Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня


Скачати 371.32 Kb.
НазваАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Сторінка2/3
Дата24.02.2016
Розмір371.32 Kb.
ТипАвтореферат
bibl.com.ua > Право > Автореферат
1   2   3

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, хронологічні межі, методи та джерельну базу дисертаційного дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію та впровадження основних положень дослідження.

У першому розділі – «Теоретичне підґрунтя та передумови розвитку музичного навчання у загальноосвітніх закладах України в кінці ХХ – на початку ХХІ століття» – здійснено історико-педагогічний аналіз сутності й змісту музичного навчання у загальноосвітніх закладах України досліджуваного періоду, розглянуто загальні тенденції розвитку музичної освіти наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.

На основі джерельної бази з’ясовано передумови становлення шкільної музичної освіти і відзначено, що її поступовому розвитку в окреслений період сприяла низка чинників. Відбулися кардинальні зміни в структурі загальноосвітньої школи, зокрема, перехід від обов’язкового восьмирічного навчання до загальної середньої освіти (Постанова «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи», 1972). Шкільний предмет «Співи і музика» замінила дисципліна «Музика» (1973), були впроваджені нові навчальні програми (1974, 1977). Окрім того, становленню музичної освіти сприяли: висвітлення проблем музичного навчання й виховання на сторінках наукової збірки «Музика в школі» (перший випуск був надрукований у 1972 р.); інтенсивний розвиток у вищих навчальних закладах структури музично-педагогічних факультетів (на той час їх в Україні налічувалося 13), які здійснювали професійну підготовку вчителів музики та проводили науково-дослідницьку роботу; проведення науково-практичних семінарів із питань музичного навчання школярів в Україні, Прибалтиці, Росії та за кордоном (Болгарії, Угорщині та ін.) У 1977 р. Міністерство освіти УРСР видало наказ про відкриття підготовчих класів у загальноосвітніх школах та організацію роботи в них. Одним із позитивних моментів, зазначених у навчальному плані для підготовчих класів, було вивчення предмету «Музика, співи, ритміка» тричі на тиждень. Однак у нормативних документах неодноразово піддавався критиці низький рівень викладання музично-естетичних дисциплін у загальноосвітніх школах, зокрема, через недостатню забезпеченість навчальних закладів кваліфікованими педагогічними кадрами. У зв’язку з цим були опубліковані «Заходи по дальшому поліпшенню естетичного виховання учнівської молоді на 1978 –1982 рр.», які передбачали вивчення досвіду роботи вчителів та популяризацію його в педагогічній пресі, поступову передачу уроків музики у початкових класах фахівцям з відповідною освітою тощо.

З-поміж музично-педагогічних концепцій, спрямованих на підвищення рівня шкільної музичної освіти у 70 – 80-ті рр. ХХ ст., передовсім слід назвати релятивну систему сольмізації. Вона почала поширюватися після VI конференції Міжнародної асоціації музичного виховання (ISME), яка відбулася в Будапешті влітку 1964 р., і продемонструвала всьому світові здобутки музичної педагогіки Угорщини. Вони були пов’язані з концепцією, розробленою угорським композитором, педагогом, фольклористом Золтаном Кодаєм. На думку педагога, найголовнішим видом музичних занять у школі має бути спів, що не лише покликаний забезпечити розвиток музичного слуху, а й закласти основи загальної музичної культури. На переконання З. Кодая, музична освіта – це державна справа, і він домігся визнання своїх пропозицій щодо реформування шкільного навчання. В Україні вперше офіційно було впроваджено релятивний метод сольмізації до навчальних програм з музики у 1977 р. Серед науково-дослідницьких робіт, що висвітлювали питання відносної системи сольмізації, слід назвати праці Л. Білас, Г. Васильєвої, А. Верещагіної, З. Жофчака, В. Коваліва, Е. Тайнель, Л. Хлєбникової та ін. Їхні методичні поради й донині залишаються актуальними, оскільки допомагають у розв’язанні багатьох проблемних питань музичного навчання у загальноосвітній школі.

Позитивні наслідки апробації музично-педагогічної системи «Столбіца» у школах Болгарії в другій половині ХХ ст. викликали велику зацікавленість серед учителів різних країн світу, зокрема, й в Україні. Цьому сприяли також музично-педагогічні курси під керівництвом болгарського педагога Б. Тричкова та його послідовників Б. Бочева, П. Бояджиєва, В. Мирчева, К. Стойкова та ін. В Україні у 70-ті рр. ХХ ст., згідно з програмними вимогами середніх загальноосвітніх шкіл, з першого класу передбачалося вивчення тональностей. Краще їх засвоїти допомагало графічне зображення (т. зв. «болгарська драбинка»). Згодом навколо «Столбіци» виникли численні дискусії, які тривали довгий час. Внаслідок цього та під впливом інших чинників (зокрема, поширення відносного методу сольмізації) розпочався процес трансформування системи, який привів до вивільнення «Столбіци» від значних вад і наблизив її до рівня сучасних педагогічних вимог. На розвиток музично-педагогічної думки у 70-ті рр. ХХ ст. суттєво вплинули дослідження О. Андросової, А. Білогубки, Г. Васильєвої, А. Верещагіної, З. Жофчака, В. Їжака, В. Коваліва, В. Лужного, Г. Падалки, В. Уманець, Л. Хлєбникової, Ю. Юцевича та ін. Отже, можна стверджувати, що в 70-ті рр. ХХ ст. в середніх навчальних закладах України розпочався етап становлення загальної музичної освіти.

З метою підвищення якості музичного навчання в другій половині80-х рр. ХХ ст. великого значення почали надавати вивченню передового педагогічного досвіду. На шпальтах фахових періодичних видань науковці та вчителі-практики описували власні здобутки. Особливу увагу педагоги звертали на підвищення активності учнів на уроках музики, розвиток ініціативи, творчої уяви, формування естетичних цінностей засобами музики (Р. Амлінська, Л. Білас, А. Верещагіна, М. Вовк, І. Гадалова, З. Жофчак, В. Лужний, О. Ростовський, О. Рудницька, К. Самолдіна, Т. Талденко, Л. Хлєбникова та ін.), що сприяло реформуванню принципів, змісту та методів музичного навчання.

Розпочинаючи з 1991 р., у системі загальної музичної освіти України відбуваються кардинальні зміни, зумовлені суспільно-історичним розвитком держави. Стратегічним завданням у галузі шкільництва в умовах незалежної України стало відродження й розбудова національної системи освіти, тому педагоги-музиканти проводять науково-дослідницьку й навчальну роботу з орієнтацією на державні національні інтереси (А. Авдієвський, А. Болгарський, І. Гадалова, Є. Куришев, Л. Куришева, В. Лужний, В. Островський, Е. Печерська, М. Сидір, А. Шинкаренко та ін.). Таким чином, розпочинається відродження української школи та національної музичної освіти.

Результати аналізу опрацьованих джерел свідчать, що на початку ХХІ ст. українські педагоги почали застосовувати в шкільній практиці особистісно-зорієнтовані педагогічні технології. Така спрямованість освіти змушувала вчителів музики та музичного мистецтва модернізувати систему методів і принципів навчання, перенести акцент з безпосереднього вивчення предмету на його використання як засобу формування особистості учня (І. Бєлова, Г. Букреєва, Л. Булатова, І. Гринчук, О. Гумінська, О. Корнілова, О. Лобова, Л. Масол, Е. Печерська, В. Рагозіна, Н. Радчук, О. Ростовський та ін.).

Отже, ретроспективний аналіз досліджуваних джерел дав змогу простежити в динаміці загальні тенденції розвитку музичної освіти України наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., розпочинаючи з етапу становлення до її модернізації в сучасних умовах.

У другому розділі «Музичне навчання в Україні у 80-ті рр. ХХ століття в контексті реформи загальноосвітньої школи» проаналізовано зміни, що відбулися в музичній освіті внаслідок впровадження реформи 1984 р., простежено еволюцію принципів, змісту та методів музичного навчання в окреслений період.

На підставі аналізу нормативних документів Міністерства освіти відзначено, що у 80-ті рр. ХХ ст. поступово вступають у дію «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», зокрема, у 1986 р. було опубліковано рішення Колегії МО УРСР «Про перехід на нові навчальні плани і програми середньої загальноосвітньої школи», в якому пропагувався механізм організованого переходу до систематичного навчання дітей з шестирічного віку. У зв’язку з цим у 1987 – 1988 н. р. предмет «Музика» можна було вивчати, користуючись на вибір двома програмами: «традиційною», розробленою колективом Науково-дослідного інституту педагогіки та адаптованим до українських шкіл варіантом програми російського композитора й педагога Д. Кабалевського. Нова навчальна програма відрізнялася від попередніх нестандартним підходом до реалізації завдань музичного навчання й виховання школярів. Вона не була розподілена на окремі розділи, оскільки в її структурі домінувало цілісне музичне сприйняття з опорою на різні види діяльності учнів. Музична грамота розглядалася як складова багатогранного поняття музична грамотність, рівень якої не залежав від засвоєння нотної грамоти, хоча й передбачав її знання. У запропонованій програмі було враховано багаторічний досвід музичного навчання школярів на основі відносного методу сольмізації. Тому формування навичок співу за нотним записом рекомендувалося розпочинати з використання елементів релятивної сольмізації з поступовим переходом до абсолютної системи та паралельним їх вивченням. Програма відрізнялася від попередніх ще й тим, що була побудована не за традиційною схемою (музична грамота, хоровий спів, слухання музики), а за тематичним принципом. Матеріал кожної навчальної чверті групувався навколо однієї теми, всі інші були підпорядковані основній ідеї програми та вивчалися у взаємозв’язку. Таким чином, процес оволодіння знаннями, вміннями та навичками за новою програмою сприяв докорінним змінам у системі музичного навчання.

У 80-ті рр. ХХ ст. питання дидактики на уроках музики розкривали у своїх працях як науковці, так і вчителі-практики. Зокрема, проблеми навчального процесу висвітлювали Г. Бриль, В. Лужний. Завдання реформи загальноосвітньої школи в галузі музично-естетичних дисциплін та особливості нових навчальних програм розкривала Л. Хлєбникова. Практичне застосування відносного методу сольмізації у початковій школі пропагували Л. Білас, А. Верещагіна, З. Жофчак. Про педагогічну ситуацію сприйняття й активізацію уваги школярів під час уроку музики йшла мова у статтях Т. Плесніної, О. Ростовського. Роль хорового співу в розвитку гармонійного слуху дитини обґрунтовували Г. Ананенко, С. Гладка. Питання комплексного впливу різних видів мистецтва на школярів висвітлювали О. Рудницька, Т. Талденко. Творчу діяльність та імпровізацію на уроках музики досліджували І. Гадалова, З. Жофчак, Л. Коваль, О. Крамчанінова; музично-ритмічні рухи та гру на дитячих музичних інструментах у молодшій і середній ланці школи – Р. Амлінська, М. Вовк, К. Самолдіна. Особливу увагу педагоги звертали на активізацію мислення школярів на уроках музики, розвиток ініціативи, творчої уяви. Завдання імпровізаційного характеру вчителі включали до різних видів музичної діяльності (хорового співу, слухання музики, гри на дитячих музичних інструментах, танцювальних і ритмічних рухів тощо). Таким чином, у системі загальної музичної освіти науково-педагогічна література охоплювала широке коло проблем.

Одним із досягнень у сфері музичної освіти другої половини 80-х рр.
ХХ ст. можна вважати наказ МО УРСР від 21.05.1986 р. «Про затвердження Положення і навчальних планів шкіл (класів) з поглибленим теоретичним і практичним вивченням навчальних предметів». Згідно з цим Положенням, предмет «Музика» учні першого класу опановували двічі на тиждень, з другого до сьомого класу – тричі, у восьмих і дев’ятих класах для цієї дисципліни відводилося дві тижневі години. Конструктивні напрями перебудови системи загальної освіти визначила XIX Всесоюзна конференція (1989), врахувавши зміни, що відбулися завдяки реалізації «Реформи загальноосвітньої та професійної школи». Як наслідок, був укладений орієнтовний навчально-тематичний план дій для працівників народної освіти на 1989 – 1990 рр., який передбачав розвиток новаторського пошуку та переборення застарілих стереотипів у системі освіти, й музичної зокрема. Отже, у другій половині
80-х рр. ХХ ст. стан музичної освіти в середніх навчальних закладах України зазнав певних позитивних змін і окреслений період можна визначити як етап реформування принципів, змісту та методів музичного навчання, а відтак, – розвитку загальної музичної освіти.

У третьому розділі – «Музична освіта в період відродження національної школи та на сучасному етапі» висвітлено розвиток загальної музичної освіти у період становлення незалежної України та розкрито процес модернізації музичного навчання в загальноосвітніх закладах на початку ХХІ ст.

У 90-ті рр. ХХ ст. основним у галузі шкільництва постає завдання відродження національної системи освіти. У вересні 1991 р. Колегією МНО України була затверджена «Концепція загальноосвітньої школи», в якій було піддано гострій критиці освіту, успадковану від радянських часів, і накреслено нові підходи щодо розвитку національної школи. Наступним етапом було впровадження «Концепції естетичного виховання учнівської молоді в умовах відродження української національної культури» (1992), яка передбачала значне розширення мережі шкіл з поглибленим вивченням музики й образотворчого мистецтва та введення у спеціалізованих загальноосвітніх школах предметів кобзарського і декоративно-прикладного мистецтва.

Головними напрямами відродження школи були: реалізація ідеї народності в навчанні та вихованні підростаючого покоління на основі засвоєння традицій національної культури, відновлення ролі школи в розвитку суспільства, демократизація всіх сторін шкільного життя. Це означало, що зміст, структура та форми реалізації музичного навчання вимагали докорінних змін. Для забезпечення органічної єдності мети й завдань у галузі музичної освіти були визначені такі пріоритети: надання предметам естетичного циклу статусу рівноправних навчальних дисциплін, створення умов для музичного навчання й естетичного виховання на основі позакласної та позашкільної роботи; залучення кожного учня до участі в різних сферах музичної діяльності з урахуванням його природних нахилів і здібностей. Окрім того, Міністерство освіти рекомендувало директорам загальноосвітніх шкіл передати викладання предметів естетичного циклу фахівцям, компенсуючи навантаження інших учителів годинами індивідуальних занять та факультативів.

На початку 90-х рр. ХХ ст., як експериментальний проект, починають відкриватися окремі типи середніх загальноосвітніх шкіл – школа-гімназія і школа-ліцей. Навчальні плани цих закладів складалися з чотирьох циклів: загального (предметів загальноосвітньої підготовки) і трьох профільних, зокрема для гімназії – філологічного, естетичного, історико-культурного. Обираючи естетичний цикл профільних предметів, учні опановували музику двічі на тиждень. Профільне навчання на більш високому рівні здійснювалося у спеціалізованих школах. Навчальний план шкіл музичного (хорового) профілю містив: «Основи музичної грамоти, сольфеджіо», «Хоровий спів», «Музичний інструмент», «Сольний спів», «Музичну літературу». До переліку предметів за вибором входили: «Ритміка», «Хореографія», «Вокальний ансамбль», «Основи диригування», «Фольклор та етнографія», «Історія хорового мистецтва», «Оркестр» тощо.

У період розбудови національної школи українські педагоги здійснюють пошук ефективних шляхів розвитку музичних здібностей школярів, їх творчого потенціалу, активізації музичного сприйняття на основі українських звичаїв, традицій, фольклорного матеріалу тощо. Зокрема, питання методики викладання музики у початкових класах висвітлює І. Гадалова; роль дидактичної гри як засобу активізації навчання розкриває А. Єрохіна; про важливість розвитку творчих здібностей школярів пише В. Тушева. Конкретні поради з досвіду роботи пропонує Е. Печерська: як навчати учнів музичної грамоти та які нестандартні типи уроків застосовувати. Питання організації слухання музики та процесу сприймання музичних творів у молодшому шкільному віці розкривають Т. Скорик, Е. Печерська; методику вивчення пісенно-хорового репертуару подає І. Зеленецька; пізнавальну діяльність школярів розглядає Н. Гоголь. Урок музики як мистецтва обґрунтовує А. Шинкаренко; про використання комп’ютерних технологій на уроках музики пишуть Н. Бєлявіна, В. Штепа. Посібники для вчителів пропонують М. Ігнатенко, О. Смоляк; навчальну літературу для експериментального апробування розробляють Р. Дверій, О. Лобова, В. Лужний. посібники для учнів 1 – 4 класів видають В. Островський, М. Сидір та ін.

