1. Поняття та зміст конституційного ладу


Назва1. Поняття та зміст конституційного ладу
Сторінка7/21
Дата15.03.2013
Розмір2.62 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

37. Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правове становище людини і громадянина.

Право людини - це гарантоване законом і забезпечене державою можливість поведінки особи, а свобода - область людської поведінки, до якої гос-во зобов'язується не втручатися. У сучасному світі для більшості держав характерно певний збіг поглядів на те, які права мають бути представлені індивідом, і закріплені в національних законах. Міжнародно-правові зобов'язання, що розвивають і конкретизують принцип поваги прав людини складають зміст міжнародних стандартів у галузі прав людини. Існують наступні міжнародні акти про права людини: загальна декларація прав людини 1948г./ООН /; Декларація про права осіб належать до нац. або етнічних, релігійних і мовних меньшінствам/1992г. /; Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання / 1975р. /; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
38. Поняття і види цивільних станів особистості.

Цивільний стан - правове становище конкретного громадянина як носія різних прав і обов'язків (політичних, майнових, особистих та інш.), Яке визначається фактами та обставинами природного і громадського характеру. Отже, відповісти на питання про громадянський стан громадянина - означає вказати факти, що індивідуалізують його (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, стать, вік), охарактеризувати правоздатність та дієздатність (цивільну, трудову і т.д.) і сімейний стан.

Цивільне становище людей неоднаково, оскільки істотно розрізняються визначають його факти та обставини. Наприклад, цивільне стан людини у віці 14 років характеризується тим, що він, володіючи цивільною правоздатністю, дієздатний частково. Цивільний стан повнолітніх громадян також по-різному, оскільки одні з них перебувають у шлюбі, а інші - ні, одні мають дітей (і, отже, батьківські права і обов'язки), а інші - ні і т.д.

Поняття цивільного стану може вживатися і в більш вузькому сенсі - правового становища громадянина як учасника лише майнових та особистих немайнових відносин, регульованих цивільним правом.

Фактами і обставинами, від яких залежить цивільно-правовий статус громадянина, надається важливе значення й іншими галузями права, у зв'язку з чим доцільно розглядати їх в узагальненому вигляді і користуватися розумінням громадянського стану в широкому сенсі.

39. Поняття і принципи громадянства України.

Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство слід розглядати як: а) складову частину основ констітуционного порядку України; б) суттєву характеристику основ правового статусу особи; в) як суб'єктивне право особи на громадянство і г) як правовий інститут конституційного права.

Це означає, по-перше, що громадянство є однією з головних ознак держави, по-друге, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктності особи, оскільки негромадяни володіють меншим обсягом прав, свобод і обов'язків, і, по-третє, що кожна людина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідним державою. Право на громадянство як суб'єктивне право закріплюється не тільки в нормах конституційного права, а й в міжнародних документах.

Громадянство як правовий інститут - це сукупність констітуційіх норм, які регулюють однорідні суспільні відносини по презнаходження, припиненню громадянства, процедур з питань громадянства. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як Конституція України, Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001р. в редакції Закону від 16 червня 2005р., а також «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001р. в редакції Указу від 27 червня 2006р. У статті 4 Закону «Про громадянство України» встановлено, що питання громадянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про громадянство України», то застосовуються правила міжнародного договору.

У статті 2 Закону «Про громадянство України» встановлюється, що законодавство України про громадянство грунтується на таких прин-ціпах: 1) єдиного громадянства; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства іноземцем або особою без громадянства і автоматичного його припинення; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

З урахуванням Конституції України та законодавства про громадянство вважаємо, що громадянство в Україні базується на таких принципах: а) єдиного громадянства України; б) запобігання виникненню випадків безгромадянства; в) неприпустимість позбавлення громадянина України громадянства; г) неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства; д ) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України; е) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України; е) визнання права громадянина на зміну громадянства; з) захисту і турботи про громадян України, які перебувають за межами України; та) невидачі громадян України іноземній державі, неприпустимість їх вигнання за межі України.

Принцип єдиного громадянства, закріплений у ст. 4 Конституції України та ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної Рес-публіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвійного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України і однаковою правового зв'язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгражданство (апатрізм), а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, які регулюють питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одне й те саме особа визнається громадянином декількох держав. Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадянства, або регулюють правовий статус осіб, які тимчасово придбали громадянства двох або більше країн. Так, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Так само, якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
40. Належність до громадянства України.

Громадянство як правовий інститут - це сукупність констітуційіх норм, які регулюють однорідні суспільні відносини по презнаходження, припиненню громадянства, процедур з питань громадянства. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як Конституція України, Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001р. в редакції Закону від 16 червня 2005р., а також «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001р. в редакції Указу від 27 червня 2006р. У статті 4 Закону «Про громадянство України» встановлено, що питання громадянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про громадянство України», то застосовуються правила міжнародного договору.

