Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація


Скачати 2.22 Mb.
Назва Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація
Сторінка 1/16
Дата 17.03.2013
Розмір 2.22 Mb.
Тип Закон
bibl.com.ua > Право > Закон
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



  1. Поняття та особливості конституційного права в зарубіжних країнах. Співвідношення термінів «конституційне право» та «державне право».

  2. Предмет конституційного права в зарубіжних країнах.

  3. Система конституційного права в зарубіжних країнах.

  4. Поняття та види конституційно-правових інститутів в конституційному праві зарубіжних країн.

  5. Конституційні принципи як елемент системи конституційного права зарубіжних країн. Співвідношення конституційних принципів та принципів Конституції.

  6. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу правової держави.

  7. Конституційний принцип верховенства права в англо-американській системі права.

  8. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу розподілу влади.

  9. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу народного суверенітету.

  10. Субєкти конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та види.

  11. Держава як субєкт конституційного права в зарубіжних країнах.

  12. Особа як субєкт конституційного права в зарубіжних країнах.

  13. Предмет та методи науки конституційного права в зарубіжних країнах.

  14. Поняття та класифікація джерел конституційного права в зарубіжних країнах.

  15. Формалізовані джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

  16. Неформалізовані джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

  17. Конституція як джерело конституційного права в зарубіжних країнах. Юридичні властивості конституції як джерела права.

  18. Ієрархія норм конституційного права в зарубіжних країнах на прикладі Франції та Італії.

  19. Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація.

  20. Судовий прецедент як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та види.

  21. Парламентські регламенти (статути) як джерело конституційного права в зарубіжних країнах. Особливість парламентських регламентів в англомовних країнах.

  22. Статути територіальних автономій як джерела конституційного права в зарубіжних країнах (приклади).

  23. Конституційно-правовий звичай як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття, ознаки. Приклади конституційного звичаю.

  24. Конституційно-правові угоди як джерела конституційного права в зарубіжних країнах. Приклади конституційно правових угод.

  25. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело конституційного права в зарубіжних країнах.

  26. Нормативно-правові акти інтеграційних обєднань держав та міжнародні договори як джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

  27. Поняття і сутність конституції (різні підходи в зарубіжних країнах).

  28. Теорія і практика установчої влади в конституціях зарубіжних країн.

  29. Еволюція змісту сучасних конституцій. Особливості змісту новітніх конституцій.

  30. Розвиток та перегляд конституцій зарубіжних держав. Порядок внесення змін до конституцій зарубіжних країн.

  31. Форма і структура конституцій зарубіжних країн. Порівняльні моделі кодифікованих конституцій (США, Франція, ФРН).

  32. Порівняльні юридичні властивості конституцій зарубіжних країн.

  33. Поняття та основні способи правової охорони конституції в зарубіжних країнах.

  34. Правові та неправові способи охорони конституції в зарубіжних країнах.

  35. Інститут конституційної юрисдикції в зарубіжних країнах.

  36. Поняття конституційного контролю в зарубіжних країнах.

  37. Основні моделі конституційного контролю в зарубіжних країнах. «Американська модель» конституційного контролю. Швейцарська модель конституційного контролю. Інститут «ампаро». Німецька система «тотального конституційного контролю».

  38. Види та форми конституційного контролю в зарубіжних країнах.

  39. Органи, що здійснюють конституційний контроль в США, Великій Британії, ФРН, Італії, Франції, Австрії, Іспанії (порядок формування та компетенція органів конституційного контролю).

  40. Конституційно-правовий статус Конституційної Ради Франції: порядок формування та повноваження.

  41. Поняття конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах. Основні підходи до правового регулювання конституційного статусу особи в зарубіжних країнах.

  42. Елементи конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах.

  43. Інститут громадянства в зарубіжних країнах: поняття, способи набуття та припинення. Європейська конвенція про громадянство (Страсбург, 1997 рік).

  44. Класифікація конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

  45. Ознаки конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

  46. Ознаки та зміст особистих прав і свобод в зарубіжних країнах.

  47. Ознаки та зміст політичних (громадянських) прав і свобод в зарубіжних країнах.

  48. Методи конституційно-правового закріплення прав і свобод в зарубіжних країнах.

  49. Гарантії реалізації конституційних прав та свобод в зарубіжних країнах. Процесуальні гарантії: правило Мандамус, правило Міранди, хабеас корпус.

  50. Інститут омбудсману в системі гарантій контитуційних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.

  51. Європейський суд з прав людини в системі конституційних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.

  52. Порядок обмеження конституційних прав і свобод в конституційній практиці зарубіжних країн.

  53. Судовий та позасудовий захист конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

  54. Американський «Біль про права».

  55. Конституційні форми безпосередньої демократії.

  56. Інститут референдуму в зарубіжних країнах: поняття, ознаки, класифікація.

  57. Плебісцит: поняття та практика застосування в зарубіжних країнах.

  58. Право народного вето, народної законодавчої ініціативи та право народного розпуску представницького органу в зарубіжних країнах.

  59. Конституційно-правовий інститут виборів в конституційному праві зарубіжних країн.

  60. Основні стадії виборчого процесу в зарубіжних країнах.

  61. Підготовча стадія виборчого процесу (її складові) в зарубіжних країнах.

  62. Голосування як стадія виборчого процесу в зарубіжних країнах. Способи голосування в зарубіжних країнах.

  63. «Виборча геометрія» та «виборча географія» в практиці зарубіжних країн.

  64. Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах: поняття та види.

  65. Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах: поняття та види.

  66. Поняття та ознаки політичних партій як конституційно-правового інституту в зарубіжних країнах.

  67. Організаційна побудова політичних партій в зарубіжних країнах.

  68. Функції політичних партій в зарубіжних країнах.

  69. Класифікація політичних партій в зарубіжних країнах.

  70. Партійні системи в зарубіжних країнах.

  71. Регламентація правового статусу та порядку діяльності політичних партій в зарубіжних країнах. Інституалізація політичних партій в зарубіжних країнах.

  72. Концепція інституту форми держави в зарубіжних країнах.

  73. Поняття форми державного правління.

  74. Поняття та види монархій в зарубіжних країнах (Велика Британія, Японія, Іспанія, Данія, Норвегія, Швеція, Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати).

  75. Поняття та види республік в конституційному праві зарубіжних країн (США, ФРН, Канада, Франція, Італія, Ізраїль, Швейцарія).

  76. Політико-правові ознаки країн з парламентарними формами правління.

  77. Поняття та види форм політико-територіального устрою в зарубіжних країнах (США, ФРН, Канада, Італія, Франція, РФ, Польща, Австрія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія).

  78. Конституційний інститут автономії в зарубіжних країнах: поняття автономії та її види. Особливості автономних утворень у Франції, Італії, Данії, Фінляндії.

  79. Поняття та види федерацій в зарубіжних країнах. Сучасні теорії федералізму в зарубіжних країнах. Основні системи розподілу повноважень між центром та субєктами федерації.

  80. Поняття та основні ознаки парламенту в зарубіжних країнах.

  81. Побудова, склад та організація парламентів в зарубіжних країнах.

  82. Основні моделі організації зарубіжних парламентів (ФРН, Франція, США, Велика Британія).

  83. Зовнішня структура зарубіжних парламентів (США, Велика Британія, Японія, Італія, Канада, Норвегія, Австрія, ФРН, Франція, скандинавські країни).

  84. Способи формування палат парламенту.

  85. Внутрішня побудова зарубіжних парламентів.

  86. Конституційно-правовий статус депутатів зарубіжних парламентів (Японія, Італія, ФРН, Іспанія, Франція, Велика Британія, Бельгія, Норвегія, Фінляндія).

  87. Керівні органи палат парламенту в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, ФРН, Франція).

  88. Парламентські комітети (комісії) в зарубіжних країнах.

  89. Тимчасові комітети (комісії) в парламентах зарубіжних країн.

  90. Парламентські фракції як елемент внутрішньої структури зарубіжних парламентів.

  91. Посадові особи парламенту в зарубіжних країнах.

  92. Основна компетенція зарубіжних парламентів.

  93. Додаткова компетенція зарубіжних парламентів.

  94. Стадії законодавчого процесу в парламентах зарубіжних країн (США, Велика Британія, Італія, Франція, ФРН).

  95. Вибіркове та відкладальне вето глави держави.

  96. Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в зарубіжних країнах.

  97. Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентарними формами правління (ФРН, Італія, Велика Британія, Франція, Фінляндія, Швеція). Процедура інтерпеляції.

  98. Судові повноваження зарубіжних парламентів.

  99. Поняття конституційно-правового інституту глави держави в зарубіжних країнах.

  100. Особливості конституційно-правового статусу монарха. Системи престолонаслідування.

  101. Особливості конституційно-правового статусу президента як глави держави в зарубіжних країнах (США, ФРН, Франція, Ізраїль, Польща, Італія).

  102. Повноваження глави держави в зарубіжних країнах.

  103. Конституційно-правовий статус глави держави в Швейцарській конфедерації та державі Ізраїль.

  104. Поняття конституційно-правового інституту уряду в зарубіжних країнах.

  105. Основні способи формування уряду в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, Франція, Італія,ФРН).

  106. Структура уряду в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, Франція, Італія,ФРН).

  107. Основні моделі організації урядів в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, Франція, ФРН).

  108. Поняття та особливості конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах.

  109. Форми конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах.

  110. Конструктивний вотум у ФРН.

  111. Політична відповідальність уряду в Італії.

  112. Поняття, підстави та застосування процедури імпічменту в зарубіжних країнах. Процедура імпмічменту в конституційному праві США.

  113. Організація органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

  114. Поняття та загальна характериристика органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

  115. Основні моделі місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

  116. Повноваження органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

  117. Організація місцевого самоврядування на прикладі США, Великої Британії, Франції, Італії, ФРН, Канади.

  118. Взаємовідносини муніципальних органів з державною владою.

  119. Конституційні, законодавчі та судові гарантії місцевого самоврядування на прикладі Болгарії, Російської Федерації та Австрії.

  120. Конституційна організація судової влади в зарубіжних країнах.





1.Поняття КП в ЗК . Співвідношення понять конст право і державне право.

Термін К.П. вживається в трьох значеннях:

  1. це конкрет.галузь діючого права тої чи ін.д-и, яка, подібно до ін.галузей права, являє собою внутрішньо узгоджену сукупність норм, що регулюють визначену сферу суп.віднос.;

  2. це назва однієї з юр.наук, яка вивч.діюче К.П.;

  3. це учбова дисципліна, курс, предмет викладання в юр.вузах, який дає ос-ви знань про діюче К.П. і науку К.П.

Конституційне право зарубіж. країн є головною галуззю права кожної зарубіж. країни, що являє собою сукупність юридичних норм, які закріплюють економічну основу держави, форму правління і форму держ. устрою, визначають організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих органів державної влади, місц. самоврядування, права, обов’язки і свободи громадян, виборче право і виборчу систему.

Конституційне право визначає основи інших галузей права.

Норми К.П., які регул. відносини виконавчо-розпорядчої влади – основа адм.і фін.права.

Норми, які регул.віднос.власності – основа цив.права.

Вживаються терміни К.П. і Держ.право. Суттєвої відмінності між ними немає, але слід вказати, що в країнах, де основними цінностями є демократія, конституціоналізм, галузь наз.К.П. А в країнах, де осн.акцент не на конституції, а ставиться на державу, галузь наз.держ.право.

Отже, поняття К.П.з/к не означає, що існує особлива галузь права. При вживанні даного терміну мова йде про відгалуження від єдиної науки К.П., про порівняльне вивчення К.П. різ.країн, а також про учбову дисципліну. В прав.с-мі б/я кр-ни є своє К.П. як сук-сть к/п норм, діючих на тер-рії даної держави.

К.П.з/к прийнято ділити на Заг.ч.і Особл.ч. В заг.ч.подається цілісне уявлення про понят., принципи соц./ек., політ.і тер.устрою окрем.д-в, про ос-ви теорії к-ції, інс-ти К.П. Особл.ч.вміщує аналіз досвіду конст.(держ.) п-ва окрем.д-в з врахуванням багатоманітності форм політ.устрою і специфіки конст.з-ва. Мож.сказати, що в заг.ч.вивч.держ./прав.інс-ти, а в особл.ч.- ос-ви К.П.конкрет.д-ви.
2.Предмет КПЗК

Основним критерієм поділу на галузі права є предмет прав.регул-ня. Предмет регулювання – це певна сфера суп.віднос., врегульована галуззю права.

Предмет К.П. визначити не просто. В різ.кр-нах норми К.П. регул. неоднакову коло сусп.віднос. Найчастіше під предметом К.П.розуміють сусп.віднос.,які складають ос-ву, головні устої сус-ва та д-ви і безпосередньо зв’язані із реалізацією держ.вл.

Отже, галузь К.П.регул.: 1) сусп.віднос., які складають ос-ви прав.статусу людини (закріпл.не всі п-а і об-ки, а лише осн. (конст.); 2) сусп.віднос., що складають держ/тер.устрій, тобто прав.статус д-ви, склад д-ви, взаємовідносини д-ви із її складовими частинами, прав.статус складових частин д-ви; 3) сусп.віднос., які склад.в процесі орг-ції і здійс-ня держ.вл.та місц.самоврядування (сюди віднос.сусп.віднос., які виник.в процесі формув-ня органів держ.вл.і місц.самоврядування, віднос., що складаються в процесі д-сті представниц.ор-нів законодавчої вл.і місц.самоврядування, сусп.віднос., які виник.в процесі визначення с-ми принципів орг-ції і д-сті вик.та суд.держ.влади) .

Таким чином К.П.має власний предмет регулювання.

В л-рі до предмету К.П.права відносять такі групи віднос.(Мелещенко):

1) віднос., які складають засади народовладдя і нар.суверинітету;

2) віднос., які розкривають побудову, устрій д-ви, як орг-цію влади народу для народу;

віднос., які формують політ.режим;

віднос., пов’яз.із використанням символів д-ви;

віднос., які формують територіальну орг-цію д-ви;

3) віднос., які визнач.основоположні засади функціонування д-ви;

4) віднос., які визнач.х-р зв’язків між ос.і д-ою.
3.Система КПЗК.

Сис-ма К.П. – це таке розміщення норм К.П. по інститутах, яке дозволяє функціонувати їм як єдиному цілісному утворенню. К.П. складається з різ.структур.підрозділів, підсистем та елементів. До осн.елементів належать такі поняття як принципи К.П., конст/прав.інс-ти і норми К.П.

Принципи К.П. – керівні ідеї, начала, які визначають осн.суть і х-ку даної галузі п-а. Принципи в ряді випадків закріплені в к-ціях, іноді вони є заг/людс.цінностями, в д-і є як пр-ло визначений перелік принципів, які складають ос-ву с-ми К.П. Найбільш заг.принципи закріпл.в к-ціях (напр..принцип нар.сув-ту, нар.представництва, поділу влади, свободи особистості, суд.захисту п-в і свобод, рівноправності гр.-н

Принципи подають заг.спрямованість всій галузі конст.права.

Інститути К.П. – це певна сукуп-сть норм, яка регул.подібні, суміжні, однорід.сусп.відносини, тобто такі, які можна позначити одним заг.поняттям. Інс-ти К.П. легко визначити, звернувшись до б/я к-ції, оск.в б-сті випадків стр-ра к-ції і є переліком найважливіших інс-тів К.П.

Часто ці інс-ти відрізняються складною стр-рою, тобто поділяються на субінститути. Напр..інс-тут особис.п-в і свобод, інс-тут гр.-ва охоплюються більш широким поняттям – прав.статус особи. Мех.-зм держ.вл.включ.такі інс-ти як глава д-ви, уряд, парл-нт, суд.с-ма.

Зміни, які стаються у сусп.ж-ті ведуть до змін у К.П., тому можливими є поява нових інститутів К.П. Напр..в останні роки значного поширення набув інс-тут омбудсмена – уповноваженого з прав л-ни.

Конс/прав.норми мають свою специфіку, оск.їх стр-ра як пр-ло не співпадає із класичною тріадою (гіпотеза, диспозиція, санкція), тому що вони мають більш узагальнений х-р. часто відсутніми є гіпотеза і санкція, а вся норма являє собою лише диспозицію (напр..«парл-нт складається з двох палат», «уряд відповідальний перед парламентом». Інколи гіпотези складають суттєву частину конст/прав.норми, напр..«законопроект вважається одобрений, якщо він прийнятий в ідентичній редакції кожною із палат парламенту». Санкції за порушення конст/прав.норм як пр-ло поміщені в інших галузях п-ва (напр..адм, крим.).

Конст/прав.норми поділ.на норми матер.і процес.х-ру. За функціональною направленістю вони поділ.на регулятивні, установчі і охоронні, за сп-бом дії на суб-тів п-а: на управомочуючі і забороняючи. Є й ін.критерії класифікації конст/прав.норм, на пост.і тимчас
4.Поняття та види конст-правових інститутів в КПЗК

Важливим елементом структури конституційного права є його інсти­тути. Поняття конституційно-правового, так само як і конституційного інституту, має передумовою існування визначеної сукупності юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов'язаних відносин. Останні (і відповідно норми) утворюють досить відокремлену і сталу групу. Голов­ним критерієм визначення структури (системи) галузі конституційного права за інститутами є єдність змісту їхніх норм.

