Методичні рекомендації для студентів факультету заочного навчання|відокремлення| Харків «ХАІ» 2006

Затверджено методичною комісією університету

15 грудня 2005 року (протокол № 4)

Укладач К.Ю. Нефедов

Вступ


Культурологія, як відносно молода наука, належить до числа гуманітарних дисциплін, що перебувають у процесі становлення.|із| |нещодаТому багато її положень|становищ| ще залишаються дискусійними, і в навчальних посібниках існують істотні|суттєві| розбіжності в подачі матеріалу. Це ускладнює вивчення культурології студентами–заочниками|відокремлення|, що не мають можливості|спроможності| відвідувати лекційні та практичні заняття в повному|цілковитому| обсязі|обсязі|. Методичні рекомендації покликані подолати|здолати| пов'язані з цим труднощі, забезпечивши студентів-заочників необхідним для самостійного засвоєння курсу матеріалом. Окремі розділи|посібника| посібника можуть бути використані також студентами стаціонара при вивченні тем, винесених для самостійної роботи, а також під час підготовки рефератів.

Процес вивчення студентом-заочником курсу культурології має два основних компоненти – це самостійне засвоєння курсу і підготовка контрольної роботи на задану викладачем тему. Вивчення курсу завершується здачею контрольної роботи і заліком. Відповідно|відповідно до| до цього, посібник включає в себе дві частини|частки|. У першій розкрито структуру курсу, наведено методичні рекомендації для вивчення окремих тем і список контрольних запитань для заліку. Друга частина|частка| містить методичні вказівки для підготовки контрольної роботи і список тем контрольних робіт. Рекомендовано список літератури, необхідної як для написання контрольних робіт, так і для поглибленого засвоєння основного курсу. Числа, наведені в дужках у тексті|посібника|, вказують на номер в списку літератури.

Посібник|посібник|, хоч і містить|утримує| певний навчальний матеріал, є|з'являється,являється| за своєю суттю|сутності,єству| методичним і не може бути єдиною базою при вивченні курсу культурології. Для успішної підготовки до заліку студентам слід звертатися|обертатися| до рекомендованих навчальних посібників, перелік яких наведено у початковій частині|частці| списку літератури. Найбільш прийнятними|допустимою| з|із| них є|з'являється,являється| посібники|посібник| за редакцією Г.В. Драча [7], А.А. Радугіна [8], А.Н. Маркової [3], М.М. Заковича [14] та інших [3, 9, 11, 13], які відповідають програмі курсу, що вивчається, і широко доступні в бібліотеках України, зокрема в бібліотеці ХАІ, і країн СНД.
Методичні рекомендації до вивчення|частки| курсу
Теорія культури

Тема 1. Культура як предмет культурології

1. 
   Культурологія як наука.
   
2. 
   Сутність|сутність,єство| поняття «культура».
   
3. 
   Структура феномена культури.
   
4. 
   Форми та функції культури.
   

Ця тема є базовою для курсу, що вивчається. Від глибини засвоєння питань, які розглянуто тут, залежить правильне розуміння суті|сутності,єства| культурології як наукової дисципліни. Найкращим чином усі аспекти теми висвітлені в посібнику за редакцією Г.В. Драча [7], а також у посібниках А.А. Радугіна [8], А.Я. Гуревича [2], А.Л. Золкіна [3] та деяких інших [4, 9, 11]. Для більш поглибленого ознайомлення з|із| проблематикою теми можна звернутися|обернутися| до посібників|посібника| А.Я. Флієра [15] і А.І. Шендрік [42], а також до спеціальних робіт [27, 28, 32, 33, 36].

При розгляді першого питання необхідно мати на увазі, що культурологія - не єдина наука, яка вивчає культуру як феномен людської діяльності. Кожна гуманітарна і соціальна дисципліна так чи інакше стосується|мірі| питань теорії або історії культури. Тому слід чітко уявляти, в чому полягає відмінність|відзнака| власне культурологічного знання від знання про культуру взагалі. Метою|ціллю| культурології є|з'являється,являється| не опис культури, а розуміння її як антропологічного і соціального феномена. Культурологія інтегрує знання про культуру, отримані іншими науками, в єдине ціле, намагається|пробує| зрозуміти і пояснити динаміку та закони розвитку культури, виявити особливості її функціонування в соціумі, визначити зміст|вміст,утримання| культурних універсалій| і т.п.

Друге питання, що розглядається в рамках|у рамках| теми, є|з'являється,являється| найважливішим для культурології, бо від розуміння його залежить визначення самого предмета цієї дисципліни. Оскільки культура – універсальний феномен людського існування, дати їй чітке однозначне визначення дуже|дуже| складно. Окремих визначень культури в сучасній науці безліч|безліч|, і їх конкретний зміст|вміст,утримання| залежить від підходу дослідника до вивчення культурологічної проблематики. Необхідно звернути увагу лише на два основних підходи до визначення культури: аксіологічний| (ціннісний) і діяльнісний|. У рамках|у рамках| першого з|із| них культура визначається через поняття цінностей, у межах|у рамках| другого – розглядається|розглядується| як контекст діяльності людини. Обидва підходи мають свої| переваги і недоліки|нестачі|, які необхідно чітко уявляти|уявляти|.

Питання про структуру феномена культури має на увазі способи розподілу|поділу| культури на структурні| елементи. Необхідно показати основні принципи і типи структуризації феномена культури, а саме – розподіл|поділ| культури на духовну і матеріальну, на народну, масову та елітарну, а також|поділку,розподіл,поділ| за принципом домінування (домінуюча культура, субкультура, контркультура). Слід дати чітке визначення понять «субкультура» і «контркультура» і навести відповідні приклади|зразки| з|із| історичної дійсності.

Четверте питання теми зазвичай не викликає|спричиняє| ускладнень|скрути| при самостійній підготовці, оскільки|тому що| його докладно висвітлено в більшості навчальних посібників. Серед численних|багаточисельних| функцій культури слід звернути увагу на найбільш суттєві|суттєві| – функцію соціалізації індивіда, функцію трансляції соціального досвіду|досліду|, комунікативну та соціо-нормативну| функції. Необхідно уявляти,|уявляти| в яких формах культурної діяльності та або інша функція виявляє себе|із| найбільш чітко.

Тема 2. Основні культурологічні концепції

1. 
   Історична еволюція поняття «культура».
   
2. 
   Культура у філософських вченнях|вченнях,ученнях| ХVIII – XIX ст|.
   
3. 
   Культурологічні концепції посткласичної філософії.
   
4. 
   Культура в цивілізаційно-історичних концепціях ХХ століття|віку|.
   
5. 
   Культура в антропологічних дослідженнях ХХ століття.|віку|
   

Докладне вивчення даної теми необхідне для ознайомлення з|із| основами сучасного культурологічного знання. Історія осмислення і дослідження культури вченими і філософами у загальних рисах висвітлена в більшості рекомендованих навчальних посібників. Найкращими|щонайкращими,найкращими| в цьому відношенні є|з'являються,являються| підручники|посібники| за редакцією А.А. Радугіна [8] і Г.В. Драча [7]. Важливий|поважний| матеріал присутній також у деяких інших посібниках |посібнику| і спеціальних роботах [2, 3, 4, 9, 13, 23, 27, 28]. При підготовці даної теми бажано ознайомиться не тільки|не лише| із|із| загальним|спільним| оглядом наукових концепцій у навчальній літературі, але і безпосередньо зі|із| змістом|вмістом,утриманням| декількох класичних праць з культурології, хоча б за фрагментами, наведеними у хрестоматіях [22, |посібнику|18, 19, 22].

При підготовці першого питання теми слід відстежити|прослідити| зміни в значенні терміна «культура» в різні історичні епохи – від Стародавнього|древнього| Риму до сучасності|сьогоденності|. Необхідно висвітлити специфіку розуміння культури в контексті відповідних культурних парадигм минулого і пояснити, чому лише|лише| в ХIХ столітті|століття| цей термін набув значення, близького до сучасного. |в той же час|Але не можна забувати, що різні розуміння терміна в минулому нерозривно пов'язані між собою й відображають|виказують,висловлюють| лише різні аспекти єдиного феномена людської діяльності.

Друге питання стосується проблеми осмислення культури мислителями епохи Просвітництва, вченими-романтиками (Гердер), представниками німецької класичної філософії (Кант, Гегель) та еволюціонізму (Спенсер, Тайлор, Фрезер). Слід звернути увагу не тільки|не лише| на філософські студії|вишукування| цього періоду, але й на наукові дослідження культури, початок|розпочало,зачало| яким було покладено ще в епоху романтизму. Особливо важливі|поважні| в цьому відношенні праці вчених-еволюціоністів, що заклали основи сучасної наукової методології в культурологічних науках.

Розглядаючи|розглядуючи| культурологічні концепції посткласичної філософії, головний акцент необхідно зробити на магістральних напрямах|направленнях| – психоаналізі (Фрейд, Фромм, Юнг), «філософії життя» (Ніцше, Дільтей), ігровій концепції культури (Хейзінга). Бажано мати чітке уявлення про основні праці та ідеї кожного з названих мислителів, а також показати їх внесок|вклад| у становлення культурології як науки.

Четверте питання теми присвячене найважливішій частині|частці| культурологічної спадщини – історико-цивілізаційним концепціям ХХ століття|століття|. Перш за все|передусім|, слід звернутися|обернутися| до дослідження О. Шпенглера, розкрити зміст|сутність,єство| його концепції й оцінити внесок цього мислителя у розвиток культурологічного знання. Найважливішим представником «цивілізаційного підходу» є|з'являється,являється| також А. Тойнбі з|із| його концепцією розвитку «локальних цивілізацій». |дуже| Досить суттєвий внесок в цю сферу зробив і |вклад|К. Ясперс, що створив теорію «осьового часу», яка дозволила по-новому поглянути на світовий культурно-історичний процес.

Останнє питання теми присвячене розгляду концепцій культури, розроблених у межах соціальної і культурної антропології в 20-90-і рр. ХХ століття|віки|. Вивчення цих концепцій має велике наукове значення, бо на їх основі розроблено методологію дослідження, яка до теперішнього часу залишається пануючою в культурології. Необхідно звернути увагу на два основних напрями|направлення| антропологічних досліджень культури – функціоналізм і структуралізм. Серед учених, що спеціалізувалися в цій області, слід відзначити|передусім| К. Леві-Стросса, В. Тернера, К. Гиртца. Сюди ж|направлення| належать і деякі мислителі-постмодерністи, що досліджували культурні феномени переважно через мовно-лінгвістичні структури - Р. Барт, М. Фуко, Ж. Лакан і ін.

Історія культури

Тема 3. Культура первісного суспільства|товариства|

1. 
   Загальна|спільна| характеристика і періодизація первісної епохи.
   
2. 
   Проблема генезису культури. Мистецтво епохи верхнього палеоліту.
   
3. 
   Магія і зародження релігійних вірувань.
   
4. 
   Ритуал і міф у первісному та традиційному суспільстві|товаристві|.
   

Первісна епоха – найважливіший етап в історії людства. Людина сучасного типу більш ніж 90 % своєї історії перебувала в стані первісності, і саме в цю епоху беруть початок всі сучасні культурні архетипи|, коди культурної діяльності, більшість традицій і норм поведінки, а також усі основні форми мистецтва. Тому без всебічного|всебічного,усебічного| та глибокого вивчення первісної культури культурологічне знання неможливе. Первісна культура|мірі| висвітлена в більшості вузівських посібників|посібника| [1, 3, 5, 6, 8, 11, 13, 14]. Найбільш прийнятним|допустимий| для нашої програми є її опис у підручнику Г.В. Драча [7].

Первісна епоха – величезний за часом і вкрай|надто| неоднорідний за змістом етап світової історії. Тому її вивчення неможливе без чіткої періодизації. У науці існують різні типи такої періодизації, але|та| загальноприйнятим є|з'являється,являється| лише|лише| один – так звана археологічна періодизація. В її основу покладено назву матеріалу, з|із| якого у відповідний період виготовлялися основні знаряддя праці. За таким принципом виділяють три основних періоди первісної історії – кам'яний|вік|, бронзовий і залізний віки|вік|. Кам'яний вік|вік|, у свою чергу|своєю чергою|, розподіляється на три етапи – палеоліт, мезоліт і неоліт. Палеоліт, як найтриваліший етап, також ділиться - за принципом залягання археологічних останків – на нижній і верхній палеоліт. Необхідно запам'ятати приблизні хронологічні межі|кордони| всіх названих етапів і періодів. Студент повинен дати загальну|спільну| характеристику основних етапів первісності, розкривши, які типи первісної людини існували в кожну з названих|накликати| епох, що являли собою соціальна організація, господарство і матеріальна культура людського суспільства|товариства|.

Сенс|зміст,рація| другого питання теми – у розгляді витоків|джерел| людської культури, у визначенні культурно-історичного моменту, який остаточно відокремив|відділив| людину від тваринного світу і поклав початок світу|світу| культури. Необхідно чітко визначити, яке значення у процесі становлення людської культури мало виробництво примітивних знарядь праці в епоху нижнього палеоліту і чи є|з'являється,являється| факт такого виробництва свідоцтвом|свідченням,посвідкою| остаточного виділення людини зі|із| світу тварин. Слід також розповісти|розказати| про перші прояви|вияви| художньої творчості та зародження релігійних уявлень|вистав,представлень| у|в,біля| архантропів| і неандертальців та показати, якою мірою|мірі| їхня культурна діяльність наближалася до діяльності людини сучасного типу. Потім бажано описати культуру перших людей сучасного типу – кроманьйонців, що жили в епоху верхнього палеоліту. Основну увагу слід зосередити на мистецтві цієї епохи, розкривши його взаємозв'язок з|із| магією і релігією|виставами,представленнями|.

Розглядаючи первісну магію, необхідно виявити її витоки|джерела|. Слід також мати чітке уявлення про основні форми та види магії, про її цілі та значення у житті первісного суспільства|товариства|. Питання про релігійні уявлення первісного суспільства|товариства| передбачає розкриття походження і функцій релігії, її відмінності|відзнаки| від магії, а також стислу характеристику трьох основних форм первісної релігії – тотемізму, фетишизму, анімізму. Наприкінці відповіді слід згадати про «релігійних фахівців|спеціалістів|» первісного суспільства|товариства|, перш за все|передусім|, про шаманів, розкривши їх основні функції і культурне значення.

Останнє питання теми вимагає розкриття основних культурних функцій ритуалу і міфу в первісному і традиційному суспільстві|товаристві|. Ритуал необхідно розглядати|розглядувати| як систему символічних дій, покликаних впливати на світовий або соціальний лад|лад|. Потрібно охарактеризувати основні типи ритуалів у традиційному суспільстві|товаристві| та показати їх соціокультурне значення. Слід також розкрити роль ритуалу в історії культури, назвавши ті форми мистецтва, які вийшли безпосередньо з|із| нього. Міф і міфологію необхідно також розглядати|розглядувати| в культурно-історичному контексті, вказуючи на функції міфу в культурі традиційного і сучасного суспільства|товариства|. Треба звернути увагу на логіку побудови|шикування| міфу, його символічну основу, зв'язок з|із| ритуалом і релігією.

Тема 4. Культура стародавнього|древнього| Сходу

1. 
   Соціальні та світоглядні основи давньосхідних цивілізацій.
   
2. 
   Культура народів стародавньої|древньої| Месопотамії в III–II тис. до н.е.
   
3. 
   Своєрідність культури стародавнього Єгипту.
   
4. 
   Основні етапи розвитку давньоіндійської|давньоіндійської| культури.
   
5. 
   Культурна специфіка стародавнього|древнього| Китаю.
   

Стародавній|древній| Схід – величезний культурно-історичний регіон, що започаткував розвиток світової цивілізації. Саме тут – у долинах так званих «великих річок|рік|» (Євфрат, Тигр, Нил, Інд, Хуанхе та ін.) – виникли перші осередки|осередки| виробляючого господарства, що зробили можливим перехід від первісності до цивілізації. Стародавній|древній| Схід поклав початок так званому східному або традиційному шляху|колії,дорозі| розвитку цивілізації, який до теперішнього часу є|з'являється,являється| основним для більшої частини|частки| населення земної кулі. Саме до давньосхідної культури сходять головні форми культурної діяльності всього людства. Тому її вивчення є|з'являється,являється| дуже|винятково| важливим|поважним| для правильного розуміння всього культурно-історичного процесу. Основні риси|межі| та головні досягнення культури стародавнього|древнього| Сходу достатньо|досить| докладно висвітлені в більшій частині рекомендованої навчальної літератури|посібника| [1, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 14].

Соціальні та світоглядні основи давньосхідних цивілізацій – це, власне, й є ті риси|межі|, які дозволяють об'єднати різні цивілізації старовини в єдину культурно-історичну спільноту, що умовно зветься стародавнім|древнім| Сходом. У даному випадку «Схід» поняття не географічне, а соціокультурне. До нього можна віднести не тільки|не лише| культуру народів, що мешкали на схід від Європи, але й культуру всіх стародавніх|древніх| народів, яким були властиві риси|межі|, що виявилися у великих стародавніх|древніх| цивілізаціях Азії та Африки. Ці ж риси|межі| властиві певною мірою і східним народам пізніших епох|сьогоденності|, але|та| найяскравіше вони виявилися в епоху ранньої старовини, коли східний шлях|колія,дорога| розвитку був єдиним на Землі|грунті|. У соціально-політичному плані слід брати до уваги такі особливості стародавніх|древніх| цивілізацій Сходу, як жорсткість соціальної структури суспільства|товариства|, низька динаміка соціально-економічного розвитку, пріоритет держави над людиною, тривале збереження|зберігання| пережитків первісного устрою. У культурній сфері для давньосхідних цивілізацій характерні|вдача| консервативність, орієнтація на традицію, утилітаризм, станово-професійний підхід до людини|особистості|, пріоритет міфологічного мислення. Необхідно пояснити, яким чином усі ці риси|межі| проявлялися в культурі давньосхідних суспільств|товариств| і як вони впливали на її розвиток.

Вивчаючи цивілізацію стародавньої|древньої| Месопотамії, слід брати до уваги, що вона сформувалася раніше інших цивілізацій Сходу і була, по суті, першою в історії людства. Тому багато культурних архетипів| та універсалій|, що виникли тут, увійшли до культури більшості народів Азії, Африки та Європи. Необхідно стисло охарактеризувати основні етапи розвитку месопотамської| цивілізації – шумеро-аккадський| і вавилонський, показати, яке значення в цій культурі мали міфологія та магія, які були досягнення шумерів, аккадців| і вавілонян в галузі архітектури та мистецтва, якими були їхні писемність, література, система освіти|утворення| й наука. Слід розрізняти основні типи архітектурних споруд|споруджень| Шумера і Вавилона, розуміти особливості живопису і скульптури, знати назви найвидатніших|визначних| творів|добутків| літератури.

Якщо месопотамська| цивілізація втілювала|втілювала| в собі магістральний шлях|колію,дорогу| розвитку давньосхідної культури, то давньоєгипетська цивілізація, навпаки, виділялася своєю унікальною специфікою, хоч і зберігала риси|межі|, властиві всім суспільствам|товариствам| стародавнього|древнього| Сходу. Необхідно визначити|прослідити|, в якій мірі ця специфіка була зумовлена природно-кліматичними умовами і географічним положенням|становищем| долини Нилу. Унікальність єгипетської цивілізації виявлялася, перш за все|передусім|, в духовній сфері – в уявленнях про богів, що зберігали елементи зооморфізму, в структурі міфології, в поширенні|поширенні| ідей про загробний світ і пов'язаного з ними заупокійного культу, в гіпертрофованому розвитку культу правлячого царя – фараона. Всі ці особливості вимагають детального розкриття і прояснення з|із| наведенням конкретних прикладів|зразків|. Окрім цього, в даному питанні необхідно висвітлити особливості єгипетської архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та науки.

Давньоіндійська|давньоіндійська| цивілізація також є одним з унікальних варіантів розвитку давньосхідних суспільств|. У своєму розвитку вона пройшла|минула,спливла| п’ять основних етапів (цивілізацію Моханджо-Даро і Хараппи, ведичний|, брахманський, буддійський та індуїстський), кожний з яких характеризувався суттєвими|суттєвими| особливостями. При відповіді на запитання необхідно охарактеризувати всі ці етапи та пояснити їх значення для формування класичної індійської культури. При цьому слід брати до уваги, що починаючи з ведичного| періоду індійська цивілізація йшла своїм особистим шляхом розвитку|колії,дорозі|. Її специфіка проявилася як в соціальній сфері (жорсткий варно-кастовий розподіл|поділ| суспільства|товариства| при слабкості держави), так і в області культури, абсолютний пріоритет в якій одержала|отримала| релігійна активність, спрямована|спрямована| на пошук особистого|особового| порятунку|спасіння|. Подібна орієнтація культури сформувала унікальну систему цінностей та вплинула на всі форми культурної діяльності. Постійне прагнення до духовного пошуку зумовило певну плюралістичність| індійської культури, сприяло ранньому виникненню уявлення про авторство, зародженню раціонального мислення, бурхливому розвитку альтернативних релігійних і філософських практик. Усі ці особливості необхідно відзначити та розкрити. Особливу увагу треба приділити виникненню буддизму і пов'язаної з ним культури, пояснивши, чому ця світова релігія зрештою|врешті решт| поступилася в Індії місцем індуїзму. Розглядаючи|розказуючи| художню культуру, слід відзначити досягнення стародавніх|древніх| індійців у галузі літератури і театру.

Цивілізація стародавнього|древнього| Китаю, як і індійська, з найдавніших часів розвивалася, спираючись|обпираючись| переважно на власні соціокультурні| основи. Ця цивілізація зазнала становлення в період старовини, пройшовши|минувши,спливши| декілька етапів розвитку (Шань-інь, Західне і Східне Чжоу, Цинь і Хань). Необхідно стисло охарактеризувати кожний з цих етапів і встановити їх хронологічні межі|кордони|. Специфіка китайської цивілізації виявилася, перш за все|передусім|, в тому, що місце традиційної для давньосхідних суспільств|товариств| мифологізованої| релігії тут вже в ранній період зайняли|позичила,посіла| рітуалізована етика та мораль, а також тісно пов'язана з ними філософія. Розкриваючи цю особливість, слід у загальних рисах охарактеризувати два основних напрями|направлення| китайської думки|гадки| – конфуціанство та даосизм – і показати їх місце в китайській культурі. Необхідно розкрити специфіку давньокитайської художньої творчості та літератури, в яких знайшло відображення прагнення сприймати навколишній світ як самоцінну|коштовну| досконалість. Дуже|дуже| важливі|поважні| також досягнення стародавніх|древніх| китайців у галузі науки і техніки, запозичені пізніше майже всіма народами земної кулі.