|
|
Скачати 2.62 Mb.
|
34. Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних і колективних прав. Конституційні права, свободи і обов'язки, закріплені в Основному Законі України, являють собою цілісну систему, яка наочно виявляється через класифікацію на основі різних критеріїв. Класифікація - один із важливих прийомів аналітичного способу вивчення державно-правових явищ. Класифікація прав і свобод людини і громадянина можлива на основі таких критеріїв. 1.По суб'єктам вони поділяються на права і свободи людини і права і свободи громадянина. Обсяг прав у громадян більше, ніж у тих осіб, які не є громадянами. 2. По виду суб'єкта вони поділяються на індивідуальні та колективні. 3. По генезису - на природних і похідних (сформульовані в законах, міжнародних пактах). 4. За характером утворення - на основні (конституційні) і доповнюючі (конкретизуючі). 5. За черговістю їх включення до конституцій - на права першого, другого і третього поколінь. 6. За ступенем їх абсолютизація розділяється на такі, що підлягають обмеженню, і такі, які не підлягають обмеженню. 7. За змістом - на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні. Законний інтерес - це відбите в об'єктивному праві або випливає з його загального змісту і певною мірою гарантоване державою просте юридичне дозвіл, що виражається в прагненнях суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом, а також у деяких випадках звертатися за захистом до компетентних органів - з метою задоволення своїх потреб , не суперечать суспільним. Структура законного інтересу включають в себе два елементи: 1) прагнення суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом; 2) звертатися в деяких випадках за захистом до компетентних органів. Відмінні особливості законних інтересів: - В законних інтересах опосередковуються прагнення, які право не встигло "перевести" в суб'єктивні права в зв'язку зі швидко розвиваються суспільними відносинами і які не можна типізувати у зв'язку з їх індивідуальністю, рідкістю, випадковістю; - В них відбиваються менш значущі і суттєві порівняно з суб'єктивними правами потреби; - Здебільшого формально вони в законодавстві не закріплено, не мають чіткої системи, менш конкретні, визначені; - В законних інтересах опосередковуються ті запити, які не можна ще забезпечити матеріально в тій же мірі, як суб'єктивні права; - Вони менш гарантовані, ніж суб'єктивні права. За суб'єктам розрізняють законні інтереси громадян, державних, громадських, комерційних та інших організацій. В залежності від галузевої приналежності законні інтереси можуть бути матеріально-правовими - конституційними (інтерес в покращенні системи охорони здоров'я), громадянськими (інтерес автора у високому гонорар за опубліковану книгу) і т.д. і процесуально-правовими - кримінально-процесуальними, цивільно-процесуальними (інтерес позивача в призначенні судом повторної експертизи). В залежності від їх рівня законні інтереси бувають загальними (інтерес учасника процесу у прийнятті законного і обгрунтованого рішення по справі) та приватними (інтерес громадянина у встановленні конкретних фактів, які доводять його невинуватість у вчиненні правопорушення). За характером законні інтереси поділяються на майнові (інтерес в найбільш повному і якісному задоволенні потреб у сфері побутового обслуговування) та немайнові (інтерес обвинуваченого в наданні йому побачення з родичами). Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Наприклад, право на працю реалізується індивідуально (ч. 1 ст. 43 Конституції), а право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ч. 1 ст. 44 Конституції) - тільки колективно. Лише колективно може бути реалізовано право громадянина України на збори, мітинги, походи, демонстрації (ч. 1 ст. 39 Конституції), об'єднуватися в політичні партії та громадські організації (ч. 1 ст. 36). Індивідуальні та колективні права є тісно взаємопов'язаними, хоча вони й різні за своєю природою. Основою їх взаємозв'язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи індивіда. Право індивіда - це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно є однією з головних цінностей людського буття і в той же час мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує нормальний розвиток суспільства. Міжнародне співтовариство виробило принцип «людського виміру», яке в останній чверті XX ст. стало орієнтиром у складних і суперечливих процесах, які мають місце і сьогодні в світі. Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природними, оскільки вони формуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу. Їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять у той чи інший співтовариство, колектив. Вони мають якісно інші властивості, які визначаються цілями та інтересами колективних утворень. Які б не були різноманітні ці права, їх правомірність повинна визначатися людським виміром - правами індивіда. Колективні права не повинні ігнорувати права людини, суперечити їм чи обмежувати їх. Щодо цього винятком є надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини, а отже, мети, яка об'єднує таке співтовариство, є актуальними і протиправними. У сучасному світі не завжди є можливість чітко поєднати індивідуальні і колективні права. 35. Конституційні обов'язки людини і громадянина. Обов'язки - складова частина правового статусу особи. Вони пов'язані з правами та свободами людини і громадянина, і цим можна пояснити ту обставину, що обов'язки закріплені в розділі II Конституції України «Права, свободи, й обов'язки людини і громадянина». Важко уявити людину, яка має тільки обов'язки, як неможливим є і права особи без обов'язків. Конституційні борги законодавцем встановлюються для забезпечення інтересів інших людей, держави і суспільства, самих носіїв обов'язків. Конституція України виходить із принципу рівності обов'язків, який означає, що жоден громадянин не повинен звільнятися або ухилятися від обов'язків, вони рівномірно повинні поширюватися на всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Однак деякі обов'язки на останні дві категорії осіб не поширюються (зокрема, захист Вітчизни). Поява в Конституції України нових основних обов'язків громадян, самостійна цінність конституційних боргів (поряд з суб'єктивними правами) в регуляції суспільних відносин як елемента конституційного статусу людини і громадянина робить можливими їх самостійну класифікацію. У літературі конституційні обов'язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями: 1) за характером зв'язку особи і держави - обов'язки людини і обов'язки громадянина; 2) за основними сферами життєдіяльності особи - особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні; 3) по способом закріплення - а) прямо закріплені в Конституції України, б) що випливають із тлумачення положень Основного Закону; 4) за функціональною спрямованістю (дією) - а) дія яких спрямована на охорону та захист конституційного ладу України та його основ, б) що спрямовані на забезпечення законності та правопорядку в державі; в) що спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни; 5) за їх адресатами (дестинаторам) - обов'язки щодо: а) держави; б) суспільства, інших людей, своїх близьких; у ) себе; 6) за характером здійснення - а) реалізуються в конкретних правовідносинах; б) здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах; 7) за формою здійснення - індивідуальні та колективні; 8) за часом реалізації - постійні і тимчасові; 9) за характером забезпечення - обов'язки, для здійснення яких з боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовної діяльності; б) не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку та законності. Вважаємо за доцільне коротко охарактеризувати конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні. Обов'язок додержуватися Конституції України та законів України є однією з найважливіших обов'язків людини і громадянина. Він передбачений ст. 68 Основного Закону і стосується всіх осіб, які знаходяться на території України. Цей конституційний обов'язок не обмежується виконанням тільки Конституції і законів, а значить, що кожен повинен стримуватися і підзаконних актів, актів органів місцевого самоврядування. Йдеться про дотримання принципу законності. У Конституції містяться заборонні норми у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Так, у ст. 37 Конституції передбачено заборону утворення і діяльності політичних партій та громадських об'єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо. Встановлюється, що на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Обов'язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, поважати її державні символи встановлена ст. 65 Конституції України. Більш детально обов'язок захисту Вітчизни врегульовано Законом «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. Порядок проходження військової служби встановлений Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року. Альтернативна служба існує для тих громадян, які за своїми світоглядними та релігійними переконаннями не можуть нести військову службу. У цих та інших встановлених законом випадках громадяни України мають право на заміну військової служби альтернативною цивільною службою, порядок проходження якої, врегульовано Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина. Тому за ухилення громадян від чергового призову на дійсну військову службу, а також за ухилення від військової служби встановлена кримінальна відповідальність. Шанування державних символів в перший раз закріплюється як конституційний обов'язок громадян України. Державні символи - прояв суверенітету нашої держави, і тому вони підлягають особливій охороні з її боку. Обов'язок не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані їй збитки встановлена ст. 66 Конституції України. Збереження навколишнього середовища визнається світовою спільнотою як основне завдання і обов'язок не тільки кожної держави, але й кожної людини планети. Екологічні обов'язки громадян України деталізовані в поточному законодавстві, зокрема в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Проблема охорони цього середовища в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС є досить важливою. У зв'язку з цим у ст. 16 Конституції України закріплено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу, є обов'язком держави. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища, - це завдання не тільки державних інституцій, а й кожного громадянина. Обов'язок охороняти культурну спадщину, що передбачений ст. 66 Конституції України, спрямований на збереження матеріальних і духовних цінностей Українського народу, його історичного надбання. Порядок здійснення цього обов'язку врегульовано Основами законодавства України про культуру, законами «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», від 21 вересня 1999 року. Обов'язок придбання повної загальної середньої освіти, встановлена ст. 53 Конституції України, означає обов'язок кожного мати таку освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти. її придбання спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги, між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави. Обов'язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи, що закріплений у ст. 68 Конституції України, є важливою умовою свободи, його необхідним обмеженням і фундаментальним принципом забезпечення правопорядку. Повагу до прав інших осіб потребує високого правосвідомості громадян. Реалізація своїх прав за рахунок інших є одночасно порушенням як норм права, так і моралі. Виконання цього конституційного обов'язку мінімізує конфлікти між людьми або навіть унеможливлює їх. Обов'язок піклування про дітей і непрацездатних батьків передбачена ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей обов'язок громадян відображає особисту відповідальність кожної людини за долю своїх батьків і дітей, коли вони вже або ще не в змозі забезпечити свої життєві потреби. Більш детально ці питання регламентуються Сімейним кодексом України та нормами поточного законодавства. Обов'язок сплати податків і зборів вперше в Україні закріплюється на конституційному рівні (ст. 67). Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Платниками податку є юридичні та фізичні особи, на яких, згідно із законами України, покладено обов'язок сплачувати податки. Громадяни платять податок зі своїх доходів відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року та інших нормативно-правових актів. 36. Гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина. Завдання органів законодавчої, виконавчої та судової влади, контрольно-наглядових, правоохоронних органів, об'єднань громадян у забезпеченні правового захисту особистості. Конституційні гарантії - це передбачені Основним Законом України умови, засоби, методи і механізми, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина. Гарантії конституційних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, поділяються на загальні (економічні, політичні, ідеологічні) та юридичні. До основних економічних гарантій належать розвиток економічної системи, свобода підприємницької та господарської діяльності, економічна різноманітність, соціальна спрямованість економіки тощо. Політичні гарантії - це політика держави, яка спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Політика Української держави найбільш чітко виражена в положенні ч. 2 ст. 3 Конституції, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. До ідеологічних гарантіям слід віднести ідеологічну різноманітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов'язковою, заборону цензури. Юридичні гарантії втілюються в таких конституційних положеннях: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права і обов'язки (ст. 57); закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58); кожен має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61); особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62); особа не несе відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63). Гарантії конституційних прав і свобод містяться не тільки в статтях Конституції, а також в нормах галузевого законодавства. Частина 4 ст. 55 Конституції України встановила, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Право на самозахист встановлено в ч. 5 ст. 55 Конституції, згідно з якою кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Органами, на які покладено повноваження щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, є Президент України, Кабінет Міністрів, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, органи прокуратури, Конституційного Суду України, місцеві державні адміністрації. Так, згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції, Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, відповідно до п. 2 ст. 116 Конституції, Кабінет Міністрів «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина». Одним із повноважень прокуратури України є представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом, і нагляд за обмеженням прав і свобод людини і громадянина, обмеженням законів, з цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (п. 2 , 5 в. 121 Конституції України). Істотною гарантією прав і свобод є допомога професійного захисника (адвоката) в кримінальному, цивільному та адміністративному процесі. До гарантій прав і свобод належить також юридична відповідальність за їх порушення. Мається на увазі відповідальність в першу чергу органів держави та їх посадових осіб. Сприяти реалізації конституційних прав і свобод особи повинні також органи місцевого самоврядування, проте їхні матеріально-фінансові можливості все ще залишаються недостатніми. |
| «ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ» Зміст Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності |
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація ... |
| ЗМІСТ Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу |
ПЛАН РОБОТИ Вступ Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика.... Пакти й конституції законів та вольностей війська Запорозького. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного... |
| Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції... |
Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції... |
| Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
План Поняття та зміст юридична деонтологія Юридична діяльність: поняття та зміст ст Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав... |
| Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
1. Поняття про джерела конституціного права Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9 |