Структура юриспруденції(наук про державу право)


НазваСтруктура юриспруденції(наук про державу право)
Сторінка12/13
Дата13.03.2013
Розмір1.67 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Інші засоби державного примусу

  • Передбачається диспозицією норми права

  • Застосовується з метою відновлення порушеного права

  • Застосовується і для попередження чи припинення правопорушення

  • Не передбачає додаткового обов'язку

  • Примус має допоміжне значення




  • Встановлення вини та наявності протиправної поведінки не є обов'язковою.

Таким чином, юридична відповідальність є самостійним різновидом державно-примусових заходів, однак потрібно пам'ятати, що наявністю лише названої відповідальності державний примус не вичерпується.
74.

Застосування норм права являється однією із форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

Застосування норм права — це особлива форма реалізації права. її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права — виконання, дотримання і використання.

Застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відносин. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства.

Застосування норм права має комплексний характер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно.

Застосування норм права має, як правило, владний характер і здійснюється відповідними компетентними державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи (громадські організації).

Правові відносини безпосередньо пов'язані з юридичними фактами. В зв'язку із цим застосування норм права — це такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв'язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридично значимими фактами, з якими правові норми пов'язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм.

Без застосування норм права неможливо реалізувати саме право. Таким чином можна дати визначення застосування норм права. Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) — це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відносин, направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.
75.

В окремих випадках правозастосування повинне бути обов’язковою стадією реалізації права, наприклад, прийняття, поновлення чи припинення громадянства, реєстрація чи розірвання шлюбу, реєстрація об’єктів нерухомості тощо. Такі функції іманентно притаманні будь-якій державі і не зменшують обсягу індивідуального правозастосовного регулювання або підкорення державою громадянського суспільства. Однак далеко не в усіх випадках правозастосування виправдовує себе і навіть обмежує реалізацію прав і свобод особистості (особи). Найчастіше це відбувається у відносинах між особою (юридичною, фізичною) і державними органами (іноді державними підприємствами, державними акціонерними компаніями). Зокрема прикладами може бути наявність розпорядження Прем’єр-міністра України, що зобов’язує усіх суб’єктів підприємницької діяльності погоджувати контракти на ввіз певних лікарських засобів з окремою державною акціонерною компанією, а також обов’язок здійснювати медичне страхування іноземних громадян тільки в одній страховій компанії. Це означає, що інститут правозастосування може мати як позитивні, так і негативні властивості.

Якщо держава нав’язує громадянському суспільству опікунські функції в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя, тоді очікуваного соціального результату правового регулювання можна не діждатися. Роль державно-владного втручання полягає в посиленні його охоронної функції, зміні гарантій, методів, форми правозастосування при звуженні кола суб’єктів цієї діяльності і розширенні їхньої відповідальності.

Отже, сфери правозастосовної діяльності в регулятивних відносинах для держав соціально-демократичної орієнтації повинні поступово звужуватися.
76.
В механізм застосування правових норм входить діюча система права і законодавства, а також правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави.

Крім того, в механізм правозастосувальної діяльності входять основні і факультативні вимоги або принципи, які суттєво впливають на прийняття рішень. До них відносяться: принцип законності, обгрунтованості, доцільності, справедливості, гуманізму, повноти, всебічності, об'єктивності та істинності.

Механізм правозастосування, як підкреслює Л.Б.Зуєв, складне структурне утворення, яке включає наступні елементи:

  • владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;

  • діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб'єктів права;

  • надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання основних вимог;

  • здійснення примусового впливу на суб'єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.

Такий підхід до розуміння механізму правозастосування в цілому правильний, але він звужує зміст процесу правозастосування. Без попередніх положень неможливо правильно і ефективно застосовувати правові норми.

В механізм правозастосування повинні входити також суб'єкти правозастосувальної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб'єкти повинні мати високий рівень професійної підготовки, професійну правосвідомість і високий рівень правової, політичної і моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.

Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозасто-сувальної діяльності. До них можна віднести:

  • аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридично значимих фактів і їх оцінка;

  • вибір нормативного акта відповідної норми права, якуналежить застосувати до них;

  • перевірка справжності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;

  • аналіз змісту і тлумачення правової норми;

  • прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;

  • доведення цього рішення до суб'єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання.


77.
Розглянемо суть основних вимог правозастосувальної діяльності. Однією із таких вимог або принципів є принцип законності. Всі рішення, які приймаються суб'єктами правозастосувальної діяльності, повинні бути законними. Разом із тим цей принцип можна конкретизувати.

а) Всі рішення (або вироки) повинні прийматись в межах компетенції (повноважень) службових осіб, державних органів і інших суб'єктів правозастосування.

б) Рішення можна приймати лише на підставі, передбаченій в гіпотезі правової норми або нормативного акту.

в) Всі рішення повинні прийматись за процедурою, яка встановлена законом або іншими нормативно-правовими актами.

г) Рішення повинні прийматись у повній відповідності з їх змістом. Це означає, що компетентні службові особи зобов'язані точно дотримуватись не тільки гіпотези, але і диспозиції, і санкції правової норми.

Правильне застосування норм права повинно бути не тільки законним, але й обгрунтованим. Хоч законність і обгрунтованість співпадають в певній мірі, але не зовсім точно. Наприклад, рішення або вирок суду по кримінальній справі може бути законним з формальної позиції (сторони), але необгрунтованим по суті. Обгрунтованість означає застосування норм права на підставі твердо встановлених і перевірених фактів. Це значить, що необхідно не тільки знати зміст і вимоги закону, але й умови їх реалізації в зв'язку з конкретними фактами.

Застосування норм права повинно бути не тільки законним, обгрунтованим, але і доцільним. Доцільність в принципі закладена в нормативно-правових актах, та й сам закон повинен бути доцільним. Тому точне і неухильне його виконання і дотримання є доцільним застосуванням. Разом із тим, в законі даються альтернативні рішення, санкції, вибір яких повинен бути найбільш доцільним.

Процес застосування правових норм вимагає, щоб рішення приймались не тільки законними, обгрунтованими, доцільними, але і справедливими.

Одним із важливих принципів застосування правових норм є гуманізм. Рішення повинні бути як справедливими, так і гуманними по відношенню до всіх учасників цивільного чи кримінального процесу. Наприклад, принцип таліону (око за око, зуб за зуб), який існував в стародавньому світі, — це цілком справедлива міра відповідальності, але не гуманна.
78.
Індивідуальні акти застосування правових норм на відміну від нормативно-правових і інтерпретаційних актів мають свої характерні риси:

  • вони мають державно-владний, обов'язковий характер лише для суб'єктів конкретних правовідносин тієї чи іншої справи. Інші правові акти мають загальнообов'язковий характер;

  • вони можуть прийматись всіма державними органами, громадськими чи приватними юридичними особами і мають формальний (юридичний) характер. Інші правові акти приймаються тільки компетентними державними органами;

  • ці акти мають індивідуально-персоніфікований характер, їх дія розрахована на конкретизацію регулювання лише окремого конкретного випадку, тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Цей акт має силу до того часу, поки не реалізується. Він не може мати юридичної сили стосовно інших конкретних справ і правовідносин;

  • такі акти не мають зворотньої дії в часі, тобто вони не розповсюджують своєї дії на попередні факти, справи і правовідносини, а також не розповсюджують своєї дії на обставини, які виникли після прийняття даного акту;

  • такі акти на відміну від інших правових актів можуть бути оскаржені зацікавленими сторонами у вищестоящі державні органи чи в судовому порядку;

  • індивідуально-правові акти можуть бути виражені в письмовій, усній або конклюдентній формах. Конклюдентнаформа — це мовчазна згода, або у вигляді фізичних вольових дій.

Таким чином, можна дати визначення індивідуального акту застосування правових норм. Акт застосування норм права — це формально-обов'язкове правило поведінки, яке має державно-владний індивідуальний характер і направлено на конкретизацію правового регулювання (зміну, припинення, встановлення або підтвердження юридичних прав і обов'язків) правовідносин персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації.

Всі акти застосування правових норм можна класифікувати за суб'єктами їх прийняття: акти глави держави (Президента), акти Кабінету Міністрів, акти Верховної Ради України і її Президії, акти місцевих представницьких органів державної влади, органів управління — міністерств, відомств, судових органів, контрольно-наглядових органів, підприємств і організацій, органів громадських об'єднань і приватних юридичних осіб.

За галузевою приналежністю норм права, які застосовуються: цивільно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, акти трудового права тощо.

За юридичною формою і назвою: постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, ухвали, протести, подання, висновки, вироки тощо.

За соціальною функцією у правовому регулюванні: регулятивні, охоронні.

За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі.

За характером юридичних наслідків: правоконстатуючі (правопідтверджуючі), правовстановлюючі, правоприпиняючі.

За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.
79.
В правознавстві тлумачення розуміється як певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм, і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з'ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах. Без правильного розуміння значення і змісту норм права і нормативно-пра­вових актів неможливе правильне застосування правових норм.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і юридичною формою. Оскільки нормативно-правові акти викладені на літературній мові народу, в різних сферах суспільних відносин і знань, то з'ясування їх змісту потребує іноді великих зусиль від суб'єктів правоза-стосування, знання правової, літературної і спеціальної тер­мінології.

Тлумачення права служить правильному, точному і однозначному розумінню і застосуванню нормативно-правових актів, що в свою чергу впливає на стан законності і правопорядку. Тлумачення не повинно вносити поправок в діючі нормативно-правові акти. Воно не повинно підміняти пра-вотворчий процес.

Таким чином, тлумачення правових норм — це спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб'єктів суспільних відносин, яка направлена на з'ясування і роз'яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять, термінів і може бути виражена в інтерпретаційних актах.
80.
Тлумачення правових норм відбувається за різними видами, формами і способами. Класифікувати його можна по різним підставам: по юридичній силі (в залежності від суб'єктів тлумачення), по цілям, по об'єму.

По юридичній силі, або в залежності від суб'єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення — це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалі­зують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення.

По формі офіційне тлумачення виражається в інтерпрета-ційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами і повинні використовуватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообов'язковий характер.

Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юридичним наслідкам поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення відрізняється від казуального тим, що воно є загальнообов 'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Таке значення, наприклад, мають інтерпретаційні акти Верховної Ради України і її Президії, Президента, Кабінету Міністрів, Верховного Суду, Вищого Арбітражного Суду тощо.

Казуальне тлумачення — це таке тлумачення, коли норма права роз 'яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб'єктивні права і обов'язки та інші юридичні факти і обставини в рамках конкретних правовідносин. Воно розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ. Найбільш розповсюджене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України по конкретним справам.

Неофіційне тлумачення — це таке роз'яснення норм права, яке дається неофіційними суб'єктами, воно не має загальноо-бов'якового характеру для суб'єктів суспільних відносин, так як не забезпечується державним примусом.

Серед неофіційного тлумачення виділяють професійне тлумачення юристів практиків і буденне тлумачення, яке дається любою особою без юридичної освіти.

По цілям тлумачення може бути: 1) тлумачення-з'ясуван-ня тільки для себе; 2) тлумачення-роз'яснення для інших суб'єктів; 3) тлумачення для себе і для інших суб'єктів. Наприклад, слідчий, як правило, з'ясовує зміст норми для себе. Верховна Рада України чи Конституційний Суд дають роз'яснення для інших, а загальний суд може з'ясовувати зміст норми права для себе і для інших.

Офіційне і неофіційне тлумачення можна класифікувати залежно від об'єму (способів) роз'яснення правових норм: буквальне, обмежене і розширене. Буквальне тлумачення правових норм відбувається тоді, коли текст правової норми роз'яснюється без будь-яких уточнень її змісту, оскільки вона точно виражає волю законодавця і не виникає ніяких розбіжностей в розумінні її змісту.

Розширене тлумачення відбувається тоді, коли норми права потрібно тлумачити трохи ширше буквального тексту. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст.

Обмежене тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права необхідно тлумачити трохи вужче тексту відповідної статті нормативно-правового акту. Це означає, що норма права сформульована досить широко або викладена в декількох статтях нормативного акту.

81.Поняття та види офіційного тлумачення.

Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту Задача цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами Задача має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права.

Таке тлумачення має юридичні наслідки. По формі, офіційне тлумачення виражається у інтерпретаційних актах.

Офіційне тлумачення характеризується особливим порядком здійснення Задача виражається у право роз’яснювальному процесі, який має 5 стадій:

  1. Правороз’яснювальна ініціатива суб’єктів суспільних відносин

  2. Узагальнення практики та перевірка необхідності надання роз’яснення законодавства

  3. Розробка Задача обговорення тексту (проекту) тлумачення

  4. Прийняття, або затвердження проекту роз’яснення

  5. Публікація акту роз’яснення нормативно-правових актів

Є основні 2 види офіційного тлумачення:

1) нормативне тлумачення

2) казуальне тлумачення

Нормативне, на відміну від казуального, є загальнообов’язковим для всіх суб’єктів суспільних відносин Задача використовується багато разів.

Казуальне тлумачення – таке тлумачення, коли норма права роз’яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб’єктивні права Задача обов’язки та інші юридичні факти Задача обставини в рамках конкретних правовідносин.

Тобто, дія його поширюється лише на конкретну ситуацію, хоча можливе застосування Задача при вирішенні аналогічних справ.

Також є поділ на аутентичне та делеговане тлумачення

Аутентичне - це роз’яснення нормативно-правового акту, яке дає офіційно той державний орган, який його приймав.

Делеговане - роз’яснення нормативно-правового акту дається органом, який держава уповноважила давати обов’язкове тлумачення.

82. Неофіційне тлумачення норма права

Неофіційне тлумачення – таке роз’яснення норм права, яке дається неофіційними суб’єктами, воно не має загальнообов’язкового характеру для суб’єктів суспільних відносин, так як не забезпечуються державним примусом.

Може виражатися у усній та письмовій формах.

Особливим видом неофіційного тлумачення є доктринальне тлумачення.

Його суб’єктами є наукові Задача практичні працівники, а опирається таке роз’яснення нормативно-правового акту на наукові теорії.

Виражається такого роду тлумачення у монографіях, науково-практичних коментарях, статтях тощо.

Неофіційне тлумачення поділяється на професійне тлумачення юристів практиків та буденне тлумачення, яке дається будь-якою особою без юридичної освіти.

83. Види тлумачення за обсягом

Існує 3 види тлумачення за об’ємом :

  1. буквальне

  2. розширене

  3. обмежене

Буквальне тлумачення – відбувається тоді, коли текст правової норми роз’яснюється без будь-яких уточнень її змісту, оскільки вона точно виражає волю законодавця, Задача не виникає ніяких розбіжностей в розумінні її змісту

Розширене тлумачення – коли норма права повинна бути розтлумачена трохи ширше буквального тексту. Це означає, що норма викладена дуже лаконічно, а тому потрібні додаткові засоби, аби зрозуміти її зміст.

Обмежене тлумачення – коли норму права треба тлумачити вужче тексту відповідної статті нормативно-правового акту. Це означає, що норма викладена дуже широко, або у декількох статтях.

84. Поняття, ознаки та види інтерпретаційних актів

Акт офіційного тлумачення (інтерпретаційний акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування норми права, сформульоване уповноваженим органом у межах його компетенції, що має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує певну норму.

Ознаки інтерпретаційного акта:

• має чинність у сукупності з тим нормативно-правовим актом, в якому містяться норми права, що тлумачать, залежить від нього та, як правило, розділяє його долю;

• є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує певну норму;

• не виходить за межі норми права, що тлумачиться, являє собою уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

• приймається тільки правотворчими або спеціальними уповноваженими суб'єктами;

• має спеціальну письмову форму вираження.

Акти тлумачення норм права можна поділити на види за різними критеріями.

1. За галузевою приналежністю норми, що тлумачиться: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права та ін.

2. За структурними елементами норми: акти тлумачення гіпотези; акти тлумачення диспозиції; акти тлумачення санкції.

3. За юридичною формою вираження: постанови; укази; накази; роз'яснення та ін.

4. За сферою дії: нормативні та казуальні.

5. За суб'єктами тлумачення: акти автентичного тлумачення та акти делегованого (легального) тлумачення.

6. За повноваженнями інтерпретатора: акти правотворчих органів (базуються на правотворчих повноваженнях інтерпретатора; мають певну форму; містять нормативні (загальні) роз'яснення; володіють такою самою юридичною силою, як і правотворчі акти цих органів) та акти правозастосовчих органів (ґрунтуються на правозастосовчих повноваженнях інтерпретатора; мають певну форму; містять правила застосування норм права, сформульованих у результаті узагальнення юридичної практики).

85. інтерпретаційні акти в системі нормативних актів держави

86. Прогалини у законодавстві та шляхи їх подолання.

Про прогалини в праві можна говорити переважно в переносному значенні, як про одну із недосконалостей права, відсутності в ньому того, що повинно бути необхідним його компонентом. Разом із тим багато спеціалістів виділяють в праві «умисні» прогалини. Про такі прогалини кажуть тоді, коли законодавець свідомо залишив питання відкритим з метою, щоб воно вирішилось через деякий час або щоб його вирішили практичні органи, посилаючись на звичаї, традиції і правозастосувальну практику. Віднесення подібних явищ до прогалин в праві не дозволяє розмежувати процес їх усунення і конкретизації права, діяльності по тлумаченню норм права.

Прогалини в системі нормативно-правових актів бувають дійсними і уявними. Питання про відмежування їх ще в повній мірі не вирішено, оскільки це залежить від законодавця, рівня суспільної правосвідомості і потреб суспільного розвитку. Всі суспільні відносини з позиції можливості і необхідності правового впливу на них можуть бути:

1) відносини, які по своїх властивостях не можуть бути врегульовані законодавством (відносини дружби, кохання, товаришування тощо);

2) відносини, які допускають можливість правового регламентування, але не потребують його (шефство, спонсорство тощо);

3) відносини, які допускають правовий вплив, потребують правової регламентації в даний час, але ще неврегульовані законодавством. Таких відносин, особливо в економічній сфері, може бути багато;

4) відносини, які не врегульовані нормативними актами і правотворчий орган виразив волю на їх регламентацію через регулювання аналогічних відносин;

5) в сферу правового регулювання входять суспільні відносини, які уже врегульовані законодавством, а також відносини, з приводу яких законодавець в відповідній формі (прямо чи опосередковано) виразив бажання на їх регламентацію.

Головним засобом усунення прогалин в законодавстві нашого суспільства є правотворча діяльність компетентних державних органів. Це нормативне усунення прогалин. Законодавчий орган може усунути прогалини в праві і одночасно розширити межі правового регулювання. Ця діяльність потребує багато часу, особливо в останній період. Іноді потрібно, щоб суспільні відносини стали стабільними, чіткими і лише тоді можна видавати нормативний акт. Разом із тим, неможливо відкладати вирішення конкретних справ, оскільки порушуються суб'єктивні права громадян чи організацій, а коли буде прийнято новий нормативний акт невідомо. Тому є другий спосіб усунення прогалин в законодавстві — це застосування аналогії права і закону.

87. Аналогія права, аналогія закону

До аналогії закону звертаються тоді, коли немає норми, яка відображає і регулює конкретну ситуацію, але є норми які регулюють подібні ситуації або відносини.

Суть аналогії закону полягає в тому, що суб'єкт застосування правових норм виходить від подібності правовідносин (фактична основа) і переходить до подібності в юридичній основі. Тут розповсюджується дія норми на відносини, подібні предмету правового регулювання. Використання аналогії закону передбачає застосування окремої, конкретної норми нормативно-правового акта. В даному випадку не можна ототожнювати аналогію закону і застосування нормативного акта, так як нормативний акт має багато норм права. Ці норми можуть мати різний зміст, регулювати різні правовідносини і виключають аналогію. З таких же причин неможливе застосування по аналогії закону цілого комплексу норм, які входять в правовий інститут.

В науковій літературі розрізняють внутрігалузеву і міжгалузеву аналогію закону. Наприклад, іноді для вирішення спорів в колгоспах про порядок оплати праці за період вимушеного прогулу застосовувались норми трудового законодавства.

Застосування норм по аналогії однієї галузі права до відносин, які являються предметом регулювання іншої галузі, іноді називають субсидіарне застосування права.1 Вважається, що цей спосіб усунення прогалин в законодавстві є самостійним і відрізняється від аналогії закону. Субсидіарне (додаткове) застосування аналогії — це таке застосування правових норм, коли вони розповсюджують свої дії на відносини, які не являються безпосереднім предметом їх регулювання.2 В зв'язку з цим використання норм права по аналогії в межах однієї галузі права також носить субсидіарний характер. Мова йде про застосування норм одного правового інституту чи підгалузі права до відносин, які являються предметом регулювання іншої підгалузі чи інституту.

Субсидіарне застосування норм права може мати місце і в тих випадках, коли прогалин в законодавстві немає. Наприклад, субсидіарним застосуванням являється так зване відповідне застосування правових норм, коли законодавець шляхом конкретної відсилки вказує, що до певних суспільних відносин, які входять в предмет даної галузі чи інституту, застосовуються норми інших галузей права, які регулюють схожі суспільні відносини. Субсидіарне застосування — це не засіб і не окремий спосіб усунення прогалин в праві (законодавстві), а діяльність, яка виражається в тому, що норми, які регулюють безпосередньо свої відносини, несуть допоміжне, додаткове навантаження. Необхідність в такому застосуванні виникає тоді, коли для тієї чи іншої норми права з'являється додатковий об'єкт (предмет) регулювання. Таким чином, застосування норм однієї галузі права до відносин, які неврегульовані законодавством і відносяться до сфери іншої галузі права, слід розглядати в межах міжгалузевої аналогії закону. Судова практика колишнього СРСР підтвердила, що це є аналогія закону. Так, судова колегія по цивільних справах Верховного Суду СРСР вказала нижчестоящим судам: «Оскільки Примірний статут колгоспу і інші нормативні акти, не регламентують питання про заключення договорів про повну матеріальну відповідальність з колгоспниками, яким довірені товарно-матеріальні цінності, — при вирішенні таких справ судам слід керуватись аналогією з законодавством про працю».1

При застосуванні міжгалузевої аналогії закону необхідно дотримуватись таких вимог:

1) необхідно, щоб відносини, до яких застосовується норма права іншої галузі, не були врегульовані нормами відповідної галузі йіснували прогалини;

2) вона має місце між суміжними галузями права, які генетично пов'язані між собою (наприклад, цивільне, господарське і трудове право);

3) відносини, врегульовані і неврегульовані правом, повинні бути настільки схожими, щоб забезпечити схожість в прийомах правового впливу суміжних галузей.

Межі дії аналогії закону, особливості і умови її застосування в різних галузях права являються предметом вивчення відповідних галузевих юридичних наук.

Аналогія права використовується тоді, коли суспільні відносини, які вимагають правового регулювання, не врегульовані прямо ніякими нормативно-правовими актами і немає норм, які регулюють подібні відносини, коли відсутня можливість для застосування аналогії закону. В такому випадку потрібно керуватись галузевими, міжгалузевими чи загальними принципами права.

Застосування аналогії права має свою логічну основу, і її потрібно відрізняти від методу аналогії. Логічну основу аналогії права складають сукупність різних прийомів, які створюють метод логічного розвитку правових норм.1 Суть його зводиться до наступних основних правил:

висновок на підставі тотожності. Суть цього прийомуполягає втому, що встановивши тотожність двох явищ, можна певні властивості, ознаки одного із них переносити без змін на інші   Прикладом можуть бути об'єкти авторського права (лекції, доповіді, романи). Якщо вияснити юридичні властивості одного із них, можна зробити висновок про належність цих ознак і іншим об'єктам, які законодавство відносить до усних чи письмових творів;

індукція — висновок від конкретного до загального. Наприклад, із зобов'язань, які виникають внаслідок нанесення шкоди, виводиться принцип загальної охорони інтересів потерпілого;

Існує три види таких висновків:

а) хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той уповноважений чи зобов'язаний до однорідного меншого;

б) кому заборонено менше, тому заборонено однорідне більше;

в) що необхідне для меншого, те необхідне для однорідного більшого;

висновки по аналогії дозволяють вияснити зв'язки між найбільш близькими, схожими суспільними відносинами

Найбільш розповсюджені — коли робиться висновок від схожих причин до схожих дій, а також від схожості явиш до схожості причин; висновки по протилежності. Із правового припису, який регулює певні суспільні відносини виводиться новий припис, який необхідний для регулювання протилежних позмісту відносин;

дедукція — висновок від загального до конкретного. В даному випадку із загального правового матеріалу виводиться конкретний правовий припис, необхідний для прийняття рішення по справі.

При застосуванні аналогії права можуть використовуватись як принципи права, що закріплені в діючому законодавстві, так і такі принципи (правові принципи), що ще не закріплені в законодавстві.

  1. Способи тлумачення норм права
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису
Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має...
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета
Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;...
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
Закономірності художнього проектування виробничих приміщень і обладнання
Закону України “Про охорону праці” З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає в себе знання...
План: Закони України про ЦЗ. Основні визначення. Структура ЦЗ України
Практична робота № Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради
Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових...
Г. В. Павлов, проф., д-р техн наук, А. В. Обрубов, доц., канд техн наук
Представлен анализ схемы замещения инвертора высоковольтного однотактного квазирезонансного преобразователя и структура локальной...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка