|
|
Скачати 1.45 Mb.
|
|
Тема : «Політична соціологія». План 1.Науковий статус, об’єкт і предмет соціології політики. 2.Сучасні дослідницькі перспективи соціології політики. 3.Електоральні дослідження в соціології політики. 1. Політика – галузь відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади. Влада є невід’ємним організуючим елементом цивілізації. Різноманітність видів і форм політики можна зобразити схематично.
Соціологія політики – галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі. Предмет соціології політики охоплює соціальні аспекти функціонування політичної сфери – інституціалізацію, соціалізацію, інструменталізацію політичних форм (держави, влади, демократії, консенсусу) в контексті соціального середовища, а також політичну свідомість і політичну поведінку людей, відображених у діяльності державних і суспільних інститутів, організацій та в механізмах їх впливу на процес функціонування влади. Якщо соціологія досліджує людину в соціальному середовищі, то соціологія політики аналізує політичне життя з точки зору людини як суб’єкта суспільства. Кожна людина в сучасному суспільстві є суб’єктом політичних відносин і усунення людей від участі в політичному житті може мати серйозні негативні наслідки. На сучасному етапі розвитку людства політичне життя все більше характеризується активізацією масових суспільних рухів. Люди різної політичної орієнтації протестують проти мілітаризації, політики, агресії та війни, расової та національної дискримінації, обмеження прав жінок, корупції, хижацького використання природних ресурсів і дозвілля. Політичні лідери змушені зважати на позиції масових суспільних рухів, які нерідко висувають певні політичні вимоги (рух зелених). Учені простежили закономірність: доки на місцевому рівні (місцеве самоврядування) не утвердиться реальна участь людей у вирішенні актуальних питань життя, доти марними будуть їх намагання вплинути на це на високих рівнях влади. 2. Історію становлення соціології політики поділяють на три періоди: передісторія соціології політики (до середини XIX ст.), класичний етап розвитку соціології політики (друга половина XIX ст. – 20-ті роки XX ст.), сучасний етап. Сучасні українські соціологи (Є. Головаха, С. Макєєв, В. Танчер, О. Якуба) зосередили свій погляд на владних відносинах, особливостях суб’єктів влади, проблемах співучасті людей у політичному і правовому житті. Багато уваги приділяють вони вивченню природи, ролі держави, напрямів діяльності формальних і неформальних інститутів, що претендують на участь у прийнятті політичних рішень. Сформовано проблемне поле соціології політики, основними елементами якого є: 1. Аналіз політичного процесу та його матеріальної основи. Політичну систему суспільства становлять політичні партії, різноманітні громадські організації, рухи. Її функціонування забезпечує реалізацію владних повноважень, гарантує керованість усіма суспільними справами. 2. Соціологічний аналіз механізму влади, її типологія, функціонування і участь індивідів у здійсненні владних функцій. Інтерес соціологів зумовлений не стільки концепцією влади, скільки базовими параметрами, на яких ґрунтується розподіл владних повноважень та умови соціальної підтримки влади (поєднання особистої свободи та соціальної захищеності громадян, засади соціальної мобільності, ступінь інформаційної прозорості суспільства). Відповідно постає і нове обґрунтування концепції влади на противагу „вольовій” та класовій концепціям, які розглядають владу у веберівському розумінні – як намагання нав’язати волю одного соціального суб’єкта всупереч опору іншого. 3. Політична стратифікація (у контексті відносин держави і суспільства). Пояснити політичний порядок, описати політичні реалії суспільства можливо лише на підставі вивчення взаємодії соціальних груп і державних інститутів, механізмів соціальної мобільності й динаміки соціальних статусів, розподілу ресурсів та зон впливу. Наприклад, згідно з концепцією соціальної стратифікації П. Сорокіна, сукупність соціальних статусів індивідів на соціальних груп, що складають суспільство, створює певний тривимірний соціальний простір, який має економічний, професійний та політичний вплив. З точки зори політичної стратифікації важливими є параметри, які впливають на ставлення до влади: 1) Ранги державної ієрархії. Наприклад, статус рядового виборця передбачає опосередкований вплив на політичні процеси, на відміну від статусу глави держави. 2) Партійна належність. За багатопартійності політичний статус індивіда, соціальної групи залежить від здатності партії реально впливати на політичне життя країни. 3) Ранг партійної ієрархії. Виділяють партійну еліту, функціонерів середньої ланки, рядових членів. Аналіз політичної стратифікації тісно пов’язаний з дослідженням бюрократії, політичних еліт і лідерів. Соціологія аналізує механізми циркуляції, відтворення політичної еліти, її склад, субкультуру, канали мобільності та роль у підготовці, прийнятті та реалізації політичних рішень. 4) Політична поведінка: а) дослідження рівня активності людей у конкретному соціальному середовищі під час певних політичних акцій та подій, наприклад, виборчої кампанії. Його динаміку вивчають, використовуючи репрезативні опитування, спостереження. б) дослідження спрямованості політичної активності та політичних орієнтацій населення, симпатій респондентів до політичних сил, програм, ідей. в) з’ясування причин і чинників, що формують певний тип політичної поведінки. 5) Соціологія політичної свідомості й політичної поведінки. Головне завдання під час дослідження політичної свідомості - з’ясувати константи політичної свідомості ( стійкі політичні орієнтації та цінності). 3. Електоральні дослідження в соціології політики. Електоральна (лат. Elector – виборець) соціологія є однією з найдинамічніших галузей в структурі соціології політики. Електоральна соціологія – галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо. Предмет електоральної соціології – електоральна поведінка виборців, які делегують свої законодавчі права обмеженій кількості своїх представників. Об’єкт – процес обрання представників законодавчої влади у демократичних суспільствах. Концепції вивчення виборчої активності громадян Соціологічна концепція. Наголошує на безпосередній залежності виборчої поведінки електорату не від переваги політичних чи ідеологічних платформ, програм, а від належності виборців до певних великих соціальних груп (розмежування між містом і селом, центром і периферією, між представниками різних професійних груп, між представниками різних соціальних класів, верств населення). Соціально-психологічна концепція. Зосереджує увагу на опосередкованому впливі на політичні уподобання „маргінальних” для політичних процесів чинників – сім’ї, духовних цінностей, найближчого оточення. Теорія „раціонального вибору”. Згідно з нею кожен виборець голосує за партію, яка, на його думку, може бути найкориснішою для нього (меркантильні інтереси). Теорія „політичного поля”. Пояснює електоральні уподобання виборців, особливості реалізації політичної влади у контексті відносин „домінування – підкореності”. Центральними у ній є поняття соціального простору та політичного поля. Соціальний простір – продукт людської діяльності, що є сукупністю суб’єктів, які становлять суспільну цінність, а також сукупністю певних об’єктивованих взаємин між індивідами. Індивід у соціальному просторі має певний статус, закріплений за допомогою „соціального капіталу” (сукупність потенційно важливих рис: характер людини, її соціальний статус, культурний потенціал). Індивіді, які володіють максимальною сукупністю соціальних капіталів, завжди намагаються впливати на життєдіяльність людей. Домінування реалізується у формі легітимного бачення соціального світу, за утвердження якого (різного для різних суспільних груп) у межах політичного поля точиться суспільна боротьба. Політичне поле – проекція соціального простору на взаємодію суб’єктів влади. Об’єднання людей у політичну спільність стає можливим завдяки існуванню так званої докси (грец. doxa – думка, уявлення) спонтанної згоди з повсякденним політичним порядком. Саме вона є чинником, що об’єднує великі групи людей у політичні спільноти, сенс яких полягає у послідовному використанні сприйнятої докси як інструменту політичної боротьби. Однак навіть система політичної демократії, що проголошує широкі можливості реалізації владного потенціалу кожного виборця, не може повністю реалізувати ці настанови. Спричинено це неоднаковими суспільними капіталами, якими володіють виборці, що надає перевагу вузькому колу „професіоналів”. Саме вони реалізують потенційні можливості окремої соціальної групи у просторі політичної боротьби, і саме їм делегується сукупність владних прав виборців. I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення
II. Виберіть правильну відповідь: 1.Соціологія політики: а) досліджує людину в соціальному середовищі; б) аналізує політичне життя з точки зору людини як суб’єкта суспільства; в) аналізує політичне життя. 2. Хронологічні рамки становлення сучасного етапу соціології політики: а) поч. XIX ст. – 20-ті роки XX ст.; б) сер. XIX ст. – 20-ті роки XX ст.; в) друга половина XIX ст. – 20-ті роки XX ст. 3. Основними елементами проблемного поля соціології політики є: а) аналіз політичного процесу, соціальна стратифікація; б) аналіз політичного процесу та його матеріальної основи, соціологічний аналіз механізму влади, політична стратифікація; в) соціологічний аналіз механізму влади, політична стратифікація. 4. Виберіть параметри, які впливають на ставлення до влади з точки зору політичної стратифікації: а) ранг партійної та державної ієрархії; б) партійна належність та політична свідомість; в) правильно все вище викладене. 5. „Електорат” з латинської перекладається як: а) політики; б) виборці; в) люди. III. Сформулюйте визначення понять:
IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем
Рекомендована література
Тема : «Соціологія громадської думки». План
1. Соціологія громадської думки – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні. Предмет соціології громадської думки – закономірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес. Її об’єкт – громадська думка як стан масової свідомості і як соціальна інституція. Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних – проблем суспільного життя. Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких: соціальні процеси, відносини; економічні процеси, відносини; політичні процеси, відносини; духовні, ідеологічні процеси, відносини. Громадська думка є складним, чітко структурованим феноменом. Її суб’єктом (носієм) є певні групи населення (респонденти). Виразниками громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Об’єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка громадськості. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж можуть бути об’єктом громадської думки. У простір її інтересів потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і проблеми освіти, виховання, охорони здоров’я тощо. При встановленні об’єктів громадської думки беруть до уваги: - загальну здатність суджень громадської думки віддзеркалювати соціальну реальність, відображати події цієї реальності; - формальні критерії, за якими певне явище, подія, проблема стають об’єктом громадської думки: суспільний інтерес, доцільність, дискусійність, компетентність. 2. Форми впливу громадської думки на суспільство виявляються у двох тісно пов’язаних між собою вимірах – горизонтальному та вертикальному. 1) Горизонтальний вимір громадської думки. Виявляється в урегулюванні різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції: Оціночна функція. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку. Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств населення. Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур. Нормативна функція. Полягає у здатності громадської думки разом з іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах: виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому поколінню. Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості, важливим компонентом якого вона є в інтеграції в соціальне життя, формуванні особистісних якостей індивідів. 2) Вертикальний вимір громадської думки. Передбачає розгляд функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими – серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна. Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює і контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття. Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення різноманітних суспільних проблем. Функція тиску на влади. Суть її в тому, що громадськість засобами мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень. Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний характер (референдуми, вибори). Канали висловлювання громадської думки: - Опосередковані канали висловлювання громадської думки (преса, радіо, телебачення, Інтернет, сфера освіти). - Прямі канали висловлювання громадської думки (листи, звернення до соціальних інститутів, органів влади, різноманітні збори, мітинги, демонстрації, страйки). - Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки (опитування громадської думки, моніторингові дослідження). 3. Вивчення громадської думки було започатковано у США в XIX ст. Воно було зумовлено попитом на інформацією, пов’язану з конкуренцією партій, прогнозуванням перемоги на виборах певного кандидата. Ці опитування ще не були науковими, не мали чіткої методики, вибірки, а тому нерідко видавали неточні прогнози. На початку XX ст. інтерес до неї значно зріс, започаткувавши новий етап у практиці її дослідження, розвиток якого відбувався двома напрямами. Передусім він стосувався вироблення теоретичних засад формування, функціонування та вивчення громадської думки. Нині найсоліднішу репутацію в міжнародних професійних колах має Американський інститут громадської думки, заснований у 1935 році Дж. Геллапом. Авторитетними центрами є „Бен Геффін і компанія”, інформаційне агентство США, Роуперівський центр вивчення громадської думки, Інститут громадської думки Великобританії, Служба вивчення громадської думки Великобританії, Служба вивчення громадської думки БІ-БІ-СІ, Французький інститут громадської думки та ін. Наприкінці 80-х років XX ст. в СРСР було створено Всесоюзний центр дослідження громадської думки під керівництвом Т. Заславської, який у багатьох містах мав регіональні відділення (в Україні – у Києві, Дніпропетровську, Львові). В останні роки почали діяти опитувальні центри на базі Інституту соціології НАН України, Національного університету „Києво-Могилянська Академія”. Неабиякий авторитет мають дослідження вітчизняних реалій, здійснені Центром „Соціальний моніторинг”, „Українським інститутом соціальних досліджень”, Фонду „Демократичні ініціативи”. I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення
II. Виберіть правильну відповідь: 1. Соціологія громадської думки є: а) спеціальною соціологічною теорією; б) окремою галуззю соціології; в) системою соціологічних досліджень. 2. Виберіть суб’єктів громадської думки: а) особи, які проводять опитування громадської думки; б) явища, процеси суспільного життя; в) певні групи населення – суспільні утворення. 3. Функції громадської думки виявляються у двох вимірах: а) горизонтальному та вертикальному; б) прямому та складному; в) простому та складному. 4. Виберіть опосередковані канали висловлювання громадської думки: а) різноманітні збори, референдуми; б) мести, звернення до органів влади; в) преса, радіо, телебачення. 5. Виберіть прямі канали висловлювання громадської думки: а) вибори, референдуми; б) преса, радіо; в) телебачення, Інтернет. III. Сформулюйте визначення понять:
IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем
Рекомендована література
Матеріали для підготовки до семінарського заняття |
| Конспект тем винесених на самостійне опрацювання студентами ТЕМА 1 Процес диференціації наук діалектично пов'язаний з їх інтеграцією. Це сприяло тому, що сформувавшись в самостійну науку, економічний... |
Методичні рекомендації для студентів факультету заочного навчання|відокремлення|... Окремі розділи|посібника| посібника можуть бути використані також студентами стаціонара при вивченні тем, винесених для самостійної... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні... |
Уроках української мови Методичні рекомендації підготувала ... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ СТУДЕНТАМИ Методичні рекомендації щодо виконання наукових робіт студентами ОКР бакалавра, спеціаліста та магістра / Укладачі Козачишина О. Л.,... |
Методичні рекомендації для самостійного вивчення тем з дисципліни... «Економіка підприємства», 03050901 «Бухгалтерський облік», 03050801 «Фінанси і кредит» |
| Методичні рекомендації до вивчення тем Тема 1 Основні терміни: перші туристичні фірми і агентства, «Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу», «Екскурсійний вісник»,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей... Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів... |
| Методичні рекомендації з дисципліни «Комерційне кредитування» Методичні рекомендації з дисципліни «Комерційне кредитування» призначені для надання допомоги студентам в засвоєнні предмету та в... |
Методичні рекомендації та дидактичні матеріали щодо формування комунікативної... З'ясувати, скільки уроків відводитися на вивчення теми; чи велася робота над даною темою раніше; який новий лексичний і граматичний... |