7. Право як формальна рівність
Правова рівність – це рівність рівних і незалежних суб’єктів права за заг. для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою. Там, де люди діляться на вільних і невільних, останні відносяться не до суб'єктів, а до об'єктів права і на них принцип правової рівності не розповсюджується. Право – це лише рівний для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному. Скрізь, де діє принцип формальної рівності, наявні правове начало та правовий спосіб регуляції. Де діє право, там функціонує принцип правової рівності. Де відсутній принцип рівності, там відсутнє право як таке. Визнання різних індивідів формально рівними – це визнання їх однакової правоспроможності і можливості придбати ті чи інші права на відповідні блага. З принципом формальної рівності пов'язане і розуміння права як форми суспільних відносин незалежних суб'єктів. Платон визначав , що перед законом всі рівні. Піфагорійці – рівність між громадянами є вимогами права та справедливості. Середньовіччя – боротьба між класами ; свобода, рівність і братерство. Бекон – закон повинен бути справедливий, виключати насилля і гарантувати рівність.
8. Право як свобода
Правова свобода – незалежність суб’єктів один від одного в рамках правової форми їх взаємовідносин і одночасно це їх однакова рівність, підлежність заг. нормі, це рівна міра свободи для всіх. Право виступає, як всезагальна форма, як рівний для всіх, незалежний від розуму, соц. положення, однаковий масштаб і міра, але вона просто неможлива без принципу рівності. Історичний розвиток свободи і права у людських відносинах є прогресом рівності людей як формально (юридично) вільних осіб. Тільки через механізм права (формально-правової рівності) невільна на перших порах маса людей поступово у процесі історичного розвитку стає вільною. Правова рівність робить свободу можливою і дійсною у всезагальній нормативно-правовій формі, у вигляді певного правопорядку, про що свідчить світовий досвід розвитку свободи, права, рівності і людських стосунках. Правова справедливість входить до поняття права, вона внутрішня хар-ка та якість права, тому завжди постає питання про справедливість та несправедливість закону. Право завжди справедливе і є носієм справедливості, яка, власно, тому і справедливе, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність(суть, начало права, сенс правового принципу загальної рівності і свободи).
Це можливість жити вільно. Але відповідати за свій вибір перед суспільством. Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини, бо всі особи рівні.
Випадки обмеження свободи індивіда :
Іншим індивідом з метою самозахисту
Суспільством з метою підтримання суспільної моралі
Державою з метою запобігання шкоди для інших осіб
Міра свободи дії :
Дозволено все, що не заборонено законом
Дозволено лише те, що передбачено законом
Види свободи :
Залежно від суб’єкта , носія свободи :
Індивідуальна ((друк. віросповідання)
Суспільна (виражається в народному суверенітеті)
соціальна, економічна, релігійна, ін..
негативна (відсутня будь яка заборона на вчинення дій)
позитивна (людина повинна зробити вибір)
позитивна свобода = негативна свобода + умови для її реалізації + наявність вибору
правова (незалежність суб’єктів один від одного)
неправова (становище привілеїв та переваг)
В межах держави свобода розвивається :
незалежно від свавілля з боку інших
гарантування основних прав людини, які обмежують монополію державної влади
право на участь у сферах державної діяльності. тобто право на участь у прийнятті рішень
реалізація індивідуального самовизначення на основі законів, власних уявлень про сенс життя, щастя
9. Право як справедливість.
Справедливість входить до поняття права, вона внутрішня характеристика і якість права. Тому завжди постає питання про справедливість або несправедливість закону, що по суті одне і теж, що правовий або неправовий характер закону, його відповідності праву, а останнє – завжди справедливо. Несправедливим може бути закон. Латинське слово "юстиція" в перекладі означає "справедливість", "правосуддя".Справедливість відображена і в образі богині справедливості Феміди з Вагами Правосуддя (богиня з пов'язкою на очах – дуже доступно виражає притаманні праву справедливість, рівність, не зважаючи на будь-які впливи).Крім правового, якогось іншого принципу справедливість не має. В іншому випадку значення справедливості підміняється частковим інтересом та довільним змістом. Право єдине мірило справедливості. В суспільстві часто виказуються вимоги так званої "соціальної справедливості", яка не завжди співпадає з правовою справедливістю, вона може не відповідати праву. Так, в принципі, в житті буває, коли правовій справедливості протиставляють вимоги моральної, політичної, релігійної або іншої справедливості (декілька сот чоловік блокують адміністрацію області міста і вимагають відставки керівництва).Але якщо визнавати за правом право регулятора і необхідної форми суспільних відносин, то саме правова справедливість виступає критерієм правомірності всіх інших претензій на роль і місце справедливості. Віддаючи кожному своє, правова справедливість робить це "єдино" можливим, загальним і рівним для всіх правовим способом вирішення соціальних конфліктів. Право – це нормативно закріплена справедливість Види справедливості (розподільча, врівноважуючи).
З часів Аристотеля виділяють справедливість :
розподільча – кожному своє
врівноважуючи – сфера цивільних угод, відшкодування шкоди, покарання
Справедливе судочинство :
матеріальна справедливість _ будь яке рішення має бути направлене на відновлення справедливості
процесуальна справедливість – здійснюється відповідно до правових норм.
Універсальна справедливість :
вимога рівності
неупередженість і заборона свавілля
взємозвязок між скоєним і розплатою
рівновага між втраченим та придбаним
визнання права на життя, честь, гідність
Особливості справедливості :
не є однозначною – зі зміною суспільних відносин суспільство переглядає справедливість
об’єктивність
пропорційність
самокритичність
проявляється лише у формах суспільних відносин
існує лише в діях соціального суб’єкта.
10. загальна характеристика основних періодів становлення філософії права.
Антична ФП. Антична ФП тісно повязано з античною цивіл. І охоплює весь осьовий час. Це основа, а не етап подальшого розвитку всієї людської цивіл. 1. Ст. Схід : а). Єгипет – літературні памятки про право : про вчення Птахотепа – 27 ст. до н.е.; Кніга Мертвих – 25 ст. до н.е. Основна думка цих творів – Боги були не лише джерелом влади, а брали безпосередню участь у встановленні земного порядку і вирішення долі людей. б). Індія – система правових поглядів називалась Брахманізм. Ці погляди були викладені у релігійних і ритуальних текстах “Веди”, “Рігведи”. Суть брахманізму: функціонування сус-ва здійснюється згідно вічного закону, який бере свій початок від Богів. Цей вічний закон закріплює основи сусп-держ устрою, соц статус кожної “варни” (класи), а також права и обовязки їх членів. Для стар. Сходу хар-не дуже пошірене вчення буддизму, який виник в 4-5 ст. до н.е. Його сутність полягає в тому, що : всесвіт керується природнім законом, а всі події – це природня закономірність. в). Найбільш поглибленно ФП досліджувалось в стар. Китаї, де було 3 школи : - даосизму; - конфуціанство; - легізму. Даосизм відстоював ідею, що всесвіт, сус-во, держава розвивається відповідно до вічного закону “ДАО”. Цей закон визначає конкретні закони неба, природи і сус-ва. Конфуціанство – у книзі Конфуція (541-476 р до н.е.) “Бесіди і міркування”. Що записана учнями, проповидується необхідність збереження вічного та незмінного порядку, закладений попередніми поколіннями жорсткої соц ієрархії, здійснення управліня за умови дотримання ритуалів, традицій, обрядів, етичних норм (синівська любов). Легізм – заснований Гун Сун Ян 390-338 до н.е. - відкидав морально-правову доктрину конфуціанства стверджувавав, що норми моралі, традицій і звичаїв не можуть здійснювати соц регулювання. Головним принципом встановлення порядку повинен бути принцип сили. Держава повинна суворо карати порушників, і більще карати ніж заохочувати.
Філософсько-правові течії Стародавнього Китаю.
Найбільш помітний внесок в розвиток державно-правових поглядів в Стародавньому Китаї зробили школи даосизму, конфуціанства і легізму.
- даосизм - означена система державно-правових поглядів за змістом наближалася до уявлень буддизму про ці суспільні феномени. Її прихильники обстоювали ідею, що всесвіт, а також суспільство і держава з її атрибутами, розвиваються відповідно до вічного закону “Дао”, який визначає конкретні закони неба, природи й суспільства. За суттю “Дао” є уособленням справедливості, всебічного порядку й доброзичливості. Якщо відносини в державі будуються згідно з приписами “Дао”, там панують справедливість і порядок, а значить – добробут і щасливе життя; якщо ж ці приписи не виконуються, то в суспільстві виникають нерівність, насилля та інші вади.
- конфуціанство - проповідувалась необхідність збереження вічного та незмінного порядку, закладеної попередніми поколіннями жорсткої соціальної ієрархії, здійснення управління за умови дотримання ритуалів, обрядів, етичних та моральних норм.
Роблячи спробу з'ясувати сутність цих суспільних феноменів, прибічники означеної концепції порівнювали державу з великою сім'єю, де влада імператора розглядалася як влада голови сімейства.
- легізм - ж відкидали морально-правову доктрину конфуціанства. Навпаки, стверджував, що моральні норми, патріархальні традиції і звичаї не можуть здійснювати ефективне соціальне регулювання, оскільки відносини значно ускладнились, до того ж збільшилась кількість злочинів. Головним принципом встановлення порядку, повинен бути принцип сили. Держава за своїм змістом і призначенням повинна бути органом насилля, а її головною метою – цілісність і єдність. Любов до ближнього повинна бути витіснена любов’ю до держави.
Задля встановлення в суспільстві порядку держава повинна суворо карати порушників, більше карати ніж заохочувати. Покарання, породжують силу, сила породжує могутність, могутність породжує величність, а величність веде до доброчинності.
Загальна характеристика ФП Нового часу. Новий час. В останню третину 16- поч.. 17 ст. сталася буржуазна революція в Нідерландах, згодом 1640-1688 – аналогічна в Англії. Бекон (агл.) – досліджував імпиричну істину в дослідженні «Новий органон» «Знання сила».1) закон по-суті - право, 2)формальний закон. Гроцій. (1563- 1645). « Про право війни і миру» - в них пояснює природне право і право народів, а також принципи публічного права. Право – це сума соціальних норм, витоками права є прагнення л. до спокійного спілкування з іншими. Ціла плеяда мислителів зосередила свої дослідження на понятті і змісті «свободи». У природно-правових концепціях нового часу свобода частіше трактувалася, як «абсолютна цінність», вихідна передумова всіх природних прав л. разом з тим в позитивно-правових вченнях свобода трактувалась, як правло в якості дару, який людина одержала від держави. Право яке б застосовувалось під час війни і миру – вкладено у Міжнародне гуманітарне право. Розділене об’єктивне і суб’єктивне право. Природне право – настанова здорового глузду. Томас Гоббс (1588-1679). « Філософське вчення про громадянина», «Левіафан» - механізм. До права суспільство існувало в боротьбі всіх поти всіх. На думку Г. все, що потрібно для спасіння л. міститься в 2-х чеснотах: вірі в Христа, підкорення законам. Якби остання з цих чеснот була досконалою, то однієї було б достатньо. Його філософія л. і держави має анти особистий характер. Спіноза. (1632-1677). «Богословсько-політичний трактат» - де він обстоював тезу, що л. насамперед залежить від закону природної необхідності , але залежить і від законів встановлених волею самих людей. С. зазначав, що перший закон має на меті найвище благо, а людський закон – механізм збереження держави. Джон Локк. (1632-1704). В додержавному стані панував лише природний закон. Закон природи – це прояв природної розумності світоустрою. У природному стані л. задовольняє свої потреби, захищає своє життя, свободу і майно, прагне не заподіяти шкоди іншій людині (золотий вік). Укладається суспільний договір. Мірило закону – це природне право. Закони, що встановлені державою повинні відповідати вимогам природного права. Л. переконаний в тому, що владу слід поділити на закон, вик.,судову.
Монтеск’є та Руссо про право. Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755) – франц.філософ-просвітитель. Основні твори: «Про дух законів», «Перські листи», «Роздуми про причини величі і піддання римлян». вважав владу єдиною. Назвав основні з природних законів: прагнення людини жити в мирі з іншими; прагнення добувати собі їжу, одяг; потяг однієї людини до іншої; намагання жити в суспільстві. Розрізняв міжнародне, політичне, природне право. Відстоював політичну свободу – право робити те, що дозволено законом. Справедливість закону – покарання має відповідати скоєному злочину.3Влада – прийняття законів ніби в процедурі двопалатного парламенту. Ввлада – найкращий представник – монарх.Він різко критикував теологію і церкву, хоча івизнавав роль релегії у підтриманні сусп.моралі. будучи прихильником прир.права, вважав неможливим побудувати на цій теорії універсальну систему сусп.законів, оскільки умови існування різних народів різні. З позиції географії, він обґрунтував ідею впливу прир.умов, ландшафту, клімату на хар-р держ.устрою та особливості законод-ва. Існування людини підпорядковане прир.прагненням – існувати в суспільстів, жити у світі, добувати собі їжу та допомагати іншим. На цій прир.основі виросли соц форми регуляції людської поведінки – мораль і право. Світ права не є для нього чимось специфічним чи самост-м. Його закони включені у світ прир.закономірностей. За Монтеск’є, пороки і злочини людей мають однаковою мірою і прир-ні і соц-ні причини. Для боротьби з ними необхідне створення таких суспільних умов, які природно спонукали індивідів дотримуватися моральних заповідей, юрид.законів. Перетворення сусп-х умов варто починати з реформування зак-ва і всієї системи держ.правління, у тому числі з поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Ж-Ж. Руссо (1712-1778) – французький філософ, твори: «Міркування про науку і мистецтво» , «Про суспільну угоду або принципи політичного права», «Про суспільний договір». Першоджерело зла – нерівність. Свобода і рівність є природним станом людини. Припускав існування 3-х основних форм правління: демократія, аристократія, монархія. Нормальним політичним устроєм може бути лише республіка. Республіка – це будь-який устрій, який управляється законами. Ф-П концепція побудована на антитезі «природне-суспільне». Природному стану і людині він протиставляє соціальність, цивілізацію, прогрес, оцінюючи негативно все, що складає інший бік антитези. Цивілізація настільки зруйнувала гармонійні відносини людини з природою, що тепер ні культура, ні мораль, ні право не взмозі утримувати в рівновазі та впорядкованості соціальну реальність. Однак, оскільки повернутися в колишній прир.стан не можливо, залишається рух уперед. Соц.життя здатне досягти прийнятного ступеня впорядкованості, якщо буде будуватися на суспільних засадах. Народи надають правителям повноваження щодо управління процесом держ.життя, створення законів і контролю за їх виконанням в повсякденному житті. Своєрідність концепції Руссо в тому, що сусп.договір укладають усі громадяни між собою.
|