1. Психологія як наука. Її предмет і завдання


Назва1. Психологія як наука. Її предмет і завдання
Сторінка17/20
Дата20.03.2013
Розмір2.27 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Психологія > Документи
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
Тема 22 . Психологічні особливості діяльності керівника гасіння пожежі, газодимозахисників, диспетчера служби «01»

Психологічні аспекти діяльності диспетчера центрального пункту зв’язку. Основні елементи режиму роботи диспетчера: оптимальний, параекстремальний, екстремальний. Психологічні фактори, які впливають на працю диспетчера (нервово-емоційна напруженість, очікування). Зміст професійної діяльності в процесі несення бойового чергування. Психо-фізіологічні та соціально-психологічні фактори, що впливають на працездатність особового складу. Діяльність КГП в екстремальних умовах. Вплив небезпечних факторів пожежі на КГП та особовий склад підрозділу. Негативні екстремальні умови в діяльності КГП та можливість зміни мислення, порушення норм поведінки, спілкування; помилки.
Психологічна діяльність керівника гасіння пожежі.

Для успішного ведення бойових дій, керівництва особовим складом пожежних підрозділів керівнику гасіння пожежі необхідні професійні знання пожежної справи, вміння застосовувати їх на практиці, високі моральні, бойові та психологічні якості. Він несе відповідальність за організацію рятівних робіт і дій з гасіння пожежі, безпеку особового складу, збереження техніки і пожежного обладнання. Успіх гасіння пожежі багато в чому залежить від правильної оцінки обстановки і прийнятих КГП рішень. [49, 62]

Керівник гасіння пожежі виконує такі функції: організаційну (організовує взаємодію підрозділів пожежної охорони і забезпечує виконання ними поставлених задач, визначає вирішальний напрямок, необхідну кількість сил і засобів, способи і прийоми бойових дій; приймає рішення і ставить бойові задачі перед підрозділами); прогностичну (прогнозує хід пожежі, осмислює фактори, які впливають на неї, визначає фактори, від яких буде залежати успіх вирішення бойового завдання); розвідувальну (проводить розвідку й оцінює обстановку на пожежі, безупинно стежить за змінами обстановки на пожежі, встановлює наявність загрози людям, їхнє місце перебування, шляхи і способи рятування людей та матеріальних цінностей, розмір пожежі, шляхи поширення вогню, небезпеку вибуху, отруєння, обвалення конструкцій, наявність легкозаймистих і отруйних речовин, електроустановок та електромережі під напругою, необхідність евакуації майна і матеріалів, а також захисту їх від вогню, води і диму, необхідність і місце розкриття та розбирання конструкцій будівлі, можливі шляхи і напрямки введення сил і засобів); емоційно-вольову (діяльність керівника гасіння пожежі в екстремальних умовах вимагає від нього високорозвиненого самовладання, вміння протистояти дії різних об’єктивних і суб’єктивних стрес-факторів, уміння зберігати високу працездатність, не губитися, знаходити вихід з важких умов), навчально-виховну (навчає підлеглих під час професійної підготовки, впливає на формування їх як спеціалістів своєї справи, набуває педагогічної майстерності, враховує індивідуальні особливості підлеглих та ін.).

Суть психологічної підготовки керівника гасіння пожежі полягає в розвитку та вихованні таких якостей, як здатність оцінювати обстановку, передбачати її зміни залежно від характеру й умов гасіння пожежі; командирське мислення й уміння в екстремальних умовах приймати правильне рішення; вироблення правильного уявлення про психологію поведінки людей на пожежі та вміле керування ними; емоційно-вольової якості, здатність впливати на особовий склад пожежних підрозділів у критичні хвилини, «заражати» їх енергією, оптимізмом, упевненістю; схильність до виправданого ризику, вмінню взяти на себе відповідальність за прийняте рішення; швидкість і правильність орієнтування, почуття простору і часу; навички командної мови, точність й емоційно-вольова насиченість усних наказів, розпоряджень, уміння використовувати особистий приклад і слово для позитивного впливу на психічний стан і бойову діяльність особового складу пожежних підрозділів у різних бойових умовах і ситуаціях.

У психологічній підготовці особливого значення слід надавати розвитку сприйняття (точність, швидкість, повнота); пам’яті (швидкість, мобілізаційна готовність); уваги (розподілення уваги, переключення, концентрація, оперативна рухливість); командирського мислення (тактичне, оперативне мислення, швидкість, самостійність, критичність). Основними методами вироблення таких якостей є: проведення на заняттях групових вправ, навчань, досліджень і розбору пожеж, спостереження, самоспостереження.

Самостійна робота офіцерського складу пожежних підрозділів над розв’язанням пожежно-тактичних задач є ефективним засобом розвитку професійного мислення, прийняття самостійних рішень. Підготовка професіонала вимагає обов’язкового аналізу специфіки професійних задач, стратегій їхнього розв’язання. Велике значення для професійного мислення керівника-пожежника має «відчуття» підлеглих, дії, передчуття проблемної ситуації. Тому така підготовка повинна сприяти накопиченню знань і прийомів дій, необхідних для успішного гасіння пожеж, розвитку мислення, вміння застосувати під час навчання проблемний метод (створення моделей проблемних ситуацій, проблемний виклад, проблемні питання). З практичною метою навчання розв’язанню проблем класифікують згідно з типами проблемних ситуацій: показові задачі, які містять питання, а відповідь необхідно знайти; відкриті задачі, які містять питання, зрозумілий процес розв’язування, але невідомий критерій того, що є розв’язком; риторичні задачі, які чітко сформульовані кимось (не тим, хто їх розв’язує), обов’язково мають розв’язок (прикладом таких задач є кросворди); ситуації самостійної постановки проблеми – проблемна ситуація найчастіше не усвідомлюється повністю, а проблемна задача відрізняється від проблемної ситуації тим, що вона усвідомлена суб’єктом і описана словесно або в знаковій формі.

Під час психолого-педагогічної підготовки слід звернути увагу на розвиток творчості керівника гасіння пожежі. Творча діяльність та творча активність формує певну установку мислення, пошук.

Для розвитку таких здібностей керівника гасіння пожежі, як оцінка обстановки, вольові якості, вміння керувати своєю поведінкою і поводженням з підлеглими, заняття з психологічної підготовки повинні проводитися в умовах, максимально наближених до бойових. Для цього можуть служити смуги психологічної підготовки, навчальні полігони. Максимальне наближення умов навчання до бойових корисне не тільки для психологічного загартування керівника, а й для розвитку в нього схильності до ризику.

На заняттях корисно давати суперечливі умови задач. Це необхідно для вироблення в керівників підрозділів критичності в підході до оцінювання тих факторів, з якими вони можуть зустрітися на пожежі. Необхідно вимагати від підлеглих дослідницького підходу, глибокого аналізу і синтезу, зіставлення і порівняння, вміння робити обґрунтовані висновки та умовиводи.

Слід приділяти особливу увагу своєчасності та якості проведення розбору пожеж, де основна увага повинна зосереджувати на вивченні й аналізі факторів, що визначають ефективність гасіння пожежі, – якості розвідки й оцінці обстановки на пожежі, своєчасності та правильності прийнятих рішень, постановці задач, взаємодії між підрозділами, що сприяє підвищенню професійної майстерності керівника (такий аналіз характеризується вмінням оцінити дії підлеглих та свої, визначити ініціативність та розумний ризик підлеглих, сміливість та відвагу).

Під час занять із психологічної підготовки щодо проблем розбору дій з гасіння пожежі доцільно використовувати наочність (ілюстративний матеріал, фотографії, відеофільми, де відображені фрагменти реальних пожеж).

Сильна воля керівника дозволяє керувати в кризових ситуаціях, бути прикладом для підлеглих, надихати їх на виконання бойової задачі. У вихованні волі велику роль відіграють бойові традиції частин пожежної охорони, фільми про героїчні вчинки пожежників, фізична підготовка, пожежно-прикладний спорт. У розвитку волі велика роль належить самовихованню. Кожен командир пожежного підрозділу повинний ставити до себе найвищі вимоги.
Газодимозахисна служба пожежної охорони забезпечує виконання бойової задачі в непридатному для дихання середовищі. Основними функціями газодимозахисника є: розвідувальна, гасіння пожежі (робота зі стволами, генераторами високократної піни, розбирання окремих конструкцій); рятувальна (евакуація людей та матеріальних цінностей, вибухонебезпечних матеріалів); забезпечувальна (створення нормальних умов для підрозділів, що здійснюють гасіння пожежі шляхом видалення диму, зміни напрямку газових потоків, видалення речовин, перекриття апаратів і трубопроводів, з яких при горінні виділяються отруйні пари газів та горючих і легкозаймистих рідин).

Психологічна підготовка газодимозахисників здійснюється на навчально-тренувальних заняттях, навчаннях у теплодимокамерах, в обстановці, близькій до бойової при гасінні пожежі. Рівень нервово-психологічної напруги газодимозахисників у бойовій обстановці залежить від індивідуальних особливостей та професійної майстерності кожного.

Тренування в теплодимокамері забезпечує адаптацію організму пожежника до умов обстановки, близької до бойової. Рівень підготовки газодимозахисника залежить від послідовності та системності проведення тренувань. Дослідник Самонов О.П. [62] визначає, що оптимальний рівень адаптації організму пожежника до бойового середовища підтримується при періодичності проведення тренувань не менш одного разу в 20–30 днів. Як правило, на першому етапі тренувань фізіологічні показники стану газодимозахисника дуже високі. Так, частота пульсу може досягати 180–190 ударів за 1 хв, тиск – 190/110 мм рт. ст., температура тіла 39°С, витрата кисню становить 4–5 л/хв. У процесі наступних тренувань ці показники приходять до норми. Стабільність фізіологічних показників у газодимозахисника перед виконанням завдання свідчить про його психологічну підготовленість до виконання бойових завдань, ефективність якої залежить від знання керівником індивідуально-психологічних якостей бійців (темпераменту, особливостей характеру, вольових та моральних якостей, емоційних особливостей, емоційно-вольової стійкості та фізичної втомлюваності).

Газодимозахисників слід навчати контролювати свій пульс на всіх стадіях роботи: перед початком, у процесі та після закінчення. Контроль за своїм станом дозволяє газодимозахисникам-початківцям виявляти високу активність на заняттях, виробляє свідоме ставлення до емоційних переживань, привчає контролювати і підкоряти емоції вольовим прагненням. Помічено, що пожежники звичайно виявляють велику нервозність у тих випадках, коли вони не впевнені у своїх діях, не звикли до середовища підвищеної небезпеки, не вміють користуватися киснево-ізолюючим протигазом, сумніваються в надійності його роботи. Особовий склад добре повинен знати устрій протигазів і правила їх експлуатації. Впевненість у надійності киснево-ізолюючих протигазів усуває негативні емоційні переживання під час практичних занять і в бойових умовах.

О.П. Самонов також визначає, що на психічний стан газодимозахисника впливає добре налагоджений двосторонній радіозв’язок з керівником; так, його впевнений голос підбадьорює підлеглих. Поганий зв’язок або його відсутність знижує працездатність, порушує нормальну психічну діяльність.
Психологічна діяльність диспетчера служби «01»

Психологічні дії диспетчера центрального пункту пожежного зв’язку, диспетчера пункту зв’язку частини можна поділити на такі групи: вивчення оперативної обстановки в районі виїзду частини; прийом інформації; збереження та переробка інформації; ухвалення рішення; передача інформації в оперативний штаб пожежогасіння, різним службам; прийом і передача інформації (наказів, розпоряджень) начальника гарнізону, відповідального чергового, інших посадових осіб; узагальнення і точне збереження інформації, що поступила з місця пожежі під час її гасіння. О.П. Самонов [62] виділяє три режими роботи диспетчера: оптимальний, параекстремальний та екстремальний.

Оптимальний режим проходить у процесі вивчення диспетчером оперативної обстановки в районі виїзду частини, гарнізону. Для нього характерна нормальна робота засобів зв’язку, робоча обстановка є звичною, мислення диспетчера має механічний характер. Головну роль на цьому етапі відіграють раніше набуті диспетчером навички, застосовувані без напруги уваги, у звичному темпі.

Параекстремальний режим, тобто перехідний режим від оптимального до екстремального, виникає тоді, коли надходить повідомлення про пожежу. У цей період диспетчер виконує основні роботи: приймає повідомлення, уточнює адресу і найменування об’єкта; визначає район виїзду частини, у якому розташований об'єкт, передає вказівки на виїзд частини; уточнює (по можливості) дані про пожежу (що горить, на якому поверсі, чи є загроза життю людей, чи видно полум’я і т. ін.); уточнює, чи подається на об’єкт підвищений номер виклику автоматично і чи висилаються спеціальні автомобілі. Якщо об'єкт віднесений до такого розряду, дає вказівку відповідним частинам на виїзд; оповіщає про пожежу оперативний склад гарнізону та спеціальні служби населеного пункту. Психологічна підготовка диспетчера пункту зв’язку повинна бути спрямована на розвиток уваги та сприйняття інформації.

Екстремальний режим виникає в період одержання диспетчером повідомлень з місця пожежі або інших бойових дій пожежних підрозділів, що вимагає від нього в мінімально короткий термін прийняти рішення про висилання додаткових сил для рятування людей та гасіння пожежі. Екстремальні умови потребують концентрації, стійкості та обсягу уваги, доброї слухової пам’яті, високорозвиненого самовладання, вміння швидко проаналізувати інформацію, що надходить, і вчасно прийняти рішення, усвідомлення відповідальності за наслідки своєї діяльності.

Успіх діяльності диспетчерів багато в чому залежить від рівня професійних знань і вміння працювати з різною апаратурою засобів зв’язку (знання будови засобів зв’язку, прийомів впливу на психіку людей, що передають інформацію про пожежу, тактико-технічних даних пожежних автомобілів та пожежно-тактичної характеристики об’єктів); від стану його психічної готовності до виконання дій.

З метою психологічної підготовки диспетчера до дій в екстремальних умовах доцільно практикувати проведення спеціальних тренувань в умовах, близьких до реальних, застосування таких методів психологічної підготовки, як аутогенне тренування, самонавіювання та самонаказ.

Психічний стан визначається сукупністю особистих якостей людини: особливостями темпераменту; інтересом до роботи, прагненням удосконалювати свою майстерність; здатністю тверезо оцінювати обстановку при виникненні стресових ситуацій; кмітливістю й емоційно-вольовою стійкістю; швидкістю переключення та стійкістю уваги. Керівники підрозділів повинні враховувати їх при виборі індивідуальних засобів виховання своїх підлеглих.

Психічний стан диспетчера багато в чому залежить і від правильної організації його праці, планування устаткування і розміщення робочого місця з урахуванням психофізіологічних характеристик і антропометричних даних, що дозволить йому ефективно виконувати свою роботу (розміщення пульту управління, його форма, яка має бути найбільш зручною для роботи, розміри, розташування приладів на пульті, спеціальне сидіння, що забезпечує підтримання зручної, ненапруженої робочої пози диспетчера, дотримання норм освітлювання, температури та вологості повітря за встановленими параметрами, колір стін приміщень, наявність кімнати відпочинку). [62]
Особливості психологічної діяльності інспектора ДПО.

Питання для самоконтролю


  1. Визначте основні функції, які виконують: а) керівник гасіння пожежі; б) бійці газодимозахисної служби; в) диспетчери чергового караулу.

  2. Дайте характеристику психологічної підготовки: а) керівника гасіння пожежі; б) бійців газодимозахисної служби; в) диспетчери чергового караулу.

  3. Які професійні психічні якості слід розвивати під час психологічної підготовки: а) керівника гасіння пожежі; б) бійців газодимозахисної служби; в) диспетчерів чергового караулу?


Література

1. Самонов А.П. Психотехническая подготовка пожарных. - М., 1982.

2. Самонов А.П. Психология для пожарных. – Пермь, 2000.

Тема 23. Психологія управління. Особливості управління в підрозділах пожежної охорони
Зміст понять «психологія управління», «стилі керівництва», «функції керівника», «заохочення», «покарання». Поняття про управлінську діяльність. Стилі керівництва. Основні управлінські функції керівника. Критерії ефективності керівництва. Психологічна структура особистості керівника. Психологічні особливості управління силами і засобами на пожежі. Форми соціальних корекцій, поведінки підлеглих.
Робота з людьми – це одна з найскладніших і багатогранних форм людської діяльності. Але як на виробництві, так і в підрозділах пожежної охорони керівники приділяють основну увагу економічним показникам, технологічним процесам, стану звітності, готовності. Людину ж розглядають просто як робочу силу, тобто не як мету, а як засіб виконання плану, завдань, гасіння пожеж. Це приводить до безініціативності, відчуження працівників від засобів виробництва. Соціологічні дослідження, проведені у 1989 році, показали, що в повну силу трудяться 1/3 всіх працюючих. А більшість тих, хто трудяться досить інтенсивно, заявили, що могли б значно підвищити продуктивність праці, якби були додаткові стимули.

Однак створити могутню систему мотивів і стимулів, які спонукають працівників повністю розкрити свої здібності, плідно працювати, неможливо без урахування психології людини і соціально-економічних закономірностей розвитку колективу.

Управляти означає: а) передбачати – вивчати майбутнє, визначати програму дій; б) організовувати – будувати подвійний організм: матеріальний і соціальний; в) розпоряджатися – приводити в дію персонал; г) погоджувати – пов’язувати і поєднувати; д) контролювати – спостерігати, щоб усе відбувалося відповідно до встановлених правил та розпоряджень (Анрі Файоль). [55]

Без управлінської діяльності не може існувати організація.

Основними управлінськими функціями є: планування, передача інформації, мотивація, регулювання, контроль.

  1. Планування – це початок управлінської діяльності. План повинен відповідати таким принципам: бути економічно обґрунтованим; спиратися на можливі організації; бути досить гнучким.

  2. Організація. Хороші організатори ті, хто діє за принципами поділу праці, суворої дисципліни, регламентації повноважень, справедливості винагород, єдності цілей, централізації управління, стабільності робочих місць, нагороди ініціативних (А. Файоль).

Делегування повноважень – передача частини управлінських функцій більш низькому рівню зі збереженням відповідальності.

Повноваження – це право приймати рішення.

Прийняття рішень – важливий елемент організаційної діяльності. Рішення поділяються на одноосібні, колегіальні та колективні.

  1. Контроль – як основна функція – може бути поточним, випереджувальним і підсумковим. Принципи контролю: передчасність, об’єктивність, розумність, відкритість, індивідуальний підхід до підлеглих. Контроль не повинен бути засобом особистого карального ставлення.

  2. Мотивація і регуляція – керівництво і взаємодія з людьми. Якщо в керівника немає надійної команди, то з іншими факторами мало що можна зробити. Коли у вас є штат, який складається з енергійних людей, то наступним кроком повинне стати стимулювання їх творчих здібностей (А. Моріта). Людям потрібні гроші, але вони хочуть мати задоволення від праці та гордитися нею (А. Моріта).

Регуляторами мотивації є: робоче середовище (комфортне робоче місце, низький рівень шуму, дизайн, чистота), винагороди (зарплата, справедливі заохочення, соціальні блага, житло, медобслуговування, дитсадок, спорт, культурний відпочинок), безпека (почуття особистої необхідності, повага, визнання з боку колег і керівника, гарні відносини в колективі), особисте зростання (можливість навчання, кар’єра, творчість, самовираження), почуття причетності (відчуття корисності своєї роботи, інтерес та врахування керівництвом особистих думок працівників), інтерес (цікава робота, відповідальність, ефект змагання).

Таким чином, управлінська діяльність – це складний процес, що являє собою взаємовідносини керівника та підлеглих. Результати роботи колективу залежать від стилю керівництва, якостей керівника.

Стилі керівництва.

Авторитарний керівник приймає рішення одноосібно і «програмує» всі дії своїх підлеглих, не дає їм змоги проявляти ініціативу. Його стиль характеризується надмірною централізацією влади; схильністю до одноосібного вирішення як важливих, так і другорядних питань; переоцінкою ділових і людських якостей підлеглих. В автократа бажання командувати і добиватися послуху стоїть на першому місці та завдає шкоди інтересам справи. Він звичайно ототожнює себе з керованою ним організацією, «горить» на роботі, не мислить себе без неї, забуває про особисте життя. Досягає мети будь-якою ціною, не рахуючись із витратами, з людьми. Авторитарний керівник діє надзвичайними методами при будь-яких обставинах. Він сам прямо або опосередковано вносить у ситуацію елементи «надзвичайного стану», оскільки стиль його керівництва цього вимагає. Керувати інакше він просто не вміє, і в спокійній ситуації це його невміння стає для оточуючих очевидним. Тому він і нагнітає атмосферу в колективі, мотивуючи це наказами «зверху», без потреби турбує і нервує людей. Дуже негативно ставиться до критики «знизу», самокритика відсутня. Авторитарний стиль керівництва вимагає висування на роль лідера людину владолюбну, тверду, в чомусь навіть жорстоку, рішучу, яка не відає сумнівів і коливань. Цей стиль оптимальний при надзвичайному стані та при становленні колективу.

Демократичний стиль керівництва передбачає надання підлеглим самостійності; вирішення питань за безпосередньою участю підлеглих; створення керівником необхідних умов для їх роботи; справедливу оцінку зусиль підлеглих; шанобливе ставлення до людей і турботу про їх потреби. Керівник такого типу повинен мати неабиякі особисті якості: позитивну реакцію на критику; здатність відважитися на самокритику; бути компетентним; вміти забезпечити перехід від вольових до стимулюючих методів управління; бути здатним мобілізувати інтелектуальний і матеріальний потенціал колективу; активізувати мотиваційну сферу підлеглих; нести відповідальність перед колективом.

Ліберальний керівник не контролює діяльність підлеглих; недостатньо турбується про колектив та його справи; підлеглі не відчувають керівництва і складається враження, що кожен робить те, що хоче; такий керівник нерішучий, йому важко керувати, турбуватися про інших; не вміє встановлювати контакти і по-діловому спілкуватися з підлеглими; соромиться тих, ким керує, а іноді й побоюється; часом такому керівникові важко керувати і він готовий віддати керівництво іншій особі.

Демократичний стиль керівництва є оптимальним. Він допомагає використати свої здібності та досягти максимального задоволення від роботи. При цьому людина не втрачає індивідуальності. [27, 5]

Психологічна структура особистості керівника. Визначальний вплив на способи організації групової діяльності справляють форми керівництва, які складаються стихійно і нестихійно. У першому випадку йдеться про лідерство, а в другому – про офіційне керівництво.

Лідер (з грецьк. – ведучий, керівник) – член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей. Лідер не висувається групою, а спонтанно займає лідерську позицію. Щоб стати лідером, людина повинна мати певну сукупність особистих суспільно-психологічних якостей, він визначається високим рівнем престижу й авторитету.

На відміну від лідерства, керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Спільною для лідерства і керівництва є можливість застосовувати владу, впливати на поведінку людей і ситуацію. Цей вплив здійснюється за допомогою різних засобів: авторитету, права, примусу, традицій, економічних чи ідеологічних механізмів. Незважаючи на велику кількість проведених досліджень, учені так і не визначили, яким має бути лідер. Так, К. Берд склав список із 79 рис, що визначаються різними дослідниками як «лідерські».

Абсолютним втіленням теорії рис є поняття харизматичного лідера (з грецьк. – дар, милість, благодать божа). Харизматичному лідеру приписують усі успіхи його прихильників, навіть явні помилки обертаються його заслугами. Для такого лідера слушним є прислів’я: «Короля грає оточення». Він викликає в оточення абсолютну довіру, спонукає до схилення перед ним. [27]

Досвідчений керівник, що тверезо дивиться на речі, розуміє, що якби не був високим рівень його підготовленості і досвіду, не може покладатися лише на себе і тому сприяє у діяльності на ініціативних, добросовісних працівників. Часто саме за оточенням можна визначити ступінь талановитості керівника. Він виконує такі основні функції: визначає або конкретизує цілі трудового колективу та окремих його членів, планує, організовує і контролює роботу підлеглих, спонукає своїх підлеглих активно прагнути виконання своїх виробничих і службових завдань, здійснювати постійну роботу в галузі виховання підлеглих (трудового, морального, політичного).

Психологи та соціологи, як вітчизняні, так і зарубіжні, сходяться на тому, що керівник будь-якої ланки повинен мати такі якості: компетентність, яка включає в себе високий рівень інтелекту, спеціальні знання і вміння, організаторські здібності (за проф. Л.І. Уманським) [27]; організаторське чуття, тобто вміння вникнути в психологію іншої людини і визначити оптимальне для неї місце в роботі; здатність психологічно впливати на інших людей, об’єднувати їх, мобілізувати і направляти енергію колективу, проявляти вимогливість і критичність, також до себе особисто; схильність до організаторської роботи; комунікативність; відповідальність; швидкість і гнучкість мислення, вміння не губитися в нестандартних ситуаціях; специфічну пам’ять на обличчя, імена та прізвища підлеглих; дійсний авторитет (слід відрізняти від фальшивого авторитету); ініціативність; самостійність; винахідливість; впевненість у собі; високий рівень прагнень; «фактор гелікоптера», тобто здатність піднятися над деталями і сприймати ситуацію в цілому.

Психологічні особливості управління силами і засобами на пожежі.

Управління силами і засобами на пожежі – це діяльність керівника гасіння пожежі (оперативного штабу на пожежі), яка здійснюється з метою успішного ведення бойових дій на основі оцінки обстановки. По своїй суті діяльність керівника гасіння пожежі полягає у виробленні рішень на бойові дії підрозділів і в організації їх успішного виконання. Будь-яке рішення виступає насамперед як вольова дія: вольовий фактор є одним з моментів, який спрямовує процес прийняття рішення. З психологічної точки зору прийняття рішення керівника гасіння пожежі у всіх випадках є процесом мислення, який проявляється в різноманітності пізнавальної діяльності щодо здійснення оперативного управління підрозділами при виконанні ними бойової задачі. Вихідною базою, основою будь-якого його рішення є проблемна ситуація, тобто ситуація, яка потребує втручання керівника, прийняття ним тактичного плану, який покликаний перенести підлеглі йому підрозділи з даного стану в інший, який більше відповідає цілям і задачам, які визначаються обстановкою, що складається на пожежі.

Управлінські рішення керівника (яку подати команду, наказ, розпорядження і кому) відповідають на питання: як потрібно діяти? За психологічними ознаками рішення керівника гасіння пожежі можуть поділятися на такі типи: врівноважені, імпульсивні, інертні, ризикові або обачні. Досвід довів, що практика й основний ценз нівелюють крайнощі, підвищують рівень того або іншого керівника. При підготовці керівника гасіння пожежі необхідно відпрацювати тактику пошуку і знаходження особистого рішення врівноваженого типу. Це може бути досягнуто лише в процесі постійної тактичної і психологічної підготовки. Процес вироблення будь-яких оперативно-управлінських рішень керівника гасіння пожежі – це цілеспрямована переробка інформації про обстановку на пожежі в “командну інформацію”. При доборі осіб на роль керівників, а також у процесі проведення тактичної і психологічної підготовки начальницького складу особливу увагу необхідно приділяти виробленню вміння розпізнавати проблемні ситуації на пожежах. [62]


Принципи взаємовідносин керівника з підлеглим:

  • єдиноначальність;

  • субординація;

  • гуманізм;

  • колетивізм.


Характер взаємовідносин:

  • службові і позаслужбові; (начальник – підлеглий)

  • позитивні і негативні; (старший – молодший)

  • доброзичливі і конфліктні (різні національності)

  • офіційні і неофіційні (службові категорії)



Умови формування статутних взаємовідносин:

  • роз’яснення суті і значення статутних взаємовідносин для згуртування колективу;

  • ідейне і організаційне згуртування колективу;

  • підбір, підготовка і зміцнення авторитету командирів;

  • чітка організація навчання і служби на основі законів і статутів;

  • особистий приклад командирів;

  • оперативне виявлення мікрогруп, їх спрямованість і цілеспрямована робота з ними.


Шляхи зміцнення авторитету командирів:

  • наполегливе удосконалення командирами своїх політичних, військових знань і професійної майстерності;

  • близькість до особового складу, уважне ставлення до їх настроїв і потреб;

  • піклування про задоволення розумових, матеріальних і духовних потреб;

  • чесність, правдивість, щирість у взаємовідносинах;

  • створення обстановки поваги, пошани навколо передових командирів, активістів;

  • переконливе викриття неправдивого авторитету.


Питання для самоконтролю


  1. Назвіть основні функції керівника колективу.

  2. Якими основними якостями повинен володіти керівник?

  3. Дайте характеристику стилям керівництва: авторитарний, демократичний, ліберальний.

  4. Дайте визначення поняттям “лідер”, “керівник”.


Література

  1. Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1988.

  1. Китов А.И. Психологическое управление. - М., 1980.

  2. Свецицкий А.Л. Социальная психология управления. - Л., 1986.

Тема 24. Психологічні способи впливу

в процесі професійного спілкування

Основи візуальної психодіагностики. Поняття, методи візуальної психодіагностики. Мова тіла. Формування комунікативних навичок взаємодії з різними категоріями населення. Особливості спілкування у складних ситуаціях професійної діяльності (стресові, конфліктні, екстремальні, критичні). Індивідуальний стиль реагування на конфліктні ситуації.
● До психологічних компонентів професійного спілкування належать ті, які характеризують співробітника органів внутрішніх справ у взаємодії з колегами, керівництвом підрозділів, представниками різних організацій, підприємств та закладів та з різними категоріями населення. Важливою умовою професіонального спілкування є пізнання тих, з ким доводиться взаємодіяти під час службової та бойової діяльності. Ця справа нелегка, тому що людина – це складний об’єкт сприйняття і пізнання, їй властиві ознаки, які не піддаються безпосередньому спостереженню, також людина може «грати певну роль», маскувати свої почуття і переживання з корисливих мотивів, видавати себе за іншого.

● Спробуємо визначити інформаційні психологічні ознаки, які слід враховувати пожежнику при професійному спілкуванні. Це мова, стиль, стиль мови, логіка, тембр, експресія, емоційність, темп, інтонація тощо. Позитивні стосунки з іншими можна налагодити, лише коли між тими, хто спілкується, встановлюється доброзичлива атмосфера.

● Визначимо основні правила професійного спілкування: уважно слухати співбесідника, дати людині можливість викласти свою точку зору, бути ввічливим і не ображати словом, частіше посміхатися, користуватися відкритими жестами, слідкувати за інтонацією голосу, менше критикувати та засуджувати людину. За умов користування такими правилами можна виявити такі якості співбесідника: за змістом його висловлювань визначити суть його поглядів та переконань, потреб, мети, планів; за викладом думок, відповідей, побудовою речень та словниковим запасом можна визначити інтелектуальні здібності, рівень освіти; за темпом мовлення, інтонацією можна визначити темперамент, рівень емоційної стійкості, рівень культури тощо. Знання особливостей професійного спілкування слід добре засвоїти працівникам пожежного нагляду.

● Психологи А.А. Бодальов, В.М. Панфьоров спеціально вивчали в експериментальних умовах, що робить найбільше сильне враження при знайомстві. Виявилося, перше, що впадає в око і запам’ятовується людині, – це зачіска, що може змінювати обличчя до невпізнанності. Тому важливе значення слід приділяти своїй зачісці та зовнішньому вигляду. [12] Після зачіски ми звертаємо увагу на очі людини, які, як відомо, є дзеркалом душі. Очі можуть бути добрими, холодними, променистими, хитрими, злими, колючими. Вони надають людині певного вигляду: довірчого, настороженого, агресивного. Посмішка людини нас дуже приваблює, особливо якщо вона добра і привітна, а не зла, натягнута. Не даремно відомий американський фахівець зі спілкування Дейл Карнегі як першу заповідь гарного спілкування проголосив: якщо хочете сподобатися людині - посміхайтеся, вчіться посміхатися. У цілому вираз обличчя формується мімікою, що в одних людей дуже динамічна, різноманітна, а в інших – бідна, від чого складається враження похмурості, непривітності, скритності. Людей вирізняють також манера поведінки, жести, хода, рухи тіла. Цікаво, що, коли люди довго не бачаться, вони впізнають один одного найчастіше не по обличчю, а по окремих жестах і манері рухів. Коли ми починаємо з людиною говорити, то в мовленні виділяються дві сторони: сам текст (слова) – що говориться – та підтекст – як говориться, з якою інтонацією. Ті самі слова «так», «добрий день» можна вимовити привітно, шанобливо, а можна – зло і сердито. Інтонація є могутнім виражальним засобом. Молоді спеціалісти не завжди розуміють значення цього засобу. «Адже я ніяких образливих слів не сказав», - скаржаться вони. Але образити можна і без слів, не текстом, а підтекстом. Слідкуйте за своїми інтонаціями, і ви побачите, як відразу зміниться ставлення людей до вас. Можна додати, що від одягу також залежить враження про неї.

● Не менш важливу роль у спілкуванні відіграють сформовані соціальні стереотипи, установки й еталони сприйняття, життєві уявлення, сформовані в кожної людини, і, звичайно, рівень психологічної культури в частині вміння сприймати й оцінювати іншого.

Зустрічаючи нову людину, ми відразу відносимо її до певної категорії та будуємо свою поведінку згідно зі сформованим стереотипом. Зовнішні ознаки: велике чоло – розумне, квадратне підборіддя – сильна воля, повні люди – добродушні, худі – сердиті й замкнуті.

Психологи розрізняють три типи установок на сприйняття іншої людини: позитивна, негативна й адекватна. При позитивній установці ми переоцінюємо позитивні якості і даємо людині великий аванс, що виявляється в неусвідомлюваній довірливості. Негативна установка призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що виражається в недовірливості, підозрілості. Найкраща, звичайно, адекватна установка на те, що в кожного є як позитивні, так і негативні якості.

М.К. Тутушкіна наводить приклад типових перекручувань уявлення про іншу людину. [55]

Ефект ореола – вплив загального враження про людину на сприйняття й оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо в групі склалася думка про людину, що вона дуже гарна, то її поганий учинок розцінюється як випадковість. І навпаки, якщо всі вважають людину поганою, то гарний учинок цієї людини також оцінюється як випадковість. Цей ефект дуже часто заважає адекватно сприймати людей і створює умови, за яких здібні та яскраві індивідуальності зовсім не можуть працювати в даній групі, тому що гарне не помічається, а погане перебільшується.

Ефект послідовності. На судження про людину найбільший вплив робить інформація, подана про неї в першу чергу. Звичайно той, хто хоче нашкодити людині, довідавшись про щось неприємне щодо неї і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику і його найближчому оточенню. Виправдовуватися і доводити, що все було не так, безперспективно.

Дуже розповсюдженим є ефект авансування, коли людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з її неадекватною поведінкою, розчаровуються, засмучуються.

Ефект проектування на інших людей особистих властивостей викликає чекання відповідної поведінки по нашій моделі. Цей ефект дуже часто зустрічається і виявляється в невмінні людей прийняти точку зору іншої людини.

● Вивчення різних аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного. Тільки з метою аналізу можливе ізольоване, поза контекстом професійної діяльності, вивчення способів впливу. Насправді ж і вплив за допомогою знаків, і механізми ідентифікації, і рефлексії реалізуються в ході діяльності та визначаються у змістовному плані її характеристиками.

Ідентифікація (з лат. «ототожнення») – процес емоціонального та іншого самоототожнення особистості з іншою людиною, образом, групою, який виражається в готовності відчувати, переживати, діяти по відношенню до іншої людини так, якби цією іншою була вона сама .

Рефлексія (з лат. «відображення») – самоаналіз, усвідомлення, оцінка умов і перебігу особистісної діяльності та внутрішнього життя. Рефлексувати означає звертати свідомість на самого себе, аналізувати свій психічний стан.

Якщо мета впливу – зміна поведінки та діяльності партнера по спілкуванню, то напрямок цієї зміни визначається цілями спільної діяльності. Професійне спілкування працівників пожежних підрозділів різноманітне за формами, воно виникає не тільки в усталених групах, а й у випадкових стихійних групах, які не пов’язані спільною діяльністю у виконанні службових обов’язків. Традиційним для соціальної психології є виокремлення таких способів впливу: зараження, навіювання, наслідування, мода і чутки. Українські психологи М.М. Корнєв, А.Б. Коваленко [27] детально характеризують ці явища. Зараження – це неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки (як у наслідуванні), а через передачу психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення почуттів та пристрастей. Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою його емоційного заряду, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується. Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційного впливу партнерів по спілкуванню. Вивчення цієї проблеми в соціальній психології вважається недостатнім. Паніка належить до таких явищ, які важко піддаються вивченню. Її не можна безпосередньо фіксувати, оскільки, по-перше, ніколи наперед не відомий час її виникнення; по-друге, в ситуації паніки важко залишатися спостерігачем: у тому й полягає її грізна сила, що будь-яка людина, потрапивши в ситуацію паніки, тією чи іншою мірою піддається їй. Під час паніки починають одночасно діяти кілька соціально-психологічних механізмів впливу на поведінку людини. Спрацьовують механізми комунікативного, перцептивного та інтерактивного впливу. Дуже часто паніка ініціюється чутками, засобами масової інформації, соціальними, політичними подіями. Український психолог В.О. Моляко, розглядаючи психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, вказує на умови виникнення будь-якої паніки: наявність шокуючого стимулу та дефіцит інформації про подію, особливо інформації вірогідної, водночас надлишок інформації неперевіреної з неофіційних (здебільшого чуток) джерел. Люди, які були охоплені панікою, виявляли такі особливості поведінки:

1) неадекватну оцінку ситуації, перебільшення небезпеки, прагнення врятуватися втечею;

2) підвищену метушливість, хаотизм поведінки або її загальмованість;

3) зниження дисципліни, працездатності;

4) пошук заспокійливих засобів (ліків, алкоголю);

5) прагнення одержати інформацію, а отже, підвищений інтерес до всіх повідомлень, чуток, новин.

Об’єктом спеціального соціально-психологічного дослідження навіювання стало порівняно недавно. В.М. Бехтерев одним із перших здійснив спробу спеціально розглянути це явище стосовно суспільного життя, хоч опис цього феномену можна знайти і в інших авторів того часу (Г. Лебон, Г. Тард, М.К. Михайловський). Навіювання – це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.

На відміну від зараження як способу одночасного співпереживання людьми спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об’єктом навіювання, індуктором та реципієнтом. Воно є пізнішою формою соціально-психологічного впливу і зумовлене розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності. Зараження має неперсоніфікований характер.

Найповніше навіювання вивчалося і використовувалося у зв’язку з медичною практикою, психотерапією, навчанням. У соціальній психології навіювання, або сугестія (з лат. – навчати, навіювати, радити), розглядається у двох аспектах: як стихійний компонент повсякденного спілкування; як спеціально організований різновид комунікативного впливу (використовується в засобах масової інформації, рекламі, моді, психологічній війні, релігії, політиці). За методами реалізації навіювання може бути прямим і опосередкованим, спрямованим і стихійним. Навіювання може здійснюватися за допомогою вербальних (слова, інтонація) і невербальних (жести, міміка, оточуюча обстановка, дії іншої людини) засобів.

До механізмів, способів впливу людей один на одного за умов переважно негрупової поведінки належить і наслідування, роль якого в житті особистості та групи досить важлива. Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання, і позначене при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю. За допомогою наслідування Г. Тард намагався пояснити найважливіші явища суспільного життя: відтворення, поширення й уніфікацію винаходів та відкриттів, які забезпечують, з одного боку, прогрес, а з іншого - стабільність соціальних відносин. Г. Зіммель вбачав у наслідуванні засіб залучення індивіда до системи групових цінностей, який дає змогу уникнути персональної відповідальності й необхідності вибору за рахунок надання переваги тій чи іншій моделі поведінки, вважав його одним із суттєвих засобів взаєморозуміння.

Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей. Під його впливом формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності – ідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Особливо велике позитивне значення наслідування має на ранніх етапах становлення і розвитку людини.

Мода (з лат. – норма, правило, міра) – це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслідування та протиставлення. До її особливостей належить те, що вона виявляється в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо. Мода дуже тісно пов’язана зі смаками та звичаями людей. З першими її зближують змінність та рухливість, з другими – повторюваність та усталеність.

Чутка – це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, зачіпають актуальні для них потреби та інтереси. Очікування одержати задоволення в інформації є головним мотивом сприймання та відтворення почутого (чутки). Як специфічний різновид міжособистісного спілкування чутки відображають загальну інформаційну ситуацію в суспільстві або великій соціальній групі. Вони пов’язані не тільки з певною актуальною подією, а з пануючими в суспільстві масовими настроями та громадською думкою, відтворюють існуючі стереотипи й установки людей.

Не знаючи, звідки йде чутка, люди часто схильні вірити тому, що повідомлення – з надійного джерела. Це надає чутці несправжньої вірогідності, тобто її можна вважати формою престижного навіювання. У подібних випадках відбувається явище емоційного зараження, яке звужує поле свідомості та зменшує критичне ставлення до повідомлення.

Найкращий спосіб припинення чи принаймні зменшення чуток – широка, ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів, взагалі без посилання на чутки. Важливим при цьому є авторитет та престиж джерела інформації, комунікатора, який для більшості аудиторії має образ незалежного експерта чи спеціаліста.

Питання для самоконтролю

  1. Назвіть інформаційні психологічні ознаки, які слід враховувати пожежнику при професійному спілкуванні.

  2. Сформулюйте основні правила спілкування.

  3. У чому особливості ділового спілкування?

  4. Спробуйте пояснити важливість знання способів візуальної психодіагностики.

  5. Дайте характеристику механізмам ідентифікації та рефлексії. Визначте їхню роль у спілкуванні, взаємодії людей в групах груп.

  6. Який механізм зараження, як способу впливу?

  7. Навіювання, наслідування як механізм впливу на діяльність, поведінку людини.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Схожі:

1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,...
Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології....
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ
Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,...
Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу...
Психологія мовлення як наука
Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство....
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,...
Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток)....
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Предмет, завдання економічної науки та її місце серед інших наук Варіант 1
Доповніть наведене визначення економічної науки: Економічна наука вивчає, як створюються і
1 Психологія як наука. Виникнення, розвиток, огляд основних напрямків
До психіці відносяться також інтереси і здібності людини, її темперамент і характер. Які закони пам'яті, уяви, мислення? Як розвиваються...
№1: Психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи
Лекцію підготувала Тищенко Олена Іванівна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри юридичної психології, судової медицини...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка