|
|
Скачати 469.87 Kb.
|
| КУРСОВА РОБОТА на тему: Юридична деонтологія План 1. Поняття та зміст юридична деонтологія 2. Юридична діяльність: поняття та зміст ст 3. Предмет та завдання юридичної деонтології 4. Юридична практика 5. Поняття та структурна характеристика моралі 6. Моральні принципи та їх відображення в юридичній діяльності 7. Поняття та різновиди юридичних спеціальностей 8. Загальна характеристика окремих юридичних спеціальностей 1. Поняття та зміст юридична деонтологія Як відомо, термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Крім того, цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), вивчаються усі форми моральних вимог до життєдіяльності^іюдини та відношення між ними. "Деонтологія" — як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Бентамом Ієремія (1748-1832), працю якого "Деонтологія або наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Його працю свого часу не було перекладено російською чи українською мовами, а основні висновки та положення зазнали критики з боку ідеологів марксизму. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав він, слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей". Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонуванні громадянського суспільства та правової держави. Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась, як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження де-онтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології. Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є самою гуманною .галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи є прояв високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку'релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, наприклад в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, при допомозі яких народжувався ідеал лікаря — мудреця: "Все, что ищется "в мудрости, все это есть в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность.". У70-ті роки у юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс "Введення в юридичну спеціальність", метою якого було введення студентів у майбутню професію. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник Алексеева С.С. (1976р.). Це був перший крок на шляху'до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін "юридична деонтологія" ще не використовувався. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. Алексеев С.С. довів необхідність етики юриста: 1. Право, законність — це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності суддів, прокурорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики. 2. Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійної деградації особи, що проявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, нелюдяності тощо. 3. Робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі і тому, як підкреслює Алексеев С.С., повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на його думку, охоплює одночасово загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет— правила ввічливості, такту, культуру поведінки, і Слід згадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки "Юридична деонтологія". У 1988, році було опубліковано авторським колективом з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста за кількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в)юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культура юриста. Теоретичні положення та висновки Горшенєва В.М. заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них будуть викладатися окремоУ Слід зауважити, що питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останні десятиліття так чи інакше знаходились в полі зору багатьох вчених (Агєшин Ю.0., Сливка С.С., Суворов Л.К., Бородін В.В., Лукашова 0.0., Нєрсєсянц B.C. таінші). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було присвячено значну кількість наукових досліджень, що складає міцну базу для поширення наукових , деонтологічних знань. Виходячи з наведеного вище, робимо висновок, що юридична деонтологія виникла не на пустому місці і розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань теж робилися спроби формулювання на офіційному рівні моральних якостей працівників юридичної сфери. В 20-х роках НКЮ УРСР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно до якого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише з урахуванням визначеного переліку їх якостей: ідейно-політичних, розумових, моральних, зв'язаних з характером та темпераментом, а також адміністративно-організаторських якостей.(5) У 1982 році Мінвузом СРСР було затверджено новий документ — Кваліфікаційн/характерис-тику юриста, де визначалася систегиа вимог до знань та умінь юриста.(б) Деонто-логічні питання не залишилися поза увагою і міжнародного»співтовариства. Так у 1979 році Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція №34/169).(7) Існують також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юрисдв. 2. Юридична діяльність: поняття та зміст Щоб розібратися, що являє собою ця специфічна область наукових знань, необхідно звернутися до визначення науки юридична деонтологія, а потім детально розглянути питання її предмету. Юридичну деонтологію визначають, як науку про систему етичних вимог до професійної діяльності юристів. Однак, поряд з цим існують також інші визначення. Наприклад, Сливка С.С. пропонує визначення юридичної деонтології, як науки про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема. У запропонованому визначенні просліджуються деякі недоліки, що відображають тенденцію до звуження предмету. Автором не взято до уваги такі вагомі компоненти^ предмету, як відомості (система знань) про правознавство та юридичну практику, їх співвідношення, функції. Він робить акцент саме на правовій культурі юриста, яка обумовлює прийняття індивідуальних рішень як в побуті, так і на роботі. Дещо інакшою вбачається позиція Горшенєва В.М. Він стверджує, що юридична деонтологія —це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого право- вого статусу. Дуже важливою є проблема співвідношення моралі та права, вирішення якої значно впливає на формування всієї системи деонтологічних знань. Однак, ця проблема знаходиться на стику декількох наук — філософії, теорії держави і права, соціології, тому потребує комплексного підходу, для чого пізнавальних засобів однієї галузі знань буде вкрай недостатньо, таким чином, як наука, юридична деонтологія має ряд характерних ознак: — це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань; — юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції; — наука юридична деонтологія, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії; — юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки високо кваліфікованих юристів-професіоналів; — характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань. Якого ж соціального значення набуває ця наука, що змусило так глибоко замислитися над етичними проблемами, які виникають в правовій сфері? Юридична діяльність має свою специфіку, що обумовлено її організаційним, управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можна спостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація іх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні інших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знань поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об'єктивний процес, який не треба пов'язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростає од-ночасово з підвищенням авторитету права. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку, українського суспільства цей процес так і відбувається. Право все більше проникає в систему соціальних зв'язків, втягуючи все 'більшу кількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому підвищується роль захисників права. 3. Предмет та завдання юридичної деонтології Окремим блоком питань до придмету юридична деонтологія входять питання юридичної освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, підвищеня кваліфікації, розповсюдження позитивное досвіду. Головною тут є проблема підготовки не просто спеціаліста — юриста, а працівника високого рівня кваліфікації тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло, Що професіоналом не можна бути взагалі Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів повинна відрізняти специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику у повсякденній роботі. Юридична деонтологія повинна вивчати не просто систему виховання юриста взагалі, суспільству потрібні професіонали конкретної справи — прокурори, законодавці слідчі- тощо. Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтологіі можна визначній юридичну теорік юридичну практику та Систему моральних вимог, що складають етикет професийної діяльності юристів. Слід додати, що юридична деонтологія як наука знаходиться у тісному контакті та взаємодії з іншими юридичними науками, використовує їх досягнення для дослідження власного предмету. Використовуються також знання неюридичних наук педагогіки, психології, соціології, без чого не уявляється можливим отримати і узагальнити об'єктивні результати дослідження. Наприклад, розробляючи практичні рекомендації для системи кадрової підготовки спеціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а також досягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо. Поряд з наукою "юридична деонтологія" існує одноіменна навчальна дисципліна, яка цілком спирається на досягнення науки та змістовно відображує предмет, і наука, і навчальна дисципліна тісно переплітаються з точки зору змістовності, вирішують спільні завдання, але між ними є значна функціональна різниця. Наука покликана здобувати нові знання, систематизувати вже відому інформацію, а учбова дисципліна призначена трансформувати їх у свідомість, вміння та навички студентів, завдяки чому сприяти вирішенню проблем практики. Таким чином, уявляється можливим сформулювати основні завдання, що спільно вирішуються. 1. Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов функціонування українського суспільства, треба визначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності. 2. Відповідно до першого завдання бажано висвітлити соціальне призначення юристів на сучасному етапі реформування державних інститутів, а також підвищити авторитет юридичної професії. 3. Сформулювати загально-теоретичну модель юриста високого рівня кваліфікації, враховуючи всю сукупність вимог професійного, особистого характеру, проаналізувавши досвід іноземних держав. 4. На підставі існуючих результатів наукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей. 5. Виробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку в цілому. 6. Надати організаційно-методичну допомогу студентам-юристам на первинному етапі навчання, підготувати їх до ґрунтовного засвоєння матеріалу, сформувати особисті уявлення стосовно юридичної теорії та юридичної практики, кваліфіковано підготувати їх до самостійного вибору майбутньої юридичної спеціальності. 7. Сформувати стійку систему знань щодо морального обліку юриста, зробити їх елементом особистої культури, базою для подальшого формування правової свідомості особи. На підставі аналізу вище перелічених завдань юридичної деонтології слід звернути увагу на особливу роль деонтологічних знань у системі гуманітарних наук. Юридична і медична деонтології націлені на забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності як особа. Медик, юристи повинні захищати інтереси особи —жкиття, честь, гідність, тобто всі ті природні якості, без яких вона стає просто індивідуумом — частиною живої природи. Вдаючись до характеристики юридичної науки та виходячи з методологічних вимог системно-функціонального аналізу, ми починаємо попереднє ознайомлення зі специфічною сферою людської діяльності, метою якої є здобуття нових знань про оточуючу нас дійсність. Мова йдеться про наукові знання, тобто ті, які являються реальним відображенням дійсності, мають об'єктивний характер, обгрунтовані, виважені, систематизовані та перевірені практикою. Пізнання дійсності може відбуватися на побутовому рівні, однак їх якість та цінність значно нижчого гатунку ніж тих, що отримані у ході наукового дослідження. Це загальне правило, але щодо цінності знань, то в ньому можуть бути винятки. Вся сукупність наукових знань, які людство отримало за свою багатовікову історію, систематизовані за певними критеріями, що дозволяє користуватися науковою інформацією того чи іншого напряму, вносити додатки, узагальнювати її тощо. Ознайомлення з цією системою є необхідним етапом для характеристики саме юридичних знань. Спочатку слід ознайомитися з поняттям самого терміну наука, існують різні визначення, але за основу пропонується взяти філософське тлумачення цього слова, де наука — це сфера дослідницької діяльності, що націлена на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення включає в собі всі умови та моменти цього виробництва: вчених з їх знаннями та здібностями, кваліфікацією та досвідом; наукові установи, експериментальне та лабораторне обладнання; методи науково-дослідницької роботи, понятійний апарат, систему наукової інформації. Такий широкий підхід до розуміння цього терміну дає змогу поглянути на нього з точки зору структурної організації, наповнення такими значущими компонентами, без яких процес наукового пізнання стає неможливим або неякісним. В історичному аспекті наука — це також результат та необхідний наслідок суспільного розподілу праці тому, що виникає внаслідок відмежування розумової (інтелектуальної) діяльності від фізичної праці та поступовим перетворенням її в специфічний вид занять, що стосувалося спочатку незначної групи людей. Цікавим у цьому плані слід відмітити те, що передумови для виникнення науки взагалі перш за все з'явилися у Китаї, Індії, Вавілоні, Єгипті, де накопичувалися величезні емпіричні знання з хімії, фізики, логіки, математики, астрономії. Це досягнення східної цивілізації було перероблено у чітку систему знань в Древній Греції, де з'явилися мислителі, що спеціально займалися наукою, яка ще не мала галузевого розмежування. В даний період виділяють три головних блоки наукового знання, які структурно відображують раціональне сприйняття дійсності: науки про природу, про суспільство та науки про 'мислення. Передусім зазначимо, що термін "юридична наука", який дуже часто використовується, може мати узагальнюючий характер та означати всю сукупність юридичних наук — всі знання про правову дійсність (правознавство або юриспруденцію). Проте, мова може йтися і про конкретну юридичну науку, наприклад, конституційне право, цивільне право або кримінологію, кримінальний процес тощо. Перш ніж висвітлити внутрішню побудову юридичних знань, слід визначити ті риси, які характеризують правознавство в цілому, відокремлюючи його у самостійну сферу людських знань. З цією метою необхідно ознайомитися з тим, що входить у правову сферу наукових досліджень, на яких принципах та за допомогою яких методів функціонує юридична наука та які функції і завдання покладені на всю систему юридичних знань. По-перше, визначимо предмет юридичної науки. Предмет науки — це та сфера життєдіяльності суспільства, на пізнання якої націлена дослідницька діяльність. Для юридичної науки предметом являється держава та право. Предмет науки структурно складається з об'єктів — конкретних явищ державно-правової дійсності, які в свою чергу формують предмети конкретних галузевих наук (як правило — це певні види суспільних відносин, що складаються у тій чи іншій сфері дії права). Об'єкт юридичної науки (правознавство) таким чином за своїм обсягом вужчий від предмету та наповнює його конкретно історичним змістом. У зв'язку з цим, не слід плутати предмет правознавства, як систему всіх юридичних знань, з предметом конкретної юридичної науки. Саме з цих конкретно-наукових предметів складається загально-теоретичне уявлення про сукупний предмет юридичної науки в широкому розумінні, який фактичне не існує в якості єдиного цілого та сприймається лише на філософському рівні мислення. Розуміння предметів конкретних юридичних наук вимагає більш деталізованого підходу, що обумовлюється здійсненням безпосередніх досліджень реально існуючих явищ оперуванням конкретними даними позитивного матеріалу. Ми вже зазначили, що у предмети юридичної науки включаються держава і право. Однак і держава, і право, і вся державно-правова організація може існувати лише в умовах суспільства, тому їх вплив на суспільство і вплив суспільства на окремі явища державно-правової дійсності являється одним з аспектів дослідження предмету юридичної науки. Тому мову треба, вести про конкретні методи окремих юридичних наук, які можуть бути універсальними або суто специфічними, що характерні лише для однієї галузі наукових знань або їх незначної кількості. Філософською основою всякої методології пізнання є принцип відображення об'єктивних закономірностей розвитку та функціонування явищ оточуючої дійсності, розуміння їх в єдності та взаємодії. Серед методів, які використовуються окремими юридичними науками, слід назвати методи порівняння, аналізу та синтезу, статистики, метод історизму, системно-функціональний метод, спеціально-юридичний та деякі інші. Розглянемо найбільш поширені у правознавстві методи. |
|
Уроку з правознавства на тему Юридична відповідальність Базові поняття і терміни: «відповідальність», «юридична відповідальність», «види юридичної відповідальності», «Обставини, що виключають... |
1. Поняття та зміст конституційного ладу Конституційний лад це юридична організація суспільного та державного ладу, політико-правовий фундамент формування громадянського... |
|
Тема Сутність, розвиток та основні поняття інноваційного менеджменту... Нноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами та інноваційною діяльністю. Інноваційний... |
Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну) |
|
ПОНЯТТЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ Мета: формувати правову свідомість та розуміння відповідальності за свою протиправну поведінку; виховувати повагу учнів один до одного;... |
9. Психологія діяльності Зміст понять «дії», «діяльність», «мотиви... Поняття про діяльність. Структура діяльності людини. Уміння. Навички. Звички. Дії, діяльність. Основні види діяльності. Професійні... |
|
План Поняття і види актів суду першої інстанції. Відмінність рішення... Негайне виконання рішення суду, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання рішення. Звернення рішення... |
Зміст трудового договору Зміст Вступ Розділ III. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:... |
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 "Правознавство" Київ 2008 Навчальна дисципліна „Юридична деонтологія” викладається студентам І курсу юридичного факультету у 1 семестрі. Загальний обсяг викладання... |