|
|
Скачати 1.01 Mb.
|
11. Філософія права епохи Середньовіччя. Представники - Ф. Аквінський. Вчення про право, сама філософська думка в середньовічному тисячолітті порівняно з античною цивілізацією була в деякій мірі кроком назад. Цей період не можна хар-ти появою сузір’я видатних мислителів, що були в античній історії. Середньовіччя з 476 р – рік падіння Римської імперії – до 15 ст. Чинники формування державно-правової ідеології : 1. це новий економічний лад, економічні відносини, поява нових економічних верств, відносини між якими слід було закріпити правом (привілеї, обов’язки); 2. релігійний – в 325 році христ-во в Рим. Імп. одержало статус держ. релігії, а в 700 році з’явилось мусульманство. Цей період характеризувався безперервними війнами, хрестовими походами. В 1054 р. хр-во розкололось на західне (католицизм) і східне (православну). В умовах феодальної роздробленості церква була єдиним центральним інститутом, яка об’єднувала різні князівства, землі. Багато чисельний корпус духовенства займав провідне місце в феодальному сус-ві. Йша безперервна боротьба між світською і духовною владою. У цій боротьбі надбання античної цивілізації, культури середньовіччя церква не признавала, вважала цю культуру наслідком язичництва. Позитивні моменти : дослідження сутності держави, її форм, співвідношення права і закону, природного і позитивного права. Теократичні державно-правові вчення Зах. Європи. Існували такі школи: 1. Школа кантоністів (12 ст.) – предметом дослідження вчених були папські декрети і були рішення церковних соборів, висловлювання діячів церкви, а також положення біблії. Прир. право ототожнювалось з божественним законом. 2. 13ст. – підготовлений звід канонічного права – кодекс Граціана. Його осн. ідея – про первинність церковної влади. 3. найбільш видатною постаттю в цей період був Ф. Аквінський (1226-1274) народився в аристократичній родині, граф, став монахом і присвятив себе релігійно-філ. творчості; викладав в монастирських школах. Осн.твір «сума теології». На відміну від Аристотеля, який вважав державу природною формою людського спілкування, він розглядав її як витвір людського генія. Аквінський розрізняв 3 види права : 1. Вічнє 2. Природнє 3. Людське. Вічне право – це сукупність римського божественного права. Природнє право виходить із законів вічного права, поширюється на всіх живих істот. Людське право – змінене і позначене печаттю швидкоплинності. Ф.Аквинський поділяв дух Аристотеля про те, що людина є політичною істотою. Головним у природі людини є прагнення жити з іншими людьми для забезпечення своїх потреб. Єдиною, що відповідає вимогам Бога, є церковна влада. Лише завдяки їй в сус-ві може бути встановлена справедливість. Право – дія справедливості у божественному порядку людського спілкування. Справедливість – це надання кожному того, що йому належить. Є 2 види справедливості : 1. Розподільна (надання влад згідно з заслугами) 2. Порівняльна (це дія порівняння чого-небудь, з чим небудь). 4. Школа глосаторів (11 ст.) – заснована в університеті в Болонії. Вони приділяли увагу тлумаченню норм. Пізніше від тлумачення окремих слів, норм, вони перейшли до пояснення всього тексту, результатом якого був коментар, який називався апарат, укладачем якого був Азо. Глосаторів змінили постглосатори (12-15 ст.). Крім тлумачення окремих норм та текстів вони проявили великий інтерес до вчення римський юристів про право. Вони також займалися узагальненням і систематизацією понять римського і сучасного для них феодального права. 5. Фон Репков (1180-1233) осн.праця «саксонське зерцало», осн.ідея – ідея суспільної злагоди і миру, приборкання феодальних міжусобиць, причиною яких він вважав прагнення церкви зайняти панівне положення у сус-ві і підкорити собі світську владу. Мислителі розробили теорію 2-х мечів, у якій, підкреслюючи авторитет папи і церкви, він запропонував механізм забезпечення суверенітету глави світської влади. Духовний меч – папі, а світський – королю. Репков висловлювався проти обмеження індивідуальної свободи, належності однієї людини іншій на праві власності. 6. Марселій Падуанський (1275-1343) осн.твір – «захісник миру». Він вважав церкву винною в багатьох вадах сус-ва і пропонував підкорити духовну владу світській. Важливою була його думка про верховенство закону в державі. Йому повинні підкорятися всі громадяни, в тому числі правителі і зак-во. Краща форма правління – монархія. 12. філософсько – правові погляди античності. Антична ФП тісно повязано з античною цивіл. І охоплює весь осьовий час. Це основа, а не етап подальшого розвитку всієї людської цивіл. 1. Ст. Схід : а). Єгипет – літературні памятки про право : про вчення Птахотепа – 27 ст. до н.е.; Кніга Мертвих – 25 ст. до н.е. Основна думка цих творів – Боги були не лише джерелом влади, а брали безпосередню участь у встановленні земного порядку і вирішення долі людей. б). Індія – система правових поглядів називалась Брахманізм. Ці погляди були викладені у релігійних і ритуальних текстах “Веди”, “Рігведи”. Суть брахманізму: функціонування сус-ва здійснюється згідно вічного закону, який бере свій початок від Богів. Цей вічний закон закріплює основи сусп-держ устрою, соц статус кожної “варни” (класи), а також права и обовязки їх членів. Для стар. Сходу хар-не дуже пошірене вчення буддизму, який виник в 4-5 ст. до н.е. Його сутність полягає в тому, що : всесвіт керується природнім законом, а всі події – це природня закономірність. в). Найбільш поглибленно ФП досліджувалось в стар. Китаї, де було 3 школи : - даосизму; - конфуціанство; - легізму. Даосизм відстоював ідею, що всесвіт, сус-во, держава розвивається відповідно до вічного закону “ДАО”. Цей закон визначає конкретні закони неба, природи і сус-ва. Конфуціанство – у книзі Конфуція (541-476 р до н.е.) “Бесіди і міркування”. Що записана учнями, проповидується необхідність збереження вічного та незмінного порядку, закладений попередніми поколіннями жорсткої соц ієрархії, здійснення управліня за умови дотримання ритуалів, традицій, обрядів, етичних норм (синівська любов). Легізм – заснований Гун Сун Ян 390-338 до н.е. - відкидав морально-правову доктрину конфуціанства стверджувавав, що норми моралі, традицій і звичаїв не можуть здійснювати соц регулювання. Головним принципом встановлення порядку повинен бути принцип сили. Держава повинна суворо карати порушників, і більще карати ніж заохочувати. 13. Відмінність позитивного права від природного. Поділ права на природне і позитивне складає одну з базових аксіом класичної правової філософії. При всій умовності даних термінів варто визнати, що суть проблем, які стоять за цим роз¬межуванням, серйозна і глибока. Під природним правом зви¬чайно розуміють сукупність універсальних норм і принципів, що знаходяться в основі всіх правових систем світової цивіліза¬ції. Позитивним правом називають ті правові норми, які оформ¬лені як система законодавства, підтримуваного силою даної держави в даний історичний період. Основні відмін¬ності між ними: 1. Природне право вважається похідним від природного по-рядку речей, тобто від устрою світобудови і природи людини, що є невід'ємною частиною світопорядку. Позитивне право — штучне утворення, створене людьми, відданими інтересам та¬кого штучного формоутворення, як держава. Тому норми пози¬тивного права можуть не тільки відповідати принципам приро¬дного світопорядку, але і суперечити їм. 2. Через природне право, через його норми і принципи інди¬відуальна правосвідомість зв'язує своє існування з універсаль¬ними, всезагальними першоосновами буття. Через позитивне право вона зв'язує своє буття насамперед із конкретною дер¬жавою і її інститутами. 3. Природне право виникає разом із першими паростками людської цивілізації і культури. Позитивне право виникає зна¬чно пізніше, одночасно з формуванням державності. 4. Природно-правові норми виражені, крім юридичних доку¬ментів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в зміс¬ті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові норми завжди передбачають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру. 5. Відповідно до природно-правових доктрин права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються на¬лежними їй споконвічно і безумовно. Уже самим фактом свого народження в якості людини кожний ними наділений, і ніхто не вправі зазіхати на них. Згідно з позитивно-правовою логікою, свободи і права людина одержує з рук держави, яка відмірює їх у тій мірі, у якій вважає за потрібне, і яка може не тільки дати права, але і відняти їх, якщо визнає це необхідним. 6. Природне право не тотожне чинному законодавству. Воно передбачає релігійно-метафізичні і морально-етичні основи, що надзвичайно розширюють і поглиблюють його юридичний зміст, пов'язують його з багатьма цінностями світової культури. По¬зитивне право ототожнює себе з чинним законодавством і тому може вважатися атрибутом цивілізації, а не культури. 7. Норми і принципи природного права вважають дуже не¬обхідними для себе релігійні й етичні виправдання. Позитивне право демонстративно відмовляється від них. Воно обпирається на волю держави і переконане в необхідному і достатньому ха¬рактері такої основи. 8. Нормативно-ціннісною межею прагнень для прир. права служить вища справедливість, яка розуміється як уні¬версальний ідеал, що відповідає корінним підвалинам світопорядку. Для позитивного права такою межею є інтереси дер¬жави. 9. Прир право невідривні від існування всієї цілісності нормативно-ціннісного континууму світової культури. Позит право сприймає себе як самодостатню частину, здатну існу¬вати автономно від цієї цілісності. 10. Природно-правове мислення — це здатність, яку мають філософський розум і метафізична інтуїція. Позитивно-право¬ве мислення є здатністю теоретичного розуму, що не може ви¬ходити за межі розумових стереотипів юридичного позитивіз¬му. Обидві моделі, природно-правова і позитивно-правова, на¬родилися і сформувалися в умовах насамперед європейської цивілізації, є її плодами. У її ж контексті відношення між ними прийняло характер явно вираженої антитези. Це не було ви¬падковістю, а відбивало певні соціально-історичні реалії. 14. позитивне і природне право Розглядаючи питання тотожності та розбіжностей права і закону, слід мати на увазі головне: закон може як співпадати з правом, так і не співпадати. Проте лише як форма вираження права, закон представляє собою правове явище. Правовий закон – це і є право. У випадку, якщо закон не співпадає з правом, то тоді для нього не характерні перераховані якості – рівність, свобода, справедливість. Але для правового закону мало і цих якостей – необхідна ще і владна всезагальна обов'язковість. Легістський, для якого право – це офіційне, чинне законодавство, за його межами не існує іншого права. Таке право отримало назву "позитивного". Право позитивне – це система джерел публічно визнаного права, зафіксованого в законодавстві певної держави, тобто це ті правові норми, які оформлені як система законодавства держави (Конституція, кодекси, закони). Воно має прикладний характер, за ним держава функціонує та регулюються відносини між його громадянами. Воно базується на таких принципах: принцип патерналізму, який означає безпосередню залежність норм права від держави; принцип секулярності – світський принцип права; принцип мінімуму моральності. Це означає, що право не вільне від вимог етики, але вони зводяться до вимог, поставлених громадянину не порушувати своєю поведінкою моральних і юридичних норм. Другий підхід до права та праворозуміння – філософський, який визначає право як: формальну рівність; всезагальну і необхідну свободу; всезагальну справедливість. Безумовно, в своїй сукупності ці якості і складають право. Різниця між природним та позитивним правом полягає у наступному: 1. Природне право – похідне від природного стану речей, від природи людини, тоді як позитивне право – штучно створене людьми. 2. Через природне право індивідуальна правосвідомість пов'язує своє існування з першоосновами буття, а через позитивне право – з конкретною державою. 3. Природно-правові норми вирощені крім юридичних документів також в написаних звичаях та традиціях, в релігії, а позитивно-правові норми – тільки у формалізованих нормативних актах. 4. Природне право передбачає релігійні та морально-етичні основи, а позитивне – це атрибут цивілізації, а не культури. Розглядаючи питання тотожності та розбіжностей права і закону, слід мати на увазі головне: закон може як співпадати з правом, так і не співпадати. Проте лише як форма вираження права, закон представляє собою правове явище. Правовий закон – це і є право. У випадку, якщо закон не співпадає з правом, то тоді для нього не характерні перераховані якості – рівність, свобода, справедливість. Але для правового закону мало і цих якостей – необхідна ще і владна всезагальна обов'язковість. Відмінності позитивного права від природного. основні відмінності між ними: 1. Природне право вважається похідним від природного по¬рядку речей, тобто від устрою світобудови і природи людини, що є невід'ємною частиною світопорядку. Позитивне право — штучне утворення, створене людьми, відданими інтересам та¬кого штучного формоутворення, як держава. Тому норми пози¬тивного права можуть не тільки відповідати принципам приро¬дного світопорядку, але і суперечити їм. 2. Через природне право, через його норми і принципи інди¬відуальна правосвідомість зв'язує своє існування з універсаль-ними, всезагальними першоосновами буття. Через позитивне право вона зв'язує своє буття насамперед із конкретною дер¬жавою і її інститутами. 3. Природне право виникає разом із першими паростками людської цивілізації і культури. Позитивне право виникає зна¬чно пізніше, одночасно з формуванням державності. 4. Природно-правові норми виражені, крім юридичних доку¬ментів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в зміс¬ті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові норми завжди передбачають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру. 5. Відповідно до природно-правових доктрин права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються на-лежними їй споконвічно і безумовно. Уже самим фактом свого народження в якості людини кожний ними наділений, і ніхто не вправі зазіхати на них. Згідно з позитивно-правовою логікою, свободи і права людина одержує з рук держави, яка відмірює їх у тій мірі, у якій вважає за потрібне, і яка може не тільки дати права, але і відняти їх, якщо визнає це необхідним. 6. Природне право не тотожне чинному законодавству. Воно передбачає релігійно-метафізичні і морально-етичні основи, що надзвичайно розширюють і поглиблюють його юридичний зміст, пов'язують його з багатьма цінностями світової культури. По-зитивне право ототожнює себе з чинним законодавством і тому може вважатися атрибутом цивілізації, а не культури. 7. Норми і принципи природного права вважають дуже не¬обхідними для себе релігійні й етичні виправдання. Позитивне право демонстративно відмовляється від них. Воно обпирається на волю держави і переконане в необхідному і достатньому ха-рактері такої основи. 8. Нормативно-ціннісною межею прагнень для природного права служить вища справедливість, яка розуміється як уні-версальний ідеал, що відповідає корінним підвалинам світопорядку. Для позитивного права такою межею є інтереси дер¬жави. 9. Природне право невідривні від існування всієї цілісності нормативно-ціннісного континууму світової культури. Позитив¬не право сприймає себе як самодостатню частину, здатну існу¬вати автономно від цієї цілісності. 10. Природно-правове мислення — це здатність, яку мають філософський розум і метафізична інтуїція. Позитивно-право¬ве мислення є здатністю теоретичного розуму, що не може ви¬ходити за межі розумових стереотипів юридичного позитивіз¬му. Обидві моделі, природно-правова і позитивно-правова, на¬родилися і сформувалися в умовах насамперед європейської цивілізації, є її плодами. У її ж контексті відношення між ними прийняло характер явно вираженої антитези. Це не було ви-падковістю, а відбивало певні соціально-історичні реалії. |
| ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:... |
ДИКТАНТИ З ПРИРОДОЗНАВСТВА ДЛЯ 5 КЛАСУ Щоб краще вивчити тіла і речовини вчені спеціально впливають на них, такі дії є … |
| Лекція 5 Тема: Сигналізація в цифрових системах комутації Склад і види сигналів сигналізації До ЦСК підключаються різні види кінцевих пристроїв, такі як аналогові і цифрові телефонні апарати, ISDN абоненти, комутатори, ПК... |
Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання |
| 1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
Маркетингові інформаційні системи Всю сукупність маркетингових інформаційних систем ділять на наступні три категорії |
| НОВЕ СЛОВО У НАУКОВОМУ ПЛАНУВАННІ Відділення загальної середньої освіти, представники відділу наукових і керівних кадрів апарату Президії НАПН України, працівники... |
А. С. Матвієнко 22 березня 2008 р В рамках єдиного виду спорту спортивний туризм об’єднує такі його види, як пішохідний, водний, велосипедний, гірський, спелеологічний,... |
| Предметом статистики як суспільної науки є: + кількісна сторона масових... За статистичною природою(формою вираження)розрізняють такі види статистичних показників |
ПРОБЛЕМНІ ВИРОБНИЧІ СИТУАЦІЇ Розв’яжи проблемну ситуацію ... |