|
|
Скачати 3.81 Mb.
|
ЛІТЕРАТУРА 1. Беляев В.И. Педагогика А. С. Макаренко: традиции и новаторство. – М.: Издательство МНЭПУ, 2000. – 444 c. 2. Варнакова Е.Д. Творческое использование педагогического наследия А.С.Макаренко в воспитании будущих молодых рабочих. – М.: Высшая школа, 1991. – 445 с. 3. Макаренко А.С. Собрание сочинений в 4-х томах. – М: Правда, 1987. – 570 с. Ольга Бєляк, 6 курс соціально-гуманітарного факультету. Наук. керівник: к.пед.н., доц. І.Ф.Шумілова ПОГЛЯДИ А.МАКАРЕНКА НА АДАПТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ Погляди А.Макаренка є актуальними для розвитку концептів сучасного адаптивного управління, однією з ознак яких є впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчально-виховного процесу, про який наголошено у Національній доктрині розвитку освіти, Державній програмі “Освіта. (Україна ХХI століття)”, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа). Крім створення оптимальних умов для розвитку і саморозвитку особистості як суб’єкта діяльності, цей підхід передбачає певні суспільні відносини, в основу яких покладено довіру, співпрацю, допомогу. Аріал нашого дослідження ставить на меті розкриття проявів адаптивного управління в діяльності видатного педагога. Доцільно зазначити, що система управління, у закладах (трудова колонія для неповнолітніх правопорушників ім. М.Горького та комуна ім. Ф.Дзержинського), якими керував А.Макаренко будувалася на ідеях колективної співпраці. Шлях до позитивних результатів у навчально-виховному процесі вбачав у створенні таких умов, за яких виконавці мали бути активними учасниками спільних справ, приймати рішення, брати на себе відповідальність [1, с.21]. Своїми поглядами на навчання і виховання педагог “зламав” стереотипи, які існували в той час у педагогіці і практиці роботи закладів освіти [1, с.24]. Безперечно, складність навчального-виховного процесу потребує цілеспрямованої великої і різнобічної діяльності колективу вчителів. При цьому організатори освіти мають особливо піклуватися про його діяльність. Саме тому, особливої уваги у розробці даної проблеми А.Макаренко приділяв питанню сталості педагогічного впливу, пов’язуючи його з організацією, структурою і вихованням педагогічного колективу, тривалістю його роботи. Він неодноразово підкреслював, що педагогічний колектив школи, підібраний з урахуванням доцільного поєднання досвідчених педагогічних кадрів із початківцями, та наголошував на присутності вчителів-чоловіків та вчителів-жінок, щоб дитячий колектив не розвивався однобічно [2, с.156]. А.Макаренко розкрив закономірність, згідно з якою педагогічна майстерність вчителя обумовлена рівнем сформованості педагогічного колективу. Саме в єдності педагогічного колективу, на нашу думку, народжується найкращий педагогічний досвід. Навіть наймолодший, недосвідчений педагог в єдиному, спаяному колективі, очолюваному добрим майстром-керівником, більше зробить, ніж який завгодно досвідчений і талановитий педагог, який іде всупереч педагогічному колективові. А.Макаренко писав: “Немає нічого небезпечнішого за індивідуалізм і склоку в педагогічному колективі, немає нічого огиднішого, немає нічого шкідливішого” [1, с.96]. Свої висновки з питань становлення особистості керівництва загальноосвітнього закладу А.Макаренко науково обґрунтував у “Педагогічних творах”. А.Макаренко вказував на позитивному впливі на внутрішні фактори організації діяльності, гнучкості врахування постійних змін у соціальному середовищі, розв’язанні педагогічних проблем на основі діалогічної адаптації, розвитку організаційної культури як істотного засобу управління [2, с.55]. У кожного директора школи, а також учителя, вважав він, важливим є: розум, честь, совість, авторитет, культура, освіченість, безперестанне вдосконалення своєї майстерності, навіть голосу, стану, здатності володіти собою [2, с.123]. У педагогічній концепції А.Макаренка наголошено на головному завданні директора сучасної школи, а саме на створенні сприятливих умов для розвитку і саморозвитку учнів, педпрацівників; доборі методів роботи з ними, які б спонукали їх до сумлінної творчої праці; взаємодія учасників навчального процесу, побудована на суб’єкт-суб’єктних відносинах та на засадах партнерства у спільній діяльності, врахування керівником у процесі взаємодії індивідуально-психологічних особливостей працівників. Так, головною метою адаптивного управління є створення умов, необхідних для реалізації завдань школи щодо формування і розвитку культурної особистості, що володіє глибокими знаннями, здатної творчо працювати, співпрацювати з іншими людьми, орієнтуватись у життєвих ситуаціях, приймати і виконувати рішення різного характеру. Головна аксіома поглядів А.Макаренка: у школі головним є дотримання дисципліни, ритму в роботі, послідовності, систематичності у вимогах. Отже, можна зробити висновки, що погляди А.Макаренка є актуальними сьогодні для розвитку наукових основ адаптивного управління, оскільки однією з його ознак є спрямованість на особистість. ЛІТЕРАТУРА 1. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 т. – Т. 4. – М.: Педагогика, 1984. – 351 с. 2. Макаренко А.С. О воспитании. – М.: Политиздат, 1990. – 258 с. Тетяна Шадріна, 6 курс соціально-гуманітарного факультету. Наук. керівник: к.пед.н., доц. С.Г.Немченко ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ ДИРЕКТОРА ЗОШ У СВІТІ ІДЕЙ А.МАКАРЕНКА Практичне вирішення завдань сучасної освіти, зокрема, середньої загальноосвітньої школи, можливе за умови належної підготовленості керівників, здатних ефективно здійснювати управління школою, організовувати діяльність особистості, групи, колективу в складних умовах сьогодення. Особливо важливі комунікативні якості директора середнього загальноосвітнього закладу, оскільки керівництво є процесом взаємодії керівника з колективом людей, зокрема з учасниками навчально-виховного процесу. Аналіз наукової літератури (В.Агеєв, Н.Бахарєва, О.Бодальов, Ю.Буган, Ю.Ємельянов та інші) показує, що визначення впливу комунікативних якостей керівника школи на ефективність його управлінської діяльності становить наукову проблему, розв’язання якої сприятиме поглибленню прикладних знань із соціальної психології. Ця тема була актуальною ще в ХХ ст. Видатний педагог А.Макаренко у своїх працях: ”Педагогічна поема”, ”Прапори на баштах” та у численних статтях, вивчав цю проблему та вказував на шляхи формування педагогічної майстерності. Комунікативність – професійно-особистісна якість керівника, що характеризується потребою у спілкуванні, здатністю легко вступати в контакт, відчувати задоволення від спілкування[1,с.130]. Спілкування – це процес установлення і розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами в спільній діяльності, вміщує в собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії, сприйняття іншої людини [4, с.7]. А.Макаренко зазначав, що найголовнішою умовою управлінського спілкування є оволодіння культурою мовленнєвого спілкування, яку неодмінно треба вивчати для створення позитивного іміджу керівника. Вчений вважав, що володіючи комунікативними здібностями кожен керівник стане майстром своєї справи. Він писав: “Я став майстром своєї справи лише тоді, коли зміг з 20-ма відтінками сказати: іди сюди” [2, c.142]. Головне в підході А.Макаренка – вміння розкрити в спілкуванні з підлеглими власну особистість. Він має вміти впливати на підлеглих безпосередньо [5, c.17]. Зовнішній вигляд керівника має бути естетично вираженим. Головна вимога щодо одягу керівника – скромність та елегантність. “Я не допускав до уроку вчителя погано, неохайно вдягненого. Через це у нас увійшло в моду ходити на роботу в найкращому костюмі. І я сам ходив на роботу в найкращому костюмі, який у мене був” – писав у своїх працях А.Макаренко [2, c.88]. А.Макаренко говорив: “Треба вміти читати на людському обличчі. Нічого хитрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнатися про певні ознаки душевних порухів” [1, c.133]. А.Макаренко дотримувався такого стилю управління, який ґрунтувався на дружньому ставленні. Педагог вважає, що треба бути ввічливим, стриманим, керівництво ніколи не має припускати зі свого боку зубоскальства, розповідання анекдотів, жодних вільностей у мові [3, c.78]. Отже, на думку А.Макаренка, оволодіння всіма аспектами спілкування формують у директора навчального закладу такі професійно-комунікативні якості, як: порядність, гнучкість у стосунках, справедливість, відповідальність, повага до людей, вимогливість до підлеглих, які потрібні йому для успішної управлінської діяльності, для взаєморозуміння в колективі, для чіткого виконання педагогами та учнями поставлених перед ними завдань, визначених у програмних документах. ЛІТЕРТУРА 1. Зязюн І.А. Крамущенко Л.В., Кривонос І.Ф., та ін. Педагогічна майстерність: Підручник. – К.: Вища школа, 2004. – 422 с. 2. Макаренко А.С. Избранные произведения: В 3-х т. / Редкол.: Н.Д. Ярмаченко и др. – К.: Рад. школа, 1985. – Т. 3. – 592 с. 3. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.,1990. – 120 с. 4. Приходько В.М., Приходько М.І. Комунікативна компетентність керівника навчального закладу як основа професійної культури спілкування // Управління школою. – Вересень 2007. – №25 (181). – С. 6-11. 5. Фролов С.А. А.С. Макаренко сьогодні: нові матеріали, дослідження, досвід. – Новгород: НГПУ, 1992. – С. 16-19. Катерина Акав, 2 курс факультету початкової освіти та практичної психології. Наук. керівник: асистент О.М.Бєляк ТЕОРЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ В.СУХОМЛИНСЬКОГО НА ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ Теоретичні погляди і практичний досвід В.Сухомлинського з проблем виховання особистості в учнівському колективі найбільш повно відповідають вимогам сучасності, сприяють поглибленню гуманістичної спрямованості виховного процесу в загальноосвітній школі. Виходячи з цих міркувань, вважаємо, що цілісне дослідження цього аспекту педагогічної спадщини В.Сухомлинського є актуальною науковою проблемою, вирішення якої має велике значення для підвищення ефективності виховання в практиці національної школи України, оскільки концепція видатного педагога цілком вписується в процес гуманізації та демократизації сучасної української школи. Метою дослідження є системний аналіз концепції виховання особистості в колективі та визначення шляхів його формування, відповідно до теоретичних поглядів і практичного досвіду В.Сухомлинського. Дослідження творів педагога (“Бачу людину”, “Духовний світ школяра”) дає змогу визначити, що важливим внеском у теорію та практику виховання в колективі і через нього є визначення педагогічної сутності та ознак дитячого колективу з позиції гуманістичної концепції виховання. Він розглядав колектив як складну, духовну, інтелектуальну, емоційну, організаційну спільність особистостей, що розвивається і діє на засадах поваги до кожної особи, визнання її самоцінності. У визначенні поняття “колектив” В.Сухомлинський пересуває політичні, діяльнісні акценти, які панували в його часи, на другий план, виходячи, насамперед, із його гуманістичної сутності. До специфічних ознак справжнього колективу педагог відносить наявність прагнення кожного його члена до спілкування з однолітками, їх інтелектуальну й духовну єдність; багатство стосунків; доброзичливість як домінуючу атмосферу, дух відповідальності за неї, співпереживання, спільну діяльність, яка спрямована на творення добра; гармонійне поєднання громадських і особистих інтересів. Таким чином, виключно важливе значення має думка про необхідність виховання в учнів почуття поваги до інших, вміння співпереживати й співчувати товаришеві. В.Сухомлинський писав: “Як це важливо навчити маленьких дітей по очах, і за рухами, по розмові розглядати в оточуючих горе і радість, засмучення і тривогу, хвилювання і збентеження [1, с.21]. Аналіз педагогічних праць і досвіду видатного педагога дозволяє визначити теоретичні і практичні аспекти розробки ним головних шляхів створення виховуючого колективу. Це, передусім, спільна діяльність, праця, які збагачені духовними й моральними ідеалами. Виховний результат, на думку педагога, залежить від участі дітей у організації трудових справ, від злиття праці і духовного життя вихованців, від того, ким вони себе відчувають – пасивними виконавцями чи активними діячами. Як важливий шлях створення колективу педагог виділяє забезпечення добродійних відносин між дитячою спільнотою і довкіллям. Складний шлях формування колективу в його розумінні можна визначити так: взаємозв’язок розкриття сутності колективізму, стимулювання спільних емоцій і співпереживань, благородних вчинків. Фактично в цьому положенні концентруються кілька важливих шляхів створення колективу, але відповідно до того, як вирішує це питання В.Сухомлинський, їх розглядати один без одного неможливо. Педагог вважав за необхідне, “позбавившись демагогії, точно визначити: за яких умов він (колектив) стає дійсно могутньою виховною силою” [2, с.211]. Вагомим для створення колективу, за В.Сухомлинським, є індивідуальний педагогічний вплив на учнів із метою зміцнення їх стосунків з однолітками. Згуртування дітей, на думку педагога, залежить від уміння вчителя допомагати особистості усвідомити свої індивідуальні нахили та виявити їх у практичній діяльності, збагатити колектив своїми ідеями, знаннями, справами, бути корисним для нього. В.Сухомлинський вважав особливо продуктивним шляхом створення колективу — розвиток традицій, пов’язуючи їх згуртовуючу роль з розвитком духовного життя колективу та особистою участю в них кожного учня. У ході нашого дослідження ми дійшли висновку, що В.Сухомлинський зробив важливий внесок у розробку шляхів створення високоорганізованої, моральної, духовно багатої дитячої спільноти. Він позбавляє цю проблему авторитарних нашарувань, допомагає педагогам глибше бачити складний процес розвитку колективу і гармонійно, коректно спрямовувати його діяльність. ЛІТЕРАТУРА 1. Сухомлинский В.А. Вижу человека // Литературная газета. – 1967. – № 9. – С. 19-27. 2. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра / Вибрані твори: У 5 т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 1. – С. 209-399. Яна Евлогиева, спец “Педагогика”. Научен ръководител: доц. д-р Н.Филипова (ЮЗУ “Неофит Рилски” – Благоевград, Република България) ПРОСВЕТНОТО ДЕЛО В ГРАД КЮСТЕНДИЛ ПРЕЗ ВЪЗРАЖДАНЕТО В даденото изследване, благодарение на задълбочено проучване и обемен документален материал се позволява да се очертаят основните етапи и характерните особености в развитието на просветното дело в Кюстендил и Кюстендилския регион;да се анализират въпросите за ръководството, организацията и училищния процес изобщо на българските училища и читалища в града и мястото на град Кюстендил като просветен център на югозападна България. Главната задача на изследването се състои в това да се очертае мястото и приноса на кюстендилеца в духовното възраждане обхванало Българската държава. Проучването на просветното дело е пореден опит да се представи по цялостно образованието в Кюстендил, на фона на всеобщия кипеж, разпространявал се из българското общество през втората половина на ХІХ век. Преглеждането на този тип документален материал се прави главно заради това, че в направените досегашни анализи по този въпрос има много противоречия. От една страна е доказано, че в края на ХVІІІ век и началото на ХІХ век в Кюстендил живеят грамотни българи, а от друга, че образователното дело в града започва едва от края на първата четвърт на ХІХ век. Посочените данни преди това наистина очертават липсата на по широк слой от образовани българи в града. Същевременно твърдението за всеобща неграмотност е пресилено и неточно . Кюстендил е едно от селищата, които се намират в непосредствена близост до Рилския манастир. Точно това е и една от причините да отделя голяма част от проучването си на Рилския манастир и риломанастирското училище, като по този начин да предоставя достоверен материал за кюстендилски ученици посещавали рилското училище и участието им по-късно в просветния живот на своите съграждани. Благодарение на тези ученици и посещения с цел обучение в Рилския манастир се укрепва чувството на българина и на самия кюстендилец за териториална общност и оформянето на съзнанието им за национално единство. В анализа на просветното дело предоставям богат материал от автобиографични данни на кюстендилеца и българи от други региони. И благодарение на тези източници доказвам, че повечето бележити мъже като Синесий Скопски, Авксентий Велешки, Авреки поп Стоянов, Христаки Павлович, Зинови Петров и др. Получават своето образование в Рилската обител и след това започват да обикалят българските градове. Те правят тези обиколки, за да могат да просветят своите събратя и да предадат наученото в риломанастирското училище. Данните за дейността на просветните дейци в този регион този и други региони на България доказвам и чрез друг тип документация- не само просветна. Тези културни дейци са не само учители, а играят и първостепенна роля за формирането на национално самосъзнание, за активизирането на кюстендилските българи в борбата срещу гръцките владици. Чрез тях проникват и се разпространяват в Кюстендил идеите на Васил Левски за политическото освобождение на страната. Развитието на просветното дело в града през разглеждания период е неотделима част от общонационалното движение за новобългарска просвета и култура, затова и отделям място на читалището в родния край и читалищните дейци, които активно участвуват и в църковната борба. За по цялостно доказателство, че Кюстендилският край е с богата история и култура, а по –късно просветно дело, смятам, че анализирането на града и неговата история трябва да започне още от първите данни за съществуването му т.е още от Античността. Точно този анализ прилагам, за да мога да представя, че още от самото начало като силен и влиятелен център на югозападния регион Древна Пауталия (дн. Кюстендил), а от там пък година след година, век след век се пренася наследството на минералните извори, културата, традициите, изкуството, музиката и т.н., които определено по-късно ще повлияят и на развитието на просветното дело на китното градче Кюстендил. В заключителната част показвам с почти точни проценти колко кюстендилци са били образовани през периода на духовното възраждане. За доказателство на написаната работа предоставям като приложения част от материалите помогнали ми да напиша това проучване. Тези приложения се състоят в снимков материал на паметници повлияли за възраждането на града, исторически местности манастири и други. |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –... |
ВІДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –... |
|
ДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –... |
ЗБІРНИК наукових праць Бердянського державного педагогічного університету... Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №10 від 04. 05. 2012 р |
|
БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №5 від 01. 03. 2006 р |
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України Сумський державний... Запрошуємо Вас взяти участь у ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми та перспективи навчання дисциплін... |
|
1 Реалізм Міністерство освіти і науки України ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет |
України ІНЖЕНЕРІЯ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 2013 Тези доповідей міжнародної... Матеріали тез містять короткий зміст доповідей науково-дослідних робіт студентів та аспірантів |