Інститут громадянства замінив інститут підданства. Термін «підданство» вживається лише у монархічних державах, і за звичаєм у тому самому значенні, що і термін «громадянство». Наявність у особи громадянства дає йому можливість користуватися всіма правами і свободами і нести всі обов'язки, передбачені законодавством певної держави. Їх обсяг залежить від наявності або відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянство - визначальний фактор для характеристики правового статусу особи, найважливіший його елемент. По-перше, наявність громадянства означає, що за особою закріплений повний обсяг право-і дієздатності, який визнається державою, і особливо в політичній частині. По-друге, лише громадяни несуть в повному обсязі обов'язки (військова служба, як правило, не поширюється на іноземців). По-третє, громадяни находяться в більш зручних соціально-економічних умовах. Держава віддає перевагу своїм громадянам у питаннях зайнятості, освіти, охорони здоров'я і т.п.. У практиці правового регулювання часто забороняли надавати іноземцям землі, нерухомість і т.п.. По-четверте, громадянство покладає додаткові обов'язки на державу щодо гарантування піклування та захисту про своїх громадян не тільки всередині країни, але й поза її межами.

Тому потрібно розрізняти поняття «народ» і «населення», оскільки, на відміну від населення як сукупності осіб, які проживають на території України і являють демографічну категорію, громадяни України утворюють її народ, що є державно-правовою категорією.

В інституті громадянства концентровано визначається суверенітет держави, оскільки Україна шляхом законодавчого регулювання визначає, хто є громадянином України. Право на громадянство - невід'ємне право кожної людини, яке визначено в Загальній декларації прав людини (ст.

15), в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 24). Згідно з цим Україна вживає заходів щодо зменшення на своїй території випадків безгромадянства. Виходячи із значення інституту громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання регламентації відносин громадянства, відповідно до статей 85 і 92 Конституції України, віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.

Громадянство - це постійна, а не тимчасова правова зв'язок. Вона знаходить свій вияв у просторі та часі. Змістом громадянства є взаємні права та обов'язки громадянина і Української держави. Постійний правовий зв'язок між особою і державою виникає та здійснюється на підставі визнання державою цієї особи своїм громадянином. Суверенна влада держави поширюється на цю особу навіть якщо воно знаходиться за кордоном. Тому такий зв'язок являеться постійною і стійкою. Відповідно громадяни володіють усім комплексом соціальних, економічних, особистих і політичних прав, несуть всі обов'язки, зобов'язані виконувати Конституцію і закони, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж повинна охороняти права і свободи громадян, створювати належні умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Це випливає з того, що, згідно з Конституцією (ст. 3), утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).

Таким чином, громадянство в Україні в юридичному сенсі характерізується: а) стійким характером зв'язків Української держави і особи; б) індивідуальним, документально юридично оформленим громадянством кожної людини (наявність відповідного документа, який містить вказівку на громадянство); в) двостороннім зв'язком людини і держави , що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; г) поширенням на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і за її межами.

41. Набуття громадянства України.

Згідно зі ст. 3 Закону «Про громадянство України», громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) Постійно проживали на території України; 2) особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули вУкраїні на постійне проживання після 13 листопада 1991р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974р. органами внутрішніх справ України внесено запис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені в п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991р., Зазначені в п. 2, - з 13 листопада 1991р., А зазначені в п. 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу ; посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно зі ст. 6 Закону, громадянство України набувається на таких підставах: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; на інших підставах, передбачених міжнародними договорами України. Встановлені підстави набуття громадянства відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Набуття громадянства за народженням (філіація) є головною фор-мою набуття особою статусу громадянина держави. У будь-якій країні переважна більшість її жителів має статус громадянина саме за народженням. У Законі «Про громадянство України» (ст. 7) закріплюються такі форми набуття громадянства України за народженням. Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянство іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянство жодного з батьків, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, і не набула за народженням громадянство жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином Украіни.Ліцо, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

У нормах законодавства України, які регулюють питання набуття громадянства України за народженням, об'єднуються принципи права крові та права землі. Стаття 7 Закону базується на положенні міжнародних документів щодо зменшення кількості осіб без громадянства, зокрема п. 3 ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 1 ст. 1 Конвенції про скорочення випадків безгромадянства.

Набуття громадянства України за територіальним походженням означає, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнокровні і неполнокровние) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991р . на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правопріемнічестве України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнокровні і неполнокровние) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Важливою підставою набуття громадянства України є прийняття громадянства України, яке визначається як натуралізація. Натуралізація - це надання органами державної влади громадянства зацікавленій особі на його прохання згідно визначеної законодавством процедури.

Є дві основні форми натуралізації: індивідуальна натуралізація і натуралізація в результаті правонаступництва держави. Останній вид натуралізації автоматично виникає в момент утворення нової держави. Надання громадянства в порядку натуралізації відбувається на основі вільного волевиявлення особи. Індивідуальну натуралізацію поділяють на таку, що грунтується на особливому виборі, і натуралізацію в результаті прийняття закону
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Схожі:

«ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ» Зміст
Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація
...
ЗМІСТ
Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу
ПЛАН РОБОТИ Вступ Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика....
Пакти й конституції законів та вольностей війська Запорозького. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного...
Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу
Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції...
Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу
Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції...
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи
Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути
План Поняття та зміст юридична деонтологія Юридична діяльність: поняття та зміст ст
Мораль, на думку Бентама, може бути математично обра­хованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав...
Питання для державного іспиту з Конституційного права
Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права
1. Поняття про джерела конституціного права
Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка