КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка 2012


НазваКА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка 2012
Сторінка7/21
Дата13.03.2013
Розмір3.56 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Джерела і література

І. ЦДІАУ у Львові (Центральний державний історичний архів України у Львові), ф. 179 (Кураторія Львівського шкільного округу), оп. 3, спр. 1017, 14 арк.

ІІ. ЦДІАУ у Львові (“Рідна школа” − українське педагогічне товариство, м. Львів), ф. 206.оп. 1, спр. 1395, 14 арк.

ІІІ. ЦДІАУ у Львові, ф. 206.оп. 1, спр. 1412, 18 арк.

ІV. ЦДІАУ у Львові, ф. 206.оп. 1, спр. 1427, 11 арк.

V. ЦДІАУ у Львові, ф. 206.оп. 1, спр. 1558, 77 арк.

VІ. ЦДІАУ у Львові, ф. 206.оп. 1, спр. 1590, 217 арк.

VІІ. ЦДІАУ у Львові, ф. 206.оп. 1, спр. 1676, 13 арк.

VІІІ. ЦДІАУ у Львові, ф. 206.оп. 1, спр. 2724, 38 арк.
1. Дутчак П. Культурно-просвітницька діяльність українських жіночих організацій в Західній Україні у 20-30-х роках ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01. / Параскевія Дутчак. − Чернівці, 1997. − 16 с.

2. Дядюк М. Політизація українського жіночого руху в Галичині : 1921 − 1939 рр. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01. / Мирослава Дядюк. − Львів, 2002. − 20 с.

3. Жіноча реміснича бурса // Мета. – 1939. – Ч. 11. – С. 8.

4. З життя “класових громад” гімназії Р.Ш. в Рогатині // Рідна школа − 1933. – Ч. 9. – С. 150 – 151.

5. З життя жіночих кооператив // Жіноча доля. − 1930. –
Ч. 1 – 2. – С. 23.

6. Звичайні загальні збори Жіночої спілки промислової “Труд”. − Львів, 1902 − 1913. − 16 с.

7. І.М – х. Курс інструкторок на села / І. М – х. // Жіноча доля. – 1927. – Ч. 17. – С. 2 – 3.

8. Коренець Д. Наше фахове шкільництво / Денис Коренець // Рідна школа. − 1927. – Ч. 2. – С. 6 – 7.

9. Малицька К. Перша жіноча школа “Рідної школи” / Костянтина Малицька // Рідна школа. − Львів, 1933. – Ч. 12. – С. 201 – 203.

10. Нагачевська З.І. Педагогічна думка і просвітництво у жіночому русі Західної України (ІІ половина ХІХ ст. – 1939 р.) : автореф. дис. … доктора пед. наук : спец. 13.00.01. / Зіновія Іванівна Нагачевська. − Тернопіль, 2009. − 40 с.

11. Огляд діяльності секцій “С.У.”// Жіноча доля. – 1926. –
Ч. 8. – С. 6 – 7.

12. Приватна Дівоча гімназія “Рідної Школи” Українського Педагогічного Товариства імені Іллі та Іванни Кокорудзів у Львові. − Дрогобич : Видавнича фірма “Відродження”, 1997. − 352 с.

13. Пропам’ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. − Львів : Видавництво “Основа”, 1995. − 270 с.

14. Савчук Б. Жіноцтво в суспільному житі Західної України (остання третина ХІХ т.. – 1939р.) / Борис Савчук. – Івано-Франківськ : “Лілея-НВ”, 1998. – 278 с.

15. Статут товариства “Союзу Українок” у Львові. − Львів,
1935. − 48 с.

16. Трилітна фахова жіноча школа // Нова хата. − 1930. –
Ч. 9. – С. 20.

17. Як працює жіноцтво Стрийщини // Жіноча доля. − 1933. − Ч. 24. − С. 2.
Івах Светлана. Организационно-практическая деятельность женщин Галичины в развитии украинского школьництва межвоенного периода. В статье на основе анализа работы краткосрочных общеобразовательных и профессиональных женских курсов, институтов (бурс), начальных школ низшего и высшего типов, гимназий и учительских семинарий доказано, что основной целью организационно-практической деятельности женских обществ и отдельных женщин, прежде всего педагогов, в сфере школьництва были: ликвидация неграмотности, повышение общего и профессионального образования детей и молодежи, обеспокоенность их духовным и физическим здоровьем, формирование национально-патриотических чувств, готовности и воли отстаивать интересы своего народа.

Ключевые слова: женские организации, женщины-педагоги, украинское школьництво, учебно-воспитательный процесс.
Ivakh Svitlana. The organizational-practical activity of womankind in Halychyna in building up schooling in between war period. The article based upon the analysis of the short-term general educational and professional women courses, institutes (theological seminaries), elementary schools of lower and higher types, high schools and teacher seminaries proves that the basic aim of the organizational-practical activity of the women societies and separate women, first of all pedagogues, in the sphere of schooling was liquidation of illiteracy, increase of general and professional education by children and youth, care about their inner and physical health, forming national-patriotic feelings, readiness and will to defend interests of their nation.

Key words: women societies, women-pedagogues, Ukrainian schooling, school-educational process.

.





УДК 94(477): “18/19”

Т 41
Ірина ТИМОЧКО
ПЕРЕДУМОВИ ПРОСВІТНИЦЬКО-ГРОМАДСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ ВОЛИНІ

(ДРУГА ПОЛОВИНА XΙX – ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ)
У статті акцентується увага на значенні братського руху у системі формування і розвитку культурно-освітніх традицій Волинського краю (2 пол. ХІХ – поч. XX ст.). Простежуються основні передумови (історичні, соціокультурні, соціально-політичні) організації просвтіницько-громадської діяльності православних братств.

Ключові слова: православні братства, просвітницько-громадська діяльність; історичні, соціокультурні, соціально-політичні передумови.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Для осмислення розвитку української історико-педагогічної думки, для духовного буття національної чи релігійної спільноти надзвичайно значущий набуток минулого. Тому ґрунтовного висвітлення основних сфер, напрямів і форм роботи у галузі просвітництва та доброчинності потребує дослідження різнобічних сфер діяльності православних братств. Визначення вагомості їхнього внеску у підвищення духовності суспільства, збереженні та формуванні культурно-освітніх традицій краю дасть змогу висвітлити особливості та умови функціонування цих братств. Такі осередки світсько-духовної інтелігенції відігравали важливу роль у збереженні національних традицій, що особливо актуально сьогодні.

Значимими для ретроспективного аналізу історико-культурних умов формування освітніх традицій краю є наукові дослідження з проблем історії розвитку культурно-освітньої,

© Тимочко Ірина, 2012

просвітницької, етнокультурної й доброчинної діяльності православних братств Західної України, зокрема на історичній території Волині. Сьогодні вивчається їхній виховний потенціал та роль у формуванні національно-релігійних традицій у сфері освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Насамперед привертають до себе увагу фундаментальні праці з історії православної церкви на Волині: “Дев’ятисотліття православ’я на Волині (992 – 1892)” [5] та “1000-ліття Православ’я на Волині” [25], в яких розглянуто історію заснування братств XVII ст.; просвітницьку діяльність братських типографій; особливості діяльності братського руху на Волині після третього поділу Польщі у 1795 році.

Особливо цікаве дослідження С. Жилюка, який аналізує діяльність православних братств Волині. Автор вперше вводить у науковий обіг фактичний матеріал щодо часу виникнення, кількості братств у цьому краї. Він інформує, що впродовж “1864 – 1880 рр. в імперії виникло всього 63 братства. Однак в період бурхливої діяльності православної церкви в західних губерніях у 1893 році налічувалось вже 159 братств” [6, 58]. Зосереджуючись на констатації фактів, С. Жилюк акцентує детальніше увагу на історичному аналізі найбільш відомих братств. Науковці недостатньо досліджують різноманітні сфери діяльності волинських братств.

Аналізу виховних традицій, специфіки організації та окремих видів діяльності православних братств присвячені роботи сучасних дослідників (С. Гаврилюк [2], С. Жилюк [6], Г. Капустін [7], В. Рожко [15]). Вони науково обґрунтовані, містять обширний фактаж, допомагають об’єктивно проаналізувати історичні процеси суспільного розвитку Волині у досліджуваний нами період.

У праці В. Рожка “Духовні православні освітні заклади Волині X – XX ст.” лише один розділ присвячений розвитку братських шкіл [15]. Братські школи історичної Волині, або церковно-парафіяльні школи, якими опікувалися братчики, виховували покоління свідомої української освіченої православної молоді, яка не лише “зуміла зберегти найбільший скарб своєї душі – рідну православну віру, але й навчилась захищати її від ворогів і нести набуті знання й практичний досвід до волинян, вкладаючи в їхні серця основи християнської моралі” [15, 64 – 65].

Розширює історичні дані С. Кваша [4], детально аналізуючи діяльність Луцької братської школи як культурно-освітнього центру на Волині. Науковець доводить, що ця школа була потужною організацією, що вплинула на розвиток європейської класно-урочної системи, слов’янської та зарубіжної педагогіки. Освітня діяльність братчиків виходила далеко за межі шкільної справи, тісно перепліталася з суспільно-політичним життям і сприяла консолідації прогресивних сил українського народу в боротьбі за національне визволення. Проте, увага С. Кваші звернена на розвиток освітньо-культурних традицій тільки Луцького Хрестовоздвиженського братства у XVI – XVII ст. Усебічного історико-педагогічного аналізу становлення та розвитку інших православних братств Волині другої половини XΙX – початку XX століття не було.

Окремі види діяльності православних братств досліджують вітчизняні науковці Є. Мединський [10], Б. Мітюров [11], О. Сажок [17], І. Огієнко [12]. У їхніх роботах визначено основні напрями, форми та масштаби церковної та монастирської доброчинності, виявлено механізм створення, управління та підтримки станової, церковно-громадської опіки, парафіяльних та єпархіальних благодійних закладів та товариств Православної церкви, встановлено рівні взаємодії духовного відомства та світських установ у реалізації благодійних ініціатив, розкрито особистий внесок братчиків у підтримку народної освіти, надання доброчинної підтримки населенню. Зокрема, О. Сажок розглядає історію бібліотечної та видавничої діяльності церковних право-славних братств Волинської губернії у другій половині XIX – на початку XX ст. Бібліотеки, які діяли при навчальних закладах, сприяли освіті і гармонійному духовному розвитку підростаючого покоління, здійснювали допомогу в самоосвіті та організації дозвілля, задовольняли релігійно-моральні потреби, виконували професійні й наукові читацькі запити. Окрім загальних рис, притаманних “братському подвижництву” тієї доби, братства поєднували в собі “самобутні національно-етнічні особливості, які впливали на характер їх просвітницької роботи” [17, 243]. Однак, матеріалів щодо культурно-освітньої, благодійно-меценатської, науково-краєзнавчої діяльності православних братств не знаходимо.

Отже, важливо дослідити просвітницько-громадську діяльність православних братств, які з метою консолідації і максимального впливу на суспільну свідомість, пропагували ідею об’єднання молоді у братський громадський союз. Це була виправдана ідея, оскільки такий союз мав би змогу не лише опікуватись молодим поколінням, виховувати на сталих культурно-освітніх, національних традиціях, але й контролювати та направляти їхню діяльність у потрібне русло, корисну для загальної справи охорони та поширення християнських православних цінностей в суспільстві [19].

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю інтенсифікації наукових пошуків щодо передумов заснування, організації, змісту та форм просвітницько-громадської діяльності православних братств у галузі освіти, культури, соціальної підтримки дітей та молоді у досліджуваний період, вивчення досвіду організації православних братств, заснованих на базових християнських цінностях.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою нашої наукової розвідки є здійснення історико-педагогічного аналізу основних передумов просвітницько-громадської діяльності православних братств Волині (2 пол. XΙX – поч. XX ст.).

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Як і будь-яке інше історико-педагогічне явище, просвітницько-громадська діяльність православних братств розвивалася у досліджуваний період, маючи певну передісторію. Окрім того, на цей процес справили вплив передумови та чинники, які детермінували кількісні і якісні показники просвітницької діяльності братств у сфері освіти й культури впродовж усього досліджуваного нами періоду.

Серед провідних передумов, які визначили зміст, сутність, форми й методи просвітницько-громадської діяльності братств на Волині, нами визначено такі:

  1. історичні передумови, тобто комплекс обставин, що спричинили до створення православних братств та становлення їхньої просвітницько-громадської діяльності;

  2. соціально-політичні передумови, які детермінували нормативно-правові й організаційні засади діяльності православних братств на фоні реформування сфери освіти й культури Волинського регіону у межах Російської імперії;

  3. соціокультурні передумови, що визначали необхідне наповнення змісту та форм просвітницько-громадської діяльності православних братств у досліджуваний нами період [19, 55].

Розглянемо сутність зазначених передумов більш детально, починаючи з історичних. До них ми віднесли, насамперед, історичні тенденції у розвитку православного виховного ідеалу; історичну специфіку волинського регіону; історичні традиції соборних православних братств, починаючи з XVI століття.

Роль української православної спільноти у розвитку культурно-освітніх традицій оцінювалася і оцінюється як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями неоднозначно. Апологети православної церкви розрізняють декілька аспектів цієї проблеми. Зокрема, виділяють: моральний аспект, що яскраво проявляється у формуванні духовно-християнських цінностей народу; просвітницький аспект (особливо чітко прослідковується як в перші століття розвитку православ’я в Руси-Україні, так і на сучасному етапі). В історії православ’я чітко простежується тенденція до патронату над освітньо-виховними інституціями ще з того часу, коли, за словами чорноризця Харбара, “чертами и різами писали” [14, 239]. Після хрещення Русі князем Володимиром Великим відбулися кардинальні зміни у формуванні виховного ідеалу та практиці виховання русичів. Уявлення про ідеальну людину поступово набувають уявлень “про людину Божу, наділену усіма християнськими якостями” [18, 122].

У процесі розвитку освіти на Русі церковними ієрархами було започатковано традиції виховання поваги до учителя. Так, у своїх настановах до вчителів митрополит Київський та всієї Русі Михаїл зазначав: “ґрунтовно й струнко вчити дітей книжному розуму; виховувати ж – у дусі заповідей Божих, у доброчесності, правді й любові, не гостро, а поблажливо, в повазі до тих, хто навчає розуму” [14, 243]. Зазначимо, що такі традиції виховання поваги до вчительської професії й шанобливого ставлення до наставників впроваджувалися як братчиками XVI – XVII ст., так і у процесі реалізації просвітницько-громадських традицій православними братствами другої половини XΙX – початку XX століття.

Народна педагогічна мудрість у період формування культурно-освітніх традицій Київської Русі узагальнила у своїх основах “усі найкращі світові здобутки християнського виховання, що ґрунтувалися на мудрості Святого Письма, і на цій основі витворила власну систему морально-духовного православного виховання” [18, 123].

Подальше утвердження православного виховного ідеалу належить до часів козаччини. Козаки як лицарі православ’я, борці за чистоту віри були активними прихильниками та меценатами братського руху XVI – XVII ст. Ідеал православного запорізького козака міцно і назавжди увійшов до загального виховного ідеалу народу, який “пишався багатьма благочестивими якостями своїх захисників та виховував на найкращих прикладах православного козацького лицарського виховання” [18, 125].

До історичних передумов, окрім провідних тенденцій становлення православного виховного та освітнього ідеалу в історії України, ми відносимо також історичну специфіку регіону. Волинь найдавніша колиска українського православ’я, колиска віри і духовності, які мали тут тисячолітнє коріння. Глибоке коріння православних освітніх традицій упродовж сотень років існування християнства на Волині несе свої витоки з духовної освіти, основи якої заклали брати Солунські Кирило та Мефодій, та їхні послідовники, які “засівали золоте зерно віри православ’я на історичній Волині” [15, 9]. Серед значної духовної спадщини, представленої в літописах, наукових розвідках, археологічних пам’ятках маємо незаперечне підтвердження щодо значущості та глибокого змісту духовної православної освіти на волинській землі [22, 3].

Третьою історичною передумовою просвітницько-громадської діяльності православних братств на Волині стали культурно-освітні традиції братств попередніх історичних етапів, починаючи з XVI століття. У боротьбі за збереження православної духовності, заснованої на культурно-освітніх традиціях церкви, важливе значення у XVI столітті відігравали собори і братства. Православні братства засновувалися в основному при православних храмах – від них і отримували назву. Так, Львівське Успенське братство було засноване при Успенському соборі у Львові, Луцьке Хрестовоздвиженське (Чеснохресне) – у Луцьку при церкві Чесного Хреста тощо [13, 28]. Низка церковних братств у XVII столітті була заснована й на території історичної Волині: в Бересті – Святого Миколая, Кременці – Богоявлення Господнього, Збаражі – Преображення Господнього, Гощі – Богоявлення Господнього, Степані – Святої Троїці, Замості – Святого Миколая, Холмі – Різдва Богородиці, також виникали братства в Острозі, Володимирі та ін. [5, 124]. Така традиція заснування братств при православних храмах приходу збереглася і при організації братського руху у другій половині XΙX – початку XX століття.

Як зазначає І. Огієнко, братства – це всестанова організація, до якої вступали всі, хто мав бажання і сповідував православну віру: “братства дбали, щоб до них вписувалися і магнати світські, і достойники церковні. Ось через це вся видатна благочестива інтелігенція була вписана до братств” [12, 23]. Основними завданнями церковних братств, організованих у XVI столітті, було: стежити й піклуватися про зовнішній порядок у храмі; проводити збір коштів і надавати фінансову допомогу на утримання храму; надавати благодійну допомогу зубожілим, осиротілим і “болящим” прихожанам; засновувати братські школи та бібліотеки. Братства, намагаючись впливати на висвячення гідних пошани людей, рішуче виступали проти національних і релігійних обмежень українців, проти аморального життя духовенства [20, 17 – 18]. Такі потужні громадсько-релігійні організації, як православні братства, гуртувала свідома освічена православна українська еліта. Як зазначає В. Рожко, саме через “освітню, благодійницьку, місійну церковно-релігійну діяльність братства зміцнювали нашу віру і нашу церкву” [15, 56]. Братства стали соціокультурними осередками, перетворившись на освітні центри православної спільноти.

Церковні православні братства, що відродилися та набули поширення у другій половини XΙX ст. у західному та південно-західному регіонах Російської імперії, в тому числі й Волині, мали істотні відмінності від своїх попередників – відомих середньовічних громадсько-політичних та культурно-освітніх організацій. У XΙX ст. братському руху відводилася роль “виразника великодержавницької ідеї про спільність території та історії східнослов’янських народів”; окрім загальних рис, притаманних “братському подвижництву” тієї доби, братства поєднували у собі самобутні національно-етнічні особливості, які впливали на характер їхньої просвітницької роботи [17, 243]. Формуванню таких особливостей братського руху сприяли певні соціокультурні зміни, які відбувалися на території Волині й усієї України.

До соціокультурних передумов просвітницько-громадської діяльності православних братств Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття належить, насамперед, реформа церковної освіти, розпочату наприкінці XVI століття; становлення української православної інтелігенції; наявний стан розвитку друкарської справи.

Зазначимо, що одним із найважливіших аспектів загальної реформи православної церкви в українських землях стала розпочата наприкінці XVI століття реформа церковної освіти, до якої православних спонукала тогочасна соціокультурна ситуація. Традиційна православна, греко-слов’янська освіта зазнала кризи в умовах панування католицької, латино-польської освіти та протестантських культурних впливів [12, 72]. Ця реформа стала одним з найважливіших компонентів загальної церковної реформи у Київській митрополії і основою для впорядкування й реформування духовної освіти на всій території України.

Другою соціокультурною передумовою, як зазначено, стало становлення української православної інтелігенції, без потужної і плідної праці якої не відбувся б розвиток просвітницько-громадської діяльності православних братств. Ця найбільш освічена група православних вірян не лише брала безпосередню участь у створенні й діяльності братств, але й була їхнім продуктом [15, 64]. Саме освічені православні діячі ставали найбільш активними членами братств, з метою консолідації і максимального впливу на суспільну свідомість пропагували ідею об’єднання в братський громадський союз шкільну молодь. Це була виправдана ідея, оскільки саме так братський союз мав змогу не лише опікуватися своєю молоддю, виховувати на сталих культурно-освітніх, національних традиціях, але й контролювати та спрямовувати процес особистісного розвитку молодої людини у православній вірі для загального блага й розвитку християнських православних цінностей у суспільстві.

Третьою соціокультурною передумовою просвітницько-громадської діяльності православних братств Волині став розвиток друкарської справи до початку ХІХ століття. Розвиток шкільництва актуалізував питання місцевого книгодруку, сприяв зростанню кількості та якості параметрів друкованих праць. І тому, ще однією з найважливіших сфер діяльності православних братств було запровадження друкарської справи [21, 189]. З розвитком традицій духовного просвітництва, український народ у своєму культурному розвитку “здобув права для самостійного національного життя, національної літературної мови і творчої співпраці в гурті культурних народів світу”. Європейськість, толерантність українського православ’я, географічне розміщення України, сприяли тому, що деякі найпередовіші ідеї, породжені європейськими реформаційними рухами, “прижились в українському православ’ї”. Адже, не маючи перекладу Біблії рідною мовою, богословської та філософської літератури, “нація духовно збіднюється, бо великі пласти культури людства пов’язані з ними”. Таким чином, проблема мови перетворювалася на глобальну проблему духовності, освіти та й “власне виживання нації, яка є обмеженою у адекватному сприйнятті надбань світової цивілізації, а відтак і повноцінному самовідтворенні” [12, 37 – 38].

Соціально-політичні передумови. Кінець XVIII – початок XIX століття, як для України загалом, так і для Волині зокрема, був часом важливих політичних і соціальних змін. Вони були започатковані наприкінці XVIII століття, коли в результаті трьох поділів перестала існувати Річ Посполита. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобережними землями, і здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці XVIII століття [24, 72]. Починаючи з другої половини XIX століття, в культурно-освітньому розвитку Волинського краю спостерігаються якісно нові явища, пов’язані з радикальними подіями у суспільно-політичному житті імперії. У цей період здійснюються вимушені, половинчасті реформи царського уряду, які, загострюючи політичне життя у країні, все ж тільки “відкривали перед нею шлях для капіталістичного розвитку, можливості деякої демократизації” [2, 160]. Зазначені події залишили відбиток на розвитку традицій просвітництва, що “здійснювало вдалі спроби звільнитися з-під жорстокої регламентації і набувало рис діяльності, наближеної до практичних потреб суспільства” [2, 161]. Така соціально-політична ситуація зумовила відновлення та розвиток братського руху на території південно-західних губерній, у тому числі й території історичної Волині.

Враховуючи несприятливий для себе характер явищ суспільно-політичного життя, російське самодержавство докладало усіх зусиль, щоб ситуація не вийшла з-під його контролю. Разом з політичними та військовими репресіями відносно національних рухів поневолених народів, царизм вважав за необхідне посилити свій ідеологічний вплив на підпорядкованих йому етнічних українських землях [23, 287]. Йдеться про намагання російської влади усіма доступними їй, у тому числі й у галузі просвітництва, засобами глибше обґрунтувати своє панування і тим самим протидіяти польським впливам, зокрема, планам відродження польської державності. Тому царська влада активізувала діяльність офіційних установ, а також почала сприяти розвитку і створенню релігійно-громадських, культурно-освітніх, науково-краєзнавчих, доброчинних товариств, насамперед, під опікою православної церкви. Зокрема, до таких організацій належали й православні братства.

У середині XΙX століття православні церковні братства відроджували традиції братського руху за сприяння та підтримки православних ієрархів та з державної ініціативи. Проаналізувавши історичні документи, можна виділити основні соціально-політичні чинники розвитку просвітницької діяльності православних братств, зокрема: 1) розповсюдження та утвердження православної віри на новоприєднаних землях та поширення з цією метою просвітницького християнського руху; 2) боротьба з вільнодумством, сектантством та різними інорелігійними впливами; 3) прагнення до зростання авторитету Російської православної церкви серед населення; 4) сприяння покращенню матеріального становища місцевих церков, монастирів та інших православних культових споруд [7, 125 – 126].

Політика релігійно-морального впливу на населення шляхом християнської освіти активно впроваджувалася у другій половині XΙX століття, оскільки, добре розуміючи, що “майбутнє належить тому, кому належить школа”, і, зважаючи на це, навчально-виховний процес ґрунтувався на релігійних засадах православ’я, а релігійне виховання “має слугувати основою морального” [1, 187]. Тому основне завдання релігійно-просвітницької діяльності православні братства вбачали у розвитку й поширенні культурно-освітніх традицій краю та у здійсненні духовно-морального впливу на населення. Боротьба з вільнодумством, сектантством та іншими антирелігійними та неправославними впливами стала ще одним чинником створення нових та відновлення діяльності існуючих братств [16, 580]. Отже, братства мали сприяти боротьбі із неправославними релігіями, “здійснюючи вплив на населення у позацерковному середовищі” [7, 126].

Ще один соціально-політичний чинник, який сприяв розвитку братського руху у другій половині XΙX – початку XX століття – це заходи, що були здійснені для підвищення авторитету Російської православної церкви серед населення. Як зауважує М. Грушевський, у тогочасному суспільстві спостерігалося “знеохочення до тієї всієї казьонщини та мертвеччини, якими ту віру підмінювали” [4, 135]. Оскільки на той час “закостеніла, консервативна церква вступала у гострий конфлікт із суспільством, яке постійно еволюціонувало, модернізувалося, вона не встигала за потребами, які постійно виникали в соціумі… церква стала бюрократичною установою поруч з іншими державними інституціями” [1, 252]. Окремі регіони у цьому контексті перебували у вкрай занедбаному стані; причиною такого явища був незадовільний культурно-освітній стан духовного кліру, злиденність священників, зловживання серед духовенства та консисторних чиновників. Впливали на такий стан і внутрішньо-адміністративні чинники: призначення на єпископські кафедри архієреїв немісцевого походження, знищення залишків самоуправління у парафіях тощо. У зв’язку з цим, саме братства мали сприяти підвищенню авторитету православної церкви шляхом провадження просвітницько-громадської діяльності, що охоплювала в себе наукову, навчально-виховну, культурно-освітню, благодійну, краєзнавчо-дослідницьку сфери роботи.

Беручи до уваги такі соціально-політичні чинники, влада разом із Синодом сприяли поширенню братського руху у південно-західних губерніях. У пореформений період кількість церковних братств зростала повільно, хоча Синод постійно нагадував єпархіальним архієреям про необхідність заснування православних братств; упродовж 1864 – 1880 рр. в імперії виникло 63 братства [9, 653]. Однак внаслідок бурхливої діяльності православної церкви в західних губерніях (у тому числі й на Волині) у другій половині ХІХ століття відбувся якісний стрибок: у 1893 році налічувалося уже близько 160 братств, а на території Волинської губернії – більше сорока [6, 58].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. У дослідженні нами виділено провідні передумови, які вплинули на становлення та розвиток просвітницько-громадської діяльності православних братств на Волині, серед яких найважливішими стали: історичні, соціокультурні, соціально-політичні. Ці передумови були підґрунтям для створення нових православних братств на всій території Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття, а також відновлення діяльності тих православних братств, які припинили своє існування у XVII столітті та позначилося на розвитку православної громади всього Південно-Західного краю. Розширення мережі братських шкіл, їхньої благодійної підтримки стали підґрунтям для залучення громадської і приватної ініціативи до розвитку культурно-освітнього простору Волинського краю. Це може стати предметом подальших наукових розвідок.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Схожі:

СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
О. І. Галян; ДДПУ імені І. Франка. Дрогобич : ВВ ДДПУ імені І. Франка, 2015. 44 с
Галян, Олена Іванівна. Методологія наукового дослідження : словник основних понять : для студ спец. 0301201 "Психологія" та 03010301...
ВИПУСК ТРИДЦЯТИЙ
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
Франка Серія “Педагогіка” ВИПУСК ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ...
Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено постановою президії ВАК №1-05/5 від 1 липня 2010...
Монографії (з 2008 р.)
Бистрова О. О. Слово – образ – символ в художньому тексті: (моногр.). – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. – 201...
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка протокол №10 від
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №9 від 17 вересня...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції...
Підкарпатська Вища Школа ім бл кс. Владислава Фіндиша в Ясло (Республіка Польща)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка