|
|
Скачати 1.45 Mb.
|
|
Тема : „Особливості етнічних процесів в Україні”. План: 1.Предмет, об’єкт та історія розвитку етносоціології. 2.Національно – етнічні процеси та відносини. 1.У просторі соціологічної науки проблемами етнічного та національного займається етносоціологія. Етносоціологія (грец. Ethnos - плем’я, народ) – галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем’я, народність, нація) з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин. Предмет її - взаємозв’язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами і процесами етнічними. Об’єкт – особливості етнічних виявів соціального. Етносоціологія зосереджується на вивченні етнічної специфіки загальних соціальних явищ, дослідженні етнічних проблем – національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури. В Україні як окрема дисципліна вона почала формуватися на межі 50 – 60-х рр.. ХХ ст. Соціобіологічний підхід (Лев Гумільов) – стверджував, що етнос є природною формою існування людини. Вищою формою адаптації людини до ландшафту є стереотипізована поведінка. Саме ландшафт як природна „сцена”, де розгортається „драма етносу” (накопичення і витрачання „живої енергії”, пасіонарності – пристрасті) – головний елемент розвитку кожного народу, кожного етносу. Як соціобіологічне утворення, етнос підкорений природним ритмам життя. Він долає всі стадії розвитку живого організму: народжується у полум’ї „пасіонарного поштовху”; переживає різкий злет свого розвитку, зовнішньої експансії; проходить акмаційну фазу („фазу перегріву”); старіє, переживаючи разом з тим цивілізаційний сплеск, і переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім або не відродиться у полум’ї чергового „пасіонарного поштовху”. Цикл існування окремого етносу охоплює 1300 – 1500 років. Явище „пасіонарності”, за Гумільовим, виникає під впливом космічного випромінювання, що спричиняє процеси мутагенезу на уражених територіях. Еволюційно-історичний підхід (Ю. Бромлей). Етноси відмінні один від одного не стільки біологічно, скільки культурою, мовою, системами ідентичності тощо. Етнос – усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культурний й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі). Інструментальний підхід. Пояснює збереження етнічної ідентичності людей потребами подолання відчуження, що виникає в сучасному суспільстві у зв’язку посиленням масової культури, зниженням традиційної системи цінностей, прагматизацією буття. Конструктивістський підхід. Для етнічного самовизначення замало лише безпосередніх, природних ознак – расових рис, фізіології, „уписуваності” у ландшафт. Для цього потрібні певні „доктринальні”, ідеологічні конструкції, які породжуються свідомою діяльністю інтелектуальної еліти – письменників, вчених, політиків. Усі підходи виявляють єдність у тому, що для виокремлення етнічної групи першорядним чинником є етнічна ідентичність. Етнічна ідентичність – відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи. Вона не є сталою на всі часи, може змінюватися, особливо за тривалих міжетнічних взаємин. Наявність цих змін є підставою для тверджень про акультураційні стратегії в такому середовищі. Відповідно була сформульована концепція чотирьох головних варіантів акультураційних стратегій. Суть їх полягає в особливостях відповідні представниками етнічних спільнот на два питання: 1) Чи доцільне збереження власної культурної ідентичності? 2) Чи є необхідним розвиток стосунків з представниками інших етнічних груп. Варіанти акультураційних стратегій
Інтеграція (лат. Integratio – поповнення, відновлення) – орієнтація на збереження етнокультурної спадщини одночасно зі встановленням широків контрактів з представниками іншої культури, що сприяло б формуванню так званої „мозаїчної культури”, де кожна окрема ланка зберігає свою особливість і самобутність. Асиміляція (лат. Assimilatio – уподібнення) – витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури та поглинання етнічних меншин культурою більшості. Сегрегація (лат. Segregatio – відокремлення) - спроби збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень. Фактично вона є вираженням ізоляціоністської політики. Цей термін вживається, коли йдеться про домінуючі етнічні групи; щодо політики національних меншин використовують термін сепаратизм. Маргіналізація (лат. Marginalis – межа, узбіччя) – ситуація, за якої небажання або неспроможність орієнтації на етнокультурні стереотипи більшості супроводжується в етнічній групі втратою рідної культури, мови, тощо. Здебільшого етнічна ідентичність може бути зафіксована та вивчена рівні етнічних стереотипів. Етнічний стереотип (грец. Stereos – твердий і typos – відбиток) – стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ, уявлення про певний об’єкт, продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти. Етнічні стереотипи спрощують сприйняття навколишнього світу для представників конкретного етносу, водночас вони допомагають етносу зберігати ідентичність, поширюватися і розвиватися у часі та просторі. Іншою проблемою є визначення таких феноменів, як „народність” і „нація”. Народність – мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації. Народності не ототожнюються з державами, що починають формуватися ні територіально, ні мовно. Нація – особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості. Важливою ознакою нації є внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завершується їх формування. 2. за даними ООН, у більш ніж 220 державах світу існує понад 3 тис. етнічних спільнот. Зважаючи на те, що сучасні етнічні проблеми існують у межах державних утворень, найчастіше ведуть мову про взаємини між титульними націями і національними меншинами. До титульних належать нації, що компактно проживають на певних територіях, дають назву існуючому державному утворенню. В Україні проживає близько 130 етнічних спільнот. Оскільки в Україні існують щонайменше три великі лінгвоетнічні групи (до 40% - українці, що говорять українською мовою, 33% - російськомовні українці та до 21% російськомовні росіяни) складною є і лінгвістична ситуація. Міжнаціональні відносини виявляються в економічному, культурному, мовному та інших аспектах. Часто в них домінують різними своїми гранями питання соціальної справедливості. Весь спектр етнонаціональних явищ реалізується не лише існуванням багатьох національностей у межах певної держави, а й завдяки системі етнонаціональних інтересів. Ці інтереси стосуються збереження їх самобутності, розвитку економіки, культури етнічних груп, тобто усвідомлюваного національного самоутвердження. Відповідно перед етносоціологією постає питання націоналізму. Націоналізм – теорія і практика етнічних відносин, які ґрунтуються на самоідентефікації нації у вирішенні своїх проблем реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо. Класифікація націоналізму:
Загалом проблеми націоналістичних рухів зводяться до вирішення національного питання. Національне питання – форма відкритої постановки в суспільстві проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних, економічних, екологічних, політичних, правових, мовних тощо). Виникає воно у зв’язку з реальними або уявними несправедливостями у міжнаціональному спілкуванні. 3. Дифузний націоналізм пов’язують з особливостями психологічного становища маргінальних груп, які не можуть ідентифікувати себе з жодною з існуючих соціальних національних груп, мають досить високий соціальний, економічний культурний статус. Такі групи характеризує пасивна форма націоналізму, що проявляється здебільшого в стресових ситуаціях. Різновиди націоналізму:
I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення
II. Виберіть правильну відповідь: 1. Суть і функції різних етнічних спільнот з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин – предмет розгляду: а) філософії; б) етнографії; в) етносоціології. 2. „Етнос” в перекладі з грецького означає: а) народ; б) нація; в) народність. 3. Внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завершується їх формування, є важливою ознакою: а) нації; б) народу; в) народності. 4. Витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури називають: а) інтеграція; б) асиміляція; в) маргіналізація. 5. Втрата рідної культури мови – має назву: а) маргіналізація; б) сегрегація; в) асиміляція. 6. Сегрегація – це: а) втрата рідної культури, мови; б) спроби зберегти свою культуру за рахунок звуження контактів з представниками інших національних утворень; в) інтеграція культури меншин у простір титульної культури. 7. В Україні проживає: а) до 120 етнічних спільних; б) до 130 етнічних спільнот; в) до 150 етнічних спільнот. 8. Націоналізм, що базується на принципах вільного самовизначення особистості, називають: а) громадянським націоналізмом; б) етнічним націоналізмом; в) дифузним націоналізмом. 9. Виберіть приклади економічного різновиду націоналізму: а) автономні республіки Російської Федерації; б) Гонконг за часів протекторату Великобританії; в) Чеченська республіка. 10. Виберіть всі можливі варіанти акультураційних стратегій: а) інтеграція, асиміляція, сегрегація; б) маргіналізація, сегрегація, асиміляція; в) інтеграція, асиміляція, сегрегація, маргіналізація. III. Сформулюйте визначення понять:
IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем
Рекомендована література
Тема : «Економічна соціологія» План
За словами П. Самуельсана економічна система суспільства покликана вирішувати такі взаємозалежні проблеми:
Соціальна сфера – це відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально – економічне становище в суспільстві. Вона характеризується різним відношенням до власності (підприємці та наймані працівники), до організації праці (керівники та підлеглі), до джерел доходів (прибуток, заробітна плата, гонорар, пенсія), різним рівнем доходів (багаті, бідні, злиденні). На межі економічної та соціальної сфер внаслідок їх взаємодії виникають соціально – економічні процеси. Ядром і суб’єктом цих процесів є людина – особистість як елемент соціальних спільнот (професійних, демографічних, територіальних, етнічних), включена у систему економічних і соціальних відносин (діяльність щодо виробництва, розподілу, обміну матеріальних цінностей), а також міжгрупові соціальні взаємодії. Економіка розвивається разом із суспільством, породжується ним і водночас впливає на нього. Функції економіки:
2. Економічна соціологія – міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування. Економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, спонукуваний активністю соціальних суб’єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот. Предмет – економічної соціології – соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб’єктів. Відмінності методологічних підходів до предмета економічної соціології зумовлюють різні трактування соціальних механізмів та їх регулятивних можливостей. К. Маркс розглядав закономірності економічного розвитку крізь призму інтересів, діяльності та відносин класів, вважаючи стрижнем соціального механізму розвитку економіки класову боротьбу пролетаріату і буржуазії. М. Вебер основними регулятивними механізмами економічного життя вважав політичні, етичні та релігійні інститути, що формують необхідні духовні якості, особливі риси людського характеру, виховуючи в людини сприйнятливість до новацій та оновлення традицій, ставлення до своєї справи як до духовного покликання. Т. Веблен вважав, що соціальними регуляторами людських дій є інстинкти, схильності, звички, зумовлені способом споживання. Під час їх аналізу часто вдаються до категорії „економічна поведінка”. Об’єкт економічної соціології – економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в житті суспільства. У сфері економіки соціологія вивчає соціальне: суб’єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, соціальні механізми, що визначають функціонування та розвиток економіки. Економічна теорія вивчає соціальні закономірності економічного розвитку суспільства, соціальну ефективність економічних рішень, особливості та можливості економічної діяльності, економічну поведінку різних соціальних груп і класів, вплив соціальних відносин і різних форм організації трудової діяльності, соціальних норм і цінностей на ефективність суспільної праці. Економічна соціологія почала формуватися як самостійна наукова дисципліна приблизно в середині 50-х років XX ст. завдяки старанням американських соціологів (Н. Смелзера, Т. Парсонса, К. Девіса). Однак деякі елементи були помітні ще у XVIII ст. (Ф. Вольтер, А. Тюрго, Ж. Кондорсе). В XIX ст. О. Контом сформувалась концепція прогресивного розвитку цивілізації, який розглядався абсолютно залежним від досягнень людського розуму. А. Сміт сформулював теорію економічного лібералізму. Згідно з нею людина переслідує власні утилітарні інтереси, кожен товаровиробник дбає про свою вигоду, а суспільство об’єднує зусилля. Р. Рікардо сформував засади теорії розподілу та відтворення, заснованої на визнанні соціальної природи економічної діяльності людини. Т. Мальту намагався обґрунтувати взаємозалежність між виробництвом і динамікою народонаселення. Першим зайнявся дослідженнями основ соціального порядку, соціальної ролі економіки О. Конт, який окреслив характерні особливості, сформулював закони функціонування і розвитку індустріального суспільства. Г. Спенсер розглядав ринок та політику як регулятори суспільного життя, стверджував, що держава не повинна втручатися в економічні діяльність суб’єктів, а тільки захищати їх майнові інтереси. Проблему вікового плюралізму і диференціації в суспільстві порушив Е. Дюркгейм, стверджуючи, що диференціація є передумовою „органічної солідарності”, коли разом живуть різні, майже незалежні люди. Спеціалізованість праці зумовлює їх взаємну потребу, поєднання їх відмінностей в ціле. Наприкінці XIX – на початок XX ст. стрімко розвивалися соціально-економічні дослідження і в Україні завдяки старанням К. Волого, Й. Ланга, Т. Степанова, А. Билимовича, М. Вольського, М. Грушевського, В. Винниченка, В. Садовського, М. Тугана-Барановського, І. Янжуля, які здебільшого розглядали практичні проблеми економіки в єдності з системою певних соціальних цінностей. Розвиток вітчизняної соціології відбувався в умовах панування централізовано-адміністративних методів управління економікою. Проведені імперичні дослідження давали цікавий матеріал, який, однак, з ідеологічних причин не мав належного наукового обґрунтування. Західна економічна соціологія розвивалася динамічніше. Економічна соціологія починає розглядати економіку як одну із соціальних підсистем суспільства, що взаємодіє з іншими соціальними підсистемами. Економісти, яких не задовольняв поділ соціально-економічних підсистем на капіталізм, соціалізм і комунізм, зайнялися створенням альтернативних моделей. Ліндлом запропонував таку класифікацію ринкових систем: - традиційні системи приватного підприємництва (Західна Європа, Північна Америка), що керуються інтересами споживача; - системи приватного підприємництва, якими управляє держава (оборонна промисловість США); - державне підприємництво, в якому ціна регулюється попитом (тогочасна Югославія); - державне підприємництво, підпорядковане централізованому плануванню (Радянський Союз, Східна Європа). Сучасна українська економічна соціологія робить перші кроки, зосереджуючись на аналізі економічних процесів у суспільстві, їх специфіки у загальноцивілізаційному контексті, нових різновидів і форм економічної діяльності, функціонування економічних інститутів тощо. 3. Базовим для економічної соціології більшість учених вважав поняття „соціальний механізм розвитку економіки”. Соціальний механізм розвитку економіки – стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, регульована історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства. Рушійною силою його є соціально-економічні потреби та інтереси соціальних груп, що регулюють їх поведінку в сфері економіки. Уявлення про соціальний механізм розвитку економіки ґрунтується на тому, що результати економічного розвитку є наслідком не лише діяльності органів управління, а передусім діяльності й активності соціальних груп, які залежать від мотиваційного, статусного, культурного, управлінського регуляторів. Дія цього механізму перетворює розвиток економіки на соціальний процес, який розглядають у вертикальному та горизонтальному ракурсах. Вертикальний ракурс реалізується стосовно різних рівнів територіальної структури суспільства (країна, регіон, область, місто, район), організаційної структури виробництва (відомство, об’єднання, підприємство, підрозділ). Горизонтальний ракурс виявляє себе через горизонтальні соціально-економічні взаємодії:
Поняття „соціальний механізм розвитку економіки” конкретизується у процесі розгляду такої важливої категорії економічної соціології, як „економічна поведінка”. Економічна поведінка – система соціальних дій, пов’язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу. Особи, що виступають на ринку, формуються у конкретних і здебільшого подібних соціально-економічних умовах і тому виявляють здатність до типових форм поведінки. Універсальною мотивацією суб’єктів економічної поведінки є формула: максимум винагороди за мінімум витрат. Однак цілком реалізувати цю формулу неможливо, нерідко діяльність приводить до непередбачених результатів. Параметри економічної поведінки залежать від різних факторів, насамперед від задіяних економічних ресурсів. Класифікація економічної поведінки: 1. Дистрибутивна економічна поведінка. Залежно від ступеня доступу до ресурсів, контролю за одержанням вигоди від їх обороту виділяють господарську, агентську, функціональну моделі дистрибутивної поведінки. Розглядає ринок як нескінчений процес перерозподілу величезної маси економічних ресурсів у сфері обміну на обігу, де безліч суб’єктів перманентно набувають і втрачають право контролю над певними благами. Залежно від ступеня доступу до ресурсів, контролю за одержанням вигоди від їх обороту виділяють господарську, агентську, функціональну моделі дистрибутивної поведінки. Господарська модель характеризує економічну поведінку суб’єктів, що є власниками економічних ресурсів. Агентська модель реалізується суб’єктами економічної поведінки, які за дорученням власників забезпечують правовий, економічний та організаційний контроль над діями осіб, що мають доступ до об’єкта чужої власності. Функціональна модель властива суб’єктам, які використовують і отримують вигоду з економічних ресурсів, що належать іншим особам. Найтиповіші моделі дистрибутивної поведінки властиві особам, зайнятим за наймом, орендарям. 2. Виробнича поведінка. Пов’язана з нагромадженням, концентрацією матеріальних, технологічних, інтелектуальних, організаційних та інших ресурсів, поєднанням і комбінуванням з метою одержання конкретних благ і прибутку (доходу) від їх обігу на ринку. 3. Обмінна поведінка. Забезпечує рух різноманітних економічних благ (товарів, послуг, інформації) на ринку на основі обліку та порівняння їх цінностей. 4. Споживча поведінка. Забезпечує вилучення економічних благ з товарного обігу і присвоєння їх з метою задоволення потреб людини. Спонукальною основою економічної поведінки людини є потреби - об’єктивно зумовлені суспільними відносинами свідомі наміри людини (груп людей) досягти кращих умов життя. На основі потреб формується економічна свідомість. Економічна свідомість – погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін. З економічною свідомістю тісно пов’язане економічне мислення. Економічне мислення – погляди та уявлення, породжені практичним досвідом людей, їх участю в економічній діяльності тощо. У процесі пізнання реальних причин, корінних стимулів економічної діяльності й економічної поведінки людей використовують категорію „економічний інтерес”. Економічний інтерес – усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об’єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності. У взаємодії між собою, особливо щодо розподілу і споживання економічних ресурсів, суб’єкти дбають передусім про власні економічні інтереси, задовольняють свої потреби. У суспільстві, що перебуває на стадії трансформації, постійно відбувається інституціалізація економічних поглядів, утвердження економічних ролей і норм поведінки. Це пов’язано з утворенням нових організаційних структур, посад. Наприклад, у середині 90-х років в Україні з’явилися нові економічні ролі, натомість відійшло багато колишніх. Економічні соціальні ролі – виконувані соціальними суб’єктами функції, які визначаються їх місцем у системі економічних відносин, пануванням певного типу економічних відносин. Аналіз економічних ролей різних соціальних суб’єктів потребує з’ясування категорії „економічна активність”. „Економічна активність” – вияв індивідуальності, самореалізації особистості у сфері виробництва обміну та споживання, рівень її економічної взаємодії із зовнішнім середовищем. Економічна соціологія послуговується і загальнонауковими категоріями, однією з яких є категорія „власність”. Власність – соціологічна категорія, яка охоплює низку підсистем суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних тощо), які прямо та опосередковано стосуються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ. Соціальний аспект власності розкриває процес утворення і розвитки класів, взаємодію між ними залежно від відношення до засобів виробництва, способів отримання певної частки суспільного багатства. Складовими власності є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характеризує належність об’єкта власності конкретному суб’єкту, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності. Розпорядження – це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності. Користування – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, створених за його участю благ. I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення
II. Виберіть правильну відповідь: 1. Відносини і взаємодія соціальних груп і індивідів, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві, називаються: а) соціальною сферою; б) соціологічною сферою; в) економічною сферою. 2. Як самостійна наукова дисципліна економічна соціологія почала формуватися завдяки старанням соціологів: а) Вольтера, Тюрго, Кондорсе; б) Смелзера, Парсонса, Девіса; в) Конта, Спенсера, Сміта. 3. Теорія економічного лібералізму була сформована: а) Смітом; б) Рікардо; в) Спенсером. 4. Досягненням О. Конта є те, що він: а) сформував засади теорії розподілу і відтворення; б) сформулював теорію економічного лібералізму; в) сформулював закони функціонування і розвитку індустріального суспільства. 5. За Ліндом ринкова система Радянського Союзу і в т. ч. України представляла собою: а) традиційну систему державного підприємництва; б) систему приватного підприємництва, якого управляє держава; в) державне підприємництво, підпорядковане централізованому плануванню. 6. Виділяють господарську, агентську, функціональну модель: а) виробничої поведінки; б) споживчої поведінки; в) дистрибутивної поведінки. 7. Вилучення матеріальних благ з товарного обігу і привласнення їх є прикладом: а) споживчої поведінки; б) обмінної поведінки; в) виробничої поведінки. 8. Одержання конкретних благ і доходів від обігу різного виду ресурсів на ринку, є метою: а) обмінної поведінки; б) виробничої поведінки; в) споживчої поведінки. 9. Економічна свідомість формується на основі: а) взаємодії людей; б) досвіду; в) потреб. 10. Ставлення до власності, економічної самостійності є проявом: а) економічної свідомості; б) економічного мислення; в) економічної активності. III. Сформулюйте визначення понять:
IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем
Рекомендована література
|
||||||||||||||
| Конспект тем винесених на самостійне опрацювання студентами ТЕМА 1 Процес диференціації наук діалектично пов'язаний з їх інтеграцією. Це сприяло тому, що сформувавшись в самостійну науку, економічний... |
Методичні рекомендації для студентів факультету заочного навчання|відокремлення|... Окремі розділи|посібника| посібника можуть бути використані також студентами стаціонара при вивченні тем, винесених для самостійної... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ІСТОРІЯ РОСІЇ” Вміщені плани семінарських занять, теми та завдання індивідуальних робіт з з дисципліни “Історія Росії” (ІХ – поч. ХХ ст.) та методичні... |
Уроках української мови Методичні рекомендації підготувала ... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ СТУДЕНТАМИ Методичні рекомендації щодо виконання наукових робіт студентами ОКР бакалавра, спеціаліста та магістра / Укладачі Козачишина О. Л.,... |
Методичні рекомендації для самостійного вивчення тем з дисципліни... «Економіка підприємства», 03050901 «Бухгалтерський облік», 03050801 «Фінанси і кредит» |
| Методичні рекомендації до вивчення тем Тема 1 Основні терміни: перші туристичні фірми і агентства, «Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу», «Екскурсійний вісник»,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей... Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів... |
| Методичні рекомендації з дисципліни «Комерційне кредитування» Методичні рекомендації з дисципліни «Комерційне кредитування» призначені для надання допомоги студентам в засвоєнні предмету та в... |
Методичні рекомендації та дидактичні матеріали щодо формування комунікативної... З'ясувати, скільки уроків відводитися на вивчення теми; чи велася робота над даною темою раніше; який новий лексичний і граматичний... |