|
|
Скачати 1.5 Mb.
|
|
Енвер Умеров Чорні ешелони Оповідання Дитина голосно плакала. Захлинаючись. Вимогливо. З останніх сил. Здавалось, у густій темряві, розірваній вузькими блискавками світла, що іноді вривалися в щілини наглухо засунутих дверей вагона, їй викручували тендітні ручки. Плач вібрував, був наповнений нелюдським болем і, здавалося, розривав на частини чорний густий морок. – Та заткни ти йому пельку! – заволали з темряви. Дитина заверещала ще голосніше, наче людина, яка мучила малюка, почала поспішливо ламати йому кісточки. А колеса – «так-так-так!», «так-так-так!» – котилися невідь куди, розгойдували простір, замкнутий у стіни з дошок та заліза, натоптаний задушливим, смердючим мороком, спотілими, знесиленими людьми, криком хворої дитини, наляканим, знесиленим бурмотанням його матері: – Не треба, мій маленький... Заспокойся, джаним*... Де в тебе болить? Їсти хочеш, так? Я зараз... зараз... І над усім цим – істеричне, злобне: – Та заткни ти йому пельку, тобі кажуть! Колеса – «так-так-так, так-так-так!» – методично прасують стики рейок, вагон хитається, рипить пересохлими дошками. Знадвору, наче ключ морзянки, самотньо, безконечно вистукує якась залізяка об залізяку. Дитина починає кричати без перерви, її крик здіймається все вище і вище. ЇЇ голос, наче звук репродуктора, яким розмахують у різні боки, то віддаляється, то наближається, певно, мати пішла на останній крок – або люляє, або затискує їй рота. – Якщо ти його не втихомириш, я відірву твоєму щеняті голову! Голос просякнутий несамовитим гнівом, відчаєм і погрозою. Та в гуркоті коліс, скрипі дошок, плачі дитини, у перестукуванні залізяк – морзянки, яка волає «SОS!», він жалюгідний, не страшний. – Та заткни... – А ти сам заткнись, – радить хтось невпевнено. – Хіба ж не видно, дитина... хвора. … Зі скреготом відсовуються двері. – Що тут таке? – сліпучий промінь світла висвічує сутулу фігуру чоловіка, що вимагав відчинити двері, встромлюється йому в обличчя, спотворене заячою губою і більмом на оці. Знесилено притулився до нар старий у невисокій каракулевій папасі. – Ну, що тут робиться? – голосніше запитують внизу. Коло вагону трос. Один світить ліхтарем, обабіч – з автоматами наготові двоє солдатів. – Так, я питаю!.. – в голосі з’являється метал. – Разбойник умираит... – каліченою російською мовою пояснює чоловік із заячою губою. – Воздуха нет – дышать нет. Він озирається назад. За його повернутою головою ковзнув промінь кишенькового ліхтарика, вихопив із темряви сидячих і лежачих на нарах людей, зупинився на жінці з дитиною на руках. Вона не помічає пучка сліпучого світла, її чорне розпущене волосся спадає на круті оголені плечі й тугі, молочно-білі груди, які вона, наче заведена, по черзі тицяє в обличчя дитині, що безпомічно закинула голівку. Обличчя жінки, незважаючи на печать відчаю, прекрасне. Деякий час усі мовчать. Товаришу капітане... – несміло озивається один із солдатів. – Що «капітан», що «капітан»?! Промінь ліхтарика гасне, та за хвилину знову спалахує, обережно облизуючи опуклі плечі жінки із перламутровим відливом. Жінка мерзлякувато здригається, її довгі пальці гарячково бігають, вкутуючи дитину. – І відра треба вилить... Смердять дуже, – продовжує чоловік із заячою губою. – Уже добу не випускали з вагона. – Встигнеш вилить, – промінь ліхтарика стрибає до ніг капітана, висвітлює щебінь, що голосно похрускує під ногами. – Скоро вузлова станція. Двері залишаються відчинені – капітан пішов далі. Солдат, що звертався до нього, поправляє ременя, вдоволено посміхається. – Дивіться, щоб без... – і кидається доганяти командира і свого товариша. У вагоні майже видно, смуга зоряного неба зазирає до нього. Навіть сморід параш зникає. То тут, то там лунають радісні вигуки... Старий мовчки зашкутильгав до переходу, поліз до себе. Його погляд, уважний, жадібний, надовго завмер на силуеті жінки-з дитиною... Малюк зовсім затих. Джеваїрс міцно пригасла до грудей його в’яле тільце, що повільно дерев’яніло, і чим міцніше обнімала, тим чіткіше, здавалось, чула стукіт синового серця. Але це билось її власне серце. (* джаним. – серце моє) Додаток К M.С. Регушевський Українські топоніми в Криму В офiцiйнiй росiйськiй, а згодом i радянській науці проблема “Україна та Крим” розглядалася тiльки у планi стосунків Росії з Кримом. Однак, як свідчать iсторiчнi факти та документи, українці мали близькі стосунки з Кримом, жили в Криму задовго до приєднання України до Росії. Як свідчить турецький мандрівник та історик, автор 10-томної “Книги мандрів”, Евлiє Челебi, за переписом 1666 р. в Кримському ханствi проживало 1 мiльйон 120 тисяч чоловiк. З них – майже 920 тисяч козакiв (тобто – українцiв), серед яких 120 тисяч дiвчат та 200 тисяч дiтей. В XIV ст. в Кафi (Феодосiї) діяла православна церква, а в XVII–XVIII ст. на землях Кримського ханства було бiля 50 зимiвникiв та iн. козацьких (тобто українських) поселень. За переписом 1897 р. (100 рокiв тому) у Таврiйськiй губернiї домiнуючою ентiчною групою були українцi. Перший пiсля 1917 р. перепис населення у Криму (1921 р.) мав чiтке полiтичне пiдгрунтя: всi українцi в Криму були записанi росiянами. Лише в 1926 роцi за переписом знову появились в Криму українцi, в 1930 р. в Криму функцiонує 10 українських сiльрад, а в 1939 р. уже засвiдчується українцiв понад 150 тисяч. Однак ця цифра не вiдповiдає дiйсностi, як i данi перепису 1989 року, за яким в офiцiйних джерелах давалось три цифри – 625, 725, 900 тисяч. Реально ж у Криму проживало перед вiйною i сьогоднi проживає понад 1 мiльйон українцiв. Згiдно сумної статистики серед загиблих в останнiй вiйнi кримчан майже 80% – українцi. Наявнiсть такої кiлькостi українцiв, якi постiйно проживали i проживають у Криму, позначилась i на топонiмiцi. В українськiй топонiмiцi Криму чiтко видiляються двi iсторичнi групи: топонiми, якi iснували до 1954 року, та топонiми, якi виникли пiсля приєднання Криму до України. До найдавнiшних українських топонiмiв належать бiльшiсть таких, якi пов’язані зi вказiвкою на мiсцевiсть. Це назви сiл: Глибокий Яр, Зелений Яр (два села), Бiлоглинка, Левадки, Балки, Карпова Балка, Затишне, Вишнякiвка, Копанi. Майже два столiття iснує село Мазанка, яке засноване, за переказами, відставними козаками Чернiговського полку, який брав участь у вiйнi Росiї за Крим. Українськими традицiйно вважаються села Зоряне, Зоря, Колоски, Чоботарка (два села), Червоне. Деякi українськi хутори в Криму – це залишки колишнiх козацьких зимiвникiв. Майже всi вони, якi не розрослися в села, зруйнованi. Це такi: Баштанiвка, Великий (Большой) Кут, Великий (Большой) Яр, Козачий Яр, Малий Яр, Горлиця, Запорiзьке, Козаче (два села), Зелений Гай, Отари, Покоси, Калачi, Криничне, Кринички, Лепетиха, Хмельницьке i iн. До нових українських топонiмiв, якi з’явилися пiсля вiйни, належить більшiсть назв т.з. переселенських сiл. Ряд назв з’явились на вiдзнаку вiдомих дореволюцiйних українських письменникiв та дiячiв, а також українських дiячiв радянських часiв: Богданiвка, Дорошенкове, Шевченкове, Осипенко, Литвинекове, Бабенкове, Бондаренкове i iн. Значна частина нових назв вказує на попереднє мiсце проживання першопоселенцiв: Днiпровка, Вiнницьке, Українське, Українка, Полтавка, Полтавське, Лебединка, Шепетiвка, Сумське, Нiжинське i iн. Основну масу давнiх українських топонiмiв Криму становлять топонiмiзованi загальновживанi слова: Калачi, Балки, Ставки, Кринички, Копанi, Левадки, Покоси, Колоски, Виселки, Отари, Яр, Кут, Гай, Мазанка, Горлиця, Зоря i iн. Деякi iз цих назв мають при собi конкретизуючi прикметники, що вказують на особливостi чи приналежнiсть: Яр (Глибокий, Зелений, Малий, Козачий), Кут (Великий), Балка (Карпова, Глибока) i iн. Меншу групу серед цих топонiмiв становлять субстантивованi прикметники, якi колись входили до двослiвної назви: Козаче, Запорізьке, Криничне, Хмельницьке, Чумакове (колись “Козаче Село”, “Чумакове Село” i iн.). Переважна бiльшiсть нових українських топонiмiв Криму – це субстантивованi прикметники з первiсним значенням присвiйностi (Шевченкове, Дорошенкове, Бондаренкове i iн.) та приналежностi (Вiнницьке, Українське, Полтавське, Сумське, Нiжинське i iн.). Отже, традицiйнi, всестороннi стосунки України з Кримом iз найдавнiших часiв, постiйне проживання на територiї пiвострова українцiв, спричинились до утвердження в топонiмiцi Криму значної кiлькостi українiзмiв. Додаток Л Тамара Мельник З мікромоделлю рідного краю у великий світ (основні засади уроку літератури рідного краю у Севастополі) Зміна епох диктує свої пріоритети, незмінною ж цінністю, етичною й логічною необхідністю залишається відчуття рідного краю. Рідний край – той, що народжує, той, що навколо нас, той, що постійно відлунює в нашій душі. Він частка тієї сили, яку особистість зберігає протягом усього життя. Рідний край викликає особливі почуття, бо він частка тієї рідної сили, яку особистість зберігає упродовж усього життя. Земля, де людина народжується чи самостверджується, супроводжує її завжди, упродовж усього життєвого шляху, у період вільних міграцій стає “малою батьківщиною”, реальністю не лише фізичною, а в більшій мірі – духовною й етичною, бо здійснює помітний вплив на формування елементів світогляду й уподобань особистості. Часто трапляється так, що десь поруч живе неординарна, талановита людина, а школярі того й не знають. У їхній уяві складається враження, що десь далеко, жили чи живуть відомі митці, про яких знає вся Україна, Європа, світ – тут же, у малій батьківщині, таких немає. На щастя, у нас є талановиті, неординарні особистості, севастопольська і кримська земля багата талантами, треба тільки їх помічати та відкривати для себе, і тоді ще милішим, дорожчим і більш значущим стане рідний край. Упродовж останніх років до чинної програми введено уроки літератури рідного краю, що уможливлюють побачити той світ, який осмислений творчою уявою творця словесного мистецтва, вирушити у літературну подорож і зустрітися з героями творів письменників-земляків, запросити митців на урок, адже в Севастополі і Криму їх понад сорок. У Севастополі активно працювали й нині працює чимало цікавих, яскравих, визначних творчих індивідуальностей. Це поети, журналісти, прозаїки, літературні критики й літературознавці, драматурги, вчені-гуманітарії, актори театру й кіно, ватажки й керівники літературного процесу, композитори, публіцисти, кінорежисери, художники. Літературний Севастополь – це потужна панорама творчих, самобутніх постатей, і це посилює його образ як скарбниці талантів. Цю тезу доцільно розвивати засобами освітнього й особистісно формуючого потенціалу сучасної школи. Тема літературного краєзнавства на сучасному етапі розробляється у працях Я. Голобородька [1], О. Неживого [3], В. Шуляра [5], М. Лісової [2] , Л. Старовойт [4] та ін. У цій специфічній галузі науки про літературу, предметом якої є вивчення літературних творів, художніх образів, навіяних природою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і людьми певного краю, значуще місце посідають саме уроки літератури рідного краю. Попри те, що сучасні педагогічні технології створюють широкі можливості для вибору адекватних навчальному матеріалу методів і прийомів, відсутні спеціальні методичні розробки з урахуванням регіональних аспектів вивчення україномовної літератури, специфіки проведення уроків (що є очевидною: матеріал великого обсягу, значна вага самостійної діяльності учнів тощо), зумовили тему даної статті. У філософському сенсі велике значення для формування і розвитку картини світу має культура, у якій виховується і соціалізується індивід, зокрема, школяр. Вивчення словесного мистецтва завжди містить у собі експресивний компонент, пов’язаний з емоційною тональністю і викликають у підсвідомому й свідомому потенціалі особистості позитивно чи негативно зорієнтований образ певних реалій. Наявність емоційної забарвленості допомагає розробити певну категорію у свідомості особистості чи групи людей. У мінімоделі Севастополя відбивається історія і праісторія. На севастопольській землі проходили неординарні події історичного й культурологічного значення, народжувалися й мешкали визначні постаті, засновувалися й розвивалися непересічні явища. Севастополь постійно викристалізовує власне майбутнє, контури того, що в ньому незабаром відбудеться. У загальноосвітніх закладах Севастополя останнім часом спостерігається парадоксальна ситуація: завдяки інформаційному буму учні на основі макрознань формують свій макросвіт, але через обмежений обсяг відомостей щодо “малої батьківщини” вони обкрадають себе, недооцінка рідного краю переходить у глибоке його незнання. Відтак рідний край у дорослому житті сьогоднішніх школярів може не відбити “великий світ” у відносній мінімоделі. Причиною такого стану виступають певні соціально-історичні чинники. Відповідно до Конституції України Севастополь є містом, що має спеціальний статус. Постійне населення Севастополя за результатами Всеукраїнського перепису 2001 року – 377 200 чоловік. 71,6% севастопольців – етнічні росіяни, 22,4% – етнічні українці. Для 90,6% севастопольців рідною є російська мова, для 6,8% – українська. Історично корінними севастопольцями є лише 1–2% населення Севастополя – ті, хто жили у ньому до Великої Вітчизняної війни або їхні прямі нащадки. Практично всі жителі Севастополя є переселенцями або дітьми переселенців з інших регіонів СРСР, переважно Росії, а також України. Для великої кількості севастопольців Севастополь не є рідним містом; їхні діти, що народились у Севастополі, мають дві (а то і три) “малі батьківщини”: окрім Севастополя – місця походження їхніх батьків. Таким чином, абсолютна більшість севастопольців не має стійкого історичного зв’язку з Севастополем, і для більшості з них історичною або “малою батьківщиною” є різні регіони Росії. Переважно з Україною, а не Росією, СРСР чи СНД, себе самоідентифікують лише вихідці з Західної та Центральної України, а також наймолодше покоління, що не встигло захопити часи СРСР та російського сепаратизму 90-х років. Навчання українською та російською мовами провадиться лише у 1 школі та 2 гімназіях, в яких українською мовою навчається 2% від загальної кількості. Українська мова та українська література як предмети вивчаються у всіх загальноосвітніх навчальних закладах Севастополя. За попередні роки українські словесники, які працюють в умовах неоднорідного мовного середовища, досягли значних успіхів, про що свідчать результати регіональних та загальноукраїнських конкурсів та олімпіад школярів, конкурси педагогічної майстерності учителів української мови та літератури. Наголошуємо на своєрідній взаємодії світів: макросвіт школяра впливає на сприйняття рідного краю, але й він певними подіями, процесами здійснює вплив на великий світ. Тобто, макросвіт переважної більшості учнів севастопольських шкіл формується з цілісності й синтезу чисельних рідних країв. Виходячи з того, що поняття “рідний край” в більшій мірі емоційне, ніж наукове, словесник має зважити саме на емоційно-розумове сприйняття своєї “вітчизни” дітьми шкільного віку. І тоді фундаментальна категорія “вітчизна” може стати вихідною точкою, яка переноситься (у результаті власного відчуття, традицій сім’ї, часто завдяки пресі і суспільній свідомості) та ідентифікується з більш широкою територією і національним обширом. Етичною нормою для більшості має стати необхідність вивчення рідного краю, що виступає експонентом інтелектуального рівня, мірилом цивілізованості. У процесі оволодіння різноаспектними знаннями вивчення рідного краю стає для школяра одним з чинників сучасного гіперскладного макросвіту і як ще одне джерело знань про нього. Це необхідно врахувати на стадії формування особистості, коли є об’єктивна потреба й фізіологічна необхідність у різноякісній, різнорідній інформації, де провідну роль виконує саме література у зв’язку з надзвичайно важливою сферою виховання культури, самосвідомості та духовності. Зважаючи на особливості вивчення української літератури у школах міста Севастополя, учителям необхідно навчитися засобами словесного мистецтва неупереджено формувати не лише громадянина світу, громадянина України, а патріота своєї землі, толерантного, висококультурного, що вміє чути себе й розуміти іншого, жити в єдиному культурно-цивілізаційному світі. Виходячи з особливостей вивчення українського словесного мистецтва, основним критерієм добору літературних творів є їх художньо-естетична вартість (не лише цікава й актуальна тематика і проблематика, але й мистецьке використання мотивів, образів, символів, мовно-тропеїчна організація тексту тощо). У цьому плані цікавими для аналізу можуть стати мотиви образів драматизму людського буття у поезії Володимира Проценка чи багатоплановість пошуків гармонії життя у Дмитра Черевичного; ритмомелодика лірики Олени Гринник і Валентини Невінчаної чи залюбленість у рідну мову Дмитра Вітюка й Данила Кононенка. Щоб у дітей сформувалося уявлення про істинну філософію культури свого краю, учителю слід уміло поєднувати художню літературу з образотворчим мистецтвом, музикою, архітектурою тощо. Так, розглядаючи у 9 класі пейзажну лірику Ореста Корсовецького, Анатолія Студецького, Віктора Гуменюка, Світлани Кочерги, Миколи Гука та ін., варто використати малярські роботи Максиміліана Волошина або місцевих художників Тетяни Міхно, Олексія Дрича, Олександра Євтушка; музичну класику, що підживлює тему, або твори земляків, наприклад, учителя і композитора Т. Великодворської. У даному випадку творчий синкретизм можна розглядати на уроці як вагомий екзистенційний чинник, що своєю чергою забезпечує формування естетичних смаків, переконань, ідеалів школярів відповідно до людинознавчої та українознавчої традицій. А значущість уроків полягає у виробленні особистісного ставлення учнів до художньої літератури рідного краю, щоб допомогти учневі самовиразитися, самоствердитися й усвідомити, що митці-земляки не тільки відображають своє сприйняття й розуміння світу, а й передають енергію власного бачення життя з його добром і злом, красою і потворністю і цим допомагають дитині творити своє Я в єдності з природою, людством, нацією, рідним краєм, як це робить, наприклад, Світлана Кочерга: Батьківщина – це гойдалка на ланцюгах. Поза нею – нема ланцюгів. Ніхто тебе і не гойдатиме. (Із збірки віршів “Тенета мовчань”) Уроки, пов’язані з вивченням україномовної літератури Севастополя й Криму, мають демонструвати сучасний погляд на літературу як мистецтво, нову роль у формуванні суспільної свідомості, звільненої від усталених канонів, вироблених попередніми десятиліттями стереотипів. Урок літератури рідного краю має бути не аморфним, а втілювати конкретну ідею, що виходить з функцій літератури (естетичної, інформативної, ігрової, виховної) та орієнтовану на очікуваний результат; ґрунтуватись на методологічних принципах, мати відповідні завдання, мати акцент на спеціально дібраних методах та прийомах організації навчальної та виховної діяльності. Виходячи з мети уроку літератури рідного краю, необхідно створювати можливості осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців Севастополя і Криму, космосу духу земляків, реалій дійсності, сприйняття й поцінування їхнього художнього набутку, плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян. Тому пропонуємо надати увагу принципам, що перегукуються з ідеями В. Шуляра:
Своєрідність моделі уроку літератури рідного краю, особистісно зорієнтований підхід ставить вимоги щодо формування навчальних завдань, а саме:
Великої ваги набуває проблема добору адекватних методів навчання, серед яких найбільш прийнятними, на нашу думку є: бесіда за змістом прочитаного, твору; бесіда з елементами лекції; бесіда з елементами диспуту; розповідь; художня розповідь; заочна подорож; конкурс знавців літератури рідного краю; інсценізація; а також лекція; оглядова лекція тематичного характеру; семінар за творчістю письменника; диспут; конференція; зустріч і розмова з письменником; екскурсія або заочна подорож; обговорення проблеми за круглим столом (у старших класах). Залежно від мети і завдань уроку, особливостей жанру художнього твору, обраного вчителем методу проведення заняття можна використати різноманітні прийоми роботи: повідомлення; художню розповідь; виразне читання та інсценізацію; читання творів і уривків уголос; “оживлення” подій; підготовку й обговорення відгуків про прочитане; дослідно-пошукову роботу в місцевих бібліотеках, музеях; виписування образних висловлювань, підготовку виставок літературних творів; інтерв’ю з автором, його рідними, друзями, знайомими; виставку учнівських ілюстрацій до твору; сценічні замальовки, фрагменти відеофільмів тощо. Одним з найвагоміших завдань учителя на уроці літератури рідного краю є формування творчої особистості, мислячої людини, яка розумітиме і відчуватиме силу і красу художнього слова. Досягти це можливо через використання таких форм навчальної діяльності, як семінари, конференції, диспути, композиції, рольові ігри, інтегровані уроки. З причин нерозробленості типології уроків літератури рідного краю сучасною методичною наукою вони можуть бути як традиційними так і нестандартними. Отже, вивчення літератури рідного краю допоможе формуванню і розширенню картини світу у межах культури, у якій виховується і соціалізується школяр. Проблема вивчення літератури рідного краю увиразнюється у зв’язку з вивченням російської та української літератур, що своєю чергою також впливає на формування образу світу, виступає важливим засобом взаємодії конкретної людини і світу, її когнітивної карти, символу світобудови та архетипів. Останні визначається як цілісна багаторівнева система уявлень людини про світ, інших людей, про себе і свою діяльність, система, яка опосередковує, переломлює через себе будь-який зовнішній вплив. Саме це й необхідно врахувати учителю-словеснику для розробки моделі уроку літератури рідного краю у такому незвичному регіоні, як Севастополь. Ураховуючи ментальність севастопольських школярів, велику вагу має деталізування знань щодо рідного краю з метою формування в особистості не просто його стійкого позитивного образу, а й свідомого сприйняття “малої батьківщини” як однієї з вічних категорій, однієї з вихідних позицій у її розвитку. Сподіваємося, що на уроці літератури рідного краю учитель надасть школярам можливість знати й розуміти себе та інших, співвідносити себе з іншими, вдаватися до власних оцінок, в контактах з навколишнім світом цивілізовано реалізувати свій і чужий потенціал. Список використаних джерел
Додаток М |
|
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКУ Варіанти контрольних робіт з навчальної дисципліни "Енергетичне право" д/в (2012-2013 н р.) |
КОМПЛЕКТ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З БІОЛОГІЇ БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
|
К РИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З ХІМІЇ Рівні... БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
Тематика контрольних робіт по філософії для студентів заочної форми навчання Вивчення навчального матеріалу по такому предмету як «Філософія», припускає не просто механічне запам'ятовування, а вдумливе і осмислене... |
|
Пам’ятка з вивчення системи роботи вчителя Виконання вчителем навчальних програм (зіставлення календарних планів із записами в класних журналах, зошитах, щоденниках учнів та... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
|
Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та... Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та всесвітньої історії (інтегрований курс) 6 клас |
Тематика контрольних робіт з дисципліни Особливості функціонування галузей переробної промисловості регіону в трансформаційний період |
|
Теми контрольних робіт з дисципліни Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV Грозного до Олександра II |
ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ Основні відмінності між романо-германською та англо-саксонською правовими системами |