|
|
Скачати 1.5 Mb.
|
РОЗДІЛ IXКРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТА НА ЗАЛІКУОцінка “відмінно” (90–100 б.) виставляється за відповідь, яка містить вичерпне за сумою поданих знань розкриття всіх запитань, розгорнуту аргументацію кожного з положень, правильно і повно виконане практичне завдання, побудована логічно і послідовно, розкриває питання від його найнижчих до найвищих рівнів, а також містить приклади з журналістської практики, які дозволяють судити про повноту уявлень студента з поставленого питання. Відповідь повинна бути викладена гарною, багатою мовою, відзначатися точним вживанням термінів, містити посилання на засвоєну навчальну літературу. Оцінка “добре” (75–90 б.) виставляється за відповідь, яка містить повне, але не вичерпне за сумою виявлених знань висвітлення всіх запитань, що містяться у білеті, скорочену аргументацію головних положень, правильне, але неповне виконання практичного завдання, допускає порушення логіки і послідовності викладу матеріалу, а розуміння теоретичних питань не підкріплює ілюстраціями з практики. У відповіді допускаються стилістичні помилки, неточне вживання термінів, довільне тлумачення фактів. Оцінка “задовільно” (60–74 б.) виставляється за відповідь, яка містить неповне за сумою виявлених знань висвітлення всіх запитань; часткове виконання практичного завдання; поверхову аргументацію положень теми; допускає композиційні диспропорції, порушення послідовності і логіки викладу матеріалу, не ілюструє теоретичні положення прикладами з практики. Мова відповіді містить помилки, неправильне слово і терміновживання. Оцінка “незадовільно” (34–59 б.) виставляється за відповідь, що містить неправильне висвітлення заданих питань, помилкову аргументацію, невиконане практичне завдання, допускає помилкові умовиводи, неправильне посилання на факти та їх тлумачення, мова близька до суржику. ДОДАТКИ Додаток А Яків Щоголів Ялта Казали: Ялта – Криму цвіт, – Над нею краще сонце гріє, І інше небо, інший світ, І дужче листя зеленіє. Як я спускався з хмар густих По жовтих ребрах Чатирдага, Здавалась в гранях скель крутих Якась невідома повага. На камінь з камня біг Салгир, Вилась гадюкою дорога, Де срібний струмінь падав з гір, Де сакля виснула убога, І з неї вибігши на шлях, Як неприборкані орлята, Лякались коней і в кущах Ховались гожі татарчата… Остався геть надхмарний край – Оселя тиші і покою, І я спустивсь в зелений рай Долин Аутки й Дерикою. І правда: Ялта – Криму цвіт, – У ніг її без грані море; Над нею неба інший світ І з листом лист не так говоре. По взбіччях гір і жовтих скель Палати в камінь повростали, Плющі розкинулись до стель І ганки стіни понизали, – Орішник широко повис: Черешні з лаврами сплелися; Сяга до неба кипарис, Гілки маньолій повелися... Сюди б спішити тільки тим, Хто в світі все, що можна, має, Але і тут крилом своїм Не всіх же доля пригріває: Я бачу неміч, блідий вид І щоки, червінем покриті, – Як є – захід, один захід І з ним благання – “Жити, жити!” Так хто ж живіт тут знайде вам, У кого кров уже не грає? Ні, мабуть, щастя там, Де є той край, що нас немає. Степан Руданський З щоденника та листів 1 сентября [1861] Скінчилися муки, надія не ошукала, не лягли мої кості на чужині, я знову у дорозі і залізними карбами кочуся на полудень. Прощай, Петрополю! Прощай, моє горно пекельне! Не мало сили, мої рідної сили, попалилося в тобі, а гріх мені було б за тебе забути. Сировим залізом з землею та іржею попав я до тебе, ти мене перетопило, ти мене перекувало, і сухим і твердим пустило од себе. А чим-то полудень мене порадує? Чи синєє море мене загартує, чи, може, ізнову іржею покриє, сточить, обезсилить? А Кримськії гори чи новим здоров’ям, чи гробом наділять? Прощай же, мій друже, прощай, Петрополю, прощай, моя радо-порадо, прощай і ти, моя зіронько ясна, моя милая С…, вам моя дяка, вам моє серце, вам моя пам’ять довіку. До Г.В. Руданського Ялта, 17 сент[ября] 1863 Тепер я дуже якось став мило дивиться на людей, бо й мені якось зробилось лучче. Кінчилося уже (не знаю тільки, чи надовго) моє тридцятилітнє голодування. Добився я таки економії Воронцова, і, окрім свого жалування (200), маю іще в рік 300 карбованців, ітого – 500, і я вже зможу каждий день свій обід мати. І тільки то що обід, а вечері іще за сії гроші мати не зможу – отакая-то проклятая Ялта. Ні, не проклята, хороша вона, псяюха, та дорого жити. До В.В. Ковальова Ялта, 15 апреля 1869 г. Портрети могили покійного Тараса получив і я од брата покійного – Варфоломея; всего получив 25 штук, продаю по два карбованці (Варфоломей назначив по карбованцеві, а я продаю по два), і коли усі розпродам, пошлю йому гроші. Варфоломей писав до мене, що гроші за портрети підуть тільки на те, щоб поправить хрест на Тарасову могилу, а може, вони підуть і на що друге. Нехай їм бог на все добре помагає. До Ялтинської міської управи 25 августа 1872 г. До меня дошли слухи, будто бы господину начальнику губернии во время моей болезни с 1-х чисел июля на меня наклеветали и будто бы господин начальник губернии на основании клеветы желает переместить меня из города Ялты. Но я прослужил в г. Ялте более одиннадцати лет. Гг. граждане лучше всего меня знают и могут быть единственными свидетелями и ходатаями обо мне перед начальством губернии. А потому честь имею покорнейше просить Ялтинскую городскую управу настоящее моё заявление предложить на благоусмотрение Городской Думы. Состоящий в отпуску по болезни Городовой врач Руданский Олександр Кониський З скорбних пісень Біля моря в Криму І Не грає безкрає, а тихо шумить, мов свічки по небі, ті зірки горять; за хвилею хвиля цілує граніт, гонкі кипариси байдужії сплять; лиш кудри з Ливану в далекій чужині журливу, скорботну розмову зняли про край незабутній, про любу родину… Я бачив, що з жалю тремтіли вони… ІІ Одна-одинока берізка стоїть, на гору Ай-Петрі журливо глядить; ні велетні кедри – сусіди німі, ні мірти пахучі не ваблять її, фонтани про неї не мають ваги. А ген на Ай-Петрі біліють сніги; туди її думи, туди її очі пильнують від ранку до темної ночі. Вона споминає далекі гаї, де сестри зростають на рідній землі. Коли б її воля, коли б її сила – з розкішного парку туди б полетіла… ІІІ Дрімає море, вітер спить, суворі гори сном повиті; німує пишний кедр; мовчить і лавр, немов журбою битий; і тьмяно, сумно круг мене. Осіння хмура ніч панує, листок ніде не шолохне, в пустім тумані все німує. Отак густа неволі сила своєю тяжкою рукою мене покрила, сповила, немов сповивачем, нудьгою. Сімеїз, 1895 Дніпрова Чайка Слава звитязі, побореним горе! Я в морі купалась, і хвилі Мене на хребтах білопінних Пестили, вбирали у перли І далі несли безупинно. Я в морі втопала. Зловрого Сичали ті хвилі співучі, Раділи вони, що за того Настане мій час неминучий. Вони мною тішились дико, І марш похоронний складали, Я чула – під тую музику Чайки-жалібниці ридали. Зібравши всю силу останню, Я камінь слизький обхопила, Я знову почулася вільна, Воскресла з вогкої могили. До каменя, мовби до брата, З надією тулячись ніжно, Вслухалась: якої складати Тепера почнуть вони пісні. Та диво: гекзаметром повні, Вродливиці хвилі котились, До каменя, наче до трону, Облесно й покірно тулились. І диво: в хвалебнім хоралі Не чулось ні зла, ні ридання, І ноги мої цілували Вони, мов покірні піддані. І чулось крізь плюскіт їх тихий В їх мові, в облесній розвазі, Що всюди побореним лихо, І слава повсюди звитязі! Іван Карпенко-Карий З хроніки газети “Кримський кур’єр” 1899 року № 55 от 10 марта: “На октябрь месяц сего года Ялтинский театр законтрактован малороссийским товариществом под управлением гг. Садовского и Саксаганского”. Були показані вистави: 3.Х – “Мартин Боруля” 5.Х – “Зимовий вечір”, “Запорожці” 6.Х – “Паливода” ХVІІІ століття 7.Х – “Сорочинський ярмарок” 8.Х – “Крути та не перекручуй” 9.Х – “Ніч під Івана Купала” 10.Х – “Безталанна” 12.Х – “Богдан Хмельницький” 13.Х – “Сватання на Гончарівці” 14.Х – “Вій” 15.Х – “Чорноморці” 16.Х – “Сто тисяч” 17.Х – “Богдан Хмельницький” 19.Х – “Нещасне кохання” 20.Х – “Наталка Полтавка” 21.Х – “Понад Дніпром” 22.Х – “Циганка Аза” 24.Х – “Гріх і покаяння” 26.Х – “Бондарівна” 27.Х – “Розумний і дурень” 28.Х – “Чумаки” 29.Х – “Катерина” 30.Х – “Вій” 31.Х – “Сорочинський ярмарок” 2.ХІ – “Згуба” 3.ХІ – “Лиха іскра” № 227 от 12 октября: «В воскресенье трупа Садовского и Саксаганского ставили драму Карпенко-Карого “Безталанна”. Драма разыграна была превосходно. Все исполнители главных ролей: г-жи Линицкая, Суслова и Шевченко; гг. Садовский, Карпенко-Карый и др. имели шумный успех». № 242 от 30 октября: «Одним из лучших авторов малорусской драмы справедливо считаем г. Карпенко-Карого. Почтенный автор – глубокий знаток малорусского быта и его бытовые картины народной жизни, помимо правдивости, очень типичны и художественны. К наиболее удачным пьесам в этом смысле относятся “Чумаки”». З хроніки газети “Кримський кур’єр” 1902 року № 150 от 14 июня: «В воскресенье 16 июня в зале общественного собрания любителями-малороссами по общедоступным ценам представлена будет комедия в пяти действиях, соч. Карпенко-Карого, – “Мартин Боруля”». Додаток Б Олександр Губар Замість передмови Крим... Зачаровуючий край таємниче сивих гір, вічно молодого моря, яке повсякчас називають синім і від якого не можна відірвати очей. Не можна не слухати його, коли в задумі шумить, посилаючи на берег білопінні прибої. Хто хоч один раз побував у Криму, той уже ніколи не забуде казкової принадності його узбережжя, оповитого духмяністю темно-зелених кипарисів, залитого сонячним сміхом. Край стародавніх пам’ятників культури, захоплюючих неповторною красою архітектурних споруд. Розкішних парків. Садів. Виноградників. Історія Криму своїм корінням сягає в глибину віків. З часів неоліту тут заврунилося життя. На невеличкому шматочкові суходолу густо переплелися путі-дороги багатьох народів, історії культур далекої минувшини і сучасності. Іще в гомеровські часи згадується кримська благодатна земля. До кримських берегів підпливали кораблі хитромудрого Одіссея. Про Крим писав і автор славнозвісного “Слова про полк Ігоря”. З літопису “Повесть временных лет” дізнаємося про перебування Криму в складі Київської Русі. Літописець згадує про Тмутараканське князівство, міста Корсунь, Корч (Керч), Сурож. Багато героїчних і трагічних сторінок українського народу пов’язані з Кримом. Нині в багатонаціональній Автономній Республіці Крим проживає біля мільйона українців які, незважаючи на складність сьогоденних обставин, своєю творчою мирною працею вносять значний вклад в розвиток економіки та культури краю. Реалізації духовних, національно-культурологічних запитів українського населення сприяє Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України. Це плодоносна віть загальної української літератури, яка об'єднує обдарованих митців, котрі своєю творчістю, життям пов’язані з Кримом. Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України має свою історію. У 1954 році, коли Кримська область увійшла до складу Української РСР, у літературному житті Криму намітилися зміни. З’явилися поети, прозаїки, публіцисти, що пишуть українською мовою. Відомий український поет Іван Іванович Нехода, будучи головою правління Кримської організації Спілки письменників України, проявив активну заклопотаність у становленні та формуванні молодих талантів, був їм щирим подарунком, авторитетним прикладом як зрілого майстра. Нагадаємо, що І. Нехода до прибуття до Криму видав понад двадцять збірок поезій. В його творчості знаходимо поезії про кримське життя. У збірці “Тобі, кохана” (1960) вміщено цикл “Кримські етюди”. 1946 року, демобілізувавшись з армії, переїжджає до Криму Павло Дегтярьов, який іще в 30-х роках заявив про себе як критик. Ставши головним редактором Кримвидаву, сприяв виданню книжок молодих українських авторів. У Криму починали свою творчість нині відомі обдаровані письменники – поет Анатолій Логвиненко-Славута, який працював на Ялтинській кіностудії художніх фільмів, а згодом у редакції газети “Кримська правда”. Поет Дмитро Шупта. Розпочав творчість, навчаючись у Кримському медичному інституті. Поетеса Лідія Кульбак – студентка Кримського педінституту. Тепер вони мешкають у Києві. Першими членами Спілки письменників України стали – прозаїк, сатирик, гуморист Володимир Шахнюк та поет, сатирик, гуморист, лірик Дмитро Черевичний. Обидва були прийняті до Спілки письменників 1960 р. за рекомендацією Івана Неходи. Через два роки поповнила ряди СПУ і поетеса Валентина Невінчана. Кримські письменники діставали і тепер дістають підтримку видатних майстрів художнього слова України. Без перебільшення скажемо, що Максим Тадейович Рильський випестував талановитого нашого поета Ореста Корсовецького. В цьому легко переконатись, ознайомившись з великою кількістю листів поета-класика, зібраних у двадцятитомному виданні його творів, до початкуючого кримського автора. Розвитком української літератури в Криму цікавився Павло Григорович Тичина. Якраз він помітив обдаровану поетесу Лідію Кульбак і писав про неї на сторінках республіканської преси. П. Тичина допомагав організовувати і проводити літературні передачі по кримському телебаченню, надсилаючи для збагачення відеоряду силу-силенну фотографій. Дав цікаві спогади про дружбу з талановитим російським поетом Григорієм Летніковим, що жив і похоронений у Старому Криму. Уважно стежив за розвитком В. Невінчаної Андрій Малишко. Він підтримував її пошуки в творчому використанні засобів пісенності, у виробленні власної поетичної манери. Звернув увагу на акварельну колоритність її віршів. Іще на самому початку творчої дороги підтримав і заохотив до творчості гумориста, сатирика Дмитра Черевичного талановитий український сміхотворець Степан Олійник. Данило Кононенко називає своїм “літературним вчителем” Василя Симоненка. Це він, В. Симоненко, працюючи в районній газеті на Черкащині, познайомився з надісланими до редакції віршами семикласника Данька Кононенка і відчув у них присутність поетичної натури, заохотив початкуючого автора до літературної творчості. Крім М. Рильського, П. Тичини контакти з кримською письменницькою організацією підтримували О. Гончар, М. Бажан, О. Підсуха, П. Воронько, І. Муратов, Л. Забашта, О. Ющенко та інші. Ці контакти не перериваються і в наш час. Борис Олійник і Іван Драч, Павло Мовчан і Олег Чорногуз не раз у своїх виступах на сторінках часописів України торкаються проблем розвитку української літератури в Криму. Буваючи в нашому краї, проводять наради, творчі зустрічі з кримськими авторами, допомагають літературній молоді. Останнім часом Кримська організація Національної Спілки письменників України поповнилася новими іменами. Членами спілки стали поети Валентин Негода, Віктор Виноградов, Світлана Кочерга, Галина Хмільовська, критик, публіцист, поет Федір Степанов. У широкому розмаїтті проблемно-тематичних пластів творчості сучасних кримських письменників одне із видних місць належить образу Криму. Митців зачаровує і надихає дивосвіт неповторної краси природи краю, хвилюють сторінки його далекої і близької історії, людські долі сучасників, покликаних історією творити державність суверенної України, відроджувати її культуру, збагачувати рідну мову. Кожен з письменників свідомий того, що творчих успіхів не дійти без засвоєння віковічного досвіду словесно-образного мислення народу. Цілком природним є використання сучасними митцями і мотивів, і образів, і прийомів, засобів дум, народних пісень, створених безіменними гомерами України про Крим, про подвиги славетних наших предків у битвах за свободу і незалежність рідної землі. Неоцінимі скарби уснопоетичної творчості стали витоками класичної української літератури в розробці кримської теми, масштаби розробки якої українськими письменниками вражаючі. Перед зором постає панорама довжиною в 200 літ, захоплююча багатством картин, образів, барв, переливів людських пристрастей, почуттів, настроїв, героїчних піднесень народного духу, людських страждань, гуркоту і брязкоту козацької зброї на полі бою. Початком її є 1794 рік – рік появи безсмертної “Енеїди” зачинателя нової української літератури, її класика Івана Петровича Котляревського. Якраз в “Енеїді” вперше зазвучала кримська тема – тема визвольних походів запорізького козацтва в Крим, називаються імена Петра Конашевича-Сагайдачного, Михайла Дорошенка. Принагідно згадується Крим у “Наталці Полтавці”, в водевілі “Москаль чарівник”. В першій половині ХІХ століття у творах П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки знайшла відгомін боротьба українського народу проти турецько-татарських ординців. Тарас Шевченко, наслухавшись багато про Крим, іще навчаючись в Петербурзі в Академії мистецтв, а також на засланні, мріяв побувати в Криму. Діставши листа з Петербурга від Михайла Лазаревського від 2-го травня 1857 року, дізнався про звільнення з солдатчини, вирішив писати “Дневник”. І ось у записі 13 червня 1857 року, тобто другого дня від започаткування “Дневника”, читаємо про намір поета “Проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев и Минск...” (курсив мій – О. Г.). Про бажання “хоч на старість подивитися що то таке та славна Чорноморія” писав він до Якова Кухаренка – українського письменника, який служив у Чорноморському козачому війську. Однак мрії поета не судилося здійснитись. Муза ж Кобзаря витала над Кримом. Т. Шевченко в історичних поемах “Іван Підкова”, “Гамалія” натхненно оспівав героїчні морські походи запорозьких козаків через Чорне море в Туреччину визволяти з неволі своїх побратимів. Заслуга ж Т. Шевченка в тому, що з викривально засуджуючим пафосом виступив проти феодально-поміщицької дійсності, російського самодержавства з його політикою загарбницьких воєн. Знаходячись на засланні, він з болем пише у вірші “Мій боже милий, знову лихо” про початок війни між Росією – з одного боку, і з Туреччиною, Англією та Францією – з другого. Поет картає загарбницькі війни, гнівно викриває винуватців кривавого лиха для народу: “Кати вінчанні, мов пси голодні, за маслак гризуться знову”, а через них “знову потекла мужицька кров!” У повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали” Т. Шевченко розкриває трагедію героїв Севастопольської оборони, вивівши образ матроса-інваліда українця Обеременка. За героїзм та каліцтво йому було призначено грошову винагороду. Та він зажадав передати її для викупу з кріпацтва рідної сестри. Шевченка вразив цей “великодушный поступок”. Матрос “отдал всё сестре, а себе ничего не оставил кроме сумы и костыля”. У ряді творів поет захоплено згадує героїв народних дум, які прославилися патріотичними подвигами в боротьбі з турецькими та кримськотатарськими ординцями – Самійла Кішку, Івана Коновченка, Олексія Поповича та інших. Твори Т. Шевченка про Крим відзначаються глибоким реалізмом та художньою викінченістю. Інтенсивно розроблялася тема Криму в українській літературі другої половини ХІХ століття. Провідну роль тепер зайняла драматургія в особі таких видатних майстрів, як М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Відгомони про життя краю знаходимо у прозаїків І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, поетів Я. Щоголіва, С. Руданського, котрий, як відомо, 1861 року оселився в Ялті і до останніх днів життя (до 3-го травня 1873 р.) працював на посаді міського лікаря. Похоронений на міському кладовищі в Ялті. Кримська тема збагатилася новими художніми відкриттями, яскравими образами, філософським і громадсько-політичним змістом в українській літературі ХХ століття, дякуючи творчим зусиллям видатних митців. Уже на початку віку з’явилися класичні поетичні твори про Крим Лесі Українки, цієї Жанни д’Арк світової поезії, як назвав її Максим Рильський. Сповнені високої поезії про красу кримської природи, роздумів про складність життя кримських татар твори Михайла Коцюбинського, що посів місце одного з найвидатніших прозаїків Європи. Згодом з’явилася нова плеяда талановитих письменників, які віддали данину чудовому закуткові України. Власне до наших днів українська література не відриває свого зору від Криму. Починаючи з віршів, що з’являлися іще в 20-х роках, Павла Тичини, Миколи Зерова, Михайла Драй-Хмари, Максима Рильського, Володимира Сосюри простяглася дорога до широких епічних полотен Петра Панча, Зінаїди Тулуб, Юрія Яновського, і аж до романів, написаних в найближчі до нас часи Олеся Гончара та Павла Загребельного. Цілком зрозуміло, що кожен з сучасних письменників Криму спирався на досвід своїх попередників, коли звертався до розробки кримської теми. Кожен вніс щось своє, індивідуалізоване. Читачеві допоможе певною мірою осягнути це наше видання. Дізнається читач і про нові твори письменників-кримчан. Хоч їх не так-то вже й багато. Причина – в складних обставинах несприятливих для літератури в умовах сьогодення, коли немає змоги друкуватись. Однак автори працюють не тільки в шухляду. Приємно читати їхні твори на сторінках столичних журналів, газет, а також в єдиному кримському часописі “Кримська світлиця”. Додаток В |
|
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКУ Варіанти контрольних робіт з навчальної дисципліни "Енергетичне право" д/в (2012-2013 н р.) |
КОМПЛЕКТ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З БІОЛОГІЇ БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
|
К РИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З ХІМІЇ Рівні... БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
Тематика контрольних робіт по філософії для студентів заочної форми навчання Вивчення навчального матеріалу по такому предмету як «Філософія», припускає не просто механічне запам'ятовування, а вдумливе і осмислене... |
|
Пам’ятка з вивчення системи роботи вчителя Виконання вчителем навчальних програм (зіставлення календарних планів із записами в класних журналах, зошитах, щоденниках учнів та... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
|
Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та... Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та всесвітньої історії (інтегрований курс) 6 клас |
Тематика контрольних робіт з дисципліни Особливості функціонування галузей переробної промисловості регіону в трансформаційний період |
|
Теми контрольних робіт з дисципліни Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV Грозного до Олександра II |
ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ Основні відмінності між романо-германською та англо-саксонською правовими системами |