 З позицій системного підходу можна виділити три різновиди кон­ституційно-правових інститутів: а) загальні; б) головні, що звичайно вхо­дять до складу загальних; в) початкові, які, як правило, включають кілька правових норм. Усі вони різняться ступенем узагальнення. Влас­не це три рівні систематизації конституційно-правових норм.

 Загальні конституційно-правові інститути — це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них насамперед нале­жить інститут начал організації і діяльності державного механізму. До нього на правах головних входять інститути кожного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління і (з певними застережен­нями) самоврядування та деякі інші, залежно від змісту галузі консти­туційного права конкретної країни. Значення загального інституту начал організації і діяльності державного механізму не можна недооцінювати, оскільки основна частина всього обсягу конституційно-правового регулю­вання має своїм призначенням регламентацію відповідних питань.

До загальних конституційно-правових інститутів також належить інститут територіальної організації держави. Він включає такі головні інститути, як політико-територіальний устрій, адміністративно-тери­торіальний устрій і власне державна територія. І хоча конституції нерідко не містять спеціальних розділів, присвячених тому чи іншому із зазначених інститутів, останні завжди існують як реальність на основі відповідного нормативного регулювання.

 Нарешті, до загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особи, який включає такі го­ловні інститути, як громадянство та основні права і свободи особи.

 Наведена класифікація конституційно-правових інститутів має уза­гальнюючий характер і не є вичерпною щодо кожної конкретної країни. Роль і значення того чи іншого головного інституту в структурі загальних інститутів і галузі в цілому визначаються особливостями теорії і практи­ки окремих країн. При цьому головні інститути відрізняються від загаль­них більшою рухомістю та індивідуалізованістю.

 Зміст конституційно-правових інститутів не слід пов'язувати з пев­ною структурною частиною конституції. Норми, що входять до складу то­го чи іншого інституту, можуть розміщуватися в різних розділах і главах конституції, а також у різних законах та інших джерелах, незалежно від найменування тієї чи іншої глави або закону. Однак у сукупності вони ста­новлять змістовну єдність, що забезпечується єдністю відповідної групи суспільних відносин. Роль кожного конкретного конституційно-правового інституту в загальному процесі нормативного регулювання визначається не кількістю об'єднаних у ньому норм, а соціальною значущістю, характером регламентованих суспільних відносин, місцем серед інших інститутів.

5.Конст принципи як елемент системи КПЗК. Співвідношення конст принципів та принципів конст.

Конституційно-правові принципи – це основні керівні ідеї, які відображені в змісті галузі права. Вони безпосередньо не регулюють відносини, а втілюються в основних конституційно-правових нормах.

Загальні принципи конституційного права виражають в змісті цієї галузі права основи початку, відповідно до яких конституційне право будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи складають як би кістяк, каркас системи конституційного права та надають їй єдину спрямованість. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовчій діяльності органів влади.

Під принципами конституції, як зазначає І. П. Ільїнський, розуміють основоположні керівні засади устрою суспільства і держави, які юридично закріплені в основному законі.

У літературі поряд з терміном «принципи конституції» вживається словосполучення «конституційні принципи». Під конституційними принципами розуміють закріплені у конституції основні засади, вихідні ідеї права, що визначають його сутність і основний зміст. Д. А. Ковачов розглядає конституційний принцип як об'єктивно існуючу політичну або кібернетичну. Принципи Конституції закріплені безпосередньо в її нормах і підлягають застосуванню як норма прямої дії. Від інших норм конституції їх відрізняє більша загальність, універсальність, імперативність. Норма-принцип конституції має пріоритет над її простою нормою. Це означає, що у разі розбіжності між нормою-принципом і простою нормою конституції застосуванню підлягає норма-принцип. Норма-принцип підлягає застосуванню також у випадках прогалини в правовому регулюванні певних суспільних відносин або конкретної життєвої ситуації.

конституційними принципами необхідно розуміти принципи, виведені з її положень

6.Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу правової держави .

  1. Правової держави – вперше цю ідею (термін) ввів Еманаїл Кант в 19 ст. Вона полягала в тому:людина могла робити все, що не заборонено і така поведінка є правомірною; права людини зобов’язують державу так само як і норми діючого права – не обов’язково щоб був закон, права людині надані від народження, тому держава повинна забезпечувати права людини і охороняти їх; держава може втручатися лише тоді, коли особа порушує вимоги права; особу не можна розглядати як засіб досягнення будь-яких інтересів або досягнення певних благ; держава – об’єднання людей підпорядкованих праву. Ст. 1 Основного закону ФРН.

Виділяють 2 підходи до цього принципу

  1. Формально-правова держава (Германія) – безумовне виконання закону яким би він не був (спочатку виконати закон, потім оскаржувати його в суді)

Морально-правова держава (США) – застосування закону, розглядається через призму прав і свобод окремої людини, в основі застосування закону – гуманітарні цінності. Поширеною є ідея панування права (Дайсі) рівність перед законом і рівна підлеглість усіх одним і тим самим законом. На сучасному етапі конституційного права віддають процесуальним гарантіям захисту прав і свобод людини
7.Конст принцип верховенства права в англо американській системі права..

Згідно зі школою природного права, критерії моральної справедливості й добра не залежать від позитивного права і є найвищим принципом, верховенством права. Судові органи Англії та Сполучених Штатів Америки активно застосовували засади природного права у своїй судовій практиці. Спираючись на принцип верховенства права, у Британії було обгрунтовано ідею, що і монархія, і виконавчі влада, і парламент є зв'язаними фундаментальними принципами справедливості загального права та історичними традиціями англійського народу. На американському континенті принцип верховенства права на засадах школи природного права було закладено у двох найважливіших політико-правових документах, створених при формуванні Сполучених Штатів. Декларація про незалежність безпосередньо посилається на природні права людини, а конструкція негативних свобод у Біллі про права Конституції США підкреслює пасивну роль державного законодавця в їх встановленні та визначенні, віддаючи цим належне позапозитивним нормам. У відомому рішенні Мербері проти Медісон, яким, власне, було започатковано конституційну юстицію, Верховний суд США підкреслив, що в цій державі панує не воля окремих людей, а воля права. Ще чіткіше Верховний суд висловився словами судді Міллера у справі Ощадної та позикової асоціації проти Топіки в 1875 p.: «Існують певні права в кожній вільній державі, що перебувають поза її контролем. Держава, яка не визнає, що такі права, а саме: право на життя, свободу і власність її громадян завжди є поза будьяким розпорядженням або контролем з боку навіть найдемократичнішого депозитарію влади, є нічим іншим, як деспотизмом».

Згідно з принципом верховенства права - усі є рівними перед правом, а держава виступає на правовому полі лише як один із суб'єктів права поряд із приватними особами. Тому як державі, яка повинна захищати публічний інтерес, так і окремим особам, які повинні мати можливість реалізовувати свої приватні інтереси, необхідно на рівних підставах доводити в суді свою правоту щоразу, коли вони звертаються за правосуддям. У зв’язку з цим, вважають англійські юристи, не має ніякого сенсу створювати самостійні галузі приватного та публічного права, які будуть по-різному захищати інтереси держави й інтереси окремої особи. Згідно з принципом верховенства права англійський суд не виступає на боці держави. Англійськими правниками поділ права на приватне і публічне заперечується з особливим пафосом, оскільки такий поділ завжди розглядався як реалізація ідеї про те, що держава та уряд можуть праву не підкорятися. Як твердять англійські судді, верховенство права — це одне, а державний інтерес — то зовсім інше. Є речі, які не можна робити в ім’я права, але які треба робити задля державного інтересу.

Сучасне ро­зуміння цієї ідеї багато в чому зумовлене змістом концепції, сформульова­ної в кінці XIX ст. відомим британським державознавцем А. Дайсі. Він сприймав панування права як його верховенство, протиставлене адміністра­тивній сваволі. Водночас у пануванні права А. Дайсі вбачав рівність перед законом, або рівну підлеглість усіх одним і тим самим законам.
8. Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу розподілу влад

Розподілу влади (Шарль Монтеск’є 17 століття, його ідея:

1. Влада поділ На Законодавчу, Виконавчу, Судову

2. Влада здійснюється різними органами

3. Всі розподілені влади є рівнозначними

4. Ці влади повинні бути врівноважені

5. Сам по собі розподіл влади не є самоціллю, а повинен забезпечувати свободу індивіда. Цей принцип був відображений у Конституції США, 1789 року Французька Декларація прав людини і громадянина. Сучасне сприйняття ідеї розподілу влади спирається на різні тлумачення її змісту, і пов’язується з існуючою формою державного правління. Підходи до розподілу влади:

1. Традиційний («жорсткий розподіл») – передбачає формально кожна гілка влади ізольована одна від одної, відсутність між ними тісних функціональних відносин, такий підхід притаманний для президентських республік. Особливістю практичної реалізації жорсткого розподілу влад є доповнення у вигляді системи «стримувань та противаг»: полягає в - різний термін (строки) повноважень вищих органів влади, різні способи формування вищих органів державної влади.

2. Для країн з парламентарними формами правління. Конституційна монархія (Велика Британія). Змішування влад – різні гілки влади повинні взаємодіяти одна з одною і навіть переплітатися (часткове злиття персоналу). При такому підході в якості систем стримувань і противаг виступає: Колегіальність уряду, двопалатність парламенту, порядок взаємодії між правлячою партією та опозицією.

9. Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу народного суверенітету.

Одним з найбiльш загальних конституцiйних принципiв (принципiв конституцiї) є принцип суверенiтету. Поняття суверенiтету вiдоме конституцiйнiй теорiї i практицi всiх країн, хоч iснують рiзнi i досить далекi вiд його традицiйного тлумачення. Звичайно принцип суверенiтету асоцiюється з визначенням самого сенсу державностi. Це зумовлює його, по сутi, унiверсальне полiтико-правове значення.З проблемою суверенiтету завжди

Сам же принцип народного суверенiтету в загальному планi визнаний в конституцiйнiй практицi абсолютної бiльшостi зарубiжних країн. «Суверенiтет належить народу, який реалiзує його у формах i межах кон-ституцiї», - зазначається в ст. 1 Конституцiї Італiї. Аналогiчнi або близькi за змiстом формулювання мiстяться практично в усiх основних законах, прийнятих у XIX-XX ст. ст.

Інодi у вiдповiдних конституцiйних положеннях замiсть народного суверенiтету декларується нацiональний суверенiтет. Зокрема, в ст. 1 Конституцiї Іспанiї зазначено, що «нацiональний суверенiтет належить iспанському народу, вiд якого походять повноваження держави». Подiбний текст мiстить i ст. 3 Конституцiї Францiї. Така замiна термiнiв не є випадковою i свiдчить про сполученiсть понять народного, нацiонального i державного суверенiтету.

Використання термiна «нацiональний суверенітет» вiдображало процес формування в XVII-XIX ст.ст. нацiональних держав. Нацiї, якi на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже вiдразу в зарубiжнiй полiтико-правовiй науцi поняття нацiонального суверенiтету стало сприйматись як першооснова державного суверенiтету.

Що ж до прийнятого в науцi поняття державного суверенiтету, то воно звичайно трактується як верховенство держави на своїй територiї i незалежнiсть у мiжнародних вiдносинах. Верховенство держави означає дiю в межах її територiї тiльки однiєї публiчної влади, яка визначає повноваження усiх державних органiв i посадових осiб, а також пiдлеглiсть цiй владi всього населення територiї. Незалежнiсть держави в мiжнародних вiдносинах - це її непiдпорядкованiсть будь-якiй зовнiшнiй владi, владi iнших держав.

. Поняття суверенiтету вiдображає якiснi риси держави. Водночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суверенiтет - це вияв самої природи влади. Зв'язок мiж державним i народним суверенiтетом нерiдко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здiйснюється державою та її органами.

10.Субєкти конст права в ЗК поняття та види

Суб'єкт конституційного права — це потенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами галузі.

Дві групи суб’єктів:

  1. Держава

  2. Особа


До 1 груп відносимо – держава в цілому та її органи, їх структурні елементи, посадові особи, політико-територіальні одиниці, органи місцевого самоврядування.

До 2 групи – громадяни, особи без громадянства, біженці, біпатриди.

Виділяють осіб із спеціальною правоздатністю – це виборці і депутати парламенту.

Особливістю конституційного права є те що держава виступає в цілому, визнання держави учасником конституційно-правових відносин, означає що держава приймає на себе юридичну відповідальність за рішення органів і посадових осіб, які її представляють. Особа і держава в конституційному праві розглядаються як рівні суб’єкти, державному примусу протиставляється захисні права особи. В особи є право звернення до суду.

Судовий прецедент

Д11.Держава як суб’єкт конст права в ЗК

Суб'єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за основу розвитку інших конституційно-правових відносин.

 Держава в цілому є учасником конституційно-правових відносин у сфері судочинства. З цим пов'язані процесуальні гарантії прав і свобод, реалізація яких забезпечується авторитетом держави. Такий підхід відо­бражає по-справжньому демократичне ставлення у суспільстві до прав та інтересів особи. У зазначених правовідносинах державні органи і посадові особи виступають як представники держави в цілому.

Ще одним прикладом конституційно-правових відносин за участю держави в цілому є правовідносини, пов'язані з громадянством. Грома­дянство — це специфічний юридичний зв'язок між державою і особою, який зумовлює наявність взаємних прав і обов'язків. Держава в цілому бере участь в усіх правовідносинах у зв'язку з набуттям і припиненням громадянства. Відповідні державні органи і посадові особи, здійснюючи свої повноваження, також виступають не як самостійні учасники пра­вовідносин, а як представники держави.

 Правоздатність держави в цілому грунтується на її суверенітеті і є первинною. Основу правоздатності державних органів становить визначе­на суверенною державною владою їхня юридично закріплена компетенція. І тому вона вторинна. Це саме можна сказати і про конституційну право­здатність таких суб'єктів, як члени (суб'єкти) федерації, автономні й адміністративно-територіальні одиниці.

Найбільш динамічними суб'єктами конституційного права є дер­жавні органи. Вони найчастіше виступають у ролі учасників консти­туційно-правових відносин. До державних органів у даному випадку відне­сені й органи місцевого самоврядування, хоч останні іноді не включають­ся до державного механізму.

 Серед державних органів — суб'єктів конституційного права — слід виділити вищі органи держави, а саме: главу держави, парламент, уряд, вищі суди. Суб'єктами конституційного права виступають вищі органи членів федерацій. Конституційною правоздатністю наділені не тільки самі вищі органи, а й окремі їх структурні елементи. Це, наприклад, па­лати парламентів, комісії (комітети) палат тощо. Всі вони діють у рамках компетенції відповідного державного органу, але реалізують тільки свої повноваження. Все це певною мірою може бути віднесене і до державних органів, що функціонують на рівні автономних та адміністративно-тери­торіальних одиниць, включаючи органи місцевого самоврядування. Од­нак за обсягом конституційної правоздатності їх не можна порівнювати з вищими органами держави, які здійснюють політичні функції.

Д12.Особа як суб’єкт конст права в ЗК

Громадяни також беруть участь у здійсненні влади. Це, зо­крема, відбувається у процесі формування на основі виборів того чи іншо­го державного органу, в ході референдуму тощо. Але громадяни самі по собі звичайно не наділені правами, щоб безпосередньо здійснювати владу.

 Серед суб'єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб. Особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів пред­ставницьких органів, насамперед депутатів загальнонаціональних пред­ставницьких органів — парламентів та установчих зборів (конституційних асамблей). Конституційна правосуб'єктність депутатів пов'язана з компе­тенцією відповідного органу. Депутати не є посадовими особами. Вони ре­презентують представницький орган і водночас є його органічною части­ною. Іноді конституційною правосуб'єктністю наділяються групи депутатів. Наприклад, певні групи депутатів мають право утворювати парламентську ( фракцію або звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду. В ряді країн визнається лише групова депутатська законодавча ініціатива.

Спеціальна правоздатність характеризує конституційно-правовий статус виборців. До того ж у деяких країнах групи виборців також висту­пають у ролі суб'єкта конституційного права, будучи наділеними правом так званої народної законодавчої ініціативи.

 На відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не спеціаль­ну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність. Суб'єктами конституційного права є також іноземці й особи без громадянства. Вони наділені певними правами і несуть обов'язки. Обсяг конституційної правоздатності громадян у цьому випадку є вихідним і звичайно ширшим, ніж у інших відповідних категорій населення.
13.Предемет та методи науки конст права ЗК

Предметом науки КПЗК є галузі конституційного права конкретних країн, або окремих країн, розробка теоретичних положень, пов’язаних із змістом галузі конституційного права, її основними категоріями, поняттями. Завдання – це досягнення ефективності конституційно-правового регулювання.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн
Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних...
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права
Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права...
Закон як джерело державного права. Види законів
Республіка – поняття і сутність. Ознаки республіканської форми правління. Види республік
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи
Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
1. Поняття про джерела конституціного права
Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9
Питання для державного іспиту з Конституційного права
Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права
Предмет конституційного права
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення...
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ...
Олійник А. Ю. – професор кафедри конституційного та міжнародного права НАВС, кандидат юридичних наук, професор
«ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ» Зміст
Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка