КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка 2012


НазваКА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка 2012
Сторінка3/21
Дата13.03.2013
Розмір3.56 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Література

  1. Антипова Е. Полікультура і толерантність у системі освіти / Е. Антипова // Психолог. – 2003.  № 18 – 19. С. 2 – 4.

  2. Асмолов А. Толерантность: от утопии к реальности / А. Асмолов // На пути к толерантному сознанию. – М. : Смысл, 2000. – С. 4 – 8.

  3. Березяк О. Проблема толерантності у комунікативній філософії / О. Березяк // Вісник Львівського університету. Серія філософія. – 2009. – Вип. 12. – С. 67 – 73.

  4. Бистрицький Є. Конфлікт культур і філософія толерантності / Є. Бистрицький // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби.  К.: Політична думка, 1997. – С. 147 – 168.

  5. Валитова Р. Толерантность: порок или добродетель? / Р. Валитова // Вестник Московского университета. – 1996. − № 1. – С. 33 – 37.

  6. Гордієнко М. Контроверзи толерантності та насильства в політичному та моральному розумінні / М. Гордієнко // Вісник Житомирського державного педагогічного університету ім. І. Франка. – 2007. – Вип. 34. – С. 7 – 14.

  7. Гречко П. О границах толерантности / П. Гречко // Свободная мысль – XXI. − 2005. – № 10. − С. 173 – 182.

  8. Денисовский Г. Политическая толерантность в реформируемом российском обществе второй половины 90-х годов / Г. Денисовский, П. Козырева.  М. : Институт социологии РАН, Центр общечеловеческих ценностей, 2002.  112 с.

  9. Довгополова О. Принцип толерантності у контексті духовної культури перехідних епох: автореф. дис. … канд. філос. наук: 09.00.03 / Довгополова Оксана Андріївна. − Одеса, 1997. – 16 с.

  10. Жадан І. Толерантність в системі ставлень суб’єкта політичної активності / І. Жадан, Н. Шовкопляс // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / за ред. С.Д. Максименка, В.Т. Циби, Ю.Ж. Шайгородського та ін. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 450 – 458.

  11. Золотухин В. Толерантность как проблема философской антропологии: автореф. дисс. на соискание науч. степени д-ра филос. наук: 09.00.13 / Золотухин Владимир Михайлович. – Екатеринбург, 2006. – 44 с.

  12. Іщенко Ю. Толерантність як філософсько-соціологічна проблема / Ю. Іщенко // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 4. – С. 44 – 56.

  13. Ключник И. Толерантность и компаративность в контексте философского дискурса [Електронный ресурс] / И. Ключник // Парадигма. Журнал сравнительной философии.  2004.  № 3.  Режим доступа: http://paradigma.narod.ru/03/kliuchnik.html.  Загл. с экрана.

  14. Кушніренко І. Міжнаціональна толерантність в політичному процесі сучасної України: автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 / Кушніренко Інна Юріївна. – Одеса, 2008. – 19 с.

  15. Лекторский В. О толерантности, плюрализме и критицизме / В. Лекторский // Вопросы философии. – 1997. − № 11. – С. 46 – 54.

  16. Логвинчук В. Толерантність як ціннісна детермінанта політичної культури: автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.03 / Логвинчук Валентина Василівна. – Київ, 2007.  22 с.

  17. Мацковский М. Толерантность как объект социологического исследования / М. Мацковский // Межкультурный диалог: исследования и практика / под ред. Г.У. Солдатовой, Т.Ю. Прокофьевой, Т.А. Лютой. – М.: Центр СМИ МГУ им. М.В. Ломоносова, 2004. – С. 141 – 155.

  18. Нуруллоев И. Толерантное взаимодействие как фактор устойчивого развития политической культуры: автореф. дис. … канд. полит. наук: 23.00.02 / Нуруллоев Изатулло Хидоятуллоевич . – Душанбе, 2009. – 20 с.

  19. Політологічний енциклопедичний словник: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Ю. Шемшученка, В. Бабкіна. – К. : Генеза, 1997. – 400 с.

  20. Рахманин В. Демократия: конфликтность и толерантность / В. Рахманин. – Воронеж: Воронежский госуниверситет, 2002. – 402 с.

  21. Тищенко Ю. Генезис феномену толерантності: від філософської категорії до політичного чинника у сфері міжетнічних відносин / Ю. Тищенко // Стратегічні пріоритети. – 2007.  № 4 (5).  С. 62 – 68.

  22. Философский энциклопедический словарь / [ред.-сост. Ф. Губ-ский, Г. Кораблева, В. Лутченко]. – М. : ИНФРА-М., 1999. – 576 с.

  23. Ханстантинов В. Сутність толерантності / В. Ханстантинов // Політологія. Наукові праці. – 2010. – Т. 131. – Вип. 118. – С. 30 – 34.

  24. Хеффе О. Плюрализм и толерантность: к легитимации в современном мире / О. Хеффе // Философские науки. – 1991.  № 12. –
    С. 16 – 28.

  25. Шалин В. Толерантность (культурная норма и политическая необходимость) / В. Шалин. – Ростов-на Дону, 2000. – 356 с.


Яшин Надежда. Философско-политологический аспект формирования толерантности студентов высших учебных заведений в процессе гуманитарной подготовки. В статье исследуется сущность понятия толерантность” с философской и политологической точки зрения. На основании изучения научной литературы, охарактеризирована толерантность как результат, нагромажденного обществом, опыта культивирования определенных норм и правил взаимоотношений между людьми и готовности подчиняться им. Отмечена теоретическая ценность философии и политологии как учебных дисциплин в формировании толерантности студентов высшей школы в процессе гуманитарной подготовки.

Ключевые слова: толерантность, толерантная личность, гуманитарная подготовка, философия, политология, сущность толерантности.
Yashyn Nadiya. Philosophic-political science aspect in the forming students’ tolerance in the higher educational institutions in the process of the humanitarian training. The article investigates the content of the notion “tolerance” from the philosophical and political science standpoint. On the basis of investigation of scientific literature, tolerance is described as result accumulated by the society, experience in cultivation definite norms and rules of the people relations and readiness to subdue them. Theoretical value of the philosophy and political science as the subject matter in forming students’ tolerance in the higher school in the process of the humanitarian training is pointed out.

Key words: tolerance, tolerant personality, humanitarian training, philosophy.





УДК 371

Ж 68
Оксана ЖИГАЙЛО
Професійна компетентність

мАЙБУТНЬОГО вчителя ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

як загальна умова педагогічної діяльності
У статті проаналізовано особливості формування професійної компетентності майбутнього вчителя початкових класів. Розкрито основні теоретичні положення концепції педагогічної компетентності майбутніх учителів у системі ступеневої підготовки спеціалістів початкової ланки освіти. Встановлено взаємозв’язок ключових компетенцій, які є складовими професійно-педагогічної компетентності майбутнього педагога: когнітивної, психологічної, комунікативної, риторичної, професійно-технічної, професійно-інформаційної.

Ключові слова: навчальна діяльність, професійна компетенція, професійна компетентність, соціальна компетентність, педагогічний професіоналізм, ключові компетентності фахівця.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Соціально-економічні перетворення, які здійснюються в Україні, зумовлюють значні зміни у розвитку системи освіти. Основні сучасні нормативні документи серед стратегічних завдань реформування освіти визначають: відхід від авторитарної педагогіки; створення умов для формування активної, самостійної, відповідальної, творчої особистості, здатної до самоосвіти, саморозвитку; забезпечення умов для реалізації та самореалізації сутнісних сил дитини у різних видах її діяльності. Про це свідчать положення Національної доктрини розвитку освіт України у ХХІ столітті, Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, Державній програмі “Вчитель”

© Жигайло Оксана, 2012

тощо. Формування такої особистості великою мірою залежить від підготовки педагога до високоефективної професійної діяльності.

Отже, проблема підготовки сучасного вчителя є авангардною, адже з цим процесом пов’язується оптимальний розвиток особистості, майбутнє людини і людства. А від рівня розвитку професійно значущих якостей педагога залежить не тільки соціально-етичне здоров’я країни, а й окремо взятої людини.

Сьогодні серед української педагогічної громадськості, на сторінках педагогічної преси актуалізується теза про необхідність запровадження компетентісного підходу. Проте цей термін для нас новий і невизначений. Поняття компетентісної освіти, компетентності прийшло до нас з інших країн, де його широко вживають і досліджують тривалий час. В українському освітньому просторі ця проблема сьогодні залишається ще мало-дослідженою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Цю проблему почали вивчати методисти-дослідники Н. Кузьміна, В. Сластьоний, О. Пометун [9], Є. Шиянов, О. Савченко [10], А. Маркова [7], С. Скворцова [12] та ін.

Так, Н. Кузьміна розглядає професійну компетентність як обізнаність і авторитетність педагога, властивість особистості, яка дає змогу продуктивно розв’язувати навчально-виховні завдання, передбачені для формування особистості іншої людини.

Дослідники В. Сластьонін і Є. Шиянов поняття “професійна компетентність” трактують як єдність теоретичної і практичної готовності вчителя до здійснення педагогічної діяльності [2, 40 – 41].

Як зазначає О. Пометун, компетентність – це спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання [9].

Процесуально-особистісний підхід до компетентності,
розроблений А. Марковою, спрямований не лише на результативність професійно-компетентної праці вчителя, а й передбачає компетентність як співвідношення в реальній праці професійних знань і вмінь, професійної позиції та психологічних якостей особистості [4, 113 – 126]. Узагальнено компетентність розглядається А. Марковою як індивідуальна характеристика ступеня відповідності праці вимогам професії.

В. Лозова наголошує, що компетентність має інтегративну природу, тому, що її джерелом є різні сфери культури (духовної, громадянської, соціальної, педагогічної, управлінської, правової, етичної, екологічної тощо), вона потребує значного інтелектуального розвитку, містить аналітичні комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси [6, 5].

Л. Карпова вважає, що професійна компетентність учителя є складним індивідуально-психологічним утворенням на засадах теоретичних знань, практичних умінь, значущих особистісних якостей та досвіду, що зумовлюють готовність педагога до виконання педагогічної діяльності та забезпечують високий рівень її самоорганізації. Компетентність учителя не має бути вузько професійною, оскільки від нього вимагається постійне осмислення розмаїття соціальних, психологічних, педагогічних та інших проблем, які пов’язані з освітою [5, 14].

Значний інтерес для нас становлять наукові розвідки О. Савченко, яка вперше у педагогічній науці використала компетентісний підхід у початковій школі. Вона акцентувала, що є сконцентровані і деталізовані знання вчителя, який може вміло використати їх не лише на певних ділянках навчального процесу, а й загалом у професійній діяльності [10]. Високий рівень професійної компетентності, на думку дослідниці, забезпечує вчителеві самостійне і творче виконання свого індивідуального обов’язку, здійснення самоконтролю за процесом і станом своєї педагогічної діяльності, реалізацію особистості вчителя і досягнення результату навчання та виховання молодших школярів [10, 4].

Л. Хоружа визначає професійну компетентність учителя початкових класів як “сукупність теоретичних знань, практичних умінь, досвіду, індивідуальних якостей учителя, діалектичний перебіг яких забезпечує ефективність та результативність педагогічної дії” [13, 18]. Компетентність майбутнього вчителя початкових класів, на думку дослідниці, має динаміку розвитку, його “джерелом є розв’язання суперечності між професійним та індивідуальним в особистості вчителя, що найефективніше відбувається через вирішення завдань, його спеціальне навчання і активну практичну діяльність” [13, 144].

Однак, попри певні теоретико-методичні напрацювання науковців, до сьогодні відсутнє цілісне дослідження проблеми формування професійної компетентності майбутнього учителя початкових класів.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Актуальність і недостатня розробленість цього питання зумовили вибір теми статті, мета якої полягає у вивченні та здійсненні аналізу поняття “педагогічна компетентність” вчителя початкових класів.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Одна з головних проблем компетентнісного підходу – створення загальноприйнятої методики формування основних компетентностей фахівця і визначення адекватних засобів її реалізації. Основні труднощі полягають у тому, що компетентність є багатофункціональним поняттям, для її формування потрібне певне навчальне середовище, яке дає змогу викладачу моделювати ту чи іншу реальну ситуацію, а також ефективні засоби контролю діяльності студента у цьому середовищі.

Сьогодні поняття компетентності набуває актуальності. Це пов’язують з багатьма чинниками, оскільки саме компетентності є тими індикаторами, які дають можливість визначити готовність учня чи випускника до життя, його подальшого розвитку й активної участі у житті суспільства, а у вчителя – формування професійно-значимих особистісних якостей, тобто педагогічний професіоналізм [7].

Така установка вимагає особливо серйозних реформаційних кроків до оновлення змісту освіти та застосування нових педагогічних підходів до навчання. Останнім часом спостерігається переорієнтація програм та педагогічних технологій на компетентнісний підхід. І головна роль приділяється вчителю як організатору такого процесу. Компетентністний підхід сучасній вищій школі надає широкі потенційні можливості для підвищення якості підготовки майбутніх фахівців.

У психолого-педагогічній літературі, широко використовуються “компетентність” і “компетенція”. У ці поняття вкладається різний зміст, що, безумовно, утруднює теоретичну розробку питання і організацію практичної роботи щодо оцінки професійної компетентності.

У вітчизняній педагогічній літературі можна зустріти два подібних поняття: “компетенція” і “компетентність”. Тлумачний словник подає їх так [1]:

Компетенція – добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи чи особи.

Компетентність – властивість від “компетентний”.

Компетентнийякий має достатні знання у якій-небудь галузі, обізнаний, тямущий, кваліфікований; який має певні повноваження, повноправний, повновладний.

Протягом останнього часу в обіг педагогічної лексики ввійшли нові терміни, які використовуються для характеристики діяльності працівника освіти, а саме: професійна компетенція, професійна компетентність, соціальна компетентність, педагогічний професіоналізм та інші.

Подібність поданих понять не є випадковістю, адже вони походять від одного джерела: competentia (від лат.) – узгодженість, відповідність, а competo – відповідати, бути гідним, здатним. Варто добре відмежовувати ці поняття, враховуючи вітчизняні мовні стереотипи. Поняття “компетенція” традиційно вживається у значенні “коло повноважень”, “компетентність” пов’язують із обізнаністю, авторитетністю, кваліфікованістю. Тому у педагогічному сенсі доцільно вживати термін “компетентність” [6].

Вчені розглядають компетентність у конкретному тлумаченні. У вузькому розумінні вона трактується як володіння знаннями, що дають змогу судити про будь-що компетентно, висловлювати авторитетне судження. З іншого боку, компетентність розглядається як рівень досягнення компетенцій, тобто тих вузлових питань, стосовно яких фахівець має належні знання і досвід.

У процесі аналізу наукових джерел ми зіткнулися з виз-наченнями, які характеризують компетентність як володіння знаннями, уміннями, навичками (ближче до поняття “кваліфікація”): компетентність – володіння знаннями, які дають можливість судити про щось, висловлювати важливу, авторитетну думку.

Компетентність у широкому розумінні розглядається як ступінь зрілості особистості, тобто рівень її психічного розвитку (навченість і вихованість), що дає змогу успішно діяти у суспільстві. У вузькому розумінні компетентність постає діяльнісною характеристикою.

“Професійно компетентною є така праця вчителя, в якій на достатньо високому рівні здійснюються педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість вчителя і досягаються результати навчання та виховання школярів” [4, 8].

Основні сфери діяльності вчителя у структурі професійної компетентності А. Маркова аналізує через такі складові: а) професійні (об’єктивно необхідні) психологічні та педагогічні знання; б) професійні (об’єктивно необхідні) педагогічні вміння; в) професійні психологічні позиції, установки вчителя, яких вимагає педагогічна професія; г) особистісні якості [4, 7 – 8].

Вона підкреслює, що важливість окремих складових професійної компетентності може бути нерівноцінною. Пріоритетними, з позиції вченого, є ті складові професійної компетентності, які свідчать про результати педагогічної праці.

Здійснюючи понятійне зіставлення термінів – “професіоналізм” і “компетентність”, можна стверджувати, що людина може бути професіоналом у своїй сфері, але не бути компетентною у розв’язанні всіх професійних питань. Тому доцільно вивчати окремі аспекти професійної компетентності фахівця, серед яких етична має вагоміше значення [2], оскільки передусім моральні цінності й установки визначають мету, стратегію і тактику педагогічної дії.

Важливим різновидом компетентності фахівців гуманітарного профілю є соціальна компетентність. За М.В. Гаращуком, для її формування і розвитку необхідне, насамперед, опанування цінностей соціальної роботи, які є найважливішою складовою у діяльності не тільки практичного соціального працівника, менеджера, психолога, реабілітолога, а й викладача відповідних фахових дисциплін [4]. У такому сенсі соціальними цінностями варто вважати етичні вимоги до представників певної професійної діяльності.

Чимало дослідників тісно пов’язують поняття “соціальна компетентність” з поняттям “професійна компетентність”, під яким В.В. Камаєва, Н.В. Кузьміна, Л.М. Мітіна, С.С. Рачева розуміють спеціальні знання та вміння, необхідні для здійснення певної професійної діяльності. На погляд Р.Х. Гільмеєвої, професійна компетентність – це здатність людини, в основу якої покладені її досвід та знання, вміння ефективно розв’язувати завдання, які належать до сфери її професійної діяльності. Дємєнтьєва Н.В. розуміє професійну компетентність як глибоку обізнаність фахівця про умови та технології розв’язання проблем, вміння професійно реалізовувати свої знання на практиці [3].

Професійна компетентність визначає ступінь знань фахівця у своєї професійної діяльності, яка може бути обмежена багатьма спеціальними питаннями, тому категорії “соціальна компетентність” та “професійна компетентність”, як, до речі, і категорії “професіоналізація” та “професіонал” не синонімічні, бо особистість може бути професіоналом, але не бути компетентною у цьому питанні, або, навпаки, особистість не є професіоналом, але є компетентною у цьому питанні або ситуації; будучи компетентним професіоналом, особистість може бути некомпетентною у певних життєвих ситуаціях тощо [5].

Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості вчителя, вихователя, педагога, котрі дають змогу йому самостійно та достатньо ефективно розв’язувати педагогічні завдання, що сформульовані ним або адміністрацією освітньої установи. Для цього необхідно знати педагогічну теорію, вміти та бути готовим застосовувати її на практиці. Отже, під “...педагогічною компетентністю учителя можна розуміти єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності” [5, 40].

Вважаємо, що професійна компетентність педагога є чинником підвищення якості освіти та охоплює професійно-змістовний, технологічний і професійно-особистісний компоненти.

Професійно-змістовний компонент передбачає наявність у педагога: знань з предмету, який він викладає, суміжних дисциплін; теоретичних знань з основ наук, які вивчають особистість людини, що забезпечує усвідомленість у визначенні педагогом змісту його професійної діяльності з виховання, навчання та освіти учнів.

Технологічний компонент передбачає професійні знання, апробовані в дії, тобто уміння. Забезпечують цей компонент інформаційно-інноваційні технології, які ґрунтуються на комплексному діагностико-дослідницькому осмисленні педагогічної ситуації і перспективному її прогнозуванні.

Професійно-особистісний компонент охоплює особистісні та творчі здібності.

Професійно-педагогічна культура – це складний динамічний процес поступового формування професійних знань, умінь і професійно значущих якостей особисті. Складовою особистісних якостей майбутнього вчителя початкових класів є творчі здібності. Під час вивчення навчальних дисциплін у студентів формуються професійні знання. Навчання у вищій школі моделює майбутню професійну діяльність студентів. Процес формування професійно-педагогічної культури продовжується у вияві умінь, які, розвиваючись, дають змогу студентам встановлювати внутрішні зв'язки та відношення між фактами, поняттями й іншими об’єктами дійсності.

Фіранер С.С. вважає, що поняття “соціальна компетентність” невід’ємне від поняття “професійна компетентність”. Малая О., Гарашкіна Н. стверджують, що становлення соціальної компетентності особистості неможливо поза формуванням її як фахівця-професіонала, де основою розвитку соціальної компетентності є теорія і практика безперервної освіти, чим фактично ставлять формування соціальної компетентності в залежність від формування професійної компетентності і роблять соціальну компетентність складовою професійної [10].

Ці поняття не можуть бути тотожні, “соціальна компетентність” є глибша та ширша, а професійна компетентність – лише її складова. Успішність життєвого шляху особистості визначає не лише професійність, а й інші особистісні та соціальні фактори.

Професійно-педагогічна компетентність – це здатність вчителя перетворювати спеціальність, носієм якої він є, у засоби формування особистості учнів з урахуванням обмежень і розпоряджень, що накладаються на навчально-виховний процес згідно з вимогами педагогічних норм.

Педагогічна компетентність і педагогічний професіоналізм розглядаються як категорії, пов’язані з професією вчителя, у контексті безперервної педагогічної освіти і педагогічної діяльності, вимог до вчителя і його підготовки.

Розглядаючи зміст професійної компетентності, необхідно відзначити складну, динамічну систему мотивів, особистісних помислів і цілей, що постійно розвивається. Вона містить індивідуально вироблені стратегії, засоби орієнтації у дійсності та підходи щодо розв’язання завдань і охоплює такі компоненти [11]:

  • компетентність діяльності, спілкування та саморозвитку особистості фахівця як основу всієї інтегральної компетентності;

  • професійну творчість діяльності, що охоплює спрямованість на системний пошук засобів та прийомів розв’язання проблем професійної діяльності;

  • системне та модельне мислення як необхідну умову організації та здійснення управлінської праці при розв’язанні складних нестандартних завдань;

  • конкретно-предметні знання, що є підґрунтям формування компетентності;

  • праксеологічну, рефлексивну та інформаційну озброєність при розв’язанні різних проблем професійної діяльності.

Можна виділити декілька ключових компетенцій, які є складовими професійно-педагогічної компетентності [11]:

    • когнітивна;

    • психологічна;

    • комунікативна;

    • риторична;

    • професійно-технічна;

    • професійно-інформаційна.

Компетентності залежать від контексту і пов’язані з конкретними цілями специфіки діяльності і особистим досвідом педагога, а також з профілем закладу. Але виділяють групу загальних компетентностей для всіх педагогічних працівників, так звані ключові компетентності, які мають такі ознаки: багатофункціональність, надпредметність, багатомірність, які потребують значного інтелектуального розвитку.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Отже, головною метою підготовки фахівця у соціально-економічних умовах суспільства стає не здобуття ним кваліфікації у вибраній вузькоспеціальній сфері, а набуття та розвиток певних компетентностей (або компетенцій), які мають забезпечити йому можливість адаптуватися в умовах динамічного розвитку сучасного світу. Це потребує впровадження відповідних змін у зміст професійної підготовки майбутніх фахівців і, в насамперед, майбутніх педагогів.

Поняття “ключові компетентності” застосовується для визначення компетентностей, що дають можливість особистості брати активну участь у багатьох соціальних сферах, які роблять внесок у розвиток суспільства, та особистого успіху, що може бути застосовано до багатьох життєвих сфер.

Перспективи подальшого дослідження професійної компетентності майбутніх вчителів початкових класів вимагають розробки конкретних ситуацій, які мають особистісний характер у розвитку професійної культури майбутніх фахівців.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
О. І. Галян; ДДПУ імені І. Франка. Дрогобич : ВВ ДДПУ імені І. Франка, 2015. 44 с
Галян, Олена Іванівна. Методологія наукового дослідження : словник основних понять : для студ спец. 0301201 "Психологія" та 03010301...
ВИПУСК ТРИДЦЯТИЙ
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
Франка Серія “Педагогіка” ВИПУСК ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ...
Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено постановою президії ВАК №1-05/5 від 1 липня 2010...
Монографії (з 2008 р.)
Бистрова О. О. Слово – образ – символ в художньому тексті: (моногр.). – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. – 201...
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка протокол №10 від
ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №9 від 17 вересня...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції...
Підкарпатська Вища Школа ім бл кс. Владислава Фіндиша в Ясло (Республіка Польща)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка