|
|
Скачати 1.01 Mb.
|
34. Система права та система законодавства: проблеми співвідношення Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що характеризується єдністю, узгодженістю, а також поділом на галузі та інститути. Система права характеризується такими ознаками: це цілісна єдність чинних правових норм певної держави; ці норми права розподілені за галузями й інститутами, відповідно до предмету і методу правового регулювання; об'єктивний характер розподілу юридичних норм на галузі та інститути. Отже, основними елементами системи права є правові (юридичні) норми, інститути права, галузі права. Отже, структура системи права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм держави та в їхньому розподілі за галузями та інститутами права. Таким чином, поняття системи права, на відміну від правової системи, охоплює не сукупність всіх правових (юридичних) явищ у їхній взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Системність, як ознака права, означає сукупність норм, які взаємообумовлюють, взаємодоповнюють і взаємозалежать одна від одної. Поняття елементів системи права: галузь права та інститут права. Критеріями розподілу норм права за галузями є предмет та метод правового регулювання. Предмет правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, які регулюються цими юридичними нормами.Метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів. Він обумовлюється: 1) характером зв'язків суб'єктів між собою (відносини рівності чи підлеглості); 2) способом правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов'язання, заохочення, стимулювання); 3) юридичними наслідками (заохочення, юридична відповідальність). Кожній галузі права притаманний певний метод правового регулювання, зумовлений природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права. Початковою ланкою є норма права. Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Або, іншими словами, це об'єктивно відособлена усередині системи права сукупність взаємопов'язаних між собою правових норм, об'єднаних спільністю предмету і методу правового регулювання. Основні галузі системи права України такі: конституційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право. Деякі вчені виділяють також кооперативне, сільськогосподарське, соціальнозабезпечувальне, адміністративно-процесуальне. Інститут права — це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Або, іншими словами, інститут права — це об'єктивно відособлена в межах однієї або кількох галузей права сукупність взаємопов'язаних юридичних норм, які об'єднані спільністю регулювання конкретного виду суспільних відносин. Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права, та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права. Поняття системи права характеризує зміст об'єктивного юридичного права. Його форма характеризується поняттям системи законодавства. Система законодавства — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства. Або, простіше, система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави. Тобто, система права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма його виразу. Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Відмінність між системою права і системою законодавства полягає, перш за все, у тому, що первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства — нормативно-правовий припис. Друге — те, що система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки. І останнє — те, що система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру. Відміннності внутрішньої структури системи законодавства від відповідної структури системи права зумовлені, головним чином, тим, що основою творення системи законодавства є не тільки система права, але й система здійснення державного керівництва в цілому. Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону — форму. Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі. 1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права. 2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства — сукупністю нормативно-правових актів. 3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права — будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різному поєднанні) складається конкретна галузь законодавства. Можливим є варіант, коли галузь права є, а галузі законодавства — немає (фінансове право, право людини на соціальне забезпечення та ін.). У цьому випадку галузі права не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох правових актах, які потребують на уніфікацію. У системі законодавства нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які поділені на інститути законодавства. Галузі законодавства створюються як з урахуванням галузевого принципу, так і без його врахування: галузь законодавства може містити норми різних галузей права (комплексні галузі) або створюватися на підґрунті інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство та ін.). 4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права 5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну (ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (вертикальна будова). 6. Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства — стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми. Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону (відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права, забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та ін.). 7. Система права формується об'єктивно, відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів і тому включає суб'єктивний момент. 8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо. Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системи права, оскільки: 1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв. «дозаконодавче право»); 2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче право»). До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичні форми права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір. 35. Поняття та елементи правового статусу. Під статусом розуміють соціальне співвідношення положення індивіда або групи у соц.. системі, яке визнач за рядом ознак у даній системі. Елементи: правосуб’єктність: права особи(формал визначені та юр гарантовані можливості користуватися соц. Благами та реалізовувати свої інтереси); свободи (нормат закріпл можливості, що мають диспозит зміст і надають ос право вибору поведінки для реалізації своїх можливостей); обов’язки (встновл та гарантовані державою вимоги поведінки людини); відповідальність; законні інтереси; правові принципи; правовідносини; громадянство; гарантії прав та свобод; заборони, з якими повяз юр значуща поведінка людини. Правосуб’єктність – ширше; правосуд належить до умов набуття пр. статусу; правосуд – частина пр. статусу. Зак інтереси ос – юр значущі претенції на соц. Блага, які не охоплюються змістом прав і свобод. Це юр можливість, яка має на відміну від суб’єктивного права характер правового прагнення. Інтереси громадян, держ органів, посад осіб. За харак майн і не майн. 36. Види правового статусу. Загальний, спеціальний, індивідуал. Загальний – статус особи, що закріплений в найвищому законі держави. Спеціальний – статус особи, як представника тієї чи іншої соціальної групи, що відокремлена за певним юридично значущим началом. Наділена спец правами і обов’язками. Індивідуал - статус ос, як індивіда, який становить персоніфіковані права та обов’язки залежно від природнії та набутих здібностей особи. Галузевий правовий статус – визначення нормами конкретної галузі права. Міжгалузевий – визнач нормами комплексних правових інститутів. Його складають права, обов’язки, гарантії. Розрізн правовий статус громадян, іноземців, осіб без громад, біженців. Пр статус службових осіб .депутатів, ос допущених до держ таємниці. Правовий статус державн орг. Відображу в тих актах .які регул в їх діяльн. Інд статус держ орг. – правове становище конкретного органу. Спец- сукупність ознак окремого органу. Заг - єдиний для всіх держ органів. Структура елементів правового статусу державних органів: признач держ орг. Та його місце у системі орг. Держ влад; легітимізація цілі його утворення; завдання і функції; поноваж; пор прийняття ріш відпові органам; встановл пор формув його с-ри; встановл пор реалізації та прийн і контролю за його рішеннями. Заг статус д – норми внутр. Завства; у сфері між нар відносин – між нар нормами. Правовий статус державного службовуця – основою є обов’язки. 37. Інтерес як правова категорія. Категорія інтерес в етимологічному значенні: увага до кого/чого небудь, зацікавлення чимось, цікавість; вага, значення, те що на йбільше цікавить кого небудь.; прагнення, потреба; те, що іде на користь кому-небудь; те що може принести вигоду. Потреба- це стан необхідності забезпеченості предметами і умовами, без яких неможливий розвиток існування живих організмів, їх життєдіяльність. Причини перетвор потреб в інтереси: перебування суб’єкта в людському с-ві стало викликати в нього певні потреби, яких не було на більш ранніх етапах соц розвитку; задоволення цілком природних за своєю суттю потреб в людському с-ві з досить розвиненою соц структурою і стає неможливим без вступу людини в певні сусп відносин, тобто у відносини з ін людьми. Інтерес – соціально детермінована, соціально обумовлена пореба. Законний інтерес: форма вираження юридичних можливостей; об’єкт судово-правового захисту. Ознаки зак інтересу: включення інтересу до сфери правового регулювання робить дії особи, спрямовані на задоволення потреби, юридично захищеними, гарантованими; - зак визначає специфіку дій, спрямованих на задоволення потреби: у всякому разі такі дії не повинні носити антисоціальний . протиправний характер; норми права вказують на неприпустимість перешкоджання здійсненню дій з реалізації законного інтересу. Зміст зак інтересу склад з 2 елементів: користування конкретним соц. Благом; звернення в необхідних випадках за захистом до компетентних органів держави або громадських організацій. 38. Субєктивне право та законний інтерес. Проблеми співвідношення. Спільне: є правоими дозволами; визначають собою міру поведінки, єкритеріями законності і діянь; гарантуються державою; виступають об’єктами пр. охорони і захисту; реалізуються переважно у формі використання; є самостійними елементами правового статусу особи; мають диспозитивний характер; спрямовані на задоволення власних інтересів; виступають способами пр регулювання; сприяють розвитку соц. Зв’язків, поєднуючи особисті і суспільні інтереси. Суб право та зак інтереси не співпадають за своїми сутністю, змістом та структурою. Суб права та законні інтереси – відмінні правові дозволи; Суб право та зак інтереси не співпадають за своїм змістом (зміст суб права – володіти корист розпорядж та захищати своє право). Зак інтерес на відміну від суб права є простою правовою дозволеністю, що має характер поглинання, у якій відсутня вимога діяти суворо зафіксованим в законі чином і вимагати відповідної поведінки від іншої особи, і яка не забезпечена конкретним юр обов’язком. Додаткові критерії розмежування суб права і зак інтересу: економічний – д не може надати статусу суб права всім інтересам і потребам громадян, які існують у суспільстві; кількісний – законодавець не встигає закріпити всі інтереси; якісний – потреби та інтереси у кожного різні. Тому визначаються лише найбільш значущі. 39. Співвідношення понять правового статусу та правового становища. Під статусом розуміють соціальне співвідношення положення індивіда або групи у соц. Системі яке визнач за рядом ознак у даній системі. Сукупність прав та обов’язків, що визнач юр полож особи, держ органу. Правовий статус особистості у широкому змісті – це юр закріплене становище людини в суспільстві, її права і свободи, обов’язки та відповідальність, встановлені завством та гарантовані державно. Ознаки категорії правовий статус: універсальний характер; відображає індивідуальні особливості людини та її становище у сусп. Відносинах; основу правового статусу склад права та свободу; системність прав та обов’язків; знаходить вираз воля Д; зміст пр. статусу змінює не з волі особи, а з волі Д; елементи формулюються та існують у формі правових приписів. Під правовим становищем - конкретне становище суб’єкта права, яке визначає як його правовим статусом, так і сукупністю конкретних правових зв’язків, у яких він знаодиться. Ширше, ніж поняття правового статусу. Це сукупність прав, свобод і обов’язків, що реалізуються. Правовий статус визначає вихідний стан особи в системі права. 40. Правовий статус держави Ще римські юристи вважали, що держава — це суб'єкт особливого роду. На відміну від суб'єктів права — фізичних осіб -держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особливим колективним суб'єктом правовідносин, держава не має спеціальної компетенції. Вона встановлює і формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права і обов'язки громадян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єктності до неї не застосовується, оскільки держава як суверенна організація користується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і предмет відання. Держава не є й звичайним видом юридичної особи. Держава — суверенна особа, що офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за кордоном, у взаєминах з іншими державами. Тому правовий статус держави реалізується двома системами: - системою внутрішньодержавного права; - системою міжнародного права. Держава має загальний і конкретний правові статуси. Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права — нормами (правами і обов'язками) міжнародного співтовариства, однаковими для всіх його членів. Слід зазначити, що держава як суб'єкт міжнародного права не тільки має права і обов'язки за міжнародним правом, а й створює його норми і принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус. Що стосується конкретного статусу держави, то він залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені. Будучи організацією всього суспільства, держава покликана виражати публічні, загальні інтереси і, відтак, діяти на основі норм публічного права. За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником таких публічних відносин: 1) міжнародно-правових (укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів на основі норм публічного міжнародного права); 2) конституційно-правових (прийняття до національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою або присвоєння йому почесного звання); 3) кримінально-правових (здійснення боротьби зі злочинністю від імені держави) та ін. Таким чином, держава через державну владу, ка являє собою вольові (керівництва-підпорядкування) відносини, що складаються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на основі правових норм, виступає як владний суб'єкт правовідносин. Разом з тим держава виступає як суб'єкт права в цивільному обороті на основі норм приватного права. За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником приватноправових відносин: • міжнародних (укладає договори на основі норм приватного міжнародного права); • внутрішніх цивільно-правових (випускає державна позику; приймає передачу спадщини на користь держави; держава Україна, наприклад, вступає у відносини з Автономною Республікою Крим з приводу загальнодержавної власності). І в сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником, який не має ніяких пільг і переваг. Держава як суб'єкт відносин у галузі приватного права і як суб'єкт власності може виступати в двох організаційно-право-вих формах: — у формі загальнодержавної скарбниці; — у формі створюваних нею юридичних осіб. Слід звернути увагу на те, шо держава управляє певною частиною власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями і установами, а належить суспільству в цілому. Кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за державними підприємствами і установами, складають державну скарбницю країни. Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функцій і органів, а держава як загальнодержавна скарбниця в особі своїх фінансових органів, які діють на певній ділянці комерційної, господарської діяльності. Держава, яка розуміється в цьому сенсі як суб'єкт власності, договорів, є звичайним суб'єктом права власності (володіє, користується і розпоряджається нею відповідно до правил цивільного обороту), таким, що торгує і функціонує, суб'єктом приватноправових відносин, створює юридичні особи. Тому в цій сфері конкретної діяльності вона може бути прирівняна до юридичної особи особливого роду. Наприклад, держава вступає в майнові правовідносини з різними комерційними корпораціями і, зокрема, бере участь у створенні акціонерних товариств на базі державної і приватної власності одночасно. Тут обсяг прав і обов'язків, якими володіє держава, не є постійним. Він змінюється залежно від того, в які конкретні майнові відносини вона вступає. Конкретні правовідносини, в які вступає держава як усередині країни, так і на міжнародній арені, виникають, змінюються та припиняються, що спричиняє виникнення, зміну та припинення конкретного правового статусу держави. Правове становище держави можна змалювати к суму її загального (внутрішньодержавного і міжнародного) і конкретних правових статусів, що виникають у неї як у суб'єкта правовідносин. Визначеність і стабільність правового статусу держави, врегульованого нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, створює авторитет, відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами. |
| ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:... |
ДИКТАНТИ З ПРИРОДОЗНАВСТВА ДЛЯ 5 КЛАСУ Щоб краще вивчити тіла і речовини вчені спеціально впливають на них, такі дії є … |
| Лекція 5 Тема: Сигналізація в цифрових системах комутації Склад і види сигналів сигналізації До ЦСК підключаються різні види кінцевих пристроїв, такі як аналогові і цифрові телефонні апарати, ISDN абоненти, комутатори, ПК... |
Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання |
| 1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
Маркетингові інформаційні системи Всю сукупність маркетингових інформаційних систем ділять на наступні три категорії |
| НОВЕ СЛОВО У НАУКОВОМУ ПЛАНУВАННІ Відділення загальної середньої освіти, представники відділу наукових і керівних кадрів апарату Президії НАПН України, працівники... |
А. С. Матвієнко 22 березня 2008 р В рамках єдиного виду спорту спортивний туризм об’єднує такі його види, як пішохідний, водний, велосипедний, гірський, спелеологічний,... |
| Предметом статистики як суспільної науки є: + кількісна сторона масових... За статистичною природою(формою вираження)розрізняють такі види статистичних показників |
ПРОБЛЕМНІ ВИРОБНИЧІ СИТУАЦІЇ Розв’яжи проблемну ситуацію ... |