Структура юриспруденції(наук про державу право)


НазваСтруктура юриспруденції(наук про державу право)
Сторінка3/13
Дата13.03.2013
Розмір1.67 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

позитивних якості. Економічний чинник, покладений в основу становлення, краще пояснює сусп.явища, ніж інші чинники — псих., біолог, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Негативні риси. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

20.Інтегративний підхід до праворозуміння

Інтегративний підхід– методологічна основа пізнання. Використання інтегративного підходу об’єктивно зумовлено специфікою людського пізнання, якому властиві дві тенденції: з одного боку, “намагання відобразити єдність та цілісність світу, а з іншого –з’ясувати закономірності спеціальних часткових структур” .

Проте нині можнастверджувати, що стали наявними ряд передумов для освоєння вченими-правознавцями інтегративного підходу. Насамперед, це визнання за право загально соціального регулятора, що об’єктивно передбачає наділення його інтегративними  якостями. Вже  Т.Парсонс звертає увагу нате, що праву повинна бути притаманна інтегративна функція. В його розумінні право покликане і водночас здатне забезпечити як функціональний, так іструктурний взаємозв’язок всередині всієї соціальної системи шляхом органічної інтеграції в неї різних за своїми цілями, завданнями та специфікою діяльності соціальних, політичних та економічних інститутів” .

Більше того, все очевиднішою стає спільність і навіть до певної міри єдність транснаціонального правового розвитку. Цим самим зумовлюється і транснаціональна природа правової науки, не виключаючи при цьому як головні національні (внутрідержавні) функції правознавства  кожної країни. Очевидно,саме дане явище стало підставою для слушного висновку одного з провідних українських теоретиків права М.І. Козюбри, що “радянська юридична наука – не щоінше, як частина нехай не єдиної, але багато в чому діалектично цілісноїсвітової юриспруденції”.Цей висновок поширюється також на сучасну українську юридичну науку. Дослідження проблем права з позицій інтегративного підходу визначається і світоглядним фактором, оскільки, як уже давно встановлено, у кожному вченому апріорі закладена потреба цілісного сприйняття та пояснення навколишньої дійсності.

Нині інтегративний характер права як ніколи гостро поставив в центр уваги юридичної науки проблему її методологічного інструментарію. Стає все очевиднішим, що у відриві один відіншого ні сам по собі спеціально-юридичний підхід, який висвітлює нормативнусуть права, ні  соціологічний, який даєможливість розглядати право в контексті соціальних реалій,не можуть претендувати на роль загальної методології право пізнання. Ідея інтегративного підходу базується на врахуванні неповноти, однобокості пояснення права зпозицій тільки одного методу – лише соціологічного чи спеціально-юридичного,неминучості возвеличення (абсолютизації) можливостей одного з них за рахунок “приниження” можливостей іншого.

Усвідомлення тавикористання переваг інтегративного підходу веде до зближення концепцій права,як це характерно, наприклад, для США. Первісно тенденція до поєднання різнихпоглядів на право проявилася на початку 40-х років в роботах прихильників соціологічного напрямку (Р.Паунд, Е.Герман та ін.). Після цього ідеї інтегративного підходу знайшли своїх прихильників та з часом набрали поширення і в інших наукових школах

Внаслідок переоцінки поглядів на право багатьма провідними правознавцями  сучасності істотні зміни сталися і в юридичній теорії. Якщо раніше всіма силами захищалась “чистота” позитивного права, то тепер такі виступи стали рідшими. В юриспруденції все більшого поширення набуває висновок про те, що однобокість як соціологізму, так і позитивізму повинні бути подолані синтетичним підходом, при якому юридичні обгрунтування, аналіз закону та оціночні думки повинні доповнювати одне одного.

Таким чином, інтегративний підхід в праві є спосіб теоретичного пізнання та практичного освоєння соціально-правової дійсності,який базується на комплексному застосуванні нормативного, інституціонального, інструментального,особистісного, діяльнісного, генетичного, аксіологічного та інших методологічних підходів, синтезованих в спеціально-юридичному та соціологічному підходах, які у своїй єдності відображають багатоаспектне бачення права: закономірності його формування та забезпечення державою, сприйняття адресатами, втілення  в предметно-практичній правомірній діяльності і досягнення на цій основі правового (цивілізованого) порядку у суспільних відносинах.

21.Основні завдання та функції права

Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Розрізняють наступні основні функції права:

1) регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на:

а) регулятивно-статическую (виражається в закріпленні певних суспільних відносин);

б) регулятивно-динамическую (виражається в розвитку певних суспільних відносин);

2) охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним)

Існують і інші функції:

а) інформаційна (право - джерело знань про державно організоване суспільство й правовий статус особистості, волі законодавця, вираженої в юридичний нормах і т.д.);

б) оріентаційная (право - джерело знань про механізм держави, про що дозволяє або забороняє формах, щоМ

в) оцінна (право - критерій оцінки поводження як правомірного або протиправного);

г) виховна (право - фактор, що впливає на формування поведінкових установок особистості).

Термін «завдання права»— це економічна, політична чи соціальна проблема, що стоїть перед правом, і яку воно покликано вирішувати. Завдання права відображає постійну мету, досягненню якої воно повинно всебічно сприяти.

22.Поняття та види принципів права

Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм.

Відмінність принципів права від норм права:

Усі принципи права можна поділити на 2 види:

загально-соціальні

спеціально-соціальні (юридичні)

Загально-соціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права:

• Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права.

Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

• Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві).

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демократичної та гуманістичної традицій.

Призначення принципів права:

— здійснювати узагальнене закріплення засад суспільного ладу;

— забезпечувати однотипне формулювання норм права;

— забезпечувати їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.

Незважаючи на багатоманітність типів (сімей) правових систем світу (романс-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна) та різний їх підхід до проблеми принципів права (в одних склалося поняття «загальних принципів права», у інших — ні), усі вони в демократичних суспільствах спираються на загальну основу принципів права. Принципи права згодом набули універсального значення, оформилися в галузі основних прав людини, одержали закріплення на міжнародному рівні. Так, у Договорі про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав — членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх порушення — як підстава для скасування в судовому порядку актів Співтовариства. Сьогодні принципи права є актуальними насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини.

Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільності змісту. Одне є безсумнівним — в них втілюються загальнолюдські цінності.
23.Взаємозвязок держави і права
Досліджуючи питання про історичне виникнення права, насамперед необхідно розрізняти два шляхи правотворення:

1) пов'язаний з діяльністю держави;

2) не пов'язаний з діяльністю держави.

Право виникає разом з державою, і це проявляється:

у безпосередньому правотворчестве держави: видання їм нормативно-правових актів (наприклад, Закони XII таблиць Древнього Рима), а також поява прецедентів (адміністративних і судових)- рішень адміністративних і судових органів по конкретних юридичних справах, що стали зразками, якими обов'язково необхідно керуватися при рішенні наступних аналогічних справ;

Право (як юридичне явище) і держава виникають водночас, вони обопільно залежні. Зокрема, слід мати на увазі, що соціальні причини, внаслідок яких сформувалось об'єктивне юридичне право, є тими самими, що й причини, які спонукали до утворення держав

Право залежить від держави: у його виникненні, походженні; сталості й недоторканності; здійсненні, впровадженні в життя; у розвитку, вдосконаленні і в авторитетності, нарешті престижі.

Держава залежить від права: у своїй організації, побудові, структурі; у вдосконаленні, розвитку; у здійсненні її функцій; в авторитетності, престижі.

Коли йдеться про здійснення функцій держави, то розрізняють його правові й неправові форми. Правові форми виконання функцій держави — це такі її дії, які полягають у вчиненні (зокрема, у прийнятті, встановлені, виданні) правових (юридичних) актів.

Правовий (юридичний) акт — це формально-обов'язкове волевиявлення держави (її органу або уповноваженого нею суб'єкта).

24.Форма та джерело права

Форма права - це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм,щозасвідчують їх загальнообов"язковість.

В Україні розрізняють такі форми права:

  1. правовий звичай — санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов'язковий характер та гарантоване його примусовою силою;

  2. релігійно-правові норми — санкціоновані державою церковні канони та інші норми, яким надається загальнообов'язковий характер;

  3. правовий прецедент — судове, або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов'язковезначення при розвязанні всіх наступних аналогічних справ;

  4. нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;

  5. нормативний договір — правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

В юридичній літературі разом з поняттям «форма права» використовується поняття «джерело права»Джерело права в матеріальному розумінні — це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права (передусім система соціально-економічних відносин). Джерело права в ідеалістичному розумінні — це сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право. Джерело права в спеціально-юридичному розумінні — це і є власне форма права, тобто зовнішня форма вираження і існування норм права. Переважання тих чи інших форм права в державі залежить від специфіки правової системи, історичних традицій, національних особливостей, якості правотворчості, рівня правової культури суспільства тощо. Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові акти, нормативні правові договори.

Поняття “джерело права” існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну “джерело”, то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.

Поряд з цим джерелом права слід також виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове рішення держави. З допомогою форми право набуває свої невід’ємні риси і ознаки: загальнообов’язковість, загальновідомість і т.д.

Джерела права – це способи вираження і закріплення правових норм, надання їм юридичного значення.

25.Поняття й види форм права

форми права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права. 

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт;

б) нормативно-правовий договір;

в) правовий звичай;

г) правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

У сучасній Україні нормативно-правові акти колишнього СРСР, які не суперечать Конституції й законам України, застосовуються на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" і ст. 1 розділу XV Конституції України.

Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права. 

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворческих органів ( суб'єктів правотворчества).

Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень.

Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Сучасна юридична література поняття «джерело права» визначає у декількох аспектах.

1) Джерело права визначається як джерело виникнення права як соціальної категорії. У значенні джерел права характеризують пам'ятки історії, літописи, судові справи та звичаї, що існували історично, мають юридичний зміст та визначають основні напрями становлення права конкретної держави. Наприклад, Руська правда, Закони Ману.

2) Джерело права у генетичному розумінні характеризують як умови формування права, тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права. Фактори, що обумовили появу права, поділяють на матеріальні (потреби суспільства, обумовлені соціально-економічними потребами його розвитку) і ідеологічні (система уявлень суб'єктів про те, яким має бути право).

3) Джерело права у юридичному значенні визначають як спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (котрі є підставою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релігійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика).

4) Джерело права — це діяльність суб'єктів суспільних відносин, в результаті якої реалізуються їх потреби і задовольняються інтереси

26.Поняття, ознаки та види нормативно-провових актів

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення)

уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові

норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт

правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий

акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення,

зміну або скасування дії норм права.
Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції:
функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає

як спосіб існування і вираження норм права.
Ознаки нормативно-правового акта:
1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави

(правотворчими органами) або народом (через референдум);
2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко

формулює зміст юридичних прав і обов'язків;
3) приймається з дотриманням певної процедури;
4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:
а) вид акта (закон, указ, постанова);
б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд,

місцевий орган влади);
в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів

України приймаються без заголовка);
г) дата ухвалення акта;
г) номер акта;
д) дані про посадову особу, яка підписала акт;
5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою

відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони

публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос

України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у

збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і

підзаконні акти — у часописі «Офіційний вісник України»).
Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду,

припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:
• закони;
• підзаконні нормативні акти.
Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.
Види нормативно-правових актів за сферою дії:
• загальні;
• спеціальні;
• локальні.
Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:
• акти встановлення норм права;
• акти заміни норм права;
• акти скасування норм права.
Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:
• цивільні;

• кримінальні;
• адміністративні;
• кримінально-процесуальні;
• адміністративно-процесуальні та ін.
Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства Шенуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс,та ін.).
Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:
Верховна Рада України — закони і постанови;
Верховна Рада Автономної Республіки Крим — постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) і рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);
Президент України — укази (нормативні та ненормативні) і
розпорядження;
Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;
керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;
Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови,
рішення і розпорядження;
голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження;
місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети — рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень — нормативні накази;
адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази, статути, положення та інструкції.

27.Особливості та види законів

Закони як і інші нормативні акти можна розрізняти, наприклад, по характері дії в часі (постійні, тимчасові, дія яких припинено або продовжено). Є закони що мають пряме відношення до певного кола осіб (наприклад, ЗУ «Про міліцію»), поряд із законами загальнореспубліканської дії є закони регіональної дії (наприклад, закони про вільні економічні зони), їх можна розрізняти й по галузевій приналежності (цивільного, карного й т.д. права). Але, насамперед, у масиві законів важливо розрізняти їхні основні види:

По ролі й місцю в системі законодавства:

а) Конституція (закон законів).

Конституція України - Основний Закон України.

У деяких країнах немає Конституції (Ватикан, Саудівська Аравія, Оман), наприклад, у Саудівській Аравії Конституцією офіційно вважається Коран. В Англії немає писаної Конституції, але її роль виконує певна група законів.

б) Конституційні (основні) закони.

Термін «Конституційні закони» у законодавстві України відсутній, але в юридичній літературі це поняття зустрічається часто, однак відсутнє єдність думки про його особливості (утримування, функції).

Термін «Конституційний закон» (іноді - «органічний закон») відомий законодавству Франції, Італії й ін.

В Україні є підстави серед конституційних законів розрізняти:

органічні (вносять зміни, доповнення в діючу Конституцію; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їхнього прийняття аналогічна процедурі прийняття Конституції);

номінальні (їхній перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента й т.п.) передбачені Конституцією; будучи свого роду продовженням Конституції їхнього положення в текст Конституції не включаються; їхнє основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції);

ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їхньої організаційної назви);

в) звичайні (прості, поточні) закони.

Приймаються відповідно до компетенції парламенту з питань не стосовним до предмета регулювання Конституцією й Конституційними законами. 

Свої роль і місце в системі законодавства мають також закони, прийняті всеукраїнським референдумом, кодификационные закони, надзвичайні закони. В Україні чинність законів мають т.зв. Декрети Кабінету Міністрів України.

По суб'єктах видання:

 Закони України (приймаються Верховною Радою України);

 Закони колишнього СРСР .

Закони колишнього СРСР (як і підзаконні акти) застосовуються, якщо вони:

а) регулюють відносини, неурегульовані правом України;

б) не суперечать Конституції й законам України.

У федерації видаються: а) федеральні закони; б) закони суб'єктів федерації.

28.Підзаконні нормативно-правові акти

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються, видаються на основі й на виконання законів.

В Україні, по суб'єкті прийняття (видання) серед підзаконних нормативно-правових актів розрізняють:

-постанови Верховної Ради України;

-акти Президента України (укази, розпорядження);

-акти органів виконавчої влади:

а) Уряду України( постанови, розпорядження);

б) центральних органів виконавчої влади ( наприклад, акти міністерств);

в)місцевих органів виконавчої влади ( наприклад, розпорядження глав місцевих державних адміністрацій);

-контрольно-наглядових органів (наприклад, акти Генерального прокурора України);

-акти органів місцевого самоврядування ( рішення );

- і ін.

По характеру компетенції органа, що видав підзаконний акт, а також сфері його дії, звичайно розрізняють акти:

-загальні ( видаються органами загальної компетенції , діють у межах країни ): наприклад, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (Уряду України);

-місцеві (видаються місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, діють у межах відповідної території ,наприклад, області, району);

-відомчі ( видаються органами спеціальної компетенції - відомствами, поширюються на структурні підрозділи, особи, що перебувають у системі адміністративного, службового, дисциплінарного підпорядкування даного відомства, тобто мають внутрішньовідомче значення ) : наприклад, акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

-локальні (корпоративні) - видаються органами керування корпорації (підприємства, установи, організації), мають внутрікорпоративна дія, тобто діють у межах даного підприємства, установи, організації; серед них є акти прийняті керівником, загальними зборами, виконавчими органом( наприклад, радою директорів) корпорації , акти матеріально-правові й процесуально-правові, прийняті самостійно (у рамках закону) або на основі типових нормативних документів ( у порядку їхнього розвитку, доповнення).

29. Дія нормативно-правового акта в часі 
Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох «вимірах»: 
1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну чинність; 
2) у просторі, на який поширюється дія закону; 
3) за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов'язки. 
Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону. Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юридичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухвалення, тобто підписання закону. 
Закони починають діяти: 
1. З моменту ухвалення (наприклад, Конституція України); 
2. З моменту опублікування; 
3. З часу, який позначено в самому законі; 
4. З часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону та ін.). Наприклад, разом з опублікуванням Закону України від 10 березня 1994 р. «Про державну таємницю» була опублікована Постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про державну таємницю», де сказано, що він вступає в дію з дня опублікування; 
5. Закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх підписання і ухвалення до виконання Президентом України; 
6. Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму. 
За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. 
Відповідно до Конституції України 19права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57). 
Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів: 
• негайна дія — коли закон із дня вступу в дію поширюється на усі випадки лише «уперед»; усе, що передувало дню вступу закону в дію, під нього не підпадає; 
зворотна дія (зворотна сила) закону — коли закон поширюється на всі випадки і «уперед» і «назад», тобто і на випадки, що відбувалися раніш, у минулому, до введення закону в дію. 
Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві. 
Закони втрачають дію: 
• після закінчення строку, на який вони були ухвалені; 
• у разі зміни обставин, на які вони були розраховані; 
• у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України); 
• у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований. 

30. Дія нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб 
Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною. 
Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом. 
Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим. 
Під територією держави розуміється її: 
• суходольний простір — земна територія; 
• водний простір — внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль; 
• повітряний простір над державними межами — на висоті до 35 кілометрів; 
• надра; 
• військові і торговельні судна у відкритому морі; 
• повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України; 
• космічні об'єкти під прапором і гербом держави; 
• трубопроводи; 
• підводні кабелі і нафтові морські вишки; 
• території дипломатичних представництв і консульств за кордоном. 
Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території. 
Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків. 
Право екстериторіальності завжди використовувалося для обгрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особливих прав і привілеїв, якими96 р. закони, що визначаютьнаділяються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв та імунітетів. 
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований. 
Усі особи: 
• громадяни держави; 
• іноземці; 
• особи без громадянства (апатриди); 
• особи з подвійним громадянством (біпатриди); 
• усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності. 
Види законів у дії за колом осіб: 
1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном); 
2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається. 
Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (див. ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.). 
3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю. 
Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-гра-та, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідальності та інші заходи державного примусу. 
Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод. 

31. Поняття і ознаки норми права
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису
Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має...
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета
Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;...
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
Закономірності художнього проектування виробничих приміщень і обладнання
Закону України “Про охорону праці” З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає в себе знання...
План: Закони України про ЦЗ. Основні визначення. Структура ЦЗ України
Практична робота № Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради
Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових...
Г. В. Павлов, проф., д-р техн наук, А. В. Обрубов, доц., канд техн наук
Представлен анализ схемы замещения инвертора высоковольтного однотактного квазирезонансного преобразователя и структура локальной...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка