|
|
Скачати 2.62 Mb.
|
16. Концепція народного представництва. Поняття і форми представницької демократії. Концепція національного (народного) представництва склалася ще в XVIII-XIX ст. і являє собою сукупність наступних принципів: 1) національне (народне) представництво засновується Основним законом країни; 2) нація (народ), будучи носієм суверенітету, уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу (а не суверенітет); 3) для найбільш ефективного функціонування законодавець-~ Ч ної влади нація (народ) обирає до парламенту своїх представників - депутатів, сенаторів, представників (парламентаріїв); 4) член парламенту є представником усієї нації, а не тільки тих, хто його обрав, тому він не залежить від своїх виборців і не може бути ними відкликаний; 5) робота парламенту характеризується особливими організаційними формами діяльності, а його рішення мають основоположний характер. Сучасна представницька демократія характеризується тим, що дозволяє здійснювати владу в державі постійно і безперервно, а особливістю представницьких органів влади є те, що вони формулюють і виражають волю народу у прийнятих ними законах або рішеннях. Крім того, представницькі органи є сполучною ланкою між народом і професійним державним апаратом, завжди трохи відокремленим від суспільства. Органи представницької демократії сприяють подкон-трольності держави народу, оскільки у прийнятих ними нормативно-правових актах часто містяться положення, що регламентують діяльність інших владних структур. Відомо, що в більшості зарубіжних країн парламент має двопалатну структуру. При цьому у федеративних державах нижня палата розглядається як орган, що представляє всю націю в цілому, а верхня - як орган, що представляє інтереси кожного суб'єкта федерації. Оскільки зарубіжні федерації не завжди являють собою багатонаціональні держави, а суб'єкти федерацій фактично не відрізняються один від одного національним складом населення, то верхня палата парламенту виражає не інтереси окремих націй, а особливі інтереси окремих суб'єктів федерації. Так, наприклад, йде справа в Конгресі США, що складається з двох палат - Сенату і Палати представників. У Палату представників входить 435 членів, кожен з яких представляє близько 500 тис. виборців. У відповідності з результатами перепису населення, проводиться кожні 10 років, місця в Палаті представників перерозподіляються між штатами. Право визначати межі виборчих округів по виборах в Палату представників належить законодавчим зборам кожного штату. За Конституцією США кожен штат повинен бути представлений у Палаті принаймні одним членом. Члени Палати представників обираються на дворічний термін. Кожен штат представлений в сенаті двома членами, тобто до його складу входять 100 сенаторів. Кожен сенатор обирається в своєму штаті на шестирічний термін, що починається в січні наступного після виборів року. На відміну від Палати представників кожні два роки підлягає переобранню лише третина сенаторів Конгресу США. 17. Український парламентаризм: історія становлення і сучасний етап розвитку. У спеціальній літературі поняття "парламентаризм" використовується для опису такої форми організації державної влади, якій притаманне провідне положення парламенту в системі вищих органів держави, наявність парламентського способу формування уряду а також функціонування механізмів відповідальності виконавчої влади в особі її найвищого органу перед парламентом. Парламентаризм характеризують також розвинені форми контролю парламенту за органами виконавчої влади та як їх наслідок - можливість парламенту достроково припинити повноваження уряду. Одночасно і уряд в умовах парламентаризму впливає на орган законодавчої влади за допомогою належного йому права законодавчої ініціативи, якому надається пріоритет; міністри мають право вимагати, щоб їх заслухали на засіданні сесії парламенту, уряд активно бере участь у законодавчому процесі на всіх його етапах і здійснює суттєвий вплив на порядок проходження законопроектів і голосування по них . Таким чином, парламентаризм в якості обов'язкової умови припускає наявність механізмів тісної та конструктивної взаємодії парламенту і уряду, відсутність таких механізмів свідчить нежиттєздатність парламентаризму і веде до його заміни більш централізованими формами організації влади. Тому важливим критерієм реальності парламентаризму є стабільність і ефективність організації виконавчої влади а також тісний функціональний зв'язок між парламентом та утворюваних нею урядом. Більш того, в умовах парламентаризму конструктивна взаємодія парламенту та уряду є принциповим питанням досягнення стабільності та легітимності влади взагалі. У сучасних розвинених республіках парламентаризм представлений в його класичному і раціоналізована формі. Класичному парламентаризму відповідає класична парламентська республіка, раціоналізованого - організація механізму влади в змішаної республіканської форми правління. Відомо, що в перехідні періоди розвитку державності, коли існує особлива необхідність оперативного прийняття рішень та коли успіх демократичних перетворень, в силу нерозвиненості інститутів демократії в середовищі громадянського суспільства, в значній мірі залежить від особистих характеристик глави держави і його оточення, чого не можуть забезпечити парламентарні форми правління, найбільш ефективні президентські республіки. Парламентаризм, зате, характеризує стабільні періоди розвитку державності. Одночасно він є важливою гарантією збереження демократії. Вважається, що у стабільні періоди президентська форма правління (як і наближені до неї президентсько-парламентарної республіки) стає невиправданою, оскільки всі її потенційні переваги не компенсують прихованої в ній загрози для демократії. Але парламентаризм - це "привілей" для країн із розвиненим, політично структурованим громадянським суспільством, заможним середнім класом і розвиненою партійною системою. За відсутності згаданих умов парламентаризм демонструє нежиттєздатність і, як показує політична практика, в ситуації системної кризи зазвичай трансформується в напрямі утвердження президенціалізму як форми правління. Разом з тим, президентська форма правління в умовах нерозвиненої партійної системи - одна із найбільш невдалих конструкцій влади, як через відсутність ефективних інструментів контролю громадянського суспільства за владою, так і з огляду на її неспроможність бути відповідальною, проводити конструктивну, цілісну і послідовно політику, яка б відображала реальні суспільні інтереси. Адже мало контрольована одноосібна влада глави держави як гарантія демократії - це виключення з правила. А правило полягає в тому, що така влада звичайно авторитарна. У перше десятиліття своєї незалежності Україна як посттоталітарна держава, по суті, була позбавлена альтернатив у виборі форми правління. Відсутність розвиненого громадянського суспільства (і його атрибуту - середнього класу), відповідної йому (громадянському суспільству) усталеною партійної системи з потужними центристськими партіями визначали всю нереальність спроб запровадження парламентарної або будь-якого з наближених до неї різновидів змішаної республіки. Аж впритул до "помаранчевої революції" в Україні були відсутні умови, які б забезпечили успіх реформи механізму влади засобом переходу до більш децентралізованої форми правління, тобто до парламентаризму. Президентсько-парламентська форма правління, суперечливо змодельована в Основному Законі України в редакції від 28 червня 1996 р. мала свої потенційні переваги, які відсутні у змішаних парламентарно-президентських і парламентарних республіках: принцип одноосібного керівництва, який в ситуації низької функціональної ефективності Верховної Ради України міг здійснюватися Президентом України у виконавчій сфері, повинен був відігравати важливу стабілізуючу роль в умовах перехідного суспільства. Однак у період президентства Л. Кучми президентсько-парламентська форма правління в Україні виявила свої гірші а не кращі потенційні риси, чим остаточно скомпрометувала себе і прискорила конституційну реформу. Поправки до Конституції України від 8 грудня 2004 р. ввели змішану парламентарно-президентську форму правління. Однак уже перший досвід функціонування цієї конструкції влади в Україні засвідчив наявність серйозних ускладнень у здійсненні конституційних повноважень окремих вищих органів влади, небезпечно низький рівень легітимності їхніх дій, спробу окремих владних структур вийти за межі окресленої Основним Законом сфери їхньої компетенції, вдаватися до власного суб'єкт об'єктивного тлумачення норм Конституції України, цинічно використати існуючі проблеми в організації механізму влади у власних інтересах. Зокрема, діяльність Верховної Ради України п'ятого та шостого скликань, а точніше, відповідних коаліційних більшості, що уособлювали Верховну Раду України, важко назвати успішною. У Парламенті обох скликань коаліційна більшість була надто ситуативною, внутрішньо неконсолідованої, нездатною до узгоджених, системним та ефективним діям. 19. Правове регулювання та порядок формування представницьких органів держави і місцевого самоврядування. Сформовану систему місцевого самоврядування для зручності опису можна класифікувати як трирівневу. Перший рівень - сільські (селищні), міські ради. Другий рівень - районні ради. Третій рівень - обласні ради, Верховна Рада АРК Крим. За логікою, державні адміністрації теж повинні бути організовані в трьох рівнях. Перший рівень - сільські (селищні), міські державні адміністрації. Другий рівень - районні державні адміністрації. Третій рівень - обласні державні адміністрації, кабінет міністрів АРК Крим. Вибори місцевого самоврядування та депутатів Верховної Ради України проводяться одночасно. Вибори сільських, селищних, міських голів, голів районних рад, голів обласних рад, спікера АРК Крим проводити прямим голосуванням у два тури. Кандидатури вносяться тільки самовисуванням із зазначенням партійності чи безпартійності. Приналежність кандидата до тієї, чи іншої партії може бути розцінена виборцями як перевага чи недолік. Одночасно з обранням сільському, селищному, міському голові, голові райради, голові облради надаються повноваження глави сільській (селищній), міській, районній, обласній державній адміністрації (крім АРК Крим) з відповідними правами та обов'язками, зокрема, прийом на роботу за наймом співробітників місцевої держадміністрації (заступників голови місцевої держадміністрації, керівників підрозділів, бухгалтерів, економістів, інженерів, техніків, обслуговуючий персонал, інших фахівців). Прийом і звільнення співробітників місцевої держадміністрації голова місцевої держадміністрації не зобов'язаний погоджувати ні з ким (крім закону) і несе відповідальність за відповідність підлеглих службових обов'язків і моральному вигляду. Проживання сільського, селищного, міського голови, голови райради, облради (голови місцевої держадміністрації) та кандидатів на ці посади в межах населеного пункту, території, де він обирається і функціонує, не обов'язково, але графік робочого часу дотримувати він зобов'язаний. Одночасно з обранням голови сільської, селищної ради він вважається обраним депутатом районної ради. Одночасно з обранням голови (голови) районної ради, міської ради (міського голови) він вважається обраним депутатом обласної ради. Одночасно з обранням голови (голови) обласної ради (спікера Верховної Ради АРК Крим) він вважається обраним депутатом Верховної Ради України. Таким способом обираються 25 депутатів ВР України. 425 депутатів ВР України обираються за відкритими партійними списками. Голова (голова) сільської, селищної, міської, районної, обласної ради (спікер АРК Крим) достроково може бути позбавлений всіх повноважень на позачергових виборах, які оголошуються ЦВК за поданням Президента України або за поданням підписних листів ініціативною групою по відкликанню відповідного голови (голови, спікера). Кількість підписів за відкликання голови (голови, спікера) повинно бути не менше 50% від кількості голосів, поданих за нього на виборах. Ініціативні групи по відкликанню голови (голови, спікера) створюються явочним порядком з повідомленням ЦВК рекомендованим листом. Голова (голова, спікер), за відгуком якого проводяться позачергові вибори, має право висунути свою кандидатуру нарівні з іншими кандидатами, якщо в його відношенні не набув чинності звинувачувальний вирок суду. Якщо йде слідство, або судовий процес, вибори голови (голови, спікера) відкладаються до набрання чинності вироку суду або припинення кримінальної справи. Виконуючий обов'язки голови (голови, спікера) на цей час обирається на сесії відповідної ради. Діловодство в сільському, селищному, міському, районному, обласному раді веде найманий секретар відповідної ради (необов'язково з числа депутатів) з необхідною кількістю найманих помічників, які призначаються та відкликаються радою. Їх зарплату визначає рада. Зарплата нараховується і видається в бухгалтерії місцевої держадміністрації. Одночасно з обранням голів (голів) місцевих рад обираються депутати місцевих рад за мажоритарною системою. У сільські (селищні) ради обираються по одному депутату від 200-300 осіб (попередня цифра). В міськради обираються по одному депутату від 500-1000 чоловік населення (попередня цифра). На першій сесії новообраної сільської (селищної) рад з числа депутатів сільської (селищної) ради обираються по 2-4 депутата районної ради від кожної сільської (селищної) ради. Депутати, обрані до районної ради, не припиняють свої повноваження у місцевому самоврядуванні першого рівня. На першій сесії новообраної районної ради з числа депутатів районної ради обираються депутати обласної ради по 3-5 депутатів від кожного району. Депутати, обрані в обласну раду, не припиняють свої повноваження у місцевому самоврядуванні першого та другого рівнів. На першій сесії новообраного міської ради з числа депутатів міської ради обираються депутати обласної ради (Попередньо один депутат від 10 000 міського населення) 20. Вибори Президента України: правова регламентація та загальна характеристика. Основи виборів Президента України встановлюються Конституцією України, згідно з якою Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх десяти років та володіє державною мовою. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103 Конституції України). Організація і проведення виборів Президента України регулюється Конституцією України, Законом України «Про вибори Президента України» в редакції від 18 березня 2004 р., Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та іншими. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року його повноважень. У разі довгострокового припинення повноважень вибори Президента проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення його повноважень. Вибори президента будь-якої країни безпосередньо народом - це більш демократична практика, ніж вибори президента парламентом (ФРН) або колегією виборців (США). В сучасних умовах такі вибори передбачені конституціями Австрії, Фінляндії, Румунії, Словенії, Литви тощо. Однак ця відмінність не має принципового значення. Головним в цьому випадку є те, що шляхом загальних виборів Президент України отримує свій мандат безпосередньо від народу, який дає йому можливість бути політично незалежною, автономною щодо інших гілок державної влади в Україні фігурою. Право висування кандидатів на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки, а також шляхом самовисування у порядку, визначеному законом. Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Останні чергові вибори Президента України відбулися в 2004 р. У результаті народного волевиявлення Президентом України був обраний Віктор Ющенко. Вибори Президента України здійснюються на принципах: 1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у виборчий процес; 2) політичного плюралізму та багатопартійності; 3) публічності і відкритості; 4) свободи передвиборної агітації; 5) рівності всіх кандидатів на пост Президента України; 6) рівних можливостей доступу кандидатів до засобів масової інформації. Вибори Президента України є загальними. Право обирати Президента мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) і повторними. Вибори Президента України є рівними, тобто громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах і кожен виборець має один голос. Вибори є прямими, що означає, що Президент обирається безпосередньо народом. Голосування на виборах Президента України є таємним; контроль за волевиявленням виборців забороняється. Підготовка і проведення виборів Президента здійснюється шляхом прозорих та відкритих для громадськості процедур. Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає всю територію України. Територія цього округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Рішення про їх освіту приймається Центральною виборчою комісією (далі - ЦВК) не пізніше як за 110 днів до дня виборів. Список територіальних округів із зазначенням їх номерів ЦВК публікує в офіційних засобах масової інформації. Для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах Президента України територія селищ, міст,, районів у містах, які входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці. Виборчі дільниці можуть бути звичайними, спеціальними і закордонними. Звичайні виборчі дільниці утворюються з розрахунку на кількість виборців від 20 до 3000 осіб. Для організації роботи з виборів Президента утворюються виборчі комісії: Центральна, територіальні (225), дільничні (понад 30 тисяч). Центральна виборча комісія (ЦВК) є державним органом, який утворюється відповідно до Конституції України та Закону України «Про Центральну виборчу комісію». Територіальні комісії утворюються не пізніш як за 80 днів до дня проведення виборів Президента України. До їх складу включаються всі внесені представники від кандидатів на пост Президента України. Голова, заступник голови та секретар територіальної виборчої комісії не можуть бути представниками одного і того ж кандидата. Це має суттєве значення для забезпечення режиму законності в процесі проведення виборів. |
| «ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ» Зміст Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності |
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація ... |
| ЗМІСТ Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу |
ПЛАН РОБОТИ Вступ Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика.... Пакти й конституції законів та вольностей війська Запорозького. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного... |
| Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції... |
Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції... |
| Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
План Поняття та зміст юридична деонтологія Юридична діяльність: поняття та зміст ст Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав... |
| Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
1. Поняття про джерела конституціного права Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9 |