Структура юриспруденції(наук про державу право)


НазваСтруктура юриспруденції(наук про державу право)
Сторінка4/13
Дата13.03.2013
Розмір1.67 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права

Правові норми мають наступні ознаки:

- Регулювання поведінки. Норми права регулюють поведінку людей (як правило, у відносинах з іншими людьми), діяльність організацій, являють собою правила поведінки.

- Загальний характер. Неконкретність адресата, неперсоніфікований характер (на відміну від правозастосовчих актів). Вони регулюють типові відносини і розраховані на багатократне застосування.

- Загальнообов'язковість. Норми права обов'язкові для всіх, кому вони адресовані.

- Зв'язок з державою. Правові норми встановлюються або санкціонуються державою, при необхідності забезпечуються державним примусом.

- Формальна визначеність. Норми права, як правило, фіксуються в правових актах держави і чітко закріплюють права, обов'язки і заборони

- Системність. Норми права взаємозв'язані і не протирічать одна одній

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

32. Види норм права

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)

імперативні диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

\Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки[2].

Норми права за характером впливу на особу

заохочувальні рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів

Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Норми права за суб'єктами правотворчості:

-норми органів представницької влади

-норми глави держави

-норми органів виконавчої влади

-норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств

Норми права за дією у просторі:

загальні місцеві

Норми права за дією у часі:

постійні тимчасові

Норми права за дією за колом осіб:

- загальні (поширюються на все населення)

- спеціальні (поширюються на певне коло осіб )

- виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм)

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):

регулятивні (правила поведінки) — встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).

охоронні (сторожі порядку) — встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:

- дозвільні (що надають правомочності)

- що зобов'язують

- заборонні

33.Структура норми права

Класична, ідеальна структура норми права складається з трьох елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза — елемент, який вказує на адресата норми (суб'єктів регульованих відносин) і умови, при яких норма підлягає застосуванню.

Диспозиція — містить само правило поведінки і вказує на те, якою може бути і якою повинна бути ця поведінка, якої повинні дотримуватися учасники правовідносин, встановлює суб'єктивні права і обов'язки адресатів.

Санкція — вказує на правові наслідки недотримання встановлених вимог які, як правило, несприятливі для правопорушника.

Для позначення структурних елементів норми права теорія -.права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція.

Триелементна (тричленна, триланкова) концепція структури норми права виходить з того, що логічно конструкція кожної норми повинна включати в себе вказівки (інформацію) на:

1) схему дій;

2) суб'єктів цих дій;

3) умови вчинення цих дій;

4) наслідки недодержання приписаних дій.

Без цих вказівок неможлива регулятивна функція норми права.

Диспозиція (від лат. dispositio — розташування, розпорядження) —-це правилоь поведінки, що містить вказівку на можливість або обов'язок учинити якісь дії або утриматись від дій, тобто викладення припису. Образно кажучи, диспозиція — це ядро норми.

Змістом диспозиції може бути:

1) надання права діяти певним чином;

2) покладення обов'язку діяти певним чином або утриматись від

певної поведінки;

3) надання можливості (правомочності) самостійно визначати спосіб (характер) своєї поведінки, тобто визначати зміст своїх правовідносин повністю або частково в межах загальних принципів права і вимог законності.

Сам припис (правило) може бути викладений в одній з двох

форм (двоякій формі).

Гіпотеза (від грецьк. припущення) — містить інформацію двоякого роду:

1) вказівку на обставини, за наявності яких (настанні, виникненні) норма повинна бути реалізована (місце, час тощо);

2) вказівку на коло осіб, до яких ця правова норма звернена, тобто адресатів, від яких вимагається відповідна поведінка.

Третій елемент логічної структури норми права — санкція (від лат. sanctio — непорушна постанова, непохитне узаконення, закон з зазначенням покарання за його порушення).

В сучасній мові звертає на себе увагу багатозначність поняття "санкція". Санкцію залежно від контексту розуміють як:

1) схвалення, дозвіл, стимулювання, заохочення (позитивна

санкція);

2) затвердження компетентним органом будь-якого акта, що надає йому відповідної (необхідної) юридичної сили (санкціонування). Наприклад, за чинним нині порядком обшук як слідча дія при провадженні досудового слідства у кримінальній справі проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи, обшук яких, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України);

3) елемент правової норми та складова частина статті закону чи іншого нормативного акта, в яких вказуються правові наслідки для суб'єкта поведінки як засіб спонукання до додержання закону;

4) захід впливу, що застосовується до правопорушників — фізичних та юридичних осіб, держав (санкція-покарання, санкція — несприятливі наслідки, міжнародно-правові санкції різного характеру).

34. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта

Способи викладення норми права в статтях нормативно-правового акта можуть бути різними. Інколи норма права може бути викладена в одній статті нормативного акта, але частіше вони за своїм змістом не збігаються. Розбіжності, які існують у питанні співвідношення норми права і статті нормативного акта можуть виникати залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта, і залежно від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норми права.

Залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акту можуть траплятися такі варіанти:

- в одній статті нормативного, акта викладена повністю одна норма права, тобто текстуально вони збігаються (ст. 145 КК України);

- в одній статті нормативного акта викладені два або більше нормативні приписи (ст. 185 КК України);

- в одній статті нормативного акта викладена частина норми права норми знаходяться в інших статтях або нормативних актах (ст. 121 КК України).

Залежно від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норми права розрізняють:

- прямий спосіб викладення, який передбачав розміщення усіх структурних частин норми в одній статті (ст. 117 ККГУкраїни);

- відсилочний спосіб викладення В статті викладається частина норми і дається посилання на іншу статтю нормативного акта, в якій розміщена відсутня частина норми (ст. 118 КК України);

- бланкетний спосіб викладення. Він передбачає викладення частини норми права в одній статті нормативного акта, що ж до відсутньої частини норми, то робиться відсилка не до іншої статті цього ж нормативного акта та до іншого нормативного акта. Так, статті 414-421 Кримінального кодексу України встановлюють кримінальну_відповідальність за порушення різного роду правил, зміст яких необхідно шукати у відповідних нормативних актах (правил караульної служби, правил несення бойового чергування, уставних правил внутрішньої служби тощо).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису
Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має...
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета
Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;...
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
Закономірності художнього проектування виробничих приміщень і обладнання
Закону України “Про охорону праці” З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає в себе знання...
План: Закони України про ЦЗ. Основні визначення. Структура ЦЗ України
Практична робота № Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради
Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових...
Г. В. Павлов, проф., д-р техн наук, А. В. Обрубов, доц., канд техн наук
Представлен анализ схемы замещения инвертора высоковольтного однотактного квазирезонансного преобразователя и структура локальной...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка