|
|
Скачати 1.5 Mb.
|
|
Амвросій Метлинський На одному з перших засідань ялтинського товариства “Просвіта” наприкінці 80-х років ХХ століття було запропоновано присвоїти міській організації ім’я Амвросія Лук’яновича Метлинського. З історією цього міста пов’язані долі і більш визначних українських письменників та діячів культури. Чому ж саме це ім’я стало прапором, корогвою, яка згуртувала ялтинських українців у часи перебудови? Мабуть, тому, що Метлинський був з числа перших невтомних орачів на цілині української культури, що працювали не покладаючи рук задля воскресіння слави України. Його життєва дорога переплелась з Ялтою, та, на жаль, переплелась так трагічно. Поет, видавець, фольклорист, науковець Амвросій Метлинський помер і похований в цьому місті. Але, як це не прикро, його могила не знайдена. І нині ми не можемо поклонитися праху людини, перед якою схиляв голову Тарас Шевченко. В листі до Корольова від 18 листопада 1842 року Кобзар писав: “Поклоніться, будьте ласкаві, Метлинському. Спасє його Бог за його “Думки і ще дещо”; тільки і полегкості, що вони”. Ці слова не можуть промайнути легко і просто повз нашу свідомість, через віки вони пронесли незбагненну ауру, що змушує сучасників знову і знову вклонятися пам’яті Метлинського з шевченківським пієтетом. Амвросій Лук’янович Метлинський народився 1814 року в селі Сари Гадяцького повіту на Полтавщині, в родині здрібнілого поміщика. Сучасні дослідники віднайшли родинні узи між родом Драгоманових, що дав українському письменству Лесю Українку, і родом Метлинських. Початкову освіту майбутній поет отримав у Гадяцькому повітовому училищі, у якому знайшов свого “батька по книжках” в учителі Михайлові Макаровському. Потяг до знань спонукав Метлинського продовжити навчання у Харківський гімназії, а згодом – у Харківському університеті, найбільшому на той час в Україні освітньо-культурному центрі, що служив інтелектуальним джерелом наукового, журналістського, театрального і літературно-критичного життя. До лектури Амвросія входили вершини європейської літератури – твори В. Шекспіра, Дж. Байрона, А. Міцкевича, які пробуджували у майбутнього поета потяг до ідеалу свободи, рівності, справедливості. Під впливом авторитетного харківського професора Ізмаїла Срезневського Метлинський вивчив польську і чеську мови, студіював слов’янський фольклор. Закінчивши університет (1835), Амвросій Метлинський займає посаду помічника бібліотекаря і працює над магістерською дисертацією, після захисту якої він отримав посаду ад’юнкт-професора кафедри російської словесності Харківського університету (що дорівнює молодшій науковій посаді). Після захисту докторської дисертації на тему “Взгляд на историческое развитие прозы и поэзии” він отримує посаду ординарного (штатного) професора кафедри російської словесності в Київському університеті. Педагогічна діяльність давала можливість підтримувати студентів морально й матеріально, прищеплювати їм любов до рідного слова, народної поезії, спонукати до збирання, записування й видання фольклорного матеріалу. Та й сам він зробив чимало в царині фольклористики. Разом з І. Срезневським, М. Костомаровим Метлинський започаткував видання “Южнорусского сборника” (1848), у якому публікувались народні перекази, легенди, прислів’я, приказки, пісні. У 1852 році А. Метлинський опублікував у Києві “Байки та прибаутки Левка Боровиковського” зі своєю передмовою, а у 1854 році – велику і надзвичайно цінну збірку “Народныя южнорусские песни”. Художня спадщина Метлинського складається з однієї збірки “Думи і пісні та ще дещо”, до якої увійшло 30 оригінальних поезій і перекладів із чеської, словацької, сербської, польської та німецької літератур. Книжка вийшла 1839 р. під псевдонімом Амвросія Могили. Львівський професор К. Студинський у своїй книзі “Кілька слів про ґенезу творів Амвросія Метлинського” підкреслював книжний характер лірики поета. Ван також визначає чотири джерела впливу на поезію Могили-Метлинського, а саме – російської, польської, німецької літератур, і, безперечно, українських народних пісень, дум, повір’їв. Оцінки творчого доробку А. Метлинського досить суперечливі, але в цілому не можна не погодитись з думкою Степана Крижанівського, який називав творчість поета “професорською лірикою”. Свої кращі поетичні твори Амвросій Лук’янович написав на схилі літ, багато з них не публікувалися за життя автора. Світогляд Метлинського, його пристрасна любов до України, уболівання за розвиток української культури червоною ниткою проходить крізь епістолярну спадщину письменника. Україна постійно асоціювалася у роздумах поета з щедрим сонячним промінням, теплим леготом. “Пишу к вам, – читаємо в одному з його листів до Срезневського, – из Украины, которая в это время смотрит совсем не Украиной: бытие моё мрачно, сумрачно, и дождь на дворе холодный…” Майже в кожному своєму посланні до друзів А. Метлинський з захопленням розповідає про нових талановитих літераторів, міркує над ментальністю українського народу. Свою роботу Метлинський оцінював завжди вельми скромно, шкодував, що недуга забирає його останні сили, які б він хотів віддати на благо Україні. “У меня довольно материалов и много мыслей и предположений об разных трудах, но мало сил и здоровья, и потому с горем смотрю на то, что мог бы сделать – и не могу! Лекции утомляют неимоверно, писание тоже, и потом грудная боль и кровохаркань”, – ділився він своїм найсокровеннішим з другом Іваном Срезневським. У листах А. Метлинського 1853 р. вперше згадується Крим як оаза, де можна набратися здоров’я і наснаги: “Советуют Крым и кумыс и прочее. Поэтому, приложивши свидетельство медика, прошусь в Крым, с удержанием жалования и двухсот рублей пособия, сверх вакации на 28 дней”. Як вважає дослідник Скрипник, у зв’язку з хворобою А. Метлинський в 1858 р. виходить у відставку і оселяється в Ялті. Є підстави вважати, що насправді в Ялту він приїжджав лише періодично. У мемуарах Костомарова вказується, що Мерлинський перебуває “то в Швейцарії, то в Криму, то в Ялті”. Найповніші відомості про смерть Метлинського у Ялті надає М. Костомаров. В червні 1870 року він також знаходився на лікуванні в нашому місті. І тут випадково довідався про трагедію: під час приступу меланхолії Метлинський застрелився. Правда, після спроби самогубства Амвросій Лук’янович ще жив “тижнів зо два” у невимовних стражданнях. Доцент Гнідан у своєму дослідженні про Метлинського уточнює, що поет в Ялті перерізав собі вени. Достовірно відомо, що розтин тіла Метлинського робив ялтинський лікар Степан Руданський. Цілком ймовірно, що Руданський намагався врятувати Амвросія Лук’яновича від смерті в ці останні жахливі два тижні. Так сумно перетнулися дороги двох непересічних особистостей, імена котрих золотими літерами викарбувані на скрижалях історії української культури. Побутує думка, що могила А. Метлинського не знайдена тому, що його як самогубця поховали за межами цвинтаря. Як бачимо, тема “Метлинський і Ялта” на сьогодні досліджена вельми поверхово, вона є широким полем для студіювання біографів поета, краєзнавців, студентів. І. Запитання для студентів
ІІ. Завдання для самостійної роботи
ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт
Список рекомендованих джерел
Микола Костомаров Постать Миколи Костомарова (1817–1885) одна з найяскравіших на порубіжжі української і російської культур. Син воронезького поміщика і селянки-кріпачки, випускник Харківського університету, Микола Костомаров рано заявив про себе серйозними науковими працями з вітчизняної історії. Разом з тим під псевдонімом Ієремія Галка він видає дві збірки романтичних поезій українською мовою: “Українські балади” (1839) та “Вітка” (1840). З-під пера Костомарова вийшли також драматичні та епічні твори. Значною віхою в житті Миколи Костомарова стало створення разом з В. Білозерським, П. Кулішем, Т. Шевченком та іншими однодумцями Кирило-Мефодіївського товариства, після розгрому якого він був засуджений на рік ув’язнення в Петропавлівський фортеці в Петербурзі та заслання до Саратова. І хоч після заслання Костомаров продовжив свою блискучу кар’єру вченого, покладене на нього тавро злочинця не змили ніякі офіційні почесті, отримані ним в Російській імперії. Миколу Костомарова можна віднести до числа визначних пілігримів Криму. Відомості про перебування історика на кримській землі можна почерпнути з його ґрунтовної автобіографії. Вперше Микола Костомаров відправився у мандрівку до Криму весною 1841 року. Інтенсивна праця над дисертацією про значення унії в Західній Русі та магістерський іспит в Харківському університеті вимагали великого інтелектуального напруження. Для поліпшення самопочуття лікарі порадили вдатися до морських купань. 24-річного Миколу Костомарова Крим приваблював насамперед своїми історичними пам’ятками. Мешкаючи у поганенькому готелі у Феодосії, він чотири тижні ретельно виконував вказівки лікарів. Як нагороду за своє тривале терпіння Костомаров задумав подорож верхи на конях з провідником-татарином на Південний берег Криму аж до Севастополя. Проте задуманий маршрут обірвався в Ялті. Звідти молодий мандрівник повернувся до Алушти, а далі попрямував до Сімферополя і Бахчисараю. Найсильніше враження на Костомарова справили Чатир-Даг, численні мусульманські фонтани, ханський палац і поїздка верхи на Чуфут-Кале. З Бахчисараю він повернувся до Керчі, де оглянув боспорські могили і музей. Такою була перша мандрівка Костомарова по Криму. Вдруге Костомаров вирушив на благословенну землю Тавриди 1852 року, отримавши дозвіл царя Миколая I покинути місце заслання з метою лікування. Вибраний маршрут мало чим відрізнявся від попереднього. Спочатку в Керчі йому вдалось приєднатись до археологічних розкопок, що вели тоді художник Д.М. Бегічев і одеський професор М.Н. Мазуркевич. Далі разом з товариством мандрівник направився на Південний берег Криму. Ні Феодосія, ні Ялта, що тоді ще мало чим відрізнялась від звичайного приморського села, не привернули їхньої уваги. Однак розкішним палацом та багатим квітником зачарувала Костомарова Лівадія. З цікавістю подорожні оглянули дачі Ореанди, а особливу насолоду їм подарував парк в Алупці. Письменник у своїй “Автобіографії” захоплено описує дорогу до Севастополя, а звідти – до Бахчисараю. Згодом для морських купань Костомаров обрав Феодосію, де провів кінцівку своєї подорожі. Третя і остання поїздка М.І. Костомарова до Криму припадає на 1870 рік. У червні він розпочав свій відпочинок у Феодосії, продовжив купання в Ялті та Алупці. Тут його чекала несподівана зустріч з філологом, фольклористом і поетом Амвросієм Метлинським. На жаль, радості вона їм не принесла, оскільки Метлинський знаходився на смертному одрі, про що пізніше Костомаров написав у своїх спогадах. Смутні думки навіював і Севастополь, який після Кримської війни справляв враження справжньої руїни. Костомаров також відвідав місця, пов’язані з сивою давниною – Херсонес, Інкерман. Втретє завітав у Бахчисарай, хоч ханський палац тоді був спустошеним. З Севастополя на пароплаві М. Костомаров направився у Євпаторію, де залюбки познайомився зі способом життя караїмів, а далі його дорога пролягла в Одесу. Подорожні враження вченого знаходять численні відлуння у його історичних та фольклористичних працях, а також лягли в основу деяких літературних творів з кримськими мотивами. Перша подорож до Криму надихнула поета на створення трьох поезій, що були опубліковані в альманасі І.Є. Бецького “Молодик”: “Аглає-Чесме”, “До Мар’ї Полоцької”, “Пантікапей” (з елементами драми). Наслідком другої поїздки на кримське побережжя у творчості М. Костомарова стала драматична поема “Юпитер светлый плывёт по зелёным водам киммерийским…”, написана в Саратові 1852 року. Високу оцінку цьому величному твору дав Іван Франко, який переклав поему українською мовою. За рік до смерті М. Костомаров опублікував історичну драму “Эллины Тавриды”, події якої розгортаються у першому столітті до н.е. переважно в Херсонесі. Можна стверджувати, що автор, працюючи на цим твором, живив свою уяву спогадами про відвідини Херсонесу 1870 року, хоч основний матеріал для створення драми письменнику дав трактат Костянтина Порфиродного “Про керівництво державою”, у якому виразно змальовується ворогування дорійців та іонійців на кримській землі періоду могутності Риму. Ця історична драма не втратила своєї актуальності. Читаючи про підступність, віроломність і жорстокість колишніх мешканців Криму, яких розділяла тільки приналежність до різних груп одного і того ж етносу, мимоволі надієшся, що два тисячоліття християнства зробили людину морально досконалішою і мудрішою. І. Запитання для студентів
ІІ. Завдання для самостійної роботи
ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт
Список рекомендованих джерел
Яків Щоголев Ім’я поета Якова Щоголева у наші дні призабуте. Наприкінці минулого століття він видав дві поетичні збірки – “Ворскло” і “Слобожанщина”, які зайняли почесне місце в літературному процесі ХІХ століття. Я. Щоголев народився 1824 року в м. Охтирці колишньої Харківської губернії. Майбутній поет виховувався посеред чарівної природи, в атмосфері старосвітських традицій, під наглядом матері. Важливим етапом духовного розвитку Якова стало навчання в Харківській гімназії. Тут значно розширилась його лектура, яка спонукала до власної творчості. Особливо активним було літературне життя в Харківському університеті, де Яків навчався після закінчення гімназії. Саме тоді в Харкові сформувалась школа поетів-романтиків. Студентом Щоголев знайомиться з А. Метлинським, М. Костомаровим, І. Срезневським. До нього прихильно ставився ректор, відомий український письменник П.П. Гулак-Артемовський. В періодиці з’являються перші вірші Я. Щоголева, написані як російською, так і українською мовами. Поступивши на урядову службу, Щоголев практично припинив свою літературну діяльність, якщо не рахувати чотири вірші, написані 1864 року і передані композитору А.В. Єдлічці. Його тривале мовчання, що затягнулось на цілих двадцять років, літературознавці пояснюють неоднозначною оцінкою критики, зокрема різким відгуком Віссаріона Бєлінського. З 1871 року Яків Щоголев йде у відставку і поселяється з сім’єю в Харкові, де веде замкнуте життя. Проте культурно-громадська атмосфера Харкова, мабуть, сприяла поступовому поверненню поета до літературної діяльності, і цей крок Щоголева щиро вітали його діти. Та плідна смуга у житті поета була перервана важким горем: протягом двох років він втратив двох своїх старших дітей. Однак після виходу в світ збірки віршів “Ворскла” (1883) і до останку Щоголев продовжує переливати свої думки і почуття у поетичні рядки. Друга його збірка “Слобожанщина” побачила світ через три дні після смерті автора, котра зупинила його серце 27 травня 1898 року. З життя Щоголев пішов з надією: “Тоді, як і помру, то буде чим землякам пом’янути мене”. Самобутність поетичного стилю Якова Щоголева високо оцінив Пантелеймон Куліш, котрий писав: “…яко поет правдивий, а не підспівач, має він у своєму голосі щось праведно своє, – якусь власну повагу й красу, котрої ні в пісні народній не покажеш, ні в Шевченкових віршах не доглядишся…” Ця своєрідність мала особливу вартість у пошевченківську епоху, коли захоплене наслідування славетного Кобзаря привело українську поезію на манівці епігонства. Серед нових мотивів, якими збагатив вітчизняне письменство поет, є і кримські вкраплення. Для нас особливо цікавим є вірш “Ялта” – перший у ряді поетичних творів, котрі оспівали унікальність нашого міста, яке пізніше назвуть перлиною Південного берега Криму. Слід нагадати, що свій міський статус Ялта отримала 1838 року, коли в невеликому населеному пункті нараховувалось лише три десятки будинків. Однак кліматичні умови та мальовнича природа обіцяла перспективи розвитку міста, що добре розумів граф Воронцов, за клопотаннями якого і почалась історія Ялти. 1861 року у руки царської сім’ї перейшла Лівадія. Поступово Ялта росте і стає курортом, на який покладали особливі надії недужі на сухоти. Цими цілющими властивостями і привабило місто поета Якова Щоголева, у якого тяжко захворіла донька. Ось що пише про це відомий літературознавець Іван Пільгук: “Восени 1878 року Щоголев повіз до Ялти на лікування хвору доньку Олександру. Там її здоров’я покращало”. Проте кліматичне лікування все-таки не врятувало дівчину. Через два роки донька Якова Щоголева померла. Не дивно, що і вірш “Ялта”, що вперше був опублікований 1894 року в “Южном крае”, оповитий серпанком смутку. Ключовим образом твору є екзотичний цвіт, який символізує унікальність цього куточку Криму, його несложість на звичні українські краєвиди. Композиційно поезія будується на співставленні Ялти реальної і уявної, міфологічної, яка виринає з першого ж катрену: Казали: Ялта – Криму цвіт, – Над нею краще сонце гріє, І інше небо, інший світ, І дужче листя зеленіє. Після цього заспіву Щоголев, признаний майстер пейзажу, детально відтворює відтинок спуску з кримських гір до узбережжя, крупними мазками схоплюючи нові враження: “жовті ребра Чатир-Дагу”, “срібний струмінь” Салгира, “гожі татарчата” біля “убогої саклі” над дорогою. Ліричний герой поезії на власні очі переконується, що цей край дійсно дивовижний; недовіра до міфу зникає, оскільки реальність перевершує його і постає справжнім “зеленим раєм”. Поет захоплено малює перед читачем ялтинський ландшафт над безмежним морем, розмаїте багатство флори з штрихами характерної для півдня архітектури місцевих споруд. По взбіччях гір і жовтих скель Палати в камінь повростали, Плющі розкинулись до стель І ганки стіни понизали, – Орішник широко повис: Черешні з лаврами сплелися; Сяга до неба кипарис, Гілки маньолій повилися... Але посеред цього розкішного краєвиду стискає серце хворобливий вигляд прохожих, цвіт життя яких невблаганно осипається у квітучому краї, що так оманливе обіцяв омріяне щастя. Цим дисгармонійним акордом і закінчується вірш, проте незавершеним залишається двобій між безнадією та сподіваннями тих, яких невпинно кликало до себе місто з чарівною назвою “Ялта”. І. Запитання для учнів та студентів
ІІ. Завдання для самостійної роботи
ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт
Список рекомендованих джерел
|
|
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКУ Варіанти контрольних робіт з навчальної дисципліни "Енергетичне право" д/в (2012-2013 н р.) |
КОМПЛЕКТ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З БІОЛОГІЇ БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
|
К РИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З ХІМІЇ Рівні... БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
Тематика контрольних робіт по філософії для студентів заочної форми навчання Вивчення навчального матеріалу по такому предмету як «Філософія», припускає не просто механічне запам'ятовування, а вдумливе і осмислене... |
|
Пам’ятка з вивчення системи роботи вчителя Виконання вчителем навчальних програм (зіставлення календарних планів із записами в класних журналах, зошитах, щоденниках учнів та... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
|
Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та... Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та всесвітньої історії (інтегрований курс) 6 клас |
Тематика контрольних робіт з дисципліни Особливості функціонування галузей переробної промисловості регіону в трансформаційний період |
|
Теми контрольних робіт з дисципліни Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV Грозного до Олександра II |
ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ Основні відмінності між романо-германською та англо-саксонською правовими системами |