|
|
Скачати 1.01 Mb.
|
25. Правове пізнання як необхідна умова функціонування права. Основні етапи, рівні та методи пізнання у праві. Наукове дослідження починається з постановки проблеми. Для наукової проблеми характерне усвідомлення суперечності між знанням і дійсністю, або суперечності в самому знанні. Проблема повинна мати розв'язок на даному етапі наукового прогресу. Вчений зводить її до робочого, реального обсягу. Він береться лише до таких питань, які можуть бути вирішені з допомогою вже існуючих концептуальних та інструментальних засобів. Правильно сформульована наукова проблема виражає необхідність наступного кроку в пізнанні та водночас містить знання способів його здійснення. Під кутом зору структури проблема є системою питань. Вона має констатуючий аспект, містить відповідні знання про об'єкт, що на нього вона спрямована, і власне проблематичний аспект, тобто в ній виражено те, що необхідно з'ясувати відносно цього об'єкта. Питання, що складають проблему, групуються навколо головного, центрального питання, яке виражає її сутність. Ідеальною формою розв'язання фундаментальної проблеми є побудова нової теорії. Тому вже постановка такої проблеми повинна виступати як певний прообраз теорії, її зародок. Проблема може мати суто теоретичний характер, а може пов'язувати наукове знання з практичною діяльністю людей. У першому випадку вона має теоретичну цінність, у другому — практичну.Розглянуті нами етапи правового пізнання можна трактувати як рух від емпіричного до теоретичного рівня дослідження. Емпіричне дослідження передбачає організацію спостережень та експериментів, опис (протоколювання) спостережуваних та експериментальних даних, їх класифікацію, первинне узагальнення. Теоретичне пізнання — це сутнісне пізнання на рівні абстракцій високих порядків. Обидва ці рівні взаємно пов'язані, передбачають один одного. Історично емпіричне (дослідне) пізнання передує теоретичному. З іншого боку, експерименти в науці ставляться саме для того, щоби підтвердити ту чи ту теорію. Методологія пізнання. Встановлення істинної картини правової реальності вимагає застосування системи методів і підходів. Вони поділяються за рівнем загальності на кілька категорій. Найзагальнішим є філософсько-світоглядний підхід. Він необхідний правознавству під кутом зору його самоусвідомлення, у тому числі розуміння його власної методології. Виражаючи світоглядну основу науки, він являє собою спосіб теоретичного опанування матеріалу, насамперед у розумінні найзагальнішого підходу до дослідження. Зокрема, філософський аналіз потрібний для глибокого розуміння свободи, відповідальності та інших людських цінностей як цілей правового регулювання. Загальнонаукові методи (абстрагування, ідеалізація, порівняння, логічні методи, моделювання, методи математики тощо) відомі давно. В ієрархії наукових методів ця група посідає місце між філософським методом і частковими методами окремих галузей науки і практики. Вони поєднують у собі як окремі положення філософського знання, так і теоретичні засоби спеціальних наук, і є своєрідним їх синтезом. Деякі методи загальнонаукового рангу вже давно використовуються у праві. Можна твердити, що найзначнішу роль у вивченні правової реальності, а також у вирішенні інших проблем юридичної науки і практики відіграють логічні методи. Логіка — наука про форми та закони правильного мислення. Вона встановила низку законів, які регулюють зв'язки між структурними елементами правильного міркування. Ці закони, як і форми, мають об'єктивний характер. Вони суть не що інше, як своєрідне відображення форм і законів руху предметного світу, залученого до сукупного процесу праці, до сфери людської діяльності. Адже мислення є розвиненою здатністю оперувати з будь-яким предметом відповідно до його власної природи на основі образу, який адекватно відображає цей предмет. У цілому загальнонаукові методи (абстрагування, ідеалізація, порівняння, логічні методи, моделювання, методи математики тощо) відомі давно. В ієрархії наукових методів ця група посідає місце між філософським методом і частковими методами окремих галузей науки і практики. Вони поєднують у собі як окремі положення філософського знання, так і теоретичні засоби спеціальних наук, і є своєрідним їх синтезом. Останніми десятиріччями всі загальнонаукові методи набули подальшого розвитку і коло їх розширилося: сюди увійшли системний, структурний, функціональний, кібернетичний та інші методи. Посилилася роль методів загальнонаукового характеру і в галузі правознавства. 26. Істина як мета правозастосовної діяльності Правова епістемологія – це наука, яка вивчає пізнавальні процеси правотворчості і правозастосування, досліджує правову реальність (напр., застосування права у боротьбі зі злочинністю). Правотворчість – це діяльність зі створення юрид.норм, в яких і знаходить вираження право. Є 2 точки зору на визначення норм права на предмет їх істинності або хибності: 1) окремі фахівці вважають, що між нормою права і істиною немає зв’язку, бо норма права фіксує не суще, не те, що є, а належне, те, що треба робити; 2) (найбільш грунтовна) юридичні норми повинні мати об’єктивний зміст, відповідати реаліям життя; юридичні норми є істиною в тій мірі, в якій вона відображає соц-правову реальність, якою мірою вона відповідає оптимальній реалізації суспільних відносин. Визнання фактів об’єктивної дійсності пропонує весь кримінальний процес: 1) оцінка діяння як злочину; 2) обґрунтованість поршення кримінальної справи. В кримінальному процесі вживається поняття матеріальної істини, а не істини. Матеріальна істина – це істина у кримінальній справі, яка знайшла фактичне підтвердження про розслідуванні; це повна відповідність висновків слідства і суду об’ктивним фактам дійсності. Прокурорське забезпечення матеріальної істини у досудовому слідстві: прокурор фактично є хазяїном досудового слідства, а слідчий може лише в деяких випадках не погодитись з вказівками прокурора. Для досягнення матеріальної істини використовуються вказівки прокурора: прокурор має право відмінити практично всі (більшість) рішення слідчого, прокурор дає згоду на вчинення певних дій. В суді прокурор має право заявляти клопотання, змінити кваліфікацію, звернутись з апеляційним чи касаційним поданням і т.д., забезпечуючи цим самим досягнення матеріальної істини. На це спрямовані і принципи кримінального процесу: 1-незалежність, 2-презумпція невинуватості. Проблеми: *необґрунтованість відмови в порушенні кримінальної справи, *незаконність порушення крим.справи, *незаконність закриття крим.справи. Взагалі мета кримінально-процесуального закону полягає в тому, щоб створити всі необхідні умови для розв'язання суперечностей, які виникають під час розслідування злочину, і отримання об'єктивної істини у справі. Для цього, по-перше, необхідно забезпечити безсторонність посадових осіб, які провадять розслідування справи і виносять щодо неї рішення, І, по-друге, строго формалізу¬вати весь процес дослідження правопорушення, передбачити таку процедуру виявлення і дослідження правопорушення, яка була б обов'язковою для всіх учасників процесуальних відносин, максимально гарантувала б від помилок у визначенні вини і винесенні вироку. Оптимізації процесу розкриття злочину в плані досягнення істини покликані сприяти основні принципи кримінального процесу — незалежність, колегіальність, повнота і об'єктивність розслідування, гласність, презумпція невинності, змагальність і рівність сторін, право на оскарження винесених рішень. Хоча всі вони безпосередньо сформульовані для кримінального і цивільного судочинства, зауважив В. М. Кудрявцев, за сутністю багато з них належать до інших галузей права. Є всі підстави вважати, що незалежність, підпорядкування лише законові та опора на внутрішнє переконання — це такі принципи, які діють у всіх процесуальних стадіях у кожній справі, включно з розглядом цивільних, трудових, кримінальних, адміністративних і дисциплінарних. Кримінально-процесуальний закон установлює, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи. Це ж стосується і оцінки доказів. Одним із засобів забезпечення цієї безсторонності й посилення контролю за повнотою виявлення всіх обставин справи є поділ функцій органів і посадових осіб, які беруть участь у процесі виявлення правопорушення. Сприяє цьому і принцип змагальності та рівності сторін, який вимагає розмежування кримінально-процесуальних функцій, а також рівності прав сторін щодо пред'явлення доказів, участі в їх дослідженні та заявлення клопотань. Далі, для правильного вирішення кримінальної справи закон вимагає встановлення істинної картини події злочину, повної доведеності фактичних обставин справи. Істина у справі має бути конкретною. 27. Правосвідомість, як визначальний фактор правового регулювання. Правосвідомість – уявлення й поняття що виражають відношення людей до діючого права, значення міри в поведінці людей з погляду прав і обов’язків і це правові теорії, правова ідеологія. Це процес пізнання, формування цінностей у с-ві. Це осмислене ставлення до нормативізації та державно-інституційного регулювання людського буття в суспільному та природному світі.рівні правосвідомості: ментальний – ідеї буття, правові цінності; феноменальний – формуються правові номри, визначення конфліктів та його врегулювання; чуттєво-предметний – відображає саме право. Рівні (вертикал система): Правова ідеологія – структурний елемент правісвідомосіт, який охоплює знання, уявлення ,поняття про зміст права, які формуються в результаті правового виховання та юр наукових досліджень. Структура: правові теорії, ідеї, переконання; правові поняття, категорії; принципи. Правова психологія - структурний елемент правосвідомостій, що включає правові почуття, настрої інші емоційні сприйняття правових явищ. Структура: сталі частини, пізнавальні, емоційні, регулятивні. Правова поведінка - вольова сторона правосвідомості, яка становить процес перетворення норм права у реальні дії. Структура: мотиви правової поведінки; правові установки. Горизонтальна свідомість: Теоретична: правові теорії, систематизовані і обґрунтовані правові ідеї, правові установки, парадигми. Фахова – вид правосвідомості, носіями якої є юристи, являє собою систему правових поглядів, звичок, почуттів, ціннісних орієнтацій та ін.. утворень. Буденна – волевиявл, уявлення, почуття, маси людей, їх суб’єктивне ставлення до права ,знання про існуючі закони та їх оцінку, переконання у правомірності/неправомірн дій. Правосвідомість у кількісному плані: масова, групова, індивідуал.Функції правосвідомості: пізнавальна; оцінна; регулятивна: - переробка і трансляція інф про об’єктивні ознаки права та їх оцінка; предметне втілення цих оцінок у життя і у дії, вчинки. Правосвідомість: певною мірою випереджає юридичне прва; діє паралельно з правом; існує після права; є інтелектуальним інструментом ефективного використання завства, тлумачення норм права; може використовуватися як інструмент застосування. 31. Система права. Проблеми визначення структури. Підходи до визначення сутності система права: система усіх чинних норм певної держави; внутрішня структура права; структура чітко визначених елементів, взаємозв’язків та взаємодії між ними ; науково-доктринальна конструкція; сполучна ланка між суспільством і Д. Ознаки системи права: є структурованою – складається з певних елементів; обов’язковим структурним елементом є норми права; являє собою внутрішню будову права, тобто є відображенням правового регулювання сусп.. відносин. Правова система% система права; система законодавства; суб’єкти права; правова культура, право розуміння; право реалізація, правозастос, правовідносини; закономірності відносин і взаємозв’язки. Система права - це складова правової система права, що являє собою структуроване відображення правового регулювання суспільних відносин. Динамізм системи права проявляються у наступних властивостях: виникнення нових норм права в результаті розвитку суспільних відносин; виникнення інститутів та галузей права; перебудова системи права внаслідок зміни правової системи права. Право поділяється на публічне та приватно, що різниться за методами правового регулювання (імперативний, диспозитивний.). 32. Загальна характеристика правосвідомості. Правосвідомість – уявлення й поняття що виражають відношення людей до діючого права, значення міри в поведінці людей з погляду прав і обов’язків і це правові теорії, правова ідеологія. Це процес пізнання, формування цінностей у с-ві. Це осмислене ставлення до нормативізації та державно-інституційного регулювання людського буття в суспільному та природному світі.рівні правосвідомості: ментальний – ідеї буття, правові цінності; феноменальний – формуються правові номри, визначення конфліктів та його врегулювання; чуттєво-предметний – відображає саме право. Рівні (вертикал система): Правова ідеологія – структурний елемент правісвідомосіт, який охоплює знання, уявлення ,поняття про зміст права, які формуються в результаті правового виховання та юр наукових досліджень. Структура: правові теорії, ідеї, переконання; правові поняття, категорії; принципи. Правова психологія - структурний елемент правосвідомостій, що включає правові почуття, настрої інші емоційні сприйняття правових явищ. Структура: сталі частини, пізнавальні, емоційні, регулятивні. Правова поведінка - вольова сторона правосвідомості, яка становить процес перетворення норм права у реальні дії. Структура: мотиви правової поведінки; правові установки. Горизонтальна свідомість: Теоретична: правові теорії, систематизовані і обґрунтовані правові ідеї, правові установки, парадигми. Фахова – вид правосвідомості, носіями якої є юристи, являє собою систему правових поглядів, звичок, почуттів, ціннісних орієнтацій та ін.. утворень. Буденна – волевиявл, уявлення, почуття, маси людей, їх суб’єктивне ставлення до права ,знання про існуючі закони та їх оцінку, переконання у правомірності/неправомірн дій. Правосвідомість у кількісному плані: масова, групова, індивідуал.Функції правосвідомості: пізнавальна; оцінна; регулятивна: - переробка і трансляція інф про об’єктивні ознаки права та їх оцінка; предметне втілення цих оцінок у життя і у дії, вчинки. Правосвідомість: певною мірою випереджає юридичне прва; діє паралельно з правом; існує після права; є інтелектуальним інструментом ефективного використання завства, тлумачення норм права; може використовуватися як інструмент застосування. 33. Природно-правова свідомість. Існує цілком очевидна теоретична доцільність виділення двох іпостасей правосвідомості — природно-правової і позитив¬но-правової. Для природного права хар-не: воно похідне від природного стану речей, від природи людини; воно пов’язує своє існування з першоосновами буття, а позитивне з конкретною державою; воно виникає з першими паростками людської цивілізації; воно базується на неписаних звичаях, традиціях, релігії; у природному праві, право людини на життя – вічне, а у позитивному від держави. На відміну легістського підходу, філософський підхід до праворозуміння розглядає право, як не волю держави, а як об’єктивне, самостійне явище, для якого характерна абсолютна незалежність від волі законодавця, воно має свою окрему природу, сутність, принципи. Залежно від принципів визначають право, як всезагальну рівність, як всезагальну необхідну свободу, як всезагальну справедливість. Закон може як співпадати з правом, так і не співпадати, правовий закон і є право, якщо закон не співпадає з правом це не правовий закон. В ньому відсутні такі якості, як рівність, справедливість, свобода. Отже право – це загальнообов’язкова формальна рівність, однакова міра, однакового масштабу, однакова свобода, однакова справедливість, що має силу закону. Т.ч. ФП розглядає право у 3 вимірах : рівність, свобода, справедливість. Критерієм правового зрівнювання людей є свобода індивіда у суспільних відносинах, що визначається і утверджується у формі його правоздатності та правосуб’єктності. Правова рівність – це рівність рівних і незалежних суб’єктів права за заг. для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою. Право діє і промовляє мовою і засобами саме такої рівності завдяки цьому виступає загальною та необхідною формою буття, вияву та реалізації свободи у процесі спільної життєдіяльності людей. Право – це лише рівний для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному. Скрізь, де діє принцип формальної рівності, наявні правове начало та правовий спосіб регуляції. Де діє право, там функціонує принцип правової рівності. Де відсутній принцип рівності, там відсутнє право як таке. Правова свобода – незалежність суб’єктів один від одного в рамках правової форми їх взаємовідносин і одночасно це їх однакова рівність, підлежність заг. нормі, це рівна міра свободи для всіх. Право виступає, як всезагальна форма, як рівний для всіх, незалежний від розуму, соц. положення, однаковий масштаб і міра, але вона просто неможлива без принципу рівності. Історичний розвиток свободи і права у людських відносинах є прогресом рівності людей як формально (юридично) вільних осіб. Тільки через механізм права (формально-правової рівності) невільна на перших порах маса людей поступово у процесі історичного розвитку стає вільною. Правова рівність робить свободу можливою і дійсною у всезагальній нормативно-правовій формі, у вигляді певного правопорядку, про що свідчить світовий досвід розвитку свободи, права, рівності і людських стосунках. Правова справедливість входить до поняття права, вона внутрішня хар-ка та якість права, тому завжди постає питання про справедливість та несправедливість закону. Право завжди справедливе і є носієм справедливості, яка, власно, тому і справедливе, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність(суть, начало права, сенс правового принципу загальної рівності і свободи). Ознаки природ. права : 1. природ-пр. свідомість – адресовані до всіх без винятку суб’єктів, незалежно від держави, вони категоричні, природ.пр. свідомість мислить категоріями повинності. 2. Абсолютний хар-р норм і цінностей природ.-пр. – вони базуються на непорушені закону і безумовних цінностей. Принципи абсолютності пр. права запозиченій із сфер реалізації та моралі. 3. Невідємність пр. прав (життя, свободи, власність). |
| ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:... |
ДИКТАНТИ З ПРИРОДОЗНАВСТВА ДЛЯ 5 КЛАСУ Щоб краще вивчити тіла і речовини вчені спеціально впливають на них, такі дії є … |
| Лекція 5 Тема: Сигналізація в цифрових системах комутації Склад і види сигналів сигналізації До ЦСК підключаються різні види кінцевих пристроїв, такі як аналогові і цифрові телефонні апарати, ISDN абоненти, комутатори, ПК... |
Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання |
| 1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
Маркетингові інформаційні системи Всю сукупність маркетингових інформаційних систем ділять на наступні три категорії |
| НОВЕ СЛОВО У НАУКОВОМУ ПЛАНУВАННІ Відділення загальної середньої освіти, представники відділу наукових і керівних кадрів апарату Президії НАПН України, працівники... |
А. С. Матвієнко 22 березня 2008 р В рамках єдиного виду спорту спортивний туризм об’єднує такі його види, як пішохідний, водний, велосипедний, гірський, спелеологічний,... |
| Предметом статистики як суспільної науки є: + кількісна сторона масових... За статистичною природою(формою вираження)розрізняють такі види статистичних показників |
ПРОБЛЕМНІ ВИРОБНИЧІ СИТУАЦІЇ Розв’яжи проблемну ситуацію ... |