КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка 2012


НазваКА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка 2012
Сторінка2/21
Дата13.03.2013
Розмір3.56 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Література

  1. Богданова І.М. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів на основі застосування інноваційних технологій: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук: 13.00.04 / І.М. Богданова. – К., 2003. – 38 с.

  2. Васянович Г.П. Педагогічна етика : навч.-метод. посібник для викладачів і студ. вищих навч. закл. / Г.П. Васянович; Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України; Львівський науково-практичний центр; Львівська держ. фінансова академія. – Львів : Норма, 2005. – 343 с.

  3. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : посібник для студ. вищ. навч. закладів / О. Вишневський. – 2-е вид., доопрац. і доп. – Дрогобич : Коло, 2006. – 608 с.

  4. Зязюн І.А. Культура і культурна політика / І. Зязюн // Рідна школа. – 1994. – № 12. – С. 27 – 32.

  5. Зязюн І.А. Педагогіка добра : ідеали і реалії / І.А. Зязюн – К. : МАУП, 2000. – 312 с.

  6. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя – Ленинград : ЛГУ, 1967. – 183 с.

7. Ушинський К. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології / К. Ушинський // Вибрані педагогічні твори:
у 2-х т. – К. : Рад. школа, 1983. – Т. 1. – С. 192 – 471.

  1. Хуторской А.В. Дидактическая эвристика. Теория и технология креативного обучения / А.В. Хуторской. – М. : Изд-во МГУ, 2003. – 416 с.

  2. Сластенин В.А. Профессионально-педагогическая подготовка современного учителя / В.А. Сластенин, А.И. Мищенко // Советская педагогика. – 1991. – № 10. – С. 79 – 84.

  3. Шахов В.І. Базова педагогічна освіта майбутнього вчителя: загальнопедагогічний аспект / В.І. Шахов. – Вінниця : Едельвейс,
    2007. – 383 с.


Кобрий Ольга. Модель формирования содержания педагогических дисциплин в высших учебных заведениях Украины. В статье охарактеризовано современное состояние разработки содержания педагогических дисциплин в высших учебных заведениях Украины, раскрыты изменения, касающиеся модернизации его содержания. Обосновано построение модели формирования содержания педагогических дисциплин, которая предполагает становлене информированности, развития и воспитания студентов, а также определены факторы успешной реализации этой модели.

Ключевые слова: содержание педагогических дисциплин, модернизация, результаты подготовки, модель, будущий специалист, факторы.

Kobriy Olha. The model of content formation for pedagogical disciplines in higher educational institutions of Ukraine. The article characterizes up-to-date state of content formation for pedagogical disciplines in higher educational institutions of Ukraine, presents changes concerning modernization of this content and analyses its reflection in the results of a future specialist training. The author substantiates the model of content formation for pedagogical disciplines which presupposes students being well informed, developed and up-brought. The author also defines certain factors of successful implementation of this model.

Key words: content of pedagogical disciplines, modernization, training results, model, future specialist, factors.







УДК 140.8:378

Я 96
Надія ЯШИН
ФІЛОСОФСЬКО-ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ СТУДЕНТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

У ПРОЦЕСІ ГУМАНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ
У статті досліджується сутність поняття “толерантність” з філософського та політологічного поглядів. На підставі опрацювання наукової літератури, охарактеризовано толерантність як результат, накопиченого суспільством, досвіду з культивування певних норм і правил взаємин між людьми та готовності підкорятися їм. Відзначено теоретичну цінність філософії та політології як навчальних дисциплін у формуванні толерантності студентів вищої школи у процесі гуманітарної підготовки.

Ключові слова: толерантність, толерантна особистість, гуманітарна підготовка, філософія, політологія.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. ХХІ століття  це доба політичного, національного і культурного плюралізму, міжнародної інтеграції та поширення у світі демократичних ідей. Країни нашої планети стають все більш багатонаціональними й мультикультурними, тому виникає низка проблем, пов’язаних із взаємодією народів. Україна не є винятком у цьому процесі. Одним із глобальних викликів, з яким стикається наша держава, є виклик різноманіття, оскільки у ній проживають представники багатьох релігій, культур, рас, національностей. Їхня кількість продовжує зростати через сталі міграційні процеси, що значно активізувалися останнім часом.

У молодіжному середовищі найбільшою за чисельністю групою іноземців є студенти, які здобувають освіту у вищих

© Яшин Надія, 2012

навчальних закладах України на контрактній основі. Проблема стосунків між самими студентами та між викладачами й студентами набуває все більшої актуальності не лише у стінах вишу, а й за його межами.

На жаль, останнім часом серед молоді частішають прояви ксенофобії. Значній її частині притаманні байдужість, егоїзм, індивідуалізм, цинізм, нетерпимість, неповага, приниження “інших”. Особливо на релігійному, расовому, національному підґрунті частішають конфлікти, які нерідко закінчуються серйозними травмами і навіть летальними випадками.

Це означає, що сьогодні питання терпимості, етичності, гуманних взаємин між усіма індивідами набуває особливого значення і може стати вагомим чинником миру та стабільності у нашій країні. Сучасному людству не вистачає толерантності, тобто, доброзичливого й дружнього ставлення до “інших”.

Важливим завданням сьогодення є створення моделі формування толерантності, ідея якої не виникла випадково, а спричинена подіями у нашій державі загалом та в осередках вищої освіти зокрема. Виховання поваги та терпимого ставлення до інших є необхідністю для українського студентства. Адже суспільству потрібні спеціалісти з високим професійним рівнем, які зможуть легко спілкуватися з людьми на основі взаєморозуміння та взаємоповаги. З метою розв’язання цієї проблеми необхідно ґрунтовно дослідити сутність поняття “толерантність” та визначити шляхи її формування у студентів ВНЗ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. У процесі нашого дослідження ми з’ясували, що на сучасному етапі цей феномен є об’єктом вивчення різних наук. Варто зауважити, що найбільшого науково-теоретичного розмаху толерантність набула у філософії (В. Лекторського [15], О. Хеффе [24], Р. Валітова [5], В. Золотухіна [11], Б. Хом’якова, О. Довгополова [9], Є. Бистрицького [4] та інших), політології (Ю. Тищенко [21], В. Ханстантинова [23], П. Гречко [7], І. Жадан [10], В. Шовкопляс, В. Рахманін [20], В. Логвинчук [16] та інших), соціології (В. Гараджа, М. Мацковського [17], О. Свинцова, О. Хижняк, О. Швачко, О. Шликова, А. Шабанова та інших), психології (І. Гріншпун, С. Братченко, О. Рудихіна, О. Асмолов [2], Д. Леонтьєва, І. Воробйова, О. Клєпцова та інших) та педагогіці (В. Тишкова, М. Боритко, О. Байбакова, П. Комогорова, Ю. Тодорцева, Т. Білоус, Я. Довгополова [9] та інших).

На важливості толерантних відносин у сучасному соціумі наголошують Ю. Іщенко [12] та М. Мацковський [17]. На їхню думку, толерантність має межу, оскільки терпиме ставлення до переконань інших людей, як абсолютний характер моральної вимоги, зумовлене вірою в істинність власних переконань. Науковці виокремлюють поняття “політичної толерантності”, яка стосується ставлення до діяльності різноманітних партій і об’єднань, висловлювань їхніх членів. Крайніми формами нетолерантних проявів у цій сфері є фашизм [17].

О. Асмолов [2] пропонує чимало методичних розробок, спрямованих на формування психологічних установок толерантної свідомості і профілактики екстремізму в російському суспільстві. Філософи О. Довгополова [9] та В. Золотухін [11] прагнуть віднайти шлях до толерантного світогляду й духовної культури людства, вказуючи на необхідність збереження принципу толерантності до інших етносів та їхніх культур, який є основою не тільки міжособистісних взаємовідносин, а й між соціальними групами.

Однак, в Україні кількість наукових розвідок, присвячених проблемам формування толерантності недостатня. У науковому дискусійному полі практично не має ґрунтовних досліджень, пов’язаних із проблемою формування толерантності у студентів вищих навчальних закладів.

Спробу показати вплив толерантності на політичне життя світу роблять у своїх дослідженнях М. Гордієнко [6], І. Кушніренко [14]. В. Логвинчук у дисертації здійснює комплексний політологічний аналіз толерантності як цінності й чинника політичної культури, аналізує історичні особливості формування толерантності та перетворення її на універсальну цінність, досліджує загальносвітове середовище функціонування толерантності та її величезне значення у сучасному глобалізованому світі [16]. Висвітлює роль і місце толерантності у структурі цінностей сучасного суспільства О. Березяк. Науковець, розглядаючи поняття толерантності у контексті комунікативної філософії, підкреслює дієвість принципу толерантності у розв’язанні конфліктів [3]. Простежує генезис феномену толерантності від філософської категорії до політичного чинника Ю. Тищенко [21].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Як бачимо, поняття “толерантність” розглядається українськими науковцями з боку філософії та політології, дисциплін, які є обов’язковими для вивчення студентами ВНЗ. У кожній науковій сфері це поняття набуває своєрідного значення. Тому метою статті є простежити, як саме сучасні дослідники трактують сутність поняття “толерантність” у філософсько-політологічному контексті. Це дасть змогу побудувати модель формування толерантності студентів вищих навчальних закладів у процесі гуманітарної підготовки.

У контексті філософсько-політологічного аналізу толерантності розглянемо, насамперед, її трактування з погляду науковців філософського напряму, оскільки ця наука допомагає особистості особливим способом бачити світ, мислити про нього і переживати проблеми. Загалом у філософії проблема феномену толерантності пов’язана із низкою філософсько-світоглядних питань, що стосуються розуміння іншої людини, її ідентичності, можливостей і меж пізнання та взаєморозуміння між різними членами суспільства.

Вивчаючи цей термін у галузі філософії, слід підкреслити, що у “Філософському енциклопедичному словнику” толерантність пояснюється як терпиме ставлення до інших людей, незалежно від їхньої етнічної, національної чи культурної приналежності, терпимість до інших поглядів, звичок [22, 457].

Простежимо, як розуміють поняття толерантності представники філософського крила. Так, науковець В. Лекторський виділяє чотири моделі розуміння толерантності:

  1. толерантність як “байдужість до існування різних поглядів і практик, оскільки останні розглядаються як неважливі перед основними проблемами, з якими має справу людство”. Виділення цього типу толерантності зумовлене, на думку науковця тим, що існують твердження, істинність яких не може бути доведена, або вони базуються на нераціональних підставах, наприклад, релігійні переконання, філософські положення, світоглядні установки, цінності різних цивілізацій, культур, етносів. Ці думки припускаються тоді, коли вони не суперечать загальнолюдським правилам співжиття людей [15, 49];

  2. толерантність як “повага до іншого, якого я не можу зрозуміти і з яким не можу взаємодіяти”. Цей тип виділяється, щоб показати рівні права всіх культур і відсутність привілейованої системи поглядів та цінностей [15, 50];

  3. розуміння толерантності як “терпимості до слабкості інших … з деякою мірою презирства до них”. Це розуміння толерантності співпадає із плюралізмом та пов’язане із виділенням привілейованої системи поглядів та цінностей [15, 51];

  4. толерантність як “розширення власного досвіду та критичний діалог”. Таке тлумачення толерантності ґрунтується на визнанні діалогічної природи свідомості. У цьому розумінні толерантність трактується не лише як плюралізм поглядів та цінностей, а як їхня “поліфонія”, тобто діалог і глибинна взаємодія різних позицій [15, 53].

На думку О. Хеффе, толерантність є вільним визнанням “іншого”, його відмінності і, в кінцевому результаті, базується на достоїнствах й свободі кожної людської особистості [24, 22]. Вона припускає взаємну повагу різних культур і традицій, визнання самоцінності інших культур [24, 26]. Толерантність ґрунтується на уявленні про те, що ніхто не може бути абсолютно безгрішним. Це визнання “іншого” як вільної та рівноправної особистості, яка має людську гідність і право формувати свої власні переконання, жити відповідно з ними самостійно або разом із однодумцями. Це право не перешкоджає іншим [24, 27].

Р. Валітова трактує толерантність як моральну чесноту людини, яка характеризує її ставлення до “іншого” як до вільної особистості, яке полягає у добровільному та свідомому придушенні почуття неприязні, викликаного певними його якостями, як зовнішніми (расові, національні особливості), так і внутрішніми (віросповідання, традиції, уподобання), у налаштованості на діалог та розуміння “іншого”, у визнанні та повазі його права на відмінність. Толерантність, на думку дослідниці, необхідна відносно особливостей різних культурних груп чи їхніх представників, передбачає зацікавлене ставлення до “іншого”, бажання збагнути його світовідчуття, яке спонукає розум працювати вже з тої причини, що воно – інше, чимось не схоже на власне сприйняття дійсності [5, 33 – 34].

Ю. Іщенко визначає толерантність як внутрішнє активне ставлення, що проявляється або у співчутті (і мовчанні), або у дії (і діалозі). Це ставлення як відповідальний вчинок, що може бути втілений у дії, думці, слові. Вона є категорією світоглядної свідомості, котра здатна здійснювати рефлексію над своїми власними засадами [12, 45].

Є. Бистрицький розглядає толерантність як спосіб дії (поведінки), спроможний утримати конфліктні сторони від актуального насильства, тобто як свідоме творення ситуації толерантності. Науковець розкриває поняття “ситуація толерантності” як ситуацію створення умов, в тому числі й ідеологічними та погрожувально-силовими засобами раціонально-критичного, аргументативного дискурсу, спрямованого на досягнення взаємоприйнятної згоди, що мала би чинні нормативно стримувальні наслідки [4, 149].

Філософ В. Золотухін вважає, що толерантність є сутнісною характеристикою цілісності людини, яка виражає її самовизначеність, самоцінність та самоідентичність [11, 10]. Вона, на думку вченого, охоплює заперечення привілейованості будь-якої позиції, в тому числі й своєї власної, “взаємний пріоритет” пропонованих поглядів. Науковець розглядає толерантність як таку, що сприяє урівноваженню соціокультурних процесів та дає змогу суб’єкту самозберігати самого себе через активне прийняття в себе усього різноманіття світу, одного боку, а з іншого – чинити опір насильницькому впливу “іншого” на себе [11, 24].

О. Довгополова тлумачить поняття “толерантність” як імператив невтручання у приватне життя іншого (якщо активність іншого не порушується) у ситуації несприймання його дій чи способу життя взагалі. До сфери приватного приєднана не тільки незрима іншими зовнішня частина життя людини, але й все, що не нав’язується каналами суспільної пропаганди. Дослідниця також розуміє феномен толерантності в межах трикутника основних атрибутів особистості – відповідальності, свободи і творчості, що детермінують її внутрішній світ і визначають стратегію поведінки [9, 9].

Академік В. Тишков формулює філософську природну сутність поняття толерантність у такий спосіб: “Толерантність – це особистісна або суспільна характеристика, що припускає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а отже, й погляди на цей світ різні, вони не можуть і не повинні зводитися до одноманітності чи бути на чиюсь користь”
[цит. за: 1, 3].

І. Ключник дотримується ідеї, що, з одного боку, толерантність у філософському дискурсі може бути осмислена як свого роду культура філософського (наукового) мислення, яка передбачає орієнтацію на думку іншого та взаємну повагу до чужих, інколи й діаметрально протилежних поглядів, а з іншого, філософія є концептуальною основою толерантності та одночасно засобом її формування, оскільки історія розвитку філософської думки містить ідею про позитивне сприйняття іншого, що, своєю чергою, служить прикладом практичної реалізації положення про гармонічне існування протилежностей [13].

У своєму дослідженні “Проблема толерантності у комунікативній філософії” О. Березяк доходить висновку, що в умовах сучасного мультикультурного світу толерантність потрібно розглядати як універсальну етичну вимогу, яка потребує свого практичного втілення у життя, адже орієнтує нас на діалог з “іншим” з метою пошуку компромісу у розв’язанні тих складностей, з якими зіткнулася цивілізація сьогодні [3, 72].

Переходячи до вивчення досліджуваного питання у політології, зазначимо, що поява терміну “толерантність” у політичній теорії та практиці характерна саме для сучасного світового співтовариства, оскільки в наші дні державні діячі та громадяни все більше починають розуміти важливість та необхідність встановлення цивілізованих та дружніх взаємин з іншими країнами й народами. Від толерантних взаємин між різними державами залежить мирне майбутнє кожної із них. Отож, розглянемо сутність толерантності у царині політичних відносин.

Так у “Політологічному енциклопедичному словнику” знаходимо таке визначення цього поняття: “Толерантність – різновид взаємовідносин між різними сторонами, індивідами, соціальними групами, державами, політичними партіями, за яких сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях” [19, 352]. Сьогодні широкого розповсюдження набуває й термін “політична толерантність”, який трактується у словнику як неодмінна вимога у стосунках усіх активних учасників суспільного життя, що усвідомлюють необхідність підпорядкованих цивілізованих взаємовідносин як всередині держави, так і між державами [19, 352].

Розглянемо думки вчених-політологів щодо сутності поняття толерантності. П. Гречко вважає, що для держави, толерантність ідентифікується як принцип керівництва і засіб управління, для народу – як громадянська чеснота, один із найважливіших елементів його політичної культури. Автор зазначає, що у цьому випадку чеснота – це свідоме та добровільне наслідування толерантності як блага, а також громадянського обов’язку. На рівні окремої особистості толерантність полягає у прояві готовності прислухатися до поглядів політичних супротивників та в прагненні переконати їх. Толерантної демократичної держави не існує без толерантних громадян [7, 179].

В. Ханстантинов висловлює думку, що толерантність – це органічна норма демократичної організації влади, що утворює той соціально-психологічний клімат, поза яким і без якого унеможливлюються самі демократичні засади і процедури перебігу демократичного процесу. Толерантність – це умова формування і життєздатності ринку політичних ідей, програм, стратегій розвитку, що сприяє їхній чесній конкуренції, доступності для ознайомлення з ними широкого загалу, підтримці оптимальних варіантів і врахуванню альтернативних пропозицій. Толерантність у політиці, за словами дослідника, означає готовність до діалогу, відкритість до розгляду будь-якого питання, відсутність закритих чи “незручних” для серйозного обговорення тем [23, 33].

Цікавим вважаємо також твердження О. Асмолова про те, що у політичному плані толерантність інтерпретується як готовність влади допускати інакомислення у суспільстві і навіть у своїх рядах, дозволяти в межах конституції діяльність опозиції, здатність гідно визнати свою поразку у політичній боротьбі, cприймати політичний плюралізм як прояв розмаїтості у державі [2,6].

М. Шалін розглядає толерантність як феномен, який проявляється у всіх сферах суспільного життя у розвинутій демократичній системі і формує основу для політичної діяльно-сті [25, 203].

Політолог В. Рахманін, своєю чергою, розуміє толерантність як взаємотерпимість людей, які займають різні позиції, як різний тип соціальності. Автор підкреслює, що поняття “толе-рантність” охоплює:

  • гуманістичну взаємну неупередженість соціальних суб’єктів до стилю життя та думок один одного;

  • повагу до особистості, незалежно від етнічної, релігійно-конфесійної, соціальної приналежності, громадянства;

  • визнання різноманіття екзистенціальних форм буття та права кожної людини на вибір своєї моделі існування;

  • взаємокоректність людей у повсякденному, діловому, політичному та іншому спілкуванні [20, 242 – 243].

Існує також погляд на політичну толерантність як на засіб, що призупиняє переслідування та долає страхи [20, 256].

М. Гордієнко вважає, що толерантність має розумітися як чинник свободи індивіда саме від державного втручання у його приватне життя [6, 10].

За словами Ю. Тищенка, толерантність можна розглядати як детермінанту свободи, політичну категорію, яка зумовлює лейтмотиви формування та створення політики на засадах та принципах міжкультурної комунікації, взаємної поваги та взаємодії, забезпечення реалізації колективних прав громад на етнічну самобутність (мова, освіта, культура, свобода слова, релігія) та розмаїття [21, 63].

І. Кушніренко, вивчаючи толерантність у політичному процесі сучасної України, вказує, що толерантність  обов’язковий регулятивний засіб, багатопланова діюча “організуюча сила” у розвитку суспільства та соціальної свідомості, що дає можливість розглядати її як структуроутворювальний компонент в організації суспільства [14, 8].

В. Логвинчук зазначає, що толерантність можна трактувати як одну з фундаментальних ознак цивілізованості та рівня політичної культури [16, 11]. Толерантність – це теоретичний концепт, що реалізовується у кожному соціумі в його специфічних практиках і проявах. Тому її слід розуміти через множинність різноманітних дискурсів, однак без зведення її до натуралістичних, есенціалістських способів пояснення [16, 19].

Повертаючись до терміну “політична толерантність”, зазначимо, що М. Мацковський розкриває сутність цього поняття так: “Політична толерантність – це ставлення до діяльності різноманітних партій, висловлювань їх членів тощо” [17, 150].

На думку І. Жадан і В. Шовкопляс, політичну толерантність можна визначити як форму соціальної поведінки, яка забезпечує зв’язок і взаємодію різних відмінних один від одного суб’єктів [10, 453].

Г. Денисовський та П. Козирьова, досліджують політичну толерантність погляду двох аспектів: 1) на рівні взаємодії політичних сил, де вона проявляється як визнання права опозиції на існування; 2) в житті окремої особистості – як готовність прислухатися до думок політичних противників [8, 9].

Політичні цінності, в тому числі і толерантність, є результатом не лише накопиченого досвіду того чи іншого суспільства з культивування певних норм і правил взаємин між їхніми членами, але і результатом переконструювання взаємодії людей у відповідності з раціонально сформульованими правовими нормами та готовності підкорятися їм [18, 10].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Толерантність як багатогранне поняття в останні роки стала однією із найбільш актуальних тем сучасних гуманітарних наук. Ґрунтовне вивчення джерел літератури засвідчило, що єдиного визначення терміну “толерантність” немає. У кожній із цих наукових сфер це поняття набуває свого своєрідного значення та відтінку, оскільки кожен з учених по-своєму, із власного погляду розглядає цей феномен, а кожна з наук має певні теоретичні та практичні напрацювання – визначення толерантності, її характеристики тощо. На підставі аналізу джерел наукової літератури можна також констатувати, що всі тлумачення поняття толерантності не виключають, а, навпаки, доповнюють одне одного. Отже, філософія та політологія – це не лише гуманітарні дисципліни, які викладаються в університетах, це дві ґрунтовні науки, які, на нашу думку, є значною теоретичною цінністю у контексті вивчення проблеми толерантності.

Р


озробка ефективних шляхів формування толерантності у всіх громадян України, а особливо у молодого покоління нашої держави, ставить перед дослідниками нові завдання. Перспективними напрямами подальших наукових розвідок вважаємо можливість використати теоретичні дослідження й досвід кожної з цих наук для створення моделі формування толерантності студентів вищих навчальних закладів у процесі гуманітарної підготовки.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
О. І. Галян; ДДПУ імені І. Франка. Дрогобич : ВВ ДДПУ імені І. Франка, 2015. 44 с
Галян, Олена Іванівна. Методологія наукового дослідження : словник основних понять : для студ спец. 0301201 "Психологія" та 03010301...
ВИПУСК ТРИДЦЯТИЙ
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
Франка Серія “Педагогіка” ВИПУСК ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ...
Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено постановою президії ВАК №1-05/5 від 1 липня 2010...
Монографії (з 2008 р.)
Бистрова О. О. Слово – образ – символ в художньому тексті: (моногр.). – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. – 201...
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка протокол №10 від
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №9 від 17 вересня...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції...
Підкарпатська Вища Школа ім бл кс. Владислава Фіндиша в Ясло (Республіка Польща)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка