Л. В. Чернявська Теорія та історія публіцистики
|
|
Скачати 1.44 Mb.
|
|
Державний вищий навчальний заклад «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України Л.В. Чернявська Теорія та історія публіцистики Навчальний посібник для студентів магістратури факультету журналістики Затверджено вченою радою ЗНУ Протокол № від р. Запоріжжя 2010 УДК : 82-92:070(075.8) ББК: Ч612.16я73 Ч 498 Чернявська Л. В. Теорія та історія публіцистики. Навчальний посібник для студентів магістратури факультету журналістики. - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. - 90 с. Навчальний посібник містить узагальнений матеріал з теорії та історії публіцистики: проблеми теоретичного обґрунтування поняття публіцистики, структури публіцистичних текстів, зокрема, проблем інтертексту, проаналізовано творчість окремих публіцистів. Метою аналізу публіцистичних творів сучасних авторів є підкреслення творчого первня журналістської професії, де журналіст/публіцист, усвідомлюючи місійність слова, прагне конструктивних перетворень національної культури, соціуму, моделювання особистості, спрямованої на творчість, моральні якості вищого регістру, пошук Істини. У посібник включено завдання для індивідуальної роботи, питання до заліку, список літератури. Рецензент: Шевченко В.Ф., докт. філол. наук, професор Відповідальний за випуск: Чернявська Л.В. ЗМІСТ Передмова………………………………………………………..………4 Терміни та поняття……………………………………...…..………….5 Світоглядна публіцистика в системі сучасної журналістики…....10 Висвітлення проблем національної ідеї в українських ЗМІ……..25 Есеїстика О.Забужко…………………………………………………..38 Змістові концепти та жанрова специфіка публіцистичних творів сучасних авторів……………………………………………………….62 Авторська компетенція і стратегія в сучасній письменницькій публіцистиці……………………………………………………………77 Індивідуальні завдання………………………………………………85 Перелік питань до екзамену…………………………………………86 Перелік рекомендованої літератури ………………….……………88 Передмова Публіцистика як вид творчості та один із потоків журналістської інформації виконує важливу роль в суспільстві. Це та частина журналістських виступів, яка відіграє у ЗМІ особливу роль, бо тут журналіст, ідучи далі від інформування та коментування, набагато глибше і місткіше досліджує, аналізує й узагальнює події, факти, явища, відповідно впливаючи на суспільну свідомість. Метод публіцистичного дослідження дійсності має характерні особливості. Це розкриття проблеми в усій її складності і суперечливості тенденцій, конфліктних ситуацій, змалювання сучасної людини в складний для України час суспільних і економічних проблем. Все це неможливе для майбутнього публіциста без ретельного опанування теоретичних засад публіцистики (газетної, теле- і радіо) і розуміння історичних особливостей розвитку вітчизняної публіцистики – у цьому полягає мета курсу: активізувати знання студентів за вказаними напрямками журналістської діяльності. В курсі «Теорія та історія публіцистики» окреслено коло основних сучасних теоретичних проблем публіцистики: публіцистика як тип творчості, підхід до публіцистики як явища комплексного і неоднорідного, співвідношення і взаємозв’язок різних видів публіцистики, специфіка публіцистичних жанрів, оцінка загального стану публіцистики на сучасному етапі, роль публіцистики в розвитку суспільства. Завдання курсу: - ознайомити студентів з історичним розвитком масово-інформаційної діяльності в Україні, зокрема публіцистики; - забезпечити глибоке осмислення студентами конструктивних ознак української журналістики, вивчити історичні форми існування публіцистики, способи її творення й поширення, забезпечити розуміння студентами історичного формування публіцистичної системи журналістики; - показати боротьбу української журналістики з російською цензурою за утвердження свого обличчя й пошуку української ідентичності; - домогтися засвоєння головних понять про етапи становлення та шляхи розвитку української публіцистики й її теоретичних засад; - ознайомити студентів із специфічними рисами публіцистики як виду творчості, зокрема вияву образу автора, жанрової своєрідності творів і їх поетики. ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ Публіцистика (від лат. publicus – суспільний, народний) є терміном, який має широку палітру різночитань та тлумачень. Історія виникнення терміну має кілька гіпотез. За однією з них, поява терміна припадає на ХV ст., коли в Італії з’являється перша газета і перший памфлет. За іншою, виникнення і поширення терміну відбулося в Німеччині в кінці ХІХ ст. Вже з німецької він був запозичений польською, російською, болгарською та іншими слов’янськими мовами. М. Титаренко пропонує розрізняти три сфери функціонування публіцистики (відповідно, три підходи до її розуміння): - публіцистика як сфера літератури (художня публіцистика): В. Шкляр, Г. Вартанов, І. Білодід, С. Ожегов, В. Даль, Б. Горєв та ін. Жанри художньої публіцистики – від художнього нарису (М. Коцюбинський «Як ми їздили до криниці») до публіцистичної лірики (І. Драч, Б. Олійник) та ліро-епосу (О. Ольжич «Незнаному воякові»). - публіцистика як сфера філософії, релігії, науки (світоглядна публіцистика): М. Шлемкевич, Б. Прутцков, Й. Лось. Прикладами таких творів є есеїстка Ю. Андруховича, О. Забужко, В. Медведя та ін.; - публіцистика як сфера журналістики (так звана газетна/журнальна, теле- , радіопубліцистика): В. Здоровега, Б. Лозовський, В. Учьонова, Л. Світіч, Н. Грибачьов, В. Горохов та ін. Прикладами цього типу публіцистики є публікації журналістів газети «День» (зокрема, К. Гудзик, І. Сюндюков), «Літературна Україна» (В. Яворівський та версія його рубрики на державному радіо). Існує два погляди журналістикознавців на публіцистику: у широкому та вузькому її розумінні. У широкому – до публіцистики зараховуються всі публічні виступи на актуальні суспільно важливі теми; у вузькому, професійно-журналістському значенні – частина матеріалів, яка відіграє у ЗМІ особливу роль, бо тут журналіст, ідучи далі від інформування та коментування, набагато глибше і місткіше досліджує, аналізує й узагальнює події, факти, явища, відповідно впливаючи на суспільну свідомість. Тобто йдеться про публіцистику як один із потоків журналістської інформації та як окремий вид творчості. Публіцистика (за визначенням В. Здоровеги) – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак і на соціальну практику. При цьому публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образного мислення, впливаючи на розум і почуття людини, стимулюючи її певні вчинки, соціальну активність. Публіцистика (за визначенням Й. Лося) – словесна й візуальна сфери моделювання свідомості, вияв динамізму людського духу, політичне й морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохоплюючий засіб формування особистості, площина зазначення вартостей та інтересів людей, соціальних груп і націй, втілення їхньої культурної ідентичності. Публіцистика (за визначенням Г. Вартанова «Короткий тлумачний словник журналістських термінів і понять») – рід літературної творчої діяльності, який оперативно досліджує, узагальнює й трактує з авторських позицій актуальні проблеми дійсності з метою збудження громадської думки, оперуючи при цьому засобами логічного мислення та емоційного впливу. Схема публіцистики як інтегруючого виду пізнання НАУКА  РОЗУМ ЕМОЦІЇ ЛІТЕРАТУРА Характерні риси публіцистичності як виражальної якості і способу відображення, виділені у книзі Д. М. Прилюка: 1. Злободенність. 2. Громадянськість. 3. Масштабність. 4. Полемічність. 5. Емоційність. Функції публіцистики (М. Скуленко, В. Учьонова, М. Черепахова, В. Качкан): 1. Агітаційна. 2. Пропаганди. 3. Виховна. 4. Організаторська. 5. Світоглядна. 6. Комунікативна. 7. Оціночна. 8. Державотворча, націєтворча. Образ автора – специфічна смислова величина, яку, з одного боку, потрібно відрізняти від біографічної авторської постаті, автора як людини, а не як особливої творчої особистості; з іншого боку, від образу художньо конструйованої особи оповідача або розповідача твору, уявлюваної реальним творцем у функції автора, - тобто умовного, а не фактичного автора-творця. Таким чином, «образ автора» - це образ «внутрішньої особистості» автора твору. Схема комунікативного зв’язку автора й реципієнта Позатекстовий рівень (автор і читач – емпіричні або історичні особи, що відповідають поняттям «реальний автор», «реальний читач»)
Визначаючи особистість публіциста та роль автора в публіцистичному тексті слід з’ясувати ряд понять: Світогляд людини – це система точок зору, позицій і принципів усвідомлення людиною самої себе в реальній чи вигаданій дійсності, яка визначає і її поведінку, і спосіб життя та діяльності в конкретному реальному оточенні, у світі в цілому. Точка зору – це вихідне положення, за яким людина усвідомлює зміст, форми, сутність, функції предметів, явищ, процесів. Позиція – це система точок зору, яка диктує тип поведінки. Позиції бувають часові, просторові, матеріальні, соціальні, етикетні, моральні, звичаєві, правові, політичні, філософські, ідеологічні, естетичні, педагогічні та ін. Принцип – система позицій, переконань, норм, правил. В публіцистиці склалось декілька типологічних варіантів організації тексту залежно від характеру і ступеню інтенсифікації авторського «Я», а також від особливостей вияву цього «Я» (Є. Прохоров). 1) автор знаходиться за сценою, передаючи свої думки улюбленим персонажам; 2) розкриття теми самим публіцистом, свідком і коментатором фактів, подій, сцен, що відкрито й активно веде дослідження; 3) публіцист виступає як свідок-дослідник. Свідок-дослідник постає перед читачем як особистість, а не як герой, діюча особа. В тексті проступають деякі значні риси його життя, характеру, темпераменту, стилю мислення, манери спілкування, а головне – своєрідно, персоніфіковано виявлена роль активно шукаючого представника суспільної думки. 4) Героєм оповіді є думка, її рух і розвиток. Структура публіцистичного твору Текст утворюється глобальною структурою, що включає в себе глибинну й поверхневу структуру. Глибинна структура містить ідейно-тематичний зміст тексту – текст постає тут як складне сплетіння суспільних відносин навколо певної глибинної проблеми, що є системоутворюючим началом. Глибинна структура тексту утворюється сукупністю намірів, що перебувають під домінуючим впливом певної прагматичної настанови. Поверхнева структура тексту – це лінгвістична форма вираження глибинної структури. У публіцистиці вона є формально-змістовою. Композиційна структура публіцистичного тексту складається з таких елементів: заголовок, вступ, основна частина, висновки, абзац, які відіграють роль орієнтирів, на основі яких виконуються важливі для розуміння перцептивно-осмислюючі дії. Концепт служить, з одного боку, відправним моментом у породження тексту, а з іншого – кінцевою метою при його сприйнятті. Під концептом розуміється глибинне значення, згорнена смислова структура тексту, що є втіленням мотиву, інтенцій автора, які призводять до породження тексту. Процес породження концепту простежено у схемі: Ситуація ↓ Мотив → Інтенція як втілення мотиву ↓ Концепт як втілення інтенції Методологія єдиного аргументаційного ряду «теза – доведення – висновок» є не завжди достатньою для аналізу публіцистичного тексту. Людмила Павлюк пропонує застосовувати при цьому поняття концепт-вартості – наскрізного домінуючого компоненту смислової структури, який об’єднує тематичний та ідейний план, синкретизує моменти поняття й оцінки. Євген Прохоров визначає три типи композиції публіцистичного тексту: 1) Сюжетний. 2) Фабульний. 3) Логічний. Публіцистична полеміка М. Скуленко виділяє такі типи прийомів публіцистичної полеміки: 1. Виділення головної тези в роздумах опонента. 2. Спростування тези. Логічна операція встановлення неправильності положення є одним з основних полемічних прийомів, який оперує способами: - пряме спростування тези шляхом позбавлення основи; - логічний спосіб прямого спростування шляхом зведення до абсурду; - вказівка помилок в доказах; - непряме спростування тези. 3. Спростування демонстрації, що полягає у вияві неправильного зв’язку аргументів з тезою. 4. Критика аргументів. 5. Викриття софізмів – спеціально неправдивих висновків, які лише мають вигляд правдивих. 6. Викриття фальсифікацій – викриття брехні, спотворення фактів. 7. Вказівка на замовчування. 8. Обернення доказів супротивника проти нього самого. Поетика публіцистичного твору Поетика в традиційному розумінні – це розділ теорії літератури, що вивчає структуру літературного твору і систему використаних в ньому естетичних засобів. В широкому розумінні поетика збігається з теорією літератури, у вузькому – з дослідженням поетичної мови або художнього мовлення. Предмет поетики в широкому розумінні – вивчення мовленнєвих творів усіх жанрів і родів з естетичного боку, з боку їх виразності. Особливе значення для поетики мають ті різновиди мовлення, в яких функція впливу відіграє не меншу роль, ніж функція повідомлення: художня література, публіцистика, ораторське мовлення, науково-популярна проза та ін. Твори саме цих видів творчості складають об’єкт поетики, яку в цьому випадку можна назвати загальною і яка покликана вивчати типологічні особливості, систему зображальних засобів. Таким чином, предмет загальної поетики вивчає ті особливості творів (мова, стиль, композиція, жанри), які роблять їх творами мистецтва. Поетика публіцистики вивчає систему виражальних засобів, притаманних цьому виду творчості. Особливість виражально-зображальних засобів публіцистики полягає в їх оцінності. Публіцистика потребує експресивних засобів, однак публіцистична експресія має соціальний характер, вона є цілеспрямованою, вибірковою, оціночною. Наприклад, тропи в публіцистиці перш за все створюють оціночний ефект. Експресивно значущими в публіцистиці є всі мовні засоби, тому виражальні ресурси мови публіцистики слід розглядати за рівнями (ярусами). Мета такого аналізу – визначити внесок кожної складової мови до естетичного результату публіцистичного твору. Поетика публіцистики – це наука про принципи і прийоми публіцистики як словесного мистецтва, про функції слова в публіцистичному мовленні, про систему її виражальних засобів, сукупності прийомів впливу, про структуру мовлення, композицію публіцистичного твору, тобто про форму публіцистики, тісно пов’язану з її змістом, завданнями, призначенням. |
Схожі:
|
ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ Питання до курсового екзамену Місце напряму “Соціальні комунікації” в системі наукових досліджень. Історія виникнення галузі науки та навчальної дисципліни |
ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ Дописемні комунікації: звичаї, традиції, фольклор, мистецтво, їхня роль та призначення |
|
Відомі українські математики Діапазон наукової творчості Остроградського надзвичайно широкий: диференціальне та інтегральне числення, алгебра, теорія чисел, диференціальна... |
МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА П. С. Пацурківський Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ... Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни... |
Мазурок [3], Т. Панюк [6], Т. Ружеловіч [4], Г. Чепурко [7], Ю. Чернявська... ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ІНФРАСТРУКТУРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ |
|
Історія держави і права України Теорія права та держави |
С. В. Копилова, Т. А. Чернявська У курсу напрямів підготовки: 130102 Соціальна робота, 010105 Соціальна педагогіка |
|
2. Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль Метою етики Емпірична, або описова етика. Нормативна етика як зведення вимог, теорія морального виховання, або педагогічна етика, Професійна... |
Спеціальність “Економіка підприємства”, “Фінанси”,“Облік і аудит”,“маркетинг” Основи економічних знань ” належить до гуманітарних при підготовці фахівців економічного профілю. Курс посідає важливе місце у навчальному... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua