовий вік дитини дорівнює 7 рокам і 4 міс. Шкала Стенфорд-Біне визнана у всьому світі. Вона мала декілька редакцій (1937, 1960, 1972, 1986 – по т.ч.). ІІ етап Створені на початку XX ст. тести були індивідуальними і складними у проведенні, що обмежувало їх розповсюдження. Тому в США в період першої світової війни з’явилася необхідність швидкого відбору і розподілу 1,5 млн. рекрутів по службах і училищах. Отисом були розроблені нові армійські тести у формах – «Альфа» і «Бета» для грамотних і неграмотних (в т.ч. іноземців). Після закінчення війни ці тести та їх модифікації продовжували широко застосовувати. Групові тести не лише дозволяли дослідження великих груп людей, але й допускали спрощення інструктажу, процедури проведення й оцінки результатів тестування. До тестування у 20-ті рр. ХХ ст. залучали людей без психологічної кваліфікації, лише навчених процедурі його проведення для потреб профвідбору. Типи інструментарію психодіагностики 1. Тест – це сукупність стандартизованих завдань, що стимулюють певну форму активності, результати яких піддаються кількісній та якісній оцінці. 2. Методика – це нестандартизовані діагностичні проективні техніки. 3. Опитувальники – на відміну від тестів, спрямовані на суб’єктивну оцінку обстежуваним самого себе або інших людей. ІІІ етап. З Другої світової війни все розмаїття комплексного вивчення індивідуальних відмінностей називають «психологічною оцінкою». 3. Психодіагностичні методи та підходи В психології загальноприйнятим є також розподіл методів дослідження на: 1) неекспериментальні (описові): різні види (методики) спостережень, бесіди, вивчення продуктів діяльності. 2) експериментальні, які ґрунтуються на спрямованому створенні умов, що забезпечують виділення досліджуваного фактора і реєстрацію його проявів, та припускають активне втручання дослідника в діяльність випробуваного. а) лабораторний б) природний в) констатуючий г) формуючий. Основні діагностичні підходи психодіагностики: 1. Об’єктивний підхід – діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) та/або способу (особливостей) виконання діяльності. а) методики діагностики особистісних (характерологічних) особливостей - «тести дії» («цільові особистісні тести») - «ситуаційні тести» б) тести інтелекту (здібностей) 2. Суб’єктивний підхід – діагностика на основі повідомлень випробуваного про себе, самоопису особливостей особистості, стану та поведінки: - особистісні опитувальники, - опитувальники станів та настрою - опитувальники ставлення (анкети) 3. Проективний підхід – діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії з нейтральним стимулом-завданням, що стає завдяки своїй невизначеності об’єктом проекції. - моторно-експресивні - перцептивно-структурні - апперцептивно-динамічні 4. Вимоги до створення та перевірки методик. Стандартизація, надійність та валідність психодіагностичного вимірювання. Ефективність тестів залежить від: 1. теоретичної концепції, на якій базується той або інший тест; 2. сфера застосування; 3. дотримання вимог до психологічних тестів 4. психометричні характеристики тестів. Стандартизація – це однаковість процедури проведення й оцінки виконання тесту. Стандартизація процедури передбачає уніфікацію інструкцій, бланків, способів реєстрації результатів, умов проведення обстеження. До вимог відноситься:
5) часові обмеження для всіх повинні бути однаковими. Стандартизація критерію, за яким проводиться порівняння результатів –раніше встановлена статистична норма. (Така норма визначається шляхом проведення методики на великій репрезентативній вибірці та порівняння з нею конкретного досліджуваного). Стандартне відхилення нормативної вибірки знаходиться 68% випадків досліджуваних, за межами – 32%, а оскільки відхилення симетричне – то по 16% з кожної сторони Надійність методики – відносна постійність, сталість і узгодженість результатів тесту при первісному та повторному його застосуванні на одних і тих же досліджуваних. Не можна довіряти тесту, якщо на початку тижня показник 10, а в кінці – 80. Повторне застосування надійних методик дає подібні оцінки, тому це показник довіри до одержаних результатів. Види надійності: 1. Ретестова надійність (підтвердження одержаних результатів аналогічними через певний час за цією ж методикою). 2. Внутрішня надійність – узгоджена динаміка всіх шкал методики, спрямованих на вимірювання певної якості. 3. Надійність кодування – відповідність форм кодування результатів обстеження, яка перевіряється кореляцією з аналогічними вже підтвердженими кодами (балами, стенами тощо), або внутрішньою кореляцією самих шкал. Чинники надійності:
3) константність – тобто незалежність результатів від особистості експериментатора, що особливо важливе при проведенні малоформалізованих методик (kk повинен бути не менше 0,8). На ступінь надійності методик впливає: 1) нестабільність діагностованої властивості;
7) неоднорідність чи нерепрезентативність вибірки. Валідність методики – це комплексна характеристика, яка включає, з одного боку, відомості про те, чи придатна методика для вимірювання того, для чого вона була створена, з іншого – яка її ефективність. Перевірка валідності методики називається валідізацією. Валідність в першому її розумінні стосується самої методики, тобто це валідність вимірювального інструмента і називається теоретичною валідізацією. В основу покладається визначення релевантності та контамінації (незалежності від перешкод) методики. Валідність в другому розумінні – стосується мети її використання і називається прагматичною (практичною) валідізацією. Для її перевірки одержані результати порівнюються з зовнішніми, незалежними результатами. Оцінка валідності може мати 1. Кількісний характер– коли співставляються результати, одержані при застосуванні діагностичної методики, з даними, одержаними за зовнішнім критерієм, по тих же особах. При цьому використовуються різні види лінійної кореляції (за Спірменом, за Пірсоном), задовільний рівень kk – не менше 0,3-0,5. 2. Якісний характер - коли використовують клінічну оцінку, що становить собою якісний опис сутності досліджуваної властивості без використання прийомів, що спираються на статистичну обробку. Виділяють наступні види валідності:
ТЕМА 3 «ЧИННИКИ УСПІШНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДІВ» Навчальний час 2 години Дидактичні цілі: Навчальні: озброєння систематизованими знаннями щодо основних чинників успішності застосування психодіагностичних методів, класифікації психодіагностичного процесу, етичних норм психодіагностичного процесу. Розвиваючі: активізувати пізнавальну активність курсантів, сприяти розвитку професійної ерудованості, підвищення загальної культури і обізнаності. Виховні: формування професійної етики майбутніх психологів, формування відповідального та творчого ставлення до професійних обов’язків, усвідомлення фахової належності до психологічної служби органів внутрішніх справ. Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Забезпечуючі дисципліни : загальна психологія, диференціальна психологія, експериментальна психологія, психофізіологія Забезпечувані дисципліни : основи психологічного консультування, профорієнтація та профвідбір Навчально-методичне забезпечення лекції: Наочність : мультимедійне забезпечення, комп’ютеризовані тестові програми Технічні засоби навчання : мультимедійне обладнання, комп’ютер. ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1. Психодіагностичний процес. 2. Етика психодиагностичного обстеження. Рекомендована література: 1. Анастази А. Урбина С. Психологическое тестирование: пер. с англ. – Спб.: Питер, 2001. 2. Андреева Е.А. Социальная психология. – М., 1989. 3. Блейхер В.М., Крук Н.В. Патопсихологическая диагностика. – К., 1986. 4. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. – К., 1983. 5. Бом Э. Учебник по психодиагностике. – М., 1978. 6. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. – Спб.: Питер, 2002. – 352 с. 7. Годфруа Ж.Г. Что такое психология. В 2-х т. – М., 1996. 8. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М., 1985. 9. Общая психодиагностика. /Под ред. А.А.Бодалева и В.В.Столина. – М., 1987. 10. Основы психодиагностики. /Под ред. А.Г.Шмелева. Уч. пос. – М., Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. 11. Основы профессионального психофизиологического отбора. / Под ред. Н.В. Макаренко. – К., 1987. 12. Психологическая диагностика детей и подростков. /Уч. пособие под ред. К.М.Гуревича и Е.М. Борисовой. – М., 1995. 13. Столяренко А.А. Общая психология. – Ростов-на-Дону, 1996. 14. Суходольский Г.В. Основы математической статистики для психологов. – Л., 1972. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ Не всяке дослідження можна вважати діагностичним. 1. Психологічний вимір належить до галузі встановлення симптому, 2. Діагноз є остаточним судженням про явище в цілому, що виявляє себе в симптомах, які не піддаються безпосередньому сприйняттю на підставі вивчення, зіставлення й розуміння цих симптомів. Практична цінність діагнозу визначається можливістю здійснення на його основі прогнозу. 1. Психодіагностичний процес - це збирання й узагальнення інформації, що дозволяє прийняти певне рішення – діагноз та надати певний прогноз. Основними етапами діагностичного процесу слід вважати: 1) збирання даних відповідно до завдань дослідження, 2) їхня обробка та інтерпретація, 3) підведення підсумків. Етап збирання даних. Збиранню даних передує ретельне попереднє вивчення досліджуваного, необхідність урахування його минулого й сьогодення, ознайомлення психодіагноста з певним комплексом об’єктивних і суб’єктивних показників, у ході якого формується дослідницьке завдання. Існує вплив різних змінних, включених у систему «експериментатор – досліджуваний»: ситуаційні змінні, змінні мети (цілей) обстеження й завдання, змінні дослідника й піддослідного. Стандартизація умов тестування стосується не тільки інструкцій і всього того, що пов’язане з наданням обстежуваному тестового матеріалу, але й обставин всіх етапів процедури тестування (встановленню рапорту). Класифікація психодіагностичних ситуацій. 1) добровільна участь в обстеженні й самостійний вибір подальших дій (наприклад, психологічна консультація); 2) примусова участь в обстеженні, але самостійний вибір подальших дій (наприклад, обстеження студентів-психологів при розробці тестів); 3) примусова участь в обстеженні й вибір дій після обстеження (наприклад, тестування для визначення відповідності вимогам займаної посади); 4) добровільна участь в дослідженні, але вибір подальших дій нав’язаний (наприклад, професійний відбір). Після формулювання діагностичного завдання, вибору відповідних методик і проведення дослідження отримані результати повинні бути представлені в тому вигляді, що визначається особливостями використовуваних методики. «Сирі» оцінки перетворюються в стандартні, будуються «профілі особистості» тощо. Етап обробки й інтерпретації даних. Підходи до узагальнення даних: 1. Статистичний підхід передбачає врахування об’єктивних (кількісних) показників, їхню статистичну обробку у вигляді, наприклад, рівняння регресії або факторного аналізу. Роль суб’єктивного судження зводиться тут до мінімуму. 2. Клінічний підхід опирається на аналіз, в основному, якісних показників, прагнучи охопити їх у всій повноті. Його істотною особливістю є довіра до «суб’єктивного судження» і професійного досвіду, коли звертається увага не лише на кількісні показники, але й на якісні закономірності явищ. Клінічна діагностика – інтенсивне вивчення окремого випадку, коли надається детальний опис випадку, якісна характеристика особливостей психічної діяльності. У більшості діагностичних ситуацій необхідне гармонічне сполучення клінічного й статистичного підходів, а не їхнє протиставлення. Етап підведення підсумків. Виділяють три рівні діагностичних висновків. На першому рівні діагностичний висновок здійснюється безпосередньо на основі наявних про обстежуваного даних. Індивідуальний діагноз, а тим більше прогноз, не здійснюється. Психолога можна замінити машиною. Цей рівень слід розуміти як суто робочий, орієнтовний. Другий рівень передбачає описове узагальнення й гіпотетичний конструкт, яким може бути розкриття психологічної структури розладу. На цьому рівні дослідник отримує можливість планування подальших етапів діагностичної роботи, вибору конкретних методів впливу. На третьому, вищому рівні повинен відбутися перехід від описового узагальнення, гіпотетичних конструктів до теорії особистості. Створюється робоча модель досліджуваного випадку, у якій конкретні особливості даного індивіда представлені в цілісності й сформульовані в поняттях, що дозволяють точно й обґрунтовано розкрити психологічну сутність явища, його структуру. Рівні розвитку діагнозу: Перший рівень – симптоматичний (або емпіричний) діагноз, обмежується констатацією певних особливостей або симптомів, на підставі яких безпосередньо будуються практичні висновки. Другий рівень – етіологічна діагностика, що враховує не тільки певні симптоми, але й їх причини. Дослідник повинен відповісти на запитання про те, як розвивався, за допомогою якого механізму виник і встановлений, якою причиною обумовлений той або інший симптом. Третій рівень – типологічна діагностика, що полягає у визначенні типу особистості в динамічному змісті цього поняття. Письмовий висновок становить собою кінцевий етап узагальнюючих діагностичних дій. В зміст висновку необхідно включати всі доступні дані. 1. Зміст і стиль висновку залежать від теоретичних установок та спеціалізації діагноста. Важливо, щоб висновок відповідав потребам, інтересам та рівню підготовки тих, хто його одержує. Наприклад, вчителі віддають перевагу висновкам із конкретними рекомендаціями, а психіатри – з поясненням основних даних, але без рекомендацій. 2. У висновку обов’язково повинна бути визначена мета діагностичного обстеження – консультація чи надання конкретних рекомендацій. 3. Висновок звичайно орієнтується на дію, тобто в ньому дається рекомендація відносно програм навчання, типу лікування, вибору професії 4. У висновку відображені відмінні властивості конкретного індивіда, тобто риси, результати обстеження яких має суттєві відмінності від середніх показників. 5. Зміст складається з інтерпретації одержаних даних і висновків (записи тестів та інші дані можуть додаватися окремо для ілюстрації чи пояснення). 6. Будь-яка описова оцінка дій індивіда і сама система оцінок повинні бути чіткими. Підсумки повинні описувати не результати, отримані за допомогою конкретних методик, а їхня психологічна інтерпретація. 2. Етика психодіагностичного обстеження Розроблені в СНД етичні кодекси психолога страждають на відсутність система контролю за їхнім виконанням. Американською психологічною асоціацією розроблені вимоги, які описані в «Стандартах для психологічних і освітніх тестів», а діяльність психолога регулюється «Етичними стандартами та кодексом поведінки». - Кожний тест повинен мати відомості про валідність і надійність та обмеження. - Приділяється увага підбору тестів, інтерпретації отриманих результатів. - Діагностичний інструментарій повинен відповідати цілям дослідження. - Професійні психологічні інструменти не мають бути загальнодоступними. - Тестування не повинне проводитися досліджуваним, без участі психолога через можливість появи помилкових понять про себе, що може мати травмуючий вплив. - Велике значення надається конфіденційності результатів тестування. - Психолог має бути кваліфікованим для використання певного інструментарію. - Обстежуваний (клієнт) повинен одержати в доступному для нього вигляді відомості про цілі та результати тестування. – Не причинити морального збитку особистості. Основні етичні проблеми, пов’язані з психодіагностикою. 1. Рівень кваліфікації психодіагноста, для підвищення професійних норм і якості психологічного обстеження населення кваліфікованим психологам надаються ліцензії та посвідчення. 2. Допуск до використання діагностичних методик. Таке обмеження переслідує подвійну мету: нерозголошення змісту методик і попередження їх неправильного застосування. 3. Забезпечення таємності результатів обстеження. Піддослідному не завжди повідомляється про сутність тестів, що вивчають емоційні та мотиваційні особливості, а також установки особистості. Піддослідних повинен мати вибір – погодитися на тестування чи відмовитися від нього. 4. Конфіденційність – основна проблема тут полягає в тому, хто буде мати доступ до одержаних результатів. 5. Повідомлення результатів обстеження. Інформація про рівень виконання та якісний опис, наданий простою мовою, за виключенням тих випадків, коли результати повідомляються психологу-професіоналу. Коли індивіду повідомляють його результати, слід не тільки супроводжувати їх кваліфікованою інтерпретацією, але й створювати умови для індивідуального консультування. Серед основних принципів етичного кодексу слід вважати: 1) добробут досліджуваного;
ТЕМА 4 «МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ БЕСІДИ» Навчальний час 4 години Дидактичні цілі: Навчальні: озброєння систематизованими знаннями щодо основних характеристик методу спостереження та методики проведення бесіди в психології, сфери їх застосування, використання можливостей даних методів психодіагностики у правоохоронній практиці. Розвиваючі: активізувати пізнавальну активність курсантів, сприяти розвитку професійної ерудованості, підвищення загальної культури і обізнаності. Виховні: формування пізнавальних потреб, формування відповідального та творчого ставлення до професійних обов’язків, усвідомлення фахової належності до психологічної служби органів внутрішніх справ. Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Забезпечуючі дисципліни : загальна психологія, диференціальна психологія, експериментальна психологія, психофізіологія Забезпечувані дисципліни : основи психологічного консультування, профорієнтація та профвідбір Навчально-методичне забезпечення лекції: Наочність : мультимедійне забезпечення, комп’ютеризовані тестові програми Технічні засоби навчання : мультимедійне обладнання, комп’ютер. ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1. Особливості реалізації психодіагностичного методу бесіди |
||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Національна академія внутрішніх справ Навчально-науковий інститут... Схвалено на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії... |
|
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Плани обговорені і схвалені на засіданні кафедри філософії та соціальних дисциплін |
|
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ... Братасюк М. Г. – професор кафедри загальноправових дисциплін ННІПП НАВС, доктор філософських наук, професор |
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет... Робоча навчальна програма з дисципліни «Міжнародне право» для студентів за напрямом підготовки (спеціальністю) “Правознавство” 030401),... |
|
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ |
Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ... Передумови утворення |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua