|
|
Скачати 1.11 Mb.
|
ХРОНІКА ДАЛЕКИХ РОКІВ І ПОДІЙ : 1. З ЯКИХ ЕПОХ І ЧАСІВ МИ, НАЩАДКИ Всі події нашого роду «Кучер» вмістились в одне століття. Це 6 поколінь, яким прийшлось виживати в різні періоди свого існування: царизму, революцій, переворотів, громадянської війни, розрухи і голоду 1921-23, голодомору 1932-33, репресій, війни 1941-45 і післявоєнного голоду, епоху розвинутого соціалізму і побудови комунізму, війни в Афганістані, Чорнобильської трагедії, всенародне пограбування власності і особистих збережень в держбанках, бути голодними мільйонерами і безробітними, без зарплат і пенсій, з соціальними проблемами життя, криміналу і корупції, роки зневаги і зневіри, коли по всьому світу розбігаються люди України, втрати 7 мільйонів співвітчизників за останні 20 років війни за демократію, життя в кінці світових рейтингів і статусів!!!Скучно жити не бувало ніколи нам і народу! Протестуючи проти цього, можу лише оголосити на весь світ, поставивши в кінці цього народного зойку великий знак оклику! Папір це витримає, нічого не станеться. Можу піти на вибори і проголосувати за демократію. Багато хто і цього не робить. Не вірять… 2. З ЯКОГО РОДУ – ПЛЕМЕНІ МИ, НАЩАДКИ Походження і означення нашого родинного прізвища «Кучер» має початок і зв`язок з професією наших далеких предків, з кріпацького роду, звідки вийшла Устя Кучер (1886) в епоху поміщицького – кріпосницького устрою царської Росії. Кого возив, будучи кучером якоїсь дворянської знаті, чи поміщика в приватній власності був наш предок, кріпак і слуга? Який вельможа сидів в розкішному фаетоні і бородатий КУЧЕР управляв парою гнідих вгодованих коней? Неписьменна древня історія не зберегла цього…Але професія цього кріпака і слуги, стала родовим прізвищем для його нащадків… Не легко було, сто років назад, нашим предкам, основоположникам нашого роду Кучер. В Київській губернії, Канівського повіту, селі Синявка проживали разом в громадянському шлюбі, не вінчані в церкві Семен Гавриляка (1884) і Устя Кучер(1886) з її сином Устимом. У цій родині Семена і Усті народилась наша мати Уляна в 1909 році. А всього було в родині Кучер 10 дітей: Ганна(1908 - прожила 2 роки), Устим(1906, не рідний Семену), Петро(1910), Михайло(1912), Настя(1915), Варя(1918), Микола(1910-42), Надя(1920-97), Павло(1922-…). Всі вони записані по прізвищу матері Усті Кучер. Пригадуючи свою велику родину, наша мати розповідала, що її старший брат Устим ходив в школу в 1915-16-х роках, а вони всі менші сиділи вдома і коли він робив шкільні домашні завдання, то і вони всі повторювали за ним вірші, азбуку, закон Божий, рахували, додавали гуртом…А вже потім, коли в селі відкрився лікнеп (ліквідація неписьменності) вчилась і сама. Після революції батькові вдалось роздобути сільськогосподарський реманент: сіялка, віялка, молотарка, січкарня. Була пара коней і інша худоба. До 1924 року сім`я жила заможно. Батько Семен трудився, заробляв інвентарем по людським господарствах, привозив до дому мішки заробленого зерна. Як розповідала наша мати, що вона допомагала батькові ремонтувати, змащувати той інвентар, що не хлопці, а вона, дівчина, більше старалась по догляду механізмів. З 8-ми років мати навчилась шити на швейній машинці, ремонтувати її самостійно… По мірі заможності сім`я була, завдяки старанням батька, не бідною, а середняками. Глибоко вдумуючись тепер, партійна ленінська політика колективізації того часу, направлена на ліквідацію середняка, як класу. Попала б ця сімя під «жорна» політики ліквідації, конфіскації і виселення, як непотрібний елемент. Середняка чекала важка доля. Але ця трагедія не встигла відбутись. В родині Кучер відбулась інша жахлива трагедія в 1924 році, в селі Синявка, Київської губернії . 3. ТРАГЕДІЯ РОДИНИ. ЖАХ ОПІВНОЧІ. Не зважаючи на заможне життя великої родини Кучерів, атмосфера в сім`ї була не спокійною, віщувала грозу. Хазяйка родини, Устя, була дратівливою, підступною, підозрілою, несправедливою, часто жорстокою і злою (як характеризувала свою матір Уляна, розповідаючи нам про своє дитинство). Все їй було мало і не так. Скандали кожен день… Батько Семен важко трудився для сім`ї, приїздив з роботи стомленим. Устя підозрювала, що Семен зароблене зерно завозить своїй матері, яка проживала в тому ж селі Синявка. А насправді, зерна хватало, бо свою худобу годували пшеницею. В такій конфліктній ситуації в родині Усті Кучер і Семена Гавриляки і їх 9-ти дітей наступила трагічна розв’язка в 1924 році… Мати Устя постійно настроювала дітей проти батька. Такої жорстокості не має меж і виміру! Тієї трагічної ночі, коли батько заснув, Устя на грані істерії, підбурює, заставляє свого старшого сина Устима, доводить його до психічного зриву, вимагає вбити вітчима Семена!.. Із щоденника Кучер Уляни Семенівни(1909-2000) нашої матері, яка описала ті події (дослівно, лексика збережена): «Коли я заснула 8 на 9…(не згадала місяць-авт.) 1924 р. я через сон відчула якийсь у хаті вибух і якесь шарудіння у хаті, потім хтось засвітив лампу. Я чую мати стогне, а старший брат Устим сидить за столом і нишком схлипує. Я встала з постелі і підійшла до брата Устима, а він почув, що я підійшла і сказав: ,,Іди спати, чого тобі треба,,. Я повернулась і пішла, лягла і чую:,,Мамо, каже, ви должні зрозуміти, що треба тепер… Потім, часа через 2 брат каже: ,,Мамо, я нічого не знаю, це зробили ви, умішали мене!,,» Батько 9-ти дітей був вбитий з обріза прийомним сином Устимом, який зробив це у несвідомому стані, доведений істеричним бажанням матері Усті. Після вбивства Семена, Устя хотіла приховати злочин, розчленувавши труп. Але не встигла…Злочин було викрито матір ю вбитого Семена Гавриляки, яка зайшла в хату, через деякий час… Проведено слідство. Викликали свідком і 15-тирічну Уляну (нашу матір), але вона в стресовому стані тільки плакала і плуталась з показами, нічого не усвідомлюючи. «В жизні я не могла говорити неправду.»- писала вона в щоденнику, згодом, про ті трагічні події. Засудили Устю на 8 років, зваживши, що вона багатодітна мати. Відправили на Соловки (острови на Білому морі)… Скільки б літ не пролетіло, трагедію згадувати для матері -(Уляни)- завжди тяжко, розповідати нам, заглиблюватись у деталі. Все було як у казці про «золоту рибку», коли Усті все було мало і хотілось більшого, і закінчилось «розбитим коритом» - розбитою долею дітей, зробивши їх сиротами і горем ще однієї матері, в якої вбили сина… Трагедія родини 1924 року відбулась в епоху не менш трагічних подій в країні: перевороту 1917 року, громадянської війни і голоду, звірячого знищення царської династії Романових в 1918 році, розрухи і невизначеності політики НЕПу… Пройшло вже багато десятиріч від того часу, але той жах мати не забувала ніколи. Лише ставши дорослою, мати обдумано і зважено дала справжню оцінку своїй матері. (Таке право є в дочки). Я, як Павлик Морозов, виставляю на осуд дії своїх предків, пробуючи бути адвокатом того процесу, в якому нам нелегко розібратись. Бог був свідком, адвокатом, прокурором, суддею і судовиконавцем того процесу і всі покарані під його наглядом … ЖИТТЯ НА ГРАНІ « ДО » І « ПІСЛЯ» Життя великої родини після такої трагедії стало розвалюватись. Дітей спіткала найбільша втрата і лихо. Після суду залишилось 9 дітей сиротами. Доля дітей мало турбувала державу і їх майбутнє… Двохрічного Павлика забрали в дитячий дім в Канів. Батьківський інвентар прийшлось продати, худобу вивести. Брат Петро через деякий час відділився від гурту і, щоб не бути «лишнім ротом» оженився. Став жити окремо. Брат Устим, після такого стресового тиску, через деякий час добровільно завербувався на шахти на островах «Земля Франца Йосипа» в Північному морі. Уляна стала « названою матір`ю»для своїх менших братів і сестер. Гроші, які залишились від продажу батькового реманенту і худоби, мати витратила на купівлю хати для Петра і його сім ї і на дорогу і від’їзд Устиму, хоча і були дуже потрібні матері з її сестрами і братами. Самі залишились без коштів і шансів на життя. Ось як мати пише про цю подію(дослівно): «Я одна ,,глупий чоловік,, на світі. Скільки я добра зробила людям, а про себе я забула, що потрібно це мені. Я зробила братовій жінці добро, щоб вони не ходили по чужих хатах. Я купила хату за свої гроші. А сама жила у великій сім`ї сиріт, сиротою бідною…». ЖИТТЯ ЯК У ПЕКЛІ Не знаю, яке там життя, але усвідомлюючи ту ситуацію, в якій перебувала мати і семеро молодших її сестер, братів - можу провести таку аналогію. Такі мої уявні враження про ті прожиті матір`ю роки і події… Із щоденника Кучер Уляни Семенівни(1909-2000), дослівно: «Мати наша пішла в тюрму без ніякого страху за дітьми… Кинула на мене, найстаршу. Було мені 15, а дітей було семеро і я не могла їх кинути. Я мучилась коло них, дивилась та плакала, і плакала. Приходилось їх наказувати і жаліти, і заробляти, і кормити.» Своїх братів і сестер менших Уляна називає дітьми, бо прийняла материнську відповідальність рятувати їх від голоду, холоду, хвороб в ту трагічну епоху для родини і України, в епоху нової економічної політики (НЕП) і голоду (1924), голодомору 1932 – 1933 роках. Після тієї жахливої трагедії життя Уляни в її 15 років стало боротьбою за виживання і спасіння своїх рідних, розтягнуте на довгі роки. На її юні РОКИ, на дитячі РУКИ і плечі звалилась велика материнська відповідальність, звалився весь тягар буденних справ, тяжкий материнський статус і обов’язок за життя 7-и молодших братів і сестер. Та трагедія поставила її на шлях боротьби за їх життя в тому жорстокому світі. Не опустила руки 15-тилітня МАТИ своїх 7-и братів і сестер, долаючи всі перепони, бо знала для кого і для чого жити на сім світі. Кожна людина повинна уміти справлятись з своїм горем, не впадаючи у відчай. Перш за все потрібно забути, ,,викинути з голови,, те страшне, що звалилось на тебе. І усвідомити, що життя на цьому не закінчується. І що жити хочуть ось ці менші, також знедолені, не зважаючи, що умови для життя дуже мінімальні. Це розуміла Уляна (наша мати), розповідаючи нам про ту трагедію через багато років. Щоб якось жити, Уляна пішла працювати в огородню бригаду, в колгосп, що недавно в селі Синявка організували. Працювала цілий день на полі. Сапали буряки. Розповідала, як приходила комісія перевіряти роботу бригади. Вимагали, щоб на ділянці не залишались сліди від ніг. Тобто, щоб сапати, рухаючись спиною вперед…Поверталась з роботи вкрай стомленою, де чекали її 5 голодних ротів… (Брат Петро жив окремо, Устим – завербувався.) ОСТАННЯ ЗЕРНИНКА, ШМАТОК, КРИХТА ХЛІБА Із щоденника Кучер Уляни Семенівни (1909-2000) дослівно: «Запам’ятала 1932 рік. На трудодні не дали хліба. Сказав голова колгоспу розійтись, бо нема хліба - оголосив тов. Мазур Іван Кіндратович. Ну, що ж мені робити з цими моїми сиротами? Я беру свою сестричку Стуню і йдемо в Канів на роботу, 15 кілометрів, на заліну дорогу. Голі, босі, одягнутись не було у що. Щось понатягували, тай пішли…Мене взяли в столову, а сестру послали на нічну зміну, де треба грузити рельси і шпали, то воно й пішло, бідне, а я плакала і виглядала, чи не замерзла вона там,бо зима була дуже холодна. Але прийшла вона. Я її завела на кухню чистить картоплю, а сама була офіціанткою на ,,ударному столі,,. І коли зайшов директор на кухню, то сказав:,, Що уже і самозванці є?,, Сестра встала і пішла на вулицю. Я завертала її, просила, а вона не слухала. Я попросила директора, що їй плати не потрібно, тільки хіба що поїсти. А сестра каже: ..Умру, а не стану таке слухать!,, Я через кожні три дні, в ночі, пішки 15 км. приносила дітям їсти. 5 душ потрібно прогодувати. Але це було не довго. Закрилась робота і я пішла до дому, хоча й мене брали на продовження роботи на залізній дорозі в Золотоношу. Я довго думала, рішала: помруть оті діти без мене - і не поїхала…» Уявляю цей епізод, описаний матір’ю, коли дві дівчинки, холодною зимою, легко одягнуті, прийшли 15 км. на ту роботу (підіймати шпали і рейки)… І сцену на кухні, коли заскакує директор з таким принизливим питанням до переляканої дівчинки… «БІЛЬШОМУ --- БІЛЬШЕ , А МЕНШОМУ--- МЕНШЕ» «ДО СМЕРТІ НЕ ЗАБУДУ!» Як по лезу ножа, ідучи над бездонною прірвою, щоб врятувати сестер і братів. Із щоденника Кучер Уляни Семенівни(1909-2000) дослівно: «А найстрашніший рік був 1932-33. В селі люди пухли від голоду і вимирали. Усі малі діти вмирали в батьків, а в мене були цілі, бо я їх рятувала. Я ходила на поле до (скирти соломи) віяла збоїни, діставала там по зернинці. Принесу може 1 кіло, і дерла на жорнах, які і сама зробила, і одварюю пійло, і давала порцію: більшому - більше, а меншому - менше. І як же було важко дивитись на малого, як воно плакало, що йому менше було… Це залишилось в моїй душі навіки і до смерті не забуду…Я даже зараз не можу писати без сліз. Отака була голодовка і ми залишились живими… Ходила на кладовище по топливо, брала хрести, гріла отіх майбутніх воїнів, які потім пішли на війну тай погибли. Одна лиш сестра, яка попала також на війну і повернулась жива…» Ось так мати рятувала своїх рідних, в тих голодних і холодних 1932-33 роках в с. Синявка на Київщині: діставала зерно з мишачих нір і зігрівалась хрестами. Коментувати свої почуття від прочитаного не стану. Тут все до сліз матері, що капали на ті сторінки (і моїх-тепер) – ясно і переконливо всім… …АЛЕ ЦЕ БУВ НЕ СОН… Доля наче гралася з матір’ю, змінюючи правила своєї «гри», правила життя, посилаючи їй все складніші випробування. Як і Мати Тереза, наша мати рятувала обездолених, беззахисних, нужденних, голодних сиріт, хоч і сама була в такому стані. Мати наділена Божим даром давати друге життя своїм рідним…В самих страшних снах такого не побачиш… Із щоденника Кучер Уляни Семенівни(1909-2000), лексика збережена: «…так безжалісно доля поіздівалась наді мною…колись я у 33-му році приходжу з роботи, а діти (менші сестри: Настя, Варя, Надя - прим. авт.) потравились блекотою. Нажарили чорне насіння, наїлись, посиніло в роті, і по стіні лазять, троє малих. І я рятувала кислим перегоном. Взяла на молочарні. Я цілу ніч наливала їм в рот по черзі і видавлювала через коліно. Я думала, що перебуваю у сні. Я закривала і відкривала очі. Але це був не сон, а страшна реальність в житті! Я не спала, так все це є правдою! Я їх рятувала! Я не могла їх залишить! Кругом був сильний голод». Коментуючи цю подію, начебто, на хвилину пробую побувати на місці матері, приведу аналогію. Бувають у мене кошмарні сни, коли прокидаєшся з криком, стогоном, спітнілою головою і серце виривається з грудей і… бачиш, що це був лише сон…Радий, що прокинувся. Подібна ситуація, тільки в матері не було сну і пробудження, кошмари продовжувались на яву і не хотілось вірити… МАТЕРИНСЬКИЙ СВЯЩЕННИЙ ОБОВЯЗОК Відкриваю пожовклі сторінки щоденника матері, з слідами від сліз на сторінках, коли вона писала тремтячими руками: «Я прожила молоді літа у тривозі, у холоді, у голоді. Діти мої, брати і сестри були на моєму утриманні. Старалась не для себе самої, а для сім ї сиріт. Я мучила сама себе. Я скрізь запобігала, щоб спасти дітей. Я мучила себе без палки…».«Я не знаю, чи я жила, чи тільки в тіні існувала. Тяжко було з моїми братами і сестрами, щоб їх одягнути, нагодувати, обігріти…». Читаю в щоденнику матері її відчайдушний крик душі: «Діти мої рідні, мучили ви мене малими, а життя моє в дитинстві гірке і тяжке. Ви виросли, я постаріла. Ви не думали, що мене не можна нервувати, ви думали, що я камінь. Ви не вміли поважати, любити, жаліти і захищати. А я вас захищала від всякої біди, яка валилась на вас. Я ночі не спала і думала, як би мені спасти вас від біди, від хвороби і вивчити. Я думаю, що я вам не була тягарем, і я не нуждалась допомогою матеріальною. Я нуждалась доброю душею дітей…Яка я нещасна, мати мене не жаліла - нав’язала своїми дітьми. Я їх дуже жаліла, не могла покинуть, доглядала їх усіх.» Спасіння сестер, братів, дітей – на все життя стало її священним обов`язком… ВІЧНА РАДІСТЬ І БІЛЬ В СЕРЦІ |
| Лекція (2 години) Тема: Вступ до курсу “Історія України”. Українські... Дків. Саме історія може відповісти на ряд важливих питань – адже нинішній цивілізаційний стан і ситуація в Україні, зокрема, не визріли... |
Саме тут, у стінах КЗ «ЛСШ №8», зростають ті, кому жити та створювати... Я мрію виховати людину добрих помислів, почуттів і дій, яка існує в гармонії зі світом, із власним серцем, незалежно від віросповідання... |
| Фестиваль-конкурс «Таланти мої та моєї сім’ї». Мета і завдання свята Надання можливості талановитим родинам загальноосвітніх шкіл,вокалістам проявити свої творчі здібності через українську пісню,донести... |
До Генерального консульства Прошу зареєструвати народження моєї дитини та видати свідоцтво про народження моєї дитини |
| Історія моєї вулиці Закріплювати та поглиблювати знання дітей про Україну та рідний край. Продовжувати вчити розуміти зміст понять «Батьківщина», «маленька... |
Тема: Твоя родина Мета: Формувати уявлення про родину як частину суспільства, про роль і місце родини в житті людини. Розвивати уявлення про деякі... |
| Урок-психологічне дослідження Мета Роман,,Жовтий князь“ Василя Барки твір про голодомор.Історія родини Катранників як символ трагічної долі української нації. Глибоко-психологічне... |
Проект з курсу «Основи християнської етики» Щоб шанувати своїх батьків, членів родини, виробляти повагу до старших пізнавати чуття єдності в сім’ї. Формувати інтерес до особливостей... |
| Batsch Місцева назва порхавка. З родини Лікопердових Lycoperdaceae ... |
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні... Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,... |