|
|
Скачати 1.01 Mb.
|
48. Співвідношення міжнародного та національного права Розрізняють право: -внутрішньодержавне («національне»); -міжнародне («наднаціональне», « наддержавне»). Національне право України представлено його галузями, до яких ставиться, наприклад, конституційне (державне), цивільне,трудове, карне, адміністративне, екологічне право.Провідною формою національного права України є законодавство, тобто основне джерело права України - нормативно-правові акти (закони, підзаконні акти).Складовою частиною національного законодавства України є міжнародні договори України, ратифіковані Верховною Радою України (ст.9 Конституції України). Міжнародні договори - основне джерело міжнародного права (інші джерела: загальновизнані принципи й норми міжнародного права, резолюції міжнародних організацій і ін.).Через висновок міжнародних договорів, їхню ратифікацію міжнародне право інтегрується в національне право, включається в його структуру (стає його складовою частиною).Способом інтеграції міжнародного права в національне право може виступати не тільки висновок міжнародних договорів, але й дотримання державою міжнародних порядків, вступ держави в міжнародні організації. Міжнародне право - складова частина національної системи права кожної сучасної держави. Законодавство України поступово приводиться у відповідність із міжнародним правом, із законодавством Європейського Союзу ( на основі Угоди про партнерство й співробітництво між Україною і Європейським Союзом). Питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права є одним із центральних у теорії міжнародного права. Міжнародна доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки: одне дуалістичне і два моністичних. В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що міжнародне право і право національне являють собою два різноманітних правопорядки. Відмічаючи це, основоположник цього напрямку німецький учений XIX сторіччя Г. Трипель писав: «Міжнародне і внутрішньодержавне право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються». Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих правових систем. Одні з них виходять із примату внутрішньодержавного права над міжнародним (німецька юридична література другої половини XIX — початку XX в.). Так, один із видатних представників цього напрямку німецький вчений А. Цорн писав: «Міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно є державним правом». А його колега А. Лассон стверджував, що «держава лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися міжнародного права або ні, в залежності від того, чи диктується це її інтересами». Обгрунтування позиції прихильників іншого різновиду моністичної концепції — примату міжнародного права над внутрішньодержавним, що одержала широке поширення, міститься в працях австрійського юриста XX в. X. Кельзена, у повоєнні роки, професора Каліфорнійського університету (США). Ототожнюючи державу з корпорацією, Кельзен писав: «Держава розглядається тільки як правове явище, як юридична особа, тобто корпорація». Тому співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками «нагадує співвідношення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації». Радянська концепція по цьому питанню грунтувалася на таких посилках: — міжнародне і внутрішньодержавне право, будучи самостійними правовими системами, знаходяться в постійній взаємодії, що опосередковується волею держав-учасниць міжнародного спілкування; — оцінюючи обидві моністичні теорії як невідповідні об'єктивній реальності існування суверенних держав, не можна заперечувати можливого переважного значення тієї або іншої системи права в процесі їхньої тісної взаємодії; — якщо вплив норм внутрішньодержавного права на міжнародне можна назвати первинним, тому що кожна держава, що бере участь у створенні міжнародного права, виходить із характеру і можливостей свого внутрішнього права, то в процесі взаємодії вже існуючих норм вона не може не визйавати принципу переважного значення норм міжнародного права. Цей принцип одержав чітке вираження в статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, відповідно до якої учасник договору «не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору». Таким чином, хоч і з досить туманними застереженнями, признавався примат норм міжнародного права над нормами національного законодавства. В даний час такий примат норм міжнародного права знаходить своє закріплення в поточному законодавстві України (див., наприклад, частина 2 статті 17 Закону України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України»). Тут доречно торкнутися питання про взаємовплив міжнародного і національного права. Дійсно, з одного боку, міжнародне право справляє суттєвий вплив на становлення, формування і динаміку норм національного права, покладаючи на держави виконання зобов'язань, узятих ними під час підписання різних міжнародних договорів (наприклад, до цього їх зобов'язував Віденський документ НБСЄ 1989 p.). Але, з іншого боку, і саме міжнародне право може відчувати на собі вплив норм внутрішньодержавного права. Наприклад, прийняття в 1951 році в СРСР Закону про заборону пропаганди війни призвело до того, що в статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році, з'явилася норма, відповідно до котрої «всяка пропаганда війни повинна бути заборонена законом». Норми міжнародного права створюють права й обов'язки тільки для суб'єктів міжнародного права. Органи державної влади й інші суб'єкти, що знаходяться на території держави, безпосередньо нормам міжнародного права не підпорядковуються. Реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні здійснюється шляхом входження норм міжнародного права в норми внутрішньодержавного права. Сам процес входження норм міжнародного права в національне законодавство називається імплементацією. Засоби входження іменуються трансформацією. У широкому значенні трансформація, на думку Р.А. Мюллерсона, являє собою «засіб здійснення міжнародного права за допомогою видання державою внутрішніх нормативних актів (законів, актів ратифікації і публікації міжнародних договорів, адміністративних постанов, розпоряджень і т.п.) і забезпечення виконання нею свого міжнародного зобов'язання або в інтересах використання нею своєї міжнародної правомочності». Таким чином, норма міжнародного права не перетворюється, вона зберігає свій статус. А от її змісту, правилу поводження надається статус норми національного права. Власне, як відзначає І.І. Лукашук, мова йде про імплементацію міжнародної норми за допомогою національного права. Трансформація може бути загальною й індивідуальною. При загальній трансформації держава встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею міжнародно-правових норм є частиною національного права країни. При індивідуальній трансформації необхідно в кожному випадку вводити міжнародні норми в національне право країни спеціальним актом. У деяких країнах, наприклад у Великобританії, у відношенні звичаєвого міжнародного права застосовується загальна трансформація, а у відношенні договорів — індивідуальна. В Україні у відношенні міжнародних договорів застосовується індивідуальна трансформація (Верховної Радою України видається спеціальний закон про ратифікацію). У доктрині міжнародного права розрізняють декілька засобів трансформації: а) пряму рецепцію — коли норма міжнародного права без зміни запозичується національним законодавством — має місце в Україні (див., наприклад, статтю 9Конституції України). Нерідко цей засіб іменується ін корпорацією, тобто включенням; б) бланкетну рецепцію — коли норма міжнародного права не запозичується, але на неї робиться відповідне посилання (див., наприклад, статтю 18 Конституції України); в) власне трансформацію — коли норма міжнародного права змінюється шляхом створення словесної національної транскрипції (перекладається на іншу мову) і закріплюється в національному нормативному акті, але її смислове значення при цьому не зазнає значних змін. 49. Правовий звичай та правовий прецедент: Правовий звичай – санкціоноване д правило поведінки загально-обовязкового характеру. Звичаєве право складається з правових звичаїв. Правові звичаї творяться без правового наказу Д, Звичаєве право є правом неписаним. Правовий звичай – норма позитивного права, що виникла самостійно без державно-владної волі чи санкції з боку держави яка виникає з правосвідомості соц. Груп чи всього суспільства і набуває юридичної сили у результаті застосування її як обов’язкової. Обмежене регулювання: несвоєчасне закріплення. Правові звичаї в завстві України: міжн торгові звичаї; звичаї торгового мореплавства; святкові і неробочі дні певних свят; звичає ділового обороту; при виріш сім спору суд за заявою за інтерес стор. Правовий прецедент – об’єкти вираженні зовні ріш, яке є обов’язковими при застосуванні інших норм у схожих відносин. Створ при прогалинах в юр. Регулюванні або для класифікації нормотвор діяльн. 50. Нормативно-правові акти, як основні джерела права. Нормативно-правовий догоів – об’єктив, формально-обовязкове правило поведінки, загального характеру, яке застосовуються для регулювання поведінки суб’єктів громадян або навіть Д. Відмінність між НПА від нормат та правових актів: нормат – міст норми, які не мають правового характеру – техніко-юридичні норми; правові – містять норми, котрі адрес конкретно визнач суб’єктові. НПА – письмовий документ компетентного органу Д, ОМС, яким забезпечується загально-обовязкове правило поведінки загального характеру. |
| ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:... |
ДИКТАНТИ З ПРИРОДОЗНАВСТВА ДЛЯ 5 КЛАСУ Щоб краще вивчити тіла і речовини вчені спеціально впливають на них, такі дії є … |
| Лекція 5 Тема: Сигналізація в цифрових системах комутації Склад і види сигналів сигналізації До ЦСК підключаються різні види кінцевих пристроїв, такі як аналогові і цифрові телефонні апарати, ISDN абоненти, комутатори, ПК... |
Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання |
| 1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
Маркетингові інформаційні системи Всю сукупність маркетингових інформаційних систем ділять на наступні три категорії |
| НОВЕ СЛОВО У НАУКОВОМУ ПЛАНУВАННІ Відділення загальної середньої освіти, представники відділу наукових і керівних кадрів апарату Президії НАПН України, працівники... |
А. С. Матвієнко 22 березня 2008 р В рамках єдиного виду спорту спортивний туризм об’єднує такі його види, як пішохідний, водний, велосипедний, гірський, спелеологічний,... |
| Предметом статистики як суспільної науки є: + кількісна сторона масових... За статистичною природою(формою вираження)розрізняють такі види статистичних показників |
ПРОБЛЕМНІ ВИРОБНИЧІ СИТУАЦІЇ Розв’яжи проблемну ситуацію ... |