Великої популярності у 90-ті рр. ХХ ст. набула в Україні музично-педагогічна концепція Карла Орфа. Німецький композитор і педагог був переконаний у тому, що мистецтво майбутнього вимагає артистичної універсальності, яка, безперечно, закладена в природі людських здібностей, і потрібно лише створити умови для творчого розвитку особистості. На цю мету була зорієнтована вся педагогічна система Орфа. У його працях відчутний передовсім вплив ідей швейцарського педагога Еміля Жак-Далькроза, який прагнув розвинути в дитині відчуття її власного ритму. Педагогічні принципи К. Орфа втілені у збірці «Sсhulwerk. Musik für kinder». Музично-естетичне виховання учнів композитор пропонував здійснювати на основі ритмічних рухів, танцю, пантоміми у поєднанні з колективним музикуванням на дитячих інструментах. Використовуючи основні ідеї німецького композитора, педагоги різних країн створювали національні версії «Шульверка». Методи і принципи німецького композитора зацікавили й українських фахівців. Так з’явилася фундаментальна публікація на цю тему, яка відтворювала практичний досвід вітчизняних педагогів, зокрема Є. Куришева й Л. Куришевої «Теорія та практика музично-естетичного виховання за системою К. Орфа». У посібнику вперше було зосереджено увагу на творчому застосуванні в українських школах основних положень музично-педагогічної концепції К. Орфа.

Визначною віхою в історії української школи й педагогіки була Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.), прийнята в 1993 р. Вимогою часу постає створення альтернативних навчальних програм. З огляду на це проекти програм з музики та позакласної роботи для учнів 1 – 4 та 5 – 8 класів розробляють А. Авдієвський, А. Болгарський, І. Гадалова, З. Жофчак. Програми для шкіл (класів) з поглибленим теоретичним і практичним вивченням музики для 1 – 11 класів пропонує З. Жофчак. Навчальні програми та поурочні методичні розробки для учнів 1 – 4 та 5 – 8 класів оновлюють З. Бервецький, Р. Марченко, О. Ростовський, Л. Хлєбникова,. Враховуючи те, що фольклор є важливою сферою духовної культури кожного народу, автори будували репертуар навчальних програм на його основі.

У ході дослідження з’ясовано, що друга половина 90-х рр. ХХ ст. стала початком кризи в освіті, яка продовжувалася майже десятиліття. Однією з найскладніших залишалася проблема своєчасного забезпечення шкіл та інших закладів освіти необхідною кількістю навчальної літератури, й музично-теоретичної зокрема. Головна причина – незадовільне державне фінансування видання підручників і посібників. Окрім того, небувало знизився рівень соціального забезпечення педагогічних працівників державних навчальних закладів. Тому різко зросла плинність кадрів у системі музичної освіти, зокрема, продовжувався їх відтік до комерційних та інших структур. З метою вдосконалення фахової майстерності вчителя, популяризації педагогічних здобутків і підвищення престижності цієї професії у 1996 р. був організований Перший Всеукраїнський конкурс «Учитель року» (номінація музичне мистецтво – в 2001 р.). Одним зі шляхів подолання кризи стала цільова комплексна програма «Вчитель», розроблена Міністерством освіти України спільно з Академією педагогічних наук. У вищих навчальних закладах було розширено мережу факультетів двопрофільної підготовки вчителів, один з яких був художньо-естетичного спрямування. Широкий спектр питань оновлення національного музичного навчання висвітлювався на сторінках фахового журналу «Мистецтво та освіта». Таким чином, з 1991 р. розпочинається етап відродження духовності й національної музичної освіти.

На початку ХХІ ст. зусилля українських педагогів були спрямовані на демократизацію навчання, перебудову традиційної системи викладання художньо-естетичних дисциплін, музики та музичного мистецтва зокрема. У наукових статтях і дослідженнях за 2000 – 2010 рр. про урок музики в контексті соціокультурних контактів пише О. Жорнова. Питання розвитку творчої та пізнавальної активності школярів розкривають Л. Булатова, О. Опанасюк, Л. Ороновська, В. Рагозіна, І. Сівакова, В. Федорчук, А. Хмарна, В. Хмарний. Проблеми музичного сприйняття та мислення розглядають І. Барвінок, О. Борисова, І. Гринчук; вокально-хорової роботи – О. Жорнова, В. Квощук. Музично-дидактичні ігри, різноманітні завдання та вправи для школярів пропонують Г. Букреєва, Р. Дверій, Т. Кібалова, Н. Мінасян, конспекти уроків – Н. Бахуринська, І. Бойко, Н. Вислоцька, О. Гарна, В. Гровенко, Л. Джемалядінова та ін. Тестові завдання для педагогічного моніторингу для учнів 5 – 8 класів розробляє Л. Дмитракова. Питання диференціації навчання розкриває О. Гумінська. Про впровадження нової шкали оцінювання навчальних досягнень учнів із предметів художньо-естетичного циклу веде мову О. Корнілова. Методичну літературу для вчителів загальноосвітніх шкіл і студентів вищих навчальних закладів пропонують І. Бєлова, О. Гумінська, В. Дем’янчук, Я. Кушка, Л. Масол, О. Олексюк, Е. Печерська, О. Ростовський, С. Якимчук та ін. Підручники та посібники з «Музики» для учнів початкових класів розробляють Р. Дверій, Л. Ізмайлова, О. Лобова, В. Лужний, Т. Наземнова, С. Науменко, М. Островський, В. Сидір та ін.; з «Музичного мистецтва» – А. Букреєва, О. Волошина, А. Левченко, О. Лобова, Г. Макаренко, О. Мільченко, Т. Наземнова, М. Островський, В. Сидір та ін.; з «Мистецтва» – Е. Бєлкіна, О. Гайдамака, О. Калініченко, Л. Масол та ін.

У 2001 р. Академією педагогічних наук та Департаментом загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти МОН України було розроблено «Концепцію загальної середньої освіти (12-річна школа)». З огляду на це Л. Масол пропонує «Концепцію загальної мистецької освіти», основою якої було створення «культуротворчої» моделі освіти, що грунтується на комплексному вивченні різних видів мистецтв і спрямована на формування та розвиток образно-асоціативного мислення школярів та життєвої компетентності. Впродовж 2002 – 2005 рр. у кількох загальноосвітніх закладах України проводилися експерименти регіонального рівня з проблеми впровадження інтегрованого курсу мистецької освіти. На сучасному етапі поступово вибудовується модель цілісної системи художньо-естетичної освіти, мета якої полягає в такому: у процесі сприймання та інтерпретації творів мистецтва і практичної художньої діяльності формувати в учнів ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати загальнокультурну компетентність та потребу в духовному самовдосконаленні.

У 2004 – 2005 рр. був проведений експеримент за програмою Іntel® Навчання для майбутнього з метою ознайомлення вчителів із ефективним використанням інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі. Шляхи застосування комп’ютерних технологій на уроках музики та музичного мистецтва розглядають О. Балабан, Е. Василенко, Г. Заровська, Н. Новикова, І. Регейло, А. Славич. О. Чайковська, В. Янкул та ін. Пошук нових ідей у музичній освіті сприяв використанню інноваційних та нестандартних форм роботи на уроках художньо-естетичних дисциплін. Їх пропонують Л. Вознюк, І. Гринчук, О. Гумінська, А. Король, В. Ніколаєнко, Н. Радчук, І. Романова, Е. Печерська та ін. Таким чином, можна констатувати, що в першому десятилітті ХХІ ст. розпочався етап модернізації загальної музичної освіти.
1   2   3

Схожі:

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
СИНТЕЗ, СТРУКТУРА ТА ВЛАСТИВОСТІ АКСІАЛЬНОКООРДИНОВАНИХ КОМПЛЕКСІВ ФТАЛОЦІАНІНУ ЗАЛІЗА
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Д 64. 605. 01 Національного фармацевтичного університету за адресою: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
РІВНЯННЯ НЕСКІНЧЕННИХ ЛАНЦЮГІВ НЕЛІНІЙНИХ ОСЦИЛЯТОРІВ: ЗАДАЧА КОШІ, ПЕРІОДИЧНІ РОЗВ’ЯЗКИ, БІЖУЧІ ХВИЛІ
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук
Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара МОНмолодьспорту України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Роботу виконано на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка