Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу


Скачати 0.65 Mb.
Назва Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу
Сторінка 1/5
Дата 11.04.2013
Розмір 0.65 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5
К Частина перша

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Розділ 1
ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

§ І. Поняття місцевого самоврядування




Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного ладу Ук­
раїни",

по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів органі­зації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування про- голошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни».

Вперше в Україні принцип визнання місцевого само- врядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлика — 1710 р., а пізніше в Кон­ституції УНР 1918 р., положення яких так і не були реалі­зовані. За радянських часів цей принцип рішуче заперечу­вався, він суперечив централізованому характеру радянсь­кої держав й.

Конституція України 1996 р., у повній відповідності до вимог Європейської Хартії (поряд з такими фундаменталь­ними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалеж­ність України, поділу державної влади тощо), в окремій статті (ст. 7) фіксує принцип визнання та гаранпгованості місцевого самоврядування.

Визнання місцевого самоврядування як засади консти­туційного ладу означає встановлення демократичної децен­тралізованої системи управління, яка базується на само­стійності територіальних громад, органів місцевого само­врядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як форма народовладдя. Згі­
дно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпо­
середньо і через органи державної влади та органи місцево­
го самоврядування. З даного конституційного положення
прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не
входять до єдиного державного механізму і, в силу цього,
місцеве самоврядування можна розглядати як окрему фор­
му реалізації народом належної йому влади. Основними
формами місцевої демократії є (див. схему 1): ,
Як специфічна форма реалізації належної народові вла- ;
ди місцеве самоврядування характеризується:

  1. місцеве самоврядування має особливого суб'єкта- територіальну громаду, тобто*жителів села чи добровільно-. , го об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, се-лища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве

самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;

2) місцеве самоврядування займає окреме місце в полі­тичній системі (в механізмі управління суспільством та державою). Місцеве самоврядування, його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв'язок місцевого само­врядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело — народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконав­чої влади,

Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (по­ряд з державною владою) форму публічної влади - публічну ' владу територіальної громади1. Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права місцевого самоврядування захи­щаються в судовому порядку, а ст. 142 визначає матеріаль­ну і фінансову основу місцевого самоврядування;

3) місцеве самоврядування має особливий об'єкт управ­ління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадових осіб місцевого са­моврядування визначено в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Місцеве самоврядування як право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого зна­чення. Європейська Хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування рег­ламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно Європейської Хартії це право здійснюється як виборними та виконавчими орга­нами, так і безпосередньо територіальною громадою шля­хом використання різних форм прямої демократії.

Конституція України (ст. 140) визначає місцеве само­врядування як право територіальної громади - жителів

1 Див.: Чиркин В. Е. Констнтуционное право: Россия й зарубежньїй олнт-М.: Изд-во«Зерцало».- 1998-С.421.

села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жи­телів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішу­вати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому за­коном, як безпосередньо, так і через органи місцевого са­моврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконав­чі органи.

Детальніше визначення місцевого самоврядування дає­ться в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні»: Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване дер­жавою право та реальна здатність територіальної гро­мади - (жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування вирішувати питання місцевого зна­чення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіаль­ними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі орга­ни, а також через районні та обласні ради, які представ­ляють спільні інтереси територіальних громад сіл, се­лищ, міст.

Аналіз цих положень Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дозволяє зробити такі висновки:

1. Конституція України визнає право самостійно вирн шувати питання місцевого значення лише за первинними територіальними громадами ~ жителями «природних» ад­міністративно-територіальних одиниць, тобто поселень (сіл, кількох сіл, селищ та міст).

Такий підхід до визначення кола суб'єктів права на мі­сцеве самоврядування має глибокі історичні корені. Саме в поселеннях люди природним шляхом групувалися для спі­льного життя, проблеми якого вони обговорювали на схо­дах, загальних зборах, а для здійснення поточного управлін­ня обирали відповідних осіб (органи)- вождів, старійшин, ради тощо. Таким чином формувалася громада, відмін­ною ознакою якої є наявність виборних органів, а подібна система отримала назву громадського, комунального, міс­цевого або муніципального самоврядування.

Стосовно інших адміністративно-територіальних одні ниць, то вони були створені неприродним шляхом - «зго­ри» актами державної влади, за допомогою яких здійсню­валося районування території держави, і в силу цього вони носять «штучний» характер. Так виникають, наприклад, області, воєводства, губернії, повіти, райони тощо. «Штуч­ні» адміністративно-територіальні одиниці — це регіони і субрегіони. Населення «штучної» адміністративно-територіальної одиниці утворює «вторинну» територіальну громаду, яка може визнаватися суб'єктом права на місцеве самоврядування, а може і не визнаватися ним, що чітко за­фіксовано в проекті Європейської Хартії регіонального са­моврядування (1997 р.).

2. Конституція та Закон передбачають, що право тери­торіальної громади на місцеве самоврядування здійснюєть­ся громадою як безпосередньо через форми прямої демок­ратії (місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів мі­сцевого самоврядування.

Право територіальної громади на місцеве самовряду­вання забезпечується правом кожного громадянина Украї?-ни брати участь у місцевому самоврядуванні. Згідно ст. З Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому само­врядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження цього права залеж­но від раси громадян, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на від­повідній території, за мовними чи іншими ознаками забо­роняються.

Конституція гарантує громадянам України право оби­рати і бути обраними до органів місцевого самоврядування, право брати участь у місцевих референдумах, право рівно­го доступу до служби в органах місцевого самоврядування, право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливе теоретичне та практичне значення має визна­чення співвідношення понять «місцеве самоврядування» та «місцеве управління». З цього питання в літературі вислов­люються різні, часом діаметрально протилежні погляди. Більшість вчених протиставляють місцеве самоврядування і місцеве управління. Так, якщо під місцевим самовряду­ванням розуміють діяльність територіальної громади та її виборних органів з управління її справами, то місцеве управління розглядають як управлінську діяльність в адмі­ністративно-територіальній одиниці, яка здійснюється через адміністрацію, що призначається центральними або

іншими вищими органами державної влади1, тобто пряме державне управління на місцях.

Одночасно висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох понять. Місцеве управління про­понується розглядати як складний механізм, який може включати в себе як місцеву державну адміністрацію, так і органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною державного механізму2.

Перший підхід, на нашу думку, більш точно відображає природу місцевого самоврядування і дозволяє чітко розме­жувати самоврядні функції та повноваження територіаль­них громад з функціями та повноваженнями державної влади, які реалізуються на регіональному та місцевому рів­нях органами виконавчої влади або за дорученням держави органами місцевого самоврядування. В останньому випад­ку органи місцевого самоврядування підконтрольні відпо­відним органам виконавчої влади, але це не означає зміни їх природи і не може розглядатися як підстава для вклю­чення до державного механізму. Як родовий, тобто такий, що охоплює поняття місцевого управління та місцевого самоврядування, можна було б використовувати термін «управління на місцях», маючи на увазі можливість здійс­нення такого управління із застосуванням різних форм — місцевого самоврядування або прямого державного управ­ління на місцях (місцеве управління).

У різних державах з метою ефективної організації вла­ди на місцях застосовуються різні системи місцевих орга­нів управління та органів місцевого самоврядування (сис­теми управління на місцях)., на вибір яких впливають такі фактори, як неоднаковий підхід до розуміння державної влади, розмежування адміністративно-територіальних оди­ниць на «природні» та «штучні», національні та історичні особливості і традиції тощо/Останнім часом у літературі3 виділяють чотири основні системи:

1. Англо-американська (англосаксонська) система ха­рактеризується тим, що на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядуван-

Див. Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран. Тома 1-2. С. 697; Чиркин В. Е. Основи сравнительного государствоведения.-М.: «Артикул».-1997-С. 332.

Див. Сравнительное конституционное право.- С. 676; Черкасов А. Й. Сравнительное местное управленйе: теория й практика.- М, 1998.-С. 1^-18.

  1. Див. В. Е. Чцркин. Конституционное право; Россия й зарубежньїй опит.-С. 426-428. -v-

ня, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетен­ції не створюються (наприклад, Велика Британія, СІЛА, Канада, Австралія, близька до подібної системи організація влади на місцях і в Росії).

2. Континентальна (романо-германська або європейсь­ка) система будується на поєднанні місцевого самовряду­вання і місцевого управління і виходить з різного тлума­чення «природних» та «штучних» адміністративно-терито­ріальних одиниць. Така система може мати два різновиди:

а) на всіх субнаціонаяьних рівнях у за винятком низового, одночасно функціонують виборні органи територіальної громади (в тому числі й органи «вторинної» територіальної громади - територіальної громади «штучної» адміністрати­вно-територіальної одиниці) та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю орга­нів місцевого самоврядування (наприклад, можуть зупиня­ти на певний строк рішення органів місцевого самовряду­вання, звертатися до глави держави або парламенту з про­позицією щодо дострокового припинення їх повноважень). При цьому на низовому рівні функціонують виключно ор­гани первинної територіальної громади. Подібна система існує, зокрема, у Франції та Італії;

б) на низовому рівні — в «природних» адміністративно-територіальних одиницях створюються лише органи місце­вого самоврядування, а на регіональному та субрегіональ-ному рівнях (в «штучних» адміністративно-територіальних одиницях) функціонують призначені місцеві державні ад­міністрації загальної компетенції. Можливий варіант, коли і на регіональному (субрегіональному) рівні функціонують виборні органи місцевого самоврядування, але вони мають принципово іншу природу - це не представницькі органи територіальних громад «штучних» адміністративно-терито­ріальних одиниць (їх існування не визнається), а органи представництва інтересів територіальних громад «природ­них» адміністративно-територіальних одиниць на регіо­нальному (субрегіональному) рівні. Подібна система засто­совується, зокрема, в Польщі, Болгарії, Туреччині, Фінлян­дії, Іраку.

3. Іберійська система (зокрема, Бразилія, Португалія, Мексика, з певними особливостями Іспанія) передбачає, що управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють об­рані населенням представницькі органи місцевого само­врядування (ради) та відповідні головні посадові особи мі­сцевого самоврядування (мери, регідори, префекти, алька-

ди тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад і одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади в адмі­ністративно-територіальних одиницях.

4. Радянська система (система рад та їх виконавчих комітетів) базується на запереченні розподілу влад і ви­знанні повновладдя представницьких органів знизу до вер­ху. Ця система передбачає, що всі ради, починаючи з най­нижчого рівня, є органами державної влади на своїй тери­торії, всі інші органи держави прямо або опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрар­хічною підпорядкованістю всіх її елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів. Сьогодні подібна система збереглася лише в деяких країнах, зокрема в КНР, КНДР.

Аналіз відповідних положень Конституції України до­зволяє зробити висновок, що в Україні застосовується кон­тинентальна (її другий різновид) система управління на місцях.

  1   2   3   4   5

Схожі:

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу
Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції...
1. Поняття та зміст конституційного ладу
Конституційний лад це юридична організація суспільного та державного ладу, політико-правовий фундамент формування громадянського...
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновки постійної комісії міської ради з питань місцевого...
Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Закон України...
Керуючись ст ст. 142,143 Конституції України, п п. 22 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 9 ст. 91 Бюджетного...
НОВОУШИЦЬКА СЕЛИЩНА РАДА
«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про планування та забудову територій» та «Про запобігання впливу світової фінансової кризи...
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновок постійної комісії міської ради з питань...
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з одного боку, та
Відповідно до статей 43,60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рекомендації постійних комісій районної...
Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"
Керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи заяви депутатів Тернопільської міської ради П'яли Богдана...
СТАТУТ
Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Європейської Хартії місцевого самоврядування та іншими...
11 червня 2013 року м. Городище №26-2/VІ
Відповідно до ст. 78 Бюджетного кодексу України, п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка