|
|
Скачати 1.45 Mb.
|
|
Тема 5.1. Культура як соціальний феномен. План 1.Соціальна сутність культури. 2.Структурні елементи та форми вияву культури в житті людини і суспільства. 3.Особливості національної культури у контексті відродження українського соціуму. 1. Одним із найцінніших здобутків соціуму, який впливає на фундаментальні процеси в ньому, є культура. Спершу слово „культура” (лат. cultura agri) означала догляд землі. Згодом ним стали позначати все, що створила людина, а культурою вважати все, що відрізняє людину від природи. В цьому розумінні розвиток людства – це розвиток його культури. Культура як предмет соціологічного аналізу є сукупністю структур, процесів. пов’язаних з функціонуванням суспільства на різних рівнях розвитку, системою контролю за соціальною поведінкою (система соціальних структур і соціальних відносин щодо культурного феномену, особливості взаємодії культури як соціального інституту із суспільством). Культура (лат. Cultura – догляд, освіта, розвиток) – структурний елемент соціальних відносин, сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини, формування особистості. Існує кілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури. Функціональний підхід. Розглядає основним елементом культури цінності. На думку Т. Парсонса, культура – це відповідно організована, стабільна система цінностей. Різні культура мають багато спільного, тому їх природним розвитком є тільки еволюція. Однак, вважаючи вихідним положення про стабільність культурних систем, цей підхід недостатньо уваги приділяє культурним змінам і відхиленням. Конфліктний підхід. Аналізує культуру як динамічну, суперечливу систему, арену конфліктів. Породжених соціальною нерівністю. Зокрема К. Маркс розглядає її як похідну економічних відносин. Соціальна нерівність призводить до того, що існуючі культурні системи не здатні задовольняти всіх членів суспільства. А це породжує соціальну напругу, революційні катаклізми. Домінуюча культура є наслідком нав’язування панівною групою своїх норм, цінностей, закріплює відносини панування через орієнтацію соціальних інститутів на свої цінності. Технологічний підхід. Розглядає культуру як технічно-цивілізаційне явище, продукт людської діяльності, сукупність створених людством матеріальних та духовних цінностей. Був поширений у вітчизняній філософській та соціологічний літературі до середини 60-х років XX ст. Діяльнісний підхід. В його основі ідея розвитку творчого начала культури. Зосереджуючись на продукуванні нових цінностей, ідей, концепцій, особливостях їх поширення, виявляє не меншу увагу до особистості. Відповідно культуру вважає людським, особистісним виміром історії, процесом і засобом самовизначення розвитку та самореалізації людини. Ці процеси під час засвоєння культури реалізуються як індивідуалізація особистості. Культура тісно пов’язана зі свободою людини, передбачає вільне самовираження людини. У кожній галузі культури існують свої функціональні одиниці, які є основними складовими культурних систем. Вони називаються елементами, або рисами культури. Ними можуть бути речі матеріального побуту, засоби, предмети праці, специфічні соціальні інститути культури, які організовують продукування духовних цінностей (науки, літератури, мистецтва тощо), їх поширення (школи, вузи, спеціальні художні, музичні, культурно-освітні навчальні заклади, бібліотеки, музеї тощо), і самі ідеї (еволюції, адаптації, відносності, національної самосвідомості), які теж організовують навколо себе наукові, філософські системи, інтелектуальні напрями. Загалом найширшу сукупність предметів, закладів, уявлень, ідей, зразків поведінки, функціонально з’єднаних із зазначеними елементами, називають культурним комплексом. Наприклад, вуз – це окремий елемент культури, а вся освітня система – школи, вузи, центри практики, міністерство освіти, якість навчання та підготовки фахівців – величезний комплекс. Культура як соціальний інститут реалізує свою діяльність через певні функції. Творча функція. Полягає у продукуванні нових знань, норм, цінностей, їх оновлення, а в окремих випадках запозичення з інших культур і народів. Функція накопичення, збереження, трансляції знань, норм, засобів поведінки, цінностей, значень, соціального досвіду. Основними механізмами культурної спадковості є природна пам’ять людей, колективна пам’ять, збережена в мові, духовній культурі, у речових засобах – текстах, книгах, архітектурних пам’ятках та ін. Ціннісно-нормативна функція. Фіксує цілі, перспективи та проекти людської діяльності. Виявляється в існуванні обов’язкового для особистості соціокультурного мінімуму. Комунікативна функція. Забезпечує інтеграцію суспільства і соціальних груп. Полягає в нормативізації, підтримці успадкування різноманітних культурних форм. Селекційна функція. Полягає в оцінці та класифікації наслідуваних цінностей та норм, визначенні їх місця та ролі у вирішенні проблем розвитку суспільства у певний період. З цієї точки зору феномен сучасної української культури формується під впливом трьох культурних векторів: нової системи цінностей, „імпортованої” з країн західної цивілізації разом з ринковими моделями економіки; колишньої старої „радянської” системи цінностей, поведінкових стереотипів, домінуючих у свідомості більшості людей; цінності традиційної національної культури, які швидко відроджуються в умовах незалежної України. Світоглядна (гносеологічна) функція. Полягає у впливі на формування і розвиток світогляду як суттєвого елемента культури, у межах певної культурної системи; Адаптаційна функція. Тісно пов’язана з впливом культури на соціалізацію особистості, поза як процес адаптації починається із засвоєння загальноприйнятого, поширеного; Функція соціального контролю. Виявляється в дії таких субстанцій них елементів культури, як право і мораль. 2. З розумінням культури як всезагального явища пов’язано виокремлення політичної, економічної, екологічної та інших її видів – культури праці, побуту, дозвілля, організації, управління тощо. Відповідно до змісту діяльності її поділяють на матеріальну та духовну; рівня, форм соціальної взаємодії – на суперкультуру (культуру конкретного суспільства), субкультуру (культуру спільнот), контркультуру (культуру девіантних соціальних груп), культуру соціальних груп тощо. Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, виявляє особливості різноманітних соціальних груп. Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Елітарну культуру створювала обмежена кількість людей, народна пов’язана з широкими народними масами. Науково – технічний прогрес та активний розвиток засобів комунікації зумовили формування масової культури, яка апелює до всіх, поширює цінності, доступні більшості людей, розрахована для масового вжитку. Різноманітні соціальні верстви і групи по – різному ставляться до масової культури. Представники високої культури, прихильники традиційних орієнтацій у цінностях масової культури вбачають підрив власних ціннісних позицій. Окремі групи пов’язують формування масової культури із загальнодемократичним рухом, розглядають її як засіб утвердження нових норм та цінностей, інші ставляться до неї як до засобу розваги і дозвілля. На сучасному етапі розвитку теорії та практики управління дедалі частіше вживається поняття „організаційна культура”. Пов’язано це із загостренням конкуренції, глобалізацією політичних, соціально – економічних процесів. Відповідно у теорії менеджменту виник і новий напрям – процесуальний, згідно з яким управлінські рішення процесуальний, згідно з яким управлінські рішення повинні враховувати соціокультурну специфіку, стадію розвитку конкретного підприємства, їх зовнішнє середовище, притаманну їй своєрідність. Численні дослідження свідчать, що розвинуті організації мають високий рівень культури. У культурі кожного суспільства та спільноти прийняті свої цінності. Поряд з ними існують також загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди. Ієрархія цінностей, якої дотримується особистість, повинна збігатися із цінностями груп, у межах яких вона живе та діє. Право змінювати ціннісні системи або відтворювати нові належить невеликій кількості людей, які займають особливе становище у групі, або спеціальним соціальним інститутам. Одним із впливових елементів культури є менталітет (від лат. mentalis – розумовий), тобто особливості індивідуальної та суспільної свідомості людей, які формуються залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища існування людини. Менталітет, у свою чергу, впливає на їх формування, є джерелом культурно – історичної динаміки. Будучи формою вияву групової свідомості, менталітет допомагає зрозуміти своєрідність сприймання та оцінки різноманітними соціальними і політичними групами певного суспільного явища або процесу, узагальнене і поширене уявлення про них особистості, соціально – політичного інституту, групи, організації та інших елементів соціально – політичної реальності. Водночас він відіграє важливу роль у забезпеченні єдності групи з укоріненими в ній загальними цінностями, нормами і зразками поведінки. 3. Будь – які суспільні чинники відображаються у системі цінностей і норм. Відповідно суспільні реформи повинні мати необхідну соціокультурну передумову – цінності й норми, які регулювали б життя більшості людей. Однак сучасні реформи в соціально – політичній, економічній сферах відбуваються за відсутності адекватної системи цінностей, норм, моделей соціальної діяльності. За таких умов тривалий час функціонуватимуть застарілі соціокультурні інститути, цінності й норми. З огляду на це необхідно співвідносити мету й характер реформ з реальними умовами та орієнтаціями людей, враховувати особливості культури соціуму, окремих верств і груп. В іншому разі культурну політику спіткає крах, а культуру – загальна криза: - втрата культурою своєї основної – людинотворчої – функції; - поглиблення суперечностей між продуцентом духовних цінностей та їх користувачем, відчуження від культури широких верств населення, змушених користуватися низькопробними культурними зв’язками; - зростання шовіністичних настроїв, піднесення цінностей національної культури над цінностями культур інших етносів; - переорієнтація зусиль зі сфери продукування культурних цінностей у сферу поширення та використання їх; - припинення розвитку нових стилів і напрямів у художній творчості, мистецтві, архітектурні, поява маси еклектичних культурних зразків, зниження художнього смаку, здатності творити „за законами краси”; - зростання ірраціоналізму, мессіанських та містичних настроїв, поширення антиінтелектуалізму, ганьбливого ставлення до творців духовних цінностей; - поширення масової культури, активізація субкультур, різноманітних сленгів, допуск ненормативної лексики на сторінки друкованих видань, у засоби масової інформації; - перетворення процесу освіти та виховання на процес трансформації, передачі знань; - зниження регулятивної функції моралі, утвердження імморалізму як принципу буття; - втрата культурою здатності до саморозвитку, виникнення потреби в інокультурних зразках; - десакралізація базових цінностей культури, формування „ціннісного вакууму”; - зміна способу входження сучасної людини в актуальну культуру в умовах НТР. Сьогодні люди можуть набути будь-яких знань, не маючи необхідності щось вивчати, не стимулюючи до роботи мозок і душу. Особливості культурної ситуації в Україні визначають такі субкультурні підсистеми: висока інтелігентська субкультура, яка розвиває традиції елітарної культури; радянська культура, заснована на патерналізмі; субкультура ліберальних цінностей, що охоплює частину молоді, підприємців, інтелігенції; комплекс маргінальних субкультур нижчого класу, яким властивий переважно тоталітарний підхід до особистості. Внаслідок деградації системи радянських культурних цінностей утворюється соціокультурна ніша; за заповнення якої борються західна і маргінальна субкультури. Але найглибше криза культури виявляється у кризі особистості. I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення
II. Виберіть правильну відповідь: 1. Традиційно культуру розглядають як: а) все те, що створила людина; б) те, що відрізняє людину від тваринного світу; в) сукупність цінностей. 2. Існують такі методологічні підходи до соціологічного аналізу культури: а) функціональний, технологічний; б) функціональний, конфліктний, технологічний, діяльнісний; в) конфліктний, технологічний, діяльнісний. 3. Культуру девіантних груп називають: а) субкультура; б) контркультура; в) суперкультуру. 4. Культура конкретного суспільства має назву: а) суперкультуру; б) культура соціальних груп; в) субкультура. 5. Історичними є дві форми культури: а) матеріальна і духовна; б) елітарна та народна; в) висока і масова. III. Сформулюйте визначення понять:
IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем
Рекомендована література
Тема: «Програмування та організація досліджень». У найбільш загальному вигляді соціологічне дослідження можна визначити як систему логічно послідовних методологічних та організаційно-технічних процедур, пов’язаних між собою єдиною метою: отримання достовірних даних про явище або процес, які вивчаються, про тенденції та протиріччя їх розвитку. Отримані дані використовують для збагачення наукового знання або у практиці управління соціальним життям. Соціологічне дослідження включає в себе послідовні етапи: розробка Програми та інструментарію; добір інформації; підготовка добраної інформації до опрацювання та її опрацювання; аналіз отриманої інформації, підведення підсумків дослідження, формулювання висновків і рекомендацій. Незважаючи на те, що кожне соціологічне дослідження включає вищезазначені етапи, єдиної, уніфікованої форми соціологічних процедур, придатних для вивчення проблем різної складності, не існує. У кожному конкретному соціологічному дослідженні роль стрижневого кореня виконує Програма соціологічного дослідження, яка обумовлює його змістовно- смислову цінність, якість та надійність здобутої інформації. I.Вивчення теми розпочніть із опрацювання відповідних розділів підручників і посібників з курсу «Соціологія». За планом складіть конспект. План
II. Сформулюйте визначення понять:
III. Виберіть тему та складіть Програму соціологічного дослідження :
Рекомендована література
Тема: « Аналіз документів і спостереження в соціології». Опитування – найуживаніший метод збору первинної соціологічної інформації. За його допомогою одержують майже 90% усіх соціологічних даних. Виділяють два головних різновиди соціологічного опитування : анкетування та інтерв’ювання. I. Дана тема вивчається після ознайомлення з матеріалами лекції : «Опитування як метод збору соціологічної інформації» та складення анкети для опитування за запропонованою тематикою. Вивчення теми розпочніть із опрацювання відповідних розділів підручників і посібників з курсу «Соціологія». За планом складіть конспект. План 1. Аналіз документів:поняття, види, особливості застосування. 2. Соціологічне спостереження як метод збору первинної соціальної інформації. II. Упорядкуйте та опрацюйте первинні дані проведеного анкетування. Рекомендована література
Тема: «Прогнозування соціальних явищ та процесів». Дана тема завершує вивчення розділу: «Методика і техніка соціологічних досліджень» , матеріали якого є основою для проведення семінарського заняття. Вивчення теми розпочніть із опрацювання відповідних розділів підручників і посібників з курсу «Соціологія». За планом складіть конспект. План 1.Методологічні основи передбачення майбутнього . 2. Методи соціологічного прогнозування. Рекомендована література
|
| Конспект тем винесених на самостійне опрацювання студентами ТЕМА 1 Процес диференціації наук діалектично пов'язаний з їх інтеграцією. Це сприяло тому, що сформувавшись в самостійну науку, економічний... |
Методичні рекомендації для студентів факультету заочного навчання|відокремлення|... Окремі розділи|посібника| посібника можуть бути використані також студентами стаціонара при вивченні тем, винесених для самостійної... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні... |
Уроках української мови Методичні рекомендації підготувала ... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ СТУДЕНТАМИ Методичні рекомендації щодо виконання наукових робіт студентами ОКР бакалавра, спеціаліста та магістра / Укладачі Козачишина О. Л.,... |
Методичні рекомендації для самостійного вивчення тем з дисципліни... «Економіка підприємства», 03050901 «Бухгалтерський облік», 03050801 «Фінанси і кредит» |
| Методичні рекомендації до вивчення тем Тема 1 Основні терміни: перші туристичні фірми і агентства, «Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу», «Екскурсійний вісник»,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей... Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів... |
| Методичні рекомендації з дисципліни «Комерційне кредитування» Методичні рекомендації з дисципліни «Комерційне кредитування» призначені для надання допомоги студентам в засвоєнні предмету та в... |
Методичні рекомендації та дидактичні матеріали щодо формування комунікативної... З'ясувати, скільки уроків відводитися на вивчення теми; чи велася робота над даною темою раніше; який новий лексичний і граматичний... |