Структура юриспруденції(наук про державу право)


НазваСтруктура юриспруденції(наук про державу право)
Сторінка11/13
Дата13.03.2013
Розмір1.67 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Необхідна оборона — це правомірний захист від суспільно небезпечного посягання шляхом нанесення шкоди здоров'ю нападника. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Діяння, які сталися при необхідній обороні без перевищення її меж, не підлягають кримінальній відповідальності.

Явна невідповідність захисту характеру і небезпечності посягання називається перевищенням меж необхідної оборони. Явно — це очевидність для всіх і кожного, і насамперед для того, хто захищається, невідповідності, неспіврозмірності нападу та захисту. Перевищення меж необхідної оборони може здійснюватися тільки свідомо і карається лише у випадках настання смерті або тяжких тілесних ушкоджень нападника.

Крайня необхідність — це особливі обставини, за якими особа вимушено заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що загрожує законним правам та інтересам будь-яких суб'єктів. Небезпека, що усувається, може виходити з дій людей та інших джерел — явищ природи, машин тощо. Це дія, яка хоч і підпадає під ознаки правопорушення, але скоєна для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, правам громадян. Для визнання дії такою, що скоєна у стані крайньої необхідності, потрібно щоб небезпеку за обставин, що склалися, не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, не підлягає й адміністративній відповідальності.

До необхідної оборони прирівнюються дії потерпілого та інших осіб, вчинені безпосередньо після вчинення посягання і спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади. Шкода, завдана при затриманні, має відповідати характеру і небезпеці посягання та обстановці затримання.

Обставини, які виключають кримінальну відповідальність

У деяких випадках можуть мати місце діяння, зовні схожі на злочин. Скажімо, громадянин, захищаючи своє життя, вбиває злочинця, який на нього напав. Одначе закон не визнає такі дії злочинами, а навпаки — вважає суспільне корисними, що виключає їхні суспільну небезпечність і кримінальну протиправність. До них належать: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця.

Необхідною обороною відповідно до ст. 15 КК визначаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільне небезпечного посягання, через завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільне небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.

Виходячи з законодавчого визначення необхідної оборони можна зробити такі висновки:

• діяння, здійснені в стані необхідної оборони, не є злочинними; такі діяння — суспільно корисні;

• внаслідок здійснення цих діянь особі, що посягала, може бути заподіяно шкоду;

• необхідна оборона — суб'єктивне право кожного громадянина. Водночас захист державних, громадських інтересів, особи, її прав — його моральний обов'язок;

• правом на необхідну оборону громадяни можуть користуватися тільки у визначених законом межах. Заподіяння шкоди нападникові за необхідної оборони має відповідати умовам правомірності й виключати небезпечність і протиправність діяння.

Таких умов, що належать до посягання і захисту від нього, є шість.

1. Посягання має бути суспільно небезпечним. Стаття 15 передбачає захист не від будь-якого противозаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання. Частіше необхідність захисту виникає внаслідок посягання з боку хуліганів, грабіжників, розбійників та інших злочинних елементів під час їхніх нападів. Якщо ж характер посягання та ступінь суспільної небезпечності незначні, стану необхідної оборони не виникає. З огляду на це заподіяння шкоди в порядку захисту від таких посягань не є правомірним і має тягти кримінальну відповідальність.

2. Посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинено тим, хто посягає.

3. Посягання повинно бути дійсним, тобто існуючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не в уяві того, хто захищається.

4. Захист здійснюється завданням шкоди тому, хто посягає.

Дії людини, яка активно обороняється від суспільно небезпечного нападу, правомірні лише тоді, коли вони спрямовані на заподіяння шкоди самому нападникові, а не третім особам.

5. Оборона допускається, якщо треба захистити інтереси громадян, суспільства або держави.

6. Захист не повинен перевищувати меж необхідності. Заподіяння шкоди визнається необхідним, а значить, правомірним, якщо воно відповідає небезпечності посягання та обставинам захисту.

Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають із конкретних обставин справи.

Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до закону (ч. 4 ст. 15 КК) є завдання нападникові шкоди, яка явно не відповідає рівню небезпечності посягання чи обставинам захисту.

До необхідної оборони прирівнюються дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, якщо вони спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і передачу її відповідним органам влади

Затримання нападника є правомірним за таких умов:

• особа вчинила діяння, що має ознаки злочину. Аналіз практики боротьби зі злочинністю дозволяє зробити висновок, що кримінально-правові підстави для затримання можуть настати зазвичай після вчинення діянь, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпечності, зокрема пов'язаних із застосуванням насильства, і таких, у яких об'єктом посягання є життя, здоров'я чи статева недоторканність (крадіжок, грабежів, розбійних нападів, утеч засуджених, злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства до представників влади і т. ін.);

• особа, яка вчинила напад, ухиляється від затримання;

• заподіяння шкоди може мати місце лише з метою затримання особи та передачі її органам влади. Застосовуючи фізичний вплив до нападника, співробітник міліції або інша особа розуміють, що вони роблять це тільки з метою затримання. Вчинення таких дій з іншою метою, наприклад, для самочинної розправи, виключає їхній правомірний характер, а особи, які їх учинили, притягаються до відповідальності;

• шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бути вимушеною. Це означає, що фізичний вплив під час затримання визнається правомірним лише в тому разі, коли іншим способом за конкретних обставин здійснити затримання було неможливо;

• дії з затримання, включно із заподіянням шкоди, відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця. Крайня необхідність визначається ст. 16 Кримінального кодексу так: "Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує Інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода".

Крайня необхідність — правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, яка загрожує державним, громадським чи особистим інтересам, що охороняються законом, здійснене за обставин, коли ця небезпека не може бути усунута іншими засобами і заподіяна шкода менш значна, ніж відвернена. Дії, вчинені в стані крайньої необхідності, підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, одначе вони не є злочином і визнаються суспільно корисними.

У стані крайньої необхідності можуть здійснюватися найрізноманітніші дії. Приміром, водій, щоб уникнути аварії з серйозними наслідками, порушує Правила дорожнього руху, що приводить до менш значних наслідків; під час пожежі зноситься будівля, яка знаходиться поряд із місцем горіння, щоб запобігти поширенню вогню на інші будівлі.

Із визначення поняття крайньої необхідності випливають шість умов її правомірності, які характеризують небезпеку, що загрожує, та заходи з її ліквідації:

1) небезпека має становити загрозу інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам громадян. Джерелом небезпеки можуть бути природні явища, рухомі механізми, напад тварин, дії людини, що загрожують заподіяти шкоду яким-небудь охоронюваним законом інтересам, і т. д.;

2) небезпека має бути наявною, тобто створювати безпосередню загрозу завдання шкоди, або такою, що пов'язана з початком заподіяння шкоди. Майбутня небезпека і небезпека, що минула, не створюють стану крайньої необхідності;

3) небезпека має бути дійсною, тобто реально існуючою, а не уявною;

4) у стані крайньої необхідності можуть захищатися державні, громадські та індивідуальні (свої чи

інших громадян) інтереси;

5) небезпека, що загрожує за цих обставин, не може бути усунута іншими засобами, як тільки заподіянням шкоди;

6) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена. Питання про співвідношення заподіяної та відверненої шкоди вирішується з урахуванням обставин небезпеки, що загрожує, та заходів із її ліквідації, насамперед характеру і значення порівнюваних інтересів.

Крайню необхідність слід відрізняти від необхідної оборони. За необхідної оборони джерело небезпеки — суспільне небезпечне посягання людини, за крайньої необхідності — стихійні сили природи, напад тварин, механізми, що рухаються, і т. ін.

За необхідної оборони шкода завдається тому, хто посягає, а за крайньої необхідності — інтересам третіх осіб, юридичним особам, які непричетні до виникнення небезпеки.

За крайньої необхідності заподіяння шкоди допускається в разі неможливості уникнути небезпеки в інший спосіб, а за необхідної оборони, якщо наявним є суспільне небезпечне посягання, не має значення та обставина, що в особи була можливість урятуватися від посягання втечею або звернутися за допомогою до представників влади.
71.
Функції юридичної відповідальності — це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні:

Репресивно-каральна (деякі автори називають її штрафною) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми — загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.
72.
Під цілями юридичної відповідальності розуміють досягнення остаточного результату, який передбачається законодавством. При різних видах юридичної відповідальності можуть бути різні цілі. Наприклад, у кримінальному законодавстві основними цілями покарання є такі:

  • виправлення і перевиховання засуджених;

  • попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого;

  • попередження злочинів з боку інших осіб.

Мета покарання — це попередження вчинення правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів покарання має на меті ізолювати злочинця від суспільства, не дати йому можливості вчинювати нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціальну діяльність чи поведінку. В результаті покарання засуджений позбавлюється певних матеріальних чи духовних ціннос­тей, він обмежується в своїй дієздатності і зобов'язаний компенсувати збитки, які завдав державі чи громадянам.

Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відповідальності. Тут головне місце займає поновлення втрачених прав, відшкодування збитків. Згідно із ст.204 Цивільного кодексу України передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань встановлена неустойка (штраф, пеня).

Таким чином, кожний вид юридичної відповідальності має як свої конкретні цілі, так і спільні — це покарання за правопорушення і попередження, недопустимість їх в майбутньому.

73.

Юридична відповідальність є одним із примусових засобів, що застосовуються від імені держави. Особливістю відповідальності як примусового засобу впливу є те, що вона застосовується від імені держави, державними органами, має правовий характер, здійснюється у визначених законом формах та на законних підставах.

Однак юридична відповідальність не є єдиним засобом державного примусу. Це зумовлюється різноманітними цілями держави у процесі здійснення правового регулювання.

Окрім юридичної відповідальності, засобами примусового впливу є міри захисту суб'єктивних прав, заходи запобігання, примусові заходи виховного характеру, заходи медичного характеру.

Оскільки в юридичній літературі юридична відповідальність та державний примус або ж ототожнюються, або ж протиставляються, то важливого наукового та практичного значення має визначення їх співвідношення та взаємодії. Співвідношення цих категорій засновується на наявності спільних і особливих рис.

Спільні риси:

1. Всі засоби примусового впливу здійснюються спеціальними державними органами.

2. Вони мають правовий характер, оскільки здійснюються в рамках права.

3. Застосовуються на правовій основі у межах закріпленого нормативного процесу.

4. Переслідують певну мету.

5. Мають примусовий характер, тобто здійснюються поза волею правопорушника.

6. Спрямовані на охорону та відновлення порушених прав чи суспільних інтересів.

7. Підставою їх застосування є правопорушення.

Відмінні риси:


Юридична відповідальність

  • Передбачається санкцією правової норми

  • Застосовується з метою перевиховання та покарання

  • Застосовується у випадку вчинення правопорушення

  • Пов'язана з новим додатковим обов'язком — нести відповідальність

  • Примус має основне значення, оскільки через нього реалізується відповідальність

  • Передбачає необхідність встановлення вини суб'єкта та доведення його протиправної поведінки
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

Г.І. Трофанчук ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО
Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису
Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має...
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета
Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;...
Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
Закономірності художнього проектування виробничих приміщень і обладнання
Закону України “Про охорону праці” З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає в себе знання...
План: Закони України про ЦЗ. Основні визначення. Структура ЦЗ України
Практична робота № Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради
Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових...
Г. В. Павлов, проф., д-р техн наук, А. В. Обрубов, доц., канд техн наук
Представлен анализ схемы замещения инвертора высоковольтного однотактного квазирезонансного преобразователя и структура локальной...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка