|
|
Скачати 1.67 Mb.
|
Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV — на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia — знання права) і зараз вживається у значеннях: — науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше — теоретичної діяльності у галузі права; — професійної практичної діяльності юриста (суддя, адвокат тощо). Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності. Правова наука(ознаки):
Структура юриспруденції(наук про державу право): 1) філософія права, правова соціологія, правова (юридична) психологія; 2) теорія держави і права; 3)історія держави і права; 4) галузеві юридичні науки; 5) міжгалузеві юридичні науки (прокурорський нагляд,(житлове право тощо); 6) науки, які вивчають міжнародне право і державу; 7) спеціальні прикладні науки (судова медицина, психіатрія)
Об'єкт - конкретні сфери (сторони) об'єктивної дійсності, предмет науки — певний зріз (частина) об'єкта пізнання. Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення. Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сферах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять юридичної науки в цілому та окремих юридичних наук. Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності. Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний елемент юридичної дійсності.
Держава і право являються об'єктом вивчення багатьох суспільних наук. Галузеві юридичні науки досить глибоко вивчають окремі сторони державно-правової надбудови. Але системне дослідження і вивчення держави і права вимагає загальної самостійної науки — теорії держави і права. Щоб визначити предмет будь-якої науки, необхідно визначити коло тих питань, які досліджує наука. Предметом багатьох юридичних наук являється право, а інших — держава. В широкому розумінні сьогодні теорію трактують як систему понять, ідей, уявлень в тій чи іншій галузі знань в процесі пізнавальної діяльності людини. Тому ТДП є узагальнююча система знань про державу і право. Вона є системою основних понять державно-правових явищ, які виражають виникнення, розвиток і функціонування держави і права. ТДП вивчає такі базові-поняття і категорії: «держава», «правова держава», «право, законність, правовідносини» й інші. Загальна ТДП вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Закономірність — це внутрішній і необхідний зв'язок між двома суспільними явищами. Виявити закономірності — значить виявити суть даного явища, закони розвитку держави і права, причини і наслідки і т.п. Предмет теорії держави і права не співпадає з предметом інших галузевих юридичних наук. Предметом теорії держави і права являються загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення і функціонування держави і права. В зв'язку із цим її називають загальною теорією держави і права на відміну від теорії державного (конституційного) права, теорії цивільного та кримінального права і т.п. По суті загальна теорія держави і права — це логіка юридичної науки, азбука юриспруденції, без якої неможливо вивчати галузеві юридичні науки. Таким чином, предметом загальної теорії держави і права являються закономірності функціонування і розвитку держави і права.
Функції теорії держави і права — основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення. 1. Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражається в пізнанні та поясненні явиш і процесів державного і правового життя суспільства. ТДП не лише вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єктивні процеси її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність. 2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) - виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права («нарощення» знань). 3. Прогностична — виражається в передбаченні («погляд у майбутнє») подальшого розвитку держави і права на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірностей. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою. 4. Методологічна — виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права. 5. Ідеологічна — полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства 6. Політична — виражається у впливі на формування політичного курсу держави, політичної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості. 7. Науково-прикладна — полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення завдань державно-правового будівництва — підготування законопроектів і проектів інших н.п.а., що виносяться правозастосовними органами. 5. Поняття, структура та значення методології пізнання держави та права Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права Його слід розглядати як вихідну базисну категорію методології. Методологія (вчення про методи) — система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки. Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження — інструменти пізнання, що застосовуються для встановлення знання про досліджуваний предмет. Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні. Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеалістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості( розгляд права як явища, котре: 1) визначається природою людини і умовами життя сусп-ва; 2) пов'язано з іншими соц.явищами, пронизує сферу сусп.відносин — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).) Загальний метод філософської діалектики розкривається через: 1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логіки теоретичного відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкретними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знання, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного(ТДП розпочинається з аналізу процесу розпаду первіснообщинного ладу і становлення державно-правових явищ. Потім вивчаються більш складні відносини, що лежать в основі держави і права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко зрозуміти, і воно історично передує складнішому явищу;) 2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, частковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випадків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретично відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод єдності історичного і логічного в ТДП служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»; 3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до ширших систем. Так, первинна клітина права — його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з елементами правової системи: законодавством, правосвідомістю та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути взаємодію держави і права як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових явищах. Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права: 1)формально-догматичний (юридико-технічний) метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соц. явищами. Призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від одного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах.( поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;) 2) соціологічний метод полягає в дослідженні права на підставі конкретних соціальних фактів. Містить у собі аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і ін.(засоби аналізу письмових документів забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника;) 3) статистичний метод - для встановлення статистичних даних про предмет вивчення (даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо;) 4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку( особливості соц. регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін.;) 5) порівняльно-правовий метод - зіставлення юр. понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними. Спеціальні методи — методи, що грунтуються на досягненнях сусп. і технічних наук: 1.математичний;2.кібернетичний;3.психологічний та ін. З метою різнобічного пізнання держави і права слід користуватися зазначеними методами у сукупності. 9.Особливості соціального регулювання у первісному суспільстві В родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки й жінки). Всі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені). На таких зборах обиралися старшини, вожді, керівники й ловчі. Ці обрані особи були першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авторитеті, їх поважали всі члени роду, схилялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо. Влада в первісному суспільстві: • базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей за дійсною чи припустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об'єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для : виробництва матеріальних благ); • у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління і примусу); • мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль громадського виховання. Винятковою формою примусу було вигнання з роду. Рід також захищав своїх членів від зовнішніх ворогів, для чого використовувалася військова сила чи помста родичів); • виконувалася рядовими і виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків роду чи племені, здатних носити зброю. 10. Поняття, ознаки та види соціальних норм Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі і забезпечуються різними засобами соц. впливу. Сутністю соц. норм є не просто правила, а правила чітко вираженого соц. характеру. Ознаки соціальних норм: 1. Правила поведінки регулятивного характеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені, спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі сусп.. відносин, вносять однаковість у регулювання сусп. відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки; 2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата,розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини; 3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові, встановлюють заборони, дають еталони поведінки; 4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом). *Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними. Класифікація: 1.за сферами дії: — економічні: регулюють сусп. відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням мат. благ; - політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за держ. владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політ. системи; - релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога; - екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін. 2.за регулятивними особливостями: 1. норми моралі;2. норми-звичаї;3. норми права; 4.корпоративні норми( правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.) 11. Форми права додержавного суспільства (звичай, табу, мораль, релігійні норми) |
|
Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор |
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» |
|
Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має... |
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;... |
|
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали... |
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу |
|
Закономірності художнього проектування виробничих приміщень і обладнання Закону України “Про охорону праці” З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає в себе знання... |
План: Закони України про ЦЗ. Основні визначення. Структура ЦЗ України Практична робота № Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ |
|
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових... |
Г. В. Павлов, проф., д-р техн наук, А. В. Обрубов, доц., канд техн наук Представлен анализ схемы замещения инвертора высоковольтного однотактного квазирезонансного преобразователя и структура локальной... |