|
|
Скачати 1.5 Mb.
|
|
Дніпрова Чайка Наприкінці ХІХ століття значною популярністю користувались твори Людмили Василевської, більш відомої під псевдонімом Дніпрова Чайка (1861–1927). Майбутня письменниця народилась на Херсонщині в російській сім’ї Березіних. Навчалася в спеціальній школі Одеського жіночого монастиря та Одеської приватної гімназії О.В. Пілер. Після закінчення навчання працювала в приватній гімназії Карпової (Одеса). З юних літ почала збирати зразки народної творчості, поширені в Таврії, та писати вірші. Деякі літературознавці ставили талант Дніпрової Чайки вище, ніж талант Лесі Українки. Сергій Єфремов так оцінив новаторство поетеси: “Дніпрова Чайка витворила в нашому письменстві особливий жанр символічних малюнків, у яких під зовнішніми реальними рисами раз у раз чується глибший зміст, таємниче порівняння між подіями в природі й людським життям”. Особливою філігранністю відзначались “Морські малюнки” поетеси, якими захоплювались Михайло Коцюбинський, Максим Горький, Павло Житецький та інші видатні майстри художнього слова та його поцінювачі. Зокрема М. Горький писав у листі до Дніпрової Чайки: “Я давно познайомився з Вашими віршами в прозі. Ви могли б стати окрасою не лише малоруської літератури”. “Морські малюнки” з’явились внаслідок поїздки письменниці до Криму, де вона тривалий час відпочивала у татарській слобідці Алма-Томак (нині с. Піщане Бахчисарайського району). Сама письменниця так згадувала той плідний творчий період: “…брат мого чоловіка запросив мене на літо в Крим, де він з своєю родиною жив. 1887 року я поїхала з лялькою та нянькою у Крим. Там уже моя ятрівка переїхала з Сімферополя на беріг моря. […] Гарно там було – вільно. Хоч і без особистої краси. Я однак скоро скучила за папером та пером […] Ось так і написалося дев’ять перших п’єсок “Морські малюнки” та деякі вірші”. У своїй автобіографії вона підкреслювала важливий вплив кримської природи на її творчість: “…купаючись у морі біля Алми в Криму я жаданно приглядалась, прислухалась до нової для мене кримської природи та прийшовши додому розповідала діверові та ятрівці про те, що мені нашептало море. Скеля, Хвиля, Суперечка були моїми фантазіограмами. Колись після бурі багато на березі загинуло медуз. Медуза – морське серце – це мені дало казку про “Морське серце”. Як бачимо, твори Дніпрової Чайки, написані в Криму, об’єднані образом моря і є передусім яскравими романтичними пейзажами. На думку В.Г. Пінчука, в українській літературі вона була чи не першою письменницею-мариністкою. Разом з тим її поезії в прозі є зразками розгорнутої метафори або ж алегорії, за допомогою яких вона піднімає проблеми суто моральні і возвеличує закони людяності. Скажімо, в оповіданні “Морське серце” розповідається про те, як морська хвиля закохалася у відважного хлопця, який купався у морі. Вона обняла його міцно і потягнула до себе на дно. Юнак просив допомоги у старшого брата, але той швидше поплив до берега. Хвиля втопила боягуза. Риби рознесли його тіло ущент, лише до серця ніхто не доторкнувся. Мораль твору прозора: боягузи приречені на зневагу і осуд суспільства. Тому письменниця закликає з дитинства виховувати у дітей сміливість, любов до рідних братів та сестер, навчає бути разом з ними у щасливу годину і годину негоди. В оповіданні “Скеля” розповідається про молодих царят, які намагалися знайти собі кращої долі, ніж була у них, коли жили вони у царських палатах. Мати прокляла їх. А щоб отримати прощення, вони повинні були принести їй дарунок. Повернулися діти і сказали, що знайшли вони заморське диво-щастя, тобто кохання дівчини. Але згодом хлопці розчарувалися у коханні. Воно, як квітка: сьогодні цвіте, а завтра зів’яло. Проклинаючи своїх синів, обернулася мати у високу скелю. А коли буйний вітер дме – гора стогне: то діти благають матір, щоб зняла з них прокляття. Щастя – це така річ, яка не продається або ж купується. Велика життєва мудрість – цінувати і берегти те, що тобі дано на цьому світі. Як бачимо, кожний з “Морських малюнків” перетворюється в легенду, яка несе потужний виховний заряд. Сім “Морських малюнків” Дніпрової Чайки були надруковані на початку 1890-х років у журналах “Дзвіночок” та “Зоря” 1900 року, з додатком двох нових – у чернігівському альманасі “Хвиля за хвилею”. Як не прикро, але успішний дебют обмежив творчі пошуки письменниці. У наступних своїх віршах та поезіях в прозі вона часто самоповторюється. Однак в цілому її твори свідчать, що Дніпрова Чайка була наділена даром тонко розуміти мову природи і передавати її в своїх “фантазіограмах” читачеві. На схилі літ Дніпрова Чайка знову приїжджає в Крим, в Ялту, але обставини не спонукали її до творчості. 1914 року наклав на себе руки її чоловік. Особливо вона переймалася недугою доньки. “Завезла її в Крим в санаторій, – пише вона в автобіографії, – а я з унуками осталась поблизу. І от знову довелось мені бачити красу нашої Ніцци, що така сприятлива для здорових і губляча для хворих. Цілу весну і літо провели ми в Криму, але мені і в голову не клалося писати”. Отож, з травня по кінець вересня 1915 року Дніпрова Чайка знову мала змогу спостерігати за яскравими і вічно-мінливими морськими малюнками на ялтинському побережжі. Але фантазії та думки, викликані ними, на цей раз залишилися незаписаними. І. Запитання для учнів та студентів
ІІ. Завдання для самостійної роботи
ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт
Список рекомендованих джерел
Олександр Кониський Посильний внесок у розвиток української літератури ХІХ століття зробив Олександр Кониський (1836–1900). Свій слід він залишив у різних видах діяльності, оскільки зарекомендував себе як письменник, публіцист, науковець, громадський діяч. Ще замолоду Кониський зазнав переслідування за писання творів українською мовою: його виключили з Чернігівської гімназії. У роки Кримської війни він відбуває військову службу, після чого мав адвокатську практику у Полтаві та Києві. Чимало сил О. Кониський віддає організації недільних шкіл та створенню для них підручників, домагається введення української мови в школах. 1863 року за поширення “малоросійської пропаганди” Кониський був висланий у Вологду, а згодом у Тотьму. Після заслання через потребу лікувати зір письменник деякий час жив за кордоном, а повернувшись на Україну, нерідко міняв місце проживання, постійно перебуваючи під наглядом поліції. У 1872 році він отримав дозвіл оселитися в Києві, де жив до самої смерті. Кониський був одним з фундаторів Товариства ім. Шевченка у Львові. Доробок письменника напрочуд багатогранний. Відомо майже півтори сотні псевдонімів, якими він підписував свої виступи у періодиці. Свого часу користувались популярністю окремі вірші Кониського, але більше значення мали його оповідання та повісті. Особливої уваги заслуговує подвижництво О. Кониського у створенні однієї з перших біографій Тараса Шевченка, якій він присвятив останні десять років свого життя. Слід відзначити, що над біографією Шевченка, знаною під назвою “Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя”, Кониський працював у Криму. Письменник добре знав і любив наш край. Сюди він переважно приїжджав, щоб поправити здоров’я, але ніколи не сидів без діла. Ось чому дещо з творчої спадщини Кониського тісно пов’язане з Кримом. Найчастіше письменник зупинявся в Алупці, куди, ймовірно, його першим запросив Михайло Коцюбинський. У листі до Василя Лукича від 1 квітня 1896 року Коцюбинський писав: “У нас, в Криму, як вам певно звісно, проживає О.Я. Кониський. Здоров’я його поправилось. Скучно тільки йому в Ялті, от він і наважився переїхати сими днями в Алупку, до нас, чому і я радію вельми, бо так важко на чужині без своїх людей, що й не сказати”. Тільки восени 1896 року Кониський залишає Крим і повертається до Києва. У наступні свої приїзди на Кримське побережжя він також обирає місцем свого відпочинку Ялту та її околиці. Основний прозаїчний доробок письменника увійшов до 4-томника, який він підготував за життя. Видання другого тому під назвою “О. Кониський-Перебендя. Твори” було здійснене в Ялті 1900 року, в друкарні Вахтіна, що є свідченням про друк книг української мовою у нашому місті, за умови дозволу цензури та застосування “общепринятого”, тобто російського правопису, на що О. Кониський змушений був погодитись. У цій книзі опубліковане одне з кращих оповідань Кониського – “Ранком в Алупці”, що було написане 1896 року. Вперше воно побачило світ у дебютному виданні журналу “Літературно-науковий вісник” 1898 року під назвою “В тумані (Дійсність і галюцинації)”. Оповідання має ряд жанрових прикмет поезії в прозі. Автор відтворює візію, котру він пережив під час напруженої роботи над біографією Шевченка. Краса природи, гірський ландшафт довкілля Алупки, могутність моря мали неабиякий вплив на відчуття письменника. Та водночас він думав і про “друге море, з берегом, политим слізьми-журбою та тугою многостраждального поета”, уявляючи біль Шевченкової душі на засланні. Втомлений працею письменник, щоб повернутись до дійсності та відпочити, кинув свій погляд в далечінь. Його неймовірно загострені відчуття дозволяють по-новому побачити розкішне і напрочуд рухливе морське плесо: “Море гралося барвами, кидалося в очі дівочістю, ніжністю, жартівливим лукавством, здавалось забіякою, що грає у ховалки”. Зачарованим поглядом автор охоплює всю панораму Алупки: густі кипариси, що навіюють сум, вежі Воронцовського палацу, мечеть, яка своїм мінаретом хоче сягнути Ай-Петрі, смуги снігу в щілинах гірських вершин, – все це заговорило, ожило, демонструючи гармонію світу, створеного для людей Богом. І раптом на очах автора здійснюється диво: з морського туману з’являється постать. Через мить він впізнає в ній самого Шевченка, який чудом подолав часові бар’єри і опинився перед ним, на веранді алупкінської домівки. Безперечно, Кониський розумів, що це була галюцинація, але уявні образи, наближені до реальних, справили на нього незабутнє враження. Шевченко немов благословив тяжку працю Кониського і разом з тим дав йому можливість побачити світ по-новому. Отже, у оповіданні О. Кониського маємо перший художній опис Алупки в українській літературі. Особливо мальовниче автор відтворює море, в нього воно – потужна сила, що здатна наснажувати і пестити душу, що вкрай необхідно справжньому митцеві. Морські пейзажі надихали і поетичну музу Кониського. У Сімеїзі, зокрема, були створені кілька віршів, які увійшли до циклу “З скорбних пісень” (опубліковані після видання поетичної збірки “Порвані струни” у журналі “Літературно-науковий вісник” 1898 року). Свого часу І. Франко, вказавши на суперечності світогляду та діяльності О. Кониського, підкреслив: “Одно тільки не покидало його, не змінялося у нього – почуття обов’язку працювати для України на користь її розвою”. Це життєве кредо поет висловив і в таких поетичних рядках: Під впливом моря чарів могутніх росте бажання жить і жить і під погоду і негоду робить на Вкраїну, робить! І. Запитання для учнів та студентів
ІІ. Завдання для самостійної роботи
ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт
Список рекомендованих джерел
Іван Карпенко-Карий Український театр корифеїв отримав велику популярність в Криму, і зокрема в Ялті, на рубежі ХІХ та ХХ століть. Талант українських майстрів сцени, музикальність і народність вистав сприяли популярності театру в різних верствах населення України та за її межами. Ялтинський міський театр, побудований у 1908 році С. Новиковим (колишнім актором малоруської трупи), був призначений і для малоросійських вистав, які на той час сприймались, поряд з оперою і драмою, окремим видом сценічного мистецтва. Ялта зустрічала теплими оваціями ряд визначних акторів, режисерів і драматургів. Разом з героями вистав ялтинці сміялись і плакали, як це було скрізь, де гастролювали українські трупи. К. Станіславський писав у листі до А. Кримського: “Тот, кто видел игру украинских актеров, сохранил светлую память на всю жизнь. Такие украинские актёры, как Кропивницкий, Заньковецкая, Саксаганский, Садовский – блестящая плеяда мастеров украинской сцены, – вошли золотыми буквами на скрижали истории мирового искусства”. Першою отримала визнання в Ялті трупа Старицького (1885 р.). У 1888 році тут гастролювала трупа Садовського, у складі якої була незрівнянна королева української сцени Марія Заньковецька. Через десять років Заньковецька і Садовський знову побували в Ялті, але на цей раз у двох різних трупах, сформованих після тимчасового розриву стосунків цих видатних майстрів сцени. Міська газета у своїх рецензіях найчастіше згадує такі вистави, як “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “Наймичка”, “Циганка Аза”, “Чорноморці”, “Ой, не ходи, Грицю…” Загалом наприкінці ХІХ – початку ХХ століття в Ялті побувало понад десяток українських труп. Місцеві жителі та гості міста мали можливість познайомитись з мистецтвом Марка Кропивницького (1840–1910), Панаса Саксаганського (1859–1940), Івана Карпенка-Карого (1845–1899). “Батько новочасного українського театру”, як влучно його назвав І. Франко, Іван Карпенко-Карий особливо припав до серця ялтинцям. Народився майбутній класик в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград). Його батько, Карпо Тобілевич, дворянин за походженням, працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. З юних літ малому Івану довелось заробляти собі на хліб, хоч душа його нестримно тягнулась до освіти і мистецтва. Майже два десятиліття забрала в Івана Тобілевича служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління. Перед його очима розгортались драматичні сторінки життя представників різних верств народу. Завдяки самоосвіті І. Тобілевич всмоктав в себе визначні твори європейської літератури, соціології, філософії. І все це спонукало його, щедро обдарованого природою, до самовияву. З вісімнадцяти років Іван Тобілевич – учасник аматорських драматичних гуртків. Отримав визнання як актор, режисер, пройшов школу керівника трупи. За перо І. Карпенко-Карий береться зрілою людиною, переживши втрату дружини і сина. За участь у нелегальному гуртку його засилають на три роки у Новочеркаськ, де він, відірваний від свого звичного середовища, написав п’єси “Бурлака”, “Безталанна”, “Наймичка” та ін. З кожним роком п’єси І. Карпенка-Карого завойовували все більшу популярність, деяким з них судилось надовго залишитись у золотому фонді українського театру. Повернувшись із заслання, І. Карпенко-Карий опинився у бурхливому вирі театрального життя. У складі мандрівних труп об'їздив всю Україну, не раз він показував свій акторський і режисерський хист на кримській землі. Особливою віхою для ялтинського глядача стали гастролі трупи Садовського з 3 жовтня по 3 листопада 1899 року. Цілий місяць Карпенко-Карий фактично був неофіційним режисером майже 30 вистав і водночас блискуче виконував провідні ролі. Третину репертуару, запропонованого ялтинцям трупою, становили п’єси Власне І. Карпенка-Карого: “Мартин Боруля”, “Паливода”, “Безталанна”, “Сто тисяч”, “Бондарівна”, “Чумаки”, “Лиха іскра”. Невідомий ялтинський рецензент у своєму дописі до “Кримського кур’єру” відзначав: “Одним из лучших авторов малорусской драмы справедливо считаем г. Карпенко-Карого. Почтенный автор – глубокий знаток малорусского народного быта, и его бытовые картины народной жизни, помимо правдивости, очень типичны и художественны. К наиболее удачным в этом смысле относятся “Чумаки”…”. Цікаво, що ялтинська поліція встановила на період гастролей трупи негласний нагляд за І. Карпенком-Карим як за особою неблагонадійною. Відомо також, що навесні 1902 року делегація українських акторів на чолі з Іваном Карпенком-Карим побувала в Гаспрі, щоб привітати великого російського письменника Льва Толстого і тим самим висловити йому свою підтримку у зв’язку з його відлученням від церкви. На схилі літ драматург занедужав. На лікування, за порадами лікарів, приїжджав до Криму. Зокрема, провів у Ялті травень-червень 1906 року та лютий, березень і половину квітня 1907 року (про що повідомляла своїм читачам газета “Русская Ривьера”). На жаль, лікування не надало очікуваного полегшення, ревматизм спричинив ускладнення. Покинувши Ялту, Карпенко-Карий вимушений був їхати за кордон, щоб звернутись до німецьких лікарів. 15 вересня 1907 року, в Берліні, він закінчив свій земний шлях. Але творчість Карпенка-Карого продовжувала жити своїм окремим життям. П’єси визначного українського драматурга і надалі хвилювали серця глядачів, торуючи шлях у майбуття. Важко уявити собі репертуар будь-якої тогочасної української трупи без творів І. Карпенка-Карого. На ялтинській сцені їх з успіхом відтворювали і місцеві театрали. Серед них чільне місце належить Товариству малоруських акторів під керуванням Петра Націлевича (? – 1927), яке за багатьма показниками можна вважати напівпрофесійним театром. Головні ролі у виставах товариства виконував сам режисер Петро Націлевич та його дружина Марія Азовська (? – 1920), улюблена учениця Марка Кропивницького. Окрім них, в трупі нараховувалось біля тридцяти акторів-любителів, жителів Ялти. Любов до українського слова та музики об’єднала в колективі цілу низку обдарованих ялтинців, поряд з українцями на сцену виходили росіяни, греки, євреї, татари. Серед акторів найталановитішими визнавали С.В. Любченка, К.Н. Попову, А.М. Комарову, Є. і Н. Харченків, Б.А. Малюженка, Є.Х. Бєлоглазову та ін. “Русская Ривьера” не шкодувала компліментів на адресу артистів-любителів, відзначаючи, що вони “могут образовать в Ялте постоянную малороссийскую труппу и поставить дело малорусской сцены гораздо выше, чем ставят его иногда заглядывающие к нам большей частью захудалые, провинциальные профессиональные труппы”. Спектаклі влаштовували найчастіше в Домі народного зібрання (нині там розташований кінотеатр “Спартак”), нерідко виїжджали в Алупку та Гурзуф. Театр проіснував до 1918 року. У вихорі громадянської війни П. Націлевич та М. Азовська змушені були покинути Ялту, шукаючи більш надійного притулку в Ростові, де вони мешкали до останку. У 1920-х і в 1930-х роках традиції українського театру в Ялті відроджувались, хоч не знайшли належної державної підтримки. На жаль, винятковою популярністю українського театру нерідко користувались і аферисти, які організовували трупи з акторів, що мали досить сумнівне обдарування, з метою отримати фінансовий зиск, демонструючи публіці примітивні смаки і творчу безпорадність. Українське художнє слово на ту пору було популярним настільки, що інколи ставало засобом для збору коштів на російський флот, допомогу голодуючим та інші благочинні цілі. Вельми показовим щодо популярності творчості І. Карпенка-Карого в Ялті є оголошення 1908 року в міській газеті “Русская Ривьера”: “Группой членов родительского комитета ялтинской женской гимназии устраивается в городском театре спектакль. Идет интересная малорусская пьеса из современной жизни “Суета” популярного украинского писателя Карпенко-Карого и в заключение дивертисмент “Украинские спив”. Цель этого спектакля чисто благотворительная – собрать средства для помощи 18 учащимся старших классов, которым за невзнос платы за право учения грозит увольнение с нового года”. Отже, Іван Карпенко-Карий своєю творчістю вніс значний внесок у розвиток української культури на південному побережжі Криму і завоював любов і вдячність численних прихильників свого таланту в Ялті. І. Запитання для учнів та студентів
ІІ. Завдання для самостійної роботи
ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт
Список рекомендованих джерел
РОЗДІЛ VIII ЗАЛІК Залік проходить в усній формі. Питання до заліку
|
|
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКУ Варіанти контрольних робіт з навчальної дисципліни "Енергетичне право" д/в (2012-2013 н р.) |
КОМПЛЕКТ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З БІОЛОГІЇ БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
|
К РИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КОМПЛЕКСНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ З ХІМІЇ Рівні... БПАЛ (усіх професій) у письмовій формі. На виконання контрольних робіт передбачено 45 хвилин. Кожний учень отримує індивідуальний... |
Тематика контрольних робіт по філософії для студентів заочної форми навчання Вивчення навчального матеріалу по такому предмету як «Філософія», припускає не просто механічне запам'ятовування, а вдумливе і осмислене... |
|
Пам’ятка з вивчення системи роботи вчителя Виконання вчителем навчальних програм (зіставлення календарних планів із записами в класних журналах, зошитах, щоденниках учнів та... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
|
Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та... Рекомендації щодо написання контрольних робіт з історії України та всесвітньої історії (інтегрований курс) 6 клас |
Тематика контрольних робіт з дисципліни Особливості функціонування галузей переробної промисловості регіону в трансформаційний період |
|
Теми контрольних робіт з дисципліни Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV Грозного до Олександра II |
ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ Основні відмінності між романо-германською та англо-саксонською правовими системами |