Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Реформування української школи на сучасному етапі її розвитку неможливе без урахування історичного досвіду, зокрема творчої спадщини тих вітчизняних і зарубіжних педагогів, яким належить вагомий внесок у розбудову українського шкільництва не тільки в Україні, але й за кордоном. Адже за межами України проживають кілька мільйонів українців, які зберігають свою національну самобутність, культуру, мову. Значну роль у збереженні власної ідентичності для зарубіжних українців відігравала і відіграє школа.

Важливою складовою освітньої політики Української держави є піклування про забезпечення національно-культурних й освітніх потреб закордонних українців, оскільки вони виступають потужним потенціалом для утвердження позитивного іміджу України на міжнародній арені. У Державній програмі співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року, у законах України «Про закордонних українців», «Про правовий статус закордонних українців» зазначено, що освіта в українському зарубіжжі є невід’ємною складовою національної політики. Ця ідея знайшла відображення і в нормативних документах, програмах, актах, законах України: Конституції України, Законі України «Про освіту», Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), «Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті», проекті «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 рр.».

За умов докорінних змін в українському суспільстві, що передбачають і трансформацію національної школи, зростає роль консолідації зусиль щодо створення відповідних засад для відродження української культури, збереження й примноження її духовних основ, зокрема у країнах народів-сусідів, де збереглися досить чисельні діаспорні групи українців. До таких належить і українське шкільництво в Польщі, яке слід розглядати крізь призму особливостей виховання і навчання, що здійснюється на рівні взаємодії титульної нації (польської) та національної меншини (української). При цьому воно аргументовано проектується на наукові джерела, історію розвитку, а також на досвід як визначальний спадок духовних змагань українського народу.

З-поміж широкого спектру напрямів функціонування закордонного українського шкільництва особливої уваги заслуговує аспект засвоєння педагогічного досвіду. До найбільш помітних репрезентантів українського шкільництва у Польщі належить Ярослав Грицковян. Його діяльність спрямована на реалізацію ціннісних орієнтацій тієї частини польського суспільства, носії якого ідентифікуються з українською національною меншиною. Вивчення, осмислення та узагальнення педагогічного досвіду Я. Грицковяна в контексті розвитку українського шкільництва у Польщі дає можливість ефективно застосувати нагромаджений досвід польського педагога українського походження передусім у сучасних умовах формування культурно-освітньої політики Української держави стосовно зарубіжних українців, які зуміли зберегти свою тотожність саме завдяки активній діяльності їхніх організацій як у минулому, так і сьогоденні. Це стосується як організації українського шкільництва з одного боку, так і розробки й підготовки навчальних програм, підручників, навчально-методичної літератури з української мови й дисциплін українознавчого циклу для українських шкіл зарубіжжя, що є одним із пріоритетних завдань у сфері реалізації державної підтримки української громади за кордоном.

Аналіз історико-педагогічної літератури свідчить про те, що загальнотеоретичні питання стосовно українського шкільництва за межами України, в тому числі у Польщі, були предметом досліджень таких українських і польських вчених, як Г. Ващенко, А. Волошин, І. Добрянський, В. Євтух, М. Євтух, В. Кемінь, С. Наріжний, І. Огієнко, Р. Офіцинський, І. Павлів, І. Руснак, С. Русова, М. Савчин, М. Стельмахович, А. Бжезінська, Е. Ґавел-Лути,
М.-Й. Жміхровська, В. Койс, Б. Кулка, С. Мєшальскі, Є. Нікіторовіч, З. Ясінскі.

У педагогічній літературі питання про полікультурний характер українського шкільництва зазначеного періоду досі не було предметом спеціального розгляду. Окремі акценти цієї проблематики увиразнені в працях таких науковців: І. Бай, М. Барна, Р. Боровіч, О. Вішка, О. Гвоздяк, Д. Герцюк, Н. Дейвіс, С. Дзюбина, Т. Завгородня, Л. Зашкільняк, І. Ільюшин, М. Козак, О. Колянчук, І. Курляк, О. Лисенко, Ю. Макар, В. Марчак, О. Матвійчук, Й. Мілуска, Є. Місило, В. Мокрий, І. Руснак, М. Трухан, М. Урліньска, Р. Шпорлюк. Належним чином не вивчені складові українського шкільництва та його розвитку в інонаціональному середовищі, зокрема в Польщі.

Серед публікацій, у яких прослідковується зв’язок з окремими питаннями досліджуваної теми, доцільно увиразнити також роботи Ю. Гаврилюка, І. Галаґіди, Р. Дрозда, С. Заброварного, Т. Марціняка, В. Сергійчука, М. Сивіцького, М. Сирника. Заслуговують на увагу також студії В. Гомонная, М. Кляп, В. Химинця, О. Юрош, О. Янкович. Названі вчені зробили спробу висвітлити теоретичні та методичні засади формування і розвитку особистості за різних суспільно-історичних умов.

Автором цілої низки підручників, посібників, численних статей про українське шкільництво в Польщі, Я. Грицковян репрезентує як польську, так і українську педагогічну думку. Все це складає цілісний масив загальної педагогіки та історії педагогіки, що залишається всебічно нерозкритим. Окремих аспектів педагогічної діяльності Я. Грицковяна у мистецько-педагогічному вимірі побіжно торкалися В. Вєдіна, А. Вінницька, І. Добрянський, С. Заброварний, М. Зимомря, М. Талапканич, М. Лесів. Проте публікації названих дослідників мали інформативний характер, де фрагментарно висвітлювались досягнення Я. Грицковяна як педагога, культурно-громадського діяча, публіциста, бібліографа польських перекладів творів українського письменства.

Аналіз педагогічної літератури дає підстави дійти висновку: тема особливостей педагогічної діяльності Я. Грицковяна в контексті розвитку українського шкільництва в Польщі є невивченою на рівні спеціального дослідження. Малодослідженим аспектом у сучасній педагогічній науці залишаються й навчально-методичні посібники та підручники Я. Грицковяна, побудовані з урахуванням особливостей іншокультурного середовища, у якому відбувається становлення молодого покоління українців зарубіжжя. Актуальність проблеми засвідчується також і самобутністю аналізованого масиву фактів стосовно історії українського шкільництва в Польщі, відкриваючи ще одну маловідому сторінку української педагогічної персоналістики. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження «Педагогічна діяльність Ярослава Грицковяна в контексті розвитку українського шкільництва в Польщі (1956 – 2010 рр.)».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки Ужгородського національного університету «Теорія і практика становлення та розвитку системи освіти, навчання і виховання у загальноєвропейському контексті» та кафедри педагогіки та методики початкової освіти ДДПУ «Динаміка комплексної теоретичної і практичної підготовки вчителів початкових класів відповідно до професіограми і перманентної модернізації початкової освіти». Тему дисертації затверджено вченою радою Ужгородського національного університету (протокол № 3 від 30.04.2013 р.) й узгоджено в Міжвідомчій Раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 6 від 18.06.2013 р.).

Мета дослідження полягає у вивченні та комплексному аналізі організаційної, суспільно-культурної й науково-педагогічної діяльності Я. Грицковяна в контексті розвитку українського шкільництва Польщі досліджуваного періоду, розкритті авторської концепції педагога стосовно освіти та виховання школярів, визначенні перспектив її творчого впровадження у практику навчальних закладів як України, так і шкіл закордонних українців.

Відповідно до мети окреслені основні завдання дослідження:

1. 
   Проаналізувати ступінь опрацювання теми дослідження в українській та польській історико-педагогічній літературі.
   
2. 
   Здійснити ретроспективний аналіз становлення українського шкільництва в Польщі у ХХ – на початку ХХІ ст. та узагальнити особливості навчального процесу в шкільних комплексах у Перемишлі, Білому Борі, Ґурові Ілавецькому, Лігниці.
   
3. 
   Виявити основні чинники, що вплинули на формування особистості Я. Грицковяна як педагога, науковця, культурно-просвітницького і громадського діяча.
   
4. 
   Визначити пріоритетні напрями та етапи організаційно-педагогічної, суспільно-культурної й наукової роботи Я. Грицковяна.
   
5. 
   Розкрити педагогічну концепцію Я. Грицковяна та виявити можливості її використання на сучасному етапі розвитку українського шкільництва за кордоном.
   

Об’єкт дослідження – становлення та розвиток українського шкільництва в Польщі у ХХ – на початку ХХІ ст.

Предмет дослідження – науково-педагогічна та організаційна діяльність Я. Грицковяна в контексті українського шкільництва в Польщі (1956 – 2010).

Методологічною основою дослідження стали антропоцентричні засади, що виявляють значення людини як найвищої цінності; педагогічні ідеї педоцентризму; аксіологічний підхід до вивчення явищ; принципи системності, цілісності, наукової об’єктивності, доказовості та історизму.

Методологія дослідження передбачала конкретну розробку питань, спрямованих на об’єктивне висвітлення педагогічної діяльності Я. Грицковяна в органічному зв’язку з контекстом українського шкільництва в Польщі (1956 – 2010). При цьому враховувалися провідні установки, які стосуються індивідуально-особистісного, індивідуально-диференційованого, культурологічного, гуманістичного підходів до характеристики науково-педагогічного доробку Я. Грицковяна. Ця позиція охоплювала принцип полікультурності як чинника виховання в інонаціональному середовищі.

Досягненню мети й розв’язанню визначених завдань сприяло використання у роботі таких методів дослідження: конкретно-пошуковий та пошуково-бібліографічний – з метою здійснення змістового аналізу архівних джерел, статистичних звітів українських навчально-освітніх осередків у Польщі, наукових праць педагогічної спадщини Я. Грицковяна, його авторської концепції навчання й виховання в інонаціональному середовищі; біографічний – для вивчення історичних явищ і процесів крізь призму діяльності й творчості Я. Грицковяна та помітних представників епохи; хронологічний – для визначення основних етапів розвитку українського шкільництва в Польщі; герменевтичний – для об’єктивної інтерпретації праць українських і зарубіжних науковців різних періодів; логіко-синтетичний – для порівняльного аналізу Статуту Українського вчительського товариства з нормативними документами Міністерства освіти Польщі, програм, підручників і посібників, у тому числі авторства Я. Грицковяна; аналізу й узагальнення матеріалів дослідження – для формулювання об’єктивних висновків і рекомендацій, визначення шляхів використання педагогічного досвіду Я. Грицковяна за сучасних умов здійснення навчально-виховного процесу.

Теоретична основа дослідження ґрунтується на положеннях теорії пізнання, що забезпечує адекватне уявлення про сутність загальних і конкретних освітньо-виховних аспектів (В. Андрущенко, А. Василюк, О. Вишневський, О. Пенішкевич, В. Скотний, Б. Ступарик, В. Чайка, М. Чепіль та ін.), а також на засадах порівняльного аналізу фактів, подій, тенденцій в освітній та виховній сферах (Г. Васянович, В. Кемінь, Л. Мазука, Н. Ничкало, І. Огієнко, Д. Руденко, І. Руснак). У дисертації використані концептуальні положення щодо організації навчально-виховного процесу, що містяться у працях як українських (В. Бутенко, А. Вихрущ, О. Гвоздяк, Н. Гурець, Г. Кемінь, М. Пантюк, В. Петрик, В. Сухомлинський, М. Стельмахович, В. Чайка, С. Швидюк), так і зарубіжних авторів (І. Волосюк, Е. Гавел-Лути, К. Денек, Б. Кулка, В. Койс, С. Мігус, Є. Нікіторовіч, Г. Павловські, А. Путько-Стех, З. Ясінскі).

Джерельна база дослідження: матеріали архівів: Archiwum Państwowe w Rzeszowie (м. Жешув, Польща) – Ф. 43 (Президія Воєводської наглядової ради в Жешові); Archiwum Państwowe w Krakowie (м. Краків, Польща) – Ф. 1342 (Краківський округ шкільної кураторії 1919 – 1939 рр.) ; Archiwum Państwowe w Szczecinie (м. Щецін, Польща) – Ф. 36 (Президія Воєводської наглядової ради в Щеціні); Центрального державного історичного архіву України у м. Львів – Ф. 146. (Галицьке намісництво 1854 – 1921 pp.), Ф. 206 (Українське педагогічне товариство «Рідна школа», м. Львів.), Ф. 348 (Товариство «Просвіта» 1868 – 1944 pp.); Державного архіву Івано-Франківської області – Ф. 270 (Станіславська повітова шкільна рада); особисті архіви польських культурно-освітніх діячів Я. Грицковяна, О. Колянчука, М. Козака; архівні фонди ліцеїв у Білому Борі, Перемишлі, Ґурові Ілавецькому, Лігниці; українська преса Польщі («Наше Слово», «Український календар», «Український альманах», «Слово педагога», «Рідна мова», «Перемиські дзвони»); річні звіти названих ліцеїв; дисертації, педагогічна періодика, матеріали науково-практичних конференцій, публікації з питань загальної педагогіки та історії педагогіки, розміщених у фондах Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, бібліотек Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка та Ужгородського національного університету.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1956 – 2010 рр. Нижня межа дослідження пов’язана зі створенням Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) – знакової події в житті української національної меншини в Польщі. У 1956 р. українська спільнота офіційно здобула статус національної меншини. Це дало можливість здійснити поступове розгалуження мережі українських освітніх закладів (пункти навчання, початкові школи, гімназії, шкільні комплекси, ліцеї), у діяльності яких брав безпосередню участь Я. Грицковян. Верхня межа дослідження (2010 р.) вказує на завершення активної науково-педагогічної діяльності Я. Грицковяна.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: вперше на основі цілісного аналізу з’ясовано особливості педагогічної діяльності Я. Грицковяна крізь призму українського шкільництва у Польщі другої половини ХХ – початку ХХІ ст.; визначено культурно-освітні та соціально-економічні передумови генезису українського шкільництва в Польщі (педагогічний досвід у географічно віддалених пунктах навчання: Перемишль – Білий Бір; Перемишль – Ґурово Ілавецьке; Перемишль – Лігниця); виявлено суспільно-політичні фактори й внутрішні чинники (родинне, національне, моральне виховання; активна співпраця з представниками української діаспори в Польщі), що вплинули на становлення Я. Грицковяна як педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча; здійснено зіставний аналіз суспільно-культурної й організаційно-педагогічної діяльності Я. Грицковяна у порівнянні з доробком інших педагогів в осередках української національної меншини в Польщі; проаналізовано педагогічну концепцію рідномовного навчання і виховання Я. Грицковяна, що базується на принципі виховуючого навчання і містить у своїй структурі змістовий, цільовий та результативний компоненти; досліджено новаторські підходи Я. Грицковяна до здійснення навчально-виховного процесу в інонаціональному середовищі (робота у комплектних класах (класи сформовані з учнів різного віку для вивчення української мови), поєднання навчання з позашкільною діяльністю з урахуванням іншокультурного середовища; комплексне поєднання краєзнавчого, народознавчого, літературознавчого, лексико-граматичного матеріалу на уроках української мови). До наукового обігу введено досі невідомі та маловідомі матеріали з особистих архівів культурно-освітніх діячів української національної меншини у Польщі (Я. Грицковяна, М. Козака, О. Колянчука), які збагачують українську педагогічну науку фактологічним матеріалом про заснування та діяльність українських культурно-освітніх осередків у Польщі.