|
|
Скачати 2.62 Mb.
|
9. Український народ - носій суверенітету і джерело влади в Україні. Згідно зі ст. 5 Конституції, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, ущность повновладдя народу України виявляється у визначальних засадах (основах) народовладдя, а саме в: а) організаційно-політичних основах суспільного життя; концентрованим виразом народовладдя тут є політичний плюралізм - багатопартійність, різноманітність форм волевиявлення тощо; б) економічних передумовах розмаїття суспільних відносин. Економічний плюралізм є основою розвитку матеріального достатку суспільства і передбачає свободу підприємництва, різноманітність форм власності; в) соціальних засадах: їх характер і зміст визначають сія економічними умовами існування суспільства і знаходять предметне втілення в його стратифікації, під якої, звичайно, розуміють поділ суспільства на класи, соціальні групи відповідно до місця, яке вони займають. Людська організація суспільства - це справа самих людей, причому грунтується вона на установлених принципах, визначальним з яких є пріоритет загальнолюдських цінностей; г) ідеологічних засадах - сукупності таких уявлень, світоглядних думок, ідей, які визначаються умовами життєдіяльності суспільства і які представляють духовні цінності народу. Ідеї народовладдя, їх примат над різноманітними суспільними поглядами втілюються у законодавстві і передусім у Конституції (Основному Законі) України. Це, природно, виключає панування ідеології однієї якої-небудь партії, соціальної групи, як було в період командно-адміністративної системи. Ця система, як відомо, виключала, як правило, можливість ідеологічного, політичного та економічного плюралізму й передбачала нівелювання різноманітності ідеологічних уявлень; д) морально-етичних засадах: суспільна влада має духовне, вольове, інтелектуальне наповнення. Вона не може бути аморальною, інакше перетвориться на свою протилежність і стане антинародною, антигуманною; є) соціально-психологічних основах народовладдя: вони зумовлені характером психіки й свідомості людини. Влада - матеріальна категорія. Вона матеріалізується у вчинках і поведінці людей, формуючи певні (відповідні) психологічні стереотипи поведінки окремих осіб, їх об'єднань. Соціальні цінності "проходять" крізь свідомість кожного з нас, формують наше ставлення до навколишньої дійсності. 10. Суверенітет народу: гносеологічні витоки та сучасне розуміння. Суверенітет народу - це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні. Реальний суверенітет - це втілення у життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади. Держава, її органи та посадові особи у своїй діяльності керуються винятково волею та інтересами народу України і служать їх практичної реалізації. Будь-яке обмеження повноти народовладдя на рівні всієї держави або окремих її територій не допускається. Ці ідеї знайшли втілення в найважливіших джерелах конституційного права - Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, конституційних законах та в інших правових актах. У свій час висловлювалася думка про те, що для повноти правового регулювання, зміцнення суверенітету у всіх формах його прояви необхідно прийняти Закон України "Про суверенітет народу України" (Про повновладдя народу), який відповідно до Закону "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" з метою утвердження незалежності і самоврядування народу України, проголошених Декларацією про державний суверенітет України, встановлював би конституційні гарантії повновладдя народу, які складають основний зміст Конституції України. 11. Теоретичні та конституційно-правові основи демократії. Згідно зі ст. 5 Конституції, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, Демократія є формою правління, при якій всі громадяни беруть участь в управлінні державою і приймають на себе відповідальність перед суспільством або безпосередньо, або через своїх вільно обраних представників. Демократія являє собою сукупність принципів і практичних заходів, що захищають свободу людини. Демократія - це інституціоналізація (введення в законні рамки) свободи. Демократія заснована на принципах волевиявлення більшості в поєднанні з правами особистості і меншин. Всі держави з демократичною формою правління, поважаючи волю більшості, ревно захищають основні права окремих людей і груп, що складають меншість. Демократичні держави оберігають членів суспільства від всевладдя центральних урядів і здійснюють процес децентралізації державної влади, делегуючи частину повноважень на регіональний і місцевий рівень. При цьому держави з демократичною формою правління віддають собі звіт у тому, що місцеві органи влади повинні в максимально можливій мірі бути доступними народові і відгукуватися на його потреби і сподівання. Демократичні держави розуміють, що однією з їх основних функцій є захист таких основних прав людини, як свобода слова і віросповідання, право на рівний захист з боку закону і право на створення організацій і повномасштабної участі в політичній, економічній та культурного життя суспільства. Держави з демократичною формою правління регулярно проводять вільні і справедливі вибори, право участі в яких надається всім громадянам. Вибори в демократичному суспільстві не можуть бути лише ширмою, за якою ховаються диктатори або одна єдина партія, а являють собою справжні суперництва за завоювання підтримки народу. Демократія вимагає від державних органів виконання законів і забезпечує таке становище, при якому всі громадяни отримують однаковий захист в рамках закону і всі їх права захищаються правовою системою. Демократичні держави відрізняються різноманітністю, відображаючи унікальну політичну, суспільне і культурне життя кожної країни. Держави з демократичною формою правління грунтуються на основоположних принципах, а не на однаковій практиці. В умовах демократії громадяни не тільки мають права, але і беруть на себе зобов'язання участі в політичній системі, яка в свою чергу захищає права і свободи цих громадян. Демократичні суспільства прихильні таким принципам як прояв терпимості, налагодження співпраці та досягнення компромісу. Демократичні держави визнають, що досягнення консенсусу вимагає компромісу, а також що він не завжди може бути досягнутий. Говорячи словами Махатми Ганді, "нетерпимість сама по собі є однією з форм насильства і перешкодою на шляху зростання істинного демократичного духу". 12. Безпосередня демократія: поняття, конституційна природа, форми. Народовладдя є основоположним принципом конституційного ладу України. Згідно зі ст. 5 Конституції, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Безпосереднє народовладдя (у ст. 69 Конституції України вживається термін «безпосередня демократія») включає участь громадян у реалізації різних форм влади, їх безпосередню владну діяльність, спрямовану на вирішення відповідних державних або суспільних питань, прийняття рішень та їх втілення в життя. Третій розділ Конституції України називається «Вибори. Референдум ». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причому законодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні положення» і «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії. Крім того, третій розділ Конституції, згідно ч. 3 ст. 156 Конституції України, змінюється в ускладненому порядку. Так, законопроект про внесення змін у цей розділ подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту в цей розділ по одному і того самого питання можливе лише до парламенту України наступного скликання. Безпосередня демократія виникла ще в умовах первіснообщинного ладу і є історично першою формою здійснення влади народу. В Україні накопичено вікові демократичні традиції, які були притаманні нашому народу з найдавніших часів. В кінці X - початку XI ст. в Київській Русі закріпилася особливий різновид пізньої військової демократії - так звана вічова демократія, яку М. С.Грушевскій називав органом громадського контролю над князем і його управлінням. Вічова демократія була прогресивна, ніж тодішня демократія германців та франків, оскільки правом участі у народних зборах - віче Київської Русі були наділені не тільки дружинники, але й глави сімейств та господарі дворів. Прояви елементів безпосередньої демократії та представницької демократії були притаманні Україні на всіх етапах її історичного розвитку. Н.Грігорьев-Наш писав, що стародавні віча, громади «татарських людей», коповіща Литвинський часів, козацькі ради до Хмельницького, за Хмельницького, в часи Коліївщини і Паліівщіни, вільні громади, Центральна Рада базувалися на традиціях українського народовладдя. Але багатий позитивний досвід безпосереднього народовладдя в Україні протягом тривалого часу не мав розвитку. Становлення України як суверенної демократичної держави потребує розширення застосування форм безпосередньої демократії, реального волевиявлення народу з принципових питань розвитку держави і суспільства. Хоча Конституція України в третьому розділі закріпила тільки основоположні форми такої демократії - вибори і референдум, але таких форм значно більше. До них також відносяться: збори трудових колективів, зборів громадян за місцем проживання (сільські збори, збори жителів мікрорайону в місті); громадські та всенародні обговорення актуальних питань місцевого та загальнодержавного рівня, мітинги і демонстрації; наради загальнодержавного та місцевого значення; громадські слухання, звернення громадян (петиції). Зазначені інститути безпосередньої демократії не вичерпують арсеналу її форм. У багатьох країнах світу застосовуються й інші інститути прямої демократії: плебісцит, народна законодавча ініціатива, народний розпуск представницького органу, які близькі за своєю суттю до референдумів, але ніколи не застосовувалися в Україні. 13. Поняття та конституційно-правова регламентація референдумів. Термін «референдум» в перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлено». На відміну від виборів, референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або застосовувався в рідкісних випадках (Великобританія, Бельгія). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання. У законодавстві і філософській доктрині права термін «референдум» тлумачиться по-різному. В нормативних актах застосовуються терміни «референдум» (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Італія, Іспанія, Словаччина) і «плебісцит» (Чилі, Еквадор, Коста-Ріка). Перший у світі референдум було проведено 1439 під швейцарському кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону. В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156) і Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., В якому референдум визначається як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1). 14. Види референдумів. Всеукраїнський і місцевий референдум. Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення, юридична сила рішень, прийнятих на референдумі, підстави проведення, спосіб проведення, предмет референдуму, час проведення, за суб'єктами, ініціювали проведення референдуму. Так, по території проведення референдуму в Україні поділяють на: а) всеукраїнський, б) референдум Автономної Республіки Крим, в) місцеві референдуми. За юридичною силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні і консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають вищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чинності і набуває вищу юридичну силу за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є конституційний референдум, який може проводитися у відповідності зі ст. 156 Конституції України. За законом, консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Результати дорадчого опитування (консультативного референдуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має моральну зобов'язуючу силу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень враховує результати консультативних референдумів. Поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог швидше за все є недоцільним. Вразливою рисою консультативних референдумів є необов'язковість їхніх рішень та невизначеність питань, на яких виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референдумів, так само як і їх результати. За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими і факультативними. Обов'язковий референдум передбачає обов'язковість його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Так, Конституція України визначає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) і про внесення змін до I, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значимість обов'язкового референдуму полягає в тому, що він гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування, б) рішень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань державного будівництва. Так, у Португалії факультативні референдуми проводяться по будь-якому важливому питанню загальнонаціонального значення за винятком фінансових. Така ж практика існує в Іспанії, Польщі. Але в Польщі є такий специфічний різновид факультативного референдуму, який передбачає прийняття загальних принципів конституції ще до розробки її тексту. Були пропозиції провести такий референдум і в Україні перед прийняттям Основного Закону. 15. Порядок призначення, організації і проведення референдумів. Слово "референдум" походить від лат. "Referendum", перекладається як "той, що має бути повідомлено". Референдум - це одна з форм безпосередньої демократії народу. Вважається, що він вперше був проведений ще в 1439 р. в Швейцарії в кантоні Берн Різновид референдуму - плебісцит, від лат. "Plebs" - "простий народ" і "scitum" - "рішення", який зазвичай проводиться для вирішення територіальних та інших найважливіших питань державного життя. [14, с.258] У широкому сенсі слова референдум розуміється як звернення до виборчого корпусу для остаточного вирішення якогось загальнонаціонального або місцевого питання. Це звернення може відбуватися як від органів державної влади, так і від частини громадян. Основна відмінність референдуму від виборів полягає в тому, що об'єктом волевиявлення громадян при виборах є кандидат на якусь виборчу державну посаду, а при проведенні референдуму волевиявлення громадян направлено на ставлення до питання, по якому так само, як і на виборах, проводиться таємне голосування . Крім того, при проведенні референдуму не утворюються виборчі округи. Лише в 1990 р. був прийнятий Закон СРСР про референдум, а в березні 1991 р. проведено всесоюзний референдум про збереження СРСР на нових договірних умовах. Більше 70% громадян колишніх союзних республік висловилися за його збереження. Проте вже в грудні воля народу була порушена Біловезьких угод лідерів Росії, України і Білорусії про створення СНД. [14, с.259] Референдум - надбання всього людства. Референдум - вираження волі народу, засіб залучення його до управління справами держави. На референдумі можна прийняти, змінити, доповнити конституцію, будь-який інший закон, прийняти будь-яке рішення. Досвід проведення референдумів свідчить, що інститут референдуму активно використовується і реакційними силами, так як громадська думка нестійке, суперечливо, недостатньо компетентно. Громадською думкою легко маніпулювати через засоби масової інформації. Кажуть: "глас народу - глас божий, істина в останній інстанції". Тим не менше, значення референдуму не слід перебільшувати. Референдум ефективний лише у поєднанні з іншими формами демократії - представницької і безпосередньої, тоді, коли він ставить перед собою гуманну ціль. Агітація з референдуму повинна проводитися вільно як супротивниками, так і його прихильниками, на рівних умовах. На референдум повинні виноситися прості, ясні і доступні для розуміння кожного громадянина питання. Демократичність або реакційність інституту референдуму залежить багато в чому від реальних політичних умов і обставин, в яких він проводиться. |
| «ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ» Зміст Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності |
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація ... |
| ЗМІСТ Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу |
ПЛАН РОБОТИ Вступ Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика.... Пакти й конституції законів та вольностей війська Запорозького. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного... |
| Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції... |
Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції... |
| Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
План Поняття та зміст юридична деонтологія Юридична діяльність: поняття та зміст ст Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав... |
| Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
1. Поняття про джерела конституціного права Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9 |